Розрізняють географічну, будівельну та медичну класифікації клімату

За географічною класифікацією виділяють такі типи клімату:

Ø тропічний – 0–13° географічної широти, середньорічна температура – +20–24°С;

Ø жаркий – 13–26° географічної широти, середньорічна температура – +16–20°С;

Ø теплий – 26–39° географічної широти, середньорічна температура – +12–16°С;

Ø помірний – 39–52° географічної широти, середньорічна температура – +8–12°С;

Ø холодний – 52–65° географічної широти, середньорічна температура – +4–8°С;

Ø суворий – 65–78° географічної широти, середньорічна температура – 0– -4°С;

Ø полярний – 69–90° географічної широти, середньорічна температура – менше –4°С.

Відповідно до будівельної класифікації існують такі типи клімату:

Ø холодний;

Ø помірний;

Ø теплий;

Ø жаркий.

Зрештою, за медичною класифікацією розрізняють такі типи клімату:

Ø індиферентний;

Ø щадний;

Ø подразнювальний.

Акліматизація являє собою надзвичайно складний соціаль­но–біологічний процес, що зумовлений ходом еволюційного розвитку і передбачає реалізацію сукупності фізіологіч­них реакцій, які спрямовані на пристосування до нових кліматичних умов перебування.

Основні фази акліматизації:

· початкова фаза;

· фаза перебудови динамічного стереотипу;

· фаза стійкої акліматизації.

Провідні типи акліматизації:

· часткова акліматизація;

· повна акліматизація.

Головними погодотвірними чинниками є чинники, що мають природну або антропогенну природу.

До числа природних погодотвірних чинників відносять:

Ø особливості сонячної радіації;

Ø особливості ландшафтних умов (висота над рівнем моря, рельєф та тип земної поверхні тощо;

Ø особливості циркуляції повітряних мас.

Як антропогенні погодотвірні чинники визначають:

Ø забруднення атмосфери;

Ø знищення лісів;

Ø створення штучних водоймищ;

Ø меліорація;

Ø іригація.

До числа погодохарактеризуючих чинників прийнято відносити:

· геліофізичні елементи:

Ø інтенсивність сонячної радіації (сумарна та еритемна ультрафіолетова радіація, тривалість сонячного сяйва та ін.);

Ø сонячна активність (сонячні плями, хромосферні спалахи та ін.).

· геофізичні елементи:

Ø напруження планетарного магнітного поля;

Ø напруження аномального магнітного поля;

Ø геомагнітна активність (геомагнітні бурі та імпульси).

· електричний стан атмосфери:

Ø напруження електричного поля;

Ø атмосферна іонізація;

Ø електропровідність повітря.

· метеорологічні елементи:

Ø температура та вологість повітря;

Ø швидкість та напрямок руху повітряних мас;

Ø атмосферний тиск.

· синоптичні елементи:

Ø хмарність;

Ø опади тощо.

· хімічний склад навколоземного шару атмосфери:

Ø концентрація О₂ у повітрі;

Ø концентрація СО₂ у повітрі;

Ø концентрація атмосферних забруднювачів у повітрі.

Погода справляє на людину як прямий (безпосередній), так і побічний (опосередкований) вплив.

Прямий (безпосередній) вплив здійснюється завдяки впливу погодних умов на особливості теплообміну людини.

Так, спекотна погода без вітру, що характеризується високою вологістю, викликає напруження терморегуляційних механізмів та призводить до перегрівання організму. Разом з тим відносно низька температура, висока вологість і сильний вітер можуть сприяти збільшенню числа випадків так званих “простудних” захворювань, гострих респіраторних вірусних інфекцій, пневмоній, ангін тощо.

Погодні умови мають вагоме значення і як важливі епідеміологічні чинники виникнення та поширення інфекційних захворювань. Наприклад, в жаркі дні створюються передумови до виникнення харчових отруєнь мікробного походження, в холодні – створення передумов до широкого поширення респіраторно-вірусних захворювань.

Побічний (опосередкований) вплив погоди на організм людини зумовлений, перш за все, впливом так званих аперіодичних змін погодної обстановки, що вступають у дисонанс зі звичними для людини ритмами фізіологічних функцій і викликають явища десинхронозу.

Погода досить виражено впливає і на сезонні ритми фізіологічних процесів (зміни гормональної активності, реактивності, секреції шлункового соку та обмінних процесів). Відомі захворювання (так звані “сезонні захворювання”), які у певний період року здатні до загострень і більш важкого перебігу. До них відносяться: маніакально-депресивний психоз або циклотимія, серцево-судинні захворювання, ендокринні захворювання, виразкова хвороба шлунку та 12-палої кишки тощо.

У метеолабільних людей несприятливі зміни погоди викликають різноманітні, іноді навіть такі, що загрожують життю, прояви у вигляді так званих геліометеотропних реакцій. Геліометеотропна реакція не є нозологічною одиницею з чітко обмеженим симптомокомплексом, її характер, передусім, залежить від виду захворювання, стану організму, індивідуально-патологічних особливостей особистості, праці і побуту.

У більшості метеолабільних людей несприятлива погода викликає: погіршання загального самопочуття, порушення сну, почуття тривоги, запаморочення, зниження працездатності, головний біль тощо.

Типовою геліометеотропною реакцією є так звані фантомні болі у людей, яким ампутували кисті або стопи та біль у суглобах серед людей, які страждають артритами. Геліометеотропні реакції призводять до суттєвого зростання серцево-судинних захворювань.

Патогенез метеотропних реакцій вивчений ще недостатньо, проте, більшість дослідників визначають геліометеотропні реакції як клінічні синдроми дезадаптації, тобто метеоневрози дезадаптаційного походження.

Виділяють 3 фази розвитку геліометеотропних реакцій:

1– фаза клініко-фізіологічної адаптації до погодних коливань;

2 – фаза підвищеної чутливості до різкої зміни погоди;

3 –фаза дезадаптації до погоди, що проявляється у здорових метеочутливих людей у вигляді погодо-соматичних синдромів, у хворих – як прояви субклінічних і клінічних реакцій та загострень хронічних хвороб.

Геліометеотропні реакції можуть бути 3-х типів та 3-х ступенів:

1 тип – з суб’єктивними відчуттями;

2 тип – з об’єктивними змінами;

3 тип – з вираженими соматичними проявами і появою ускладнень у вигляді серцево-судинних катастроф, проявів церебрального, кардіального, астматичного та астено-вегетативного синдрому.

1 ступінь – легкі гелеометеотропні реакції – скарги загального характеру, переважно з боку психоемоційної сфери;

2 ступінь – виражені гелеометеотропні реакції – суб’єктивні та виражені зрушення функціонального стану організму з проявами деяких симптомів з боку центральної нервової системи;

3 ступінь – складні гелеометеотропні реакції – виражені судинні кризи.

На сьогоднішній день розроблені декілька медичних класифікацій погоди, зокрема класифікація за Г.П.Федоровим (табл. 1) та І.І.Григор’євим (табл.2).

Таблиця 1

Поиск по сайту: