Принципи створення насаджень у містах і приміських зонах

Головними принципами створення насаджень у різних функціональних зонах міст є:

· принцип комплексності: рослинні системи проектують, створюються і використовуються для досягнення не однієї, а комплексу фітомеліоративних цілей (наприклад, зменшення змісту забруднюючих газів і аерозолів в атмосфері разом зі зниженням рівня шуму і поверхневого стоку і одночасним посиленням естетичних властивостей навколишнього середовища);

· принцип відповідності складу і структури рослинного угруповання (фітоценозу) типу умов виростання: природні біогеоценози безпосередньо включаються в мережу керування якістю навколишнього середовища міста, а штучні біогеоценози проектують і створюються таким чином, що вони структурно і функціонально імітують природні.

Однак у містах, по напрямку від периферії до центру, на градієнті лісу і природні співтовариства інших типів - забудовані території умови виростання рослин стають екстремальними: збільшується сухість мікроклімату і ґрунтів, зменшується проникність ґрунтів аж до заміни їх штучними непроникними покриттями, збільшується ступінь забруднення атмосфери, ґрунтів і вод, що надходять із атмосферними опадами. У цих умовах створення повноцінних фітомеліоративних систем стає можливим лише при заміні місцевих видів інтродуцентами, екологічні характеристики яких дозволяють їм виносити екстремальні умови центральних або промислових зон міста, або в результаті проведення комплексу заходів, спрямованих на зниження ступеня гемеробності місцеперебувань. Практика використання інтродукованих видів у складі насаджень міста і приміських зон широко поширена повсюдно у світі. У містах України більш двох третин породного складу дерев і чагарників припадає на інтродуценти.

Здійснення принципу відповідності насадження типу місцеперебування припускає, у свою чергу, використання наступного комплексу принципів:

Екологічні і лісотипологичні. Видовий склад фітоценозів формується відповідно до екологічних характеристик окремих видів, такими, як відношення до механічного складу ґрунту, змісту гумусу і живильних речовин, засоленню, кислотності, зволоженню ґрунтів і його змінності, освітленості, стійкості до змісту токсичних газів і пили в атмосфері і т.д. Властивості окремих видів, зі списку потенційно використовуваних, зіставляються з характеристиками конкретного місця виростання (по вище зазначених параметрах), ідентифікованого з тим або іншим типом лісу або нелісових умов виростання відповідно до відомих типологічних схем. Таким чином, підбирається асортименти видів, здатних виростати в умовах даного лісогосподарського району і даного місцеперебування. Інтродукованим видам віддається перевага у випадку, якщо їх екологічні характеристики близькі до таких місцевих видів, але стійкість до промислового забруднення значно вище. На наступному етапі з отриманого списку виключаються види з яскраво вираженими алелопатичними властивостями, які пригнічують інші види при спільнім виростанні в змішаних насадженнях. Дані про екологічні характеристики деревних, чагарникових і трав'янистих рослин, що виростають у складі природних і антропогенних співтовариств Центральної і Східної Європи, можна знайти в книгах А. Бельгарда (1950), П. Погребняка (1955), Д. Циганова (1983), В. Кучерявого (1991), А. Лаптєва (1998).

Філогенетичні і биосистематичні. В основі використання цих принципів лежать вистави про відповідність географічних ареалів видів рослин їх екологічним і філогенетичним2 особливостям: філогенетично близькі таксони займають ідентичні екологічні ніші (Лаптєв, 1998). На основі даного принципу створюються так звані монокультурні парки і сади з дерев різних видів одного роду, що володіють високими санітарно-захисними, рекреаційними і естетичними властивостями. Ці ж принципи покладені в основу селекційної роботи з виведення нових форм (у рамках сучасних таксонів), що володіють такими властивості, які роблять їхніми придатними для культивування в специфічних умовах міста.

Естетичні. Використовуються переважно в архітектурно-планувальній, естетичній і рекреаційній фітомеліорації при створенні пейзажних елементів насаджень. Застосовуються наступні композиційні приймання: акцент, створення оглядових лаштунків і рамок, чергування відкритих і закритих просторів, контраст, використання світла і тіні, перспектива, рівновага, проходження ритму (Лаптєв, 1998).

Лише на основі комплексного застосування методичних принципів і підходів лісознавства, біогеоценології, фізіології, генетики і селекції рослин, ландшафтної архітектури можливий розв'язок завдань екологічної оптимізації сучасного урбанізованого ландшафту.

Поиск по сайту: