Особливості формування

Характерними особливостями давньогрецької міфології були уособлення та наділення душею явищ природи — анімізм — та пов'язана з ними людиноподібність богів та тлумачення їхньої поведінки за допомогою міфів. Ліси, діброви, річки, гори, моря, небо, за уявленнями стародавніх греків, були заселені божествами.

Давньогрецька міфологія з її дитячою наївністю сприймання дійсності, з яскравою образністю й художністю відіграла чималу роль у розвитку грецької культури і стала передумовою становлення грецького мистецтва. Боги змінювалися так само, як і ті, хто вірив у них. З розвитком грецької цивілізації боги ставали дедалі благороднішими й поважнішими.

Особливою шаною в греків стародавньої доби користувалась годувальниця всього — Гея, життєдайна володарка, втілення невичерпної творчої сили Землі, «тієї великої матері, в лоно якої все повертається, щоб знову проростати для нового життя»^[4]. Це відбивало і вплив матріархату, і значення хліборобства як основної галузі господарства народу. Пізніше культ Землі ввібрав також шанування Реї, Деметри, Персефони та інших божеств, пов'язаних із хліборобством.

Боги уявлялися грекам за тією чи іншою працею: Гермес і Пан пильнували отари, Афіна вирощувала маслинові дерева тощо. Тому, щоб людина могла успішно виконувати якусь справу, вважалося за потрібне піддобритися до відповідного божества принесенням у жертву плодів, молодих тварин.

Спочатку не існувало ієрархії серед богів. У тогочасних віруваннях греків збереглися залишки первісних релігій — фетишизму: наприклад, шанування каміння, особливо дельфійського омфала), тотемізму (орел, сова, корова й інші тварини були постійними атрибутами богів, а самі боги нерідко зображувались у вигляді тварин), магія.

В добу панування родової знаті (у Стародавніх Афінах — евпатриди) дрібні місцеві божества були замінені олімпійськими богами. Гомер у VIII столітті до н. е. в своїх поемах «Іліаді» й «Одіссеї» та Гесіод у VII столітті до н. е. у«Теогонії», тобто «Родоводі богів», усталили типові образи богів. Гомерові боги — просто безсмертні люди, наділені неземною вродою і силою. Кожен з них має своє ім'я і риси, властиві тільки йому. Ці боги — Посейдон, Аїд,Гера, Деметра, Гестія, Афіна, Афродіта, Аполлон, Артеміда, Гефест, Арес та інші — розглядалися вже як якась родина чи держава, що має свого верховного главу — «батька людей і богів».

Зевс втілював у релігійній формі риси патріархального владики. Він панував над небом, землею, морем і пеклом. Отже, з'явилась ієрархія богів, яка відбивала зміцнілу ієрархію класового суспільства. Зображені в «Іліаді» та «Одіссеї» палац Зевса на Олімпі із золотими стінами та підлогами, розкішні вбрання богинь, а також постійні чвари, розбрат та інтриги між богами стали своєрідним віддзеркаленням життя грецької родової аристократії. Гомерназавжди закріпив антропоморфічний характер грецької релігії. Гесіод тільки чіткіше виклав її.

Перемога олімпійців ніколи не була повною. Нерідко найпалкіше вірили в тих богів, яких не оспівав жоден поет. Людина, як і раніше, відчувала, що її оточують добрі та злі духи, і виконувала прадавні магічні обряди. Існували ніби дві релігії: офіційна (її проповідували держава, література та давньогрецьке мистецтво), заснована на гомерівських традиціях, і вірування нижчих верств, які зберігали забобони догомерівських часів. Велике значення в давньогрецькій релігії мав культ предків і взагалі померлих, а також культ героїв. У класичну епоху в культі померлих постало уявлення про життя душ праведників на Єлісейських полях.

Виникнення міст-держав (полісів) і подальший розвиток рабовласницького суспільства змінили характер грецької релігії. У VIII — VII століттях до н. е. з'явилися й поширились культи богів покровителів ремесла і торгівлі. Богом ковальства став Гефест, богом торгівлі — Гермес. Змінилось уявлення і про функції богів: покровителями ремесел у кожному місті, як правило, оголошувались боги, що їх вважали оборонцями самого міста: наприклад, вАфінах — Афіна, в Коринфі — Посейдон, у Дельфах — Аполлон.

Не завжди і не з найдавніших часів храм був місцем поклоніння богам. Їм поклонялися в горах, у гаях, у гротах, біля джерел. З часом таке особливо шановане місце ставало священним і там будували храм. Розквіт храмового будівництва в Афінах припадає на V — IV ст. до н. е. — так зване, золота доба Перикла. Відправляння культу в цілому перебувало під контролем держави. Жрецьких корпорацій у грецьких державах, як правило, не було. Вибрані жеребкуванням службові особи виконували також обов'язки жреців.

Грецький жрець не вчився спеціально і нічим не відрізнявся від решти громадян. Службу божу правили і чоловіки, і жінки. Охорона храму вважалася державним обов'язком жреця. Оскільки не було ані догматів, ані віровчення, жерці не повчали віруючих. Вони тільки виконували обряди. У деяких культах посада жерця була спадковою.

У визнанні загальногрецьких богів та пов'язаних з ними святинь частково відбивалось усвідомлення греками своєї етнічної єдності. Так, славнозвісними в усьому грецькому світі були святилища в Олімпії та Дельфійський оракул. Усі греки могли брати участь в іграх і Олімпійських змаганнях, періодично влаштовуваних біля таких святилищ. Олімпійські ігри стали основою грецького літочислення, періоди тривалістю 4 роки від змагань до змагань іменувались олімпіадами.

Поряд із культами, призначеними для всього населення, у Греції рано виникли таємні релігійні товариства й культи, до участі в яких допускалися втаємничені (місти). Найвідомішими були обряди на честь Деметри — Елевсінські містерії — та на честь Діоніса — Діонісії. Утаємниченим в Елевсінські містерії обіцяли раювання після смерті. Стародавні вірили, що учасник Діонісій приєднувався до божества за допомогою з'їденого сирого м'яса тварини, яку роздирали живцем.

Таємні культи в пізньоантичний період певною мірою були виявом незадоволення умовами життя і охоплювали чималу частину нижчих верств давньогрецького суспільства. Греки, як і всі політеїсти, відзначалися широкою віротерпимістю і великою шаною до чужих богів. Напевне, вони вважали, що богів ніколи не буває забагато і що за межами країни завжди може знайтись якийсь бог, котрого варто прихилити на свій бік.

В елліністичну добу після завоювань Александра Македонського особливо греків приваблював Єгипет, саме звідти вони взяли богиню Ісіду, яка з III століття до н. е. мала серед греків численних шанувальників. Разом з Ісідою утвердився культ її чоловіка й брата Осіріса (Серапіса), на честь якого споруджено багато храмів по всьому грецькому світі. Зі східних богів найбільше шанували Велику Матір, матір богів Кібелу — фрігійську богиню, в якій греки впізнавали свою Рею. Другим могутнім богом зі Сходу був Мітра, ірансько-вавилонський бог сонця. В II — III століттях н. е. його культ досягає найбільшого розквіту. Люди, які страждали від соціального гноблення та безправності, шукали щастя в «загробному житті».

Неоплатонізм був останньою спробою зберегти й оживити стару грецьку релігію, але він не мав успіху, бо єдиною релігією, яка відповідала вимогам часу, стало християнство. Обряди давньогрецької релігії мали великий вплив на розвиток літератури й мистецтва європейських та інших народів.

[ред.]Особливості формування релігійної ідеології

У період переходу до класового суспільства формуються племінні релігії, головну роль в яких відіграють культ племінного вождя та культ духів предків. Виникає політеїзм (багатобожжя) як ідеологічне відображення створення родоплемінних союзів. Складається інститут жреців — професійних священнослужителів.

Необхідно зауважити, що жреці монополізували знання, духовну культуру взагалі і використовували її в інтересах своєї касти. Проте завдяки жрецям до нас дійшло чимало давніх історичних пам'яток у формі «священних книг», де відображаються життя та ідеологія минулих епох.

Говорячи про формування релігійних уявлень, релігійної ідеології, варто розглянути питання про міфи (з грецьк. «оповіді»). Це теж фантастичне відображення дійсності в первісній свідомості, втілене в характерній для давнього світу усній народній творчості. Міфи — оповіді, які виникли на ранніх етапах історії, фантастичні образи яких були спробами узагальнити і пояснити різні явища природи і суспільства. В міфах відбилися також моральні погляди іестетичне ставлення людини до дійсності. Оскільки в міфології міститься уявлення про надприродне, вона має в собі елементи релігії. Записаний догматизований міф далі стає складовою частиною «священних книг» національних релігій, які виникають разом з державою.

[ред.]Еволюція давньогрецької міфології: від хтонічних істот до героїв-напівбогів

Афродіта, Ерос та Пан, Національний археологічний музей Афін

Міфологія древніх греків була одним із найчудовіших явищ у культурі середземноморских народів. Міфологія досить сильно впливала на становлення релігійної думки у Стародавній Греції. Дослідники виділяють три основних періоди в розвитку давньогрецької міфології: хтонічний, чи доолімпійський, класичний олімпійський і пізній героїчний. Погляди, характерні дляхтонічного періоду, склалися в грецькому суспільстві задовго до дорійського завоювання XII століття до н. е. і навіть до виникнення перших ахейських держав. Не збереглося джерел, в яких би ці погляди були представлені повно і послідовно. Тому доводиться використовувати окремі архаїчні образи чи міфологічні епізоди, що випадково відбилися в текстах, що відносяться до значно більш пізнього часу.

[ред.]Перший період

Див. також: Хтонічні божества

Термін «хтонічний» походить від грецького слова «хтон» — «земля». Земля сприймалася древніми греками як жива і всемогутня істота, що усе породжує й усіх живить. Сутність землі була втілена в усьому, що оточувало людину й у ній самій, пояснює те поклоніння, яким греки оточували символи божеств: незвичайні камені, дерева і навіть просто дошки. Однак звичний первісний фетишизм змішувався в греків з анімізмом, приводячи до складної і незвичайної системи вірувань.

Крім богів існували ще й демони. Це невизначені і страшні сили, що не мають ніякого вигляду, але володіють жахливою могутністю. Демони з'являються невідомо відкіля, втручаються в життя людей, причому звичайно найбільш катастрофічним і жорстоким образом, і зникають. З образами демонів були зв'язані і представлення про чудовиськ, яких на цьому етапі розвитку грецької релігії, імовірно, теж сприймали як істот, що володіють божественною силою.

У подібних уявленнях про богів і в особливому шануванні Землі як Великої Матері помітні відгомони ідей різних етапів розвитку грецького суспільства — і зовсім раннього часу, ще коли не відокремлювала людина себе від природи створювалися образи людинотварин, і періоду матріархату, коли панування жінок у суспільстві підкріплювалося розповідями про всесилля Землі-Прародительки.

Проте одне поєднувало всі ці погляди — уяву про байдужість богів, про їхню глибоку відчуженість. Вони сприймалися як істоти могутні, але більш небезпечні, ніж благодійні, від яких потрібно скоріше відкуповуватися, чим намагатися здобути їхню прихильність. Таким з'являється, наприклад, бог Пан, що, на відміну від Тифона чи гекатонхейрів, у більш пізній міфології не перетворився в остаточного монстра, а залишився богом, заступником лісів і полів. Він пов'язаний з дикою природою, а не з людським суспільством, і, незважаючи на свою схильність до веселощів, може наводити на людей безпричинний страх. Козлоногий, бородатий і рогатий, він з'являється людям у полуденну годину, коли усі завмирають від спеки, у годину, що вважалася не менш небезпечною, чим північ. Він може бути і добрим, і справедливим, але все-таки краще не зустрічатися з богом Паном, що зберіг напівзвіриний вигляд і вдачу первісних породжень Матері-Землі — Матір Део.

[ред.]Другий період

Розпад матріархату, перехід до патріархату, виникнення перших держав ахейців — усе це дало поштовх до повної зміни всієї системи релігійного сприйняття, до відмовлення від старих богів і появі нових. Як і в інших народів, богів — уособлень бездушних сил природи заміняють боги-заступники окремих груп у людському суспільстві, груп, що поєднувалися за найрізноманітнішими ознаками: класовими, становими, професійними, але в них усіх загальним було одне — це люди минулого, як не намагалися ужитися з природою, а прагнучи підкорити її, перетворити в щось нове, змусити служити людині.

Невипадково найдавніші міфи олімпійського циклу починаються з винищування істот, яким, імовірно, у попередній період поклонялися як богам. Бог Аполлон убиває Піфійського дракона і гігантів, люди-напівбоги, сини богів знищують інших чудовиськ: Медузу, Химеру, Лернейську Гідру. І остаточну перемогу над древніми богами тріумфує Зевс, цар богів Космосу. Образ Зевса дуже складний і сформувався в міфології греків не одразу. Уявлення про Зевса склалися тільки після дорійського завоювання, коли прибульці з півночі додали йому риси абсолютного бога-владики.

У щасливому й упорядкованому світі Зевса його сини, породжені від смертних жінок, завершують справа свого батька, винищуючи останніх чудовиськ. Напівбоги, герої символізують єдність світів божественного і людського, нерозривну зв'язок між ними і доброчинна увага, з яким боги спостерігають за людьми. Боги допомагають героям (наприклад, Гермес — Персею, а Афіна — Гераклові), а карають тільки нечестивців і лиходіїв. Уявлення про жахливих демонів теж змінюються — вони тепер виглядають скоріше просто могутніми духами, мешканцями всіх чотирьох стихій: вогню, води, землі і повітря.

[ред.]Третій період

Становлення і розвиток держави, ускладнення суспільства і суспільних відносин, збагачення уявлень про оточуючий Грецію світ неминуче підсилювали почуття трагічності буття, переконаності, що у світі панують зло, жорстокість, безглуздість і абсурд. У пізній героїчний період розвитку грецької міфології, відроджуються представлення про силу, якій підкоряються все існуюче — і люди, і боги. Невблаганна доля панує над усім. Перед нею схиляється навіть сам Зевс, змушений то силою випитувати в титана Прометея пророкування власної долі, то упокорюватися з іспитами і мученнями, через які повинний пройти його улюблений син Геракл, щоб він зміг вступити в сонм богів. До людей доля ще більш нещадна, аніж до богів, — її жорстокі і часто безглузді веління виповнюються з невідворотною точністю. Едіп виявляється проклятим, незважаючи на усі свої зусилля врятуватися від передвіщеної долі, гине. Від долі також ховається Анхіс, дід Персея, навіть цілий рід Атрідів не може піти від сліпого вироку долі, будучи втягнутим у нескінченну низку вбивств і братовбивств.

Та й боги тепер уже не настільки милостиво налаштовані до людей. Покарання тих, хто порушив їхню волю, жахливі і невиправдано жорстокі: Тантал вічно мучиться від голоду і спраги, Сізіф зобов'язаний постійно піднімати на пекельну гору важкий камінь, Іксіон прикутий до вогненного колеса.

У пізньому грецькому суспільстві релігія поступово занепадала, вироджуючись у просте виконання обрядів, а міфологія ставала просто скарбницею образів і сюжетів для авторів поем і трагедій. Деякі філософи навіть заперечували головну роль богів у створенні світу, представляючи цей космічний акт як злиття чи першоелементів стихій. У такому виді грецька релігія проіснувала до початку походів Александра Македонського, коли велліністичних імперіях вона вступила в багатогранну і взаємозбагачувальну взаємодію з віросповіданнями Стародавньої Азії.

[ред.]Примітки

15. Боги стародавньої Греції

Аїд - бог - владика царства мертвих.

Антей - герой міфів, велетень, син Посейдона і Землі Геї. Земля давала своєму синові силу, завдяки якій ніхто не міг упоратися з ним.

Аполлон - бог сонячного світла. Греки зображували його у вигляді прекрасного юнака.

Арес - бог віроломної війни, син Зевса і Гери.

Асклепій - бог лікарського мистецтва, син Аполлона і німфи Меніппа

Борей - бог північного вітру, син титаніди Астрея (зоряного неба) і Еос (ранкової зорі), брат Зефіру і Нота. Зображувався крилатим, довговолосим, ​​бородатим, могутнім божеством.

Вакх - одне з імен Діоніса.

Геліос (Гелій) - бог Сонця, брат Селени (богині Місяця) і Еос (ранкової зорі). У пізній античності ототожнювався з Аполлоном, богом сонячного світла.

Гермес - син Зевса й Майї, один з самих, багатозначних грецьких богів. Покровитель подорожніх, ремесел, торгівлі, злодіїв. Володіє даром красномовства.

Гефест - син Зевса і Гери, бог вогню і ковальської справи. Вважався покровителем ремісників.

Гіпнос - божество сну, син Ніхто (Ночі). Його зображували у вигляді крилатого юнака.

Діоніс (Вакх) - бог виноградарства і виноробства, об'єкт цілого ряду культів і містерій. Зображувався то у вигляді огрядного літнього чоловіка, то у вигляді юнака з вінком з виноградного листя на голові.

Загрей - бог родючості, син Зевса і Персефони.

Зевс - верховний бог, цар богів і людей.

Зефір - бог західного вітру.

Іакх - бог родючості.

Кронос - титан, молодший син Геї і Урана, батько Зевса. Правил світом богів і людей і був скинув-нут з престолу Зевсом..

Мом - син богині Ночі, бог лихослів'я.

Морфей - один із синів Гіпнос, бог сновидінь.

Нерей - син Геї та Понта, лагідний морський бог.

Нот - бог південного вітру, зображувався з бородою і крилами.

Океан - титан, син Геї і Урана, брат і чоловік Тетія і батько всіх річок світу.

Олімпійці - верховні боги молодшого покоління грецьких богів на чолі з Зевсом, що жили на вершині гори Олімп.

Пан - лісовий бог, син Гермеса і Дріопи, козлоногий чоловік з рогами. Вважався покриву-лем пастухів і дрібної худоби.

Плутон - бог підземного царства, нерідко ототожнюється з Аїдом, але на відміну від нього, володів НЕ душами померлих, а багатствами підземного світу.

Плутос - син Деметри, бог, що дарує людям багатство.

Понт - одне із старших грецьких божеств, породження Геї, бог моря, батько багатьох титанів і богів.

Посейдон - один з богів-олімпійців, брат Зевса і Аїда, пануючий над морською стихією. Посейдону були також підвладні земні надра,
він наказував бурями і землетрусами.

Протей - морське божество, син Посейдона, покровитель тюленів. Володів даром перевтілення і пророцтва.

Сатири - козлоногі істоти, демони родючості.

Танатос - уособлення смерті, брат-близнюк Гипноса.

Титани - покоління грецьких богів, предки олімпійців.

Тифон - стоголовий дракон, народжений Геей або Герой. Під час битви олімпійців і титанів був переможений Зевсом і поміщений під вулканом Етна на Сицилії.

Тритон - син Посейдона, одне з морських божеств, людина з риб'ячим хвостом замість ніг, що тримає в руках тризуб і виту раковину - ріг.

Хаос - нескінченна порожній простір, з якого на початку часів виникли найдавніші боги грецької релігії - Никта і Ереб.

Хтонічні боги - божества підземного світу і родючості, родичі олімпійців. До них ставилися Аїд, Геката, Гермес, Гея, Деметра, Діоніс і Персефона.

Циклопи - велетні з одним оком посередині чола, діти Урана і Геї.

Евр (Євр) - бог південно-східного вітру.

Еол - повелитель вітрів.

Ереб - уособлення темряви підземного світу, син Хаосу і брат Ночі.

Ерот (Ерос) - бог кохання, син Афродіти і Ареса. У найдавніших міфах - самовознікшая сила, що сприяла упорядкування світу. Зображувався у вигляді крилатого юнака (в елліністичну епоху - хлопчика) зі стрілами, що супроводжує матір.

Ефір - божество неба

Богині древньої Греції

Артеміда - богиня полювання і природи.

Атропос - одна з трьох мойр, перерізана нитку долі й обриває людські життя.

Афіна (Паллада, Парфенос) - дочка Зевса, яка народилася з його голови в повному бойовому озброєнні. Одна з найбільш шанованих грецьких богинь, богиня справедливої ​​війни і мудрості, покровителька знань.

Афродіта (Кіферея, Уранія) - богиня любові і краси. Вона народилася від шлюбу Зевса і богині Діони (за іншою легендою - вийшла з морської піни)

Геба - дочка Зевса і Гери, богиня юності. Сестра Ареса і Іліфія. Прислуговувала богам-олімпійцям на бенкетах.

Геката - богиня мороку, нічних видінь і чароїт-дійства, покровителька чаклунів.

Гемера - богиня денного світла, уособлення дня, народження ніхто і Ереб. Часто ототожнювалася з Еос.

Гера - верховна олімпійська богиня, сестра і третя дружина Зевса, дочка Реї і Кроноса, сестра Аїда, Гестії, Деметри і Посейдона. Гера вва-лась покровителькою шлюбу.

Гестія - богиня домашнього вогнища та вогню.

Гея - мати-земля, праматір всіх богів і людей.

Деметра - богиня родючості та землеробства.

Дріади - нижчі божества, німфи, що жили в деревах.

Іліфія - богиня-покровителька породіль.

Ірида - крилата богиня, помічниця Гери, вісниця богів.

Калліопа - муза епічної поезії та науки.

Кери - демонічні істоти, діти богині Ніхто, приносять людям біди і смерть.

Кліо - одна з дев'яти муз, муза історії.

Клото («прядущей») - одна з мойр, прядущей нитку людського життя.

Лахесис - одна з трьох сестер-мойр, що визначає долю кожної людини ще до народження.

Літо - титаніди, мати Аполлона й Артеміди.

Майя - гірська німфа, старша з семи плеяд - дочок Атланта, кохана Зевса, від якого в неї народився Гермес.

Мельпомена - муза трагедії.

Метида - богиня мудрості, перша з трьох дружин Зевса, що зачала від нього Афіну.

Мнемосіна - мати дев'яти муз, богиня пам'яті.

Мойри - богині долі, дочки Зевса і Феміди.

Музи - богині-покровительки мистецтв і наук.

Наяди - німфи-берегині вод.

Немесиду - дочка Ніхто, богиня, уособлював-, Шая долю і відплата, карає людей відповідно до їх гріхами.

Нереїди - п'ятдесят дочок Нерея і океаніди Доріда, морські божества.

Ніка - персоніфікація перемоги. Часто її зображали з вінком, поширеним в Греції символом тріумфу.

Німфи - нижчі божества в ієрархії грецьких богів. Уособлювали сили природи.

Ніктa - одне з перших грецьких божеств, богиня - уособлення первозданної Ночі.

Орестіада - гірські німфи.

Ори - богині пір року, спокою і порядку, дочки Зевса і Феміди.

Пейто - богиня переконання, супутниця Афродіти, нерідко ототожнюється зі своєю покровителькою.

Персефона - дочка Деметри й Зевса, богиня родючості. Дружина Аїда і цариця підземного світу, що відала секретами життя і смерті.

Полігімнія - муза серйозної гимнической поезії.

Тетія - дочка Геї та Урана, дружина Океана і матір нереїд і океанід.

Рея - мати богів-олімпійців.

Сирени - демони жіночої статі, полуженщіни-полуптіци, здатні змінювати погоду на море.

Талія - ​​муза комедії.

Терпсихора - муза танцювального мистецтва.

Тісіфона - одна з іриній.

Тихе - богиня долі і випадку у греків, супутниця Персефони. Її зображували у вигляді крилатої жінки, що стоїть на колесі і тримає в руках ріг достатку і корабельний кермо

Уранія - одна з дев'яти муз, покровителька астрономії.

Феміда - титаніди, богиня правосуддя і закону, друга дружина Зевса, мати гір і мойр.

Харити - богині жіночої краси, втілення доброго, радісного і вічно юного початку життя.

Евменіди - інша іпостась іриній почитавшиеся як богині доброзичливості, що запобігають нещастя.

Еріда - дочка Ніхто, сестра Ареса, богиня розбрату.

Еринії - богині помсти, породження подзем-ного царства, які карали несправедливість і злочини.

Ерато - Муза ліричної та еротичної поезії.

Еос - богиня ранкової зорі, сестра Геліоса та Селени. Греки іменували її «розовострокатий».

Евтерпа - муза ліричного співи. Зображувалася з подвійною флейтою в руці.

16. Ахілл

Це легендарна особистість стародавнього світу. Ахілл - син смертного царя Пелея і морської богині Фетіди. За легендою, богиня хотіла зробити свого сина безсмертним і вдень натирала його тіло амброзією, а вночі тримала у вогні. Одного разу це побачив батько Пелей, злякався і вихопив дитину з полум'я, що завадило Ахілла стати безсмертним.

За іншою версією, мати купала Ахілла у водах підземної ріки Стікс, щоб зробити невразливим, тримаючи за п'яту. Як би там не було, у майбутнього героя залишилася «Ахіллесова п'ята», тобтовразливе місце. Згодом саме ця обставина зіграла фатальну роль... Юний Ахілл був відданий на виховання мудрому кентаврові Хирону.

Богиня Фетіда знала, що її синові судилося загинути під стінами Трої, і вона вирішила обдурити долю, заховати сина на острові Скірос і не пустити його в похід. Ахілл жив на Скірос, одягнений у жіночий одяг, серед дочок царя Ликомеда. Але хейскіе вожді дізналися пророцтво - їм не завоювати Трою без Ахілла. І тоді за справу взявся хитромудрий Одіссей. Він прибув на Скірос, де переховувався Ахілл в жіночому одязі, і розклав перед дівчатами жіночі прикраси упереміш зі зброєю, а потім наказав своїм воїнам зіграти сигнал тривоги. Дівчата з переляку розбіглися, а Ахілл, схопився за зброю. Віщуни передбачили Ахілла, що він загине в троянської війни, але матиме вічну славу. Якщо ж він відмовиться від походу на Трою, то проживе довге, але безславну життя. Ахілл, не вагаючись, вибирає коротку життя, але повну слави, і відправляється в похід на Трою. А про який гніві говорить Гомер? Та все просто: цар Агамемнон відібрав у Ахілла полонянку Брисеиду, що викликало цілком зрозумілий чоловічий гнів. Як завжди, причини подій дуже прості... Відмова Ахілла учавствовать в боях призводить до сумних наслідків для ахейского війська. Під стінами Трої Ахілл вбиває царицю амазонок Пентесілею. Гине друг Ахілла Патрокл, потім Ахілл вбиває Гектора. Але потім і сам не уникає загибелі, убитий стрілою в п'яту. Все збулося, як і було передбачено. І навіть богиня не змогла змінити долю сина...

Але найдивніше інше. За легендою, після смерті Ахілл його мати, богиня Фетіда, перенесла його тіло на острів Левка (тобто Білий), який знаходиться в Чорному морі, неподалік від гирла Дунаю. В даний час це острів Зміїний, який належить Україні. Чорне море древні греки називали спочатку Аксинський Понт (Негостинне море), а потім, трохи освоївшись у невідомих морських просторах, перейменували його в Евксинський Понт (тобто Гостинний). Адже на берегах Понта греки заснували безліч поселень і жили в Північному Причорномор'ї довго і щасливо. На острові Левка був побудований храм Ахілла.Цей острів вважався святим місцем Понта. Кораблі приставали до острова, і мореплавці несли приношення в храм Ахілла - жертовних тварин, коштовності, чаші. Ахілл вважався покровителем всіх мореплавців, які перетинають Понт, тому його називали Понтарха. І Чорне море, як і раніше оберігає стародавній герой Ахілл, слава якого не згасла у віках?

Гектор

Гектор-син Пріама і Гекуби, головний троянський герой в "Іліаді". Про участь Гектора у військових діях, в перші роки війни джерела повідомляють тільки те, що від руки Гектора упав Протесілай, першим вступив на троянську землю. Прославився Гектор на десятому році війни. Як старший син Пріама і його безпосередній наступник, він очолює бойові дії троянців, сам відрізняючись силою і геройством. Двічі Гектор вступає в єдиноборство з Аяксом Теламонідом, найбільш могутнім після Ахілла ахейским героєм. Під керівництвом Гектора троянці вриваються в укріплений табір ахейців, підступають до ахейским кораблям і встигають підпалити один із них. Гектору вдається також убити перед самими воротами Трої Патрокла і стягти з убитого обладунки Ахілла. Після вступу Ахілла в бій Гектор, незважаючи на благання батьків, залишається з ним у поле один на один і гине у поєдинку у Скейских воріт, пророкуючи близьку смерть самому Ахілла. Останній, одержимий жагою помсти за Патрокла, прив'язує тіло вбитого Гектора до своєї колісниці і об'їжджає навколо Трої, тягнучи труп вбитого противника. Хоча надалі Ахілл продовжує оскверняти тіло Гектора, його не стосуються ні хижі звірі, ні тлін; мертвого Гектора оберігає Аполлон, допомогою якого Гектор неодноразово користувався за життя. Бог двічі повертав йому сили в поєдинках з Аяксом, допоміг Гектору під час поєдинку з Ахіллом, поки жереб долі не вказав на неминучість смерті Гектора.

Підтримка, яку надає Гектору Аполлоном, послужила в послегомеровской традиції приводом для твердження, що Гектор був сином самого бога. Аполлон першою піднімала свій голос на захист вбитого Гектора на раді богів, після чого Ахілл отримує від Зевса наказ видати тіло вбитого Приаму, який влаштовує синові почесні похорон.

Дослідники давньогрецького епосу давно звернули увагу на те, що з ім'ям Гектора не пов'язані будь-які інші події Троянської війни, крім зображених у "Іліаді". Могилу Гектора показували не в Троаді, а у Фівах; це робить можливим припущення, що за походженням Гектор - Беотійський герой, і його бій з Ахіллом спочатку мало місце на грецькому грунті. Тільки відносно пізно образ Гектора був включений у коло сказань про Троянської війні, в яких Гектор більше, ніж будь-який інший герой, уособлює ідею патріотичного обов'язку. Ймовірно, саме тому образ Гектора користується великою симпатією автора "Іліади". З особливою теплотою Гектор зображений у знаменитій сцені прощання з дружиною Андромахою.

Геракл

Геракл - епічний герой, справжнє ім'я Алкід. Прізвисько "Геракл" йому дано Дельфійським оракулом і означає "прославлений через переслідування Гери". Батьком Геракла був Зевс, матір'ю - Алкмена з роду Персея. Геракл народився у Фівах. Коли Алкмена мала народити, Зевс оголосив, що народилася в цей день герой стане владикою нащадків Персея та всіх земних народів. Ревнива Гера затримала пологи Алкмени і прискорила народження онука Персея Еврісфея, що прирікало Геракла коритися Еврістей. Алкмена народила близнят: Геракла і Іфікла.Гера послала до малятку Гераклові двох величезних змій, щоб убити дитину, але Геракл задушив їх. Амфітріон навчив Геракла керувати колісницею, Автолік - боротьбі, Евріт - стрільби з лука, Евмолпа і Лін - музики, кентавр Хірон - наукам. Коли Лін хотів покарати Геракла за лінощі, герой ненавмисно вбив вчителя, і Амфітріон, боячись величезної сили юнака, послав його пасти стада на Кіферон.

Коли вісімнадцятирічний Геракл повернувся до Фів, він застав послів орхоменского царя Ергіна, який вимагав від Фів ганебної щорічної данини. Геракл пішов війною на орхоменців, переміг їх і примусив платити вдвічі більшу данину. На знак подяки цар Фів Креонт видав за Геракла свою дочку Мегару. Гера, продовжуючи переслідувати Геракла, ниспослала на нього безумство, в припадку якого герой убив своїх дітей і двох дітей Ификла. Прийшовши в себе і очистившись від вбивства, Геракл відповідно до доленосним пророкуванням був змушений піти на службу до Еврістей та скоїв за його наказом 12 подвигів.

Зробивши ці подвиги, Геракл позбувся служіння Еврістей. Він повернувся до Фів, розлучився з Мегари, вважаючи, що цей шлюб неугодний богам, і видав її за свого племінника і друга Іолая. Після цього Геракл вивів з Аїда дружину Адмета Алкеста і героя Тесея, поборовшись з демоном смерті Танатос і поранивши самого бога Аїда. Потім Геракл пішов у Ехалію, де просив у царя Евріта руки його дочки Іоли. Автолік забрав у Евріта стадо, і цар, запідозривши Геракла в крадіжці, відмовив герою. Геракл разом з братом Іоли Іфітом вирушив на пошуки стада з тим, щоб довести свою невинність, але Гера у дорозі затьмарила розум Геракл і він убив Іфіта. Щоб спокутувати вбивство, Геракл повинен був три роки служити рабом лидийской цариці омфаліт. Під час служби у омфаліт Геракл переловив карликів-Кекропа, відпустивши їх потім на волю, а також убив розбійника силі.

Пізніше Геракл брав участь у поході аргонавтів і в калидонской полюванні, пішов війною на троянського царя Лаомедонта, який образив героя при поверненні його з поясом Іпполіти. Троя була взята, а Лаомедонт і його сини, крім Пріама - перебиті. Наступну війну Геракл повів проти пилосского царя Нелея, якого розбив, знищивши всіх переможених, крім царя Нестора. Далі Геракл перебив багатьох кентаврів і став мимовільним винуватцем загибелі благого кентавра Хірона - свого вчителя. За руку Деяніри, дочки Калідонський царя Ойнея, Геракл бився з річковим божеством Ахелоем і переміг його. Одружившись на Деянире, Геракл вирушив до свого друга Кеіка. По дорозі кентавр Несс, що перевозив Деяніру через річку, намагався її викрасти. Геракл убив Несса стрілою, отруєної отрутою Лернейською гідри. Вмираючи, Несс дав Деянире підступний рада - зібрати його отруєну кров, кажучи, що це чарівне зілля, яке повертає втрачену любов. Коли Геракл, перемігши Евріта, захопив у полон його дочка Іолу, Деяніра, боячись, що Геракл покине її заради Іоли, прислала Гераклові одяг, просочений кров'ю Несса. Одягнувши її, Геракл став відчувати нестерпні муки і сам ліг на похоронне багаття. Після своєї смерті на похоронному багатті Геракл був піднесений на Олімп, зарахований до безсмертних і йому в дружини була дана дочка Зевса - Геба.

Одиссей

Одиссей, в грецькій міфології цар острова Ітака, син Лаерта і Антіклеі. Генеалогія Одіссея тісно пов'язана із загальним характером героя - розумного і хитрого. За деякими варіантами міфу, Одіссей - син Сісіфа, який спокусив Антіклею ще до її шлюбу з Лаерт. Більше того, батько Антіклеі Автолік - «великий клятвопорушник і злодій» був сином Гермеса й допомагав йому у всіх хитрощах, звідси спадкові, що йдуть від Гермеса, розум, практицизм, спритність Одіссея.

Біографія Одіссея спочатку не була пов'язана з подіями Троянської війни, з її розвиненою героїко-міфологічної основою і стала надбанням авантюрно-казкових сюжетів у дусі поширених фольклорних мотивів: далеке морську подорож, щохвилини загрожує загибеллю; перебування героя в «іншому» світі; повернення чоловіка в той момент, коли дружині загрожує ув'язнення нового шлюбу. Однак ионийская щабель гомерівського епосу про Троянську війну перетворила ці мотиви, внісши в них ряд важливих ідей: повернення на батьківщину, самовіддана любов до домашнього вогнища, страждання героя, що зазнав гнів богів, звідси ім'я Одіссея - людина «божеського гніву».

Включення Одіссея в число вождів Троянської війни призводить до формування уявлень про військові подвиги Одіссея, про вирішальну його ролі у взятті Трої і до героізірованію фольклорного хитруна як «руйнівника міст». Одіссей - найяскравіша постать саме іонійської щаблі епосу. Він - носій практичної розумності, невтомній енергії, далекоглядної здатності орієнтуватися в складних обставинах, вміння красномовно і переконливо говорити, мистецтва поводження з людьми. Тут у порівнянні з героями попередніх міфологічних нашарувань, такими, як Діомед, Аякс Теламонід або навіть Ахілл, явна новизна Одіссея перемагає не тільки зброєю, але словом і розумом. Він відправляється разом з Диомедом до табору троянців. Однак, приводячи до покірності воїнів, спокушених Терсіта, Одіссей не тільки б'є і виставляє на посміховисько Терсита, але і вимовляє натхненну промову, збуджуючи бойовий запал військ. Ще більш Одиссей відповідає героїки «Іліади», коли він вирушає одним із послів до Ахілла або коли виступає в раді, і слова спрямовуються з його вуст, як снігова хурделиця, так, що з ним не може змагатися жоден із смертних. Одіссей - «славний списом», «великий душею» і «серцем». У стрільбі з лука його перевершував тільки Філоктет.Підкреслюється його «бездоганність». Проте він сам зізнається царя Алкіной, що славиться хитрими вигадками серед людей. Афіна підтверджує, що в хитрощах, вигадках і підступність з Одіссеєм важко змагатися навіть богу. У іонійському циклі на перший план висувається розумний герой; епітет Одиссей «велемудрий» включає всю гаму переходів від елементарної хитрощі до вироблення складних інтелектуальних побудов. Одиссей знаходить справжнє місце в «Одіссеї» - поемі про повернення, де поєднуються в якісно нову єдність авантюрно-казкові мотиви і збагачений героїчним змістом образ Одіссея.

Він проявляє себе ще до того, як почалася Троянська війна. Перебуваючи серед численних женихів цариці Олени, Одиссей воліє її двоюрідну сестру Пенелопу - племінницю Тиндарея і бере її в дружини.Проте після викрадення Олени Парісом Одиссей має взяти участь в поході під Трою. Не бажаючи залишати улюблену дружину і щойно народженого сина Телемаха, Одіссей прикидається божевільним, але його викриває в удаванні Паламед, випробувавши героя на його любові до сина.Під Трою Одиссей відправляється з 12 кораблями. У свою чергу, він допомагає грекам встановити місцезнаходження Ахілла, захованого Фетидой на острові Скірос, і виявити його серед служниць Деідаміі, дочки царя Ликомеда. Потім Одиссей доручається доставити в Авлиду приречену на заклання Артеміді Іфігенію. За його ж порадою греки залишають на острові Лемнос пораненого Філоктета (якого згодом на десятому році війни він привозить разом з цибулею під Трою).

До початку військових дій Одиссей разом з Менелай направляється в Трою, безуспішно намагаючись залагодити справу миром. Під час облоги міста Одиссей підступним способом мстить Паламеда, вважаючи його своїм ворогом. Минулий рік війни герой разом з Диомедом беруть у полон троянського розвідника Долона і здійснюють нічну вилазку проти щойно прибулого на допомогу троянцям фракійського царя Реса. Після смерті Ахілла йому присуджуються обладунки загиблого героя, на які претендує також Аякс Теламонід. Захопивши троянського віщуна Гелена, Одіссей дізнається від нього, що однією з умов перемоги є володіння статуєю Афіни Паллади, що знаходиться в її храмі в Трої. Під виглядом жебрака Одиссей проникає в обложене місто і викрадає паладій. Він доручається доставити з острова Скірос Неоптолема, йому належить, за однією з версій, думка про будівництво дерев'яного коня. Авантюрно-казкові сюжети біографії Одіссея пронизані драматичним мотивом страждання. Він «багатостраждальний», і це знають боги. При постійному своєму благочесті Одіссей потрапляє в такі ситуації, коли це благочестя порушується або їм самим, або його супутниками, і це призводить до нових страждань і смертей.

Жорстокість і суворість Одіссея - надбання архаїчної героїки, тому вони відступають на задній план, даючи місце новому інтелектуальному героїзму, якому постійно протегує Афіна як своєму улюбленому дітищу і який спрямований на пізнання світу і його чудес. Характерно протиставляються в «Одіссеї» - древній страшний світ, де панують людожери, чаклуни, магія, дикий Посейдон з таким же диким сином Полифемом, і розумна, гостра, багата задумами Афіна, ведуча героя на батьківщину всупереч усім перешкодам. Ведений Афіною, Одіссей рятується зі світу захопливих його небезпечних чудес, що перебувають або на межі іншого життя, як острів Каліпсо, або розглядаються як світ потойбічного блаженного буття чи злий магії. Одіссею допомагають не тільки олімпійці, як Гермес з його чарівною травою, але він примушує собі служити, звертаючи на благо, зле чародійство Кирки, вирушаючи безстрашно в аїд з повним усвідомленням своєї майбутньої долі. Недарма боги побоюються, що, якщо вони не повернуть додому Одіссея, він «всупереч долі» повернеться сам.Так авантюрно-казковий сюжет, потрапивши в сферу героїчного оповідання, набуває серйозні облагороджені риси. І це об'єднання сприяє формуванню складного, що виходить за суто епічні рамки, образу героя нового складу з притаманними витонченою і розвинутою гомерівської міфології драматизмом, гумором, ліричними мотивами.

Десятирічна повернення Одіссея і його супутників на батьківщину починається після падіння Трої.Буря закинула кораблі Одіссея на землю киконов, де герой вступає з ними в бій і розоряє місто Ісмар, але потім відступає під натиском противника, втрачаючи понад 70 осіб. Через дев'ять днів після цього Одіссей потрапляє до лотофагів, потім в країну циклопів, де разом з 12 супутниками виявляється бранцем одноокого людожера-велетня Поліфема. Втративши тут шістьох зі своїх товаришів, Одіссей споює Поліфема фракийским вином, і коли той заснув, виколює йому єдине око загостреним колом. Сам Одіссей і його товариші вибираються з печери, вчепившись руками в густу шерсть на череві баранів, яких Поліфем випускає вранці на пасовищі. Вже перебуваючи на своєму кораблі, Одіссей називає себе засліпленого велетню, і Поліфем закликає на нього прокляття свого батька бога Посейдона, чий гнів надалі переслідує Одіссея до самого повернення на батьківщину.На острові бога вітрів Еола Одиссей отримує в подарунок від господаря хутро, в якому зав'язані противні вітри, щоб полегшити герою та його супутникам повернення на батьківщину.

Вільні вітри швидко наближають флот Одіссея до Ітаки, але тут його супутники з цікавості розв'язують хутро; вирвалися на свободу вітри прибивають флот знову до острова Еола, що відмовляє Одіссею в подальшої допомоги. Після нападу на флот Одіссея велетнів-людожерів лестригонов з 12 кораблів рятується тільки один корабель, який пристає з часом до острова Ея, де панує чарівниця Кірка. Їй вдається перетворити на свиней половину супутників Одіссей, відправлених ним на розвідку; та ж доля спіткала б і самого Одіссея., Якби Гермес не озброїв його чудодійним коренем за назвою «молі», отвращающим дію всякого чарівництва. Одиссей змушує Кірку повернути людський вигляд його постраждалим товаришам, і вони проводять рік на її острові. За порадою Кирки Одиссей відвідує підземне царство, де від тіні померлого віщуна Тіресія дізнається про небезпеки, які чекають його по дорозі на батьківщину і у власному будинку на Ітаці.

Покинувши острів, корабель Одіссея пропливає повз узбережжя, де солодкоголосі сирени заманюють своїм співом мореплавців на гострі прибережні скелі. Одіссею вдається уникнути небезпеки, заткнувши своїм супутникам вуха воском, сам він чує спів сирен, міцно прив'язаний до щогли. Корабель героя проходить неушкодженим між плаваючими в море і стикаються скелями і через вузьку протоку між Сциллою і Харибдою; шестиголовий чудовисько Сцилла встигає схопити з корабля і зжерти шістьох його супутників. Нове випробування чекає Одіссея на острові Трінакія, де пасуться священні корови бога Геліоса. Попереджений Тіресія, Одіссей всіляко застерігає товаришів від замаху на священних тварин, але ті, мучить голодом, скориставшись сном Одіссея, вбивають кілька корів і поїдають їх м'ясо, незважаючи на похмурі ознаки, що супроводжують трапезу.У покарання за богохульство Зевс кидає блискавку в вийшов у відкрите море корабель Одіссея, від чого гинуть його супутники, а сам він рятується на обвалилася щоглі, і після кількох днів поневірянь по морю його прибиває до острова Огігія. Живе тут німфа Каліпсо утримує у себе Одіссея протягом семи років, поки боги за наполяганням Афіни, покровительствующей Одіссею, не наказують їй відпустити полоненого на батьківщину. На майстерно збитої ним самим плоту Одиссей пускається в плавання і через 17 днів уже бачить перед собою сушу, як раптом Посейдон зауважує ненависного йому героя і обрушує бурю на його пліт, так що Одіссею доводиться вдатися до останнього засобу і скористатися чарівним покривалом, яким його встигла забезпечити Левкофея. Вплав Одиссей досягає берега острова Схерія, де живе безтурботний народ феаків. За допомогою царівни Навсікаю Одиссей знаходить шлях до палацу феакійскій царя Алкіноя, де стає учасником бенкету, на якому сказитель Демодок виконує пісню про взяття Трої. Під напливом спогадів Одіссей не може приховати сліз, називає себе і розповідає про все, що йому довелося пережити за минулі роки. Феаки збирають для Одіссея багаті дари і на швидкохідному кораблі доставляють його на батьківщину.

Тут Одіссей, перетворений Афіною в старого жебрака, знаходить спочатку притулок у вірного слуги - пастуха Евмея. Він дає впізнати себе Телемахові, а потім приходить у свій будинок і, ніким більше не впізнаний, стає свідком безчинств женихів, що змушують Пенелопу вибрати собі нового чоловіка.Одіссею доводиться вступити в боротьбу з жебраком Іром і випробувати на собі всілякі знущання з боку наречених. Видавши себе в бесіді з Пенелопою за критянин, зустрічав колись Одіссея, він намагається внущіть їй впевненість у поверненні чоловіка. Тим часом стара нянька Евріклея, якій Пенелопа доручає вимити ноги мандрівникові, дізнається Одіссея по шраму на нозі, але під страхом покарання зберігає таємницю. У день, коли Пенелопа по навіюванню Афіни влаштовує для наречених змагання у стрільбі з лука, що належав Одіссею, і ніхто з них навіть не в змозі натягнути тятиву, Одіссей заволодіває луком і стрілами і разом з Телемахом за допомогою Афіни вбиває всіх своїх кривдників. Пенелопі і Лаерт, які втратили всяку надію на повернення, Одиссей дає себе відчути за лише їм одним відомим прикметам. За згодою Зевса Афіна встановлює мир між Одіссеєм та родичами убитих женихів, і цар Ітаки залишається мирно царювати.

Під час однієї з поїздок Одіссеч на Ітаку прибуває Телегонія, посланий матір'ю на розшуки батька. Між прибульцем і повернулися Одіссеєм відбувається бій. Перш ніж противники встигають назвати один одного, Телегонія смертельно ранить не пізнаний ним батька. Після запізнілого впізнання Телегонія забирає тіло Одіссея для поховання на острів до Кирці. За іншими версіями, Одиссей мирно помер в Етолія або Епірі, де шанувався як герой, наділений даром посмертного прорікання. Можливо, що тут здавна існував місцевий культ Одіссея, який потім в Італії.

Герой Орфей

Орфей-син фракійського річкового бога Еагра і музи Калліопа. Орфей славився як співак і музикант, наділений магічною силою мистецтва, якої підкорялися не тільки люди, але і боги, і навіть природа.Він бере участь у поході аргонавтів, грою на формінг і молитвами угамовуючи хвилі і допомагаючи веслярам корабля "Арго". Його музика заспокоює гнів потужного Идаса. Орфей одружений на Еврідіка і, коли вона раптово померла від укусу змії, відправляється за нею в царство мертвих. Пес Аїда Цербер, Ерін, Персефона і Аїд підкорені грою Орфея. Аїд обіцяє Орфею повернути Еврідіку на землю, якщо він виконає його прохання - не погляне на свою дружину, перш ніж увійде в свій будинок.Щасливий Орфей повертається з дружиною, але порушує заборону, обернувшись до жінки, яка відразу зникає в царстві смерті.

Орфей не почитав Діоніса, вважаючи найбільшим богом Геліоса і називаючи його Аполлоном.Розгніваний Діоніс наслав на Орфея менад. Вони розірвали Орфея, розкидавши всюди частини його тіла, зібрані і поховані потім музами. Смерть Орфея, загиблого від дикого шаленства вакханок, оплакували птахи, звірі, ліси, каміння, дерева, зачаровані його музикою. Голова його по річці Гебр пливе до острова Лесбос, де її приймає Аполлон.

Тінь Орфея спускається в Аїд, де з'єднується з Еврідіка. На Лесбосі голова Орфея пророкував і творила чудеса. За версією, викладеною Овідієм, вакханки розтерзали Орфея і були за це покарані Діонісом: перетворені в дубові дерева.

У міфах про Орфея об'єднується цілий ряд давніх мотивів. Орфей близький музам, він брат співака Ліна. Орфей - засновник вакхічних оргій і стародавніх релігійних обрядів. Він присвячений в Самофракійський містерії. З ім'ям Орфея пов'язана система релігійно-філософських поглядів, що виникла на основі Аполлон-діонісовского синтезу в VI ст. до н.е. в Аттиці

Персей

Персей - герой аргосских сказань. По прогнозу оракула у дочки аргосского царя Акриса Данаї повинен народиться хлопчик, який скине і вб'є діда. Акриса уклав дочку в підземелля, але Зевс проник до неї у вигляді золотого дощу, і Даная народила Персея. Акриса наказав посадити дочку й онука в ящик і кинути його в море. Хвилі винесли ящик на острів Серіф, де рибалка Діктіс врятував матір і дитину. Брат рибалки, цар острова Полідект, загорівся пристрастю до Данаї; з тим, щоб звільнитися від Персея, він запропонував юнакові добути голову Горгони Медузи, погляд якої звертав все живе на камінь. Афіна і Гермес допомогли Персеєві, який дістався до віщих бабусь - трьох сестер Граій, що мали на трьох одне око і один зуб. Хитрістю Персей викрав у Граій цей зуб і око і повернув їх за крилаті сандалі, мішок і чарівний шолом Аїда; за іншою версією, герой отримав всі ці предмети від німф. Грайї показали Персею шлях до Горгони. Навчений Афіною, Персей, щоб не перетворитися на камінь, спостерігав за Медузою для її відображення в полірованому щиті і відрубав їй голову. Повертаючись, Персей пролітав над скелею, до якої була прикута Андромеда, приречена на сьеденіе морському чудовиську. Герой вбив чудовисько і одружився на Андромеда.Прибувши на Серіф, Персей застав Данаю в храмі, де вона ховалася від переслідувань Полідекта.Персей звернув Полідекта в камінь, показавши йому голову Медузи Горгони. Виконавши подвиг, Персей віддав сандалі і шолом-невидимку німфам, а голову Медузи-Горгони - Афіні. Бажаючи побачити діда, Персей вирушив в Аргос і там під час ігор випадково вбив Акриса кинутим диском.

Персею приписували підставу Мікен. Від Андромеди Персей мав дочку Горгофону і шістьох синів.Старший з них, Перс, вважався родоначальником перського народу, Алкей - батьком Амфітріона, Сфенела - батьком Еврісфея, Електріон - Алкмени. За пізнім міфам боги піднесли на небо Персея, Андромеду, Кефея, мати Андромеди Кассіопею, морське чудовисько, перетворивши їх у сузір'я. Існує думка про східне походження міфу про Персея, але аналіз імен діючих осіб змушує припускати мікенське походження легенди. Міф приваблював багатьох художників, скульпторів. Риси міфу про Персея увійшли в християнську легенду про Георгія Побідоносця.

Тесей

Тесей, в грецькій міфології герой, син афінського царя Егея і Ефри. Бездітний Егей отримав від Дельфійського оракула рада - ідучи з гостей не розв'язувати своє хутро з вином до повернення додому. Егей не розгадав пророцтво, але трезенскій цар Пітфей, ​​у якого він гостював, зрозумів, що Егеєві судилося зачати героя. Він напоїв гостя і уклав в ліжко зі своєю дочкою Ефрой. У цю ж ніч з нею зблизився і Посейдон. Так з'явився на світ Тесей, великий герой, син двох батьків. Перед відходом від Ефри Егей привів її до валуна, під який сховав свій меч і сандалі. Якщо народиться син, сказав він, нехай росте, мужніє, а коли зможе зрушити камінь, тоді відправ його до мене. Тесей виріс, і Ефраїм відкрила таємницю його народження. Юнак легко дістав меч і сандалі, а по дорозі в Афіни розправився з розбійником Сінісом і кромміонской свинею. Тесей зміг здолати жахливого Мінотавра, людинобиком, лише за допомогою покохала його царівни Аріадни, яка дала йому провідну нитку.

В Афінах Тесей дізнався, що на трон Егея претендували п'ятдесят синів його двоюрідного брата Палланта, а сам Егей потрапив під владу чарівниці Медеї, кинутою Ясоном, яка сподівалася, що престол отримає її син Мед. Тесей приховав своє походження, але Медея, знаючи, хто він, умовила Егея подати незнайомцю чашу з отрутою. Тесея врятувало те, що батько впізнав свій меч, яким герой різав м'ясо. Наступні подвиги Тесей здійснював на благо Афін. Він розправився з синами Палланта і марафонським биком, що розоряли поля, здолав людинобиком Мінотавра. Чудовиську, що жило в лабіринті, віддавали на поталу молодих афінян як спокутну жертву за смерть царського сина в Афінах. Коли Тесей зголосився битися з Мінотавром, його старий батько прийшов у відчай.Вони домовилися, що якщо Тесей уникне смерті, то, повертаючись додому, змінить вітрило з чорного на білий. З лабіринту Тесей, убивши чудовисько, вибрався завдяки покохала його дочки Міноса Аріадни, слідуючи за ниткою, прив'язаною біля входу (дороговказна "нитка Аріадни"). Потім Тесей і Аріадна таємно бігли на острів Наксос. Тут Тесей покинув царівну і доля покарала його.Повертаючись додому, Тесей забув змінити вітрило на знак перемоги. Батько Тесея Егей, побачивши чорне полотнище, кинувся зі скелі в море.

Едіп

Едіп, в грецькій міфології син фіванського царя Лая і Іокаста. Так як Лаю була передбачена Аполлоном смерть від руки власного сина, він велів дружині кинути новонародженого на горі Кіферон, проколів йому шпилькою сухожилля у кісточок. Однак пастух, який отримав дитини від цариці Іокаста і не знав справжньої причини такого рішення, змилосердився над новонародженим і віддав його коринфскому пастухові, з яким зустрічався на гірських вигонах. Той відніс дитину своєму бездітному царя Поліба, що назвав хлопчика Едіпа і виховав його як рідного сина. Одного разу, коли Едіп вже був дорослим юнаком, якийсь підпилий житель Коринфа обізвав його підкидьком, і, хоча прийомні батьки всіляко заспокоювали сина і не відкрили йому таємницю його народження, Едіп вирішив відправитися в Дельфи, щоб запитати оракула Аполлона про своє походження. Оракул замість відповіді дав Едіпові пророцтво, що йому судилося вбити батька і одружитися на матері. Не сміючи повернутися в Корінф, який він вважав своєю батьківщиною, Едіп відправився шукати щастя на чужині.

По дорозі з Дельф, на перехресті трьох доріг, йому зустрівся якийсь знатний чоловік на колісниці у супроводі слуг. У зав'язалася дорожньої сварці незнайомець вдарив Едіпа по голові важким скіпетром, і у відповідь розлючений юнак дорожнім палицею вбив нападника, його візника і всіх, як йому здавалося, слуг. Проте одна людина із свити Лая врятувався, повернувся до Фів і розповів, що цар загинув від рук розбійників. Едіп, як шляхом, підійшов до Фів і відгадав загадку влаштувався у міських стін жахливої ​​Сфінкс. У подяку за позбавлення Фів від тривалого лиха фіванські громадяни зробили Едіпа своїм царем і дали в дружини вдову Лая. Єдиний свідок зустрічі Едіпа з гавкотом слуга, що приніс звістку про напад розбійників, після воцаріння Едіпа в Фівах відпросився у Іокаста на далеке пасовищі і більше в місті не показувався. Так виповнилося пророцтво, дане в Дельфах, хоча ні він сам, ні Іокаста про це не підозрювали і близько 20 років вели щасливе подружнє життя, під час якої народилися четверо дітей: Полінік, Етеокл, Антігона, Ісмена. Тільки після тривалого терміну, коли Фіви були вражені морової і виразкою, дельфійський оракул зажадав вигнання з Фів неразисканних вбивці Лая, у процесі з'ясування обставин давнього злочину зумів встановити, чий він син, кого убив і з ким перебував у шлюбі. Він виколов собі очі золотий застібкою, знятої з сукні повішеною Іокаста і згодом був вигнаний з Фів. Супроводжувати сліпого батька викликалася віддана йому, незважаючи на весь відкрився ганьба, Антігона.

Після довгих поневірянь Едіп доходить до священного гаю Евменід в аттическом поселенні Колон, де йому за давнім передбачення судилося попрощатися з життям. Приютив його Тесеєві відкриває таємницю, що в прийдешніх зіткненнях афінян з фіванцями перемога буде належати тій стороні, у чиїй землі Едіп знайде останній притулок. Намагається захопити Едіпа назад на батьківщину брат Іокаста Креонт отримує суворий опір з боку Тесея. Не знаходить співчуття у Едіпа і Полінік, що з'явився до нього за благословенням у боротьбі проти брата Етеокла: Едіп проклинає обох синів, які вигнали його з Фів, і пророкує їм взаємну загибель в майбутньому бою. Удари грому дають зрозуміти Едіпові, що його чекають владики підземного світу. Ведений якоюсь силою згори, він сам знаходить шлях до місця свого заспокоєння і дозволяє лише Тесеєві бути присутнім при своїй безболісної кончину: Едіпа поглинає разверзшейся земля, і місце, де це сталося, залишається вічною таємницею, яку Тесей має право тільки перед смертю передати своєму спадкоємцю. У такому варіанті міф про Едіпа відомий по трагедій Софокла «Цар Едіп» і «Едіп в Колоні».

Еней

Еней - у грецькій і римської мифологиях син Анхіса і Афродіти. Народжений богинею на горі Іда або на березі Сімоента, Еней до п'яти років виховувався у гірських німф.

Еней спочатку не брав участі в обороні Трої і приєднався до троянцям тільки після того, як був вигнаний Ахіллом з рідних місць. Ім'я Еней називається в "Іліаді" серед найславетніших троянських героїв, він бере участь у багатьох важливих боях, хоча у вирішальних зустрічах з Диомедом і Ахіллом Еней зазнає поразки і уникає загибелі тільки завдяки втручанню Афродіти, Аполлона і Посейдона, налаштований зазвичай вороже до троянцям, Посейдон рятує Енея, оскільки тому призначено долею зберегти царський рід Дардана. Цей мотив розвивався в кікліческіх поемі "Розорення Іліона", де було зображено, як Еней, побачивши лиховісне передвістя в загибелі Лаокоона, пішов з Трої ще до нападу ахейців; він, мабуть продовжував царювати в передгір'ях Іди, або на східному березі Геллеспонту, біля міста Дардан.

У більш пізніх джерелах з'явився мотив втечі Енея з розореній Трої. Один з таких варіантів проник не пізніше кордону VI-V ст. до н.е. до етрускам і ліг в основу міфу про переселення Енея до Італії і підставі їм Риму. Ця версія, що увібрала в себе протягом кількох століть додаткові епізоди і місцеві італійські легенди, стала панівною до середини I в. до н.е. і отримала остаточну обробку у Вергілія в "Енеїді". За Вергілію, в останню ніч Трої Еней намагався боротися з проникли в місто ахейцями, але отримав від богів наказ залишити Трою разом зі старим Анхіса і малолітнім сином Асканієм, дружина Енея Креус з волі тих же богів зникла в самому початку шляху з Трої.

Ясон

Ясон, Язон, Ясон - герой, правнук бога вітрів Еола, син царя Іолка Есон і Полімед. Учасник калидонской полювання, ватажок аргонавтів. Коли Пелій повалив свого брата Есон з престолу, той, побоюючись підступів узурпатора, віддав Ясона на виховання кентаврові Хирону, який навчив його мистецтва лікування.

Згідно Піндара, Ясон, коли йому виповнилося двадцять років, повернувся в Іолк. Переправляючись через річку Анавр, Ясон втратив сандалію з лівої ноги. Коли Пелій побачив Ясона, він злякався, тому що йому було передбачено, що його погубить людина, яка прийшла до нього в одній сандалії. На питання про його походження Ясон відповів Пелію, що він син поваленого царя Есон, і прийшов повернути батькові законну владу. Пелій обіцяв повернути царство Есон, але сказав, що спочатку треба умилостивити тінь Фрікса і повернути з Колхіди в Іолк золоте руно. За пізнішої версії, сам Ясон на питання Пелія, як би він вчинив з людиною, яка, як було передбачено, принесе йому смерть, відповів, що він зажадав би від нього доставити з Колхіди золоте руно. Тоді Пелій наказав Ясону зробити цей подвиг.

Щоб допомогти Ясонові здобути золоте руно, зібралися герої зі всієї Еллади. Був побудований корабель, названий на честь його будівельника Арго, і учасники походу стали називатися аргонавтами. По дорозі до Колхіди Ясон вступив у зв'язок з царицею острова Лемнос Гіпсіпілу, яка народила йому синів Евнея і Неброфона.

Випробувавши безліч пригод, аргонавти за допомогою покровительствовавших їм Гери і Афіни досягли Колхіди, де правив цар Еет. Цар погодився віддати золоте руно, якщо Ясон запряже в плуг медноногіх вивергають полум'я величезних биків, зоре поле і засіє його зубами дракона. Бог любові Ерот на прохання Афіни і Гери вселив у серце дочки Еета чарівниці Медеї любов до героя. Ясон обіцяв Медеї одружитися з нею і з її допомогою виконав всі вимоги Еета. Хоча Ясон зумів засіяти поле зубами дракона і перебити виросли з них воїнів, Еет не віддав руна, а замислив спалити Арго і вбити аргонавтів. Однак Медея приспала охороняв золоте руно дракона і допомогла викрасти руно.

Медея зі своїм братом Апсіртом і аргонавтами бігла з Колхіди. Дорогий, щоб затримати переслідувачів, Медея вбила брата і розкидала шматки його тіла по морю. Убитий горем Еет припинив погоню, щоб зібрати частини тіла сина і віддати їх поховання. Коли Ясон і Медея припливли до острова феаків, де царював Алкіной, їх наздогнали переслідувачі. За порадою дружини Алкіноя Арети Ясон і Медея поспішно одружилися, щоб у феаків не було підстав повернути Медею батькові.

Повернувшись в Іолк, Ясон дізнався, що за час його відсутності Пелій вбив його батька і всіх родичів.Завдяки хитрості Медеї, переконала дочок Пелія, що для повернення батькові молодості його слід розрубати на частини, Ясон жорстоко помстився кривдникові. Ясон і Медея були вигнані з Іолка і оселилися в Коринті у царя Креонта, де щасливо прожили десять років. У них народилося двоє синів - Мермер і Ферет. Коли Ясон вирішив вступити в новий шлюб з дочкою царя Креонта Головком, обурена зрадою Медея надіслала в дарунок нареченої отруєне вбрання, і та померла в страшних муках. Малолітніх синів Ясона Мермера і Ферета Медея вбила, а сама полинула на колісниці, запряженій крилатими кіньми. Ясон покінчив життя самогубством, за іншою версією, він загинув під уламками зношеного корабля Арго.

18.

Давньогрецька література найдавніша з національних літератур Європи. Вона виникла на основі фольклору грецьких народностей. Виникнення літератури пов'язане із розпадом родових зв'язків всередині полісної громади і підвищенням особистої самосвідомості індивіда, яке ще не переходить у відокремлення від колективу.

Догрецька та егейська доба

Детальніше: Доісторична Греція та Егейська цивілізація

Найдавніші письмово зафіксовані пам'ятки давньогрецької літератури, гомерівські поеми, є результатом тривалого розвитку, який може бути відновлений лише приблизно і в найзагальніших рисах. Певна частина цього розвитку падає на догрецький період, що передував утворенню грецьких племен шляхом схрещення народів, які вторгалися впродовж другого тисячоліття до н. е. на територію Еллади з півночі, з місцевим населенням, носіями більш пізньої егейської культури. Спадкоємний зв'язок давньогрецької літератури із догрецької народами, що володіли багатою матеріальною культурою і розвиненою писемністю, виявляється в негрецьких найменуваннях цілої низки літературнихих жанрів і у співпадінні багатьох сюжетів, мотивів і навіть формул грецької літератури із літературами народів східного та південного Середземномор'я, що знаходилися в тривалому спілкуванні з народами егейської культур. Підтверджується ця спадкоємність і аналогічним зв'язком інших елементів грецької культури з догрецької періодом.

Історичне значення давньогрецької літератури для пізніших літератур полягає в тому, що зачатки словесного мистецтва, які в державах Сходу при ідеологічному пануванні жрецтва підіймалися до рівня літератури лише настільки, наскільки вони могли служити інтересам релігії та практичної «мудрості». В умовах грецької історії література отримала можливість подолати «табу», магічну і культову зв'язаність, і дати ту різноманітність літературних форм, яка через спадкоємну римську літературу зуміло збагатити літературу Нової Європи. З іншого боку, залишки зв'язку з культом забезпечили грецькій літературі консервативність форм, яка дозволяє сучасному дослідникові, незважаючи на втрату величезної кількості пам'яток давньогрецької літератури, відновити основні лінії її розвитку.

В основі давньогрецької літератури лежать жанри, які були відомі і всім сусіднім народам: робітничі, військові та маршові пісні — ембатерії, заклинання, пісні культові та обрядові. В усіх цих утвореннях слово виступає в нерозривному зв'язку із музикою і ритмічними рухами тіла, будь то трудові операції або ритуальний танець, що здійснювався одиничною особою або колективом («хоровод»). Для свят та обрядів, пов'язаних з родючістю, характерні сліди колись панувавшого статевого розгулу, суперечки, «ритуального лихослів'я», «глузливі пісні». Як показують назви більшої частини цих пісень, вонимають догрецьке походження. Обряди нерідко представляли собою складну систему магічно-мімічних дій — зачатки давньогрецької драми. Для подальшого розвитку найбільше значення мали культові та обрядові пісні, оскільки консервативність ритуалу створювала стійкі традиції і єдиний стиль. Поряд з піснями, греки знали й інші види «усній словесності» — казки, загадки, прислів'я, — і в їх склад безперервно просочувалися, перероблялися і засвоювалися нові матеріали з багатої скарбниці Сходу.

Поиск по сайту: