ПОЛТАВСЬКИЙ ПОЛК ВИХОДИТЬ НА ЗОРІ

РОЗДІЛ II

Полтавський полк на зорі вирушає в похід боронити волю свого народу.

СПОВІДЬ

РОЗДІЛ Ш

...Пройшло життя. Не варт було і труду. Лише образи наберешся вщерть. Останні дні вже якось перебуду. Та вже й кінець. Переночую в смерть.

А що в житті потрібно ще мені? Одбути всі ці клопоти земні.

Оці останні клопоти одбуть, іти туди, куди мене ведуть, — аби одбути, все уже одбути, — і щоб не бути, щоб уже не бути!

Три дні дали на розмисли мені.

А нащо вже тим смертникам три дні? (...)

Маруся перебуває у в'язниці, вона згадує дитинство, батьків, родинні стосунки; дитинство Гриця, його батьків і їхні сімейні стосунки; далі постає історія кохання Марусі й Гриця і його зрада з Галею Вишняківною.

А я чуток недочувала, втішала матір попервах. Але й сама вже відчувала: щось правди є в її словах.

Кого діждалась? Парубка чи воїна? Чому не йде? Здавалося в ті дні, — моя любов, прогіркла й перестояна, вже скоро душу випалить мені.

Я ж так боялась підлості і бруду! Гули думки, сколошкані, як рій. Сама нічого, якось перебуду. А що скажу я матері старій?

А мати знала. Мати все вже знала. Снує чутки нещастя, як павук. Не дорікала, не випоминала, а тільки все їй падало із рук. А раз сказала з розпачу гіркого: — Є ж лицарі у нашому краю! О Боже мій, на кого ж ти, на кого збагнітувала молодість свою?!

...Мені немов полегшало відтоді. Зболілася. Відмучилася. Годі. Спинити Гриця не зробила й спроби. Ходжу, хитаюсь, як після хвороби. І хоч би злість яка чи ворожнеча, — нема нічого. Пустка. Порожнеча.

Усе жаліла я його чомусь. Або до Галі мислями звернусь:

— А може, хтозна, може, так і треба. Бо хто я, Галю, проти тебе?

Ти Вишняківна. Рід у вас гучний. Таких родів не густо у Полтаві. Твій батько, Галю, чоловік значний. У нього жінка ходе в златоглаві.

Він не якийсь. Він сам собі Вишняк. У нього скроні в срібній папороті. Буває так, що слава на дурняк, а в нього слава за великі гроші.

Йому добро саме іде у двір. І сад рясний, і нива хлібодарна. Він не який визискувач чи звір, він просто вміє взяти запівдарма.

Він посідає греблі і поля, у церкву ходить майже щосуботи. Хто — за Богдана, хто — за короля. А він — за тих, которії не проти.

Як він уміє красно говорить! Які у нього займища і луки! Вся Україна полум'ям горить, він і на цьому теж нагріє руки.

Де треба, вчасно притамує гнів. Де треба, скаже правди половину. Щасливий дар. Мій батько так не вмів. Він знав одне — боротись до загину.

А цей примружить плетиво повік, все розміркує, зважить, не погребує. Твій батько, Галю, мудрий чоловік. А може, хтозна, може, так і треба — у всіх оцих скорботах і печалях, у всіх оцих одвічних колотнечах — і чураївські голови на палях, і вишняківські голови на плечах.

Вишняк ішов угору все та вгору. Вишнячка йшла ушир усе та вшир. А Галя дбала в скриню та в комору. А Бог на небі долю нам вершив.

...Вони жили далеко, за Розкатом. Од нас іти проз Задихальний Яр. У них криниця під дашком лускатим і добра хата вікнами в базар.

Дощі наллють під хатою калюжу, — стоять хороми при мілкій воді. А в тій калюжі плавають проз ружі роменські гуси, наче лебеді.

А господиня пишна і огрядна. А Галя трусить килими та рядна.

Одна статура в матері і в доньки — обидві круглі, наче карахоньки.

Такі пухкі у Галі рученята, коса білява, куца і товста. Як реп'яшки, зелені оченята і пишно закопилені вуста.

Глуха до пісні, завжди щось спотворить. Все вишиває прошви подушок. Ще як мовчить, — нічого. Заговорить, — гостренькі зуби — чисто ховрашок.

Ото як вийде, як заграє брівками, очима стрельне і туди, й сюди, у чобітках із мідними підківками, зелений верх, козлові переди.

І сниться хлопцям — придане горою, комори, скрині, лантухи, вози! А понавколо свахи ходять роєм, а зверху Галя котить гарбузи...

А може, я несправедлива до неї?

А може, саме таку дружину треба козакові, —

до печі і до городу, до коней і до свиней, і

до ради, і до поради, і вночі до любові?

Таку м'якеньку і теплу, як перестиглу грушу,

щоб тільки дивилася в очі і ні про що не питалась.

Приніс чоловік додому свою потовчену душу,

а жінка, як подорожник, до всіх виразок приклалась.

Що в неї й хата не хата, а так — прикалабок раю.

У неї — на двох глупоти, у нього — розум на двох. У цьому твердому світі він, може, ніякий скраю, зате як прийде додому, — для жінки він цар і Бог.

На неї можна нагримать, і можна її побити. Вона простить, приголубить, розсолу тобі внесе. Ти, може, від мене втомився. Мене потрібно любити. А там треба тільки женитись. Ото женився — і все.

Так дай же вам Боже щастя. Прибийте собі підкову. Нічим не журися, Грицю. Усе, як я, промине. Але ні навмисно, Грицю, ні просто так, випадково, ні словом лихим, ні добрим ніколи не згадуй мене. (...)

Наприкінці розділу (він найбільший утворі, центральний) Марусю виво­дять на страту.

ПНЕЦЬ ДО ГЕТЬМАНА РОЗДІЛ IV

Іван Іскра мчить до гетьмана Богдана Хмельницького, щоб сповістити про суд над Марусею. Гетьман своїм універсалом скасовує смертний вирок Марусі,

СТРАТА РОЗДІЛ V

Марусю виводять на площу для страти, де зібралася чи не вся Полтава, люди по-різному висловлюються щодо Марусиної трагедії. Іван Іскра врива­ється на площу в останній момент перед стратою з добутим універсалом, у якому сказано скасувати вирок через пісенний талант Марусі та її батька-героя Гордія, якого як оборонця України було покарано у Варшаві.

ПРОЩА

РОЗДІЛ VI

Маруся вирушає на прощу до Києва і по дорозі знайомиться з мандрів­ним дяком-філософом, який розповідає їй про Якова Остряницю, Северина Наливайка та Ярему Вишневецького. Маруся глибоко осмислює історію України з розповідей дяка та побачених у дорозі картин зруйнованої Бать­ківщини.

ДІДОВА БАЛКА

РОЗДІЛ VII

Іван Іскра відвідує старого запорожця, колись визволеного з двадцяти­літньої турецької неволі, який оселився під Полтавою й займається різь­бярством. Іван попереджає діда про наступ ворожих військ, але той вирішив не покидати свою домівку.

ОБЛОГА ПОЛТАВИ

РОЗДІЛ VIII

Брами Полтави зачинені, гармати націлені на ворога. Полтава мужньо тримається в польській облозі вже четвертий тиждень. Іван Іскра відвідує самотню Марусю (її мати померла) і пропонує одружитися. Маруся відмовляє парубкові.

Поиск по сайту: