АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

ТІНІ ЗАБУТИХ ПРЕДКІВ 9 страница

Читайте также:
  1. E. Реєстрації змін вологості повітря. 1 страница
  2. E. Реєстрації змін вологості повітря. 10 страница
  3. E. Реєстрації змін вологості повітря. 11 страница
  4. E. Реєстрації змін вологості повітря. 12 страница
  5. E. Реєстрації змін вологості повітря. 13 страница
  6. E. Реєстрації змін вологості повітря. 14 страница
  7. E. Реєстрації змін вологості повітря. 15 страница
  8. E. Реєстрації змін вологості повітря. 16 страница
  9. E. Реєстрації змін вологості повітря. 17 страница
  10. E. Реєстрації змін вологості повітря. 18 страница
  11. E. Реєстрації змін вологості повітря. 19 страница
  12. E. Реєстрації змін вологості повітря. 2 страница

Муся зупинилась. Очі горіли їй, лице дрижало великим, безумним щастям побіди, побіди життя.

— Єсть! — гордо, дико вирвалось у неї, дивлячись назад. — Єсть! —
повторяла вона, задихаючись. Свитка високо здіймалась їй на грудях,
серпосхожі пасма темного волосся розвівались, губи гордо розкрились
і пашіли жаром щастя. — Єсть! — раптом високо підняла вона руки і,
обвивши ними мою шию, жагуче-скажено притулилась до мене.

«Єсть!!» — крикнула вся моя душа, вся істота моя назустріч їй.

Це було торжество двох великих кузьок; це був вихор життя, який зміта все сміття «не треба», «не можна», це було щастя крові, мозку, нервів, кісток; це було найвище щастя народження, народження не з сліпими, а з одвертими, видющими очима душі.

Раптом вона одірвалась, подивилась на мене затуманеними очима. Злилася знов з моїми жадібними устами і знову одірвалась.

— Сядем... — безсило опустилась вона на землю.

Сіли. Важко дихаючи, ми безсило-щасливо посміхались одне до одного і поглядали на стіну лісу. Там було тихо.

Довго сиділи так. Чогось не говорилось.

Дихання ставало рівніше. І непомітно, помалу ставало чогось жаль, чомусь хотілось ридати. Муся нерухомо, задумливо дивилась кудись вперед.

— Знаєте що? — раптом тихо промовила, якось нервово-рішуче
стріпнувшись уся.

Я чекаюче глянув на неї. Вона напруженим, любовним, довгим поглядом обвела мене і глухо промовила:

— А тепер ми попрощаємося. Чуєте? Я піду в один бік, а ви — в дру­
гий. І ніколи ви не повинні шукати мене. Чуєте! Як вас зовуть?

Я сказав і здивовано дивився на неї.

— Ніколи!.. Більше цього ні ви мені, ні я вам не дамо. Наше... наше
кохання повинно вмерти зараз, щоб, як хтось сказав, ніколи не вмира­
ти. Розумієте мене, хороший? Єсть якісь метелики. Вони вмирають
серед кохання. Ви розумієте мене?

Я розумів, але мовчав. А вона, ніби дивлячись собі в душу, одри-висто-напружено говорила:


 




— Щастя — момент. Далі вже буденщина, пошлість. Я знаю вже.
Саме найбільше щастя буде мізерним в порівнянні з цим. Значить,
зовсім не буде. Так мені здається, так я зараз чую отут... — Вона пока­
зала на серце.

І, криво посміхаючись, дивилась на мене великими благаючими очима підстреленої лані.

Я розумів її, розумів її моєю невідомою тугою, цією великою жур­бою, що народилась чогось в грудях, розумів її всією налиплою на мою душу буденщиною.

Розум дивувався, протестував в глибині душі, але я мовчав.

Сонце пекло, шепотілись кущі.

Потім вона підвелась, стала на коліна, обхопила мою нахилену го­лову і припала довгим жагучим поцілунком.

— Так буде краще. Прощайте... — якось терпко прошепотіла вона,
підводячись. — Я буду носити вас в душі.

Я схопив край її сукні, поцілував і випустив.

Вона тихо пішла, а я сидів, і в мені з мукою щеміло осиротіле щас­тя. Наді мною синіло небо, і сонце палило мою похилену непокриту голову, а в душу вростав і вбирався в журні, прекрасні, чисті квіти ми­нулого образ панни.

Хто вона, де вона, й досі не знаю, але я завжди ношу її в душі.


11 клас ЛІТЕРАТУРА XX ст.

ПАВЛО ТИЧИНА (1891-1967)

Народився в с. Пісках, що на Чернігівщині, у родині дяка, помер у м. Києві.

Поет, дійсний член Академії наук України (з 1929 р.), міністр освіти України (1943-1948).

Найвідоміші твори: збірки поезій «Соняшні кларнети», «Замість сонетів І октав», «Плуг», «Вітер з України», поеми «Похорон друга», «Сковорода».

О, панно Інно, панно Інно! Я — сам. Вікно. Сніги... Сестру я Вашу так любив — Дитинно, злотоцінно. Любив? — Давно. Цвіли луги... О, панно Інно, панно Інно, Любові усміх квітне раз —

ще й тлінно. Сніги, сніги, сніги...

Я Ваші очі пам'ятаю,

Як музику, як спів.

Зимовий вечір. Тиша. Ми.

Я Вам чужий — я знаю.

А хтось кричить: «Ти рідну стрів!»

І раптом — небо... шепіт гаю...

О ні, то очі Ваші. — Я ридаю.

Сестра чи Ви? — Любив...

* * *

Арфами, арфами — золотими, голосними обізвалися гаї Самодзвонними:

Йде весна

Запашна,


 




Квітами-перлами Закосичена.


МАКСИМ РИЛЬСЬКИЙ (1895-1964)


 


Думами, думами —

наче море кораблями, переповнилась блакить Ніжнотонними:

Буде бій!

Вогневий!

Сміх буде, плач буде

Перламутровий...

Стану я, гляну я —

скрізь поточки, як дзвіночки, жайворон,

як золотий, З переливами: Йде весна Запашна, Квітами-перлами Закосичена. Любая, милая —

чи засмучена ти ходиш, чи налита щастям вкрай Там за нивами: Ой одкрий Колос вій!

Сміх буде, плач буде Перламутровий...

* * *

Ви знаєте, як липа шелестить

у місячні весняні ночі?

«Кохана спить, кохана спить,

піди збуди, цілуй їй очі.

Кохана спить...» Ви ж чули ж бо: так липа шелестить.

Ви знаєте, як сплять старі гаї? — Вони все бачать крізь тумани.

Ось місяць, зорі, солові...

«Я твій», — десь чують дідугани.

А солов'ї!.. Та ви вже знаєте, як сплять гаї!


Народився в м. Києві в родині вченого, помер у м. Києві після тяжкої хво­роби, похований на Байковому цвинтарі.

Поет, перекладач, літературознавець.

Найвідоміші твори: збірки поезій «На білих островах», «Під осінніми зоря­ми», «Крізь бурю і сніг», «Троянди й виноград», «Голосивська осінь».


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.005 сек.)