Класифікація засобів індивідуального захисту

1. Ізолюючі костюми:

а) шлангові:

б) з автономним джерелом повітряного живлення.

2. Засоби захисту органів дихання;

а) фільтруючі (респіратори, протигази):

б) ізолюючі (пневмошлеми, пневмокаски).

3. Спецодяг:

а) повсякденного призначення;

б) короткочасного використовування (рукавиці, одяг з плівки).

4. Спецвзуття:

а) основне (черевики, чоботи);

б) додаткове (бахіли, напівгалоші).

5. Допоміжні захисні засоби захисту:

а) окуляри;

б) ручні захвати;

в) щітки.

Роботи з джерелами іонізуючого випромінювання можуть здійснюватися тільки з дозволу і під контролем Державної санітарно-епідеміологічної служби, якій відповідні підприємства, устано­ви та заклади зобов'язані передавати всю інформацію, необхідну для оцінки характеру робіт, а також можливої радіацій­ної загрози для персоналу насе­лення та навколишнього середо­вища.

Використання приладів, конст­рукція яких містить джерело іонізуючого випромінювання, з навчаль­ною метою в дитячих та підлітко­вих установах забороняється.

Обладнання, контейнери, па­кунки (упаковки), транспортні засоби, апарати, приміщення тощо, призначені для роботи з джерелом іонізуючого випромінювання, повинні мати знак радіаційної небезпеки (рис.1). Цей знак є застережним і призначений для привернення уваги до об'єктів потенційної або дійсної загрози впливу на людей іоні­зуючого випромінювання.

Рис. 1. Знак радіаційної небезпеки

До роботи з джерелом іонізуючого випромінювання установа може приступати тільки після одержання спеціального саніта рного паспорта, що видається органами Держсанепіднагляду, і відповідного дозво­лу (ліцензії) Міністерства екології та природних ресурсів. Сані­тарний паспорт видається установі на термін від 3 до 5 років за умови обов'язкового щорічного радіаційного контролю.

Особи віком до 18 років до безпосередньої роботи з джерела іонізуючого випромінювання не допускаються.

Особи, які належать до категорії А (персонал), в обов'язко­вому порядку зобов'язані проходити медичний огляд під час зарахування на роботу та періодичні медичні огляди. До робо­ти, а також до вступу в навчальні заклади (на курси тощо) з підготовки відповідних фахівців (категорії А) допускаються тільки особи, які не мають медичних протипоказань.

У процесі використання і транспортування радіоактивних речовин, а також унаслідок радіаційних аварій різні поверхні та предмети можуть забруднюватися, що потребує відповідної дезактивації. Розрізняють часткову та повну дезактивацію.

Часткова дезактивація – це комплекс заходів, які забезпе­чують очищення поверхні від радіоактивного забруднення або таке її оброблення (захисне покриття), що дає змогу зменши­ти радіоактивне забруднення до рівня, який не становить безпеки для людей під час тимчасового виконання невідклад­них робіт або пересування. Дезактивація подібного роду є тимчасовим заходом і за першої можливості має бути завершена повністю.

Повна дезактивація – це комплекс заходів, спрямованих на повне видалення радіоактивного забруднення та його ізоляцію (поховання) з метою виключення загрози зовнішнього опромі­нення або надходження радіонуклідів у біологічний ланцюжок.

Основні способи дезактивації: механічний (змивання, зскрібання, зрізання, всмоктування з використанням спеціаль­них електрореспіраторів), фізичний (осаджування, розведен­ня) та хімічний (поєднання механічної та фізичної дезакти­вації з використанням різних хімічних засобів). Ще існує біологічний метод умовно-обмеженої дезактивації (використання різних мікро- та макроорганізмів, що кумулюють радіонуклід). Досить ефективним способом дезактивації води слід вважати використання катіоно- та аніонообмінних смол.

Основний спосіб дезактивації – змивання забруднень або зняття верхнього шару. Невеликі предмети і поверхні проти­рають мийними (дезактивуючими) розчинами. Для дезакти­вації деяких поверхонь (наприклад, покритих олійною плівкою) інколи використовують оброблення парою. Для ефективної дезактивації застосовують хімічні речовини – комплексоутворювачі. Взаємодіючи з радіоактивними речовинами, вони створюють хімічні комплексні сполуки, більшість з яких є роз­чинними у воді. Такими комплексоутворювачами є, наприклад, солі щавлевої, лимонної та деяких інших кислот, гексаметафосфат натрію тощо.

Одним із найдоступніших засобів для проведення дезакти­вації є розчин лимонної кислоти (25–30 г лимоннокислого натрію, розчиненого в 1 л води). Перед обробленням (змиван­ням) забрудненої поверхні водою розчин із комплексоутворювачем має контактувати із цією поверхнею протягом 20– 30 хв. Для зняття шару забрудненої фарби доцільно обробити її лужним крохмальним розчином (на 45 л 1–5 % розчину лугу слід узяти 300 г крохмального клейстеру).

Для оброблення поверхонь шкіри (зокрема, рук) крім зви­чайного господарського мила можна використовувати 2–3 % розчин лимонної кислоти, мийні засоби (на зволожені руки наносять 5–6 г порошку, розтирають до утворення так званої білої рукавички, яку через 2–3 хв. старанно змивають), комп­лексні розчини різних рецептур. Після оброблення шкіри і проведення дозиметричного контролю доцільно змастити її пом'якшувальною (ланоліновою) маззю. У разі значного за­бруднення волосся його по можливості слід зголити і після цього обробити шкіру голови.

Вода може бути дезактивована шляхом фільтрації через звичайні (краще іонообмінні) фільтри, відстоювання та дисти­ляції. Слід пам'ятати, що кип'ятіння води не дезактивує, її дез­активувальний ефект досягається лише після її перегонки (випаровування). Під час випаровування забрудненої води слід ураховувати імовірність високого накопичення радіонуклідів усередині перегінних апаратів і забезпечувати відповідну радіаційну безпеку персо­налу. Це стосується й іонообмінних фільтрів, використання яких найдоцільніше і найефективніше в разі дезактивації ве­ликих кількостей рідини.

У разі дезактивації колодязів спочатку очищують оголовок і стінки зрубу, відкачують 2–3 об'єми води, після чого зніма­ють шар мулу на дні й знову відкачують воду.

Способи дезактивації продуктів залежать від виду продук­ту, тари, а також характеру забруднення. Найбільш безпечними є герметично закриті продукти (баночні консерви), дез­активацію яких можна забезпечити простим обмиванням тари у воді, бажано проточній. М'ясо, рибу та овочі дезактивують у проточній воді, за не­обхідності (особливо під час оброблення м'ясних туш) зніма­ють верхній шар, із ковбас знімають оболонку. Сипкі продук­ти обережно пересипають у чисту тару. Тверді жири дезакти­вують шляхом зняття верхнього шару, рослинні олії – тривалим відстоюванням. Максимальна герметизація у відповідній тарі є ефективним способом запобігання радіоак­тивному забрудненню продуктів і води.

Поиск по сайту: