Становлення та розвиток ринку страхових послуг в Україні

Завдання і мета сучасних реформ у страховій справі полягають у зміцненні національного страхового ринку, підвищенні авторитету вітчизняних страховиків та перетворенні їх у повноправних учасників глобального розподілу ризиків. Становлення й подальший розвиток ринкової економіки зумовлює необхідність формування страхового ринку як особливої соціально-економічної структури, цілісної системи економічних відносин, що виникають у процесі купівлі-продажу специфічного товару — страхового захисту, і в межах якого (страхового ринку) виникає попит та пропозиція, встановлюється ціна наданий товар.

Об'єктивна основа здійснення і розвитку страхового ринку полягає в необхідності надання грошової допомоги потерпілим у випадку непередбачених, несприятливих обставин. Інакше кажучи, страховий ринок — це форма організації грошового обігу щодо формування і розподілу страхового фонду для забезпечення страхового захисту суспільства.

Основними учасниками страхового ринку є продавці у вигляді страхових компаній, страховиків, які реалізують страховий продукт (страховий захист), покупці у вигляді юридичних і фізичних осіб, страхувальників, які придбали страховий продукт і посередники у вигляді маклерів і страхових агентів.

Інтерес до ринку страхових послуг в Україні зумовлений всезростаючою роллю нормального режиму страхування в забезпеченні економічної безпеки як суб'єктів господарювання, так і окремих громадян. Безумовно, це можливо лише при наявності чітко від­працьованої законодавчої бази, потужних страхових компаній, широкого переліку їх послуг, сучасних технологій страхового бізнесу, гарантій своєчасної та в потрібному обсязі виплати необхідних компенсацій і зацікавленості в потенційних клієнтах.

Поворотним пунктом у розвитку страхового ринку України, його демократизації став 1988 рік. В Україні до цього страховий ринок був монополізований системою Держстраху. Сама назва цієї організації говорить про те, що її діяльність регулюється державою, а основними напрямками діяльності було соціальне і майнове страхування.

Розділ V. Ринок страхових послуг

Передбачалися надходження від страхових премій до бюджету, а звідти — виділення коштів на виплату компенсацій. Однак, починаючи з 1988 року, після прийняття Закону "Про кооперацію", з'являються перші страхові кооперативи, а з 1990-го, після прийняття Радою Міністрів СРСР "Положення про акціонерні товариства та товариства з обмеженою відповідальністю" та Постанови "Про заходи щодо демонополізації народного господарства", — акціонерні страхові компанії.

Демонополізація страхової справи— процес, обернений установленню державної страхової монополії, виражений у створенні соціально-економічних і політичних умов для організації страхового ринку як загальної частини фінансової інфраструктури (поряд з комерційними банками, товарними і фондовими біржами, пенсійними фондами тощо). Демонополізація страхової справи закріплюється правовими нормами, які передбачають порядок організації і функціонування акціонерних страхових компаній і товариств взаємного страхування, а також системи державного страхового нагляду за їх діяльністю. Як зазначалося вище, в Україні процес демонополізації страхового ринку починається з 1988 p., коли були створені перші альтернативні системі Держстраху СРСР страхові організації. Демонополізація пройшла у всіх європейських постсоціалістичних країнах і супроводжувалася прагненням до активної інтеграції зі страховим ринком індустріально розвинутих країн Західної Європи, створенням страхових товариств з участю іноземного капіталу.

До 1993 року в нашій країні йшов бурхливий процес утворення комерційних, приватних та акціонерних страхових компаній, а невдовзі їх кількість становила понад 1000, проте в діяльності окремих з'явилися ознаки відвертого "пірамідального синдрому". Майже повна відсутність законодавчих обмежень, легкість реєстрації страхових компаній, мінімальний страховий фонд породили страховий бум. Особливістю цього періоду стала універсалізація діяльності страхових компаній, значна кількість видів страхування (до 40—50 видів).

У травні 1993 року було прийнято Декрет Кабінету Міністрів України "Про страхування", який складав на той час основу страхового законодавства та був спрямований на утворення ринку страхових послуг, посилення захисту майнових інтересів громадян, підприємств, установ, організацій. Декретом на базі Державної Комерційної страхової організації була створена HACK "Оранта", головним акціонером якої залишилася держава. Цей документ дав змогу зупинити будівництво фінансових "пірамід" на ринку страхових послуг.

Горбач Л. М., Каун О. Б. Ринок фінансових послуг

Так, було визначено базові категорії комерційного страхування (страховий платіж, страхова сума, страхова подія тощо), перелік суб'єктів страхового договірного права, а також встановлено порядок державного нагляду за страховою діяльністю. У липні 1993 р. була прийнята Постанова Кабінету Міністрів України "Про умови ліцензування страхової діяльності на території України та контролю за їх дотриманням". Прийняття цих документів дало змогу реалізувати як саму потребу в державному регулюванні комерційної страхової діяльності, так і визначити регулятивні функції спеціально уповноваженого державного органу.

У кінці цього ж року було утворено Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю. Перше завдання новоствореного Комітету було нелегким: потрібно було налагодити діяльність страхових компаній відповідно до статей Декрету, насамперед здійснити контроль за страховиками і сформувати досить незначні, у порівнянні з вимогами західного ринку, резервні та статутні фонди. Крім цього, запро­ваджувалася система спеціального бухгалтерського обліку, звітності, чого досі не існувало. Мету діяльності Комітету у справах нагляду за страховою діяльністю становив розвиток страхових послуг, запобі­гання неплатоспроможності страховиків (компаній) та захист інтересів страхувальників.

З прийняттям Декрету назріла необхідність створення регулюючого органу — Ліги страхових організацій України, заснованої ще у 1992 р. як добровільного, недержавного, неприбуткового об'єднання страховиків. Вона є юридичною особою, діє на принципах добровільності і само­управління.

У травні 1994 р. відбувся І з'їзд страховиків, на якому було завершено роботу зі створення Ліги страхових організацій України та обговорено законопроект "Про страхування", який пізніше був узгодженний в Мін'юсті, Мінекономіки, Національному банку, а також пройшов експертизу зарубіжних фахівців.

На початок 1994 року організаційно було сформовано національну систему страхування з операторами-страховиками, до якої протягом 1994— 1996 pp. входили близько 800 господарських товариств, створених, як правило, у формі акціонерних товариств закритого типу.

З метою вдосконалення законодавства та обмеження діяльності нечесних страховиків у березні 1994 р. Укрстрахнаглядом було затверджено "Тимчасове положення про порядок формування і розміщення страхових резервів" та "Положення про порядок здійснення страхової діяльності відокремленими підрозділами страховиків".

Розділ V. Ринок страхових послуг

За домовленістю з Організацією Економічного Співробітництва та Розвитку у квітні 1995 р. у Києві відбулася конференція на рівні керівних працівників страхнаглядів європейських країн.

У червні 1995 р. Верховна Рада схвалила проект Закону України "Про страхування" у першому читанні. Остаточно парламент прийняв Закон аж у березні 1996 p., і він набрав чинності у квітні 1996р.Законом було встановлено жорсткіші правила гри на страховому ринку, мінімальні вимоги до статутного фонду страховиків на рівні 100 тис. ЕКЮ, а також порядок розрахунку нормативного запасу плато­спроможності страховика залежно від обсягів отриманих страхових платежів (здійснених страхових виплат). При цьому на кожну звітну дату фактичний запас платоспроможності страховика мав пере­вищувати відповідний нормативний запас. Окрім того, Законом було розмежовано ліцензування щодо страхування життя та ризикових видів страхування; впроваджено поняття "технічних" та "математичних" резервів і вимоги про відповідність цим резервам обов'язків, прийнятих на себе страховими компаніями; встановлено порядок "заробленої" премії, в основу якого покладено метод однієї четвертої від одержаних премій; підвищено вимоги до ліцензування та інше.

Закон поставив на якісно новий рівень страхову нормативну базу — введено чіткий, обгрунтований контроль за фінансовим станом страхових організацій. У ньому були спеціальні статті, які чітко регулювали питання ліквідності, платоспроможності, рівень фондів. Закон визначив права й обов'язки страховика, його технічні і математичні резерви, суто методичні питання.

Статтею "Взаємовідносини страховика і держави" Закону України "Про страхування" було усунуто недоліки прийнятого у 1993 р. Декрету Кабінету Міністрів України щодо порядку й умов здійснення страхової діяльності. Зокрема, Кабінету Міністрів України надавалися повноваження приймати законодавчі акти, які були б адекватні рівню розвитку ринку страхових послуг щодо порядку й умов здійснення страхування життя, майна громадян, перестраховування та діяльності страхових посередників.

Після прийняття Закону України "Про страхування" у норма­тивно-правовій базі щодо врегулювання проблемних питань на страховому ринку відбуваються суттєві зміни. Так, у вересні 1996 р. була прийнята Постанова Кабінету Міністрів України "Про порядок і умови проведення обов'язкового страхування цивільної відпо­відальності власників транспортних засобів". Постановою Кабінету

Горбач Л. М,, КаунО.Б. Ринок фінансові/їх послуг

Міністрів України від 17.09.1996 р. було затверджено граничні розміри страхових тарифів добровільного страхування майна громадян від знищення і пошкодження будівель внаслідок стихійного лиха, загибелі тварин внаслідок хвороби, нещасних випадків, стихійного лиха.

Згідно з рішенням Верховної Ради України до кінця 1996 р. було здійснено перереєстрацію страховиків. Встановленим законодавчим вимогам відповідали близько 200 страховиків, які продовжують свою діяльність і тепер. Розвиток страхового ринку в 1996 р. супроводжувався його подальшою демонополізацією, появою нових організацій, які займалися цим видом діяльності, а також нових видів страхування, спрямованих на захист економічних інтересів суб'єктів підприємницької діяльності та соціальний захист населення.

З 1 січня 1997 р. вступили удію нові вимоги щодо статутного фонду, ліквідності, платоспроможності, резервів страховиків. З 1996 р. по 1997 р. було прийнято постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Положення про порядок здійснення операцій з перестрахування", "Про порядок провадження діяльності страховими посередниками", "Про затвердження Тимчасового положення про товариства взаємного страхування".

Нове страхове законодавство дало можливість здійснити заходи щодо гармонізації видів страхування до прийнятих у світі страхових традицій. Правила страхування, відповідно до яких здійснюється укладання договорів страхування, були адаптовані до нового переліку видів страхування (всього 17 видів), який із середини 80^іх був запроваджений у країнах ЄС.

Подальший розвиток страхового ринку пов'язаний з ліквідацією Укрстрахнагляду і передачею його завдань і функцій у лютому 2000 р. Міністерству фінансів України, а точніше Департаменту фінансових установ і ринків. Такі зміни у структурі державного нагляду за страховою діяльністю пов'язані із Указом Президента України "Про зміни у структурі Центральних органів виконавчої влади" від 15 грудня 1999 р.

У липні 2001 р. був прийнятий Закон України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", згідно з яким фінансовий ринок України має бути поділений між трьома наглядовими органами: нагляд за банківськими установами буде здійснювати Національний банк України, за фондовим ринком — Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, за небанківськими установами (у т.ч. за страховими компаніями) - Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг (Держфінпослуг).

Розділ V. Ринок страхових послуг

Постановою Кабінету Міністрів України від 2 лютого 2001 р. №98 затверджено Програму розвитку страхового ринку України на 2001 — 2004 роки. Ця Програма передбачала збільшення мінімального розміру статутного фонду страхової компанії з 1 червня 2001р. - до 500 тис. евро, з 1 січня 2003 р. - до 1 млн. евро; для страховиків, які здійснюють страхування життя з 1 січня 2002 р. — до 750 тис. евро та з 1 січня 2003 р. - до 1,5 млн евро. Варто зазначити, що всі внески у статутні фонди страхових компаній повинні вноситися виключно грошима, у тому числі і в іноземній валюті.

У зв'язку з недосконалістю існуючого страхового законодавства та назрілими проблемами правового регулювання у галузі страхування 4жовтня 2001 р. був прийнятий Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про страхування", яким запроваджено нові вимоги до статутного фонду, страхових резервів тощо.

Отже, можна виділити такі етапи розвитку страхового ринку України:

—демонополізація страхування в СРСР (1988—1991 p. p.);

—формування страхового ринку України (1991—1993 p. p.);

—розвиток та функціонування страхового ринку України після прийняття Декрету Кабінету Міністрів України "Про страхування" (1993-1996 p.p.);

—розвиток страхового ринку України після прийняття Закону України "Про страхування" (1996-2000 p. p.);

—реформування державного нагляду за страховою діяльністю та подальший розвиток страхового ринку (2001 р. і понині). '

У промислово розвинутих країнах ставлення до страхового ринку визначається як до стратегічного сектора економіки і потужного фактора позитивного впливу на неї. Це зумовлено тим, що, по-перше, сам процес страхування є важливим елементом економічного середовища; по-друге, соціальна сторона страхових процесів впливає на підвищення рівня життя населення за рахунок забс печення надійного страхового захисту; по-третє, саме страхування в його розвинутих формах підвищує інвестиційний потенціал і сприяє збільшенню багатства нації, що сьогодні особливо актуально для української економіки.

Страховий ринок України має невикористані резерви. У країні застраховано близько 10 % ризиків, тоді як у більшості розвинутих країн цей показник становить 90—95 %. Частка українського страхового ринку в загальноєвропейському обсязі страхових послуг становить 0,05 %,

ГорбачЛ.М., КаунО.Б. Ринок фінансових послуг

хоча Україна становить 7% населення Європи. Страхова галузь забезпечує перерозподіл лише 0,9% ВВП (у розвинутих країнах цей показник становить 8—12 % ВВП), що свідчить про потенційні можливості її подальшого розвитку та про те, що страховий ринок не акумулює значного обсягу інвестиційних ресурсів та не справляє відчутного впливу на процес перерозподілу ВВП.

На наш погляд, розвитку вітчизняного страхового ринку сприя­тимуть: стабільне фінансове становище господарюючих суб'єктів і населення — потенційних страхувальників; формування стійких і надійних страхових компаній; активізація ролі держави та її органів у зміцненні і розвитку страхового ринку; формування державних пріоритетів у розвитку страхового ринку; розвиток законодавчої бази страхування, яка враховувала б сучасну ситуацію на страховому ринку; використання сучасних методів і засобів управління страховими компаніями, які відповідають принципам їх ринкового функціонування, концепції маркетингу в управлінні страховими компаніями для повного задоволення потреб населення в страховому захисті.

5.2. Нормативно-правове регулювання ринку страхових послуг

Організація страхування і підходи до регулювання державою порядку й умов страхових відносин можуть суттєво відрізнятися залежно від соціальної значимості ризику, що приймається на страхування, кількості потенційних потерпілих, ціни страхування, інших факторів.

Сутність правового регулювання страхового ринку України полягає у встановленні державою певного порядку взаємодії суб'єктів цього ринку і в захисті інтересів його учасників шляхом встановлення певних правил, критеріїв і стандартів відносно надання страхових послуг.

Правове регулювання страхового ринку може здійснюватися державними органами (державно-правове регулювання) і окремими інститутами (інституційно-правове регулювання).

Державно-правове регулювання діяльності на страховому ринку України здійснюється органами законодавчої, виконавчої та судової влади, центральним елементом якої є Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг. До цієї системи входять: Національний банк України, який здійснює валютне регулювання, Державна податкова адміністрація України — податкове регулювання, Антимонопольний комітет — антидемпінгова та антимонопольна політика, Державний

Розділ V. Ринок страхових послуг

комітет з питань регуляторної політики та підприємництва — регуляторна політика, Фонд державного майна — управління частками державного майна, Господарський суд - розгляд справ, пов'язаних із спорами у галузі страхування.

Органи інституційного регулювання здійснюють регулювання всередині самих інститутів у межах взаємодії між цими інститутами та іншими учасниками ринку, а також у межах співробітництва з державними органами.

Інституційно-правове регулювання на страховому ринку здійс­нюється інститутами-регуляторами, які утворені відповідно до ст.13 Закону України "Про страхування", а саме: Ліга страхових організацій України, Моторне (транспортне) страхове бюро України, Авіаційне страхове бюро, Морське страхове бюро, Ядерний страховий пул.

Державно-правове та інституційно-правове регулювання відносин у страхуванні доповнюють одне одного, але пріоритет належить першому. Державно-правове регулювання є загальним, а інституційно-правове — конкретно-обов'язковим, тобто обов'язковим лише для членів цих об'єднань.

Система законодавства щодо регулювання страхової діяльності передбачає наявність загального законодавства, спеціального страхового законодавства та пакету підзаконних актів. Найбільш загальні принципи страхування (в основному відносно державного страхування) викладені в Цивільному кодексі України.

Система правового регулювання страхової діяльності включає в себе норми, які визначені:

- Конституцією України, прийнятою у червні 1996 року;

- Міжнародними угодами, підписаними і ратифікованими Україною;

- Цивільним кодексом України;

- Законами та постановами Верховної Ради України;

- Указами та розпорядженнями Президента України;

- декретами, постановами та розпорядженнями Уряду України;

- нормативними актами, які включають інструкції, методики, накази, прийняті міністерствами, відомствами, центральними органами виконавчої влади і пройшли реєстрацію в Мін'юсті України;

- нормативними актами органу, який згідно із законодавством України здійснює нагляд за страховою діяльністю.

Основні законодавчі акти, що регулюють український ринок страхових послуг, подано у таблиці 5.1.

Горбач Л. М., Каун О. Б. Ринок фінансових послуг

Таблиця 5. 1 Основні законодавчі акти, що регулюють страховий ринок України

Розділ V. Ринок страхових послуг

Зазначені законодавчі акти характеризують загальний аспект державного регулювання, тобто впровадження правил, обов'язкових для всіх учасників страхового ринку. Поряд з цим існує конкретний аспект регулювання - конкретні нормативні документи, які впо­рядковують окремі аспекти діяльності на ринку (наприклад, умови проведення ліцензування тощо).

Комплекс законодавчих актів з питань страхування варто доповнити за рахунок прийняття законів "Про порядок здійснення обов'язкового страхування в Україні", "Про страховий договір", "Про медичне страхування", "Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів", "Про страхування життя та пенсій", "Про екологічне страхування", "Про страхування фінансових і кредитних ризиків", "Про товариства взаємного страхування".

Удосконалення системи правового забезпечення страхування повинне охопити внесення необхідних змін і доповнень у законодавчі і нормативні акти різних рівнів, починаючи від Конституції України. У Цивільному кодексі України потребують урегулювання відносини у галузі страхування (приведення цивільного законодавства відпо­відно до норм міжнародного права та практики страхування). Міжнародні і міждержавні угоди з питань зовнішньоекономічних відносин не завжди враховують інтереси використання та розвитку вітчизняного страхового потенціалу.

Потребують оновлення комплекс спеціальних законів з питань страхової діяльності, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів, регулятивні правила (вимоги, обмеження та економічні нормативи), а також методичні вказівки та роз'яснення щодо деталізації застосування законодавчих та нормативних актів.

Необхідно впорядкувати умови проведення обов'язкового страхування. Необхідно привести його у відповідність з принципами страхування, уніфікувати умови захисту всіх категорій працівників.

З урахуванням власного та іноземного законодавчого досвіду в галузі страхування доцільно підготувати проект Страхового кодексу України.

Горбач ЛМ., Каун О.Б. Ринок фінансових послуг

Законодавче забезпечення страхової діяльності визначає правила, механізми функціонування і розвитку страхового ринку України та потребує істотного вдосконалення щодо:

- врегулювання питання про обов'язкове відшкодування збитків, завданих третім особам та переходу _до страховика, який виплатив страхове відшкодування, права вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки, шляхом внесення змін до Цивільного кодексу України;

- приведення вітчизняного законодавства у галузі страхування у відповідність із законодавством Європейського Союзу і національними стандартами бухгалтерського обліку та фінансової звітності, забезпечення максимального захисту страхових резервів шляхом впровадження спеціальних державних інвестиційних програм;

- розробка проекту Закону України "Про договір страхування" з метою уніфікації форм страхових договорів;

- передбачення участі страховиків, які отримали ліцензію на здійснення страхування життя, у системі недержавного пенсійного забезпечення;

■ - розробка та впровадження спеціалізованих програм страхування майнових та фінансових ризиків, відповідальності суб'єктів малого підприємництва та суб'єктів господарювання, які здійснюють експортно-імпортні операції.

Крім того, у Податковому кодексі України варто передбачити правові норми щодо стимулювання розвитку страхування, зокрема страхування відповідальності, страхування перевезення вантажів, страхування життя.

З метою удосконалення державного нагляду та регулювання приведення страхового законодавства _до міжнародних норм, Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України стала членом авторитетних організацій - з липня 2003 року - Міжнародної асоціації органів пенсійного регулювання та нагляду, а з вересня 2003 року -Міжнародної асоціації органів нагляду за страховою діяльністю. Здійснюється також налагодження співпраці з регуляторами інших країн, зокрема, у рамках проекту PADCO (Planning and Development Collabo­rative International - Організація планування та розвитку співпраці) - з регулятором Угорщини; у рамках проекту CIDA (Canadian Interna­tional Development Agency - Канадська міжнародна агенція розвитку - з регулятором Канади; у рамках проекту First Initiative - з регуляторами Великобританії, Прибалтики; у рамках проекту OSI - з регуляторами

Розділ V. Ринок страхових послуг

Польщі та Ірландії. Участь у реалізації проектів Світового Банку (СБ): програмна системна позика, програма оцінки фінансового сектору; програма фінансування розвитку села, проект впровадження пенсійної реформи в Україні, проект по дослідженню небанківських фінансових установ. Залучення технічної допомоги для розвитку інституційної спроможності Комісії: First Initiative — експертна допомога від " Balkworld Inc."; Європейська Комісія: програми TACIS (пілотні проекти у сфері страхування у 2003 році та включення в Національну програму допомоги Україні у 2004 році; Українсько-європейський консультативний центр з питань законодавства (JEPLAC — імплементація законодавства України до законодавства ЄС).

5.3. Державне регулювання страхової діяльності

Ринок страхових послуг у більшості країн є предметом державного регулювання. В Україні питання державного регулювання розвитку ринку страхових послуг необхідно розглядати у двох аспектах: по-перше, прийняття державою базових законів та нормативно-правових актів, що об'єднуються в поняття "страхове законодавство"; по-друге, здійснення спеціального нагляду за розвитком відносин страхування відповідно до інтересів громадян України та загальнодержавних економічних потреб.

Державний нагляд за страховою діяльністю здійснюється з метою дотримання вимог законодавства України про страхування, ефективного розвитку страхових послуг, запобігання неплатоспроможності страховиків та захисту прав страхувальників. Основним принципом державного регулювання страхового ринку України вважається реалізація загально­державних інтересів, забезпечення гарантій страхувальникам і певної безпеки інвестиційної діяльності в Україні.

В арсеналі державного регулювання інвестиційна, фіскальна, кредитна і грошова політика чи так звані "ринкові", непрямі методи впливу держави на зовнішнє середовище страхового бізнесу. Разом з цим, використовується і пряме державне втручання в механізм його функціонування - як з допомогою законодавчої бази, так і з допомогою нагляду за страховою діяльністю.

Якість державного регулювання страхового ринку суттєво залежить від обсягів, достовірності, адекватності та незалежності інформації щодо фінансово-господарської діяльності страховиків. Важлива роль у цьому відводиться незалежним суб'єктам підприємницької діяльності, які

Горбач Л. М., Каун О. Б. Ринок фінансових послуг

здійснюють відповідні функції на страховому ринку — аудиторам, аварійним комісарам, оцінювачам.

В основі системи державного регулювання страхового ринку знаходиться Конституція України. Важливе місце у становленні системи державного регулювання страхового ринку відводиться Закону України "Про страхування", в редакції від 4 жовтня 2001 року. Цим Законом визначаються обов'язки, права страховика і страхувальника, договірні відносини між сторонами, порядок та умови здійснення страхових виплат і страхового відшкодування, мета і форми державного регулювання, повноваження органів державного регулювання, функції та права органу нагляду за страховою діяльністю, умови ліцензування страхової діяльності, умови забезпечення платоспроможності страховика, формування страхових резервів тощо. Структура системи нагляду за діяльністю учасників ринку страхових послуг наведена на рис.18.

Питання державного регулювання поточної діяльності страхо­виків у більшості країн світу вирішується встановленням певних правил формування і розміщення страхових резервів, насамперед так званих технічних резервів, тобто таких категорій пасивів страховика, які певною мірою мають адекватно відображати обсяги взятих страховиком страхових зобов'язань.

Надзвичайно важливим є як структура та склад технічних резервів, так і порядок формування їх. Держава має встановлювати певні вимоги до обсягів та структури активів, наявність яких є обов'язковою для покриття технічних резервів, виходячи із критеріїв їх надійності, прибутковості, ліквідності та диверсифікованості.

Механізм установлення вимог до покриття технічних резервів певними (допустимими) категоріями активів, власне, і є засобом державного регулювання розміщення страхових резервів. Введенням відповідних обмежень на деякі категорії активів держава може стимулювати або дестимулювати певні напрями інвестиційної діяльності страховиків.

В умовах ринкової економіки кошти резервів разом із власними коштами страховика стають основним інструментом виконання страхових зобов'язань. Тому контроль наявності і достатності вказаних коштів для виконання своїх зобов'язань страховиком — одне із основних завдань діяльності органу нагляду за страховою діяльністю.

Розділ V. Ринок страхових послуг

Рис. 18. Структура системи нагляду за діяльністю учасників ринку страхових послуг

Горбач Л. М., Каун О. Б. Ринок фінансових послуг

Окрім того, для забезпечення фінансової стійкості страховика, не менш важливе значення має контроль за розміщенням страхових резервів.

Страхові премії, направлені у страхові резерви, деякий час перебувають у розпорядженні страховика і можуть бути інвестовані з метою отримання додаткового прибутку. Тому кошти страхових резервів, інвестовані страховиками, потребують регулювання, оскільки є коштами страхувальників і повинні бути повернені їм при настанні страхового випадку.

Окремим завданням, яке потребує ефективного державного регулювання, є діяльність зі страхування життя. Цей вид страхування, на відміну від так званих "ризикових" видів страхування, дає змогу чітко і точно прогнозувати характер розвитку страхового портфеля завдяки математичній обробці даних таблиць смертності як загальнодержавних, так і регіональних або галузевих.

Здійснення ефективного нагляду за страховою діяльністю — одна із основних передумов забезпечення соціально-економічної стабільності в суспільстві, а підвищення ефективності роботи органів нагляду є одним з першочергових завдань для уряду будь-якої країни і вимагає розгляду їх діяльності через призму необхідності і достатності: об'єктивної необхідності введення певних норм і правил в об'ємах, достатніх для досягнення позитивних результатів нагляду.

Згідно з Законом України "Про страхування" (ст. 36) основні функції органу страхового нагляду (Уповноваженого органу) такі:

- ведення єдиного державного реєстру страховиків (перестраховиків) та державного реєстру страхових та перестрахових брокерів;

- видача страховикам ліцензій на здійснення страхової діяльності та проведення перевірок їх відповідності виданій ліцензії;

- видача свідоцтв про включення страхових та перестрахових брокерів до державного реєстру страхових та перестрахових брокерів та проведення перевірки додержання ними законодавства про посеред­ницьку діяльність у страхуванні та перестрахуванні і достовірності їх звітності;

- проведення перевірок щодо правильності застосування страховиками (перестраховиками) та страховими посередниками законодавства про страхову діяльність і достовірності їх звітності;

- розробка нормативних і методичних документів з питань страхової діяльності;

- узагальнення практики страхової діяльності і посередницької

Розділ V. Ринок страхових послуг

діяльності на страховому ринку, розробка і надання в установленому порядку пропозицій відносно розвитку і удосконалення законодавства України про страхову і посередницьку діяльність у страхуванні і перестрахуванні;

- прийняття у межах своєї компетенції нормативно-правових актів з питань страхової і посередницької діяльності у страхуванні та перестрахуванні;

- проведення аналізу додержання законодавства об'єднаннями страховиків і страхових посередників;

- здійснення контролю за платоспроможністю страховиків відповідно до взятих ними страхових зобов'язань перед страху­вальниками;

- забезпечення проведення дослідницько-методологічної роботи з питань страхової і посередницької діяльності у страхуванні та перестрахуванні, підвищення ефективності державного нагляду за страховою діяльністю;

- встановлення правил формування, обліку і розміщення страхових резервів та показників звітності;

- проведенні і координація у визначеному законодавством порядку навчання, підготовки і перепідготовки кадрів та встановлення кваліфікаційних вимог до осіб, які провадять діяльність на страховому ринку, організація нарад, семінарів, конференцій з питань страхової діяльності;

- участь у міжнародному співробітництві у сфері страхування і посередницької діяльності у страхуванні та перестрахуванні, вивчення, узагальнення, поширення світового досвіду, організація виконання міжнародних договорів України з цих питань;

- здійснення організаційно-методичного забезпечення про­ведення актуарних розрахунків.

Законом України "Про страхування" визначено основні права органу страхового нагляду, а саме:

- одержувати в установленому порядку від страховиків звітність про страхову діяльність, інформацію про їх фінансовий стан, та необхідні пояснення щодо звітних даних, а від підприємств, установ (у т.ч. банків, організацій і громадян) - інформацію, необхідну для виконання власних функцій;

- проводити перевірку щодо правильності застосування страхо­виками законодавства України про страхову діяльність і достовірності їхньої звітності за показниками, що характеризують виконання

Горбач Л. М., КаунО.Б. Ринок фінансових послуг

договорів страхування, не частіше як один раз на рік, призначати проведення за рахунок страховика додаткової обов'язкової аудиторської перевірки з визначенням аудитора;

- у випадку виявлення порушень страховиками чинного законо­давства України про страхову діяльність, видавати їм приписи про усунення цих порушень, а якщо це не виконується, то зупиняти або обмежувати дію ліцензій цих страховиків до моменту усунення виявлених порушень або приймати рішення про відкликання ліцензій та виключення з державного реєстру страховиків (перестраховиків);

- проводити тематичні перевірки діяльності страховика у випадках необхідності перевірки фактів, викладених у скаргах, заявах, зверненнях страхувальників, достовірності показників звітності, виконання вимог раніше наданих приписів, за дорученням правоохоронних органів або органів державної влади, зустрічні перевірки достовірності і правильності укладених договорів страхування та перестрахування та у разі надход­ження інформації від страхувальників про порушення;

- одержувати від страхових та перестрахових брокерів установлену звітність про їх діяльність та інформацію про укладені договори, а також необхідні пояснення щодо цих даних;

- видавати приписи страховим посередникам про усунення виявлених порушень законодавства, а у разі їх невиконання приймати рішення про виключення страхового чи перестрахового брокера з державного реєстру страхових та перестрахових брокерів;

- одержувати в установленому порядку від аварійних комісарів інформацію, необхідну для виконання покладених на нього завдань, у т.ч. інформацію про обставини і причини настання страхового випадку та заподіяну шкоду;

- створювати комісії та робочі групи для проведення перевірок діяльності страховиків та страхових посередників;

- здійснювати контроль за достовірністю та повнотою інформації, що надається учасникам страхового ринку;

- одержувати безоплатно від органів виконавчої влади інформацію про статистичну звітність, необхідну для виконання покладених на нього завдань;

- звертатися до суду з позовом про скасування державної
реєстрації страховика (перестраховика) або страхового посередника у
випадках, передбачених законом.

Уповноважений орган має й інші права, надані йому діючим законодавством, які здійснюються в таких напрямках: отримання від

Розділ V. Ринок страхових послуг

страховиків документів на ліцензування; щоквартальна звітність і її аналіз^- здійснення перевірок страхових компаній на місці, а при виявленні порушень - застосування відповідних санкцій.

Державний нагляд України за страховою діяльністю дозволяє попередити фінансові збої, які можуть виникати при недотриманні страховиками вимог страхового законодавства.

Удосконалення функцій державного нагляду за страховою діяльністю необхідно спрямувати на:

- уточнення вимог щодо здійснення обов'язкового щорічного аудиту страхових компаній, типових розцінок оплати за аудит, визначення переліку аудиторських фірм, яким, виходячи із забез­печення необхідними фахівцями, можна доручати здійснення аудиту страхових компаній, дасть змогу підвищити якість і відповідальність за достовірність висновків за наслідками аудиту, зменшити кількість перевірок страховиків із розрізнених питань їх діяльності;

- обгрунтованість створення, реорганізації та ліквідації страхових

компаній;

- опрацювання проектів нормативно-інструктивних документів щодо розробки бізнес-планів, ведення спеціального обліку, аналізу і звітності страховиків (включаючи форму балансу); здійснення реєстрації, обліку та сертифікації страхових посередників з максимальним наближенням цих документів та заходів до міжнародних стандартів;

- посилення кадрового потенціалу контролюючих органів за рахунок залучення до роботи в них працівників, що мають достатній теоретичний рівень та практичний досвід страхової діяльності;

- враховуючи досвід західних країн, передбачити щорічні відрахування страховиками частини прибутку (0,2% отриманих страхових премій) на спеціальний рахунок Уповноваженого органу з цільовим використанням цих коштів на формування інформаційно-методичної бази фінансування науково-пошукових робіт із стра­хування.

Крім цього, державний нагляд за страховою діяльністю має бути спрямований на посилення якості виконання функцій щодо нагляду за страховою діяльністю в напрямах запобігання банкрутству страховиків грубого порушення ними зобов'язань перед страху­вальниками', здійснення псевдострахування з метою відмивання грошових коштів, виплати керівникам та іншим відповідальним особам підприємств, особливо державного сектора, незаконних комісійних винагород- Державне регулювання страхової діяльності в

Горбач Л. М., Каун О. Б. Ринок фінансових послуг

Україні повинно бути спрямоване на забезпечення умов для форму­вання і розвитку цивілізованого страхового ринку, головною метою якого повинна стати організація найбільш повного захисту страху­вальників. Таке регулювання повинно сприяти посиленню ролі на страховому ринку компаній, які мають стійке фінансове положення, і не допускати на ринок спекулятивні і фіктивні компанії, які можуть нанести збиток як страхувальникам, так і розвитку страхової справи взагалі.

Усього цього можна досягти за допомогою таких заходів:

- запровадження поточного нагляду за фінансовим станом
страховиків та страхових брокерів через здійснення контролю за
фінансовою звітністю;

- удосконалення технології ліцензування страховиків, у тому числі за рахунок введення більшої кількості уніфікованих вимог до правил страхування;

- опрацювання економічно обгрунтованих нормативів діяльності страховиків та страхових посередників, дотримання яких мінімізує ризик дестабілізації їх роботи;

- розширення прав та підвищення оперативності спеціально уповноваженого органу у справах державного нагляду за страховою діяльністю;

- налагодження системи "електронна пошта" між спеціально уповноваженим органом у справах державного нагляду за страховою діяльністю та страховиками, страховими посередниками і об'єд­наннями страховиків та страхових посередників;

- створення електронного банку даних усіх страховиків та страхових посередників, аналітичної служби для здійснення поточного та дискретного моніторингу страхового ринку, а на їх основі — системи раннього запобігання порушенням законодавства страховиками та страховими посередниками;

- опрацювання за участю науковців та фахівців у сфері страху­вання проектів нормативно-правових актів та інструктивних доку­ментів з метою максимального наближення їх до міжнародних норм.

Страховикам доцільно активніше здійснювати роботу щодо координації діяльності компаній, захисту їх спільних інтересів у владних структурах, розширенні співпраці з міжнародними страховими інституціями. З цією метою потрібно активізувати роботу Ліги страхових організацій України, галузевих і територіальних страхових об'єднань. Не слід укладати угоди про створення об'єднань, що можуть

Розділ V. Ринок страхових послуг

обмежувати вільний розвиток конкуренції в страховій справі, а також сприяти монополізації умов страхування, позбавленню компаній вільного встановлення тарифів та розміру комісійної винагороди.

З метою забезпечення дієвого захисту майнових прав та інтересів юридичних та фізичних осіб від різноманітних ризиків, підтримання економічної стабільності суспільства необхідне підвищення ефек­тивності державного регулювання страхової діяльності шляхом:

- розвитку обов'язкових видів страхування при одночасному забезпеченні механізмів контролю;

- встановлення єдиних принципів конкурсного відбору страхо­виків для здійснення обов'язкових видів страхування;

- створення сприятливих умов для інвестування страхових
резервів в економіку держави;

- встановлення законодавчої вимоги щодо юридичних осіб з
питань визначення за окремими видами діяльності форм страхового
захисту працівників та майна, яке перебуває в їх власності або
управлінні, у тому числі в сільськогосподарському секторі, як
інструменту управління ризиками.

Реалізація комплексу перерахованих заходів щодо розвитку страхової справи сприятиме зміцненню економіки України і підвищенню добробуту громадян.

Ліцензування страхових компаній. Вихід на страховий ринок великої кількості страхових компаній, відсутність у суспільстві і у підприємців достатніх знань і навичок у галузі страхування посилює потребу в забезпеченні захисту інтересів сторін страхового договору через систему ліцензування страхових компаній до початку їх діяльності і подальшого нагляду за виконанням законодавства. Страхова компанія — спеціалізована фінансова організація, діяльність якої повинна регулюватися державою. Тільки після отримання спеціального дозволу — ліцензії в Міністерстві фінансів України — у державному органі виконавчої влади, який займається державним регулюванням страхової діяльності на території України і здійснює нагляд за діяльністю страхових компаній, страхова компанія має право займатися безпосередньо страхуванням.

Ліцензія — документ, який підтверджує право на проведення конкретних видів страхування (перестрахування) при дотриманні правил страхової діяльності.

Ліцензування — видача страховим організаціям дозволу на право здійснення тих чи інших видів страхування. Умови ліцензування

Горбач Л. М., КаунО.Б. Ринок фінансових послуг

передбачають механізм попереднього контролю за достатністю власних ресурсів, включаючи статутний капітал.

Для отримання ліцензії юридична особа, яка створена у формі акціонерного, повного, командитного товариства або товариства з додатковою відповідальністю згідно з Законом України "Про господарські товариства" повинна відповідати вимогам ст.2 Закону України "Про страхування", а саме:

- учасників страховика повинно бути не менше трьох;

- страхова діяльність в Україні здійснюється виключно страхо­виками — резидентами України;

- при створенні страховика або збільшенні зареєстрованого статутного фонду статутний фонд повинен бути сплачений виключно у грошовій формі. Дозволяється формування статутного фонду страховика цінними паперами, що випускаються державою, за їх номінальною вартістю в порядку, визначеному Міністерством фінансів, але не більше 25% загального розміру статутного фонду;

- загальний розмір внесків страховика до статутних фондів інших страховиків України не може перевищувати 30% його власного статутного фонду, в тому числі розмір внеску до статутного фонду окремого страховика не може перевищувати 10%.

Крім цього, забороняється використовувати для формування статутного фонду векселі, кошти страхових резервів, а також кошти, отримані в кредит, позику та під заставу, і вносити нематеріальні активи.

Страховики, які отримали ліцензію на страхування життя, не мають права займатися іншими видами страхування. Ліцензії на проведення страхування життя видаються без зазначення в них строку дії.

Кабінет Міністрів України встановлює розмір плати за видачу ліцензій на проведення конкретних видів страхування.

Для отримання ліцензії страховик зобов'язаний подати до Уповноваженого органу заяву, до якої додаються:

- копії установчих документів та копія свідоцтва про реєстрацію;

- довідки банків або висновки аудиторських форм (аудиторів), що підтверджують розмір сплаченого статутного фонду;

- довідка про фінансовий стан засновників страховика, підтверджена аудитором (аудиторською фірмою), якщо страховик створений у формі повного чи командитного товариства, або товариства з обмеженою відповідальністю;

- правила (умови) страхування;

Розділ V. Ринок страхових послуг

- економічне обгрунтування запланованої страхової (пере-страхувальної) діяльності;

- інформація про учасників страховика, голову виконавчого органу та його заступників, копія диплома голови виконавчого органу страховика або його першого заступника про вищу економічну або юридичну освіту, копія диплома головного бухгалтера страховика про вищу економічну освіту, інформація про наявність відповідних сертифікатів у випадках, передбачених Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг.

Орган страхового нагляду згідно з чинним законодавством зобов'язаний розглянути клопотання страховика про видачу йому ліцензії у термін, що не перевищує ЗО календарних днів з часу отримання всіх передбачених статтею 38 Закону України "Про страхування" документів.

Якщо страховик вносить якісь зміни в документи, необхідні для отримання ліцензії, то він зобов'язаний повідомити орган страхового нагляду у десятиденний термін з часу реєстрації цих змін у встановленому порядку.

Орган страхового нагляду може відмовити страховику у видачі ліцензії на проведення тих чи інших видів страхування. Підставою для відмови у видачі юридичній особі ліцензії на проведення страхової діяльності може бути невідповідність документів, що додаються до заяви, вимогам чинного законодавства України.

Про відмову у видачі ліцензії орган страхового нагляду повідомляє юридичну особу в письмовій формі із зазначенням причин відмови.

Спори про відмову у видачі або відкликанні ліцензії розглядаються у судовому порядку.

Поиск по сайту: