Стратегія розвитку ринку банківських послуг

Становлення і подальший розвиток ринкової економіки зумовлює необхідність формування ринку банківських послуг, як системи економічних відносин. При цьому політика держави у відношенні до ринку банківських послуг має грунтуватися на принципі верховенства права і збереженні та зміцненні ринкових засад діяльності банків і використанні переважно опосередкованих методів впливу на процеси, що відбуваються в його межах. Вплив держави на функціонування банків повинен здійснюватися шляхом формування відповідної законодавчої та нормативної бази їх діяльності і ринку банківських послуг та реалізації контролю за виконанням установлених вимог.

Подальший розвиток ринку банківських послуг України повинен грунтуватися на таких принципах та напрямах взаємодії органів державної влади із банківською системою: 1) забезпеченні з боку органів державної влади чіткого дотримання правила щодо невтручання у діяльність банків і створенні рівних умов для їх функціонування; 2) удосконаленні правового поля економічної діяльності шляхом розробки нових, внесення змін та доповнень до чинних нормативно-правових актів; 3) покращенні системи оподаткування банків та банківських операцій; 4) забезпеченні прозорості діяльності суб'єктів господарювання, передусім за рахунок повнішого застосування Між­народних стандартів фінансової звітності та Міжнародних*стандартів аудиту; 5) повернення банками проблемної заборгованості, що забезпечена гарантіями уряду.

Стратегію подальшого розвитку ринку банківських послуг частково відображає Комплексна програма розвитку банківської системи України на 2003 - 2005 p.p. (далі - Комплексна програма), мета якої полягає у визначенні перспектив подальшого її розвитку. Завданням Комплексної програми є виокремлення основних цілей та пріоритетів подальшої розбудови банківської системи, шляхів та напрямів їх реалізації, достатніх передумов для успішного надання банками фінансових послуг в Україні. Програма включає 8 розділів та відповідні заходи, зміст яких сповна розкриває досягнення її мети та завдань. Безпосередньо банківських послуг стосується розділ 6.

За період становлення банківської системи в України розроблені і впроваджені банківські продукти та послуги для юридичних осіб та населення, які притаманні ринковій економіці.

Розділ IV. Ринок банківських послуг

Переважна частина цих продуктів, як з позиції обсягів, так і асортименту, належить до операції кредитування. Станом на кінець 2002 р. питома вага процентних доходів банків від кредитування фізичних та юридичних осіб становила понад 60 % від загальної суми доходів банківської діяльності.

Разом з цим, спектр та обсяги кредитних послуг залишаються досить обмеженим - в основному це пряме короткострокове кредитування — тоді як сучасні умови господарювання вимагають нових форм та методів кредитної підтримки.

Протягом останніх років спостерігається тенденція до розширення спектра та обсягів операцій щодо формування ресурсної бази банків. Це проявляється через появу нових, гнучкіших з позиції задоволення потреб клієнтури, депозитних продуктів.

Останнім часом банки також звертають увагу на розширення переліку операцій, які приносять комісійні доходи.

Незважаючи на високі обсяги кредитування, потреби економіки в кредитній підтримці лишаються, здебільшого, незадоволеними. Значною мірою така ситуація продиктована високим рівнем процентних ставок. Проблема високої вартості кредитів обумовлена такими факторами:

• процентні ставки змушені перекривати ризик неповернення кредитів, у тому числі іншими позичальниками;

• неефективною структурою витрат банків, коли процентні доходи є не тільки компенсатором процентних витрат, а й чи не єдиним джерелом покриття витрат адміністративних;

• недосконалою практикою управління кредитним ризиком, зокрема відсутністю інструментів пом'якшення такого ризику;

• недостатньою конкуренцією на ринку банківських послуг та високою вартістю залучених коштів.

Незадоволення потреб економіки проявляється у вузькості асортименту кредитних послуг для різних груп клієнтів.

Разом з тим банкам важливо послідовно виходити на принципово новий напрямок розширення асортименту послуг, поліпшення їх якості, що передбачає впровадження новітніх банківських технологій.

Для розширення спектру та обсягів кредитних продуктів і послуг банків, активізації кредитування банками реального сектору економіки та населення, необхідно:

1. Розширювати форми кредитування підприємств малого та середнього бізнесу за допомогою:

Горбач Л. М., Каун О. Б. Ринок фінансових послуг

- створення умов для співіснування великих, малих та середніх банків, які б забезпечували потреби суб'єктів малого та середнього бізнесу у кредитних ресурсах;

- посилення ролі небанківських фінансових установ у підтримці малого та середнього бізнесу.

2. Розширити сферу застосування іпотеки шляхом:

- удосконалення законодавчої та нормативної бази для реалізації механізму цього виду кредитування й ефективного функціонування первинного і вторинного ринків іпотечного фінансування;

- створення і впровадження універсального механізму забезпечення залучення довгострокових небюджетних фінансових ресурсів на ринок іпотечних кредитів (ринок заставних, емісійних іпотечних цінних паперів);

- створення інфраструктури, що забезпечує ефективну взаємодію всіх учасників ринку іпотечних кредитів;

- забезпечення на законодавчому рівні реальної можливості звернення кредитором стягнення і реалізації закладеного майна, створення умов для скорочення процедур розгляду справ, пов'язаних із зверненням стягнення на предмет застави;

- забезпечення надійної системи реєстрації землі, створення
державного земельного кадастру та реєстру нерухомого майна.

3. Активніше використовувати консорціумне кредитування, яке вимагає удосконалення нормативно-правової бази.

4. Розширити спектр та територіальне охоплення кредитними послугами населення, у тому числі:

- кредитування молоді на придбання житла та фінансування навчання;

- споживче кредитування;

5. Активніше використовувати лізингові схеми кредитування, зокрема
для підтримки підприємств сільського господарства та сфери послуг;

6.Створити систему розкриття інформації про виконання позичальниками зобов'язань перед банками, для чого передбачити:

- створення системи незалежних рейтингових агентств;

- створення кредитних бюро.

7. Повніше використовувати світовий досвід щодо застосування накопичувальних інвестиційних схем (з метою збереження тенденцій щодо збільшення обсягів та спектру пасивних операцій банків), утому числі:

- пенсійних рахунків;

Розділ IV. Ринок банківських послуг

- рахунків на оплату навчання;

- рахунків на придбання житла;

- інших схем.

8. Підвищити роль банків у здійсненні довірчих операцій, зокрема в управлінні пайовими фондами.

9. Задля зменшення залежності доходності банків від ризикованих операцій, слід у подальшому активніше розвивати та використовувати комісійні операції, у тому числі:

- поширення позитивного досвіду зарплатних та пенсійних проектів на основі Національної системи масових електронних платежів (НСМЕП) та міжнародних платіжних карток;

- розширення переліку розрахунково-касових операцій, зокрема для населення, у торгівельній, побутовій та інших сферах обслу­говування;

- нарощування обсягів інших комісійних послуг банку, зокрема фінансово-консультативних, інкасації та переведення цінностей, андерайтингу цінних паперів тощо.

Розширення спектру та обсягів банківських продуктів і послуг неможливе без відповідного технологічного розвитку банківських операцій, розробки і впровадження високотехнологічних фінансових інструментів на основі використання мережі Інтернет, а також створення супермаркетів фінансових інтернет-послуг. З метою динамічного розвитку вітчизняного ринку фінансових послуг банкам необхідно створити системи інтернет-банкінгу та інтегрувати їх у діючі платіжні системи, а також сприяти запровадженню інших систем дистанційного обслуговування клієнтів (теле-банкінг, мобільний банкінг тощо). Це передбачає створення відповідних систем захисту інформації при наданні послуг на банківських та фінансових ринках для запобігання можливості виконання шахрайських дій із банківськими електронними документами.

Головною метою банківського нагляду в Україні є забезпечення надійності та стабільності банківської системи, захист інтересів вкладників і кредиторів. За останні роки в Україні здійснено значні кроки щодо вдосконалення системи банківського нагляду і регулювання та наближення її до міжнародних стандартів і практики.

На початку 2001 р. набрала чинності нова редакція Закону України "Про банки і банківську діяльність", яка містить низку нових принципів правового регулювання діяльності банків, які базуються на міжнародних стандартах банківської діяльності і нагляду.

Горбач Л. М., КаунО.Б. Ринок фінансових послуг

На вимогу названого Закону та з урахуванням Базельських принципів ефективного банківського нагляду і директив Європейського Союзу Національним банком України розроблено та здійснюється практичне впровадження ряду нормативно-правових актів, які є методологічною базою регулювання діяльності банків.

Розвиток ринку банківських послуг залежить значною мірою від стабільності самої банківської системи, яка у свою чергу, визначається рівнем та якістю управління ризиками, що притаманні банківській діяльності. Питання надійності банківської системи тадовіри до неї тісно пов'язані з прозорістю її діяльності. Банки України в законодавчому порядку мають оприлюднювати річну фінансову звітність та річну консолідовану фінансову звітність з висновками зовнішнього аудитора, а також проміжну фінансову звітність. Однак розкриття інформації щодо ризиків банківської діяльності в офіційній звітності банків, хоча і відповідає загалом вимогам Міжнародних стандартів фінансової звітності, є недостатнім для повної оцінки стабільності та життєздатності установи, а також ефективності її ризик-менеджменту.

Задля посилення надійності банківської системи та забез­печення прозорості її функціонування необхідно: 1) підвищити якість корпоративного управління та внутрішнього аудиту в банках; 2) посилити роль та якість зовнішнього аудиту на основі впровадження Міжнародних стандартів аудиту та підвищити рівень вимог до аудиторських фірм; 3) вживати заходи щодо недопущення конфлікту корпоративних інтересів; 4) впровадити у банках ефективні системи управління ризиками; 5) забезпечити прозорість діяльності банків за допомогою посилення вимог до змісту та форми оприлюднення банками річної та проміжної фінансової звітності, посилення відповідальності керівництва банків за достовірність і своєчасність звітності, а також достовірність реклами; запровадження вимог Базельського комітету з банківського нагляду щодо розкриття кількісної та якісної інформації про стан та результати діяльності банків; 6) підвищити рівень капіталізації банків шляхом забезпечення притоку капіталу до банківської системи, покращення якості активів, пожвавлення роботи щодо повернення проблемної заборгованості, нарощування доходності банків, оптимізації структури витрат банків; підвищити відповідальність за неправомірне розголошення бан­ківської таємниці; 7) урегулювати на законодавчому рівні захист прав кредиторів шляхом створення та ведення реєстру прав на нерухоме майно з прив'язкою до земельної ділянки, встановлення пріори-

Розділ IV. Ринок банківських послуг

тетності першого кредитора щодо реалізації його прав на заставлене майно за допомогою реєстрації обтяжень майна.

За останні роки в Україні здійснено значний крок щодо вдос­коналення системи банківського нагляду і регулювання та набли­ження її до міжнародних стандартів і практики. Разом з тим, у сфері банківського нагляду існують окремі недоліки, які значно знижують його дієвість та перешкоджають повнішому виконанню Базельських принципів ефективного банківського нагляду. На їх подолання необхідно: 1) впроваджувати нагляд на основі оцінки ризиків; 2) впроваджувати нагляд на консолідованій основі; 3) посилювати контроль за власниками істотної участі та змінами у структурі власності; 4) оптимізувати порядок ліцензування банківських операцій та реєстрації філій банків; 5) здійснювати належний контроль за наявністю у банків положень, практики та заходів щодо протидії відмиванню грошей, набутих злочинним шляхом;

6) забезпечити правовий захист працівників банківського нагляду;

7) удосконалювати інформаційно-аналітичну базу банківського нагляду відповідно до потреб здійснення ефективного нагляду та регулювання діяльності банків; 8) удосконалювати процеси реорга­нізації і ліквідації банків; 9) удосконалювати програми навчання і підвищення кваліфікації працівників банківського нагляду із залученням висококваліфікованих вітчизняних і зарубіжних викла­дачів та спеціалістів-практиків та інше.

В цьому напрямку необхідно: удосконалити законодавчу та нормативно-правову базу шляхом її адаптації до законодавства Європейського Союзу; продовжити роботу щодо впровадження Міжнародних стандартів фінансової звітності та Міжнародних стандартів аудиту в практику діяльності банків України; чітко дотримуватися вимог міжнародного формату поширення даних; запровадити дієву систему запобігання та протидії легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом, та завершити імплементацію Сорока рекомендацій FATF і вимог Базельського комітету з банківського нагляду "Знай свого клієнта"; продовжити співробітництво з центральними банками та державними органами інших країн; продовжити та розширити співробітництво з міжнародними фінан­совими організаціями.

Горбач Л. М., КаунО.Б. Ринок фінансових послуг

4. 5. Банківські кредитні послуги

Банківські кредитні послуги — це послуги банків з надання коштів відповідно до законодавства у позику юридичній або фізичній особі на визначений термін для цільового використання та під процент.

Види кредитних послуг, що пропонуються конкретним банком, залежать від багатьох чинників. До зовнішніх чинників належать правові обмеження, конкурентне середовище в банківській сфері, а також політика, що проводиться певним банком. Внутрішніми чинниками, що впливають на структуру кредиту, є відповідність кредитному портфелю банку та низький рівень кредитного ризику.

Основними принципами банківського кредитування є принципи строковості, повернення, цільового характеру, забезпеченості та платності.

Строковість кредиту означає, що позики підприємствам видаються на певний строк, по закінченні якого вони повинні бути повернені.

Повернення кредиту означає, що отримані підприємством залучені кошти повинні бути повернені через певний час. Повернення кредиту забезпечується безперервністю кругообігу коштів і переходом їх у завершальній стадії в грошову форму.

Цільовий характер використання передбачає вкладення позичкових коштів з конкретною метою, передбачені кредитним договором. Кредити надаються на здійснення таких заходів: збільшення основних та оборотних фондів підприємств; накопичення сезонних запасів ТМЦ, незавершеного виробництва, готової продукції та товарів; інвестиції; викуп державного майна; споживчі потреби громадян; інші заходи у разі розриву між надходженнями коштів та їх витратами в процесі виробництва. Забороняється надання кредитів на покриття збитків господарської діяльності позичальника і формування та збільшення статутного фонду комерційних банків та інших господарських товариств.

Принцип забезпеченості кредиту означає наявність у банку права для захисту своїх інтересів, недопущення збитків від неповернення боргу через неплатоспроможність позичальника. У банківській практиці найбільш розповсюдженими є такі форми забезпечення кредитів: застава майна, гарантія або поручительство, страхування кредиту та інші.

Розділ IV. Ринок банківських послуг

Платність кредиту полягає в тому, що кредити банк видає підприємствам за певну плату, яка називається процентом. Розмір процента встановлюється з таким розрахунком, щоб сума отриманих від позичальника відсотків покривала витрати банку по залученню коштів, необхідних для певного кредиту, витрат на ведення банківської справи і забезпечувала одержання певного доходу.

Кредитні послуги комерційних банків можна класифікувати за різними ознаками та критеріями. Найбільш прийнятною є така класифікація банківських кредитних послуг:

1. За основними категоріями позичальників;

—кредитні послуги галузям народного господарства;

—кредитні послуги населенню;

- кредитні послуги державним органам влади.

2. За цільовим спрямуванням:

— виробничі (поповнення обігових коштів та основних
засобів);

— споживчі (споживчі цілі населення).

3. За строками користування:

- строкові, тобто надані на визначений у договорі строк, які, у
свою чергу, можуть бути:

а) короткостроковими (до 1 року);

б) середньостроковими (1-3 роки);

в) довгостроковими (понад 3 роки);

Короткострокові кредитні послуги надаються підприємствам для покриття витрат із формування оборотних коштів на строк до одного року. Цей строк використання кредитних ресурсів обумовлений тим, що кругообіг оборотних коштів здійснюється, як правило, протягом одного року. Тому після здійснення кругообігу цих коштів одержаний кредит повинен повернутися банку.

Середньо- і довгострокові кредитні послуги надаються під­приємствам для покриття витрат із формування основних фондів на строк понад один рік. Цей строк використання кредитних ресурсів обумовлюється тривалим функціонуванням основних засобів і перенесенням їх вартості на продукт частинами.

- до запитання (онкольні) - видаються на невизначений строк.
Позичальник повинен погасити такий кредит за першою вимогою
банку. Якщо банк не вимагає погашення, то кредит повертається на
розсуд позичальника;

- прострочені — за якими строк погашення, встановлений

Горбач Л. М., Каун О. Б. Ринок фінансових послуг

кредитним договором, минув;

— відстрочені (пролонговані) — щодо яких за клопотанням
позичальника банком прийняте рішення про перенесення строків
погашення кредиту на пізнішу дату.

4. Залежно від забезпечення:

— забезпечені (ломбардні) — надаються під забезпечення (заставу
майна, поручительство, гарантію, страхування ризику неповернення
кредиту тощо);

— незабезпечені (бланкові) — надаються без забезпечення.
Незабезпечені (бланкові) кредитні послуги, що називаються у
банківській практиці довірчими, надаються лише під зобов'язання
позичальника погасити позичку. Вони пов'язані з великим ризиком для
банку, тому потребують ретельнішого вивчення кредитоспроможності
позичальника і надаються під вищий процент.

5. За методами надання:

—у разовому порядку, коли рішення про надання приймається окремо за кожним кредитом;

—відповідно до відкритої кредитної лінії, тобто кошти надаються у межах заздалегідь визначеного ліміту кредитування без погодження кожного разу із банком умов кредитного договору;

—гарантовані — банк бере на себе зобов'язання у разі потреби надати клієнту кредитні ресурси визначеного розміру протягом відповідного періоду. Гарантовані кредитні послуги бувають двох видів: з обумовленою датою видачі коштів та з наданням грошових ресурсів у міру виникнення потреби в них.

6. Залежно від кількості кредиторів:

—надані одним банком;

—консорціумні, тобто такі, шо надаються консорціумом банків, в якому один із банків бере на себе роль менеджера, збирає з банків-учасників потрібну кредитоотримувачу суму ресурсів, укладає з ним договір і надає кредит. Банк-менеджер займається також розподілом відсотків;

—паралельні, що передбачають участь у їх наданні кількох банків. Тут кредитні послуги одному позичальникові надають різні банки, але на одних, заздалегідь погоджених умовах.

7. Залежно від порядку погашення:

— поступово (на виплат);

— водночас із закінченням строку кредитного договору;

— відповідно до особливих умов, визначених кредитними договорами.

Розділ IV. Ринок банківських послуг

8. За характером і способом сплати процентів:

—з фіксованою процентною ставкою;

—з плаваючою процентною ставкою;

—зі сплатою процентів у міру використання наданих коштів (звичайний кредит);

— зі сплатою процентів одночасно з отриманням кредиту (дис­
контний кредит).

Кредитні послуги з фіксованою процентною ставкою характерні для стабільної економіки. З метою зменшення ризику недоотримання прибутку або запобігання збитків в умовах інфляції при видачі кредитів на значні строки, банки використовують плаваючу процентну ставку. У цьому випадку відповідно до кредитного договору процентні ставки періодично переглядаються і прив'язуються до рівня облікової ставки центрального банку та фактичного темпу інфляції.

9. За ступенем ризику:

— стандартні;

— нестандартні, до яких, у свою чергу, належать: кредити під
контролем, субстандартні, сумнівні та безнадійні.

Кредитні правовідносини між кредитором і позичальником регламентуються на підставі кредитних договорів.

Кредитний договір — це юридичний документ, який визначає взаємні обов'язки і відповідальність між банком і клієнтом з нагоди одержання останнім кредитної послуги. Кредитний договір укла­дається тільки в письмовому вигляді і не може змінюватися в односторонньому порядку. Кредитні послуги надаються після укладання кредитного договору. Умови договору визначаються для кожного клієнта індивідуально з тим, щоб ступінь ризику був мінімальний. Зміст і перелік умов кредитного договору визначаються за згодою сторін і включають розмір кредиту, умови надання і погашення позичок, розмір відсотків за кредит та інші умови, які не суперечать чинному законодавству.

На практиці комерційні банки розробляють типові форми кредитних угод, основними положеннями яких є:

1. Опис суб'єктів угоди — визначається, хто позичальник, хто кредитор, при цьому визначаються юридичні права сторін, що підписують договір.

2. Опис умов кредитування — вказуються сума і строк кредиту, порядок його видачі та погашення. Банк перевіряє обґрунтованість замовленої суми кредиту і вносить поправки до неї з урахуванням

Горбач Л. М., КаунО.Б. Ринок фінансових послуг

залучення власних коштів позичальника. Конкретний строк корис­тування кредитом встановлюється на основі оборотності цінностей, що кредитуються та окупності понесених витрат. Погашення кредиту передбачається на конкретну дату або на виплат.

3. Зобов'язання позичальника повернути суму кредиту та сплатити проценти за користування кредитом. Банк визначає відсоткові ставки залежно від таких чинників: попиту і пропозиції, що склалися на кредитному ринку, рівня облікової ставки НБУ, характеру наданого забезпечення, строків користування позикою, ризику заходу, що кредитується тощо. Розмір плати за кредит встановлюється з таким розрахунком, щоб сума одержаних від позичальника відсотків покривала витрати банку по залученню коштів, витрати на ведення банківської справи та забезпечувала отримання відповідного прибутку.

4. Опис забезпечення кредиту з посиланням на угоди, що є частинами кредитного договору (договір застави, гарантії, пору­чительства, страхова угода).

5. Обмежувальні умови, до яких належать захисні та негативні.

Захисні статті — це перелік дій чи умов, яких повинен дотри­муватися позичальник протягом дії кредитного договору (зобов'язання періодично подавати банку звітну документацію, надавати працівникам банку інформацію про свою господарську діяльність).

Негативні статті — це список умов, які не повинен допустити позичальник (заборона отримання додаткових кредитів, передачі в заставу третім особам активів, надання гарантії, невиплати дивідендів, заробітної плати вище встановленого рівня, злиття з іншими компаніями);

6. Права суб'єктів угоди. Банк залишає за собою право вимагати
дострокового погашення кредиту у випадку порушень умов кредитної
угоди. Позичальник може домагатися перенесення строків погашення
позички, підвищення суми позички, права достроково погашати
кредит.

7. Санкції за порушення умов угоди. Порушення з боку
позичальника умов кредитної угоди карається шляхом стягнення
пені, яка нараховується на суму боргу або на суму кредиту, або на
суму порушення. Банк може заперечити проти надання наступної
суми кредиту, вимагати дострокового погашення кредиту, від­
мовитися від подальшого співробітництва з клієнтом, ініціювати
процедуру банкрутства підприємства. Порушення умов кредитної
угоди з боку банку так само тягне за собою фінансові санкції. В угоді

Розділ IV. Ринок банківських послуг

можна зазначити, хто буде відшкодовувати витрати на вирішення спорів.

8. Строк набуття угодою чинності.

9. Можливості зміни умов угоди.

10. Юридичні адреси суб'єктів угоди, підписи уповноважених
осіб, скріплені печатками.

Договір укладається на один рік і триваліший термін, якщо клієнт користується кредитами постійно або об'єктом кредитування є основні засоби, або на коротший термін при тимчасовій потребі в коштах або наданні окремого кредиту. Кредитний договір вступає в силу з дати надання кредиту позичальнику (дата надходження коштів на рахунок позичальника або дата сплати платіжних документів з позичкового рахунку позичальника) і діє до повного погашення кредиту та сплати відсотків за його користування.

Кредитний ризик — це ризик несплати позичальником кредитору основного боргу і процентів за його користування. Звідси, під кредитним ризиком слід розуміти ймовірність, а точніше загрозу втрати банком частини своїх ресурсів, недотримання прибутків або збільшення витрат у результаті здійснення певних фінансових операцій.

Для кожної кредитної операції характерні свої особливості, що визначають ступінь ризику. Так, кредитний ризик може виникати через погіршення фінансового стану позичальника, відсутність належних організаційних здатностей у його керівництва, недостатню підготовку працівника, який приймає рішення про кредитування та інші обставини.

Найзагальніші засоби страхування ризиків у банківській практиці зводяться до їх диверсифікації (тобто розподілу, регулювання структури і розмірів), а також до постійного контролю з боку банку за виконанням необхідних співвідношень і нормативів (наприклад, нормативу максимального розміру ризику на одного позичальника, нормативу великих кредитних ризиків, які встановлюються центральним банком) та здійснення у разі необхідності заходів з їх коригування.

Істотну роль при цьому відіграє наявність у банку належної інформаційної бази і сучасних технологій, кваліфікованого персоналу, а також проведення постійних заходів з прогнозування економічної кон'юнктури. Однак здійснення подібних заходів потребує значних витрат і доступне лише великим банкам.

Управління кредитним ризиком (його мінімізація) здійснюється за допомогою таких заходів:

Горбач Л.М., КаунО.Б. Ринок фінансових послуг

• лімітування кредитів;

• диверсифікації портфеля позичок банку;

• контролю за використанням кредиту та оперативності під час стягнення боргу;

• страхування кредитних операцій;

• достатнього та якісного забезпечення наданих кредитів;

• аналізу кредитоспроможності позичальника.

Як правило, банки встановлюють ліміт, який регламентує розмір обороту за видачами кредиту за певний період (ліміт видачі). У деяких випадках встановлюється ліміт заборгованості, який регламентує заборгованість за кредитом на певну дату.

Надання кредитів за допомогою ліміту видачі здійснюється, як правило, шляхом відкриття кредитної лінії (характеризує оборот щодо видачі кредиту). Вона відкривається клієнтам зі сталою репутацією, які мають стабільний фінансовий стан. Існують різні види кредитних ліній. Вони можуть бути поновлювальні, коли кредит надається і погашається в межах встановленого ліміту, і непоновлювальні, коли після надання і погашення кредиту відносини між банком і клієнтом припиняються. У багатьох випадках питання про видачу кредитів вирішується банком кожний раз індивідуально.

Диверсифікація кредитних вкладень означає розподіл кредитів між різними суб'єктами правовідносин, клієнтами різних форм власності і галузей економіки, регіонами країни тощо. В деяких випадках дотримання банком диверсифікації здійснюється за допомогою нормативів або вимог, які встановлюються НБУ.

Чим більшій кількості позичальників надається кредит, тим меншим буде ризик неповернення кредитів за інших рівних умов, оскільки вірогідність банкрутства багатьох позичальників значно менша, ніж кількох.

Оперативність під час стягнення боргу передбачає необхідність підтримувати з позичальником тісні контакти протягом усього строку користування кредитом. Банк повинен слідкувати за станом справ у клієнта й у разі необхідності застосовувати упереджувальні дії щодо захисту своїх інтересів.

Страхування кредитних операцій означає, що банки повинні створювати страхові фонди як на макро-, так і мікрорівнях, а також страхувати окремі кредитні угоди в спеціалізованих страхових компаніях.

Розділ IV. Ринок банківських послуг

Забезпеченість кредиту у країнах з розвиненою ринковою економікою набуває таких форм:

- гарантія, або порука третьої сторони;

—переуступка контрактів, дебіторської заборгованості;

—застава товарних запасів;

- застава дорожніх документів, нерухомого майна, цінних
паперів, дорогоцінних металів, страхування.

Гарантія, або порука — це зобов'язання третьої особи погасити борг позичальника у випадку його неплатоспроможності; оформлюється як самостійний обов'язок гаранта чи поручителя.

Переуступка контрактів практикується при кредитуванні буді­вельних компаній, які здійснюють регулярні поставки товарів або послуг за контрактом. Боржник переуступає контракт кредитуючому банку, внаслідок чого надходження коштів від замовника зараховуються в погашення кредиту.

Переуступка дебіторської заборгованості полягає в передачі банку рахунка, що вимагає оплати за поставлені позичальником товари.

Забезпечення товарними запасами означає, що предметом застави можуть бути: сировина, комплектуючі вироби, готова продукція тощо.

Забезпечення дорожніми документами використовується при кредитуванні експортно-імпортних операцій. Заставою тут є документи, що підтверджують відвантаження товарів. Такі документи називаються коносамент і накладні.

Іпотекою визнається застава землі, нерухомого майна, при якому предмет застави залишається у заставодавця чи третьої особи. Предметом іпотеки може бути майно, пов'язане із землею, - будівлі споруди, квартири, земельні ділянки громадян, багаторічні насадження тощо.

Заставою за кредитом можуть бути такі види рухомого майна: обладнання, машини, механізми, інвентар, транспортні засоби, товари довгострокового вжитку.

Застава векселя чи іншого цінного паперу здійснюється шляхом індосаменту і вручення заставодержателю індосованого цінного папера. Умовою використання цінних паперів як форми застави має бути їх висока ліквідність.

Зустрічаються й інші способи забезпечення кредитів. Зокрема, надання позичальнику кредиту за умови накопичення та зберігання останнім протягом установленого терміну певної суми коштів на

Горбач Л. М., Каун О. Б. Ринок фінансових послуг

вкладі, при видачі позичок індивідуальним позичальникам за заставу приймаються поліси страхування життя, свідоцтва про ощадні внески, вимоги на виплату заробітної плати; під час кредитування підприємств добувних галузей — корисні копалини або контракти на постачання сировинних ресурсів; під час кредитування фермерських господарств — урожай (зібраний або у корінні за умови його страхування).

У практиці роботи українських комерційних банків найпошире­нішими формами забезпечення зобов'язань позичальника перед банком є застава майна, гарантія (поручительство) третьої особи, стягнення пені і штрафів, переуступка на користь банку вимог і рахунків позичальника третій особі, страхування відповідальності позичальника перед банком за неповернення кредитів і ризику непогашення кредитів. Правові основи цих форм застави визначені Цивільним кодексом України.

Оцінка кредитоспроможності позичальника передує укладанню кредитної угоди. Працівник банку повинен ретельно проаналізувати кредитоспроможність позичальника, тобто його здатність своєчасно погасити кредит, виявити фактори, які можуть спричинити непога­шення позички. Кредитоспроможність позичальника, на відміну від його платоспроможності, не фіксує неплатежі за минулий період чи на певну дату, а прогнозує здатність до погашення боргу на найближчу перспективу. Отже, кредитоспроможність — це якісна оцінка позичальника, яка дається банком до розгляду питання про можливість і умови кредитування і дозволяє передбачити ймовірність своєчасного повернення позичок та їх ефективного використання.

Межі вивчення кредитоспроможності залежать від:

—розміру позички;

—терміну позички;

—результатів минулої діяльності позичальника;

—забезпечення кредиту (яка форма забезпечення передбачається);

—взаємовідносин банку з клієнтом.

Жодних твердих правил щодо цього не існує, оскільки кожний клієнт, який подав кредитну заявку, може мати специфічні особливості, які вимагають детальнішого вивчення.

Банк може використовувати різні джерела інформації про кредитоспроможність потенційного позичальника:

—використання карток на всіх вкладників і позичальників, якщо такі ведуться в банку;

—отримання інформації з зовнішніх джерел, використання

великої кількості довідкових та аналітичних звітів; при цьому в діловому світі неухильно дотримуються правил передачі конфі­денційної інформації (в США ці відносини регулюються Етичним кодексом про обмін банками інформацією щодо кредитоспроможності комерційних фірм).

У вітчизняній практиці організації кредитування такого високо-організованого та якісного джерела зовнішньої інформації про кредитоспроможність підприємств поки що немає. Однак, якщо банк зацікавлений у підтвердженні достовірності окремих моментів діяльності потенційного позичальника, він може отримати зовнішню інформацію від інших банків, куди раніше звертався позичальник, від постачальників, покупців, конкурентів, органів податкової інспекції, а також шляхом вивчення архівів банку і фінансової преси;

— фінансові звіти позичальника (баланс, звіт про прибутки і
збитки), які є основним джерелом внутрішньої інформації. Розрахунок
різних коефіцієнтів на основі цих звітів дозволяє глибше проаналізувати
дійсний стан справ потенційного позичальника, оцінити перспективи
його розвитку і здатність погасити позику.

Одночасно з цим вивчається репутація позичальника, його чесність, порядність, взаємовідносини з іншими банками, компетентність керівників, досвід і знання справи, потенційні можливості, особистий добробут позичальника, ринкова вартість підприємства та інші.

Оцінка кредитоспроможності — процес творчий, який вимагає від банківських працівників глибоких економічних знань, аналітичного мислення, вміння визначати та оцінювати тенденції в господарській діяльності і фінансовому стані позичальників, зокрема можливості дотримання ними принципів кредитування, прогнозувати майбутній стан справ позичальника і передбачати обставини, які можуть на них вплинути.

Здійснюючи оцінку кредитоспроможності, комерційні банки України керуються власними положеннями, що розробляються кожним банком, а також повинні враховувати нормативні вимоги НБУ, зокрема Рекомендації щодо визначення фінансового стану позичаль­ників (постанова НБУ від 29.09.1997 р. № 323) та Положення про порядок формування і використання резерву на можливі втрати за позиками комерційних банків (затверджене правлінням НБУ від 16.12 1998 р. № 520).

Згідно з цими документами, НБУ виділяє три груп и позичальників:

—юридичні особи, крім комерційних банків;

—комерційні банки;

Горбач Л. М., КаунО.Б. Ринок фінансових послуг

— фізичні особи.

Для оцінки фінансового стану юридичної особи враховують такі економічні показники його діяльності: обсяг реалізації, прибутки та збитки, рентабельність, ліквідність, собівартість продукції, грошові потоки, склад та динаміка дебіторсько-кредиторської заборгованості.

Крім того, враховуються фактори суб'єктивного характеру: ефективність управління позичальника, його ринкова позиція і залежність від циклічних та структурних змін в економіці, погашення кредитної заборгованості позичальника у минулому, професіоналізм керівництва, державна підтримка позичальника тощо.

Згідно з даним положенням для оцінки кредитоспроможності позичальника-юридичної особи комерційні банки повинні обов'язково враховувати такі показники:

1. Коефіцієнт загальної ліквідності (А1/7,), який характеризує,
наскільки обсяг поточних зобов'язань за кредитами і розрахунками
можна погасити за рахунок усіх мобілізованих оборотних активів:

„ _ Розділ II активу + Розділ III активу *

¹ Розділ IV пасиву + Розділ V пасиву * * '

* Витрати майбутніх періодів включаються до складу поточних активів у тій частині, яка буде використана (списана) протягом 12 місяців з дати балансу.

** Доходи майбутніх періодів включаються до складу поточних зобов'язань у тій частині, яка буде погашена протягом 12 місяцівздати балансу.

Ця інформація зазначається у Примітках до фінансової звітності.

Нормативне значення KJI_t не менше 2,0 - 2,5.

2. Коефіцієнт абсолютної (термінової) ліквідності (КЛ₂), який
показує, яка частина поточних (короткострокових) зобов'язань може
бути погашена негайно:

Грошові кошти та їх еквіваленти ² Розділ IV пасиву + Розділ V пасиву * *

** Доходи майбутніх періодів включаються до складу поточних

\

Розділ IV. Ринок банківських послуг

зобов'язань у тій частині, яка буде погашена протягом 12 місяців з дати балансу.

Ця інформація зазначається у Примітках до фінансової звітності.

Нормативне значення КЛ₂не менше 0,2 — 0,25.

3. Коефіцієнт співвідношення залучених і власних коштів (КЗ),
який характеризує розмір залучених коштів на 1 грн власних коштів:

Розділ II пасиву + Розділ III пасиву + Розділ IV+ Розділ V пасиву Розділ І пасиву

Нормативне значення КЗ не більше 1,0

4. Коефіцієнт фінансової незалежності (КН), який свідчить про
питому вагу власних коштів у загальній сумі заборгованості:

Розділ 1 пасиву

KM ~ ---------------------------------------------------------------------

Розділ II пасиву + Розділ III пасиву + Розділ IV+ Розділ V пасиву

Нормативне значення А7/не менше 0,2.

5. Коефіцієнт маневреності власних коштів (KM), який характеризує
ступінь мобільності використання власних коштів:

Розділ І пасиву - Розділ II активу

км =;——

Розділ І пасиву

Нормативне значення АЖ не менше 0,5.

Під час здійснення оцінки кредитоспроможності та фінансової стабільності банки можуть використовувати й інші показники.

Для отримання комплексної оцінки кредитоспроможності пози­чальника потрібно визначені показники порівняти з оптимальними і на підставі їх аналізу вирішувати питання про можливість надання кредиту.

Кредит надається банком, як правило, позичальникам з найвищою кредитоспроможністю, які забезпечують своєчасне його погашення за рахунок отриманих доходів.

Якщо позичальником є комерційний банк, то оцінка його фінансового стану здійснюється на підставі:

- дотримання обов'язкових економічних нормативів та показників

Горбач Л. М., КаунО.Б. Ринок фінансових послуг

діяльності комерційного банку, передбачених нормативними актами НБУ;

—аналізу прибутків і збитків;

—аналізу якості активів і пасивів;

—створення резервів;

—виконання зобов'язань комерційним банком у минулому;

—якості банківського менеджменту.

Якщо позичальником є фізична особа, то під час здійснення оцінки її фінансового стану мають бути враховані:

—соціальна стабільність клієнта, тобто наявність власної нерухомості, цінних паперів, постійної роботи, сімейний стан;

—наявність реальної застави;

—вік та здоров'я клієнта;

—загальний матеріальний стан клієнта, його доходи та витрати;

—інтенсивність користування банківськими позичками у минулому та своєчасність їх погашення і процентів за ними, а також користування іншими банківськими послугами;

—зв'язки клієнта у діловому світі тощо.

Організація кредитних взаємовідносин банку і клієнтів визна­чається багатьма факторами, що включають стратегію і тактику банку, кваліфікацію банківських працівників, розмір статутного та власного капіталу, кредитну політику банку тощо.

У банківській практиці виділяються такі етапи кредитування:

Перший етап. До банку подається заявка (клопотання).на

отримання кредиту за формою, визначеною банком. На цьому етапі

оцінюються сильні й слабкі сторони майбутнього позичальника та

об'єкта кредитування. Крім заявки, клієнт має подати такі документи:

1. Анкету позичальника (стислі відомості про позичальника) за формою, визначеною банком.

2. Копії установчих документів, а також інші документи, що підтверджують правоздатність (для юридичних осіб) і дієздатність (для фізичних осіб) клієнта.

3. Копію статуту.

4. Копію свідоцтва про реєстрацію (перереєстрацію).

5. Копії ліцензій, передбачених законодавством.

6. Техніко-економічне обгрунтування одержання кредиту з розрахунком строку окупності та рентабельності об'єкта кредитування із зазначенням спрямування позичкових коштів та розрахунку затрат та надходжень на весь термін користування позикою.

Розділ IV. Ринок банківських послуг

7. Копії контрактів, угод та інших документів, що стосуються кредиту: контракти на придбання та реалізацію товарно-матеріальних цінностей, послуг та виконання робіт, накладні, митні декларації тощо.

8. Завірений податковою адміністрацією бухгалтерський баланс (форма № 1), звіт про фінансові результати (форма № 2), звіт про рух грошових коштів (форма № 3), звіт про власний капітал (форма № 4) на останню звітну дату, а також річні баланси за весь період діяльності підприємства, при необхідності — розшифровка окремих статей балансу.

9. Документи, що стосуються забезпечення кредиту:

—застава майна - опис закладеного майна, угоди на придбання заставлених ТМ ІД, накладні та інші документи, що підтверджують право власності (техпаспорти, техталони — у разі застави транспортних засобів);

—застава нерухомості — довідка-характеристика з Бюро технічної інвентаризації, довідка з міської нотаріальної контори, угода купівлі-продажу (передачі, дарування) чи свідоцтво про приватизацію;

—гарантія (поручительство) — угода гарантії (поручительства), а також відповідні документи по гаранту;

—страхування - страховий поліс, угода страхування, умови страхування, а також необхідні документи по страховій компанії.

10. Довідку з обслуговуючого банку про наявність рахунків позичальника, наявність (відсутність) заборгованості за кредитами та картотекою № 2.

11. Відомості за кредитами, отриманими в інших банках.

До документів, перерахованих у пп. 2 - 4, 7, додаються також оригінали для звіряння.

У разі необхідності позичальник подає (до ухвалення рішення про надання кредиту або в процесі подальшого контролю) внутрішні фінансові та управлінські звіти, звіт про рух касових надходжень, дані про дебіторську та кредиторську заборгованість, податкові та митні декларації, документи про оренду приміщень та інші.

Після ознайомлення з документами працівник банку проводить попередню бесіду з майбутнім кредитоодержувачем, що дозволяє з'ясувати важливі деталі щодо умов надання та погашення кредиту і процентів. На цьому етапі банк приділяє увагу достовірності документів та інформації, на основі яких вирішується питання про надання кредиту.

Другий етап. Передбачає вивчення кредитоспроможності клієнта. При цьому аналіз кредитної заявки клієнта та його кредитоспроможності

Горбач Л. М., Каун О. Б. Ринок фінансових послуг

ґрунтується на використанні різних джерел інформації, серед яких:

—матеріали, отримані безпосередньо від позичальника;

—матеріали, що містяться в архіві і базі даних самого банку;

—відомості, отримані від кредиторів, покупців і постачальників позичальника та інших зовнішніх джерел.

Важливе значення мають архіви банку. Якщо клієнт вже отримував кредит у цьому банку, то в архіві містяться відомості про можливі затримки в погашенні боргу або інші порушення.

Із зовнішніх джерел найбільш важливими є відомості, отримані з інших банків, які обслуговують даного клієнта, та в його ділових партнерів.

Можна провести перевірку позичальника на місці. Дуже важливо з'ясувати рівень компетенції працівників, які очолюють бухгалтерську, фінансову, маркетингову служби, адміністративний апарат. Під час відвідування клієнта можна з'ясувати деякі питання, що не були розглянуті під час попередньої бесіди, а також скласти уявлення про стан майна підприємства.

Методика оцінки кредитоспроможності позичальника висвітлена у попередньому параграфі.

Третій етап. Полягає в розробці умов процесу кредитування, підготовці й укладанні кредитного договору. Цей етап називають ще структуруванням кредиту, в ході якого визначають основні умови кредитного договору.

Банк визначає параметри позички: вид кредиту, суму, строк, спосіб видачі і погашення кредиту, забезпечення, рівень процента, інші моменти. Банк повинен запропонувати клієнту той вид кредиту, який найбільшою мірою відповідає характеру кредитованого заходу.

Розробляється також графік погашення кредиту відповідно до строків оборотності того виду капіталу, на формування якого видається позичка.

Після закінчення роботи щодо структурування кредиту кре­дитний працівник банку переходить до переговорів про укладання кредитного договору з клієнтом. При цьому клієнту надаються пропозиції за умовами майбутньої кредитної угоди. Вони можуть суттєво відрізнятися від тих, що містяться в кредитній заявці. Зближення позицій банку і клієнтів та досягнення компромісу є кінцевою метою переговорів.

Після досягнення згоди за всіма питаннями підписується кредитний договір.

Розділ IV. Ринок банківських послуг

Четвертий етап. Характеризується тим, що відбувається надання кредиту, а також здійснюється контроль за виконанням умов кредитного договору.

Після підписання кредитної угоди працівник кредитного відділу оформляє бухгалтерські документи, які містять вказівки щодо відкриття позичкового рахунка та видачі кредиту. Ці документи повинні містити дозвільні підписи керівника банку або уповноважених ним для виконання зазначених операцій посадових осіб.

Оформлені згідно з банківськими вимогами документи передаються в обліково-операційний відділ для виконання. Перелік цих документів такий:

• розпорядження кредитного відділу;

• примірник кредитної угоди;

• договір застави (або інша форма забезпечення);

• строкове зобов'язання;

• картка із взірцями підписів керівника і головного бухгалтера та відбитком печатки підприємства, посвідчена в установленому порядку.

У розпорядженні кредитного відділу повинен зазначатися наданий особовому позичковому рахунку позичальника номер рахунка, а також загальні рекомендовані й додаткові параметри, що характеризують позичальника та кредитну угоду й які необхідні для виконання аналітичного обліку. На основі даних розпорядження здійснюється реєстрація позичкового особового рахунка в книзі відкритих рахунків.

Строкове зобов'язання - юридичний документ, який є основою для погашення кредиту. Кількість примірників строкового зобов'язання залежить від способу погашення кредиту: водночас, за частинами або після обумовленого періоду.

З метою контролю за своєчасним погашенням кредиту та забезпечення нарахування процентів видача позичок може проводитися з окремих позичкових рахунків, в окремих випадках кредит може зараховуватися безпосередньо на поточний рахунок позичальника.

Банк здійснює контроль за виконанням позичальником умов кредитного договору, цільовим використанням кредиту, своє­часним і повним його погашенням. При цьому банк протягом усього строку дії кредитного договору підтримує ділові контакти з позичальником, зобов'язаний проводити перевірки стану збе­реження заставленого майна, що повинне бути передбачене в кредитному договорі.

Горбач Л. М., КаунО.Б. Ринок фінансових послуг

Якщо в процесі кредитування змінилися умови здійснення кредитованого проекту і це призвело до додаткової потреби в коштах, банк може задовольнити цю потребу на умовах укладання додаткової кредитної угоди.

У разі виявлення фактів використання кредиту не за цільовим призначенням банк має право достроково розірвати кредитний договір, що є підставою для стягнення всіх коштів у межах зобов'язань позичальника за кредитним договором у встановленому чинним законодавством порядку.

П'ятий етап процесу банківського кредитування полягає в поверненні кредиту разом з відсотками. Відповідно до вимог НБУ, відсотки за користування кредитом нараховуються щомісяця. Погашення кредиту і нарахованих за ним відсотків здійснюється платіжним дорученням з поточного рахунка позичальника. Черговість сплати основного боргу та відсотків за кредитом регламентована ст. 12 Закону України "Про оподаткування прибутка підприємств", згідно з якою передусім сплачуються відсотки, а потім гаситься основний борг. Погашення кредиту може здійснюватися одночасно або частинами.

Позичальник за узгодженням з банком може достроково повернути отриманий кредит.

У разі виникнення у позичальника тимчасових фінансових ускладнень сторони можуть подовжувати строкдії кредитного договору (пролонгація). При прийнятті рішення щодо пролонгування кредиту складається додаткова угода між банком та позичальником, яка є невід'ємною частиною кредитної угоди.

При настанні строку погашення кредиту і відсутності у клієнта достатньої суми коштів для його погашення банк починає проводити роботу з проблемними кредитами. У день визначеного строку погашення частина непогашеної або непогашена заборгованість за позичкою переноситься на рахунок прострочених позик.

Труднощі з погашенням позичок можуть виникати з різних причин. Найбільш поширеними з них є: помилки самого банку під час розгляду кредитної заявки, під час розробки умов кредитної угоди; нерентабельна робота клієнта, що отримав позичку; фактори, непідконтрольні банку, або форс-мажорні обставини.

Існує багато сигналів, які свідчать про погіршення фінансового стану позичальника, які працівник банку повинен уміти розпізнавати. Для цього використовуються аналіз фінансової звітності, особисті контакти з позичальником, повідомлення від третіх осіб.

Розділ IV. Ринок банківських послуг

Якщо банк виявляє проблемну позичку, він негайно повинен вжити заходів для забезпечення повного і своєчасного її повернення. Най­доцільнішим кроком вважається розробка разом із позичальником заходів щодо покращення фінансового стану підприємства. Якщо цей спосіб не дасть результатів, банк повинен забезпечити свої інтереси шляхом реалізації забезпечення, пред'явлення претензії до гаранта і т. д. Крайній захід — це порушення питання про оголошення позичальника банкрутом.

4.6. Факторинг як напрямок взаємодії комерційних банків

із підприємствами

Факторинг — це поступлення позичальником банку права отримання платежу за платними дорученнями за поставлений товар, виконані роботи, надані послуги, згідно з договором (угодою).

Ринок факторингових послуг має досить коротку історію розвитку. Перші факторингові послуги були надані американськими банками в 50-х p.p. XX ст. Офіційно вони були визнані одним із видів банківської діяльності у США в 1963 р. З часом факторингові послуги стали надавати не тільки факторингові відділи комерційних банків, а й спеціалізовані факторингові компанії.

Починаючи з 70-х років, ринок факторингових послуг почав інтенсивно розвиватися у країнах Західної Європи. Щорічні обсяги факторингових операцій і на сьогодні в більшості промислово розвинених країн Європи постійно зростають. Для впорядкування ринку факторингових послуг та зменшення ризиків у своїй діяльності факторингові компанії Європи об'єдналися у міжнародну організацію факторингових компаній, що дало їм змогу використовувати правові санкції до боржників — резидентів різних країн.

Факторинг в Україні почав розвиватися в другій половині 1988 р. Він показує відносини посередництва у розрахунках, які мають місце у світовому господарстві. Поява і розвиток ринку факторингових послуг значною мірою пов'язані з постійним зростанням конкуренції на ринку товарів та послуг, удосконаленням форм та методів взаємодії між суб'єктами підприємницької діяльності, споживачами та виробниками продукції. Відповідності до прийнятої у 1988 р. Конвенції про міжнародний факторинг операція вважається факторингом утому випадку, якщо вона задовольняє, як мінімум, дві з чотирьох ознак: 1) наявність кредитування; 2)ведення бухгалтерського обліку постачальника; 3) інкасування його заборгованості; страхування від кредитного ризику.

Горбач Л. М., КаунО.Б. Ринок фінансових послуг

На сучасному етапі факторинг розвивається в універсальну систему обслуговування постачальника, яка включає послуги бухгалтерського, інформаційного, побутового, страхового, кредитного та юридичного характеру. Завдяки факторингу постачальнику створюються оптимальні умови для концентрацій' зусиль на основній, виробничій діяльності, прискорення обороту капіталу і відповідно збільшення прибутку. Зменшується сума балансу і покращується його структура за рахунок збільшення показника співвідношення власного і залученого капіталу.

Більшість корпорацій, що здійснюють сьогодні свою діяльність на ринках промислово розвинених країн, мають відповідні галузям та пропорційні сумарним активам стабільні обсяги дебіторської та кредиторської заборгованості. Це є наслідком широкого використання в підприємницькій діяльності механізму комерційного кредитування. Якщо значні обсяги кредиторської заборгованості свідчать про відповідні обсяги фінансових ресурсів, які перебувають у тимчасовому розпорядженні підприємства, то значні обсяги дебіторської забор­гованості — про неможливість використання відповідної суми коштів. Кошти надходять у розпорядження підприємств лише в разі погашення дебіторської заборгованості.

Згідно з планом рахунків бухгалтерського обліку, що діє в банках України, факторингові операції відображаються на спеціальному балансовому рахунку. За дебетом рахунка проводяться суми платіжних доручень, перерахованих банком-посередником на рахунки поста­чальників, а за кредитом рахунка проводяться суми, виплачені покупцям згідно з платіжними дорученнями. Облік платіжних документів ведеться банком-посередником на позабалансовому рахунку "Розрахункові документи за факторинговими операціями".

Розрізняють такі форми факторингу, який надається банком:

- за методами надання, який, у свою чергу, поділяється на: разовий;
відповідно до відкритої кредитної лінії; резервний (гарантований) із
заздалегідь обумовленою датою надання, або ж з наданням у міру
виникнення потреби;

— за способом виплати відсотків: відсотки виплачуються в разі
закінчення строку користування факторингом; виплачуються по
закінченні обумовленого періоду (місяця, кварталу, півріччя, року).

Розрізняють два види факторингу:

1. Конвенційний, який є комплексною системою обслуговування клієнта і зосереджує бухгалтерські, юридичні, консультаційні та інші послуги. Фактично за клієнтом зберігаються лише виробничі функції;

Розділ IV. Ринок банківських послуг

2. Конфіденційний, що обмежується тільки дисконтуванням рахунків-фактур. Переваги цього виду факторингу для клієнта полягають у тому, що він є більш незалежним від банку.

У світовій практиці діють такі види факторингового обслу­говування:

—купівля рахунків із знижкою і з оплатою фактору;

—взяття на себе фірмою-фактором (чи банком) усіх операцій з обліку продажів компанії з веденням рахунків її дебіторів, підготовкою регулярних звітів про стан рахунків та інкасації боргу;

—надання гарантій повної оплати товару навіть у тому разі, якщо покупець прострочить або взагалі не сплатить борг.

Як показує практика і дослідження вітчизняних та іноземних спеціалістів, факторингове обслуговування найбільш ефективне для малих і середніх підприємств. Використовуючи факторингові операції, фірма не тільки набуває доброї репутації, але й може розраховувати на знижку за негайну оплату, як правило, в розмірі 2—3% суми платежу. Постачальники одержують кошти негайно, зменшують свій ризик, пов'язаний з можливою неплатоспроможністю клієнта, і згодом можуть надати підприємству кращі умови платежів.

Зазвичай, подібні послуги надаються великим фірмам, котрі мають великий торговий оборот. Розмір комісійних оборотів становить від 1,5 до 2,5 %. Тому не кожне підприємство може скористатися послугами факторингової компанії.

Так, факторинговому обслуговуванню не підлягають підприємства:

—з великою кількістю дебіторів,

—заборгованість кожного з яких виражається невеликою сумою;

—які займаються виробництвом нестандартної або вузько-спеціалізованої продукції;

—будівельні та інші фірми, які працюють із субпідрядниками;

— які реалізують свою продукцію на умовах післяпродажного
обслуговування і практикують компенсаційні (бартерні) угоди;

— які укладають із своїми клієнтами довгострокові контракти і
виставляють свої рахунки після завершення певних етапів роботи чи
до здійснення поставок (авансовий платіж).

Факторингові операції також не проводяться за борговими зобов'язаннями фізичних осіб, філій або відділень підприємства. Подібні обмеження пов'язані з тим, що в наведених випадках факторинговій компанії (банку) надто складно оцінити кредитний ризик, а також невигідно брати на себе підвищений обсяг робіт і

Горбач Л. М., КаунО.Б. Ринок фінансових послуг

додатковий ризик, який виникає при перевідступленні таких вимог, оплата яких може не проводитися в строк через невиконання постачальниками своїх договірних зобов'язань.

Необхідною умовою використання факторингу як фінансової послуги високої вартості для постачальника є вимога виробництва товарів та послуг високої якості з перспективою швидкого розширення виробництва і збільшення прибутку. Тільки в цьому разі тимчасові причини ненаявності грошових коштів, пов'язані з невчасним погашенням боргів кредиторами, наявністю понаднормативних запасів і ризиком виробничого процесу, які викликають використання факторингових операцій, можуть виправдати себе економічно.

Головна мета факторингового обслуговування — інкасування дебіторських боргів своїх клієнтів і одержання належних їм платежів. Ця послуга може надаватися фактором клієнту як без фінансування, так і з фінансуванням:

—у першому випадку клієнт факторингової компанії (банку), відвантаживши продукцію, пред'являє рахунки своєму покупцю через фактора, завдання котрого одержати на користь клієнта платіж у строки згідно із господарським договором (зазвичай — 30—120 днів);

—у іншому випадку факторингова компанія купує рахунки-фактури у клієнта на умовах негайної оплати 80—90 % вартості відвантаження, тобто авансує обіговий капітал свого клієнта (дисконтування рахунків-фактур).

Отримання такої послуги найповніше відповідає потребам підприємств, оскільки дозволяє їм через посередництво фактора перетворити продаж з відстрочкою платежу на продаж з негайною

лппітліл І п *-»сю\ггтт тоті гтг\тхтттшл птттія'гтл f\\rv r> т» г\ т*г\ von»Ton\7

Рис. 17. Порядок факторингового фінансування

Розділ IV. Ринок банківських послуг

Пояснення до схеми факторингового фінансування (див. рис. 17): Процес факторингового фінансування можна подати у вигляді такої схеми:

1. Поставка товару (надання послуги) на умовах відстрочення платежу.

2. Поступка права вимоги боргу за поставкою банку.

3. Виплата дострокового платежу з регресом/без регресу (до 90 % від суми поставки) залежно від вибору продукту: у день поставки, за графіком, в останній день відстрочки).

4. Оплата за поставлений товар.

5. Виплата залишку коштів (від 10 %, після оплати покупцем) за мінусом комісії.

У банку процес надання факторингових послуг починається з вивчення поданих до банку документів та визначення умов його отримання на основі Положення " Про надання факторингу комерційним банком підприємствам".

Для факторування підприємств у банк подаються такі документи:

—копія статуту юридичної особи, затверджена згідно з чинним законодавством;

—картка із зразками підписів та відбитком печатки підприємства, заповнена за встановленою формою та затверджена нотаріально або банком, що обслуговує клієнта, — при факторуванні клієнтів, які не мають розрахункового рахунку в комерційному банку;

—лист-заява на отримання факторингу з підписом однієї з осіб, що мають право першого підпису;

—баланс за останню звітну дату з відміткою податкової інспекції;

—контракт чи договір позичальника зі своїм контрагентом;

—техніко-економічне обгрунтування поверненості кредиту;

—платіжний документ (рахунки-фактури, товарно-транспортні накладні, тощо);

—інші документи, які може вимагати банк при необхідності.

В особистій співбесіді визначаються умови надання факторингу, де обумовлюється строк надання факторингу, визначається комісійна винагорода, вирішується питання забезпечення факторингу та обумов­люються спеціальні умови кожної конкретної угоди.

Забезпеченню факторингу може слугувати страховий поліс чи декілька страхових полісів на випадок перестрахування страховиком в іншій страховій компанії. Головну увагу слід приділяти умовам

Горбач Л. М., КаунО.Б. Ринок фінансових послуг

договору страхування (строк страхування, умови настання страхового випадку тощо) та фінансовим можливостям страхової організації.

Поиск по сайту: