Поняття та учасники ринку інвестиційних послуг в Україні

Надання фінансових послуг нерозривно пов'язане з ринком інвестиційних послуг. Ринок інвестиційних послуг є частиною загального ринку фінансових послуг і за своїм змістом є ринком фінансового капіталу, що вкладається у виробництво.

У вужчому розумінні під ринком інвестиційних послуг мають на увазі ринок інструментів фінансового інвестування. У зарубіжній практиці цей ринок часто ототожнюється з фондовим ринком, оскільки основними формами інвестицій там є інвестиції в цінні папери. У нашій практиці поняття ринку інвестиційних послуг розглядається по-іншому — як ринок послуг фінансових посередників, що надаються клієнтам з приводу інвестування грошових ресурсів у всіх його формах. Виходячи з цього розуміння, поняття ринку інвестиційних послуг здійснюється не з позиції фінансових активів, в які вкладаються кошти, а від акту перетворення грошових коштів у інвестиції фінансового характеру.

Економічна діяльність окремих господарюючих суб'єктів та країни в цілому значною мірою характеризується обсягом здійснюваних інвестицій.

Терміни "інвестиції", "інвестування", "інвестиційний про­цес", "інвестиційна діяльність", "інвестиційна політика" стали вживатися у нашій країні нещодавно. Тому поняття та сутність цих термінів у нашій економічній літературі все ще трактуються по-різному. Так, наприклад, поняття "інвестиції" ототожнюється з капітальними вкладеннями, "інвестиційна діяльність" — з інвес­туванням. Хоча ці поняття за своєю суттю та економічним зна­ченням не однозначні.

Термін "інвестиції" походить від латинського слова "invest", що означає вкладення коштів, тобто - це вкладення капіталу з метою подальшого його збільшення. Інвестиції мають фінансове та економічне визначення.

За фінансовим визначенням, інвестиції — це всі види активів (коштів), що вкладаються в господарську діяльність з метою отримання доходу. Економічне визначення інвестицій можна сформулювати так: інвестиції — це видатки на створення, розширення, реконструкцію та

ГорбачЛ.М., Каун О.Б. Ринок фінансових послуг

технічне переозброєння основного капіталу, а також на пов'язані з цим зміни оборотного капіталу, оскільки зміни у товарно-матеріальних запасах здебільшого залежать від руху видатків на основний капітал.

До інвестицій відносять придбання в повну або часткову власність підприємств і організацій, купівлю акцій, облігацій та інших цінних паперів, внески у статутний фонд спільних підприємств, кредити юридичним і фізичним особам, вкладання у вигляді технологій, машин, устаткування, ліцензій, будь-якого іншого майна, інтелектуальних цінностей, а також банківські вкладення і придбання нерухомості.

Інвестиції в об'єкти підприємницької діяльності здійснюються в різних формах. З метою обліку, аналізу та планування інвестиції класифікуються за різними ознаками.

1. За об'єктами вкладень виділяються реальні та фінансові
інвестиції.

Під реальними інвестиціями мають на увазі вкладення коштів у реальні активи - як матеріальні, так і нематеріальні (іноді вкладення коштів у нематеріальні активи, пов'язані з науково-технічним прогресом, характеризуються як інноваційні інвестиції).

Під фінансовими інвестиціями мають на увазі вкладення коштів у різні фінансові активи, серед яких найбільш значущу частку посідають вкладення коштів у цінні папери.

2. За характером участі в інвестуванні виділяються прямі та
непрямі інвестиції.

Прямі інвестиції — це інвестиції, які здійснюються прямими інвесторами, тобто юридичними чи фізичними особами, які повністю володіють підприємством чи контролюють не менше 10 % акцій або акціонерного капіталу підприємства, що дав право на участь в управлінні підприємством.

Серед прямих інвестицій виділяють:

—внески у статутний фонд, які включають матеріальні активи (внески у вигляді нерухомості, обладнання, товарів) і грошові кошти (внески у грошовій формі);

—кредити, отримані від закордонного співвласника підприємства;

— інші, куди відносять, наприклад, додаткові акції, придбанні
прямим інвестором; реінвестований дохід; обладнання, передання
прямим інвестором підприємству (крім внесків у статутний фонд) тощо.

Під непрямими інвестиціями мають на увазі інвестування, опосередковане іншими особами (інвестиційними або фінансовими посередниками).

Розділ VI. Ринок інвестиційних послуг

3. За періодом інвестування розрізняють короткострокові та
довгострокові інвестиції.

Під короткостроковими інвестиціями розуміють вкладення капіталу на період, не більше одного року (наприклад, короткострокові депозитні внески, купівля короткострокових ощадних сертифікатів і т. ін.).

Під довгостроковими інвестиціями розуміють вкладення капіталу на період більше одного року.

4. За належністю капіталу, шо інвестується, виділяють вітчизняні
та іноземні інвестиції.

До вітчизняних належать інвестиційні кошти резидентів країни. Під іноземними інвестиціями в Україну розуміють вкладення іноземного капіталу, а також капіталу закордонних філій українських юридичних осіб у підприємства й організації на території України з метою отримання доходу. Під українськими закордонними інвестиціями мають на увазі вкладення українського капіталу, а також капіталу українських філій іноземних юридичних осіб у підприємства й організації, які розміщенні за межами України.

Особливим видом інвестицій є портфельні інвестиції. Портфельні інвестиції— це купівля акцій, які не дають права вкладникам впливати на функціонування підприємств і складають не менше 10 % у загальному акціонерному капіталі підприємства, а також облігацій, векселів та інших боргових цінних паперів власного і позичкового капіталу.

Повільне і нестабільне зростання частки корпоративних інвестицій в економіку України пояснюється несформованістю українського ринку цінних паперів і нестійкістю вітчизняної нормативної бази.

Інші інвестиції — це залишкова категорія, яка не підпадає під визначення прямих і портфельних інвестицій. До інших інвестицій належать:

—торгові кредити (попередня оплата за імпорт або експорт і надання кредиту для імпорту або експорту);

—інші кредити (включають різноманітні кредити, крім торгових, отримані не від прямих інвесторів); до їх числа належать кредити, отримані від міжнародних фінансових організацій: Світового фонду, МВФ, ЄБРР тощо;

—банківські вкладення (власне рахунки закордонних юридичних осіб в українських банках (інвестиції в Україну із-за кордону) і українських юридичних осіб у закордонних банках (інвестиції України за кордон);

Горбач Л. М., Каун О. Б, Ринок фінансових послуг

— інші — до цієї залишкової категорії належать всі незазначені
вище фінансові активи і пасиви, наприклад, дебіторська і кредиторська
заборгованість, які належать до прострочених процентних платежів,
прострочених позичкових платежів, невиплаченої заробітної плати,
неоплачених позик).

Однією із основних форм залучення прямих іноземних інвестицій є створення на території України спільних підприємств і підприємств із 100 %-м іноземним капіталом.

Учасниками ринку інвестиційних послуг є:

—інвестори (замовники);

—виконавці робіт (підрядники);

—користувачі об'єктів інвестиційної діяльності;

—постачальники товарно-матеріальних цінностей, обладнання та проектної продукції;

—фінансові посередники (банківські, страхові та посередницькі організації, інвестиційні фонди та компанії та ін.);

—громадяни України;

—іноземні юридичні та фізичні особи, держави та міжнародні організації.

Суб'єкти інвестиційної діяльності можуть об'єднувати кошти для здійснення спільного інвестування. Інвестори мають право бути замовниками, вкладниками, кредиторами, покупцями, а також виконувати інші функції учасників інвестиційного процесу. Якщо замовник не є інвестором, то він наділяється правами володіння, користування й розпорядження інвестиціями на період та на умовах, що визначаються договором між учасниками інвестиційного процесу. Користувачами об'єктів інвестиційної діяльності можуть бути юридичні та фізичні особи, державні та муніципальні органи, іноземні держави та міжнародні організації, для яких створюються об'єкти інвестиційної діяльності.

Якщо користувач об'єкта інвестиційноїдіяльності не є інвестором (орендар, лізингоотримувач), то взаємовідносини між ним та інвестором реалізуються шляхом угоди (контракту) про інвестування. Суб'єкти інвестиційної діяльності мають право поєднувати функції двох або кількох учасників. Усі інвестори мають рівні права на здійснення інвестиційної діяльності. Інвестор самостійно визначає обсяги, напрямки, розміри та ефективність інвестицій.

Головне завдання фінансових посередників, які складають основу інфраструктури ринку інвестиційних послуг, полягає у спрямуванні

Розділ VI. Ринок інвестиційних послуг

руху капіталу (інвестиційних ресурсів) до найефективніших споживачів. Саме посередники сприяють зниженню ризику вкладень власників малих заощаджень, забезпечуючи їм сталі доходи. Відсутність фінансових посередників на цьому ринку може спричинити до операційного його згортання та посилення натуралізації господарського життя.

Дієвим суб'єктом інвестиційного процесу в Україні у ході ринкової трансформації економіки є банківська система, тобто центральний банк (Національний банк України) та мережа комерційних банків.

Банківські установи поряд із традиційним обслуговуванням -кредитним, розрахунково-касовим, депозитним - значно розширюють свою діяльність шляхом проведення операцій із цінними паперами, інвестиційного кредитування, проектного фінансування, довірчих операцій, вкладення коштів у статутні фонди суб'єктів госпо­дарювання. Значно розширюється зовнішньоекономічна діяльність банків, які за ліцензією НБУ можуть здійснювати операції в іноземній валюті, обслуговуючи таким чином міжнародну торгівлю та інвес­тиційну діяльність.

Страхові компанії забезпечують захист від інвестиційних ризиків, підвищують інвестиційну привабливість суб'єктів господарської діяльності. Для фінансового забезпечення інвестиційних проектів і залучення коштів для інвестування страхові угоди є необхідністю. В економічно розвинутих країнах страховий ринок охоплює систему економічних відносин компаній, які здійснюють операції щодо їх страхування, перестрахування, а також колективного страхування. Крім того, він є важливим фінансовим інструментом регулювання національної економіки та потужним засобом акумулювання коштів для їх подальшого вкладення в економіку. Страхові компанії та їхні консорціуми створили гнучку систему страхування й перестрахування, яка обслуговує вітчизняних і зарубіжних інвесторів. Вітчизняний страховий ринок має величезний потенціал розвитку. За експертними оцінками, сьогодні в країні застраховано тільки 10% ризиків, тоді як у більшості держав цей показник становить 90-95%. Частка українського ринку в західноєвропейському обсязі страхових послуг дорівнює лише 0,05%, хоча в Україні проживає 7% населення Європи.

В Україні ж інвестиційні можливості страхових компаній досить обмежені. Причина тому — невеликий набір інвестиційних інструментів і недовіра населення до довгострокових інвестицій.

Утім, Закон України "Про страхування" передбачає значне розширення механізмів інвестування страхових компаній у національну

Горбач Л. М., Каун О. Б. Ринок фінансових послуг

економіку. Згідно з цим документом страхові резерви будуть розмішуватися з урахуванням їх безпеки, прибутковості, ліквідності та диверсифікації. Вони будуть представлені активами таких категорій: грошові кошти на поточних рахунках; банківські вклади (втому числідепозити); нерухомість; цінні папери, які передбачають отримання доходів; цінні папери, емітовані державою; права вимоги до перестрахувальників; інвестиції у вигляді фінансових та інших вкладів, які використовуються для інвестування в економіку України за напрямами, визначеними урядом; централізовані страхові резерви; фонд страхових гарантій; довгострокові інвестиційні кредити.

Передусім важливо відновити довіру населення до довгострокових вкладень. Для цього необхідні серйозні, зрозумілі для потенційних клієнтів гарантії повернення вкладених коштів і нарахованих на них відсотків. Для прикладу можна було б запропонувати використання акумульованих коштів лише для поповнення валютних запасів Національного банку; використання для гарантії цих внесків неру­хомості, що належить державі (за прикладом іпотеки), акцій прибут­кових підприємств нафто-газової галузі тощо.

Страхові компанії повинні набути прав інституційних інвесторів: мати можливість конвертувати гривні у валюту, вкладати кошти страхових резервів у житлове будівництво, іпотеку. Ймовірно, гарантами інвестицій у страхування життя могли б стати міжнародні фінансові інституції. Розгляд питання про часткове розміщення накопичувальної частини резервів зі страхування життя за кордоном допомогло б вирішити проблему інвестицій для страховиків і страхувальників. Як варіант можна було б дозволити страховикам вкладати кошти у великі (надійні) зарубіжні компанії, які реалізують серйозні інвестиційні проекти в Україні.

Одним із найважливіших фінансових посередників є кредитні спілки. Кредитна спілка, як громадська організація, створюється на добровільних засадах для фінансового та соціального захисту своїх членів шляхом залучення їхніх особистих заощаджень для взаємного кредитування. Вона не ставить за мету отримання прибутку, фінансову діяльність провадить так, щоб залучені кошти не зменшувалися і забезпечували покриття витрат на її утримання. Базуючись на засадах кооперації, кредитна спілка спроможна фінансувати підприємницькі проекти своїх членів, які об'єднуються переважно за видом діяльності. Такі спілки з'явилися в Україні на початку 1993 року. Функціонують вони згідно зі статутом, надаючи позички (у тому числі під заставу майна) за

Розділ VI. Ринок інвестиційних послуг

рахунок пайового фонду, створеного їх учасниками. Отримані під невисокий процент кредити використовуються членами спілок на споживчі та інвестиційні потреби. Сьогодні в нашій країні налічується 600 кредитних спілок, ізнихдіючих 112. Вони функціонують майже в усіх регіонах. Більшість із них входить до Національної асоціації кредитних спілок України - НАКСУ. Стратегія розвитку кредитного руху в нашій країні передбачає такі перспективні напрями:

—кредитування сільських кооперативів, фермерів, власників земельних паїв;

—кредитування малого бізнесу;

—розробку відповідних законодавчих актів;

— розвиток послуг кредитних спілок.

Кредитні спілки, на відміну від комерційних банків, працюють із фізичними особами, дохід яких незначний. Останні, вкладаючи невеликі суми внесків, мають змогу одержувати за низькими процентними ставками цільові кредити на розвиток власного бізнесу, а також: на здійснення інвестиційної діяльності.

На початку XXI ст. економічна ситуація в Україні склалася так, що обмеженість в інвестиційних ресурсах стримує процес фор­мування її ринкової економіки. Об'єктивно результативність інвестування безпосередньо залежить від дієвості заходів у напрямі підвищення сприятливості інвестиційного клімату. Сучасні еко­номічні реформи, спрямованість на становлення принципів макро-економічної стабілізації, комплексна приватизація, розвиток схем приватної власності й господарювання та лібералізація ринку створюють в Україні фундаментальні засади щодо подальшого поліпшення інвестиційного клімату. В державі цілеспрямовано усуваються бюрократичні перепони на шляху до процесу інвес­тування та знижуються інвестиційні ризики, що зумовлені перехідним періодом. Так, згідно з чинним законодавством України, вкладені інвестиції не підлягають націоналізації чи реквізиції та гарантується іноземному інвесторові право на негайне і безперешкодне отримання його прибутків. Відзначається тенденція до зростання переваг тих іноземних компаній, які прийшли на український ринок першими. Водночас високий рівень зносу основних фондів, наростання частки застарілого технологічного обладнання, недостатнє ресурсне забезпе­чення процесу технічного переозброєння та реконструкції підприємств суттєво актуалізують проблему формування інвестиційного клімату в Україні.

Горбач Л.М., КаунО.Б. Ринок фінансових послуг

Об'єктивно на різних рівнях управління як держави, так і її регіонів здійснюються відповідні кроки щодо сприятливості інвестиційного клімату, зокрема налагоджується механізм функціонування системи пільг для інвесторів.

Водночас з методологічної точки зору проблема розкриття сутності інвестиційного клімату залишається невирішеною. Незважаючи на численні публікації стосовно такої проблематики, фундаментальність поняття інвестиційного клімату потребує активного осмислення.

Інвестиційний клімат - це багатофакторна система ціле­спрямованих вчинків і дій, яка свідомо формується на державному та регіональному рівнях в інтересах ширшого залучення на конкретну територію додаткових ресурсів як у грошовій, так і в матеріальній формах.

Інвестиційний клімат — це загальна атмосфера розуміння економічної ситуації та потреби в залученні додаткових ресурсів, яка панує в різних сферах соціально-економічного розвитку держави, регіону. Інвестиційний клімат — це комплекс політичних, соціальних, інноваційних, інфраструктурних елементів, які наявні на певній території та дають у своєму сумарному прояві синергічний ефект. Останнє у вигляді формули можна записати так:

виходячи з умови, що а_х входить в область А,тоА = (а,, а₂,..., а_п),

де ІК_А— інвестиційний клімат території;

а. — /-тий елемент системи ІК,;

IE. — /-тий інвестиційний елемент.

Інвестиційний клімат - це внутрішня атмосфера (енергетика), яка сформована на конкретній території, виходячи з пріоритету залучення додаткових фінансових ресурсів, і впливає на позицію інвестора щодо прийняття рішення про інвестування об'єктів певної території.

Інвестиційним кліматом називається ситуація в країні з позиції іноземних підприємств, які вкладають в її економіку свої капітали. Цей клімат складається із великої кількості факторів, які можна об'єднати у такі групи:

—соціально-політична ситуація в країні та її перспективи;

—внутрішньоекономічна ситуація і перспективи її розвитку;

—зовнішньоекономічна ситуація та її перспективи.

Розділ VI. Ринок інвестиційних послуг

Існує і найчастіше використовується й інший підхіддо класифікації ризиків. У ньому виділяють такі групи:

—політичні ризики (включаючи деякі соціальні);

—фінансові ризики, включаючи, в основному, платоспроможність країни з точки зору надання їй та її юридичним особам позичкового капіталу;

—ризики операцій, зокрема:

а) ризики зовнішньоторговельної діяльності;

б) ризики виробничої діяльності.

Сьогоднішнє формування сприятливого інвестиційного клімату в державі позначиться на її майбутньому.

Логічним результатом дієвості інвестиційного клімату є досягнення визначених цілей інвестування. Водночас активність різних тери­торіальних інституцій із метою формування ще сприятливішого інвестиційного клімату не завжди адекватно супроводжується зростанням інвестиційних потоків.

Результативність інвестиційного клімату для конкретної території проявляється удвох аспектах: економічному та соціальному. В економічному — через зростання (спадання) макроекономічних показників, насамперед ВВП на душу населення та експортних потужностей. Щодо соціального, то його проявом є зниження соціальних ризиків, зростання заробітної плати, а значить - купівельної спроможності населення території.

Слід зазначити, що інвестиційний клімат дає й мультиплікативний ефект, коли вкладання інвестицій у розвиток однієї галузі економіки на певній території призводить через зростання її прибутковості до задіювання інших галузей (підприємств) та в цілому до можливостей збільшення інвестиційних вкладень.

Інвестиційному клімату території властивий принцип конку­рентоспроможності. Об'єктивно, шо інвестор за інших однакових умов вкладатиме інвестиції саме в територію з порівняно вищими ознаками конкурентоспроможності, тобто саме туди, де потенційна окупність інвестиційних вкладень буде швидшою.

Розрізняють інвестиційний клімат як держави, так і регіону. Інвестиційний клімат держави може відрізнятися за певними показниками від окремого регіону, де створюються додаткові переваги стосовно конкретного інвестора. Відзначимо, що ці переваги, навіть незважаючи на можливий серйозний інвестиційний ризик, можуть створювати перспективні умови для інвестора щодо

Горбач Л. М., Каун О. Б. Ринок фінансових послуг

вкладання коштів у конкретну територію. При функціонуванні системи цивілізованого інвестиційного клімату, тобто за рахунок здійснення активних кроків щодо забезпечення конкретних пільг для інвесторів, відбувається еволюційне нарощування інвестиційних вкладень у певну територію.

Оцінка ризиків важлива для будь-якого інвестора, але особливо при здійснення капіталовкладень за кордоном. Тому деталізуються негативні та позитивні моменти систем оцінки інвестиційного клімату:

— підбір факторів ризику, їхня роль у будь-якій системі не можуть
бути повністю об'єктивними, тому доцільно порівнювати оцінки
ризику, що даються різними системами;

— при аналізі факторів ризику інвестору достатньо приділити
особливу увагу тим, з ким він частіше стикатиметься.

Системи оцінки ризиків спрямовані на допомогу потенційному інвестору лише на початковій стадії інвестиційного проекту: при відкритті фірми за кордоном, коли потрібно приймати рішення типу "де" (вибір країни розміщення капіталовкладень), "як" (спосіб проникнення на ринок) і "коли" (залежно від терміну "життя" проекту; при вже працюючій за кордоном фірмі, коли вирішується доцільність розширення діяльності на ринку та планування збуту потрібної продукції).

Можливі різноманітні методи зменшення ризиків:

— добавка (премії) за ризик до вартості проекту;

— створення (розширення) резервного фонду фірми як страховка від можливих утрат від інвестиційної діяльності за кордоном;

— страхування від політичного ризику через приватні страхові компанії, а також через державні і напівдержавні організації та служби;

— підбір такого проекту дуже потрібний країні, яка приймає, (з новою технологією, експортною спроможністю) і тому буде під опікою за кордоном;

— диверсифікація ризиків через географічну розосередженість зарубіжних активів фірми.

В Україні для залучення іноземних інвестицій важливо створити привабливий інвестиційний клімат. Однією із складових роботи із залучення іноземних інвестицій є проведення податкової політики, спрямованої на стимулювання інвестиційної діяльності державних та іноземних суб'єктів господарювання.

Розділ VI. Ринок інвестиційних послуг

Поиск по сайту: