АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Заняття 4

Читайте также:
  1. Відкрите заняття проводилося у зв’язку з участю у конкурсі на посаду доцента кафедри алгебри, геометрії та математичного аналізу.
  2. Друге заняття
  3. ЗАГАЛЬНІ Методичні рекомендації до вивчення тем, що виносяться на семінарські заняття та на самостійну роботу.
  4. Заняття 1
  5. ЗАНЯТТЯ 1
  6. Заняття 1-2
  7. Заняття 10
  8. Заняття 11
  9. Заняття 12
  10. Заняття 13
  11. Заняття 14
  12. Заняття 15

Предмет: Богознавство, Рідновірська етика

Тема: Про тіло, душу і Дух

І. Дане заняття присвятимо одному з найважливіших вимірів релігійного світогляду – антропології, але не в сенсі науки, що вивчає раси, черепи та інші форми людського тіла, а в сенсі Вчення про людину, про її місце та значення у Всесвіті. Рідновірська антропологія містить в собі певну складність, оскільки, як вже писалося вище, язичництво не відділяє людину від Природи, розуміючи її як органічну складову живого світу. Тому це Вчення повинно, з одного боку, мати універсальні положення про живе загалом, з іншого ж боку, положення про те, чим все-таки відрізняється людина від тварини.

 

ІІ. В основі Вчення про людину (не тільки у Рідновір`ї) лежать три фундаментальні категорії: тіло, душа і Дух. Ці категорії для язичника, по-перше, не є туманними абстракціями, по-друге, не запозичувались у рідновірське богознавство і філософію з інших систем. Вони є природньо закарбованими в нашій мові, як і «рід», «слово», «слава», «право» тощо.

 

ІІІ. З цими трьома категоріями за посередництва інших варіантів Індоєвропейської Традиції (передовсім, індійського та античного) у Рідній Вірі в останні десятиліття стали пов`язуватися три природи, або три виміри цього самого живого: власне, тілесний, душевний і Духовний, однак таке пряме перенесення назви не є достатньо адекватним. Зараз ми пройдемося по означеним трьом категоріям саме у контексті трьох вимірів. Варто пам`ятати: всі вони є у кожній живій істоті, точніше, кожна жива істота перебуває у всіх трьох одночасно.

1. Тіло. «Груба» речовина, матерія (хоч зазвичай вона і не є «грубою», навіть навпаки), що складається з природніх елементів, стихій. Крім того, цей вимір обумовлюється інстинктами і рефлексами. Він є домінуючим у більшості живих істот, насамперед у рослин і тварин, є він і у людини, і систематичне пригнічення його призводить, як відомо, до розладів організму та виродження.

 

Тут хотілося б окреслити наше ставлення до теорії еволюції. Її «підводний камінь» полягає в тому, що, по-дарвіністськи мислячи своє походження у рамках розвитку тваринного світу, людина починає себе сприймати виключно як тіло, оскільки і сам дарвінізм виходить з матеріалістичних положень. Взагалі ця теорія не суперечить язичницькому світогляду, якщо чітко усвідомлювати, що тіло і тілесне є не єдиним виміром буття живого.

 

2. Душа. Для Рідної Віри питання походження тіла є загалом-то вторинним, вона зосереджується на проблемі про походження душі – від Бога, або Богів, або Першопредка. Проблема ця полягає в тому, що буквально описати людською мовою це походження видається мало реальним. Натомість для опису не-явних процесів, феноменів люди давно навчилися використовувати символ та міф. Користуючись саме мовою міфу рідновіри часто говорять про те, що душі наші – то іскри Сварожої кузні. Є і філософська інтерпретація походження душі, однак її варто залишити для теми про Духовний шлях. Коли ж не користуватися запозиченнями із положень New-Age (про енерго-інформаційну оболонку, астральне тіло тощо), то правомірно буде сказати, що душа утримується в рамках мислення (розуму), почуттів та волі. Це три явища, якими першочергово керується адекватна і соціально адаптована людина. Ці три явища у зародковому стані спостерігаються й у тварин, котрі, вочевидь, фізіологічно не здатні повніше використовувати даний вимір. Отож, не виокремлюючи людину зі світу живої Природи, можна припустити, що саме домінування розумово-почуттєво-вольового виміру і виділяє людину як таку. Однак ми всі добре розуміємо, що бувають випадки, коли людина починає надавати перевагу саме інстинктам і рефлексам, але будучи істотою, фізіологічно орієнтованою на перевагу іншого виміру і живучи в суспільстві, побудованому на принципах іншого виміру, здебільшого закінчує негідно і досить-таки сумно. Виходячи з цього деякі рідновірські течії (зокрема, «Велесів круг») стверджують, що недостатньо самого факту природнього переносу, потрібен свідомий переніс орієнтації у своєму житті з інстинктів та рефлексів на розум-почуття-волю. Велеслав Черкасов у своїх лекціях і творах називає це жертвоприношенням Тварини (рос. Зверя; в собі) – Людині (в собі).

 

У зв`язку з проблемою походження душі принагідно було б згадати цікаве народне уявлення (чи, як називає його Галина Лозко, філософему), зафіксоване Володимиром Шухевичем (так, дідом «того самого» Шухевича) на Гуцульщині: «Життя людини, її народження і смерть – то відхід від Сонця і поворіт до Сонця. Всеньке життя людське – то змагання повернутися до свого початкового джерела, з’єднатися знов з Сонцем: народитися – відірватися від Сонця, вмерти – повернутися до Сонця…» (Шухевич В. Гуцульщина. – Львів, 1904. – Т. 7. – Ч. 4 // Матеріяли до українсько-руської етнології.).

 

3. Дух. Коли ми переходимо до останньої категорії, то у нас з`являються істотні проблеми. Передовсім вони пов`язані з різною трактовкою самого поняття ледве не в кожного теоретика Рідної Віри.

- Володимир Шаян, наприклад, сприймав Дух цілком у геґелівському розумінні: як самосущу Абсолютну Ідею, котра пізнає і розгортає себе в цьому світі. Оскільки даний образ легко співвідноситься із індуїстським Брахманом, Шаян залучає і його риси до свого розуміння Духу. Вчення ж про індивідуальний Дух у нього не розроблене, хоча порухи до цього можемо знайти у натхненному і містичному творі «Про Перуна знання таємне».

У сучасних російських рідновірів склалися дві інші концепції Духу.

- Вєлімір Сперанський, колишній лідер «Круга Язичницької Традиції», у своїх творах («Дар шаманизма – дар волхования», «Книга природной веры») неодноразово згадував про те, що душа і дух – це два самосущі утворення в людині; якщо душа після смерті відходить до Роду Небесного і відроджується у наступних життях, то дух, що виражає індивідуальний досвід людини, здобутий у цьому світі, залишається і після смерті тут. Завдяки цьому шаман (а Вєлімір безпосередньо виходить з положень шаманізму) може взаємодіяти з духами.

- Велеслав Черкасов, також залучаючи матеріал індуїзму, приходить до кардинально іншої моделі. Її найлегше виразити за допомогою такої логічної послідовності: а) на рівні тіла ми всі відокремлені один від одного, а також від інших світових форм; б) на рівні душі ми всі пов`язані один з одним (ми обмінюємось думками, маємо емоційне якесь емоційне ставлення один до одного, за допомогою волі взаємодіємо), зокрема і незримими причинно-наслідковими зв`язками, нитями Мокоші, що пов`язують нас із усіма оточуючими формами; в) на рівні ж Духу, вчить Велеслав, ми всі (і всі форми загалом) злиті в Єдиному. Немає множинних Духів; те, що ми називаємо Духом людини, тотожне самому Роду Всебогу, то є Він і тільки Він. З цього моменту ми переходимо з Вчення про Людину до питання про Божественну Природу, якій варто присвятити окреме заняття.

 

IV. Співвідношення категорій зі Світами і Богами

1. З огляду на те, що троїстість у Рідній Вірі має широкі корені, одразу виникає бажання знайти співвідношення між тілом-душею-Духом і Трьома-Світами. Зокрема, існує велика спокуса асоціювати тіло з матеріальним світом Яви, душу як не проявлений складову людини – з Навою, а Дух як щось приналежне до Божественного – з Правою. Тим не менш, таке співвідношення викликає багато зауважень. Тема приходу душі новонародженого у цей світ (Яву) й відходу душі померлого до Роду Небесного залишається обговорюваною, актуальною. Позиція Духу, зрозуміло, залежить від інтерпретації цього поняття: у Шаяна Дух діє по-факту у світі Яви, у Вєліміра також, хоч і легко може виходити за її межі, у Велеслава ж Дух-Род не співвідноситься із Трьома-Світами взагалі.

2. Розглянемо іншу низку співвідношень: тіла-душі-Духу зі Сварожим Триглавом. Так само, як важко встановити відповідність між цими категоріями і Трьома-Світами, так неможливо і комусь одному з Триглаву приписати покровительство за якоюсь однією складовою людини. У додатку 2 у вигляді таблиці представлене наше розуміння того, як кожен із ликів Триглаву проявляє себе у кожній категорії. На рівні Духу Боги позначені як архетипові образи, детальніше торкнемося яких ми у подальших заняттях.

 

V. Коловорот душ

1. Рано чи пізно людина, як і будь-яка жива істота, помирає. Що в ній є смертне, а що – безсмертне? Тіло розкладається в Землі або розпадається у Вогні на природні елементи, котрі, в свою чергу, возз`єднуються зі стихіями. В наш час досить популярною є нагадування, що атоми, молекули, елементарні частки, з яких складаються наші тіла, у Всесвіті не зникають, а лише переходять в інші форми, тому в якійсь мірі наші тіла також не знають смерті як цілковитого знищення. Найкраще це виражено у рядках західноукраїнського поета 1920-1930-х рр. Богдана-Ігоря Антонича, якого, на превеликий жаль, досі оминають увагою рідновіри:

 

Прокотяться, як лява, тисячні століття,

де ми жили, ростимуть без наймення пальми,

І вугіль з наших тіл цвістиме чорним квіттям,

задзвонять в моє серце джагани в копальні.

(Пісня про незнищенність матерії)

 

Якщо глибоко призадуматись над цією тезою, легко згадати одначе, що і до перебування в складі людського тіла ці атоми, молекули, частки брали участь у творенні інших форм, тож і тіло – лише проміжковий пункт в їхньому безкінечному слідуванні з нізвідки у нікуди. Доречними є тут слова з «Велесової книги»: Ява текуща, а творена в Праві, // Нава бо є по тій: // До тої є Нава і по тій є Нава. Під «Явою» тут можна розуміти конкретну наявну форму; під «Правою» - Божественний Закон збереження, те, що залишається сталим у мінливому потоці речей і форм; під «Навою» - сам принцип цієї мінливості, швидкоплинності, тимчасовості. Отож, стосовно тіла у нас наявна певна двоїстість: елементи, що з них воно складається, є «вічними» настільки, наскільки «вічним» є сам матеріальний світ; як форма ж тіло є смертним.

2. Що відбувається з душею рідновіра після смерті? Питання знову з тих, на які важко відповісти буквально людською мовою. Шлях душі після смерті, традиційний для уявлень слов`ян (ріка Смородина, Калинів міст, Вирій та Пекло), досить легко реконструюється з фольклору – передовсім, замовлянь, голосінь і деяких чарівних казок, тому зупинятися на ньому тут не будемо. Цікавим у зв`язку з темою є інше питання – про смертність душі. «Як це? Яке в Рідній Вірі може бути питання про смертність душі?» - здивується читач. І дійсно, у «Символі Віри» Об`єднання Рідновірів України є такий пункт:

 

Вірую:

В Радість Життя Вічного,

В чистоту Душі праведної,

Яка ніколи не зникає,

А переходить у нове тіло.

(Волховник: Правослов Рідної Віри / упорядник Г.Лозко)

 

Проблема в тому, що на практиці рано чи пізно з`являються люди (душі!), яким коловерть перероджень (Велесове Коло) починає здаватися дурною безкінечністю, і вони задумуються над тим, як з неї вийти. Таким «виходом» у розвинутих індоєвропейських релігіях є вчення про духовне звільнення. Найбільш відомою з таких вчень є буддистська нірвана, крім того – мокша класичного індуїзму, досягнення світу ідей у Платона тощо. Напрошується провокаційний приклад із християнським «спасінням», однак недоречність його очевидна: воно стоїть на зовсім інших підмурках, ніж перераховані вище вчення.

 

Тим не менш, дуже цікаве порівняння буддистського та християнського вчень здійснив німецький філософ Фрідріх Ніцше у 20-23 розділах свого твору «Антихрист. Прокляття християнству».

 

Чи можлива і чи потрібна доктрина духовного звільнення Рідній Вірі – питання дискусійне, яке вже опосередковано обговорювалось і обговорюється (вище висловлена позиція волхвині Зореслави, також заперечення її можна знайти у творах Вєліміра Спєранського, а піднесення – у Велеслава Черкасова).

 

Ще одне цікаве, але вторинне питання стосується поняття відогоні (рос. ведогонь) – «блукаючої» душі, котра здатна виходити з тіла ще за життя. Здавалося б, це уявлення – явно рідновірський новотвір на основі шаманських практик і теософських текстів про «астральні тіла». Однак читаємо у відомого і поважного етнографа середини ХІХ ст. Олександра Афанасьєва: «Чорногорці та серби переконані, що в кожній людині є дух, якого вони називають «вєдогонь», і що дух цей може полишати тіло, зморене міцних сном. Вєдогоні нерідко сваряться та б`ються між собою, і та людина, вєдогонь якого загине у бійці, вже більше не прокидається: його очікує швидка смерть. Про чаклунів і чаклунок розповідають, що вони, засинаючи, можуть випускати з себе повітряну демонічну істоту, тобто душу, яка приймає різні образи і блукає тими чи іншими місцями, причому полишене нею тіло лежить цілковито мертвим» (Афанасьев А.Н. Души усопших // Древо жизни. – М., 1982).

 

3. Наостанок пропонуємо питання для самостійних роздумів: чи має душа етнічність (національність)? Інакше кажучи, чи може вона втілюватися поза межами роду, народу, раси?

 

 


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.006 сек.)