Категорії стратегічного управління

Ураховуючи наявні утруднення з розумінням терміна «стратегія», перед тим як розглядати стратегічне управління людськими ресурсами, уточнимо деякі вихідні поняття щодо стратегічного управління й управління в цілому.

Про стратегічне управління довгий час говорили тільки військові. Однак 90-і роки XX ст. були ознаменовані зсувом інтересу багатьох процвітаючих фірм до стратегічних аспектів розвитку. В епоху масового виробництва основна увага в управлінні приділялася розробці й удосконаленню механізму зниження витрат випуску продукції. Із переходом до епохи масового збуту увага у сфері управління перейшла до маркетингу. Із початком постіндустріальної епохи назріла необхідність створення високоякісних продуктів на базі новітніх технологій.

Для теперішнього часу характерні підвищені темпи відновлення виробництва, посилення невизначеності зовнішнього середовища, еволюція систем управління. Чим більш складним і непередбаченим ставав стан у сфері виробництва товарів і послуг, тим складніше було управляти цими процесами. У розвитку систем управління можна відзначити такі етапи:

• управління на основі контролю (бюджетний контроль) і припущення про незмінність основних умов конкуренції на ринку;

• управління шляхом екстраполяції (довгострокове планування), коли майбутній стан визначався попередніми тенденціями;

• управління на основі прогнозування змін і визначення позицій (стратегічне планування по періодах, вибір стратегічних позицій);

• управління на основі гнучких негайних рішень, своєчасної реакції на зміни стану системи (на основі ранжирування стратегічних завдань і управління по слабких сигналах).

Сьогодні найбільш важливими є дві концепції — стратегічне планування й стратегічне управління.

Стратегічне планування не тотожне відомому у свій час перспективному плануванню. Перспективний план не враховував механізму його реалізації.

Стратегічне планування — це особливий механізм регулювання планових рішень (оформлених у вигляді стратегій, концепцій, пріоритетів).

Істотна відмінність стратегічного планування від стратегічного управління полягає у принципово різних альтернативних моделях «корпоративного менеджменту»: планування й розвиток організації згідно з мисленням «від минулого через сьогодення до майбутнього» або стратегічне управління — «від образа майбутнього бізнес-успіху до сьогодення».

Ще більш чітко розділив розглянуті концепції П. Друкер: «стратегічне планування — це управління за планами, а стратегічний менеджмент — управління за результатами».

Підвищена увага сучасного бізнесу до стратегічного управління визначається його природою, що базується на конкуренції, боротьбі, і можливостями цього виду управління вирішувати сучасні завдання. У цьому плані стає необхідним вивчення факторів, що обумовлюють конкуренцію в бізнесі, і відповідно урахування їх дії при розробці й реалізації стратегії компанії.

Сутність стратегії й зв'язок її елементів із політикою можна представити у вигляді взаємозв'язку категорій теорії стратегічного управління (рис. 3.1).

Закони управління. Під законом управління розуміють об'єктивно існуючі, постійні причинно-наслідкові зв'язки між об'єктами управління й явищами, що характеризуються загальністю, необхідністю й повторюваністю.

Закон починає діяти при створенні відповідних умов.

Знання об'єктивного закону дозволяє:

• уточнювати зв'язки, що відповідають сутності закону;

• вивчати умови чинності закону;

• розкривати принципи, що визначають вимоги закону;

• вибирати методи реалізації закону.

Закони проявляються в діяльності людей, об'єктивні й не залежать від свідомості людей, їх волі й бажань. Розглянемо ті з них, які найвищою мірою проявляються у стратегічному управлінні людськими ресурсами.

Рис. 3.1. Взаємозв’язок основних складових

теорії стратегічного управління

Закон дерева цілей. Цей закон визначає, що цілі дій керованого об'єкта варто вибирати на основі об'єктивних законів руху (зміни) і специфічних законів функціонування цього об'єкта. А якщо ні, то цілі дій будуть нереальними, а управління неефективним і хаотичним. Закон дерева цілей враховує чинність закону розвитку керованого об'єкта (розвиток трудових, людських ресурсів), який визначає розвиток (зміну) останнього за певними правилами. Управління цим об'єктом (вибір мети) повинне враховувати його різноманітність. Це можуть бути, наприклад, рівень культури керованих людей, їх специфічні особливості (національні й ін.). Однак відповідність мети дій керованого об'єкта законам його розвитку ще не означає, що ціль обрано правильно. Для будь-якої системи управління ціль є зовнішньою категорією, яку керівники формують інтуїтивно. Правильна постановка цілей дій – це мистецтво, а вміння ставити їх – це показник професіоналізму керівників.

Одночасно із законом дерева цілей проявляються механізми дії законів різноманітності й відповідності.

Закон необхідної різноманітності. Цей закон установлює, що різноманітність впливу керівного органа повинна бути не менше, ніж різноманітність керованого. У суспільному організмі існують сфери, які за різноманітністю переважають штучно створені організаційні структури. У цих сферах, або компонентах, системи управління діють механізми самоорганізації, і управлінське втручання в ці складні взаємозв'язки природного й суспільного організму може призвести до непередбачених наслідків. Виходячи з певної ситуації орган, що управляє, повинен мати комплекс необхідних управлінських впливів із метою запобігання кожної з можливих, але небажаних змін керованого об'єкта. Наприклад, керівник (менеджер) повинен мати необхідний комплекс впливів на підлеглих, високий рівень управлінської культури, що дозволяє йому управляти підлеглими, рівень загальної культури яких перевищує його власний. Якщо різноманітність команд і стимулів (керівних впливів) керівника нижче за рівень керованого об'єкта, то доцільна зміна не забезпечується, отже, управління є неефективним.

Закон дерева цілей визначає, що існує мінімальний обсяг інформації, який необхідний органу управління (керівникові) для ухвалення рішення й вироблення відповідної різноманітності керівних розпоряджень (команд). Чим складніше об'єкт управління, тим більше складним повинен бути орган управління, тим більшою самостійністю, волею він повинен відрізнятися. При цьому різноманітність керівного об'єкта повинна враховувати, що керовані органічні системи здатні до самоорганізації й самоврядування.

Закон відповідності. За законом відповідності людина у своїй життєдіяльності проявляє тільки ті якості, реалізує тільки ті можливості, розбудовує ті здатності, прояв яких вимагає від неї навколишнє середовище. Ступінь прояву якостей, здатностей і потенційних можливостей вище в більш вимогливому середовищі проживання.

Принципи стратегічного управління. Принцип — ця вимога об'єктивного закону управління й правила його виконання в управлінській діяльності.

Принципи містять вимоги й правила. До принципів стратегічного управління відносяться:

• принцип єдиноначальності (влада законодавча, виконавча й судова зосереджується в руках однієї людини). Цей принцип виправдав себе у Збройних силах;

• принцип оптимальної комбінації централізації й децентралізації в управлінні. Цей принцип дозволяє успішно розподіляти повноваження на прийняття рішень на кожному рівні ієрархії управління й стратегічні рішення (розробка цілей, стратегії, політики) на вищому рівні управління організацією;

• принцип комбінації прав, обов'язків і відповідальності (використовується при визначенні повноти влади й відповідальності посадових осіб);

• принцип обґрунтованого й свідомого вибору цілей і стратегій розвитку організації;

• принцип відповідності.

Якісні зміни в керованому об'єкті повинні супроводжуватися необхідними змінами в системі управління — організаційних структурах, розподілі влади, делегуванні повноважень, професійно-кваліфікаційному складі кадрів і т.д.

Функції й внутрішня структура системи управління узгоджуються з мінливою структурою цілей організації цілей. При цьому функції й структура повинні відповідати цілям того або іншого рівня, як і якісні характеристики інформації в каналах управління.

Мета − це дуже складна категорія теорії управління, що має безліч визначень. Цілі організації в системі управління — це прогнозовані, плановані й бажані результати, які повинні бути досягнуті організацією й на досягнення яких спрямована її діяльність.

Складність організації обумовлює її багатоцільовий характер, ієрархію цілей, їх пріоритетність. При цьому цілісність системи вимагає встановлення певної рівноваги цілей. Усі цілі (“дерево цілей”) визначаються місією організації, яка виражає її суспільне призначення, системою поділу праці, що склалася.

Місія організації, у свою чергу, сприяє її зімкненню, єднанню, формуванню організаційної культури, визначає принципові положення для розробки стратегії.

Характеристики цілей наводяться в численних навчальних виданнях, але зазначимо:

• мета визначає організаційну структуру організації, систему й механізм управління;

• мета є системотворчим, системоорганізуючим фактором.

Більшість недоліків нинішнього стану нашого суспільства у всіх сферах його життєдіяльності пояснюються тим, що не певна мета суспільства, а держави як керівного органа не відповідає інтересам більшості населення.

Отже, доходимо наступних висновків щодо стратегії:

• вона визначає перспективні напрямки й траєкторію руху організації в часі й просторі;

• вона організує форми, технології, методи, способи й приймання діяльності людей;

• це динамічна модель доцільної, системної діяльності людей, що враховує вплив факторів зовнішнього й внутрішнього середовища;

• це функція управління, що відокремилася.

Стратегія визначається метою організації й впливає на її структуру, є ланкою в ланцюжку «принципи управління — цілі — стратегії — методи — прийоми». Варто виділяти два стани стратегії — у статиці й динаміці (коли організація проектує, створюється й рухається до мети).

Стратегія є організуючим початком усіх прийомів, методів і технологій, за допомогою якого можна досягти цілей за умови відповідності стратегії об'єктивним законам. У технологічному аспекті організації діяльності стратегію можна використовувати як метод стратегічного управління; одночасно вона визначає порядок застосування чинників і коштів (витрат ресурсів), тобто є способом реалізації вимог законів управління. Стратегія базується на уявленні про сутність діяльності, про стан системи в минулому, сьогоденні й прогнозованому майбутньому.

Стратегія, методи, технології. Стратегія — це абстрактно задана норма (мета, програма, проект, план і т.п.) і метод організації системної діяльності людей по досягненню стратегічних цілей. Під методом розуміють організацію прийомів і способів досягнення конкретної мети.

Стратегії розробляють відповідно до вимог об'єктивних законів управління й правил їх реалізації в практичній діяльності (принципів). Вони організують, поєднують прийоми й способи діяльності людей по досягненню ними погоджених цілей.

Організаційна структура. Існують різні трактування терміна “організація”:

• це діяльність по впорядкуванню елементів будь-якого об'єкта управління в часі й просторі;

• це об'єкт (колектив людей) з упорядкованою внутрішньою структурою.

В організаційних системах існують різноманітні зв'язки (фізичні, економічні, психологічні, правові) і взаємини персоналу. Вивчають організацію багато наукових дисциплін: теорія організації, теорія управління, психологія, антропологія, економічні і юридичні науки, інформатика.

Необхідно розрізняти теорію організації, яка вивчає організацію в цілому, її основні частини (стратегічний і макрорівень), і теорію організаційної поведінки, що вивчає поведінку індивідуумів і груп (мікрорівень, тактичний рівень). Відповідно до предмета стратегічного управління кадрами з'ясуємо зв'язок мети й стратегії управління персоналом зі структурою організації. Згідно з положеннями теорії організації організація буде ефективно функціонувати при відповідності її структури, мети й стратегії.

Поиск по сайту: