ТЕМА 3. Система організації та управління освітою

Законом про освіту визначено, що освітня система складається із закладів освіти, наукових, науково-методичних і методичних установ, науково-виробничих підприємств, державних і місцевих органів управління освітою та органів самоврядування в освіті. У рівнево-видовому аспекті освітня система включає дошкільну, загальну середню, позашкільну, професійно-технічну, вищу, післядипломну освіту, аспірантуру, докторантуру, самоосвіту.

В Україні встановлені такі освітні рівні:

· початкова загальна освіта;

· базова загальна середня освіта;

· повна загальна середня освіта,

· професійно-технічна освіта;

· базова вища освіта;

· певна вища освіта,

Крім того, встановлено освітньо-кваліфікаційні рівні, які характеризують освітньо-професійну ступеневість освіти:

· кваліфікований робітник;

· молодший спеціаліст;

· бакалавр;

· спеціаліст; магістр.

У кваліфікаційній системі також науковими ступенями визначені кандидат наук і доктор наук та вченими званнями – старший науковий співробітник, доцент, професор.

Дошкільна освіта здійснюється в сім’ї, дошкільних освітніх закладах у взаємодії із сім’єю і має на меті забезпечення фізичного та психічного здоров’я дітей, їх всебічного розвитку, набуття життєвого досвіду, вироблення умінь і навичок, необхідних для подальшого навчання. Дошкільними закладами освіти є дитячі ясла, дитячі садки, дитячі ясла-садки, компенсуючи дошкільні заклади (для дітей з фізичними і психічними вадами), дитячі садки інтернатного типу, дитячі будинки та ін. Прийом дітей у дошкільні освітні заклади проводиться за бажанням батьків.

Загальна середня освіта забезпечує всебічний розвиток дитини як особистості, її нахилів, здібностей, талантів, а також фізичне вдосконалення, трудову підготовку, професійне самовизначення, формування загальнолюдської моралі, засвоєння знань про природу, людину, суспільство і виробництво. Держава гарантуємолоді право на отримання повної загальної середньої освіти і оплачує її здобуття. Повна загальна середня освіта є обов’язковою.

Основним видом середніх закладів освіти є середня загальноосвітня школа трьох ступенів: перший - початкова школа, що забезпечує початкову загальну освіту, другий - основна школа, що надає базову загальну середню освіту, третій - старша школа, яка надає повну загальну середню освіту. Навчання в середній школі починається із шести-семирічного віку. Для розвитку обдарувань, здібностей і талантів дітей створюються профільні класи, спеціалізовані школи, гімназії, ліцеї, колегіуми. Особливо обдарованим дітям держава надає підтримку і заохочення. Для здобуття загальної середньої освіти можуть організовуватися вечірні (змінні) школи, а також класи з очною, заочною формами навчання при загальноосвітніх школах, забезпечуються умови для закінчення школи екстерном.

Для громадян, котрі потребують соціальної допомоги і реабілітації, створюються такі заклади:

· загальноосвітні школи-інтернати (для дітей, що не мають необхідних умов для освіти в сім’ї);

· загальноосвітні школи-інтернати, дитячі будинки (для дітей-сиріт та дітей без батьківського піклування);

· загальноосвітні санаторні школи-інтернати, дошкільні заклади, дитячі будинки (для дітей, які потребують тривалого лікування);

· спеціальні загальноосвітні школи-інтернати, школи, дитячі будинки, дошкільні заклади (для дітей з фізичними і психічними вадами);

· загальноосвітні школи і професійно-технічні училища соціальної реабілітації (для дітей та підлітків, які потребують особливих умов виховання).

Позашкільна освіта спрямовується на розвиток здібностей, талантів дітей, учнів, студентів, задоволення їхніх інтересів, запитів та потреб у професійному визначенні. Позашкільна освіта здійснюється освітніми закладами, сім’єю, трудовими колективами, громадськими організаціями, товариствами, фондами і ґрунтується на принципі добровільності.

До позашкільних закладів освіти належать палаци, будинки, центри, станції дитячої, юнацької творчості, учнівські та студентські клуби, дитячо-юнацькі спортивні школи, школи мистецтв, студії, початкові спеціалізовані мистецькі навчальні заклади, бібліотеки, оздоровчі та інші заклади.

Професійно-технічна освіта забезпечує здобуття громадянами професії відповідно до їх покликань, інтересів, здібностей, а також перепідготовку, підвищення професійної кваліфікації. Професійно-технічна освіта здійснюється на базі повної або базової загальної середньої освіти. У другому випадку надається можливість здобувати повну загальну середню освіту. Громадяни, котрі потребують соціальної допомоги і реабілітації, а також громадяни, які навчаються окремим професіям, що визначені урядом, можуть отримувати професію, не маючи базової загальної середньої освіти.

Професійно-технічними закладами освіти є професійно-технічне училище, професійно-художнє училище, професійне училище соціальної реабілітації, училище-агрофірма, училище-завод, вище професійне училище, навчально-виробничий центр, центр підготовки і перепідготовки робітничих кадрів, навчально-курсовий комбінат та інші заклади, що надають робітничу професію. Ці освітні заклади можуть мати денні і вечірні відділення. Учні державних професійно-технічних закладів освіти із числа дітей-сиріт, дітей без батьківського піклування та дітей, котрі потребують особливих умов виховання, перебувають на повному державному утриманні, інші учні зазначених освітніх закладів забезпечуються безкоштовним харчуванням і стипендією.

Випускникам професійно-технічних закладів освіти приосвоюється кваліфікація “кваліфікований робітник” з набутої професії відповідного розряду (категорії). Випускникам вищих професійних училищ може присвоюватися кваліфікація “молодший спеціаліст”. Громадяни можуть також одержати професію, підвищити кваліфікацію, пройти перепідготовку безпосередньо на виробництві.

Вища освіта забезпечує фундаментальну, наукову, професійну та практичну підготовку здобуття громадянами відповідних освітньо-кваліфікаційних рівнів, перепідготовку та підвищення кваліфікації. Вища освіта здійснюється на базі повної загальної середньої освіти. У випадку підготовки молодших спеціалістів до вищих учбових закладів допускається прийом осіб з базовою загальною середньою освітою. Підготовка фахівців у вищих закладах освіти може проводитися за очною, вечірньою та заочною формами навчання або на основі їх комбінації, з окремих спеціальностей – екстерном.

Вищими закладами освіти є училище, технікум, коледж, інститут, консерваторія, академія, університет та ін. Для них встановлено чотири рівні акредитації:

· І - технікум, училище та інші прирівняні до них освітні заклади;

· II - коледж, інші прирівняні до нього освітні заклади;

· III і ІV рівні(залежно від наслідків акредитації) – інститут, консерваторія, академія, університет. Вищі заклади освіти здійснюють підготовку фахівців за наступними кваліфікаційними рівнями:

· молодший спеціаліст - технікум, училище та інші вищі освітні заклади І рівня акредитації;

· бакалавр – коледжі та інші вищі заклади освіти II рівня акредитації;

· спеціаліст, магістр - вищі освітні заклади III і ІV рівня акредитації.

При цьому вищі заклади освіти певної акредитаціїможуть здійснювати підготовку фахівців за освітньо-кваліфікацій ними рівнями, які реалізують заклади освіти нижчого акредитаційного рівня.

Основними напрямками діяльності вищого закладу освіти є:

- підготовка фахівців;

- підготовка та атестація науково-педагогічних кадрів;

- науково-дослідна робота;

- спеціалізація, підвищення кваліфікації, перепідготовка кадрів;

- культурно-освітня, методична, видавнича, фінансово-господарська, виробничо-комерційна робота;

- здійснення зовнішніх зв’язків.

Вищому закладу освіти відповідно до його рівня акредитації може надаватись автономія, що передбачає такі права:

- визначення змісту освіти;

- складання планів прийому студентів, аспірантів, докторантів з урахуванням державного контракту (замовлення) та укладених угод;

- встановлення і присвоєння вчених звань вищого закладу освіти ІV рівня акредитації;

- інші повноваження, що делегують закладу державні органи управління освітою.

Навпаки, вищий заклад освіти може делегувати окремі свої повноваження державним органам управління освітою.

Післядипломна освіта( спеціалізація, стажування, клінічна ординатура, підвищення кваліфікації та перепідготовка кадрів) забезпечує одержання нової кваліфікації, нової спеціальності та професії на основі раніше здобутої в закладі освіти і досвіду практичної роботи, поглиблення професійних знань, умінь за спеціалізацією, професією.

До закладів післядипломної освіти належать:

- академії, інститути (центри) підвищення кваліфікації, перепідготовки, удосконалення, навчально-курсові комбінати;

- підрозділи вищих закладів освіти (філіали, факультети, відділення);

- професійно-технічні заклади освіти;

- відповідні підрозділи в організаціях та на підприємствах.

Ці заклади можуть працювати за очною, вечірньою, заочною формами навчання, мати філіали і вести науково-дослідницьку роботу.

Сучасна освітня система України за окремими складовими кількісно характеризується так (49, 60, 78, 137, 281, 282, 324, 368).

Якість освіти дошкільні заклади освіти мають досить орієнтовані на розвиток дитини навчально-виховні програми, добре укомплектовані педагогічний персоналом, 29% якого має 4-5 річну освіту. До вступу в школу діти набувають базових умінь читати, оволодівають елементами письма та усного рахунку. Основна проблема на цьому рівні не в якості освіти, а в її вартості.

Достатньо хорошою є якість початкової та середньої освіти, про що свідчать національні та міжнародні порівняльні екзамени, перемоги українських учнів на міжнародних предметних олімпіадах.

Опосередковано якість освіти характеризують компоненти і структура базового шкільного навчального плану, час занять та тривалість домашньої роботи, що витрачається на кожний предмет; виконання освітніх стандартів, що задаються на національних перевідних, випускних і вступних екзаменах.

Оцінювання якості неуніверситетської та університетської вищої освіти є значно складнішим. Хоча якість залежить від змісту навчального плану, вона насамперед визначається реалізацією освітніх стандартів.

Керівники освіти

Серед 1,6 млн. працівників, котрі задіяні в освітній галузі, ключовими категоріями персоналу є керівні і педагогічні кадри.

Безпосередньо реалізацією освітньої політики, визначену Верховною Радою України та відповідно до конституційних повноважень Президентом України, здійснюють органи виконавчої та державної влади та органи місцевого самоврядування, керівні органи закладів освіти, очолювані керівним персоналом.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів від 11 грудня 1995 року “Про розподіл функціональних повноважень керівництваКабінету Міністрів України”, на урядовому рівні координує і контролює діяльність в освітній галузі віце-прем’єр-міністр з питань гуманітарної політики. Він організовує роботу з розроблення та здійснення державної політики в гуманітарній сфері, зокрема, підготовку пропозицій стосовно формування і реалізації державної політики в освіті, забезпечує координацію діяльності органів державної виконавчої влади, контроль виконання законів, указів і розпоряджень Президента України, постанов і розпоряджень уряду в галузі освіти, забезпечує роботу з атестації наукових та науково-педагогічних кадрів.

Виконуючи функціональні обов’язки, віце-прем’єр-міністр відає діяльністю:

· Міністерства культури і мистецтв;

· Міністерства освіти і науки;

· Міністерства охорони здоров’я,

· Державного комітету у справах сім’ї та молоді,

· Державного комітету з фізичної культури та спорту,

· Вищої атестаційної комісії,

· Національної академії наук,

· Академії педагогічних наук,

· Академії правових наук,

· Академії медичних наук.

Керівники освітніх закладів загальнодержавної власності та підпорядковані Міносвіти обираються за конкурсом і призначаються на посаду цим міністерством шляхом укладання контракту відповідно до поряд ку, визначеного урядом.

Керівники закладів освіти, підпорядковані іншим міністерствам та відомствам, обираються за конкурсом і призначаються на посаду відповідними міністерствами та відомствами за погодженням з Міністерство освіти і науки України.

Керівники закладів освіти, що перебувають у комунальній власності, призначаються Міносвіти автономної республіки, відповідними обласними, міськими, районними органами управління освітою за погодженням з місцевими органами державної виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

Керівники закладів освіти, засновані на інших формах власності, призначаються їх засновниками або уповноваженим ними органами за погодженням з відповідними органами управління освітою місцевих органів державної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

Повноваження і відповідальність керівників освітніх закладів визначаються положеннями про ці заклади та відповідними статутами.

Згідно закону, педагогічною діяльністю можуть займатися особи з високими моральними якостями, які мають відповідну освіту, професійно-практичну підготовку, фізичний стан котрих дозволяє виконувати службові обов’язки. Персонал, котрий здійснює освітню діяльність, поділяється на педагогічних працівників, які викладають у закладах освіти, та науково-педагогічних працівників, які викладають у вищих освітніх закладах III - ІV рівнів акредитації.

Номенклатура посад педагогічних та науково-педагогічних кадрів встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Педагогічні та науково-педагогічні працівники приймаються на роботу шляхом укладення трудового договору, у тому числі за контрактом. Прийняття науково-педагогічних кадрів здійснюється на основі конкурсного відбору.

Педагогічні працівники підлягають атестації, за результатами якої визначається відповідність працівника обійманій посаді, рівень його кваліфікації, присвоюються категорії, педагогічні звання. Порядок атестації встановлюється Міносвіти. Перелік категорій і педагогічних звань педагогічного персоналу, по рядок їх присвоєння, визначаються урядом. Рішення атестаційної комісії є підставою для звільнення педагогічного працівника з роботи в установленому порядку.

Педагогічні та науково-педагогічні працівники мають право на:

· захист професійної честі, гідності;

· вибір форм, методів, засобів навчання, педагогічну ініціативу;

· індивідуальну педагогічну діяльність;

· участь у громадському самоврядуванні;

· підвищення кваліфікації, перепідготовку, вибір змісту, програм, форм навчання, закладів, установ, організацій, що здійснюють підвищення кваліфікації і перепідготовку.

Водночас вони зобов’язані:

- постійно підвищувати професійний рівень, педагогічну майстерність, загальну культуру;

- забезпечувати умови для засвоєння вихованцями, учнями, студентами, слухачами навчальних програм стосовно обов’язкових вимог щодо змісту, рівня і обсягу освіти, сприяти розвиткові здібностей учасників навчально-виховного процесу;

- настановленням і особистим прикладом утверджувати повагу до принципів загальнолюдської моралі;

- виховувати в дітей та молоді повагу до батьків, старших за віком, народних традицій та звичаїв, національних, історичних, культурних цінностей України, її державного і соціального устрою, дбайливе ставлення до природного середовища країни;

- готувати учнів та студентів до свідомого життя в дусі взаєморозуміння, миру, злагоди між усіма народами, етнічними, національними, релігійними групами;

- додержуватися норм педагогічної етики, моралі, поважати гідність дитини, учня, студента;

- захищати дітей, молодь від будь-яких форм фізичного або психічного насильства, запобігати вживанню ними алкоголю, наркотиків інших шкідливих звичок.

Держава має забезпечувати педагогічним та науково-педагогічним працівникам:

- належні умови праці, побуту, відпочинку, медичного обслуговування,

- підвищення кваліфікації не рідше ніж один раз на п’ять років,

- правовий, соціальний, професійний захист,

- підвищення посадових окладів (ставок заробітної плати) за наукові ступені та вчені звання,

- надбавки за вислугу років щомісячно у відсотках до посадового окладу (ставки заробітної плати) залежно від стажу педагогічної роботи (понад 3 роки – 10%, понад 10 років – 20%, понад 20 років – 30%),

- встановлення середніх посадових окладів (ставок заробітної плати) педагогічним працівникам на рівні, не нижчому від середньої заробітної плати, а науковим-педагогічним кадрам – на рівні подвійної середньої заробітної плати працівників промисловості.

Схема посадових окладів (ставок заробітної плати) педагогічним та науково-педагогічним працівникам затверджується в порядку, визначеному урядом. Держава повинна також встановлювати доплати спеціалістам, котрі працюють у системі освіти, відносно рівня середньомісячної заробітної плати працівника народного господарства.

Керівні, педагогічні і науково-педагогічні кадри закладів освіти

Керівні та педагогічні працівники:

- дитячих дошкільних закладів освіти /усіх типів та найменувань, крім дитячих будинків/:

- завідувачі;

- вихователі-методисти;

- вихователі;

- вчителі – логопеди;

- вчителі – дефектологи;

- практичні психологи;

- музичні керівники;

- художні керівники;

- інструктори з фізкультури.

Керівні та педагогічні працівники:

- середніх закладів освіти /середніх загальноосвітніх шкіл трьох ступенів, шкіл-дитячих садків, гімназій, ліцеїв, колегіумів, інтернатів при школах, міжшкільних навчально-виробничих комбінатів та центрів тощо/,

- закладів освіти для громадян, які потребують соціальної допомоги та реабілітації / шкіл-інтернатів усіх типів і найменувань, дитячих будинків, приймальників-розподільників для неповнолітніх, виховно-трудових колоній/,

- позашкільних закладів освіти /палаців, будинків, центрів, станцій дитячої, юнацької творчості, шкіл мистецтв, естетичного виховання тощо/,

- професійно-технічних закладів освіти /професійно-технічних училищ, навчально-курсових комбінатів, центрів та інших типів закладів, що надають робітничу професію/,

- вищих закладів освіти і та II рівнів акредитації, закладів охорони здоров’я, соціального забезпечення, культури, навчально-методичних установ та інших:

- директори;

- завідувачі;

- начальники;

- завідувачі (відділів, відділень, лабораторій, кабінетів, майстерень, фільмотек, навчально-консультаційних пунктів, психолого-медико-педагогічних консультацій. інтернатів при школах);

- вчителі (всіх спеціальностей);

- викладачі;

- вихователі;

- логопеди;

- завідувачі логопедичних пунктів;

- майстри виробничого навчання;

- методисти;

- практичні психологи;

- педагоги-організатори;

- соціальні педагоги;

- концертмейстери;

- керівники фізичного виховання;

- керівники гуртків, секцій, студій та інших форм гурткової роботи;

- культорганізатори;

- екскурсоводи;

- інструктори з туризму;

- акомпаніатори;

- старші вожаті.

Керівні та науково-педагогічні працівники вищих закладів освіти III та IV рівнів акредитації

- ректори;

- проректори;

- директори філіалів;

- керівники (начальники, завідувачі, директори) основних та інших підрозділів;

- вчені секретарі;

- завідувачі кафедр;

- професори;

- доценти;

- старші викладачі, викладачі;

- асистенти;

- викладачі-стажисти;

Провідні концертмейстери та концертмейстери (з підготовки працівників мистецтв, учителів музики і співів).

Керівні та педагогічні і науково-педагогічні працівники Інститутів (центрів) підвищення кваліфікації, перепідготовки, удосконалення керівних працівників і спеціалістів, навчально-методичних (методичних) кабінетів (центрів):

- директори;

- завідувачі;

- завідувачі лабораторій, кабінетів, кафедр (за їх наявності);

- викладачі;

- методисти.

Центральні органи державної виконавчої влади управління освітою.

Згідно закону в Україні для управління освітою створюється система державних органів управління і органів громадського самоврядування, які діють у межах повноважень, визначених законодавством.

До центральних органів державної влади, що здійснюють керівництво у сфері освіти, належать:

Міністерство освіти і науки (Міносвіти), міністерства і відомства, яким підпорядковані заклади освіти, Вища атестаційна комісія (ВАК).

Міносвіти України:

- бере участь у визначенні державної політики в галузі освіти;

- реалізує державну освітню політику, здійснює контроль за її втіленням та дотриманням актів законодавства про освіту;

- розробляє програми розвитку та державні стандарти освіти;

- визначає нормативи матеріально-технічного, фінансового забезпечення освітніх закладів;

- здійснює керівництво державними закладами освіти, контроль за дотриманням державних освітніх стандартів, державне інспектування;

- проводить акредитацію вищих та професійно-технічних закладів освіти, видає їм ліцензії, сертифікати;

- формує і розміщує державне замовлення на підготовку спеціалістів з вищою освітою;

- розробляє умови прийому до закладів освіти;

- забезпечує випуск навчальної літератури;

- розробляє проекти положень про освітні заклади, що затверджуються урядом;

- організовує атестацію педагогічних і науково-педагогічних працівників щодо присвоєння їм кваліфікаційних категорій, педагогічних та вчених звань.

Акти Міносвіти, прийняті в межах його повноважень, є обов’язковими для інших органів управління освітою, освітніх закладів.

Міністерства і відомства, яким підпорядковані заклади освіти, разом з Міносвіти беруть участь у здійсненні державної політики в галузі освіти, у проведенні державного інспектування та акредитації освітніх закладів, контролюють дотримання умов щодо якості освіти, організовують впровадження в освітню практику досягнень науки та передового досвіду. Акти цих міністерств та відомств, прийняті в межах їх компетенції, є обов’язковими для місцевих органів державної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, підпорядкованих їм органів управління освітою, освітніх закладів відповідного профілю.

Інші повноваження Міносвіти, міністерств і відомств, яким підпорядковані заклади освіти, визначаються положеннями проних. Так, положенням про Міносвіти, затвердженим Кабінетом Міністрів України, встановлено, що для погодженого вирішення питань компетенції міністерства, обговорення найважливіших напрямків діяльності і розвитку освіти створюється колегія в складі Міністра (голова колегії), його заступників, керівних працівників міністерства, інших центральних органів державної виконавчої влади та представників відповідних громадських об’єднань. Члени колегії затверджуються урядом, її рішення проводяться в життя наказами міністра. При міністерстві функціонують також Державна інспекція закладів освіти, Науково-методична рада для організації та проведення атестації науково-педагогічних кадрів, що відповідає за присвоєнням учених звань доцента і професора. Під головуванням міністра створюється Атестаційна колегія, яка формується з числа членів колегій міністерств, що мають освітні заклади, та науково-педагогічних працівників вищих закладів освіти. Персональний склад Атестаційної колегії і положення про неї затверджуються Міносвіти.

Вища атестаційна комісія, створенаУказом Президента України від 25 лютого 1992 р., організовує і проводить атестацію наукових і науково-педагогічних кадрів, керує роботою з питань присудження наукових ступенів кандидата наук та доктора наук, присвоєння вченого звання старшого наукового співробітника. Положення про присвоєння вчених звань затверджене урядовою по становою від 20 травня 1992 року.

Положенням про ВАК, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27 березня 1996 року, для розгляду най важливіших питань розвитку науки і техніки, обговорення напрямів діяльності та роботи апарату ВАК утворюється Головна рада ВАК із числа провідних учених і висококваліфікованих фахівців у кількості до 70 осіб. Очолює Головну раду голова ВАК, за його поданням уряд затверджує склад ради. Рішення ради мають рекомендаційний характер і е обов’язковими для розгляду на президії та голови ВАК.

Місцеві органи державної виконавчої влади та органи місцевого самоврядування здійснюють державну політику в галузі освіти. У межах її компетенції є:

- встановлення не нижче визначених Міносвіти нормативів обсягів бюджетного фінансування освітніх закладів комунальної власності, фінансування їх утримання;

- забезпечення розвитку мережі закладів освіти, зміцнення їх матеріальної бази, господарське обслуговування;

- здійснення соціального захисту працівників освіти, дітей, учнів, студентів, створення умов для їх виховання, навчання і роботи відповідно до нормативів матеріально-технічного та фінансового забезпечення;

- вирішення в установленому порядку питань, пов’язаних з опікою та піклуванням про неповнолітніх, котрі залишилися без батьків, дітей-сиріт, захист їхніх прав, надання матеріальної та іншої допомоги;

- створення належних умов для виховання дітей, молоді, розвитку їхніх здібностей, задоволення інтересів;

- забезпечення в сільській місцевості регулярного безкоштовного підвезення до місця навчання і додому дітей дошкільного віку, учнів та педагогічних працівників;

- організація професійного консультування молоді та продуктивної праці учнів;

- визначення потреб, обсягів і розробка пропозицій щодо державного замовлення для підготовки робітничих кадрів регіону.

Місцеві органи державної виконавчої влади та органи місцевого самоврядування створюють відповідні органи управління ос вітою.

Управління освіти в межах своїх повноважень здійснює керівництво освітньою сферою на території регіону.

Управління очолює начальник, який призначається на посаду і звільняється з посади головою обласної /міської/ державної адміністрації за погодженням з міністром освіти.

Органи управління освітніх закладів

Організаційно-правова основа діяльності і органи управління освітнього закладу визначаються типовим положенням про заклад, а конкретні форми управління - його статутом. Положення про заклади освіти затверджуються Кабінетом Міністрів України, їх статутом – Міносвіти стосовно закладів, що засновані на загальнодержавні й формі власності та перебувають віданні під керівництвом міністерств і відомств, яким підпорядковані освітні заклади, за погодженням з Міносвіти; Міносвіти стосовно вищих закладів освіти, заснованих не на загальнодержавній формі власності, місцевими органами державної виконавчої влади та органами місцевого самоврядування щодо державних освітніх закладів, що перебувають у комунальній власності, і закладів освіти заснованих на інших формах власності.Згідно із законом заклад освіти очолює його керівник – завідуючий, директор, ректор, президент тощо.

Дошкільний заклад освіти

Положення про цей заклад затверджено постановою Кабінету Міні стрів України від 1 вересня 1993 року. У дошкільному освітньому закладі створюється дорадчий колегіальний орган – педагогічна рада, функції та порядок роботи якої визначаються положенням і статутом закладу. До складу педагогічної ради входять усі педагогічні працівники освіти, вчителі школи, батьки. Головою педагогічної ради є керівник закладу, секретар обирається з числа педпрацівників.

Середній загальноосвітній заклад

Положення про нього затверджено урядовою постановою від 19 серпня 1993 року.

Безпосереднє управління закладом здійснюється його директором та органами громадського самоврядування. Вищим органам громадського самоврядування є загальні збори. У середньому загальноосвітньому закладі створюється дорадчий колегіальний орган - педагогічна рада. Головою педради є директор закладу.

Професійно-технічний заклад освіти

Положення про такий заклад затверджено постановою уряду від 7-го вересня 1993 року. Діяльністю державного професійно-технічного закладу освіти керує директор. Наказом директора створюється педрада, яка розглядає питання організації та здійснення навчально-виховного процесу. Вищим органом громадського самоврядування державного професійно-технічного освітнього закладу е загальні збори його колективу, які за участю не менш як двох третин від загальної кількості працівників обирають раду закладу. Рада розглядає питання фінансово-господарської діяльності, перспективи розвитку тощо, її рішення мають дорадчий характер.

Вищий заклад освіти

Положення про цей заклад затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 5 вересня 1996 року.

Управління вищим закладом освіти здійснюється на основі поєднання прав центральних органів виконавчої влади та керівницітва вищого закладу освіти, розмежування повноважень, поєднання єдиноначальності та самоврядування, реалізації прав власника на використання свого майна. Безпосередньо управління діяльністю закладу здійснює уповноважений засновником керівник /президент, ректор, директор/.

Вищим колегіальним органом самоврядування є загальні збори чи конференція. Порядок обрання делегатів конференції встановлюється статутом закладу. Щоправда не менш як три чверті від загальної чисельності делегатів мають становити викладачі та наукові працівники.

Громадське самоврядування в освіті

Органи державного управління освітою взаємодіють з органами громадського самоврядування в освіті.Згідно закону останні вносять пропозиції щодо формування державної політики в галузі освіти, вирішують у межах своїх уповноважень питання навчально-виховної, науково-дослідної, методичної, економічної і фінансово-господарської діяльності освіти.

Органами громадського самоврядування в освіті є:

- загальні збори,

- районна, міська, обласна конференція педагогічних працівників, з’їзд працівників освіти Автономної Республіки Крим,

- Всеукраїнський з’їзд працівників освіти.

Органи громадського самоврядування в освіті можуть об’єднувати учасників навчально-виховного процесу, спеціалістів певного професійного спрямування.

Повноваження органів громадського самоврядування в освіті визначено в межах чинного законодавства Міносвіти за участю представників профспілок, всеукраїнських педагогічних (освітянських) об’єднань, приміром таких, як Педагогічне товариство Укради, Академія наук вищої школи України. Асоціація вищих закладів освіти України й інші Самоврядування закладів освіти передбачає їх право на:

- самостійне планування роботи, вирішення питань навчально-виховної, науково-дослідної, методичної, економічної, фінансово-господарської діяльності;

- участь у формуванні планів прийому учнів, студентів, слухачів з урахуванням державного контракту (замовлення) та угод підприємств, установ, організацій, громадян;

- визначення змісту компоненту освіти, що надається закладом освіти понад визначений державою обсяг;

- прийняття на роботу педагогічних, науково-педагогічних та інших працівників, а також фахівців з інших держав, у тому числі за контрактами;

- самостійне використання усіх видів асигнувань, затвердження структури і штатного розкладу б межах встановленого фонду заробітної плати;

- здійснення громадського контролю за організацією харчування, охорони здоров’я, охорони праці в закладах освіти.

У вищих освітніх закладах функціонує студентське самоврядування з метою забезпечення виконання студентами своїх обов’язків та захисту їхніх прав. Воно сприяє формуванню в молоді навичок організаторів, керівників. Найвищим органом студентського самоврядування є загальні збори /конференція/ студентів, на яких: затверджується положення про студентське самоврядування, обирається виконавчий орган останнього, визначаються структура і термін повноважень, заслуховується звіт цього органу. Виконавчий орган студентського самоврядування структурного підрозділу закладу, обирається на загальних зборах (конференції) студентів відповідного підрозділу.

ТЕМА 4. Планування розвитку освіти

Планування в усіх його формах та видах у нашій країні завжди виступало важливим інструментом господарювання. І навіть вважалося центральною ділянкою, серцевиною господарського механізму.

Планування становило собою процес формування цілей та певних міроприємств, засобів та методів їх досягнення. Результат планування – план, вмотивована модель дій, що виступає завершуючим етапом прогнозування.

Прогнози /від гр. prognosis - передбачення/, як правило, попереджують складання плану та забезпечують його науковими рекомендаціями. Саме прогнозування як спосіб наукового передбачення на віддалену перспективу служить основою соціального планування.

Важливу роль у справі покращення планування та програмування в країні, у галузі освіти відіграє Закон України “Про освіту" від 23.03. 1996 року. У цьому законі визначена мета, зміст системи державних прогнозів та програм соціально-економічного розвитку, а також загальний порядок розроблення вказаних прогнозів та програм.

ОСОБЛИВОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ПРИНЦИПІВ ПЛАНУВАННЯ В СИСТЕМІ ОСВІТИ

У наші дні планування набуває нових рис, пов’язаних з вимогами ринкової економіки, і в закладах освіти, що знаходяться на бюджетному фінансуванні.

При плануванні розвитку освіти слід враховувати його специфіку. По-перше, серйозний вплив на характер планування має тісний взаємозв'язок педагогічних та економічних процесів. Другою особливістю функціонування освіти є те, що об’єктом планування виступають живі люди з їх індивідуальними потребами та здібностями. Це надає плануванню характеру більшої невизначеності, ніж у галузях матеріального виробництва. По-третє, система освіти повинна не тільки реагувати на потреби науково-технічного прогресу, але й готувати кваліфіковані кадри.

У нових умовах господарювання навчальні заклади вже на стадії планування отримують більшу самостійність у прийнятті рішень. Наприклад, загальноосвітні школи мають право розробляти та затверджувати нові навчальні плани, програми навчально-виховної діяльності.

НАВЧАЛЬНІ ПЛАНИ ШКІЛ. Навчальний план школи складається з дотриманням базисного та регіонального нормативів на довгий період. З урахуванням таких умов Рада школи затверджує на рік робочий навчальний план.

Як правило, шкільний навчальний план складається з двох частин. інваріантна його частина, тобто незмінна для всіх шкіл, становить основу, забезпечує набуття загальнокультурних та національно-вагомих цінностей, формує особисті якості, що відповідають суспільним ідеалам.

Варіативна чи змінна частина забезпечує індивідуальний характер розвитку учнів, враховує їх особливості, інтереси і нахили.

Отже, у кожному навчальному плані наявні три види занять: обов'язкові, обов’язкові за вибором учнів та факультативні заняття.

У статті 36 “Середні заклади освіти" закону України “Про освіту" йде мова про створення державою умов для учнів: “Для розвитку здібностей, обдарувань і талантів дітей створюються профільні класи /з поглибленим вивченням окремих предметів або початкової допрофесійної підготовки/, спеціалізованих шкіл, гімназій, ліцеїв, колегіумів".

Цього навчального року багато шкіл для старших класів вибрали навчальні плани за профілями. Але, на жаль, ще не всі школи, особливо сільські, можуть обрати певний профіль.

Кількість годин, передбачених навчальним планом на вивчення різних шкільних дисциплін, - це один із факторів, що впливає на об’єм роботи шкільного педагогічного колективу.

ОСНОВНІ РОЗДІЛИ ПЛАНУ РОЗВИТКУ ОСВІТИ: ДОШКІЛЬНОЇ, ШКІЛЬНОЇ, ПРОФЕСІЙНОЇ, ВИЩОЇ

Метою освіти є всебічний розвиток особистості людини як найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу, підвищення освітнього рівня народу, забезпечення народного господарства кваліфікованими працівниками.

У другому розділі Закону України “Про освіту" йдеться про систему освіту. У сучасній системі освіти України функціонують різні типи освітніх закладів: вищі, середні і дошкільні. До вищих навчальних закладів належать: університети, академії, інститути. Відповідно до Закону України “Про освіту", вищий навчальний заклад здійснює такі види діяльності: підготовка фахівців різних рівнів кваліфікації, науково - дослідна робота, підготовка наукових, науково - педагогічних кадрів підвищення кваліфікації, атестація педпрацівників тощо.

До системи освіти в Україні належать також коледжі, технікуми, технічні училища, медичні училища.

Професійно - технічна освіта здійснюється в середніх професійно-технічних училищах, які забезпечують підготовку кваліфікованих робітників.

Середні заклади освіти поділяються на три ступені:

І-й ст. - початкова школа, що забезпечує початкову загальну освіту;

ІІ-й ст. - основна школа, що забезпечує базову загальну середню освіту;

ІІІ-й ст. - старша школа, що забезпечує повну загальну освіту.

У статті № 37 йдеться про заклади освіти для громадян. які потребують соціальної допомоги та реабілітації. Це діти-сироти, діти, котрі залишилися без піклування батьків, діти-інваліди.

Позашкільна освіта та виховання – частина структури освіти, спрямована на розвиток здібностей, талантів дітей, учнів та студентської молоді, задоволення їх інтересів, духовних запитів і потреб.

До позашкільних закладів освіти належать: палаци, будинки, центри, станції дитячої, юнацької творчості.

Дошкільна освіта і виховання здійснюються в сім’ї, дошкільних закладах освіти у взаємодії з сім’єю і мають на меті забезпечити фізичне, психічне здоров’я дітей, їх всебічний розвиток, набуття життєвого досвіду. До дошкільних закладів освіти належать дитячі ясла, дитячі садки, дитячі ясла-садки, сімейні, прогулянкові, дошкільні заклади компенсуючого та комбінованого типів з короткотривалим чи денним перебуванням дітей.

На жаль, економіка України перебуває зараз у дуже скрутному становищі, тому багато дошкільних закладів закривають, особливо в селах, районних центрах.

ПЛАНУВАННЯ КІЛЬКОСТІ УЧНІВ. Визначальним фактором величини об’ємів навчально-виховної та планової роботи є кількість учнів. Саме від нього залежить кількість класів та груп дітей, потреба в кількості та складі вчителів, розміри бюджетного фінансування шкіл тощо.

Контингент учнів та кількість класів у школах визначається за групами: І – IV класах, V - ІХ класах, Х - XI класах. Ці дані подаються першого січня та першого вересня навчального року. Розраховується також і середньорічна кількість класів. Кількість учнів визначається у відповідності з планом прийому та випуску учнів. Визначення кількості класів у загальноосвітніх школах проводиться двома методами: методом переходу /перевід учнів у наступний клас: 1-й - у 2-й, 2-й - у 3-й і т.д./.Особливо планується контингент 5-тих класів. Це пов’язано з існуванням двох програм, за якими працює початкова школа /діти з 6 років проходять курс за чотири роки, а діти 7-ми річного віку – за 3 роки/.

При визначенні кількості учнів 10-тих класів враховується, що частина випускників 9-тих класів вступить до професійних навчальних закладів.

За остову методу наповнюваності береться середня наповнюваність класів у початковій, основній та середній школіза кожним плануючим роком. Загальна кількість учнів /Т/ ділиться на кількість учнів, які складають норму наповнюваності класу /Н/, та на кількість класів /К/, що визначається за формулою:

К = Т: Н

Середньорічна кількість класів у школі /К середн./ розраховується за формулою:

К₁ – кількість класів на перше січня плануючого року;

К₂ – кількість класів на початок нового навчального року;

М₁ – кількість місяців функціонування школу з певною кількістю класів на 1 січня плануючого року;

М₂ - кількість місяців функціонування школи з певною кількістю класів на початок навчального року;

12 – кількість; місяців у році.

Поиск по сайту: