У/ Розділ І. Сутність та умови формування ринку фінансових послуг..9 7 страница

3.2. Правове забезпечення надання фінансових послуг

В Україні встановлена така структура нормативно-правового регулювання ринку фінансових послуг залежно від суб'єктів під­приємницької діяльності, які надають фінансові послуги в Україні (див. рис. 9).

Система законодавства щодо регулювання ринків фінансових послуг передбачає наявність спеціального законодавства, що регулює діяльність окремих видів небанківських фінансових установ і ринків фінансових послуг, функціонування рамкового законодавства, зокрема:

- законодавства, яке визначає організаційно-правові засади створення та управління діяльністю небанківських фінансових установ;

- законодавства про режим оподаткування діяльності небан­ківських фінансових установ;

- законодавства, яке регулює договірні правовідносини в процесі надання фінансових послуг;

Розділ III. Державне регулювання ринків фінансових послуг

- законодавства, яке визначає механізми забезпечення прозорості та захисту прав кредиторів, інвесторів і вкладників у небанківських фінансових установах тощо.

Рис.9. Структура нормативно-правового регулювання ринку фінансових

послуг в Україні

Структура нормативно-правового регулювання ринку фінансових послуг для небанківських фінансових установ складається з двох рівнів (див. рис. 9). На першому рівні системи нормативно-правового

Горбач Л. М., КаунО.Ь. Ринок фінансових послуг

регулювання ринку фінансових послуг стоїть Закон України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", яким визначені загальні правові засади у сфері надання фінансових послуг, здійснення регулятивних та наглядових функцій за діяльністю з надання фінансових послуг. Метою цього Закону є створення правових основ для захисту інтересів споживачів фінансових послуг, правове забезпечення діяльності і розвитку конкуренто­спроможного ринку фінансових послуг в Україні, правове забез­печення єдиної державної політики у фінансовому секторі України. Закон складається з восьми розділів.

У першому розділі визначені: сфера дії закону і законодавство про регулювання діяльності з надання фінансових послуг.

У другому розділі "Умови надання фінансових послуг" розгля­даються види фінансових послуг, умови отримання права на здійс­нення операцій із надання фінансових послуг і порядок складання відповідного договору.

Третій розділ "Умови створення та діяльності фінансових установ" містить положення, що стосуються організаційних правил, капіталу фінансової установи, порядку прийняття рішення при конфлікті інтересів, достовірності реклами та інформації про діяльність цих підприємств, прав клієнта на інформацію, порядку започаткування їх функціонування, реорганізації таліквідації, обліку та звітності, вимог до зовнішнього аудиту, недопущення обмеження конкуренції на ринках фінансових послуг, запобігання легалізації (відмив.ання) доходів, одержаних злочинним шляхом.

У четвертому розділі визначаються мета, форми державного регулювання ринків фінансових послуг, органи, що здійснюють його, а також умови співпраці та координаціїдіяльності між цими органами.

П'ятий розділ присвячений висвітленню засад організації, повно­важень і порядку діяльності спеціально Уповноваженого органу виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг. Зокрема, тут наводяться умови створення і ліквідації Уповноваженого органу, його завдання і повноваження, порядок призначення і звільнення з посади голови цього органу, інспектування фінансових установ.

У шостому розділі "Ліцензування діяльності фінансових установ" визначені види діяльності, що ліцензуються, документи, які подаються органу ліцензування для одержання ліцензії, порядок прийняття рішення про видачу або відмову у її видачі, відомості, що містить цей документ, та порядок його видачі.

Розділ III. Державне регулювання ринків фінансових послуг

Сьомий розділ "Заходи впливу" містить порядок застосування заходів впливу, їх види, штрафні санкції, що застосовуються до суб'єктів підприємницької діяльності — юридичних осіб за правопорушення, вчинені на ринках фінансових послуг, порядок їх застосування за порушення правил діяльності суб'єктами підприємницької діяльності — юридичними особами на цих ринках, адміністративна і кримінальна відповідальність за правопорушення, пов'язані з діяльністю на ринках фінансових послуг, підстави призначення тимчасової адміністрації, вимоги до тимчасового адміністратора та умови його призначення.

У восьмому розділі включено порядок набрання чинності закону та завдання для органів державного управління і фінансових установ з приводу коректної дії його в правовому полі держави.

На другому рівні системи нормативно-правового регулювання ринку фінансових послуг розробляються і впроваджуються нормативні акти Президента України, Кабінету Міністрів України, Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг, інших урядових органів, які встановлюють принципові норми державного регулювання і покликані переважно для розшифрування і деталізації окремих положень основного закону.

Фундаментальну основу структури системи нормативно-правового регулювання ринку фінансових послуг для банківських фінансових установ складають Закони України " Про банки і банківську діяльність" і "Про Національний банк України" (див. рис. 9). Безумовно, визначальні засади першого рівня системи закладені в першому законі, який включає сім розділів.

У першому розділі "Загальні положення" визначаються предмет і мета закону, сфера його застосування, особливості структури банківської системи України, організаційно-правові форми банку, істотні ознаки державних, кооперативних, банків, банківських об'єднань, спілок та асоціацій.

У другому розділі розглядаються питання створення, державної реєстрації, ліцензування діяльності та реорганізації банків, звертається увага на такі моменти формування діяльності банку, як: склад учасників, найменування, статут банку, порядок подання документів на державну реєстрацію, підстави для відмови в її проведенні, умови видачі банківської ліцензії та випадки, за яких Національний банк України може відкликати цю ліцензію, а також особливості порядку відкриття філій і представництв банків на території України та їх реорганізації.

Горбач Л. М., КаунО.Б. Ринок фінансових послуг

У третьому розділі "Капітал, управління, вимоги до діяльності Банків" наведені питання формування капіталу, фондів та резервів банку, визначені основи управління банком і вимоги до його діяльності. До важливих складових цього розділу належать питання регулювання відносин банку з клієнтами, розкриття банківської таємниці і запобігання легалізації грошей, набутих злочинним шляхом. У четвертому розділі "Регулювання банківської діяльності. Банківський нагляд" наведені повноваження Національного банку України, форми регулювання та організаційні засади його нагляду за банківською діяльністю. Важливе місце цього розділу належить розкриттю загальних засад ведення бухгалтерського обліку в банках, висвітленню порядку подання ними звітності центральному банку країни, організації проведення інспекційних перевірок банків.

П'ятий розділ "Тимчасова адміністрація та ліквідація банків" містить положення про призначення тимчасової адміністрації, термін її дії з вказівкою вимог до осіб, які входять до складу цієї адміністрації, їх прав та обов'язків, умов припинення діяльності. Друга частина цього розділу розкриває особливості проведення ліквідації банків із визначенням її підстав, вимог до ліквідатора, повноважень і наслідків його призначення, а також порядку оцінки майна, його продажу та задоволення вимог до банку в результаті ліквідаційної процедури.

У шостому розділі визначається механізм оскарження рішень Національного банку України, а у сьомому — порядок набрання чинності закону "Про банки і банківську діяльність".

Діяльність банківських фінансових установ в Україні регулюється також Законом України "Про Національний банк України", яким визначено правовий статус, функції, повноваження і принципи роботи центрального банку країни. Закон вміщує п'ятнадцять розділів.

Першим розділом визначається правова основа діяльності, розмір статутного капіталу, вимоги економічної самостійності, доходи, видатки і функції головного банку країни.

Другий розділ " Керівні органи Національного банку" присвячений відображенню системи управління Національного банку України, визначенню повноважень, складу, порядку роботи Ради і Правління Н БУ, функціональні обов'язки їх голів.

У третьому розділі "Організаційні основи та структура Націо­нального Банку" розглядаються особливості структуризації системи центрального банку і правовий статус його філій (територіальних управлінь).

Розділ III. Державне регулювання ринків фінансових послуг

У четвертому розділі "Грошово-кредитна політика" визначаються основні засади грошово-кредитного регулювання, його засоби і методи; порядок встановлення норм обов'язкових резервів і процентних ставок; особливості управління золотовалютними резервами, проведення операцій на відкритому ринку, а також регулювання імпорту та експорту капіталу.

П'ятий розділ "Управління готівковим грошовим обігом" обумовлює повноваження Національного банку щодо організації обігу готівки в Україні. Цим розділом обумовлюються організаційні засади обігу банкнот і монет; встановлення офіційного курсу гривні, забезпечення її конвертованості.

У шостому розділі "Організація розрахунків та бухгалтерського обліку" визначаються повноваження центрального банку країни щодо регулювання розрахунків і бухгалтерського обліку для банківських фінансових установ.

Сьомий розділ "Операції Національного банку" містить інформацію про види таких операцій і участь банку в міжнародних організаціях.

У восьмому розділі "Діяльність Національного банку щодо операцій з валютними цінностями" встановлюються повноваження центрального банку у сфері валютного регулювання При цьому звертається увага на такі важливі аспекти діяльності банку у цій сфері, як дисконтна і девізна валютна політика, формування використання і зберігання золотовалютного резерву.

Дев'ятим розділом "Взаємовідносини з Президентом України, Верховною Радою України та Кабінетом Міністрів України" перед­бачаються вимоги підзвітності Національного банку, правовідносини з центральним органом виконавчої влади з вказівкою обмежень втручання органів влади у виконання функцій і повноважень Ради і Правління банку та надання кредитів державі.

У десятому розділі "Банківське регулювання і банківський нагляд" визначаються повноваження центрального банку щодо здійснення наглядових та регулятивних функцій; умови його доступу до інформації; порядок встановлення економічних нормативів і резервів забезпечення ризиків, а також застосування заходів впливу до порушників банківського законодавства.

Одинадцятий розділ "Службовці Національного банку" присвя­чений встановленню статусу працівників банку, видів забороненої діяльності і вимог збереження таємниці для цих осіб.

У дванадцятому розділі "Організація банківської статистики та статистики платіжного балансу" визначені права центрального банку

Горбач Л. М., КаунО.Б. Ринок фінансових послуг

щодо визначення форм звітності та правил її складання й обов'язку забезпечення гласності з питань банківської діяльності і статистики платіжного балансу Національного банку.

У тринадцятому розділі "Аудит Національного банку" визначаються контролюючі функції цього банку у формах внутрішнього і зовнішнього аудиту.

Чотирнадцятим розділом "Особливі положення" визначаються обмеження діяльності Національного банку і зобов'язання зі сплати податків.

У п'ятнадцятому розділі визначено порядок набрання чинності цим законом.

Другий рівень системи нормативно-правового регулювання ринку фінансових послуг для банківських фінансових установ забезпечується шляхом прийняття відповідних підзаконних актів, передовсім Правлінням Національного банку України. Основне призначення цих документів - розкриття у формі понять і механізмів банківського регулювання правових норм, закріплених у Законах України "Про банки і банківську діяльність", "Про Національний банк України".

На першому рівні нормативно-правового регулювання ринку цінних паперів для учасників ринку цінних паперів перебувають Закони України "Про цінні папери і фондову біржу" і "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні".

Першим законом визначені умови і порядок випуску цінних паперів, а також порядок регулювання посередницької діяльності в організації обігу цінних паперів. Цей закон складається з двох розділів.

У першому розділі розкривається сутність поняття цінних паперів та їх емітента; детально розглядаються окремі види цінних паперів, зокрема акції, облігації, казначейські зобов'язання, ощадні серти­фікати і векселі (подаються характеристики цих паперів, правила випуску, придбання і виплати доходів за ними). У кінці розділу наводяться правила реєстрації та обігу цінних паперів.

Другим розділом "Фондова біржа" розкриваються суть, правове положення і правила фондової біржі. Крім того, передбачається окремо положення щодо захисту майнових прав інвеститорів і державного контролю за випуском і обігом цінних паперів.

Закон України "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні" складається з вісімнадцяти статей. Перші три статті стосуються визначення термінів, мети і форм державного регулювання ринку цінних паперів. У четвертій і п'ятій статтях подаються види

Розділ III. Державне регулювання ринків фінансових послуг

професійної діяльності на цьому ринку, органи, шо здійснюють його державне регулювання. Наступні три статті висвітлюють призначення, завдання і повноваження Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку. Статті дев'ята, десята й одинадцята присвячені питанням складу і прав уповноважених осіб ДКЦПФР, її взаємо­відносин з правоохоронними та іншими державними органами, а також відповідальності юридичних осіб за правопорушення на ринку цінних паперів. У 12—15 статтях визначаються порядок накладення штрафів за порушення юридичними особами правил діяльності на ринку цінних паперів, відповідальність за адміністративні правопорушення, кримінальна і майнова відповідальність за порушення законодавства про цінні папери, а також відповідальність Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку та її посадових осіб. Останні три статті закону містять загальні засади порядку розгляду спорів; повноваження саморегулівних організацій у сфері регулювання і контролю за ринком цінних паперів; фінансування та матеріально-технічне забезпечення Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку.

На другому рівні системи нормативно-правового регулювання ринку фінансових послуг для учасників ринку цінних паперів формуються і запроваджуються нормативні акти Президента України, Кабінету Міністрів України, Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку, інших урядових органів, які встановлюють принципові норми державного регулювання і покликані переважно розшифровувати і деталізувати окремі положення основних законів.

3.3. Завдання та функції Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг

Нині у всьому світі проходить взаємне проникнення капіталів -банків, страхових компаній, пенсійних фондів. У цих умовах розрізнений нагляд за кожним окремо взятим фінансовим закладом втрачає свою ефективність. Більшість розвинутих країн уже прийняли рішення про об'єднання наглядових функцій, наприклад, у Велико­британії 12 наглядових органів об'єднуються у єдиний.

Саме тому основними принципами Закону України визначена інтеграція фінансового нагляду в єдиному органі і незалежність цього наглядового органу від виконавчої влади.

Держава повинна бути впевнена в тому, що компанії, які працюють як фінансові посередники, є фінансово здоровими.

Горбач Л. М., КаунО.Б. Ринок фінансових послуг

Особлива увага повинна бути приділена компаніям, які залучають гроші від фізичних осіб і надають послуги населенню. Саме на цьому і повинен сконцентруватися нагляд.

Отже, в Україні передбачається створення ефективної системи державного регулювання ринків фінансових послуг. З цією метою (ст. 21 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг") надаються повноваження з державного регулювання фінансових ринків і закладів таким структурам:

—Національному банку України (ринок банківських послуг і нагляд за комерційними банками);

—Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку (ринок цінних паперів та похідних цінних паперів і, власне, фондів компанії);

—Державній комісії з регулювання ринків фінансових послуг — спеціально уповноваженому органу виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг (інші ринки фінансових послуг і небанківські фінансові заклади — кредитні заклади, страхові компанії, ломбарди, пенсійні та інвестиційні фонди і т. д.).

Антимонопольний комітет України та інші державні органи здійснюють контроль за діяльністю учасників ринків фінансових послуг та отримують від них інформацію у межах повноважень, визначених законом. Проблема створення ефективної системи регулювання і нагляду за діяльністю небанківських фінансових установ є досить гострою. Нині система регулювання та нагляду за діяльністю небанківських фінансових установ носить фрагментарний характер і не завершена ні з функціонального, ні з організаційного боку.

З огляду на зростаючі вимоги ринку щодо нових фінансових інструментів та установ, а також враховуючи численні законодавчі ініціативи з розробки нових, часто неузгоджених законодавчих актів щодо створення та регулювання небанківських фінансових установ, Закон України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" пропонує прозорий та цілісний підхід, який допоможе усунути правові негаразди та забезпечити створення ефективної системи регулювання і нагляду за діяльністю як окремих видів небанківських фінансових установ, так і сектору в цілому.

Ст. 22 Закону "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" окреслено структуру цілісної системи регулювання та нагляду за діяльністю фінансових установ та визначено механізм взаємодії та інформаційного обміну окремими державними органами, що входять до її складу:

Розділ III. Державне регулювання ринків фінансових послуг

— Національний банк України, Державна комісія з цінних паперів
та фондового ринку і Державна комісія з регулювання ринків фінансових
послуг зобов'язані співпрацювати, а за допомогою засобів зв'язку, що
дозволяють фіксувати інформацію, своєчасно повідомляти один одному
про будь-які спостереження та висновки, які є необхідними для
виконання покладених на них обов'язків;

- Національний банк України, Державна комісія з цінних паперів
та фондового ринку і Державна комісія з регулювання ринків
фінансових послуг мають право на доступ до інформаційних баз одне
одного, які ведуться з метою регулювання ринків фінансових послуг;

— голова державного органу, що здійснює регулювання ринків
фінансових послуг, або уповноважена ним особа беруть участь у
роботах інших органів, що здійснюють державне регулювання ринків
фінансових послуг.

Закон передбачає існування спеціально уповноваженого органу виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг та визначає функціональні й організаційні засади здійснення цим органом функцій регулювання та нагляду за діяльністю небанківських фінансових установ. Чинне законодавство визначає організаційно-правові засади діяльності уповноваженого органу, його основні функції та повноваження, організаційну структуру, інструментарій здійснення регулювання та нагляду, можливості застосування механізмів саморегулювання учасників ринків фінансових послуг тощо.

Згідно із Законом України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" та Положенням про Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг від 4 квітня 2003 р. -центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом у сфері регулювання ринків фінансових послуг є Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг, яка працює за колегіальним принципом.

Конституцією України передбачено, що право на утворення міністерств, інших центральних органів виконавчої влади (із відповідним визначенням сфери діяльності утворюваних органів) має виключно тільки Президент України (п. 15, ст. 106).

Передумовами, які зумовлюють оптимальність створення уповноваженого органу, згідно з концепцією інтегрованої системи регулювання та нагляду за діяльністю всіх видів небанківських фінансових установ є:

- забезпечення єдиної цілісної політики державного регулювання
та нагляду за діяльністю небанківського фінансового сектора, що

Горбач Л. М., КаунО.Б. Ринок фінансових послуг

надзвичайно важливо у зв'язку із значною взаємопов'язаністю та інтегрованістю діяльності різних видів небанківських фінансових установ;

—забезпечення належної політичної ваги й оперативності ініціювання та прийняття рішень у галузі законодавчої ініціативи, створення підзаконної нормативної бази, формування та реалізація стратегії розвитку сектору;

—уникнення створення кількох автономних органів для кожного виду діючих небанківських фінансових установ (а також тих, які можуть виникнути в майбутньому), оскільки це не виправдано і майже нереально, зважаючи на обсяг необхідних бюджетних асигнувань та кількість підготовлених кадрів у порівнянні із сучасним рівнем розвитку більшості видів небанківських фінансових установ. Тому достатньо максимально використати ефект економії за рахунок зростання масштабів діяльності;

—вирішення проблеми неконтрольованості та непрозорості діяльності неорганізованого та "тіньового" фінансового ринку, який не підпадає під регулювання і нагляд будь-якого із спеціалізованих на окремому легалізованому виді небанківських фінансових установ органів і залишається сьогодні поза увагою держави;

—забезпечення існування єдиного центру стратегічного аналізу, оперативного моніторингу та законодавчої ініціативи в питаннях, пов'язаних з розвитком небанківського фінансового сектору;

—створення надійної інституційної основи для узгоджених оперативних дій під час системних криз на фінансових ринках та уникнення існування "нічийних" позавідомчих зон у сфері регулювання і нагляду за діяльністю фінансових установ і ринків;

—забезпечення належних умов для здійснення ефективного нагляду за діяльністю фінансових конгломератів або фінансових груп;

— у процесі здійснення регулювання та нагляду необхідно уникнути конфлікту відомчих інтересів у галузі монетарної або фіскальної політики і розвитку небанківських фінансових установ;

— забезпечення здатності до проведення власної та незалежної кадрової і бюджетної політики в рамках системи регулювання та нагляду за небанківськими фінансовими установами;

— створення умов для впровадження функціонально нових засад здійснення нагляду та недопущення успадкування новою системою старих інституційних та методологічних проблем і недоліків.

Розділ III. Державне регулювання ринків фінансових послуг

Концентрація нагляду за діяльністю небанківських фінансових установ в одному органі за умови невмілого керівництва або значного політичного тиску може підірвати якість нагляду та розвиток сектору небанківських фінансових установ. Крім цього, існує небезпека погіршення якості нагляду та виникнення поверховості регулювання діяльності окремих небанківських фінансових установ, а також утрати гнучкості та оперативності нагляду внаслідок збільшення обсягу операцій та кількості небанківських фінансових установ, що підлягають нагляду.

Проте, враховуючи світові тенденції, сьогоднішні реалії України та необхідність підготовки і реалізації довгострокової стратегії розвитку фінансового сектору, варіант створення єдиного незалежного органу регулювання та нагляду за діяльністю небанківських фінансових установ є найоптимальнішим і найперспективнішим.

Цей варіант також створює передумови для проведення в майбутньому реформування системи регулювання та нагляду за діяльністю фінансового сектору, у тому числі за умови прийняття відповідних стратегічних рішень, інтеграції в одному органі наглядових функцій за діяльністю банків та небанківських фінансових установ шляхом об'єднання Державної комісії з регулювання ринків фінан­сових послуг, ДКЦПФР та виділеного зі складу Національного банку України департаментів, які відповідають за банківський нагляд, реєстрацію і ліцензування банків, їх реорганізацію і ліквідацію, інспектування та моніторинг.

Основними завданнями Комісії у межах її повноважень є:

—проведення єдиної та ефективної державної політики у сфері надання фінансових послуг;

—розроблення і реалізація стратегії розвитку ринків фінансових послуг;

—здійснення державного регулювання та нагляду за наданням фінансових послуг і додержанням законодавства в цій сфері;

—захист прав споживачів фінансових послуг шляхом застосування заходів впливу з метою запобігання порушенням законодавства на ринках фінансових послуг та їх припинення;

—узагальнення практики застосування законодавства України з питань функціонування ринків фінансових послуг, розроблення і внесення пропозицій щодо його удосконалення;

—запровадження міжнародно визнаних правил розвитку ринків фінансових послуг;

Горбач Л. М., КаунО.Б. Ринок фінансових послуг

— сприяння інтеграції в європейський та світовий ринки фінан­сових послуг.

Комісія відповідно до покладених на неї завдань та у межах своєї компетенції,

як учасник планового процесу в системі державного управління:

1) бере участь у формуванні Програми діяльності Кабінету Міністрів України та забезпечує її реалізацію;

2) бере участь у розробленні проектів Державної програми економічного та соціального розвитку України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік;

як організуюча ланка управління на ринку фінансових послуг: у частині кадрової політики:

1) визначає професійні вимоги до керівників, головних бухгалтерів
фінансових установ та може вимагати звільнення осіб, які не відпо­
відають цим посадам;

2) установлює кваліфікаційні вимоги до осіб, які можуть займатися актуарними розрахунками, видає їм відповідні свідоцтва та здійснює організаційно-методичне забезпечення проведення актуарних розрахунків;

3) проводить і координує у встановленому порядку навчання, підготовку та перепідготовку кадрів, установлює у визначених законом випадках кваліфікаційні вимоги до осіб, які провадять діяльність на ринках фінансових послуг, здійснює організацію нарад, семінарів, конференцій з питань надання фінансових послуг;

у частині встановлення вимог до учасників ринку фінансових послуг:

1) установлює критерії та нормативи щодо ліквідності, капіталу та платоспроможності, прибутковості, якості активів та ризиковості операцій, якості систем управління та управлінського персоналу, додержання правил надання фінансових послуг;

2) визначає порядок формування статутного фонду страховика цінними паперами, що випускаються державою, за їх номінальною вартістю;

3) визначає у передбачених законом випадках порядок створення, формування і використання резервних та інших фондів фінансових установ;

4) установлює додаткові вимоги до договорів про надання фінансових послуг фізичним особам, якщо це не врегульовано законом;

5) затверджує положення про централізовані страхові резервні фонди;

Розділ III. Державне регулювання ринків фінансових послуг

6) встановлює обсяги страхових зобов'язань залежно від видів договорів страхування життя, а також мінімальні строки дії договорів страхування життя;

7) встановлює за погодженням з Національним банком України розміри кредитів, порядок та умови їх видачі страхувальникам, які уклали договори страхування життя;

у частині реєстраційної політики:

1) здійснює реєстрацію фінансових установ та веде Державний реєстр фінансових установ;

2) здійснює реєстрацію та веде реєстр саморегулівних організацій;

3) визначає порядок ведення та веде реєстр аудиторів, яким надається право на проведення аудиторських перевірок фінансових установ;

Поиск по сайту: