|
|||||||
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция |
Штучний пневмоторакс
Штучний пневмоторакс – це введення повітря в плевральну порожнину з лікувальною метою. Позитивний вплив штучного пневмотораксу на перебіг туберкульозного процесу пояснюється спаданням ураженої легені і створенням її функціонального спокою. При цьому створюються умови для загоєння каверни, часткового розсмоктування і ущільнення вогнищ, розвитку рубців. Штучний пневмоторакс має також позитивний нервово-рефлекторний вплив. Показаннями до накладання штучного пневмотораксу є малі форми туберкульозу легенів у фазі розпаду: 1) інфільтративний туберкульоз легенів; 2) вогнищевий туберкульоз легенів; 3) обмежений дисемінований туберкульоз легенів; 4) уперше діагностований туберкульоз легенів із розмірами порожнини розпаду, що не перевищують 2-3 см, яка розташована між субплевральною і прикореневою зонами легенів. За наявності зазначених показань лікування штучним пневмотораксом здійснюють у таких випадках: 1) коли неможливо проводити раціональну антимікобактеріальну терапію в зв’язку з непереносимістю протитуберкульозних антибактеріальних препаратів або виділенням хворим полірезис-тентних мікобактерій; 2) хворим на алкоголізм, наркоманію, які ухиляються від систематичного лікування; 3) за відмови хворого від хірургічного втручання; 4) за несприятливих епідеміологічних умов, контакту з дітьми; 5) при кровотечах зі свіжих порожнин розпаду та каверн, коли гемостатична терапія вичерпала себе і неможливо провести хірургічне втручання; 6) у разі поєднання туберкульозу з вагітністю, цукровим діабетом. У зазначених випадках штучний пневмоторакс доцільний тоді, коли неможливо провести хірургічне лікування хворому. Штучний пневмоторакс повинен бути короткочасним і тривати не більше 3-6 місяців. Протипоказання до штучного пневмотораксу: - фіброзно-кавернозний туберкульоз легенів, циротичний туберкульоз легенів; - казеозна пневмонія, поширені форми дисемінованого туберкульозу легенів; - ексудативний плеврит чи плевральні шварти з боку ураження; - туберкульоми; - каверни більше 4 см або роздуті блоковані каверни, підплеврально розташовані каверни; - наявність стійкого часткового або сегментарного ателектазу, який не піддається лікуванню; - активні специфічні зміни у великих бронхах, особливо зі стенозуванням; - загальний тяжкий стан хворого; - ураження серцево-судинної системи – стенокардія ІІІ-ІV функціонального класу, порушення серцевого ритму, постінфарктний кардіосклероз, гіпертонічна хвороба ІІ-ІІІ ступеню; - дихальна недостатність ІІ-ІІІ ступеню; - вік більше 60 років; - емфізема легень. Методика. Фізикально і рентгенологічно визначають місце пункції. Дотримуючися правил асептики і антисептики, у вибраний міжребровий проміжок по верхньому краю ребра, застосовуючи для знеболювання 0,5 % розчин новокаїну, вводять у плевральну порожнину голку, яку підключають до пневмотораксного апарата. Повітря вводять у плевральну порожнину невеликими порціями по 50-100 см3. Під час первинного накладання штучного пневмотораксу вводять приблизно 250-350 см3 повітря. Протягом перших 10 діб інсуфляцію повітря здійснюють з інтервалом 2-3 доби за постійного рентгенологічного контролю. Після формування газового пухиря, який стискає легеню не менше ніж на одну третину, інтервали між піддуваннями збільшують до 5-7 діб, а об’єм повітря, яке вводять, становить 400 см3. Ускладнення: - повітряна емболія, зумовлена потраплянням повітря в кровоносні судини; - травматичний або спонтанний пневмоторакс на контрлатеральному боці; - підшкірна емфізема, емфізема середостіння тощо; - плевропульмональний шок; - пневмоплеврит; - неефективний штучний пневмоторакс через наявність спайок у плевральній порожнині; - внутрішньоплевральна кровотеча. Цим ускладненням можна запобігти шляхом дотримання методики накладання пневмотораксу. Після припинення штучного пневмотораксу у хворих може спостерігатися синдром пневмотораксної хвороби – часте дихання або задишка, акроціаноз, схуднення, тахікардія під час незначного фізичного навантаження. Ці симптоми пов’язані з розвитком легенево-серцевої недостатності. Особливо часто пневмотораксна хвороба розвивається у випадках неефективного або ускладненого пневмотораксу. Поиск по сайту: |
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.003 сек.) |