ТЕМА 1. Поняття економіки освіти

Саме із цієї теми починається вивчення курсу економіки освіти.

На перший погляд, немає простішого завдання, як розібратися в економічних проблемах освіти студенту педвузу.

І все ж це завдання не просте. "Немає нічого легкого, - говорить англійське прислів'я, - що спочатку не було б тяжким".

Основне завдання курсу економіки освіти полягає в тому, щоб усвідомити багатогранність освіти як складного соціально-економічного явища, розглянути освіту як систему і як галузь народного господарства.

Освіта, як відомо, з давніх пір відноситься до вагомої сфери людської життєдіяльності, що забезпечує соціальний прогрес. Вона протягом багатьох століть не була тісно пов'язана з виробництвом, не впливала на нього і не виділялася в самостійну галузь.

За оцінкою ЮНЕСКО, на рубежі XIX і XX століть у всьому світі працівники освіти вирішували перш за все педагогічні й культурологічні завдання. Економічна функція освіти ще не проявилася, тому що в XIX столітті в розвинутих країнах Європи переважала проста фізична праця.

Корінним чином змінилося положення в умовах сучасної науково-технічної та інформаційної революції, коли помітно зросла роль освіти в розвитку суспільного виробництва й становленні сучасної цивілізації.

До числа найважливіших сучасних економічних закономірностей, характерних для різних країн, відноситься процес інтелектуалізації економіки й інших сторін соціального життя. Проявляється цей процес двояко:

- зростає роль таких галузей соціальної сфери, як освіта і наука;

- посилюється значення інтелектуальної діяльності всередині інших галузей народного господарства.

Обидві тенденції сприяють формуванню й удосконаленню осві­тнього, професійного, наукового і духовного потенціалу суспільства і є найважливішими факторами соціально-економічного розвитку.

Природньо, що в курсі економіки освіти нас буде цікавити не сам по собі процес навчання і виховання, а ті особливі виробничі сили і виробничі відносини розгалуженого комплексу освітніх закладів, які забезпечують цей процес.

На сьогодні освіта виступає в різноманітних іпостасях, вона багатофункціональна. До її функцій належать: пізнавальна, виховна, гуманізаційна, культурного наслідування, розвиваюча, перетворююча, прогностична, координуюча, адаптивна, профорієнтаційна, підготовки до трудової, суспільно-політичної діяльності, до сімейного життя та інше. Усі ці функції взаємопов'язані і взаємодіють у різних варіаціях.

Отже, освіта - це система, що забезпечує передачу наукових знань, умінь і навичок підростаючим поколінням і всьому населенню, що задовольняє їх потреби в освітніх послугах і професійно-кваліфікаційній підготовці, а також формує відповідні естетичні оцінки і моральні правила поведінки в суспільстві. Освіта належить до галузі нематеріального виробництва. Особлива роль сфери освіти пояснюється:

· специфічним місцем освіти в системі суспільного поділу праці - це єдина галузь, що задовольняє запити населення в освітніх послугах і спеціалізується на відтворенні головних виробничих сил суспільства;

· рівень освіти населення є однією з головних ознак добробуту народу, держави;

· ця галузь сама для себе готує професійних робітників - викладацькі кадри;

· праця в галузі освіти стала однією з наймасовіших видів людської діяльності.

Освітні послуги - система знань, інформації, вмінь і навичок, які використовуються в цілях задоволення різноманітних освітніх потреб особистості, суспільства, держави. Це - соціальна цінність. В освіті, як і в будь-якій галузі народного господарства існують виробничі економічні відносини, які мають свої специфічні особливості. Найбільша: обмежені можливості використання комерційних, госпрозрахункових відносин.

У чому ж заключається сутність економічної функції освіти?

Економічне значення освіти зазвичай вбачають у її активному впливі на розвиток виробничих сил країни, на підвищення ефективності суспільної праці. Усе це правильно, але це тільки частина проблеми. Головна роль освіти полягає в тому, що вона охоплює специфічну галузь народного господарства.

Економіка освіти - важлива галузь системи економічних наук. Ці науки займаються дослідженням сукупності виробничих відносин у взаємодії з виробничими силами. Вони зсовують, як рівні суспільства використовують обмежені ресурси для виробництво корисних продуктів і розподіляють їх серед людей. Сьогодні, наука про економіку виступає як складний комплекс економічних знань, що складається із чотирьох великих груп економічних наук:

· економічна теорія (політекономія);

· галузеві економіки (промисловість; сільське господарство, будівництво, освіта та інші);

· міжгалузеві або функціональні економіки (фінанси і кредит, грошові обороти, статистика, економіка праці);

· на меті економічних наук (управління н/г, маркетинг, менеджмент, економічна історія, економічна географія).

Економіка освіти відноситься до числа самих молодих економічних наук. Життя не один раз підтверджувало, що економічна "тканина" у сфері освіти більш складна, ніж у галузях матеріального виробництва. Це й визначило, що економіка освіти як наука склалася набагато пізніше економіки промисловості і ряду інших галузевих економік; усього лише декілька десятиліть назад.

Для розкриття економічних таємниць і виявлення своєрідності економічних категорій і законів у галузі освіти недостатньо простого спостереження й опису явищ. Необхідна була спеціальна наука, здатна проникнути в сутність процесів, що відбуваються, і розкрити їх рушійні сили.

Такою наукою і стала економіка освіти. Її предмет можна визначити так: "Це наука про специфіку виробничих сил і виробничих відносин у галузі, що створює освітні послуги і задовольняє потреби особистості і суспільства в них при обмежених ресурсах, що виділяються на ці цілі. Вона досліджує і виявляє особливості дії економічних законів і категорій у сфері навчання і виховання підростаючого покоління, підготовки кваліфікованої робочої сили, підвищення освітнього і культурно-технічного рівня населення".

Як конкретна наука і навчальна дисципліна економіка освіти володіє своїм, тільки їй належним предметом, тобто об'єктом і суб'єктом вивчення. Таким об'єктом є своєрідні виробничі сили й економічні відносини, характерні для організацій і проведення процесу освітньої діяльності. Об'єкт – це не тільки економічні умови і форми відтворення робочої сили, форми суспільних затрат на розвиток системи освіти і підготовку кадрів, умови відшкодування цих затрат. У такому випадку втрачається дуже важлива ланка: процес творення й обміну освітніх послуг.

Суб'єктом дослідження і вивчення в економіці освіти виступають люди, більша частина населення, котра в тій чи іншій мірі включається в освітню трудову діяльність. Це діти (дошкільнята, школярі, учні ПТУ, студенти) і їх батьки, усі, хто користується освітніми послугами: вихователі, викладачі, інші працівники сфери освіти.

Своєрідно проявляються у сфері освіти і закони ринкового господарства: закони попиту і пропозиції, закон вартості та інші. У зв'язку з переважанням безкоштовної освіти, попит на освітні послуги часто не визначається спроможністю споживача заплатити. Дія закону вартості в освіті до цього часу не дооцінюється.

Економічні категорії в галузі освіти також проявляються по-особливому. Незвичайна тут праця і її компоненти, продукт праці - освітні послуги з їх особливою корисністю. Основним різновидом власності виступає інтелектуальна власність. Своєрідне вираження отримують і такі загальноекономічні категорії як товар, його ціна, заробітна плата, господарський механізм та інше.

Не менш важливим є те, що в дефініції народна освіта розглядається як галузь, що створює послуги. Потрібно визнати невірним попереднє пануюче положення про те, що трудова діяльність працівників освіти не виступає "виробничою силою суспільства", так як не створює "матеріальні споживацькі цінності". Але, як ми вияснили, у цій галузі виробляються освітні послуги - особлива різновидність економічних благ.

Для галузі освіти чітко відзначається обмеженість ринкового механізму регулювання. Якби ціни на освітні послуги встановлювались у відповідності до закону вартості, тобто на рівні суспільно-необхідних витрат, вони виявились би дуже високими. Однак, коли змінити основне джерело фінансування освіти, не дивлячись на ріст доходів населення, і при високих тарифах плати за навчання, об'єм наданих освітніх послуг помітно скоротиться і виявиться нижче потреб суспільства в забезпеченні соціально-економічного прогресу.

Щоб цього не виникло, держава повинна брати на себе відповідальність за виробництво цих послуг:

· тільки вільні ринкові ціни на продукцію освіти не можуть забезпечити належний розвиток цієї галузі і суспільства;

· державне регулювання і фінансування багатьох навчальних закладів більш адекватне тому призначенню, яке виконує освіта.

Вивчення курсу економіки освіти потрібно розглядати як складову частину сучасної педагогічної освіти. Саме цей курс розкриває майбутнім педпрацівникам економічний аспект системи освіти, дозволяє зрозуміти самобутність виробничих відносин і їх взаємодію з виробничими силами, з осягнути особливості економічних категорій і діючих законів у сфері освіти тощо.

Формується економічне мислення; набуваються навички системного підходу до аналізу економічних відносин у їх єдності з педагогічними та іншими соціальними явищами; підвищується рівень професійної підготовки. Усе це сприяє розвитку пізнавальних здібностей студентів, розумінню виняткової важливості економічної функції освіти.

Економічні знання дозволяють визначити більш раціональні типи навчальних закладів; покращувати зміст освіти, її форми І методи; удосконалювати механізм оплати, стимулювати педагогічних працівників; оновлювати програми підготовки і перепідготовки кадрів; створювати нові моделі господарського механізму та інше. Засвоєння економіки освіти дозволяє педагогічним працівникам використовувати систему оцінок своєї діяльності не тільки з педагогічної, а й з економічної позиції, співставляти педагогічні результати з досягнутим економічним коефіцієнтом корисної дії, знати і уміти досягати підвищення соціально-економічної ефективності освіти за її основними напрямами.

Поиск по сайту: