У/ Розділ І. Сутність та умови формування ринку фінансових послуг..9 6 страница

—осіб, уповноважених діяти від імені зазначених клієнтів.

Рахунок клієнту відкривається та відзначені операції здійс­нюються лише після проведення ідентифікації особи клієнтів та вживання заходів відповідно до законодавства, яке регулює відносини

Розділ II. Порядок створення, діяльності і ліквідації фінансових установ

у сфері запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом.

Банк має право вимагати, а клієнт зобов'язаний надати документи і відомості, необхідні для з'ясування його особи, суті діяльності, фінансового стану. У разі ненадання клієнтом необхідних документів чи відомостей або умисного подання неправдивих відомостей про себе банк відмовляє клієнту у його обслуговуванні. У разі наявності при здійсненні ідентифікації мотивованої підозри щодо надання клієнтом недостовірної інформації або навмисного подання інформації з метою введення в оману банк має надавати інформацію про фінансові операції клієнта спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу.

Для ідентифікації клієнта — юридичної особи - банк має ідентифікувати фізичних осіб, які є власниками цієї юридичної особи, мають прямий або опосередкований вплив на неї та отримують економічну вигоду від її діяльності. У разі, якщо юридична особа є господарським товариством, банк має ідентифікувати фізичних осіб, діяльність яких безпосередньо пов'язана з цією юридичною особою. Клієнт має надавати передбачені законодавством відомості, які вимагає банк з метою виконання вимог законодавства, яке регулює відносини у сфері запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом. У випадку ненадання таких відомостей клієнтом рахунок не відкривається, а при наявності раніше відкритих рахунків банк відмовляє в здійсненні обслуговування. Для ідентифікації і вживання заходів, достатніх, на думку банку, для підтвердження особи клієнта - юридичної особи та для забезпечення спроможності банку виконувати правила внутрішнього фінансового моніторингу та програми його здійснення, у тому числі щодо виявлення фінансових операцій, які мають сумнівний характер, банк має право вимагати передбачену законодавством інформацію, яка стосується ідентифікації цієї особи та її керівників, у органів державної влади, які здійснюють нагляд та/або контроль за діяльністю цієї юридичної особи, банків, інших юридичних осіб, а також здійснювати передбачені законо­давством заходи щодо збору такої інформації з інших джерел. Указані органи державної влади, банки, інші юридичні особи зобов'язані протягом десяти робочих днів з дня отримання запиту безоплатно надати банку таку інформацію.

Усі документи про здійснення фінансових операцій, які під­лягають фінансовому моніторингу, та результати ідентифікації осіб,

Горбач Л. М., КаунО.Б. Ринок фінансових послуг

які здійснювали такі операції, банк зобов'язаний зберігати протягом п'яти років з дня проведення таких операцій.

Результати ідентифікації власника рахунка та особи, уповно-важеноїдіяти від його імені, зберігаються банком протягом п'яти років після закриття рахунка.

Ст. 18 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" передбачає заходи запобігання легалізації грошей, набутих злочинним шляхом, зокрема ідентифікацією особи споживача фінансових послуг здійснюючи:

- перевірку факту існування юридичних осіб — споживачів
фінансових послуг - шляхом отримання від них та/або від відповідних
органів державної влади матеріалів про підтвердження державної
реєстрації такої особи включаючи інформацію щодо її назви,
організаційно-правової форми, місцезнаходження, посадових осіб та
їх повноважень;

- перевірку повноважень особи, яка має намір діяти від свого імені
або імені іншого споживача фінансових послуг.

Фінансові установи зобов'язані зберігати документи щодо ідентифікації споживачів фінансових послуг та облікові документи відносно здійснення фінансових операцій відповідно до законодавства.

За загальною вимогою, яка встановлена Сорока Рекомендаціями ГФЗ та Законами України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом", "Про банки і банківську діяльність", уся документація, пов'язана із ідентифікацією осіб та трансакціями, які здійснювалися цими особами, повинна зберігатися протягом п'яти років.

Така інформація має бути доступна компетентним органам і надаватися їм за відповідним запитом.

В Україні Законом України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом" запроваджено двоступеневий механізм дослідження та звітування про підозрілі фінансові операції. Цей механізм складається з обов'язкового фінансового моніторингу та внутрішнього фінансового моніторингу.

Виходячи з визначень обов'язкового та внутрішнього моніторингу механізм звітування полягає в обов'язковому звітуванні окремих операцій із тих, що досліджувалися в межах внутрішнього моніторингу. Такий висновок підтверджується також тим, що на суб'єктів первинного моніторингу покладено обов'язок звітування за власною ініціативою про операції, які підлягають обов'язковому моніторингу, і за вимогою

Розділ II. Порядок створення, діяльності і ліквідації фінансових установ

Уповноваженого органу надавати "додаткову інформацію..., пов'язану з фінансовими операціями, що стали об'єктом фінансового моніторингу...".

У межах саме такого розуміння системи звітування у Законі про запобігання відмиванню грошей наводиться два відокремлені переліки операцій, які підлягають обов'язковому та внутрішньому моніторингу.

Ознаки операцій, які підлягають внутрішньому моніторингу є якісними характеристиками підозрілих трансакцій, притаманними до вживання яку доктринальних джерелах, так і в міжнародних документах. Отже, у Законі про запобігання відмиванню грошей визначено три категорії ознак фінансових операцій, які підлягають внутрішньому моніторингу:

- заплутаний або незвичний характер фінансової операції, яка не має очевидного економічного сенсу або очевидної законної мети;

- невідповідність фінансової операції діяльності юридичної особи, яка встановлена статутними документами цієї особи;

- виявлення неодноразового здійснення фінансових операцій, характер яких дає підстави вважати, що метою їх здійснення є уникнення процедур обов'язкового фінансового моніторингу.

Якщо для визначення операцій, які підлягають внутрішньому фінансовому моніторингу, у Законі про запобігання відмиванню грошей застосовано підхід із визначенням якісних ознак, то до операцій, які підлягають обов'язковому фінансовому моніторингу -чіткі формальні визначення операцій. По-перше, обов'язковому фінансовому моніторингу підлягають фінансові операції на суму, що дорівнює або перевищує 80 000 гривень, або відповідний еквівалент у іноземній валюті. По-друге, такому моніторингу підлягають операції, які містяться у переліку, наведеному у ст. 12 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом". Усі ці операції визначені формально (наприклад, "купівля (продаж) чеків, дорожніх чеків або інших подібних платіжних засобів за готівку", або "переказ коштів у готівковій формі за кордон з вимогою видати одержувачу кошти готівкою"). Всього у цьому переліку визначено 14 видів операцій, і цей перелік є виключним.

Таким чином, обов'язковому моніторингу підлягають трансакції, які:

- відповідають загальному поняттю "фінансова операція", яке
застосовується для завдань Закону про запобігання відмиванню
грошей;

- підлягають внутрішньому фінансовому моніторингу, тобто
містять якісні ознаки підозрілих трансакцій;

Горбач Л. М., КаунО.Б. Ринок фінансових послуг

— підлягають обов'язковому фінансовому моніторингу, тобто сума
цих трансакцій перевищує 80 000 гривень або еквівалентну суму в
іноземній валюті, та містить формальні ознаки видів операцій, які
містяться у переліку, наведеному у ст. 11 Закону про запобігання
відмиванню грошей.

В Україні відмивання грошей визнається кримінальним злочином ст. 209 Кримінального кодексу України, прийнятого 5 квітня 2001 р. №2341-111 (набрав чинності 1 вересня 2001 p.). Додатково ст. 306 цього кодексу передбачено особливий випадок відмивання грошей, а саме: використання коштів, здобутих від незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів.

Відповідно до домінуючої в Україні доктринальної думки, основним безпосереднім об'єктом злочину є "встановлений з метою протидії залученню в економіку "брудних" коштів та виконання Україною взятих на себе міжнародно-правових зобов'язань порядок здійснення підприємницької діяльності, а також порядок вчинення цивільно-правових угод у частині особистого, домашнього та іншого подібного використання майна не пов'язаного з господарською діяльністю." Додатковим об'єктом можуть бути інтереси правосуддя, нормальне функціонування фінансово-кредитної системи, право власності. Предметом злочину відмивання грошей є "кошти або інше майно, одержані внаслідок вчинення суспільно небезпечного проти­правного діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів".

Відповідно до ст. 209 Кримінального кодексу України об'єктивною стороною злочину відмивання грошей є:

—вчинення фінансової операції чи укладення угоди з предметом даного злочину;

—вчинення дій, спрямованих на приховання чи маскування незаконного походження предмету даного злочину чи володіння ним, прав на нього, джерела його походження, місцезнаходження, переміщення;

— набуття, володіння або використання предмету даного злочину.
Суб'єктом даного злочину відповідно до Кримінального кодексу

України є фізична осудна особа, якій до вчинення злочину випов­нилося 16 років.

Враховуючи, що у більшості можливих випадків для скоєння злочину особа повинна мати повну цивільну дієздатність, то суб'єкт даного злочину також повинен її мати. За загальним правилом цивільна дієздатність настає з 18 років. Крім того, така дієздатність може настати до досягнення особою 18 років у випадку її одруження. У новому

Розділ II. Порядок створення, діяльності і ліквідації фінансових установ

Цивільному кодексі України встановлено також, шо "повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років і працює за трудовим договором, а також неповнолітній особі, яка записана матір'ю або батьком дитини" та "фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років і яка бажає займатися підприємницькою діяльністю".

Суб'єктом даного злочину може бути не тільки безпосередній виконавець діянь, а й особа, яка дала розпорядження дій на проведення таких дій (наприклад, керівник фінансової або банківської установи).

Особи, які так чи інакше сприяють здійсненню дій, які становлять об'єктивну сторону даного злочину, можуть нести відповідальність як співучасники відповідно до статей 27 та 29 Кримінального кодексу України.

Стаття 209 Кримінального кодексу України як покарання передбачає такі санкції:

—позбавлення волі на строк від трьох до шести років,

—позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до двох років,

—конфіскацію майна.

Дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, або у великому розмірі, караються позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років з конфіскацією коштів або іншого майна, одержаних злочинним шляхом, та з конфіскацією майна. У той час, як дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені організованою групою або в особливо великому розмірі, караються позбавленням волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років з конфіскацією коштів або іншого майна, одержаних злочинним шляхом, таз конфіскацією майна. При цьому легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, визнається вчиненою у великому розмірі, якщо предметом злочину були кошти або інше майно на суму, що перевищує шість тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, і в особливо великому розмірі — понад вісімнадцять тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Повторне умисне неподання інформації про фінансові операції або повторне умисне подання завідомо недостовірної інформації про

Горбач Л.М., Каун О.Б. Ринок фінансових послуг

фінансові операції, які підлягають внутрішньому або обов'язковому фінансовому моніторингу, спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу, карається штрафом від однієї до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Незаконне розголошення у будь-якому вигляді інформації, яка надається спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу, особою, якій ця інформація стала відома у зв'язку з професійною або службовою діяльністю, карається штрафом від двох до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбав­ленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Враховуючи, що документи відносно ідентифікації споживача фінансових послуг та облікові документи щодо здійснення фінансових операцій можуть бути доказами у відповідних справах, вбачається за доцільне встановити строки їх зберігання із урахуванням зазначених строків діяльності, а саме — протягом 15 років.

Ця стаття визначає, що фінансові установи зобов'язані повідомити відповідні державні органи про сумнівні та незвичні операції своїх клієнтів. Раніше лише банки згідно зі ст. 64 Закону України " Про банки і банківську діяльність" при здійсненні злочинних або істотних операцій клієнтам зобов'язані були повідомляти про них. Зараз таке повідомлення здійснюється без інформування осіб, яких стосуються відповідні повідомлення.

Критерії віднесення операцій до сумнівних та незвичних визначається Кабінетом Міністрів України.

У випадках приховування відомостей про сумнівні та незвичні операції посадові особи фінансової установи несуть відповідальність, передбачену законом.

Фінансові установи та їх посадові особи не несуть відповідальності за порушення комерційної таємниці внаслідок повідомлення про сумнівні та незвичні операції.

Фінансові установи повинні розробляти та впроваджувати програми протидії легалізації грошей, набутих злочинним шляхом, які включають розробку внутрішніх контролюючих процедур та організацію програми підготовки посадових осіб.

Розділ II. Порядок створення, діяльності і ліквідації фінансових установ

2.4. Порядок ліквідації фінансових установ

Згідно зі ст. 13 Закону України " Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" ліквідація фінансових установ відбувається з додержанням вимог відповідних законів України та нормативно-правових актів державних органів із питань регулювання діяльності фінансових установ та ринків фінансових послуг. Механізм ліквідування юридичних осіб в Україні, до яких належать і фінансові установи, визначається ст. ПО, 111 Цивільного кодексу України. У відповідності до цих статей фінансова установа ліквідується: 1) за рішенням її учасників або органу фінансової установи, уповноваженого на це установчими документами, у тому числі у зв'язку із закінченням строку, на який було створено фінансову установу, досягненням мети, для якої її створено, а також в інших випадках, передбачених уста­новчими документами; 2) за рішенням суду про визнання судом недійсною державної реєстрації фінансової установи через допущені при її створенні порушення, які не можна усунути, а також в інших випадках, установлених законом.

Вимога про ліквідацію юридичної особи в разі визнання судом недійсною державної реєстрації фінансової установи через допущені при її створенні порушення, які не можна усунути, може бути пред'явлена до суду органом, що здійснює державну реєстрацію, а також учасником фінансової установи. Рішенням суду про ліквідацію фінансової установи на його учасників або орган, уповноважений установчими документами приймати рішення про ліквідацію фінан­сової установи, можуть бути покладені обов'язки щодо проведення ліквідації фінансової установи.

Якщо вартість майна фінансової установи є недостатньою для задоволення вимог кредиторів, юридична особа ліквідується в порядку, встановленому законом про відновлення платоспроможності або визнання банкрутом. Особливості ліквідації банків установлюються законом про банки і банківську діяльність.

Ліквідаційна комісія після закінчення строку для пред'явлення вимог кредиторами складає проміжний ліквідаційний баланс, який містить відомості про склад майна фінансової установи, що лікві­дується, перелік пред'явлених кредиторами вимог, а також про результати їх розгляду. Проміжний ліквідаційний баланс затверд­жується учасниками фінансової установи або органом, який

Горбач Л. М., КаунО.ь. Ринок фінансових послуг

прийняв рішення про ліквідацію фінансової установи. Виплата грошових сум кредиторам фінансової установи, що ліквідується, провадиться у порядку черговості, встановленої ст. 112 цього Кодексу, відповідно до проміжного ліквідаційного балансу, починаючи від дня його затвердження, за винятком кредиторів четвертої черги, виплати яким провадяться через один місяць з дня затвердження проміжного ліквідаційного балансу. У разі недос­татності у фінансової установи, що ліквідується, грошових коштів для задоволення вимог кредиторів ліквідаційна комісія здійснює продаж майна фінансової установи.

Після завершення розрахунків з кредиторами ліквідаційна комісія складає ліквідаційний баланс, який затверджується учасниками фінансової установи або органом, шо прийняв рішення про ліквідацію фінансової установи.

Майно фінансової установи, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, передається її учасникам, якщо інше не встановлено установчими документами фінансової установи або законом.

Фінансова установа є ліквідованою з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про припинення її діяльності.

Питання для самоперевірки

1. Визначте порядок набуття підприємством статусу фінансової установи.

2. З якою метою створено державний Реєстр фінансових установ?

3. Яка інформація вноситься у Реєстр фінансових установ?

4.Визначте нормативну базу, яка формує основи ведення бухгалтерського обліку і складання звітності у фінансових установах.

5. Назвіть основні вимоги щодо формування фінансової звітності
цих установ.

6. Перерахуйте основні заходи, проведені в Україні, щодо запобігання легалізації грошей, набутих злочинним шляхом,

7. Визначити основні моменти порядку ліквідації фінансових установ.

Рекомендована література

1. Закон України " Про фінансові послуги і державне регулювання ринків фінансових послуг" від 12 липня 2001 р. № 2664-ІП.

Розділ II. Порядок створення, діяльності і ліквідації фінансових установ

2. Положення про Державний реєстр фінансових установ,
затверджене розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків
фінансових послуг України від 28 серпня 2003 р. № 41.

3. Закон України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" № XIV від 16 липня 1999 р.

4. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку № 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності", затверджене наказом Міністерства фінансів України від 31 березня 1999 р. № 87.

5. Закон України "Про банки і банківську діяльність" від 7 грудня 2000 р. №2121-111.

6. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 р. № 2341 -III.

7. Закон України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом" № 249-IV від 28 листопада 2002 р.

8. Методичні рекомендації щодо ведення бухгалтерського обліку ломбардами, затверджені Розпорядження Державної Комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 7 травня 2003 р. № 531.

9. Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України "Про затвердження Порядку застосування Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України штрафів за невиконання (неналежне виконання) вимог Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом" від 13 листопада 2003 р. № 120.

10. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р.

Горбач Л. М., КаунО.Б. Ринок фінансових послуг

Розділ III Державне регулювання ринків фінансових послуг

3.1. Механізм державного регулювання ринків фінансових послуг

Формування сприятливих умов для діяльності економічних агентів на ринку фінансових послуг - одна з основних складових забезпечення соціально-економічної стабільності в суспільстві, а підвищення ефективності роботи регулюючих органів є однією з першочергових завдань для уряду будь-якої країни. Це, у свою чергу, вимагає розгляду їх діяльності через призму основних елементів механізму державного регулювання ринку.

Механізм державного регулювання ринку фінансових послуг поданий на рисунку 8.

Державне регулювання ринку фінансових послуг — це об'єднання в єдину систему певних методів та інструментів, об'єктів і суб'єктів, шо дозволяють упорядкувати діяльність усіх його учасників і операцій між ними шляхом встановлення державою певних вимог та правил задля підтримки рівноваги взаємних інтересів усіх учасників.

Згідно зі ст. 19 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" метою державного регулювання ринків фінансових послуг в Україні є:

1. Проведення єдиної та ефективної державної політики у сфері фінансових послуг.

2. Захист інтересів споживачів фінансових послуг.

3. Створення сприятливих умов для розвитку та функціонування ринків фінансових послуг.

4. Створення умов для ефективної мобілізації і розміщення фінансових ресурсів учасниками ринків фінансових послуг з урахуванням інтересів суспільства.

5. Забезпечення рівних можливостей для доступу до ринків фінансових послуг та захисту прав їх учасників.

6. Дотримання учасниками ринків фінансових послуг вимог законодавства.

7. Запобігання монополізації та створення умов розвитку
добросовісної конкуренції на ринках фінансових послуг.

Розділ III. Державне регулювання ринків фінансових послуг

8. Контроль за прозорістю та відкритістю ринків фінансових послуг.

9. Сприяння інтеграції в Європейський та світовий ринок
фінансових послуг.

Регулювання ринку фінансових послуг, як правило, має такі орієнтири:

—підтримка порядку на ринку, створення нормальних умов для роботи всіх його учасників;

—захист учасників ринку від несумлінності і шахрайства окремих осіб або організацій, від злочинних посягань;

—забезпечення безпеки фінансової системи;

—запровадження однакових "правил гри" для всіх учасників ринку; забезпечення вільного і відкритого процесу ціноутворення на цінні папери на основі попиту і пропозиції;

—створення ефективного ринку, на якому завжди є стимули для підприємницької діяльності і на якому кожний ризик адекватно винагороджується;

—у певних випадках створення нових ринків, підтримка необхідних суспільству ринків і ринкових структур, ринкових зачинів і нововведень тощо;

—досягнення суспільних цілей, наприклад, соціальних чи розподільчих.

Уряд будь-якої країни прямо чи опосередковано в певній формі, але обов'язково регулює ринок фінансових послуг через законодавче забезпечення його функціонування, регулювання та визначення правил емісії та обігу цінних паперів, ліцензування професійної діяльності учасників і посередників фінансового ринку, контроль за здійсненням їхньої професійної діяльності, захист прав інвесторів, контроль за виконанням антимонопольного законодавства та системою ціноутворення на ринку фінансових послуг.

Необхідно відзначити, що регулювання ринку фінансових послуг є обов'язком уряду, тому альтернативи в сучасних умовах державному регулюванню не існує. Відзначимо принципи на яких повинна грунтуватися система регулювання цього ринку:

—захист законних прав та інтересів інвесторів з боку держави;

—розкриття емітентами інформації, яка необхідна інвесторам для прийняття рішень;

—рівний доступ учасників ринку до інформації;

—відображення співвідношення попиту і пропозиції через ціни;

—підтримка добросовісної конкуренції між учасниками ринку;

Горбач Л. М., КаунО.Б. Ринок фінансових послуг

— наявність державного органу регулювання зі сталими, чітко
окресленими повноваженнями;

— сприяння інноваціям у галузі фінансових послуг.
Складною теоретичною проблемою є визначення об'єкта

державного регулювання ринку фінансових послуг. Дослідження науковців і практична діяльність держави в цій сфері мають поки що фрагментарний, некомплексний характер. Найбільш агрегованим об'єктом є власне ринок фінансових послуг. Зважаючи на це, усі явища, процеси і відносини, що виникають на цьому ринку, також можна вважати об'єктами його державного регулювання. Відповідно до них належать також: кон'юнктура, фінансові, кредитні, страхові та інші відносини.

Складність утілення названих об'єктів державного регулювання в чіткі організаційні форми зумовлює, якправило, опосередкований вплив держави на функціонування та розвиток підсистем, процесів, відносин, ринків тощо. Безпосереднім об'єктом державного регулювання є діяльність фінансових установ.

Важливе місце в системі механізму державного регулювання ринку фінансових послуг відведено методами та інструментам урядового впливу. В арсеналі державного регулювання є інструменти інвестиційної, фіскальної, кредитної і грошової політики чи так звані "ринкові" важелі впливу держави на зовнішнє середовище ринків. Разом з цим використовується і пряме державне втручання в механізм його функціонування — як за допомогою законодавчої діяльності, так і за допомогою нагляду за ринком фінансових послуг.

Світовий досвід показує, що у всіх високорозвинутих державах механізм державного регулювання — це органічне поєднання ринкових і неринкових методів. Зрозуміло, у різних країнах їх співвідношення і роль різноманітні, оскільки прямо і опосередковано пов'язані з рівнем соціально-економічного і політичного розвитку кожної з них.

В Україні питання державного регулювання розвитку ринку фінансових послуг необхідно розглядати у двох аспектах: по-перше, прийняття державою базових законів та нормативно-правових актів; по-друге, здійснення спеціального нагляду за розвитком відносин надання фінансових послуг відповідно до потреб громадян України та загальнодержавних економічних потреб.

N

Розділ III. Державне регулювання ринків фінансових послу^

Горбач Л. М., КаунО.Б. Ринок фінансових послуг

Державне регулювання діяльності з надання фінансових послуг здійснюється шляхом: ведення державних реєстрів фінансових установ та ліцензування діяльності з надання фінансових послуг; нормативно-правового регулювання діяльності фінансових установ; нагляду за діяльністю фінансових установ; застосування заходів впливу; проведення інших заходів з регулювання ринків фінансових послуг.

Державний нагляд України за діяльністю ринків фінансових послуг дозволяє попередити фінансові збої, які можуть виникнути при недотриманні учасниками ринків фінансових послуг вимог законо­давства.

Однак, потрібно врахувати, що Україна належить до країн з перехідною економікою, яким притаманна значна нестабільність і велика кількість бізнес-ризиків. Тому на даному етапі, враховуючи проблему неплатежів в економіці, критичне фінансове положення більшості підприємств, низький рівень платоспроможності населення, а також підірвану довіру населення до фінансової системи, найбільш пріоритетним напрямком у діяльності фінансового органу нагляду є: забезпечення належного нагляду за всіма фінансовими закладами; підвищення довіри населення до фінансової сфери; консолідація безпосередньо самих учасників ринків фінансових послуг.

Поиск по сайту: