Умови формування і функціонування кредитних спілок

Відповідно до Закону України "Про кредитні спілки", кредитна спілка — це неприбуткова організація, заснована фізичними особами на кооперативних засадах з метою задоволення потреб її членів у взаємному

Горбач Л. М., Каун О. Б. Ринок фінансових послуг

кредитуванні та наданні фінансових послуг за рахунокоб'єднаних грошових внесків членів кредитної спілки. Інакше кажучи, кредитні спілки є специфічними організаціями фінансової взаємодопомоги громадян, які мають неприбуткову кооперативну основу.

Кредитна спілка є юридичною особою, має самостійний баланс, банківські рахунки, які відкриває і використовує згідно із законодавством у самостійно обраних банківських установах, а також печатку, штамп та бланки зі своїм найменуванням, власну символіку.

Діяльність кредитних спілок здійснюється на засадах рівноправності їх членів; кожен член спілки, незалежно від розміру грошового внеску, має право одного голосу під час вирішення питань діяльності спілки.

Членами кредитної спілки у тому числіїїзасновниками, можуть бути громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, досягли 18 років, не обмежені судом у дієздатності і не перебувають у місцях позбавлення волі.

Членство у кредитній спілці настає з дня сплати особою вступного та пайового внесків у порядку, передбаченому статутом кредитної спілки.

Члени кредитної спілки, перш за все, мають право одержувати від кредитної спілки кредити та користуватися іншими послугами, які надаються їм відповідно до статуту спілки, одержувати відсотки на свій пайовий внесок.

Кредитні спілки можуть об'єднувати осіб за місцем їх роботи, проживання, за професійною ознакою, за ознаками членства у громадській організації, належності до релігійної організації.

Заснування кредитної спілки здійснюється шляхом укладення їх засновниками угоди, шо визначає порядок підготовки проекту статуту спілки та його затвердження.

Кредитна спілка може бути створена на підставі рішення установчих зборів за участю не менше як 50 осіб, які можуть бути членами спілки та об'єднані хоча б однією з таких ознак: мають спільне місце роботи або навчання, належатьдо однієї місцевості (включаючи районні та обласні), профспілкової, іншої громадської або релігійної організації, проживають в одному селі, селищі, місті, що не має районного поділу, районі або районі в місті. Кредитна спілка діє на основі статуту, який затверджується установчими зборами і містить:

- назву кредитної спілки, її статус, юридичну адресу;

- склад, порядок утворення і діяльності органів управління спілкою, порядок управління спілкою, порядок утворення філій та відділень спілки, повноваження;

Розділ VIII. Ломбардні послуги та кредитні спілки

- умови і порядок прийому до спілки та вибуття з неї;

- права й обов'язки членів спілки;

- розміри та порядок сплати вступних та членських внесків;

- порядок використання коштів спілки, вт. ч. порядок і умови надання кредитів членам спілки, розмір відрахуваньта порядок формування фондів, шо утворені спілкою, порядок звітності та контролю;

- порядок припинення діяльності спілки і вирішення майнових питань, пов'язаних з її ліквідацією.

У статуті кредитної спілки можуть передбачатися інші положення, які стосуються діяльності кредитної спілки. Статут кредитної спілки не повинен суперечити чинному законодавству України.

Легалізація кредитної спілки здійснюється шляхом її реєстрації в порядку, передбаченому законодавством України.

Для державної реєстрації кредитної спілки її засновники подають заяву встановленого зразка, до якої додається угода про заснування кредитної спілки, статут кредитної спілки, відомості про склад статутних органів, загальну чисельність членів кредитної спілки, документи про сплату реєстраційного збору.

Державна реєстрація кредитних спілок проводиться за наявності всіх необхідних документів протягом одного календарного місяця. Органи державної реєстрації зобов'язані у 5-денний термін від дня прийняття рішення про реєстрацію кредитної спілки повідомити про це передбачений законом уповноважений орган та видати кредитній спілці свідоцтво про реєстрацію встановленого зразка.

Дані щодо зареєстрованих кредитних спілок вносяться до Реєстру кредитних спілок. Відповідальність за відповідність законодавству українських документів на підставі яких здійснюється реєстрація, несуть кредитна спілка і реєструючий орган. Статут кредитної спілки з питань кредитування та розрахунків погоджуються з НБУ. Кредитна спілка відповідно до свого статуту:

- надає кредити членам спілки, у тому числі під заставу на умовах їх платності, строковості та збереженості в готівковій та безготівковій формі;

- приймає вступні та пайові внески від членів спілки;

- розподіляє доходи на вклади членів спілки пропорційно до
внесених ними коштів;

- створює фонди спілки, в т.ч. позичковий та резервний, зберігає кошти в установах банків;

- виступає поручителем виконання членами спілки зобов'язань перед третіми особами;

Горбач Л.М., Каун О.Б. Ринок фінансових послуг

- надає позички іншим кредитним спілкам, асоціаціям кредитних
спілок за наявності вільних коштів, використовує кошти на потреби
розвитку руху кредитних спілок з благодійною метою.

Розмір кредиту, наданого одному члену кредитної спілки, не може перевищувати 10% вартості активів кредитної спілки. Кредитна спілка має право самостійно встановлювати:

- розмір плати (відсотків), яка нараховується кредитною спілкою на депозитні внески її членів;

- розмір плати (відсотків) за користування кредитами, наданими кредитною спілкою;

- ціни (тарифи) на послуги, що надаються кредитною спілкою;

- види кредитів, що надаються кредитною спілкою, умови надання та терміни повернення кредитів;

- способи забезпечення кредитних зобов'язань, вимоги щодо
забезпечення погашення кредитів.

Діяльність кредитної спілки здійснюється через її органи управ­ління, до яких належать загальні збори членів кредитної спілки, правління, кредитний та наглядовий комітет.

Чинним законодавством детально регламентується компетенція кожного з цих органів, зокрема прийняття статуту, затвердження результатів фінансової діяльності, визначення порядку надання кредитів, порядок використання майна та вільних коштів тощо.

Найвищим керівним органом кредитної спілки є загальні збори, які визначають структуру та повноваження виконавчих органів спілки.

До виключного відання загальних зборів спілки належить внесення змін і доповнень до статуту спілки, прийняття рішення про припинення діяльності спілки.

Майно кредитної спілки складається з фондів кредитної спілки та коштів доходу, що залишаються у розпорядженні кредитної спілки після сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), відсотків за внесками та покриття операційних витрат, а також іншого майна, що є власністю кредитної спілки.

Майно кредитної спілки складається з вступних та членських внесків, надходжень від кредитних операцій спілки, продажу пропаганди спільних матеріалів, виробів із власною символікою, проведення свят, фестивалів, лекцій тощо та надходжень, одержаних на підставах, що не суперечать законодавству України.

Доходи кредитної спілки утворюються з надходжень від кредитних операцій, проведення свят, фестивалів, лекцій, тощо після покриття

Розділ VIII. Ломбардні послуги та кредитні спілки

матеріальних втрат, сплати передбачених законодавством України податків та інших платежів.

Нерозподілений дохід, що залишається у розпорядженні кредитної спілки за підсумками фінансового року, розподіляється за рішенням загальних зборів, у т. ч. між членами кредитної спілки пропорційно розміру їх пайових внесків у вигляді відсотків.

Для забезпечення фінансової стабільності кредитна спілка утворює резервний фонд. Розмір резервного фонду та порядок його формування визначаються статутом кредитної спілки. Резервний фонд має становити 5—15 % від коштів кредитної спілки. Кредитна спілка може зберігати кошти резервного фонду на депозитних рахунках у банках.

Позичковий фонд кредитної спілки утворюється за рахунок вступних та членських внесків і використовується для надання позик членам спілки. Розмір позичкового фонду затверджується загальними зборами членів спілки. Кредитна спілка може приймати до позичкового фонду пожертвування від фізичних та юридичних осіб.

Вкладом члена кредитної спілки є вступний та членські внески. Вклад члена кредитної спілки становить його частку у майні спілки.

Кошти, внесені членами кредитної спілки на депозитні рахунки, а також нарахована на такі кошти та пайові внески плата (відсотки), належать членам кредитної спілки на праві приватної власності.

Кошти, що належать членам кредитної спілки, використовуються для надання кредитів членам кредитної спілки, а у разі наявності тимчасово вільних коштів членів кредитної спілки можуть розмішуватися спілкою на депозитних рахунках в установах комерційних банків, які мають ліцензію на право роботи з вкладами громадян, і у національній асоціації кредитних спілок України, а також державні ЦП, перелік яких встановлюється уповноваженим органом.

У разі припинення членства з ініціативи члена спілки йому сплачується вартість частини майна спілки, пропорційна його частці у майні спілки.

Член кредитної спілки може взяти позичку у розмірі, що виз­начається статутом спілки. Позичка у частині, яка перевищує грошовий внесок члена спілки, надається під заставу майна або майнових прав в установленому порядку. Підставою надання позики є заява члена кредитної спілки, у якій вказується мета одержання позички, джерела та строки повернення. Порядок розгляду заяви, надання позики, атакож порядок та умови повернення позики визначаються статутом кредитної спілки.

Горбач Л.М., Каун О. Б. Ринок фінансових послуг

Управління кредитною спілкою здійснюється на демократичних засадах, що означає, шо незалежно від моменту вступу чи розміру внеску, кожен учасник кредитної спілки має право одного голосу. Таким чином забезпечується захист інтересів усіх без винятку учасників кредитної спілки. Кредитна спілка є відкритою організацією, в якій кожному гарантовано вільний вхід і вихід.

Найвищим органом управління кредитної спілки є загальні збори, на яких з числа їх учасників формують:

—спостережну раду, яка представляє інтереси членів кредитної спілки в період між загальними зборами, що скликаються раз на рік;

—ревізійну комісію, яка контролює фінансово-господарську діяльність кредитної спілки;

—правління кредитної спілки, яке є виконавчим органом, що здійснює керівництво її поточною діяльністю;

—кредитний комітет — орган, відповідальний за організацію кредитної діяльності спілки.

За рішенням загальних зборів членів кредитної спілки можуть створюватися й інші органи управління.

Оскільки кредит у кредитній спілці можуть отримати лише її учасники, то можна відмітити ще одну специфічну рису — всі її клієнти є її учасниками. Однак, незважаючи нате, що учасниками кредитної спілки є лише фізичні особи, підприємства також можуть отримати кредит через своїх представників, які є її членами.

Суть неприбуткової діяльності кредитної спілки полягає в тому, що кінцевою метою її діяльності є не отримання прибутку від наданих послуг, а самі послуги, що надаються членам спілки. Саме тому надання послуг відбувається на рівні, максимально наближеному до собівартості, яка забезпечує витрати на формування фондів та нарахування відсотків на внески членів кредитної спілки.

Фінансовий характер діяльності кредитної спілки робить її схожою до інших учасників фінансового ринку, зокрема банків. Між цими структурами є багато як спільного, так і відмінного. Спільним є те, що і банки, і кредитні спілки на ринку діють як фінансові посередники, створені для задоволення потреб споживачів у фінансових ресурсах. Вони мають можливість акумулювати кошти від тих, хто має в даний момент їх надлишок і передавати тим, хто відчуває в них нагальну потребу. Принциповою відмінністю між цими структурами є мета діяльності кожної з них: отримання прибутку для банку і надання фінансових послуг для кредитної спілки. За кордоном кредитні спілки у своєму розвитку все

Розділ VIII. Ломбардні послуги та кредитні спілки

більше наближаються до банків, але основна відмінність зберігається: вони обслуговують тільки своїх учасників.

З приводу конкуренції між банками та кредитними спілками, можна сказати, що вона існує у сфері залучення заощаджених коштів фізичних осіб та на ринку споживчого кредитування. У сфері бізнесового мікрокредитування, особливо в селах, кредитні спілки є чи не єдиним джерелом фінансування малих та середніх підприємств. Відповідно до переваг кредитних спілок можна віднести максимальну наближеність їх до безпосередніх отримувачів послуг, а також можливість позичальника за спрощеною схемою отримати кредит навіть у незначних розмірах. Кредитні спілки також мають можливість виваженіше підходити до відбору членів, а отже, і до своїх клієнтів, тому при видачі кредиту можна не так ретельно перевіряти кредито­спроможність позичальника. Банкам не завжди вигідно мати справу з дрібними позичальниками через значні адміністративні затрати. Вони більш зацікавлені у "крупних" клієнтах. Крім того, кредитні спілки надають своїм членам низку інших послуг.

Новітня історія кредитних спілок в Україні розпочалася у 1993 р. з Указу Президента України, яким було затверджено "Тимчасове положення про кредитні спілки в Україні", а в січні 2002 р. набрав чинності Закон України "Про кредитні спілки".

Загальний обсяг активів кредитних спілок у 2003 р. становив близько

206.4 млн грн. Майже 93 % активів розміщені в кредитах, що становить
191,6 млн грн (з них із порушенням режиму сплати - 8 млн грн). Лише 7
% активів складають основні засоби та грошові кошти в касі, на поточних
рахунках, депозитних рахунках у банках тощо. Державні цінні папери
представлені в складі активів лише однієї кредитної спілки.

Загальний розмір капіталу кредитних спілок складає на сьогодні 76,2 млн грн, який на 12,1 % сформований за рахунок резервного капіталу, на 62,3 % — пайового капіталу, на 25,6 % — додаткового капіталу. Кошти, залучені від членів кредитної спілки на депозитні рахунки, становлять

108.5 млн грн. Інші зобов'язання кредитних спілок формуються з кредитів
банків, коштів, отриманих на безоплатній основі та інших запозичень і
складають 1,4 млн грн. Таким чином, зобов'язання кредитних спілок на
18 % більше їх власного капіталу.

Більша частина кредитних спілок сконцентрована в м. Києві та Київській області, а також у Донецькій, Луганській, Харківській, Львівській, Івано-Франківській та Тернопільській областях. У кредитних спілках об'єднано понад 300,0 тисяч фізичних осіб.

Горбач Л.М., Каун О. Б. Ринок фінансових послуг

Види кредитів, які надаються кредитними спілками, можна умовно поділити за об'єктами кредитних відносин на грошові та товарні, за суб'єктами — на споживчі та підприємницькі.

Грошові кредити — відповідно надаються грішми за письмовою заявою члена кредитної спілки у разі позитивного висновку кредитного комітету. Грошові кредити надаються під заставу майна, що належить позичальнику. Застава не вимагається, якщо за позичальника поручителем є інший довірений член кредитної спілки або платоспроможна особа, яка може виконати зобов'язання за кредитом у випадку їх невиконання пози­чальником. Також грошові кредити можуть отримати члени, які мають накопичення на своїх рахунках у кредитній спілці (за рахунок пайових внесків або на депозиті), проте лише в межах суми відповідних накопичень. Обсяг кредиту, наданого одному позичальнику, обмежується законодавством і не може перевищувати 20 % капіталу спілки.

Товарні кредити — кредитна спілка сплачує повну суму за вибраний покупцем товар, побутову техніку, автомобіль, житло (у будь-якому магазині), а член кредитної спілки отримує товар і частками повертає всю сплачену суму за товар, одночасно сплачуючи відповідні відсотки. При цьому часто кредитні спілки вимагають сплатити перший внесок за користування товарним кредитом у розмірі від 10 до 40 % вартості товару, що купується. До повного погашення зобов'язань за товарним кредитом товар залишається заставою або власністю кредитної спілки.

Споживчі кредити — надаються фізичним особам на купівлю побутової техніки, меблів, комп'ютерів тощо, для здійснення ремонтів квартири, машини, проведення весілля, купівлі об'єктів нерухомості, на оплату освітянських послуг, на туристичну путівку тощо. Тобто на все, для чого можуть знадобитися гроші пересічному споживачеві у повсяк­денному житті. Споживчі кредити можуть бути як товарними, так і грошовими. На сьогодні споживчими товарними кредитами найчастіше користуються для задоволення побутових потреб, проте поступово набуває популярності грошове кредитування, зокрема для покриття витрат на здобуття освіти, проведення ремонтів житла.

Підприємницькі кредити — надаються переважно на поповнення обігових коштів або на придбання, будівництво чи ремонт основних засобів. Підприємницькі кредити також можуть бути грошовими і товарними. Але отримати грошовий товарний кредит можна також під бізнес-план. Хоча процедура отримання такого кредиту набагато складніша за інші. Межа кредитів на підприємницьку діяльність встановилася на рівні 5—25 тис.грн.

Розділ VIII. Ломбардні послуги та кредитні спілки

Кредитування не здійснюється у таких випадках:

- на внесення платежів у бюджет, позабюджетні фонди та лізингові платежі;

- на формування та збільшення статутного фонду;

- позичальникам, майно та рахунки яких перебувають у податковій заставі;

- позичальникам, оцінка фінансового стану яких свідчить про високий ступінь ризику;

- позичальникам, які мають прострочену заборгованість за кредитом та відсотками, за винятком випадків поновлення кредитів;

- на будівництво об'єктів, за відсутності оформленого належним чином документа, що підтверджує право власності на землю або право користування нею.

Порядок створення та реєстрації кредитної спілки передбачає виконання чотирьох основних кроків.

Крок перший. Організація ініціативної групи з кількох осіб, які знають економіку, право, бухгалтерію, та які ще до Установчих загальних зборів встигнуть опанувати існуюче законодавство про кредитні спілки і, за можливістю, ознайомляться з практикою діяльності існуючих кредитних спілок. Ініціативна група здійснює всю необхідну підготовчу роботу з проведення Установчих зборів спілки. У першу чергу, така робота полягає в підготовці проектів установчих документів та залученні необхідної для заснування спілки кількості однодумців.

Крок другий. Установчі Збори повинні прийняти обов'язкові рішення, які фіксуються у протоколі зборів. До таких рішень, зокрема, належать:

1. Рішення про створення кредитної спілки з відповідною назвою, за яке повинні проголосувати не менше 50 осіб, що беруть участь у зборах, оскільки саме у такому складі може бути створена спілка.

2. Рішення про прийняття Статуту спілки та тексту угоди про її заснування.

Статут кредитної спілки повинен містити:

- назву кредитної спілки, її статус, юридичну адресу;

- склад, порядок утворення і діяльності органів управління спілкою, порядок утворення філій і відділень спілки, їх повноваження;

- умови і порядок прийому до спілки та вибуття з неї;

- права й обов'язки членів спілки;

- розміри та порядок сплати вступних і членських внесків;

- порядок використання коштів спілки, в тому числі порядок і умови надання кредитів членам спілки, розмір відрахувань та порядок формування

Горбач Л.М., Каун О.Б. Ринок фінансових послуг

фондів, утворюваних спілкою, порядок звітності та контролю;

— порядок припинення діяльності спілки і вирішення майнових питань, пов'язаних з її ліквідацією.

У Статуті кредитної спілки можуть передбачатися інші положення, які стосуються діяльності кредитної спілки та не суперечать законодавству України.

Під час підготовки Статуту спілки варто орієнтуватися на текст "Типового статуту кредитної спілки", щоб уникнути в майбутньому проблем при погодженні статуту регіональним управлінням НБУ. Особливо це стосується питань, пов'язаних із фінансовою діяльністю спілки (розділ 4 "Типового статуту").

3. Рішення про обрання відповідних статутних органів. Як правило, кредитні спілки обирають стартовий склад Правління спілки в кількості 5 членів, кредитного комітету — 3 членів та наглядового комітету - З членів.

4. Рішення про уповноваження кількох учасників Установчих Зборів (як правило, членів обраного правління) для підписання від імені засновників спілки засновницької угоди.

Крім цього, Установчі Збори можуть приймати інші рішення, необхідні на думку засновників, зокрема: визначити порядок покриття витрат на реєстрацію; прийняти положення про роботу окремих органів управління та формування спеціальних фондів; визначити структуру та політику надання послуг тощо.

За результатами проведення Установчих зборів складається протокол, який підписують їх голова та секретар. До протоколу у вигляді додатку готується список учасників зборів, що взяли участь у створенні спілки. Крім прізвища, ім'я та по-батькові учасників удодатку вказуються основні паспортні дані учасників.

Крок третій. Погодження Статуту спілки відповідним регіональним управлінням Національного банку та підписання угоди про заснування спілки.

Погодження Статуту спілки регіональним управлінням Націо­нального банку України здійснюється згідно з наказом Голови Правління НБУ № 41 від 17 березня 1994 р. "Про Положення про погодження Статуту кредитних спілок з питань кредитування та розрахунків і надання позичок кредитними спілками". Згідно з вищевказаним наказом під час розгляду Статуту Національний банк ретельно перевіряє:

• склад засновників, який має бути не менш як 50 осіб;

Розділ VIII. Ломбардні послуги та кредитні спілки

• визначення джерел коштів для формування позичкового резерв­ного та інших фондів;

• кредитні операції;

• функції загальних зборів, Правління, Кредитного та Наглядового
комітетів з питань кредитування та розрахунків.

Національний банк у разі встановлення невідповідності Статуту вимогам чинного законодавства та нормативних актів Національного банку України у письмовій формі надає Кредитній спілці, а при необхідності органу державної реєстрації, свій висновок щодо питань із кредитування і розрахунків.

У разі погодження на титульній сторінці трьох примірників Статуту робиться надпис: "Статут Кредитної спілки (вказується назва) питань кредитування та розрахунків погоджено".

Щодо підписання засновницької угоди, то на практиці часто виникає ситуація, коли нотаріуси вимагають, щоб така угода підписувалася всіма учасниками Установчих зборів, що вказані у додатку до протоколу цих зборів.

Крок четвертий. Для державної реєстрації згідно з частиною першою п. 10 Тимчасового положення засновники кредитної спілки подають заяву, угоду про заснування, погоджений НБУ статут кредитної спілки, відомості про склад статутних органів (окремо або в протоколі Установчих зборів), загальну чисельність членів кредитної спілки (окремо або у вигляді додатку до протоколу Установчих зборів спілки), документи про сплату реєстраційного збору.

Таким чином, оскільки кредитні спілки утворюються і діють з місцевим статусом (п. 6 Тимчасового положення), то в питаннях їх реєстрації застосовуються норми, згіднозякими проводиться легалізація діяльності місцевих громадських організацій.

Держфінпослуг 22 червня 2004 р. затвердив Положення, яке визначає особливі вимоги до кредитної спілки та об'єднаної кредитної спілки (далі — кредитна спілка) для набуття нею статусу фінансової установи та порядок внесення Держфінпослуг відповідної інформації до Державного реєстру фінансових установ. Це Положення встановлює перелік та вимоги до документів, які необхідно подати кредитній спілці для набуття статусу фінансової установи. Крім цього, кредитна спілка для набуття статусу фінансової установи повинна відповідати певним вимогам зокрема:

• пройти державну реєстрацію (перереєстрацію);

• організаційно-правова форма кредитної спілки повинна виз­начатися якустанова/організація;

Горбач Л.М., Каун О. Б. Ринок фінансових послуг

• статут кредитної спілки повинен відповідати вимогам законодавства;

• органи управління кредитної спілки повинні створюватися відповідно до вимог Закону України "Про кредитні спілки";

• вступний та обов'язковий пайовий внески повинні вноситися всіма засновниками (членами) кредитної спілки;

• внутрішні положення кредитної спілки згідно з Переліком
внутрішніх положень кредитної спілки, повинні затверджуватися в
установленому порядку та відповідати вимогам законодавства тощо.

Положення містить підстави для залишення заяви про внесення інформації до Реєстру без розгляду та підстави для відмови щодо внесення такої інформації до Реєстру. Воно також врегульовує порядок внесення інформації про відокремлений підрозділ кредитної спілки до Реєстру.

Точна інформація щодо діяльності фактично діючих кредитних спілок (а також ломбардів, компаній з довірчого управління фінансовими активами, лізингових та факторингових компаній) з'ясується лише після проведення їх реєстрації і перереєстрації та внесення до Державного реєстру фінансових установ. Згідно з законодавством, діяльність цих компаній не ліцензується, проте дані про такі компанії мають бути внесені до Державного реєстру фінансових установ. Тому прийняття цього розпорядження слід розглядати як черговий крок до впорядкування діяльності кредитних спілок та кращого захисту прав їх клієнтів з метою унеможливлення діяльності таких компаній поза правовим полем.

Це Розпорядження прийнято на виконання Розпорядження Держфінпослуг№ 41 від 28 серпня 2003 р. "Про затвердження Положення про Державний реєстр фінансових установ", яке передбачає, що вимоги для набуття статусу фінансової установи, порядок внесення інформації до Реєстру та вимоги до документів, що при цьому подаються, встановлюються відповідними нормативно-правовими актами щодо окремих видів фінансових установ.

Діяльність кредитних спілок регулюється не лише Законом України "Про кредитні спілки" від 20 грудня 2001 р. № 2908-Ш. До основних законодавчих і нормативних документів у сфері регулювання кредитних спілок належать Наказ "Про Положення про погодження Статуту кредитних спілок з питань кредитування та розрахунків і надання позичок кредитними спілками", Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України "Про затвердження Положення про реєстрацію кредитних спілок від 11.11.2003 р. № 115.

Розділ VIII. Ломбардні послуги та кредитні спілки

Крім основних документів на діяльність кредитних спілок поширюється дія таких правових актів:

1. Наказ Міністерства аграрної політики України та Міністерства фінансів України № 17/75 від 28 січня 2003 р.

2. Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", 24 грудня 2002 p. № 349-IVЗакон України "Про оподаткування прибутку підприємств", 28 грудня 1994 р. № 334/94-ВР (включаючи зміни від 26.12.2002 р.)

3. Лист ДПА від 04.11.2002 № 16966/7/15-2317 щодо мобілізації коштів до бюджету.

4. Лист ДПА від 02.10.2002 р. № 6506/6/15-2316 щодо порядку оподаткування внесків кредитної спілки.

5. Постанова НБУ "Про внесення змін до постанови Правління Національного банку України від 09.08.2002 р. № 297"

6. Постанова НБУ № 297 від 09.08.2002 р. "Про затвердження Положення про порядок надання небанківським фінансовим установам генеральних ліцензій на здійснення валютнихоперацій".

7. Постанова НБУ "Про затвердження Змін до Інструкції про
організацію роботи з готівкового обігу установами банків України" №
259 від 23.07.2002 р.

8. Постанова Правління Національного банку України "Про порядок погодження територіальними управліннями Національного банку України статутів або змін до статутів кредитних спілок з питань кредитування та розрахунків".

9. Закон України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" від 12липня2001 р. №2664-111.

10.Л ист ДПА України " Щодо відповідальності платників податку на прибуток за несвоєчасну сплату податку" від 24.04.2001 р.

11. Наказ Міністерства фінансів України та Головної Державної податкової інспекції України "Про затвердження Інструкції про прибутковий податок з громадян" зі змінами від 05.04.2001 р.

12.Лист Державного центру зайнятості Міністерства праці та соціальної політики України "Щодо введення Інструкції про порядок обчислення і сплати внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття й обліку їх надходження в Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття" від 23.03.2001р.

13.Цивільний кодекс України.

14. Закон України "Про заставу".

Розділ VIII. Ломбардні послуги та кредитні спілки

2. Фінансові послуги України: Енциклопедичний довідник. У 6 т. - К: Укрбланковидав,2001.-Т.2, п. 7.4.1,7.4.2; Т. 4, п. 19.4, 19.6.

3. Обушна О. Сучасні тенденції розвитку ломбардного кредитування населення//Банківська справа. —1999. — №5. —С 17—19.

4. Про кредитні спілки: Закон України //www.rada.kiev.ua.

5. Кредитна спілка: свій до свого по своє. - К.: НАКСУ, 2000. - С. 7-9,17,25,31-43,57-65.

6. Шишута О. Кредитні спілки в Україні: сучасне становище та перспективи розвитку// Економіка, фінанси, право. — 2001. № 7. - С 6—8.

7. Бедринець М.Д. Кредитні спілки в системі фінансового забезпечення малого бізнесу // Фінанси України. — 2001. — № 7. — С. 119-155.

8. Правда М. Гроші до спілки: кредитна спілка: реєстрація, діяльність, застава. Бухгалтерський та податковий облік//Дебет-кредит. -2001.-№20.-С. 29-33.

9. Гончаренко В. Кредитні спілки в системі суб'єктів фінансового ринку // Банківська справа. — 2000. - № 4. - С. 24-28.

10. Гончаренко В. Кредитні спілки і кооперативні банки та особливості ЇХ розвитку в Україні // Вісник НБУ. - 2000. - № 1. - С 47-50.

11. Кредитні спілки потребують законодавчого забезпечення ідержавного регулювання// Фінанси України. -1999. — № 11. — С 138-139.

12. ГрицайС, ЛаурікайненЛ. Кредитні спілки як форма соціально-економічного розвитку//Нова політика. - 1999. — № 1. — С. 60—63.

13.Особенности деятельности ломбардов // Сборник системати­зированного законодательства. (Дополнение к "Бухгалтерии"). - 2001. — № 9. - 26 февр. - С. 181-186, 187-191.

Горбач Л. М., Каун О.Б. Ринок фінансових послуг

Розділ IX Нормативно-правове забезпечення концесій

9.1. Суть та правове забезпечення концесій

Скорочення обсягів державного фінансування, незначні обсяги довгострокового кредитування банківським сектором та невеликі обсяги іноземних інвестицій порівняно з їх потребою викликало необхідність у розробці та впровадженні нових механізмів залучення фінансових ресурсів до реального сектору економіки, одним із яких є механізм концесій.

Верховна Рада України 16 липня 1999 р. прийняла Закон України "Про концесії". Цим зроблено черговий крок у правовому регулюванні інвестиційних процесів, розширенню можливості використання державного та комунального майна. У внутрішньому законодавстві договір концесій згадувався і раніше. Так, у Законі України "Про режим іноземного інвестування" він був названий як один із договорів, на підставі якого можуть здійснюватися іноземні інвестиції в Україну. Проте лише після прийняття Закону України "Про концесії" це положення перестало бути декларативним.

Цей закон визначає поняття та правові засади регулювання відносин концесій державного та комунального майна, а також умови, порядок їх здійснення з метою підвищення ефективності використання державного і комунального майна та забезпечення потреб громадян України в товарах (роботах, послугах).

Термін "концесія" походить від латинського concessio - поступка. Під концесією традиційно розуміється договір, який держава укладає з суб'єктом підприємницької діяльності (як правило, іноземним інвестором), на експлуатацію промислових підприємств, земельних ділянок, природних ресурсів або підприємство, створене на основі такого договору.

Законом визначено, що концесія — надання з метою задоволення громадських потреб уповноваженим органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування на підставі концесійного договору на платній та строковій основі юридичній та фізичній особі (суб'єкту під­приємницької діяльності) права на створення (будівництво) та (або) управління (експлуатацію) об'єкта концесій (строкове платне володіння), за умови взяття суб'єктом підприємницькоїдіяльності (концесіаром) на

Розділ IX. Нормативно-правове забезпечення концесій

себе зобов'язань по створенню (будівництву) та (або) управлінню (експлуатації) об'єктом концесії, майнової відповідальності та можливого підприємницького ризику.

Відносини концесії мають майновий аспект. Для забезпечення договору концесії відповідно до вказаного Закону концесіонеру може передаватися таке майно: цілісні майнові комплекси підприємств або системи цілісних майнових комплексів підприємств, які забезпечують комплексне надання послуг у визначений Законом строк діяльності: об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти, які можуть бути добудовані з метою їх використання для надання таких послуг, спеціально побудовані об'єкти відповідно до умов кон­цесійного договору.

Відповідно до Національного стандарту № 1 "Загальні засади оцінки майна і майнових прав", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2003 р. № 1440, цілісними майновими комплексами є підприємства, а також їх структурні підрозділи (цехи, виробництва, дільниці тощо), які можуть бути виділені в установленому порядку в самостійні об'єкти з подальшим складанням відповідного балансу і можуть бути зареєстровані як самостійні суб'єкти господарської діяльності.

Статтею 3 Закону України "Про концесії" передбачено, що у концесію можуть надаватися об'єкти права державної чи комунальної власності, які використовуються для здійснення діяльності у таких сферах господарської діяльності (крім видів підприємницької діяльності, які відповідно до законодавства можуть здійснюватися виключно державними підприємствами та об'єднаннями) (рис. 25).

Об'єктами права державної чи комунальної власності, які надаються у концесію, можуть бути (ст. З Закону):

а) майно підприємств, які є цілісними майновими комплексами
або системою цілісних майнових комплексів, що забезпечують
комплексне надання послуг у сферах діяльності;

б) об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти,
які можуть бути добудовані з метою їх використання для надання послуг
щодо задоволення громадських потреб у сферах діяльності;

в) спеціально збудовані об'єкти відповідно до умов концесійного
договору для задоволення громадських потреб у сферах діяльності, що
визначені статтею 3 Закону.

Суб'єктами концесії є дві сторони: концесіонер і концесієдавець (див рис. 27):

Горбач Л.М., КаунО.Б. Ринок фінансових послуг

Рис. 26. Сфери господарської діяльності, в яких укладаються угоди

Концесії

Рис. 27. Відображення взаємовідносин між суб'єктами концесії

Концесіонер — суб'єкт підприємницької діяльності, який відповідно до Закону України " Про концесії" на підставі договору отримав концесію.

Розділ IX. Нормативно-правове забезпечення концесій

Концесієдавець — орган виконавчої влади або відповідний орган місцевого самоврядування, уповноважений відповідно Кабінетом Міністрів України чи органами місцевого самоврядування на укладання концесійного договору.

Якщо для здійснення концесійної діяльності необхідні земельні ділянки, то вони надаються у користування концесіонеру, в тому числі на умовах оренди, на термін дії концесійного договору відповідно до положень Земельного кодексу України.

У червні 2000 р. запропоновано зміни до Закону України "Про концесії", згідно з якими чинний Закон доповнено забороною на надання у концесію магістральних нафто- і газопроводів та магістрального трубопровідного транспорту, що обслуговують потреби держави в цілому, підземні нафто- і газосховища.

У листопаді 2000 р. запропоновано проект "Про внесення змін до статті 6 Закону України "Про концесії", згідно з яким відповідальним центральним органам виконавчої влади надано право вносити пропозиції щодо переліку конкретних об'єктів права державної власності, які можуть надаватися в концесію.

Затвердження пооб'єктного переліку, крім об'єктів, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, здійснюється Кабінетом Міністрів України.

Перелік об'єктів, які можуть надаватися в концесію та мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затверджуватиметься Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України.

Систему державного, правового регулювання діяльності учасників ринку концесійних послуг можна подати у вигляді схеми (див рис. 28).

9.2. Порядок укладання концесійного договору

Концесійна діяльність здійснюється на підставі укладеного концесійного договору. Відповідно до статті 9 Закону України "Про концесії" концесійний договір укладається на строк, визначений у договорі, який мати бути не менше ніж 10 років та не більше ніж 50 років.

Концесійний договір вважається укладеним із дня досягнення домовленості з усіх істотних умов і підписання сторонами тексту договору. У Господарському кодексі, прийнятому 16 січня 2003 р., глава 40 присвячена питанню концесійної діяльності в Україні. Новим у Кодексі є надання іноземному суб'єкту господарювання права на створення (будівництво) та (або) управління (експлуатацію) об'єктом концесії.

Рис. 28. Структура системи державного, правового регулювання діяльності учасників ринку концесійних послуг

Розділ IX. Нормативно-правове забезпечення концесій

Для здійснення певних видів концесійної діяльності типові концесійні договори затверджуються Кабінетом Міністрів України і реєструються у Фонді державного майна. Реєстр концесійних договорів запроваджується відповідно до статті 14 Закону України "Про концесії" з метою обліку концесійних договорів, укладених між концесіонерами та уповноваженими на укладення концесійного договору органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

У статті 10 Закону вказані істотні умови договору концесії, що можуть впливати на податкові зобов'язання концесіонера, а саме:

- строки договору;

- види діяльності, роботи, послуги, які здійснюються за умовами договору;

- об'єкт концесії (склад і вартість майна або технічні і фінансові умови створення об'єкта концесії);

- умови надання земельної ділянки, якщо вона необхідна для здійснення концесійної діяльності;

- перелік видів діяльності, здійснення яких підлягає ліцензуванню;

- умови встановлення, зміни цін (тарифів) на виготовлені (надані) концесіонером товари (роботи, послуги);

- строк дії договору концесії, умови найму, використання праці працівників — громадян України;

- умови використання вітчизняних технологій, техніки, сировини, матеріалів;

- умови та обсяги поліпшення об'єкта концесій та порядок компенсації зазначених поліпшень;

- умови, розміри і порядок внесення концесійних платежів;

- порядок використання амортизаційних відрахувань;

- відновлення об'єкта концесії та умови його повернення;

- відповідальність за використання сторонами зобов'язань;

- страхування концесіонером об'єктів, взятих у концесію:

- порядок продовження і припинення дії договору;

- порядок вирішення спорів між сторонами.

Концесійним договором за згодою можуть бути передбачені й інші умови. Законом про України "Про прибуток підприємств" застраховані збитки, понесені концесіонером, відносяться на його валові витрати у податковий період їх понесення, а суми страхового відшкодування таких збитків включаються до валових доходів концесіонера у податковий період їх отримання.

Горбач Л. М., КаунО.Б. Ринок фінансових послуг

Виплата страхових сум і страхового відшкодування проводиться страховою компанією згідно з укладеним договором страхування на підставі заяви страхувальника (концесіонера) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховою компанією або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

У разі, якщо об'єктом концесії є об'єкт права'державної власності, орган, уповноважений укласти концесійний договір в установленому Кабінетом Міністрів України порядку, повідомляє про укладення такого договору Фонд державного майна України, який веде реєстр концесійних договорів. Порядок ведення такого реєстру визначається Положенням про реєстр концесійних договорів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2000 р. № 72.

Для реєстрації концесійного договору концесієдавець протягом п'яти днів після укладення концесійного договору, а у разі коли об'єктом концесії є об'єкт права комунальної власності — протягом п'яти днів після реєстрації концесійного договору у виконавчому комітеті відповідної ради, подає до Фонду державного майна такі документи та матеріали: заяву; копію рішення відповідної ради про затвердження переліку об'єктів права комунальної власності, які можуть надаватися в концесію (у разі реєстрації концесійного договору щодо об'єкта права комунальної власності); копію концесійного договору.

У заяві на реєстрацію концесійного договору зазначаються відомості про об'єкт концесії, концесієдавця та концесіонера, а саме: для об'єкта концесії - склад і вартість майна, його місцезнаходження (у разі передачі в концесію майна підприємств, які є цілісними майновими комплексами або системою цілісних майнових комплексів, об'єктів незавершеного будівництва та законсервованих об'єктів); вид підприємницької діяльності, на який надається концесія (у разі надання концесії на такий вид); для концесієдавців - найменування, юридична адреса, телефон; для концесіонерів юридичних осіб -найменування, юридична адреса, телефон, ідентифікаційний код Єдиного державного реєстру підприємств та організацій; для концесіонерів фізичних осіб — прізвище, ім'я та по батькові, адреса постійного місця проживання, ідентифікаційний номер Державного реєстру фізичних осіб — платників податків та інших обов'язкових платежів.

Розділ IX. Нормативно-правове забезпечення концесій

За результатами розгляду поданих документів і матеріалів, Фонд державного майна приймає рішення про реєстрацію концесійного договору у реєстрі або про відмову в його реєстрації.

У разі реєстрації концесійного договору його дані вносяться до реєстру. Про реєстрацію концесійного договору заявник повинен бути повідомлений протягом п'яти днів після внесення даних до реєстру.

Підставою для відмови у реєстрації концесійного договору може бути: невідповідність поданих документів і матеріалів вимогам законодавства та цього Положення; наявність у поданих документах і матеріалах недостовірних даних.

Про відмову у реєстрації концесійного договору заявник повинен бути повідомлений у письмовій формі (з обгрунтуванням причини) протягом п'яти днів після прийняття такого рішення.

У разі зміни даних, що вносяться до реєстру, концесієдавець подає до Фонду державного майна відповідну інформацію, про що робиться відмітка у реєстрі.

Дія концесійного договору припиняється у разі:

- закінчення строку, на який його було укладено;

- ліквідації концесіонера за рішенням суду, в тому числі у зв'язку з визначенням його банкрутом;

- загибелі об'єкта концесії.

Концесійний договір може бути розірвано за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін концесійний договір може бути розірвано за рішенням суду (арбітражного суду) у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та інших підстав, передбачених законами України.

Згідно з Законом "Про концесії" у разі поліпшення об'єкта концесії за рахунок коштів концесіонера чи створення концесіонером майна на виконання умов концесійного договору концесієдавець зобов'язаний відшкодувати концесіонеру витрати, понесені у зв'язку із зазначеними поліпшеннями, або вартість створеного майна в частині, що не була компенсована концесіонером у результаті концесійної діяльності відповідно до умов концесійного договору.

9.3. Концесійні платежі

Концесійний платіж є платою, обумовленою у концесійному договорі, яку вносить концесіонер за право створення (будівництва) та (або) управління (експлуатації) об'єктами, що надаються у концесію. Крім того, у статті 12.3 Закону України "Про концесії" вказано, що

Горбач Л. М., КаунО.Б. Ринок фінансових послуг

концесійний платіж вносить концесіонером незалежно від наслідків господарської діяльності і підлягає зарахуванню до Державного бюджету України або місцевого бюджету.

Концесійний платіж слід розглядати як неподатковий платіж.

Методикою розрахунку концесійних платежів, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 12 квітня 2000 р. № 639, встановлено порядок розрахунку концесійних платежів окремого для кожного виду об'єктів, які можуть передаватися у концесію.

Розмір річного концесійного платежу визначається за формулою:

де В — вартість основних фондів об'єкта концесії, визначена експертним шляхом, у гривнях; Ф_гаІ— середня фондовіддача у відповідній галузі; Ф_иг — середня фондовіддача у народному господарстві.

Розмір концесійного платежу за кожний наступний квартал визначається шляхом коригування концесійного платежу за попередній квартал на індекс інфляції за поточний квартал.

Розмір концесійного платежу за перший квартал, що настає після укладення договору концесії чи перегляду розміру концесійного платежу, визначається за формулою:

де К_т — розмір річного концесійного платежу, визначений за

формулою 1, грн;

І„₀ — індекс інфляції з дати проведення оцінки об'єкта концесії

до моменту укладення договору концесії або перегляду розміру концесійного платежу;

/ — індекс інфляції за перший квартал, що настає після укладення

договору концесії або перегляду розміру концесійного платежу.

Розділ IX. Нормативно-правове забезпечення концесій

Згідно з методикою № 639 терміни та умови внесення концесійного платежу визначаються у договорі концесії, виходячи з того, що внесення концесійного платежу повинні проводитися в 5-денний термін від дати, встановленої для надання квартальних бухгалтерських звітів (балансів), а за 4 квартал — у 10-денний термін від дати, встановленої для подання річного бухгалтерського звіту (балансу).

Порядком надання фінансової звітності, який затверджено постановою Кабінетом Міністрів України від 28 лютого 2000 р. № 419 визначено, що квартальна фінансова звітність (крім зведеної та консолідованої) подається не пізніше 25 числа місяця, що настає за звітним кварталом, а річна - не пізніше 20 лютого наступного за звітним року (пункт 5).

Документи, на перерахування до відповідного бюджету сум концесійного платежу, подаються концесіонером установам банку до настання терміну його внесення.

За порушення строків внесення концесійних платежів у концесійному договорі може передбачатися відповідальність концесіонера за несвоєчасну сплату концесійного платежу у вигляді пені (у відсотках від суми концесійного платежу за кожен день прострочення).

9. 4. Права та обов'язки сторін концесійного договору

Концесієдавець має право:

- здійснювати контроль за дотриманням концесіонером умов договору;

- надавати виключне право на створення (будівництво) та (або) управління (експлуатацію) об'єкта концесії;

- вимагати довгострокового розірвання концесійного договору в разі порушення концесіонером його умов;

- вимагати від концесіонера відшкодування збитків у разі погіршення стану об'єкта концесії, яке сталося з вини концесіонера;

Згідно з Законом України "Про концесії" концесіонер має право:

- здійснювати підприємницьку діяльність на основі створення (будівництва) та (або) управління (експлуатації) об'єкта концесії;

- на виключне право на створення (будівництво) та (або) управління (експлуатацію) об'єкта концесії, якщо це передбачено умовами концесійного договору;

- вимагати розірвання договору в разі порушення концесієдавцем умов договору і відшкодування збитків, завданих невиконанням умов договору;

Горбач Л. М., КаунО.Б. Ринок фінансових послуг

- на продовження його строку дії концесійного договору у разі виконання його умов;

- отримувати плату за вироблені товари (роботи, послуги) згідно з умовами концесійного договору;

- використовувати амортизаційні відрахування на відновлення основних фондів, отриманих у концесію;

- на контрактній основі залучати до виконання спеціальних робіт на об'єкті концесій третіх осіб.

При цьому концесіонер несе відповідальність за виконання такими особами умов концесійного договору та законодавства України. В обов'язки концесієдавця входить:

- передати концесіонеру об'єкт концесії у стані та строки, передбачені концесійним договором;

- надати концесіонеру своєчасно і в повному обсязі, передбачені концесійним договором, документи, які підтверджують право концесіонера на створення (будівництво) та (або) управління (експлуатацію) об'єкта концесії;

- вимагати звіт про використання амортизаційних відрахувань;

- зберігати комерційну таємницю концесіонера;

- не втручатися у господарську діяльність концесіонера;

- якщо для здійснення концесійної діяльності необхідна земельна ділянка, забезпечити її надання у порядку, встановленому Земельним кодексом України.

Концесієдавець має також інші права та обов'язки, передбачені концесійним договором та законодавством України. У свою чергу концесіонер зобов'язаний:

- виконувати умови концесійного договору;

- укладати відповідно до законодавства трудові договори (контракти), як правило, з працівниками-громадянами України;

- використовувати на об'єкті концесії технології, матеріали, техніку вітчизняного виробництва, якщо інше не передбачено умовами договору;

- утримувати об'єкт концесії в належному технічному стані;

- після закінчення строку, на який було укладено концесійний договір, передати об'єкт концесії в належному технічному стані концесієдавцю відповідно до умов договору.

Концесіонер має також інші права та обов'язки, передбачені концесійним договором та законодавством України.

Розділ IX. Нормативно-правове забезпечення концесій

Питання для самоперевірки

1. У чому полягає суть концесії?

2. В яких сферах господарської діяльності укладаються угоди
концесії?

3. Які об'єкти права державної чи комунальної власності можуть надаватися у концесію?

4. Опишіть основні умови страхування майна концесіонером після його одержання у концесію.

5. Визначте підстави для припинення дії концесійного договору.

6. За якою формулою розраховується розмір річного концесійного платежу?

7. Якими правами користується концесіонер при реалізації договору концесії?

Рекомендована література

1. Про концесії: Закон України // Урядовий кур'єр. — 1999.- 22 вересня. — Ст. 2, 3,6—8,10—15;//ГолосУкраїни. — 1999. —7вересня.— Ст. 2, 3,6-8,10-15.

2. Про концесії на будівництво та експлуатацію автомобільних доріг: Закон України // Урядовий кур'єр. — 2000. — 13 січн. — Ст. 4.

3. Козіна Л. Чи стане концесія світлим майбутнім для України? // Вісник законодавства України. - 2000. - № 47. - С 23-24.

4. Концессии: Нормативно-правовое обеспечение концессий // Сборник систематизированного законодательства (Дополнение к "Бухгалтерии"). - 2001. - № 25. - 18 июня. - С. 189-225.

5. Фрідмо І. Про концесії в Україні // Юридичний вісник України. -2000. - № 43. - С. 25-29.

Горбач Л. М., КаунО.Б. Ринок фінансових послуг

Розділ X Торгівля цінними паперами

10. 1. Основи функціонування ринку комерційних послуг із

цінних паперів

Ринок комерційних послуг із цінних паперів — система економічних та правових відносин, пов'язаних із обігом цінних паперів. Суб'єкти підприємницької діяльності діють на ринку як емітенти цінних паперів, так і інвестори. Емітуючи цінні папери та залучаючи на різних умовах вільні фінансові ресурси, вони формують свій акціонерний і борговий капітал. Корпорації використовують залучені на ринку кошти для фінансування основного та оборотного капіталу, здійснення капітальних вкладень, збільшення обсягів виробництва. Внаслідок інвестування коштів вони отримують прибуток, за рахунок якого нарощують як власний економічний потенціал, так і економічний потенціал держави. Фінансові інститути використовують залучені на ринку ресурси для надання позик іншим учасникам ринку та для інвестицій у цінні папери інших емітентів. Вони є на ринку інституційними інвесторами і впливають на формування інвестиційної політики інших учасників ринку.

Залежно від ступеня розвитку ринок комерційних послуг із цінними паперами може бути ефективним механізмом акумуляції, розподілу та перерозподілу вільних фінансових ресурсів серед галузей економіки. Ефективне функціонування фондового ринку в багатьох країнах забезпечує ефективне використання вільних фінансових ресурсів та стійкі темпи зростання економіки цих країн.

В умовах становлення ринкової економіки складовою частиною фінансової системи України, особливим сегментом фінансового ринку є ринок цінних паперів, куди банки, держава, населення, підприємства, установи вкладають свій капітал.

Основними завданнями ринку цінних паперів є становлення і закріплення відносин власності, а головними учасниками цього ринку — комерційні банки, метою яких є одержання прибутку.

Цінні папери відомі з пізнього Середньовіччя. Тоді великі географічні відкриття спричинили суттєве розширення міжнародної торгівлі, і підприємцям знадобилися великі суми капіталів для використання нових можливостей. Витрати з освоєння нових

Розділ X. Торгівля цінними паперами

територій не змогли покрити окремі підприємці. Внаслідок цього виникли акціонерні товариства — англійські та голландські компанії для торгівлі з Ост-Індією, компанії Гудзонової затоки, які й стали першими емітентами цінних паперів. У XVI - XVII ст. в Англії акціонерні товариства створювалися також для фінансування видобутку вугілля та інших капіталомістких робіт.

Тільки з початком промислової революції і створенням великих обробних підприємств торгівля акціями стала поширеним явищем. З виникненням і розвитком акціонерних товариств (AT) веде своє походження акція (гол. aktie, нім. aktie, від лат. actio — розпорядження, дозвіл, претензія).

У 60-х роках XIX ст. відбулася ще одна важлива подія. У Німеччині з'явилися універсальні інвестиційні банки, які здійснювали весь комплекс посередницьких операцій з цінними паперами. Розробляючи нетрадиційні джерела капіталу та формуючи майже цілі галузі промисловості, вони відіграли видатну роль в індустріалізації таких передових країн, як США, Швеція, Німеччина. Інвестиційні банки, як правило, здійснюють перший продаж цінних паперів інвесторам та діють як посередники між корпорацією, яка хоче мобілізувати свій капітал, та індивідуальними інвесторами.

Перш ніж перейти до розгляду цінних паперів, необхідно з'ясувати, що таке фіктивний капітал, оскільки саме рух фіктивного капіталу і є основою функціонування фондового ринку. Виникнення фіктивного капіталу пов'язано з відокремленням позичкового капіталу й утворенням кредитної системи. Відокремлення фіктивного капіталу від реального відбулося на базі позичкового капіталу, у руках якого залишається титул власності, а реально розпоряджається цим капіталом функціонуючий підприємець. Тим самим фіктивний капітал виявляється у формі титулу власності, здатного вступати в оборот і, більше того, здатного обертатися відносно незалежно від рухудійсного капіталу. Реально фіктивний капітал передує процесові концентрації і централізації капіталу, розподілу і перерозподілу прибутку, а також перерозподілу національного доходу через систему державних фінансів.

Приватизація й акціонування приватної власності, розвиток підприємництва і кредитних інститутів призводять до поглибленого розвитку грошових і кредитних відносин. З'являється особливий сектор господарювання, який пов'язаний з оборотом цінних паперів — фінансовий ринок, що вимагає не тільки правового регулювання

Горбач Л. М., Каун О. Б. Ринок фінансових послуг

обороту цінних паперів, а й виникнення організації, яка б забезпечувала цей оборот. Такою організацією є фондова біржа.

Фінансовий ринок умовно можна поділити на ринок банківських позичок і ринок цінних паперів, де ринок цінних паперів доповнює систему банківського кредиту і взаємодіє з нею. Комерційний банк рідко видає позички на тривалий термін. Цінні папери дають можливість одержати гроші на довгий період (на десятиліття — облігації) або в безстрокове користування (акції). Завдання ринку цінних паперів полягає у тому, щоб забезпечити повніше і швидке переливання заощаджень за ціною, яка влаштовує обидві сторони. Для цього потрібні біржі і функціонуючі на ринку цінних паперів посередники.

Торговці цінними паперами мають право здійснювати (ст. 356 ГКУ) такі види посередницької діяльності:

• виконання за дорученням, від імені та за рахунок емітента обов'язків з організації передплати на цінні папери або їх реалізації іншим способом;

• купівлю-продаж цінних паперів, що здійснюється торговцем цінними паперами від свого імені, задорученням і за рахунок іншої особи;

• купівлю-продаж цінних паперів, що здійснюється торговцем цінними паперами від свого імені та за свій рахунок.

Законом можуть передбачатися також інші види посередницької діяльності з цінними паперами (діяльність з управління цінними паперами тощо).

Для забезпечення організації функціонування ринку цінних паперів утворюється фондова біржа - акціонерне товариство, яке зосереджує попит і пропозицію цінних паперів, сприяє формуванню їх біржового курсу та здійснює свою діяльність відповідно до цього Кодексу, інших законів, а також статуту і правил фондової біржі. Вона створюється засновниками—торговцями цінними паперами в порядку, встановленому законом, її діяльність спрямовується виключно на організацію укладання угод купівлі-продажу, цінних паперів та їх похідних. Фондова біржа не може здійснювати операції з цінними паперами від власного імені та за дорученням клієнтів, а також виконувати функції депозитарію.

Фондова біржа — це організований ринок цінних паперів, що функціонує на основі офіційно зареєстрованих правил ведення торгівлі, де угода про розміщення і купівлю-продаж цінних паперів здійснюється обмеженою кількістю біржових посередників. Організаціями або підприємствами, що випускають в оборот гроші або цінні папери,

Розділ X. Торгівля цінними паперами

(емітентами) на ринку цінних паперів, є приватні національні, державні національні, приватні і державні іноземні організації.

У1773 р. утворюється Лондонська фондова біржа. Перша американська фондова біржа з'явилася у 1791 р. у Філадельфії. У 1792 р. виникла попередниця відомої Нью-Йоркської фондової біржі. Спочатку біржі проводили торгівлю здебільшого облігаціями, які охоче випускали уряди та залізничні компанії, вимагаючи величезних капіталів для створення інфраструктури потужного машинного виробництва. Переможний марш акціонерної власності з кінця минулого століття призвів до спеціалізації бірж на торгівлі акціями, а торгівля та робота з облігаціями сконцентрувалася на "вуличному ринку".

Залежно від того, чи нові цінні папери пропонуються для продажу чи емітовані раніше, ринок цінних паперів поділяють на первинний та вторинний. Первинний ринок поєднує фазу конструювання нового випуску цінних паперів та їх первинне розміщення. Первинний ринок цінних паперів визначається як відносини, що складаються при емісії (для інвестиційних цінних паперів) або при укладанні цивільно-правових угод між особами, які беруть на себе зобов'язання щодо інших цінних паперів, і першими інвесторами, професійними учасниками ринку цінних паперів, а також їх представниками.

Первинний ринок — це ринок, на якому продаються вперше випущені цінні папери, де емітентами можуть бути держава, кредитно-фінансові установи, підприємства, компанії тощо.

Найважливішою рисою первинного ринку є повне розкриття інформації для інвесторів, що дає змогу зробити обгрунтований вибір цінного паперу для вкладення коштів. Уся діяльність на первинному ринку служить для розкриття інформації і підготовки проспекту емісії, його реєстрації і контролю з боку державних органів.

Поиск по сайту: