Пневмоперитонеум

Пневмоперитонеум – це введення повітря в черевну порожнину, зокрема в піддіафрагмовий простір, з лікувальною метою, щоб обмежити екскурсію діафрагми й здавити уражену легеню.

Введення повітря в черевну порожнину повітря підіймає і обмежує рухомість діафрагми, зумовлюючи іммобілізацію хворої легені, закупорку відвідних лімфатичних судин, що сприяє фіброзу. Підняття діафрагми обмежує дихальні коливання переважно нижніх відділів легень.

Показання до застосування пневмоперитонеуму:

- двобічні або однобічні інфільтрати у фазі розпаду, особливо зі схильністю до кровотеч, та в осіб літнього віку;

- підгострі дисеміновані процеси з явищами перифокального запалення і розпаду;

- двобічні або однобічні інфільтрати у фазі розпаду, підгострі дисеміновані процеси у фазі розпаду в жінок відразу після пологів;

- сповільнене розправлення легені й залишкова плевральна порожнина після фтизіохірургічних втручань;

- первинна або набута резистентність мікобактерій туберкульозу;

- непереносимість протитуберкульозних препаратів.

Лікування пневмоперитонеумом слід продовжувати протягом 8 місяців.

Протипоказання до пневмоперитонеуму:

- міліарний туберкульоз;

- блоковані каверни у базальних сегментах легенів;

- дихальна недостатність ІІ-ІІІ ступеню;

- запальні зміни в черевній порожнині, грижа білої лінії, пахова грижа;

- захворювання серцево-судинної системи у фазі декомпенсації.

- тривалий туберкульоз легенів із цирозом;

- туберкульоз легенів, ускладнений амілоїдозом печінки, кишок та інших органів;

- вагітність.

Методика. Переважно по лівому краю прямого м’яза живота, відступивши на 2-3 см нижче від пупка, проводять прокол черевної порожнини платиновою голкою, дотримуючи всіх правил асе­птики й антисептики. До голки підключають пневмотораксний апарат і вводять переважно 500-600 см³ повітря. Під час наступних пункцій можна вводити 800-1000 см³ повітря і більше.

Ускладнення:

- прокол стінки кишки;

- підшкірна емфізема;

- розшарування очеревини повітрям;

- перитоніт;

- емфізема середостіння (у разі відшарування пристінкової плеври від верхньої поверхні діафрагми);

- повітряна емболія;

- внутрішньочеревна кровотеча;

- серцево-судинна недостатність.

Дотримання техніки накладання пневмоперитонеуму дає змогу запобігти зазначеним ускладненням.

Такі колапсохірургічні методи лікування, як позаплевральний пневмоліз і пневмоторакс, олеоторакс, торакопластика, операції на нервах (діафрагмовому нерві, паравертебральна алкоголізація міжребрових нервів, новокаїнова блокада нижніх шийних симпатичних вузлів тощо) останніми роками не застосовують.

Під впливом колапсотерапевтичних методів лікування в поєднанні з антимікобактеріальними препаратами можна досягти клінічного вилікування 90-95 % хворих за мінімальних залишкових змін у легенях і збереження працездатності, хоча загострення і рецидиви туберкульозного процесу спостерігають у 5-8 % хворих.

Контрольні питання:

1. Відбір хворих на колапсотерапію.

2. Показання та протипоказання до лікувального пневмотораксу.

3. Механізм лікувальної дії пневмотораксу.

4. Методика виконання лікувального пневмотораксу та його підтримки.

5. Можливі ускладнення лукувального пневмотораксу та їх профілактика.

6. Показання та протипоказання до пневмоперітонеуму.

7. Механізм лікувальної дії пневмоперітонеуму.

8. Методика виконання пневмоперітонеуму та його підтримки.

9. Можливі ускладнення пневмоперітонеуму та їх профілактика.

Література:

1. Возможности коллапсотерапии при лечении деструктивного туберкулёза лёгких / Соколов В.А.

и др. // Проблемы туберкулёза. – 2002. - № 1. – С.16-19.

2. Применение искусственного пневмоторакса и пневмоперитонеума в лечении деструктивного

туберкулёза лёгких в современных условиях: Методические рекомендации // Проблемы

туберкулёза и болезней лёгких. – 2003. - № 7. – С.50-53.

3. Дужий М.Д. Застосування пневмоперітонеуму при колапсохірургічних втручаннях в умовах

епідемії туберкульозу // Лікарська справа. – 2003. – № 3-4. – С.79-81.

Поиск по сайту: