Заняття 9

Предмет: Богознавство

Тема: Теологія Велеса

І. Історичні відомості про Велеса

1. Як і практично про все інше, історичні джерела не присвячені Велесу зокрема, тож доводиться критично їх аналізувати, інтерпретувати й тлумачити, щоб видобути хоч якісь відомості про цього Бога, благо відомості все-таки є.

2. Велес, або Волос, згадується у східнослов`янських джерелах, починаючи від «Повісті врем`яних літ». Звичайно, це передовсім відомий мирний договір Русі з Візантією 907 року, в якому «за руським законом» дружина Віщого Олега клялася Перуном і Волосом, «скотьїм богом». «Скот» у давньоруській мові часто використовувався як синонім матеріального багатства (скарбниця називалася «скотницею»), звідси іноді робиться висновок, що Волосом клялися купці, яких зокрема і стосувався договір.

3. Загальновідомо, що у «Слові про похід Ігоря» співець Боян називається «Велесовим онуком». Це наводить на роздуми про те, що Велес був покровителем також співців, які мали значення передавачів священної та епічної словесності (свідомими підтримувачами традиції), наближалися до сфери волхвування й ворожби.

4. Велес згадується в порядку переліку основних слов`янських Богів у повчаннях проти язичництва на кшталт «Слова некоего христолюбца, ревнителя о правой вере» (XIV-XV ст.), у «Житті [«святого» князя] Володимира», у Київському «Синопсисі» (середина XVII ст.) тощо.

5. Додаткові мотиви образу простежуються у неписемних історичних джерелах:

- Капища Велеса ідентифікуються на київському Подолі (на противагу капищу Володимирової гірки, яке «очолював» Перун); на Волосовій вулиці у «людському», тобто «громадському», «не-князівському» кінці Новгорода Великого (на місці теперішньої церкви «святого» Власія); у Волосовському районі Ленінградської області (герб цього району, затверджений у 2006 р. містить ромбічний знак «засіяного поля» й голову бика). Разом з містом Велес у Македонії, яке розташовується під пагорбом «святого» Іллі, можна зробити висновок про певне протиставлення навіть на топографічному рівні Перуна і Велеса (місце першого – на узвишші, місце другого – у низовині).

- На Збруцькому кумирі, який вже згадувався у занятті 6, Велес, за припущенням Б.О.Рибакова займає увесь нижній ярус, - у вигляді чоловіка на колінах, який підтримує на власних плечах інші яруси. Цим додатково підтверджується «низинний» мотив образу Бога, а також його космологічна роль: бути основою Всесвіту, тримати на собі відповідальність за її існування чи руйнацію.

- Радзивіллівській/Кеніґсберзький літопис (кінець XV ст.) у місці, присвяченому тому самому договору Олега з Візантією, має гравюру-ілюстрацію. На ній Перун зображений у вигляді людини, на манер грецьких Богів, а Велес – у вигляді Змія, що є однією з небагатьох вказівок на Його «зміїний» характер. Змій у фольклорі східних слов`ян нерідко виступає покровителем й охоронцем худоби (див., напр., казку «Яйце-Райце») і, звичайно, є персонажем знов ж таки Підземного світу, Нави, за рідновірською термінологією.

- Ім`я Велеса/Волоса (про спроби розділити це Божество на два за принципом імені буде сказано пізніше) знаходить паралелі у міфології інших індоєвропейських народів: передовсім, балти знають Вельняса/Вяльняса як Бога померлих (сам корінь “vel”/“vоl” має відношення до мерців). В ранній індоарійській (ведичній) міфології місце супротивника Громовика у боротьбі за худобу («скот») займають Вала й Врітра (перехід «р» в «л» у різних індоєвропейських мовах широко відомий лінгвістам).

Таким чином, історичні джерела окреслюють основні мотиви образу Велеса: зв`язок з худобою і багатством, підземним світом і померлими, міфологічними властивостями Змія, мистецтвом і, вочевидь, мудрістю.

ІІ. Образ Велеса у Двовір`ї

1. Всенародна «популярність» Велеса/Волоса, вочевидь, призвела і до відносно глибокої збереженості його образу в етнічній культурі епохи Двовір`я. Християнські «святі», якими він «перекрився» - Власій та Миколай (обидва жили на рубежі ІІІ-IV ст.).

2. Перший з них, Власій/Влас, іменувався «коров`ячим Богом» і цілковито перебрав на себе відповідні функції Велеса/Волоса. Власне, день шанування Власія церквою (11 лютого за старим стилем) і заступив, за ідеєю, головне свято Велеса, яке і було відновлене у рідновірському календарі. Відзначав його народ творенням усіляких оберегів власній худобі, її урочистим вигоном надвір (бо ж зимувала вона під дахом), спільними братчинами. Безумовно, ця модель свята є цілком зрозумілою для селянських верств, які і зберігали Звичай. Однак вона ж створює багато проблем рідновірам-міщанам, які власної худоби точно не мають. Здебільшого використовуючи образ худоби як символ багатства, рідновіри 11 лютого зазвичай проводять радіння на збереження й ствердження матеріального статку, але іноді, як вже говорилося у занятті 7, приділяють більше уваги духовному самопізнанню, що пов`язано з іншими функціями Велеса.

3. «Святий» Миколай особливо у східних слов`ян за своїм значенням у «небесній ієрархії» наближався до самого Христа й іноді навіть входив до Трійці.

Білоруси Полісся, зокрема, казали: «сьвяты Микола не тольки старей за ycix сьвятых [мотив старця ], да мабыць и старшы над ими… Сьвяты Микола божы насьледник, як Бог памре, то сьв. Микалай чудатворец будзе багаваць, да не хто иншы».

Відповідно до природного місця днів, присвячених йому у двовірському календарі (6 грудня і 9 травня за старим стилем), Микола перебрав на себе функції уособлення Зими в чоловічій статі (Діда-Мороза) і водночас утримувача перехідного моменту до літа. У весняний день, присвячений йому, відбувалися чоловічі свята («нікольщина»), до яких жінки взагалі не допускалися. Подекуди в Карпатах у цей день відбувався перший вигін худоби, як в інших регіонах – у Юр`їв день (свято Ярила, 23 квітня). Тим не менш, у рідновірський обрядовості весняним святом Велеса чомусь здебільшого нехтують.

Крім того, «милостивий» Микола у фольклорі протиставлявся «грізному» Іллі, що, на думку прибічників концепції Іванова-Топорова (див. заняття 6 або далі це), є відображенням протиборства Громовика і Змія, Перуна і Велеса.

Нарешті, календарний проміжок довкола зимових свят і Миколи, і Власія оточували т.зв. «вовчі святки», Микола, як і Георгій (Юрій), іноді називався вовчим пастирем, що рамках Рідновір`я можна пояснити переплетінням образів Велеса та Ярили.

4. На відміну від Мокоші, Велес/Волос зберігся у Двовір`ї не тільки в рамках культу відповідних «святих». Окреслимо інші сюжети, важливі для розуміння постаті Велеса в цю епоху:

- Відомо, що сузір`я Плеяди називалося в народі Волосинями (так його називає і відомий російський мандрівник кінця XV ст. Афанасій Нікітін). Росіяни на свято Власія цим зорям молилися, ставши на кожуха.

- Останні зжаті і сплетені певним чином або так і не зжаті колоски на ниві називалися Волосовою бородкою, або залишалися, як казали, Волосу на бородку.

- В українських та російських народних казках присутній такий персонаж, як Іван Коровий син, постать якого і деякі дослідники, і рідновіри, які займаються цим питанням, виводять з кола міфологічних уявлень, близьких до Велеса.

- Вовняний кожух, який фігурує в багатьох календарних і життєвих обрядах слов`ян (Коляда, весілля, родини тощо), постає «передавачем» плодючості і Божого благословення.

- Разом з тим, у деяких регіонах Русі Волос під прізвиськами Волосень, Волосатик, Йолс перетворився на «нечисту силу», чорта. Це могло бути пов`язане, по-перше, з впливом християнства, яке часто прагнуло звести місцевих Богів до такого статусу, а, по-друге, з ідеєю «погіршення» в сенсі «руйнації», на що вказують деякі дослідники (В.Топоров зокрема). Можна згадати також за місце Велеса у Сварожому Триглаві, який уособлює процеси Творення-Підтримання-Руйнації (та Відродження).

Отже, на ряду з іншими основними слов`янськими Богами образа Велеса/Волоса зберігся в багатьох сферах етнічної культури – у фольклорі, обрядовості, топоніміці та зорезнавстві, себто астрології. Не дивно, що для науковців кінця ХІХ – ХХ ст., як і для рідновірів-традиціоналістів, це Божество стало об`єктом тривалих дослідів та міркувань, адже багато рис було відомо, але сукупна картина давала неоднозначний, загадковий (містичний) і могутній образ. У двох наступних розділах спробуємо розглянути, які ж концепції висунули стосовно нього відповідно науковці та віряни.

ІІІ. Наукові концепції стосовно Велеса

Дослідники кінця ХІХ – першої половини ХХ ст. згадували Велеса/Волоса у контексті загальнослов`янського пантеону і відповідно до тих рис, які тільки що були перераховані: покровитель скотарства й податель матеріального багатства, пов`язаний із силами плодючості, а також (рідше) з потойбічним світом. На цьому етапі наукового вивчення образу такі історики й мовознавці, як Л.Нідерле, О.Погодін, В.Мансікка і М.Фасмер запропонували розрізняти Велеса та Волоса як двох різних Божеств, причому першому діставалися часто функції володаря потойбіччя й покровителя магії, а другому – покровительство худобі (приблизно за тим принципом, як перейняли ці функції відповідно «святі» Микола та Власій).

1. Більш повне розуміння Велеса/Волоса запропонував Б.О.Рибаков у роботі «Язычество древних славян». По-перше, різне звучання імен він пояснює регіональними варіантами: на півночі Русі мала б побутувати перша форма, на півдні (де, наприклад, складалась «Повість врем`яних літ») – друга. Вчений, послуговуючись твердженням, що тваринництво (розведення свійської худоби) походить від мисливства, вказує на те, як міг переосмислюватися образ цього Божества: від Духу лісів, покровителя полювання, який мав гарантувати мисливцям здобич, Рибаков намагається простежити шлях до покровителя свійської худоби і скотарства. Символічно він представляє це у вигляді переходу від ведмедя [первинно «волохатого» звіра] до бика. Зв`язок із впольованим звіром (здобиччю), на думку дослідника, згодом розширився до зв`язку зі світом померлих взагалі. Цей зв`язок Рибаков бачив і у звичаї «волосової бородки» з останніх зжатих колосків, які залишалися на полі, а також у Дідуху – останньому снопі як уособленні духу Предків, котрий тримався у хаті.

2. Цікаво згадати тут про міркування вже згадуваного у попередніх заняттях Дж.Дж.Фрезера, який у «Золотій гілці» стверджував: «духу Лісів» (а він у цій праці від самого початку досліджував постать Лісового царя) личить бути покровителем худоби і втілюватися у останньому снопі, - отак просто і чітко, але обґрунтовуючи це величезним переліком фактів з традицій різних народів.

3. Як відомо, цілковито іншу концепцію (теорію «основного міфу»), в якій Велес відіграє одну з центральних ролей, запропонували історики та лінгвісти В.В.Іванов та В.М.Топоров. Велес у подобі Змія (ще однієї присвяченої цьому Божеству земної істоти, крім ведмедя й бика) виступає Супротивником Громовика-Перуна у боротьбі за стада або жіночого персонажа, в якій дослідники вбачають Мокошу. У східнослов'янських джерелах, які використовували Іванов і Топоров для реконструкції, язичницькі Боги здебільшого замінені казковими або християнськими персонажами: Перун, як правило, - пророком Іллею, Георгієм або навіть Котигорошком, а Велес – бісом, Змієм або царем Зміуланом. Сліди сюжету «основного міфу» простежуються у білоруських казках про боротьбу Перуна (Грому, Іллі) зі Змієм (бісами, Сатаною), в російській (чи руській) казці про царя Вогню, царицю Маланицю й Зміулана, в ярославському переказі про боротьбу Іллі з Волосом і інших текстах. Далі відбувається співставлення образу Супротивника з величезною кількістю інших прикладів у індоєвропейських «грозових» або «змієборчих» міфах, глибокі студії над значенням кореня «vel», «val», «vol» тощо. Праці Іванова-Топорова вражають своєю насиченістю фактичним матеріалом, однак на рівні загальної концепції викликають багато зауважень. Тим не менш, цей погляд також використовується рідновірами, про що буде сказано далі.

4. Наукові розуміння Велеса/Волоса, які пропонувалися Рибаковим та Івановим-Топоровим піддав значній критиці російський археолог та культур-антрополог Л.С.Клейн у роботі «Воскрешение Перуна». По-перше, він заперечує чергування «Вълес»/«Волос» як неповноголосної/повноголосної форми одного імені, а тому також розрізняє їх як двох Богів. Першого, Вълеса, він пов`язує з балтійським Вельнясом, а от другого виводить… від «святого» Власія! Тобто Клейн стверджує: Власій після своєї мученицької смерті вже у Візантії вважався покровителем худоби, прийшов на Русь ще до хрещення і став не заміною язичницькому Волосу, а його прототипом. Це він в тому числі обґрунтовує закономірним чергуванням «-ла-»/«-оло-» (глас-голос, млад-молод тощо). При цьому він ігнорує чергування «шълем»/«шолом», яке в точності відповідає чергуванню Вълеса/Волоса. По-друге, він заперечує «зміїну» природу Велеса, а ілюстрацію у Радзивіллівському літописі він ідентифікує як «атрибут Віщого Олега», котрий, за найбільш поширеною легендою, помер від укусу змії. По-третє, заперечується конфлікт Перуна і Велеса, адже ніде в історичних джерелах вони прямо не протиставляються (однак скільки вже згадано було фольклорних мотивів і топографічних протиставлень місць, присвяченим цим Богам!).

IV. Образ Велеса в сучасному Рідновір`ї

Повторимось: відроджуючи свою етнічну релігію, українські рідновіри та рідновіри інших слов`янських народів стикаються із проблемою реконструкції самих її структурних основ. Зокрема, одним із найбільш дискусійних питань є реконструкція пантеону Рідних Богів. Причому, чим більш значним було (чи є) Божество, тим більше довкола нього, як правило, дискусій, а Велес, судячи з попередніх відомостей, був одним із головних Божеств.

1. Г.С.Лозко (волхвиня Зореслава) визнає за Велесом/Волосом всі ті функції, які перераховувалися вище: покровительство худобі й матеріальному статку, волхвуванню та мистецтвам. Крім того, будучи перекладачем і великим шанувальником т.зв. «Велесової книги» (назва якої цікава в контексті цього заняття, однак, як відомо, обрана довільно через фразу «Велес Книгу цю почестимо Богу нашому, бо в Ньому є прибіжище і сила» на 16-А дошці), пані Зореслава висуває сумнівну тезу про зв`язок Велеса із Сонцем. Теза ця має основу у фразі з дошки 3-А «Велесової книги»: «Молили Велеса, Отця нашого,
хай потягне в небі Коня Суражого, і хай прийде до нас сурі вішати, золоті
Кола вертячи», а також у порівнянні Велеса з грецьким Аполлоном, автором якого є російський філолог та етнограф І.Срезневський. Однак Срезневський робив це порівняння через покровительство Аполлона музам та іменування Бояна «Велесовим онуком» відповідно, а ототожнення цих Богів за сонячною сутністю є вже логічною помилкою під назвою «підміна тези». Тим більше, що в українській традиційній обрядовості, яку відтворює ОРУ, «сонячність» Велеса ніде не простежується (Ярило є окремим випадком поєднання рис Велеса і Дажбога одночасно). Цікавим моментом натомість у вченні ОРУ про Велеса є звертання уваги на його зв`язок із поняттями «волі», «влади», «волості», «веління», «величини» (ці слова мають спільну кореневу основу; на прямому зв`язку між Велесом і прикметником «велій», «великий» наголошував і філолог М.Фасмер). Через це волхвиня Зореслава представляє Велеса також як охоронця «законів Прави», Божественного закону, а також його конкретних проявів – як охоронця земельних володінь. Використовуючи теорію «основного міфу» Іванова-Топорова, Г.С.Лозко стверджує, що Велес в образі Змія є, по-перше, персоніфікацією нашої «етнічної духовної культури», яку намагається «побороти» християнська змієборча символіка, а по-друге, уособленням земних сил Природи на противагу Перуну як уособленню сил небесних.

2. Серед особливостей вчення про Велеса, на яких акцентують увагу теоретики РВ СРВ, є Його покровительство колообігу душ. З історичних джерел відтворюється зв`язок Велеса з потойбічним світом, померлими, однак у «Велесовій книзі» також мовиться: «Тут Бог Велес отрочат несе йому…» (16-А). Велеслав, про якого буде сказано нижче, алегорично пише про Місяць як Велесовий човен, на якому до світу Яву прибувають душі немовлят, що мають народитися, і відбувають до світу Нави душі померлих. Вагомою рисою Велеса для «вогнищан» є також його покровительство духовним практикам.

3. Серед українських рідновірів прибічники РПК чи не єдині наголошують на тому, що Велес є слов`янським втіленням архетипу Рогатого Бога (зв`язок як з биком, «скотом», так і з Місяцем), чи не єдині роблять Його об`єктом фалічного культу. Варто нагадати, що Велике свято Велеса РПК ототожнює з Колодієм, звідси й практичний зв`язок. Також використовуючи теорію «основного міфу», поєднану з власними міркуваннями, С.Пашник вбачає навіть у центральному розрізі Тризуба боротьбу Перуна й Велеса (стріла або спис б`є між округлих бичачих рогів).

4. Не дивно, що найбільше й найповніше про Велеса зі східнослов`янських рідновірів писав Велеслав Черкасов. Він розробив цей образ у всеможливих деталях (етимологічних, символічних, атрибутивних, містичних), результати чого можна відшукати практично в будь-якій роботі теоретика. Для нього Велес є передовсім проявом (або навіть сукупністю проявів) Рода, які пов`язані з розкриттям відання, віщого знання, «пробудженням Серця», осягненням власного духовного Шляху. Велику увагу він приділяє місцю Велеса у Сварожому Триглаві (Сварог-Перун-Велес), кожен з Богів якого уособлює й втілює Собою процеси Творення, Підтримання, Руйнації та Відродження. Принагідно можна згадати про алегоричне іменування цього Триглаву у «Велесовій книзі»: Дід-Дуб- Сніп. Цікаво Велеслав переосмислює і «основний міф» Іванова-Топорова: ще влітку 2009 р., ще до початку свого заглиблення в гностицизм, він пов`язував «викрадення [Велесом] дружини Громовика» з міфом про звільнення полоненої (у матеріальному світі) Софії-Мудрості чи Шакті-Сили.

5. Відштовхується від «основного міфу» (Грозового, як він його називає) Велемір Сперанський, верховода громади «Коляда в`ятичів» (див. статті «Сюжеты Грозового мифа», «Грозовой миф и судьба России»). Зокрема, він розглядає дві версії цього міфу залежно від двоїстої ролі Змія в ньому. З одного боку, на його думку, Грозовий міф відображає конфлікт влади і народу, воїнської дружини й общини мирних землеробів-скотарів (що, зрештою, могло проявитися і в двовірських образах «милостивого» Миколи й «грізного» Іллі). З іншого боку, Велемір у своєму світогляді є вкрай дуалістичним, полярним, він визнає існування абсолютного Добра і абсолютного Зла. Відтак у іншій трактовці Грозового міфу Змієборець вказує на шлях подолання цього Зла і висуває її на рівень норми, гідної для наслідування.

6. Це, мабуть, і все, що можна сказати про концептуальні підходи рідновірів до розуміння постаті Велеса. Додамо наостанок, що найбільш поширеним символом Велеса серед рідновірів є схематична бичача голова - . Святами Велеса, які шануються практично всіма рідновірами України та Росії є 11 лютого (і Велесові святки перед ним) та 6 грудня. Іноді Велес виступає об`єктом особливого шанування 2 лютого (Стрітення), 8 квітня (Зміїне свято у ранньому РВ СРВ), 9 травня (Велеса Весняного), 14 вересня (Здвиження), а також у дві Велесові ночі, що ділять рік на світлу й темну половини (з 30 квітня на 1 травня й з 31 жовтня на 1 листопада).

Спробуйте письмово, але коротко перерахувати усі основні богознавчі твердження про Велеса, які об`єднують розуміння цього Божества всіма рідновірами.

Поиск по сайту: