Урбанізовані біотопи

Підходи до типології урбанізованих біотопів. Пізнання особливостей і закономірностей існування живих організмів, їх популяцій і співтовариств в урбанізованому середовищі, порівняння біотичних комплексів різних міст між собою стає можливим тільки на основі впорядкування різноманітності місцеперебувань не стільки окремих видів, скільки співтовариств у цілому, з їхнім рослинним покривом, тваринам і мікробним населенням. При цьому необхідно постійно враховувати ефекти масштабування, зв'язані, з одного боку, з відмінностями в розмірах особин і фізичних просторових і кормопошукових ніш, і, з іншого боку, незалежністю індивідуальних екологічних потреб видів, що входять у співтовариства.

Наприклад, на гніздовій території пари більших строкатих дятлів (Dendrocopos major L.) у приміському дубовому лісі виростають сотні стовбурів дерев декількох видів, тисячі, якщо не десятки тисяч стебел трав'янистих рослин десятків видів (строго говорячи, на цій території можуть бути виділено одна або кілька рослинних асоціацій); кожний стовбур є місцеперебуванням для десятків і сотень особин декількох видів комах-ксилофагіов і тисяч особин комах-фітофагів, що харчуються зеленою масою, квітами і плодами; трав'янисті рослини формують місцеперебування для десятків тисяч особин комах-фітофагів і тисяч особин їх хижаків; у лісовій підстилці і верхніх обріях ґрунту живуть тисячі і десятки тисяч особин десятків видів комах (хижаків, сапрофагів, копрофагів), багатоніжок, паукоподібних, сухопутних ракоподібних, хробаків, а чисельність сотень видів мікроорганізмів (бактерії, гриби, найпростіші), що живуть у ґрунті, обчислюється десятками, якщо не сотнями мільйонів. Крім того, крім пари дятлів, на даній території можуть гніздитися одна-дві пари повзиків (Sitta europaea L.), по трохи пару більших синиць (Parus major L.), мухоловок-білошийок (Ficedula albicollis (Temm.)), зорянок (Erithacus rubecula L.), зябликів (Fringilla coelebs L.), піночок-тріскачок (Phylloscopus sibilatrix Viell.), а для такого хижака, як яструб-тетерев’ятник (Accipiter gentilis L.), ця територія може становити лише малу частину (від 1/25 до 1/10) його гніздової і мисливської території. Тут же розміщені території десятка особин землерийок (Soricidae) і мишоподібних гризунів (Muridae), може прогодуватися одна білка (Sciuris vulgaris L.), а для горностая (Mustela erminea L.) або пещення (М. nivalis L.), так само як і для яструба, ця територія становить приблизно 1/10 - 1/5 частину їх кормопошукової території, не говорячи вже про великих копитних ссавців (лось (Alces alces L.), козуля (Capreolus capreolus L.), кабан (Sus scrofa L.)), для однієї особини яких необхідна територія в сотні раз більше і які можуть також бути виявлені на даній території, якщо площа лісового масиву досить велика або він пов'язаний із сусідніми масивами.

Навіть цей приклад, у якім описано далеко не повністю можливе співтовариство живих організмів, показує, наскільки непростий є завдання розмежування біотопів, наскільки різними можуть бути результати такого розмежування, якщо у фокусі дослідження будуть перебувати, відповідно, тільки рослини, наземні комахи, ґрунтова мезофауна, один вид або співтовариство птахів або ссавців. Звідси неминучої є множинність типологічних або класифікаційних розв'язків і відсутність загальноприйнятих схем підрозділу урбанізованих біотопів. Найбільше детально розробленими є схеми, що застосовувалися при вивченні рослинного покриву і населення птахів міст.

Як уже було відзначено вище, виділення біотопів урбанізованих біогеоценозів повинне ґрунтуватися на обліку ландшафтної структури території. У цьому випадку типологічні схеми можуть використовуватися для опису і порівняння рослинності і тваринного населення різних таксономічних груп у різних містах, що перебувають навіть на різних континентах. Хоча в цей час поки ще немає робіт, що узагальнюють досвід типології і класифікації біотопів урбанізованих територій у різних країнах, у якості головних ознак, використовуваних для виділення біотопів, можна відзначити:

· наявність водойм або водотоків;

· наявність і характер забудови;

· ступінь виразності штучних покриттів;

· вид міської інфраструктури;

· наявність, тип і ступінь виразності рослинного покриву.

Такий підхід дозволяє виділити досить великі біотопічні одиниці (групи макробіотопів), що практично збігаються із класами антропогенного ландшафту і придатні для найбільш загальної характеристики рослинного покриву і тваринного населення будь-якого міста:

· водні і болотні біотопи;

· біотопи забудованих територій;

· біотопи автомобільних, залізничних магістралей, трубопроводів, ліній електропередач із їхніми смугами відчуження;

· біотопи деревинно-чагарникових насаджень;

· відкриті біотопи з перевагою трав'яної рослинності.

Подальший підрозділ усередині виділених груп ґрунтується на використанні особливостей землекористування і функціонального зонування території міста, "морфології" і структури природніх і техногенних елементів ландшафту, ґрунтового покриву і рельєфу, тобто в кожній групі макробіотопів існують самостійні критерії виділення біотопічних одиниць більш низького рангу, аж до мікробіотопів, наприклад, окремих будинків, споруджень, дерев і їх частин. Так, при вивченні фауни і тваринного населення забудованих територій потрібно мати на увазі, що окремі будинки, як техногенні об'єкти, хоча і не можуть розглядатися як таксономічні ландшафтні одиниці рангу фації, проте є місцеперебуваннями співтовариств багатьох видів тварин (в основному членистоногих), які в містах не зустрічаються поза спорудженнями людини; для деяких же видів птахів і ссавців (переважно синантропних) будинки є необхідними елементами місцеперебувань, використовувані для розміщення гнізд, укриття і кормодобування.

Наприклад, характеризуючи фауну жител людину, Клаусніцер (1990) виділяє такі мікробіотопи:

· мінливо опалювальні житлові будинки - зовнішня оболонка будинків: зовнішні стіни (озеленені, неозеленені), даху, балкони;

· внутрішні приміщення: горища, поверхи, підвали;

· постійно опалювальні будинки;

· складські і виробничі приміщення: млина, зерносховища, елеватори, пекарні, м'ясокомбінати, плодоовочеві склади, склади лікарської сировини, книгосховища, природничонаукові музейні колекції, склади шкір і шкір, текстилю і м'яких меблів, винні льохи і т.п.

Аналогічним образом окреме дерево може також бути презентовано як набір мікромісцеперебувань цілого співтовариства живих організмів: крона (зовнішня частина, внутрішня частина і, далі - галузі, листи, квітки і плоди), стовбур (зовнішня частина, деревина і серцевина), коренева система.

Ступінь деталізації у виділенні біотопів залежить від цілей і об'єктів біогеоценологічного дослідження міста.

Гемеробність урбанізованих біогеоценозів. Усі біогеоценози, що склалися на урбанізованих територіях, відрізняються тієї або іншим ступенем гемеробності, тобто окультуреності, індикатором якої є рослинний покрив. Критеріями визначення ступені гемеробності є: ступінь втрати видів природньої флори, частка однолітників і частка неофітів у рослинному покриві, ступінь порушеності ґрунтового покриву, зміст іонів водню (рН) і живильних речовин у ґрунті в результаті антропогенного впливу.

Аналогічним показнику гемеробності для водних екосистем є показник сапробності, пов'язаний зі змістом органічних забруднюючих речовин у воді. Як цілі співтовариства, так і окремі види рослин і тварин можуть бути розміщені по шкалі залежно від їхнього відношення до ступеня гемеробності або сапробності місцеперебувань.

Поиск по сайту: