Та основні напрямки його охорони

Втручання людини у природні процеси в біосфері, що викликає небажані для екосистем антропогенні зміни, можна згрупувати за наступними видами забруднень (рис. 1).

– інгредієнтне забруднення – забруднення сукупністю речовин, що кількісно або якісно є ворожим для природних біогеоценозів;

– параметричне забруднення – забруднення, що пов'язане зі зміною якісних параметрів навколишнього середовища;

– біоценотичне забруднення – забруднення, що полягає у впливі на склад та структуру популяції живих організмів;

– стадіально-деструктивне забруднення – забруднення, що викликає зміну ландшафтів та екологічних систем у процесі природокористування.

До 60 – х років ХХ століття під охороною природи розуміли переважно захист тваринного та рослинного світу від знищення. Відповідно і формами цього захисту було створення територій, котрі охоронялися та обмеження промислу окремих тварин. Вчених та громадськість, перш за все, турбували біоценотичний та частково стадіально-деструктивний вплив на біосферу. Інгредієнтне та параметричне забруднення існувало також, але воно не було настільки багатогранним та масовим, як нині, практично не містило штучно створених сполук, котрі не підлягають природному розкладанню, тому природа з таким забрудненням справлялася самостійно. Наприклад, у річках з непорушеним біоценозом та з нормальною швидкістю течії, що не сповільнювалася гідротехнічними спорудами, забруднена вода внаслідок впливу перемішування, окислення, осадження, поглинання і розкладання редуцентами та дезинфекції сонячним випромінюванням повністю відновлювала свої властивості на відстані 30 км від джерел забруднення. У середині ХХ століття темпи інгредієнтного та параметричного забруднень значно зросли, а їх якісний склад змінився настільки різко, що на значних територіях здатність природи до самоочищення була втрачена. Тому новим змістом наповнилося і поняття охорони природи. Основні зусилля тепер скеровано на зниження рівня її матеріального та енергетичного забруднення.

Класифікація основних шкідливих речовин та схема обміну речовин між промисловим підприємством та навколишнім середовищем, внаслідок якого відбувається його забруднення, наведені на рис. 2 та 3.

Вплив шкідливих хімічних, фізичних, біологічних факторів на біоценоз характеризується чотирма рівнями:

I рівень – забруднення природного середовища не викликає змін у біоценозі;

II рівень – забруднення природного середовища зумовлює навантаження на біоценоз у межах його пристосувальних можливостей;

III рівень – забруднення у природному середовищі викликає у біоценозі незворотні зміни: його основні види та представники хворіють, скорочується термін їх життя;

IV рівень – забруднення у природному середовищі викликають загибель та зникнення окремих видів біоценозу.

Вилучення з природного середовища відновлювальних ресурсів або видів біоценозу також має чотири рівня впливу на флору та фауну:

I рівень – вилучення з природи ресурсів або видів біоценозу менше рівня їх відновлювальної здатності: природа не зазнає ніяких змін;

II рівень – вилучення з природи ресурсів або видів біоценозу знаходиться на рівні їх відновлювальної здатності: природне середовище перебуває в умовах нестійкої рівноваги;

III рівень – вилучення з природи ресурсів або видів біоценозу перевищує її природну відновлювальну здатність: природне середовище починає деградувати, окремі види біоценозу можуть зникнути, ресурси починають вичерпуватися;

IV рівень – вилучення з природи ресурсів або видів біоценозу призводить до порушення рівноваги в природі, її деградації, до кризових явищ, екологічної небезпеки і навіть катастрофи.

З метою захисту біоценозу від впливу хімічних, фізичних та біологічних факторів забруднення необхідно установити норми допустимих забруднень.

Під час нормування якості навколишнього середовища передбачене встановленнягранично допустимих норм впливу на навколишнє середовище, які гарантують екологічну безпеку населення та збереження генетичного фонду. До числа таких гранично допустимих відносин:

– гранично допустимі або тимчасово погоджені норми викидів в атмосферу шкідливих речовин (ГДВ, ТПВ);

– гранично допустимі або тимчасово погоджені норми стоків у водоймища (ГДС, ТПС);

– гранично допустимі навантаження відходів виробництва на землі та грунти (ГДН);

– гранично допустимі норми та ліміти щодо вилучення або відновлення природних ресурсів, виходячи із необхідності підтримання рівноваги у природному середовищі;

– гранично допустимі концентрації шкідливих речовин у повітрі, воді, грунтах (ГДК), орієнтовно безпечні рівні впливу їх на людей (ОБРВ) або гранично допустимі дози впливу шкідливих речовин на людей (ГДД);

– норми гранично допустимої кількості мікроорганізмів та інших біологічних факторів в атмосфері, воді, грунті;

– норми гранично допустимих доз для шуму, вібрації, електромагнітних полів та інших фізичних факторів, які можуть справляти вплив на здоров'я людей та їх працездатність;

– норми гранично допустимих залишкових кількостей хімічних речовин в продуктах харчування, які встановлюють мінімально допустимі дози (МДД), що нешкідливі для людини як за кожною використовуваною хімічною речовиною, так і у разі їх сумарного впливу;

– норми гранично допустимого рівня або гранично допустимої дози безпечного вмісту радіоактивних речовин у навколишньому середовищі та продуктах харчування, а також ГДР та ГДД радіаційного опромінення людей;

– нормативи на санітарно–захисні зони та смуги.

В основі нормування впливу різних факторів на людей та живу природу знаходяться гігієнічні, санітарні та ветеринарні підходи, сутність яких полягає в тому, що у ході експериментів з тваринами визначаються межі впливів, котрі протягом всього життя людей не будуть справляти негативного впливу на стан їх здоров'я.

За станом навколишнього середовища має здійснюватися постійний контроль, який реалізується за допомогою наступних методів: органолептичного, аналітичного, соціологічного, експертного, хімічного аналізу, приладометричного, біотестування тощо.

Моніторинг навколишнього природного середовища:

Поиск по сайту: