Заняття 11

Предмет: Богознавство

Тема: Структури слов`янського пантеону

І. Вступні зауваження.

1. Шкільне знайомство із переважаючим обсягом греко-римської (а іноді також скандинавської) міфології часто призводить до того, що ми починаємо сприймати міфічні пантеони виключно крізь призму Божественних «біографій» (можна сказати – «теографій»), які описують пригоди й походеньки Богів і Богинь. Разом з тим, бажаючи виплекати серйозне рідновірське Богослів`я і Богознавство, мусимо рішуче відмовитися від шляху цих самих «теографій».

2. Це тим більш необхідно, оскільки Сили Природи, котрих ми звемо Богами і Богинями, в дійсності постійно переливаються, вирують, взаємодіють одна з одною. В цьому занятті ми не будемо ставити питання про природу цих Сил (питання про природу Божественного). Нагальне питання – про те, як описати цей вир, процеси і потоки, як втілити їх у текстову, схематичну, структурну форму (і, зрештою, як вони вже в них втілюються).

3. У занятті 8 вже йшлося про те, що практично універсальним засобом опису безпосереднього переживання дійсності, речей і Сил є міф. У традиційних суспільствах міф виконував ряд функцій, найважливіші серед яких такі: а) він задає норму (що слід робити, а що робити не слід) і таким чином часто відображає актуальні суспільні відносини;

Деякі дослідники-марксисти абсолютизували останній факт, доводячи його до абсурду. Наприклад, міф про породження Геєю Урана і подальший їхній шлюб трактувався як відголосок нібито реального звичаю, за яким син міг одружитися на матері. Тим не менше, оскільки «вертикальний» (міжпоколінний) інцест викликає інстинктивну відразу навіть у тваринному світі, марно було б шукати його прояви у людському суспільстві.

б) міф ідентифікує місце Сили у людській картині світу, з його допомогою безформна і безіменна Сила отримує уособлення (персоніфікацію), що легко сприймається людською свідомістю. Завдяки міфу так само можна намагатися витворити структури, що дозволяють умовно описати найбільш типові варіанти взаємодії Сил. Наголосимо: структури, про які йтиметься нижче, виключно умовні й існують лише тоді, коли потрібні для опису певних процесів.

4. Нарешті, варто зауважити, що в цьому занятті ми не будемо займатися родоводами Богів: хто кому доводиться батьком, матір`ю, сином, дядьком. На наш погляд, витворювати подібні родоводи в умовах того обсягу джерел про слов`янське Язичництво, яке ми маємо, - марна справа, яка лише надаремно ускладнює картину світу й створює плутанину в Богознавстві. Втім, приймаємо і те, що це твердження можна оспорити.

ІІ. Власне структури

Найбільш типова структура, про яку йтиметься в цьому занятті, - троїста. Описувати зайвий раз значення числа 3 для індоєвропейського світогляду, мабуть, не треба: це і тричленний поділ Всесвіту, і постійний троїстий повтор елементів сюжету в фольклорі тощо. В Рідній Вірі такі троїсті структури називаються Триглавами за аналогією з індійським Тримурті (що в перекладі значить «три лики», а буквально – «три морди», оскільки «морда» і «мурті» - слова споріднені за своїм походженням).

1. Род – Білобог – Чорнобог. Родів Триглав, з якого варто почати, відображає полярні процеси – Творення й Руйнацію і те, що їх врівноважує. Ні в якому разі не варто ототожнювати їх із добром і злом. Існують деякі теоретики Рідної Віри, котрі визнають об`єктивність цих понять (Доброслав, Велімір Сперанський), іноді узгоджуючи їх із категоріями відповідно блага для народу і кривди для нього. Однак за відомим російським прислів`ям «Что русскому хорошо, то татарину – смерть», практично неможливо визначити, яка ситуація дійсно принесе народу благо, а яка – кривда, - для нас це всього лише зайве підтвердження того, що протилежності Білобог/Чорнобог знаходяться в іншій площині, ніж добро/зло. Доречно тут буде процитувати також «Велесову книгу», дошка 11-А якої повідомляє: «А обаполи Білобог і Чорнобог перуняться, і тим Сваргу удержують, аби світу не бути поверженим» (переклад Г.Лозко), - це ще раз вказує на те, що світова гармонія, Лад, тримається саме на єдності та взаємодії контрастних протилежностей.

2. Мокоша – Доля – Недоля. Образ трьох Богинь-прях, що тчуть людські долі, є вельми архетиповим для Індоєвропейських Традицій, - це і давньогрецькі Мойри, римські Парки, скандинавські Норни. У слов`ян доньки, рідше – сестри Мокоші ототожнюються також зі Стрічею та Нестрічею (переважно у південних слов`ян), а також із Живою та Марою. Не треба думати, ніби під цими Богинями-пряхами ми розуміємо яких-небудь Божественних «тітоньок», які «десь там» визначають, що з нами трапиться і визначають за нас наше життя, - такий погляд є неймовірно далеким від Рідної Віри. Під ними насправді ми маємо на увазі Сили, що розмотують клубок причинно-наслідкових зв`язків, - частково під впливом обставин Всесвіту, а навіть більшою мірою – за нашою власною Волею. Можна сказати, що «місце», де вони тчуть свої ниті, - Серце кожної живої істоти. А якщо згадати, що для язичника весь світ є живим, то це наштовхує на додаткові роздуми в цьому плані.

3. Одним із найбільш шанованих Триглавів і Триглав Сварожий. Він існує у двох головних варіантах: Сварог – Перун – Велес і Сварог – Перун – Світовид. Обидва варіанти апелюють в своїй основі до «Велесової книги», а зокрема до тріади епітетів, що часто згадується в ній: Дід – Дуб – Сніп. Другий варіант Сварожого Триглаву також мимохідь проковзує у цій книзі, однак Велеслав Черкасов, наприклад, дає цьому таке пояснення: Ю.Миролюбов, якого багато хто розцінює в якості автора «Велесової книги», підставив на місце Велеса Світовида у зв`язку з особистою симпатією до Світлих Богів і несприйняттям умовно Темних. Натомість волхвиня Зореслава розвиває ідею другого варіанту у напрямку ототожнення Сил даного Триглаву з «Богом-Отцем», «Богом-Сином» і «Богом-Духом» (стаття «Теологія Триглаву за українськими джерелами» є у вільному доступі в Інтернеті). На наш погляд, таке нагле перенесення християнських концепцій на рідновірський ґрунт є непотрібним і, можливо, навіть шкідливим. Натомість перший варіант видається ідеально схожим з тріадою епітетів, адже до початку ХХ ст. східнослов`янські селяни дотримувались звичаю залишати на полі після жнив особливим чином сплетені колоски, що їх вони називали «Волосовою борідкою», або «Велесу на борідку». Значення Сварожого Триглаву – також в уособленні трьох (чотирьох) головних процесів, з якими стикаємося ми щодня і щогодини: Творення – Підтримання – Руйнація (і наступне Відродження).

Однак тут ми стикаємось із певними парадоксами. По-перше, як доводилось у занятті 8, Велес аж ніяк не є суто Темним Божеством, адже є також «Скотьїм Богом», себто Покровителем багатства і статку. Тому, на наш погляд, структура Сварожого Триглаву може бути уточнена і конкретизована: за Творення насправді «відповідають» і Сварог, і Велес Дорідний, а за Руйнацію/Відродження – Велес Віщий і Кощний. По-друге, парадокс виникає у зв`язку з поширеною серед рідновірів ідеєю поділу людей на душевні стани – три або чотири (чотири – як данина індійській соціальній системі, однак варто згадати, що шудри як четвертий елемент первинно були завойованим тубільним населення, відтак самі по собі були привнесені у цю структуру пізно; натомість у «Державі» Платона, побудованій на тій самій ідеї, знаходимо саме три стани). Якщо Сварожий Триглав автоматично «розповсюдити» на ці стани в якості їхніх Покровителів, то Велес виявиться Покровителем суто стану виробників матеріальних благ, Господарів. Натомість у «Слові про похід Ігоря» сам співець Боян – носій священного епосу (=Знання), волхв, митець – називається Велесовим онуком. Відтак в плані покровительства душевним станам Сварожий Триглав також може бути уточнений: стану Жерців (людей духовних, метою життя яких є пізнання, дів`я-бхава в Індійській Традиції та пневматики в Античній) виступають Покровителями і Сварог, і Велес Віщий; стану Воїнів (людей душевних, метою життя яких є боротьба, віра-бхава в Індійській Традиції та психіки в Античній) – Перун; стану Господарів (людей плотських, метою життя яких є праця і добрбут, пашу-бхава в Індійській Традиції та гіліки в Античній) – Велес Дорідний.

Радимо також звернутися до заняття 4 і переглянути схему 2 до цього Посібника.

4. До Богів сонячного кола відносимо ми Ярила, Дажбога (в якості головного уособлення сонячної сили), Світовида і Хорса, що відповідають чотирьом порам року і чотирьом етапам річного «життя» Сонечка. Наукове розуміння руху Сонця як зірки і руху Землі як планети ніяким чином не суперечить нашим міфологічним уявленням про річний Шлях Сонця, адже останнє виступає передовсім у двох практичних значеннях:

а) По-перше, воно утверджує коло землеробських свят, яких ми дотримуємось і в яких, в свою чергу, намагаємось утвердити самих себе. Принагідно до цього значення варто згадати Коляду й Купайла як уособлення двох протилежних станів сонячної сили: коли вона є найменшою (Сонце «помирає» і «народжується знову» на зимове сонцестояння) і коли є найбільшою (на свято Купайла, що припадає на літнє сонцестояння). У деяких течіях (зокрема, у «Родовому Вогнищі») можна зустріти також постать Семиярила, однак це очевидно є викривленим ім`ям Семаргла, відомого з історичних джерел.

б) По-друге, коло сонячних Богів відтворює основні етапи людського життя: дитинство, юність, зрілість і старість. У традиційному суспільстві вони розмежовувались обрядами переходу подібно до свят, що знаменують перехід сонячної сили від одного лику до іншого: родини (початок дитинства), посвята (ініціація – з дитинства у юність), весілля (з юності до зрілості); так само, як ми не знаємо великого свята на осіннє рівнодення, так непомітно в обрядовому плані проходив і перехід від зрілості до старості. Рік за роком проходячи коло сонячних свят, людина розуміла (свідомо чи підсвідомо) величну ідею смерті й нового народження (воскресіння у новому втіленні), вічного повернення, вічного оновлення.

Цікаво також відзначити близькість двох із перерахованих сонячних ликів до кола воїнських Богів – Ярила і Світовида. Перший однозначно виступає в джерелах як Покровитель молодих, ярих воїнів; у Арконі ж, найвідомішому храмі Світовида на о. Руян/Рюген, за свідченнями Саксона Граматика, постійно знаходилась дружина воїнів-аскетів, що присвятили себе цьому Божеству.

Не все так просто і з Хорсом, якого дехто вважає Богом Місяця, посилаючись на «Слово про похід Ігоря», де згадується, що Всеслав, вовком прямуючи з Полоцька до Тьмутаракані (Таманський півострів), «перетинав шлях Великому Хорсу». Насправді цілком можливо, що мається на увазі вранішнє Сонце, тим більше, що шлях Всеслава якраз мав лежати перпендикулярно сходу. Хорс як зимове Сонце вважається радше сонячним диском, або конем Дажбога, що несе ще не зміцнілого Божича до того часу, поки він не стане мужнім Ярилом, здатним виконувати свої прямі «функції».

5. Згадаємо також про категорію Сварожичів як низку Світлих Богів, синів Сварога. Сам термін «Сварожич» згадується в історичних джерелах (зокрема, у «Слове некоего христолюбца и ревнителя правой веры») по відношенню до Вогнебога; крім того, Дажбог прямо називається сином Сварога в «Слове об идолах». Розвиваючи дану категорію (структуру), сучасні теоретики Рідної Віри відштовхуються від кількох моментів: а) волхвиня Зореслава пропонує вважати Сварожичами 12 місяців, благо і річне коло називає вона Колом Сварожим (= Зодіак в Античній Традиції); б) Велеслав Черкасов звертається до індоєвропейського архетипу, проявленого у ведичних Адітьях, авестійській Амеша-Спенті (яка має явно язичницькі, не-реформаторські, коріння й відігравала, зрештою, відповідні функції у живих практиках персів), гностичних Архонтах, - всіх їх зазвичай семеро, що також є натяком на святість даного числа. Тим не менше, ніхто досі так і не назвав Сварожичів «поіменно», але сама структура у рідновірських обрядах використовується, тож цій темі ще належить розроблятися.

6. Б.О.Рибаков у своєму відомому двотомнику, присвяченому язичництву слов`ян, наводить приклад ще одного Триглаву: Стрибог – Дажбог – Переплут (=Семаргл). Ця трійця безпосередньо сходить до згадки давньоруськими книжниками у перекладі «Слова Иоанна Златоуста о том, какое первое поганее веровали в идолы». Звернувшись до першоджерела, читаємо: «в народе-де кумирськую жертву ядять… верують в Стрибога, Даждьбога и Переплута, иже вертячеся ему пиють на розех» (тобто люди через декілька століть після хрещення Русі справляли обряди на честь цих Богів, вочевидь, танцюючи і п`ючи [що саме – то вже інше питання J] у священних місцях). На наш погляд, Боги перераховані тут досить-таки довільно, хоча пан Рибаков намагається розвинути з цього певну концепцію.

7. Досі у Рідній Вірі триває дискусія про те, кого вважати Рожаницями. З подачі все того ж Б.О.Рибакова більшість розуміє під ними Ладу і Лелю, що є одна до одної матір`ю та донькою. Радянський академік намагався вивести культ Рожаниць із палеолітичного культу двох ведмедиць (від цього у нас ніби і розрізняють на небосхилі Велику і Малу Ведмедицю), що пізніше трансформувався у культ двох лосих, а в землеробському суспільстві – власне у Рожаниць.

Деякі дослідники, що ставляться до слов`янського Язичництва без жодної поваги, висувають ідею, либонь, Леля, відома передовсім з весняних рефренів «Ой, Леле, Леле…» в багатьох варіантах, є трансформованим юдейським закликом «алілуя», так, як і «куралеса», «куролесити» є викривленим візантійським «кіріє елейсон» («господи, помилуй»). Звичайно, таку версію слід вважати нісенітницею.

Власне, пара Лада-і-Леля є досить вдалою, на наш погляд, оскільки Леля є Силою першого, дівоцького і юнацького, ярого кохання, Лада ж втілює Собою кохання зріле, подружнє.

У ранніх текстах «Родового Вогнища» зустрічалося розширення структури Рожаниць за рахунок Дани як Богині Води, що також вважалася донькою Лади. Залишаємо правомірність віднесення Дани до Рожаниць на роздуми читців, але зазначимо, що для Язичництва природнім явищем є генотеїзм. Природньо більше шанувати Бога й Богиню, що найбільше відкривається тобі у Природі й якого/яку проявляєш ти найбільше в собі; Боги й Богині ж «молодшого» рівня (зазвичай відповідно до статі) бачаться в такому разі як лики, іпостасі обраного Бога/Богині. Зрештою, це є цілком правомірним, оскільки всі Боги й Богині є ликами єдиної Сили, котру ми звемо Родом.

8. В «Об`єднанні рідновірів України» пані Зореслава розвиває інший варіант структури Лади з її «дітьми». Зокрема, в якості останніх вона називає Лелю та Леля (Полеля), порівнюючи з грецькою Латоною, Артемідою та Аполлоном. Незважаючи на те, що порівняння є не вельми вдалим – Артеміда й Аполлон різними шляхами прийшли в давньогрецьку Традицію й утворили Триглав із Латоною лише в окремому варіанті, сам варіанти структури видається нам неймовірно цікавим. По-перше, Леля можна вважати первинним, до певної міри табуйованим іменем Ярила (оскільки Ярило – зрештою, епітет, котрий лише вказує на Того, Хто ярить, є ярим). По-друге, у структурі Брата-і-Сестри можна побачити міфологічний сюжет, який досі не розроблявся у Рідній Вірі, однак мусить бути згаданий через свою архетиповість, - це інцестуозний міф. В різних варіантах Індоєвропейської Традиції бачимо ми міф, який затверджує норму «шлюбної межі», забороняє шлюб на рівні рідних брата і сестри: Яма та Ямі у Рігведі, Їма та Їмі в Авесті, Фрейра та Фрейю у «Сварці Локі» («Перебранка Локи» в російському перекладі) зі «Старшої Едди» славетний Бог-трікстер, Бог-скоморох звинувачує саме в інцесті; у слов`янському християнізованому фольклорі це місце закріпилося за Іваном та Мар`єю, типова історія яких полягає в тому, що вони пошлюбилися, не знаючи про свою близьку спорідненість, і розкаялися в цьому / були покарані. Типова схожість імен, зв`язок більшості з перерахованим персонажів із Весною, Сонцем і (!) Смертю, вказує на Леля та Лелю як оригінальних персонажів інцестуозного міфу в слов`янському Язичництві.

9. Принагідно варто підняти тему сором`язливої міфології (за аналогією із сором`язливою етнографією, що звертає увагу лише на «унормовані», «адекватні» прояви Звичаю). У природніх/етнічних релігіях середземноморських народів часто зустрічається архетип Вагітної Діви й Храмової Блудниці, що являють собою свого роду священний оксюморон, парадокс, який ніби «розтинає» нагромадження повсякденності й раціональності, зумовлює безпосередній прорив підсвідомого й надособистісного. Міфологія й теологія, пов`язана із агресією, смертельністю й сексуальністю залишається табуйованою в сучасній Рідній Вірі. Звичайно, ми ні в якому разі не закликаємо відроджувати оргіастичні й екстремальні практики, відомі з джерел, однак уяснити для себе, що вони були і чим вони були, - потрібно обов`язково. Хоча б задля того, щоб виправдати високий статус Рідної Віри як інклюзивного світогляду – такого, що приймає Дійсність в усіх її гранях та ликах.

ІІІ. Наведені приклади структур пантеону (Всебожжя), які можна застосовувати у власних практиках, самопізнанні й розробці рідновірського Богослів`я. Наостанок ще раз наголосимо на необхідності пам`ятати про те, що жодна схема, структура, текст не опишуть всього розмаїтті Дійсності. До того ж, відомий дослідник і теоретик міфології ХХ ст. Жорж Дюмезіль писав: «Який значний Бог у політеїзмі, який шанований народом святий час від часу не виходить за відведені йому межі?».

Поиск по сайту: