ТЕМА 5. Кадри для освіти

Сфера освіти, як і будь-яка галузь народного господарства, успішно буде функціонувати, якщо її забезпечити підготовленими кадрами спеціалістів.

У навчальних закладах працює лише п'ята частина всіх спеціалістів.

У складі працівників установ і органів освіти виділяють чотири основні групи:

· науково-педагогічний корпус (професори, викладачі вузів, наукові працівники);

· вчителі - викладачі і вихователі;

· керівні працівники;

· навчально-допоміжний і обслуговуючий персонал.

Вирішальна роль у розвитку освіти належить педагогічним працівникам: викладачам вузів, середніх-спеціальних навчальних закладах, ПТУ, учителям, вихователям, керівникам освітніх закладів. В освіті науково-педагогічний персонал, шкільні вчителі і вихователі є безпосередніми провідниками (працівниками), основними виконавцям технології навчання і виховання. Саме їхній інтелектуальний і, особливо, моральний потенціал, рівень загальної культури, професійні заняття, уміння і рівень професійних знань, умінь і навичок, творчий підхід до справи служать головним, визначальним фактором розвитку й ефективності послуг освіти.

Галузь освіти - єдина сфера, яка готує кваліфіковані кадри для всіх інших галузей економіки, а також для самої себе. Підготовку вчителів, вихователів і викладачів здійснює науково-педагогічний персонал вищих навчальних закладів.

Науково-педагогічні працівники вузу зобов'язані:

- забезпечити високу ефективність педагогічного і наукового процесів;

- сформувати в учнів професійні якості з обраної спеціальності, здатність до праці і життя в умовах сучасної цивілізації й демократії;

- розвивати в тих, хто навчається, бажання самостійно займатися підвищувати кваліфікацію.

До професійно-викладацького персоналу належать: декан, завідуючий кафедрою, професор, доцент, старший викладач, викладач, асистент.

Порівняно з 1980 роком персонал вузів України зріс на 20-25%. Це пов'язано також із збільшенням кількості вузів. Чисельність докторів наук зросла в 2 рази, кандидатів наук – на 25%, а тих, хто має професорське звання, - на 35%. Ріст викладацького складу навчальних закладів сприяв розвитку університетської системи навчання. Із збільшенням кількості університетів, у декілька разів збільшився також і контингент їх студентів. Збільшення кількості університетів у 3,5 рази відбулося, головним чином, за рахунок перейменування їх з ряду інститутів різного профілю: педагогічного, гуманітарного, технічного, аграрного.

Після закінчення різних освітніх закладів їх випускники працюють за фахом, який отримали у вузах. Випускники педагогічних училищ - вихователі, вчителі молодших класів, організатори...; випускники вищих навчальних закладів - вчителі молодших класів, вчителі старших класів, директори, завучі...; при отриманні освіти в найвищих навчальних закладах - викладачі технікумів, училищ, інститутів..., але це залежить також і від кваліфікаційного рівня ("спеціаліст", "молодший спеціаліст", "бакалавр", "магістр", "доктор", "професор", "доцент" і т.д.).

Післявузівська освіта здійснюється в аспірантурі і докторантурі. При цьому підвищується рівень освіти, наукової і педагогічної кваліфікації на базі вищого професійного навчання. У підготовці дипломованих вузівських педагогів (кандидатів, докторів) чільне місце займають науково-дослідні інститути, академії наук. На ґрунті цієї системи ведеться підготовка студентів, аспірантів і докторантів, готуються наукові і педагогічні кадри математиків, мовників, біологів та інших спеціальностей для всіх вузів країни, інститутів РАН, інших академій і галузей.

Велике значення має фінансування навчання і науки в цілому. При недостатньому фінансування може знизитися якість освіти, підготовка спеціалістів різних рівнів, знизяться також і темпи економічного розвитку і втратиться конкурентна здібність на світовому ринку. У той час і розвиток нових форм освіти (навчання): вуз - аспірантура - докторантура, вимагає формування великих навчально-наукових комплексів, центрів.

В аспірантуру рекомендують студентів після вузів, а також на конкурсній основі може вступити кожен, хто пропрацював два роки після закінчення вузу (здаються екзамени, захищається кандидатська дисертація).

Докторантами стають особи, які мають наукову ступінь кандидата наук і зараховані в докторантуру для підготовки дисертації на здобуття наукового ступеня доктора наук. Наукові звання присвоюються особам, котрі мають глибокі професійні знання і наукові досягнення у відповідній галузі науки.

Звання професора присвоюється особі, що має ступінь доктора наук. Звання доцента – тим особам, які мають наукову ступінь кандидата наук, ведуть викладацьку, наукову і методичну роботу у вузах.

Сучасна підготовка, розприділення працівників визначається тими радикальними змінами, які відбуваються в економіці країни, у фінансовому становищі, структурі й утриманні системи освіти. Розширення ринкових відносин в економіці веде до змін у процесі забезпечення спеціалістами галузей народного господарства. Посилюється роль економічних методів впливу, виникають елементи ринкової структури господарства, включаючи формування ринку робочої сили. Ринкове регулювання не охоплює повністю процес підготовки спеціалістів і забезпечення ними галузей освіти, але здійснює на нього активний вплив. Це регулювання реалізується через наступні економічні важелі:

- вартість робочої сили;

- заробітна плата педагогічних працівників;

- оплата за навчання;

- попит і пропозиції;

- ринкові ціни за навчальні і наукові послуги.

З початком 90-х років спостерігається таке негативне явище, як від’їзд за кордон висококваліфікованих спеціалістів, перехід в інші сфери діяльності, інші підприємства. Причина цьому: низький престиж інтелектуальної праці; низька оплата – у вузах зменшується кількість молоді, особливо чоловіків - це веде до фемінізації науково-педагогічного процесу, збільшується наукове навантаження на викладачів, що прагнуть додаткового заробітку. Посилюється нерівномірність розподілу висококваліфікованих науково-педагогічних кадрів між вузами і різними регіонами країни.

У цілях підвищення ефективності відтворення науково-педагогічних кадрів можна виділити декілька важливих напрямків:

- надання вищим навчальним закладам гарантійного рівня бюджетного фінансування, звільнення від податку, утворення оптимального режиму в отриманні і використанні необхідних ресурсів і засобів;

- концентрація зусиль у підготовці науково-педагогічних кадрів у вищих вузах;

- розвиток спеціалізацій і кооперацій вузів у підготовці і використанні науково-педагогічних кадрів. Зосередження у вищих навчальних закладах підготовки викладачів з тих спеціальностей, на які є найбільші запити;

- повніше використання можливостей вузівського сектора науки.

Донедавна вся відповідальність про підготовку і розприділення спеціалістів належала державі. Підприємства, організації отримували фахівців відповідно до своїх потреб.

Зараз існує плановий набір студентів на конкурсній основі для безкоштовного навчання і на контрактній основі. Молоді спеціалісти самі вирішують проблему працевлаштування. Навчання платне. Плату за навчання вносять як юридичні особи, так і підприємства, організації.

Вища професійна освіта розрахована не менше як на чотири роки. Після її закінчення здобувається рівень бакалавра; за п'ять років – дипломований спеціаліст; на шість – магістр. Частина вузів перейшла на двохступеневу систему навчання: 2 і 4 роки. Навчаючись два роки, студент отримує ступінь бакалавра, той, хто хоче продовжувати освіту і проявляє здібності, може отримати другий ступінь, більш глибокі знання, і, ступінь магістра. Перехід на багаторівневу систему вимагав переглянути ряд спеціальностей. В останні роки відбувається перебудова структури викладацьких кадрів і прийняття студентів, спричинене домінуючими вимогами соціально-економічного розвитку. По деяких спеціальностях набір зменшується, по інших - збільшується.

У галузі освіти, враховуючи і вищу, важливою частиною є педагогічна освіта. На неї відводиться 5-та частина вузів країни. Саме вона забезпечує підготовку і підвищення кваліфікації педагогічних працівників: викладачів, вчителів, вихователів для усіх типів, форм і видів освітніх закладів. Найбільше педагогів готується для шкіл, професійно-технічних училищ, середньо-спеціальних навчальних закладів, дошкільних і позашкільних закладів. Сьогодні кожен регіон має свій педагогічний вуз, і не один. Вони орієнтовані, головним чином, на підготовку і задоволення потреб регіону в учителях і вихователях. Збільшується кількість факультетів у вузах, розвиваються економічні зв'язки з іншими країнами, поглиблюється вивчення іноземної мови, з'являються центри економічної освіти. Відбулася диференціація в складі середніх педагогічних навчальних закладів. Чільне місце займають і педагогічні коледжі. В наш час є вчителі, які не мають вищої освіти, а тому вводиться система контрактів у школах і вузах з питань працевлаштування.

У теперішніх умовах розширення ринкових відносин в економіці, негативний вплив на педагогічні кадри, проявляється в посиленому відтоку робітників із галузі освіти. Вони переходять в інші сфери діяльності через такі умови: великий різниця в зарплаті освітян з іншими галузями, ненормований робочий день, соціальна незахищеність педагогів, зниження престижу викладацької праці. Катастрофічне становище спостерігається і серед дитячих садків. У багатьох місцевостях вони закриваються, або стають сезонними. Збільшується дефіцит кваліфікованих педагогічних кадрів. Після закінчення вузу стають педагогами лише деякий відсоток випускників, багато йдуть працювати в інші сфери діяльності. Деякі педагоги працюють не за фахом.

Перехід до ринкової економіки визвав необхідність модернізації змісту педагогічної освіти і зміну структури підготовки педвузами учительських кадрів. Виникла потреба не лише в розширенні складу спеціальностей, але й в істотних змінах пропорцій у прийнятті студентів різних спеціальностей. У педвузах готують спеціалістів за усіма спеціальностями. В останні роки в ряді педагогічних університетів, інститутів розгорнута підготовка економістів, юристів, менеджерів, маркетологів, психологів. У зв'язку із цим повідкривалися нові факультети: економічний, юридичний, психолого-дефектологічний.

Сьогодні велика увага відводиться підготовці спеціалістів для роботи з дітьми, які мають відхилення в розвитку. Іде підготовка вчителів предметників із додатковими спеціальностями.

Перебудова вищої педагогічної освіти. Для підготовки висококваліфікованих працівників потрібна цілісна, комплексна програма. У її реалізації головна роль повинна належати педагогічним університетам, здатним розробляти нові освітні технології, новий зміст освіти з урахуванням регіональної специфіки. Важливою для вирішення проблем підвищення якості підготовки вчителів і забезпечення ними навчальних закладів є ідея утворення комплексів безперервної педагогічної освіти:

- педагогічний ліцей;

- педагогічний коледж;

- педагогічний вуз;

- університет педагогічної майстерності.

При комплексах даної педагогічної освіти передбачається також функціонування забезпечуючих блоків: наукового, комерційного, організації міжнародних зв'язків. Ведеться підготовка вчителів за експериментальною програмою; утворюються на базі педвузів наукові лабораторії і науково-дослідні інститути.

Підвищення кваліфікації. Підготовка педагогічних кадрів передбачає не лише збільшення підготовки кількості вчителів, але і їх перепідготовку, підвищення їх кваліфікації. Для цього потрібне і підвищення кваліфікації і перепідготовка науково-педагогічного персоналу, який здійснюватиме цю роботу. Тому і виникли інститути удосконалення вчителів.

Кожні п'ять років, протягом 2-3-х місяців, учитель проходить перепідготовку в цих інститутах. Для формування і навчання керівників шкіл існують факультети підготовки і підвищення кваліфікації освіти працівників.

На даний період ця система включає:

- заклади підвищення кваліфікації;

- філіали від закладів;

- факультети перепідготовки і підвищення кваліфікацій організаторів народної освіти;

- факультети підвищення кваліфікації науково-педагогічних кадрів;

- факультети підвищення кваліфікації робітників педучилищ;

- спецфакультети перепідготовки необхідних (гостродефіцитним) спеціальностей (практичний психолог, соціальний педагог).

Функції системи перекваліфікації:

1. Перепідготовка працівників освіти всіх рівнів і категорій, навчання менеджерів-керівників, методистів, викладачів педагогічних навчальних закладів, ознайомлення викладачів з новими методами і формами навчання.

2. Забезпечення працівників освіти актуальною професійною інформацією.

3. Консультування працівників і закладів освіти з конкретних професійних проблем.

4. Надання працівникам освіти і навчальних закладів кваліфікованої допомоги в проведенні інформаційної діяльності тощо.

На сучасному етапі реформування освіти відбувається ґрунтовна перебудова всієї системи підвищення кваліфікації педагогів і за складом її закладів, і за змістом їх роботи.

Лише система підвищення кваліфікації потенційно здатна, разом з Міністерством загального і професійного навчання, (освіти) забезпечити збереження єдиного освітнього простору в країні.

Поиск по сайту: