ПОЛІС ЯК ЦИВІЛЬНА ГРОМАДА

Зародком громадянського життя в античному світі був старогрецький поліс. Але що таке поліс? Місто-держава? Чимало антикознавців висловлюють заперечення що до коректності такого визначення (див., напр. (1,2). Перше заперечення стосується тези, що поліс є державою. На думку відомого історика античності С.Л. Утченко, це вельми сумнівно. Поліс, радше, історична форма старогрецької громади, котра передує державі. Держава постає лише в наслідку кризової еволюції полісної системи (3,4). З другого боку маємо твердження, що поліс є зовсім не тотожним місту. Згідно з такою думкою, місто дійсно виникає в політико-юридичних межах полісу, але пізніше і діє як деструктивний чинник полісного порядку і культури (5,236).

Кожна з цих позицій спирається на вагомі аргументи і тому має певну рацію. Натомість кожна з них не позбавлена й уразливих моментів. Тому, уникаючи крайнощів, будемо дотримуватись поміркованої позиції, що "старогрецький поліс був саме єдністю міста, громадянської общини і держави" (6,49). Мабуть саме так і є. Але неодмінно треба зауважити, що всі ці елементи становлять не тільки єдність, але й мають відносну самостійність і принципово відмінні функції в обріях полісної структури. Більше того, функції полісу як міста і як держави постають другорядними, підпорядкованими серцевині його внутрішнього змісту—громадянській общині, або цивільній громаді. Про це свідчить історична практика та суспільна думка тієї доби.

Для старожитньої ментальності поліс уявлявся перед усе як певний гурт, або належним чином організована спільнота людей. Саме таку думку підтверджує Фукидід коли пише, що "поліс—це люди, а не мури і не порожні кораблі" (7,348/VII, 77,7). Суголосне твердження про те, що поліс є передусім колективом громадян зустрічаємо у Аристотеля. У розвиток цією тези він тільки уточнює: "Поліс є спільнота вільних людей" (8, III, 4, 4, 1279 а).

Разом з тим, антична суспільно-політична думка ніколи не відокремлювала поліс як колектив від матеріальних умов його існування, а розглядала його саме як єдність громадянської спільності з матеріальними умовами, що забезпечували її функціонування. Тому, мабуть, визнання полісу як одного з типів громади, як цивільної громади, є цілком слушним. Але, в такому разі, перш за все постає питання про те чим цивільна громада, чи громадянська община принципово відрізняється від іншого типу громад (родової, сусідської, територіальної і таке інше).

Маємо різні варіанти відповіді на це питання. Так, на думку С.Л. Утченко, існує дві модифікації територіальної громади: сусідська (або сільська) та цивільна (або міська). Громадянська, чи міська община—то і є поліс (4,20). Трактація громадянської общини як міської має певні підстави і не викликає здивування, бо належить видатному фахівцеві з історії античного Риму. Саме для римської ментальності і традиції є характерним ототожненням становлення цивілізації, громадянства і міста. У цьому випадку отримує сенс положення про те, що громадянська община виникає раніше держави, незалежно від неї. Але визначення громадянської общини як міської громади ще не веде до експлікації поняття громадянина, або члена цієї громади, бо відомо, що в межах полісу крім громадян співіснували раби, метеки, іноземці, тощо.

Якщо звернутись до грецької традиції то помітимо, що вона виводила поняття громадянина з поняття полісу, громади. Згідно з нею, як ціле завжди мусить передувати частині, так поліс передує родині і кожному окремому індивідові. Тому Аристотель схиляється до функціонального визначення, підкреслюючи, що громадянами можна і необхідно вважати тих, хто бере участь у суді і народних зборах (8, III, 1, 4-5, 1275 а). Хто ж може брати участь у цих громадянських інституціях? Відповідь на це питання лежить в площині відносин власності.

Відомо, що економічним під´рунтям будь-якої територіальної общини є земельна власність. Специфічною рисою цивільної громади є те, що земельна власність фігурує тут у бінарній формі: колективній і приватній. Цей феномен античної власності чудово усвідомлювався вже у ті часи. Питання про співвідношення власності полісу і власності громадянина не один раз торкався Платон, бо це завжди для нього слугувало прикладом відповідності первинної цілісності світової душі, світового розуму та єдиного добра з співпричетним і обумовленим нею реальною множинністю речей, що є разом з тим так само і єдністю. В своєму утопічному творі він просто підкреслює: "Хай здійсненим буде розподіл землі таким чином, щоб кожний, котрий отримав свою долю, вважав її загальною власністю всієї держави" (9,740 а). Ментальність людини античного світу було притаманне відчуття зверхності і первинності полісу, її звичаєва свідомість завжди виходила з визнання беззастережного пріоритету права громади на сукупність землі та майна, як розподілених, так і не розподілених між громадянами (Див.: 10, 57-58).

Своєрідність античної громадянської общини була детермінована двоїстим характером античної форми власності, специфічні риси котрої були влучно підкреслені Марксом: "У античних народів (римляни як найкласичніший приклад, бо у них це виявляється у найчастішій, найопуклішій формі) має місце форма власності, що містить у собі суперечність державної земельної власності і приватної земельної власності, так що остання опосередковується першою або сама державна земельна власність існує у цій двоїстій формі" (11, 471). Дійсно, саме з цих реалій постає діалектика поліса і громадянина: тільки громадяни мають право приватної власності на ділянку полісної землі, і навпаки, тільки посідання земельною власністю є необхідною підставою статусу громадянства. Той самий Маркс слушно зауважував, що громадянин полісу "ставлячись до своєї приватної власності як до землі... одночасно ставиться до цієї приватної власності як до свого членства у громаді" (11, 466).

Взаємна обумовленість громадянського статусу і права власності на землю створювала специфічні фундаментальні засади архітектоніки полісу. Наприклад, метеки, саме мешканці давньогрецьких міст, займаючись ремеслом чи торговельною діяльністю, могли досягати вельми заможного стану, але вони не мали права на земельну власність і тому існували поза громадянським станом на відміну навіть від тих безталанних власників землі, що іноді балансували на межі злиденності. Тільки у надзвичайних обставинах та за особливу заслуги поліс міг надати метеку право на придбання земельної ділянки. Характерним є те, що на думку багатьох дослідників, саме виникнення такого прецеденту було одним з перших симптомів кризи полісної системи (12,16).

Таким чином, маємо усі підстави вважати, що давньогрецький поліс за своею глибинною сутністю не збігався ані міською общиною, бо далеко не усі мешканці міста мали громадянські права, ані з державою, бо політична організація полісу поєднувала у державну цілісність повноправних еллінів, напівправних метеків і безправних рабів. Поліс був, перш за все, громадянською общиною, або цивільною громадою - громадою земельних власників у межах і обріях полісної власності. Поліс як колектив громадян завжди виступав як верховний власник землі і як гарант земельної власності окремих громадян.

Для звичаєвої свідомості античного світу властива була ідея про те, що справедливий устрій повинен грунтуватися на засадах земельної рівності. Звідси постає наступна кардинальна риса цивільної громади - збіжність політичного колективу громади з гуртом земельних власників, громадянського статусу і права власності на землю. В різних полісах, в різні періоди їхнього розвитку, безумовно, можемо спостерігати певні варіації цієї формули. Так, в Афінах і деяких інших полісах певний час обсяг політичних прав визначався розміром земельної маєтності. Дуже часто громадянськими правами користувалися й ті особи, які в наслідку тих або інших причин позбавились своєї ділянки землі. Але це ті винятки, що тільки підтверджують правило.

В період поступового розвитку античного суспільства поставала його головна соціальна та політична верства, "середній клас". Таким "класом" був дрібний земельний власник. Саме цей селянин-власник як громадянин виступав певним прихильником стабільності та порядку в суспільстві. Взаємна детермінованість права власності і статуса громадянства, тотожність соціальної і політичної структури суспільства, у свою чергу, обумовлювали те, що громадяни ставали рівними суб'єктами політичного життя, носіями суверенітету полісу у формі народних зборів громадян. Таким чином, анатомія античного суспільства в соціальному перерізі розгортається як громадянська община, а політичному - як безпосередня демократія.

Можемо констатувати, що поліс був першою в історії людства громадянського общиною. Проіснувавши декілька сторіч в якості універсальної форми суспільного життя античного світу полісна структура знайшла своє відображення в повсякденній і теоретичній свідомості не тільки своєї доби, а й усієї подальшої європейської історії. Можна погодитись з тезою В. Вітюка, що "не є тотожним зміст, який вкладається в поняття громадянського суспільства античними мислителями і сучасними політологами", але викликає категоричне заперечення його твердження ніби "античній думці був в принципі невластивим поділ соціуму на державу і громадянське суспільство'' (13.9).

Поиск по сайту: