Порядок та умови здійснення виконавчого провадження

Встановлені законом правила виконання судових рішень властиві всьому виконавчому провадженню.

Відповідно до принципу диспозитивності державний виконавець починає виконавче провадження: за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа; за заявою прокурора у випадках представництва інтересів громадянина або держави в суді; в інших передбачених законом випадках.

Відповідно до п. 3.4.2. Інструкції з організації примусового виконання рішень на кожен поданий на примусове виконання виконавчий документ стягувачем подається окрема заява про відкриття виконавчого провадження.

Державний виконавець зобов’язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред’явлення виконавчого документа до виконання, і цей документ відповідає вимогам, передбаченим законодавством і пред’явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

У разі пред’явлення до виконання виконавчого документа, за яким надана розстрочка виконання, виконавче провадження відкривається в частині, за якою сплинув строк сплати. Постанова про стягнення виконавчого збору в такому разі виноситься у розмірі десяти відсотків суми, яка підлягає примусовому стягненню (п. 3.4.3. Інструкції з організації примусового виконання рішень).

Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець встановлює строк для добровільного виконання рішення, який не може перевищувати семи днів, а рішень про примусове виселення — п’ятнадцяти днів, та попереджає боржника про примусове виконання рішення після закінчення встановленого строку зі стягненням з нього виконавчого збору і витрат, пов’язаних із провадженням виконавчих дій, передбачених законом.

Копія постанови про відкриття виконавчого провадження не пізніше наступного дня надсилається стягувачу та боржнику.

За заявою стягувача з метою забезпечення виконання рішення по майнових стягненнях державний виконавець постановою про відкриття виконавчого провадження вправі накласти арешт на майно боржника (крім коштів) та оголосити заборону на його відчуження. Одночасно з винесенням такої постанови державний виконавець може провести опис і арешт майна боржника.

Постанова про відкриття виконавчого провадження може бути оскаржена сторонами начальнику відповідного органу державної виконавчої служби або до відповідного суду у 10-денний строк.

Державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження у разі:

пропуску встановленого строку пред’явлення документів до виконання;

неподання виконавчого документа, зазначеного у ст. 17 Закону України «Про виконавче провадження»;

наявності інших обставин, передбачених законом, які виключають здійснення виконавчого провадження (ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження»).

Про відмову у відкритті виконавчого провадження державний виконавець у триденний строк після надходження до нього виконавчого документа виносить постанову, яка затверджується начальником відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований, і не пізніше наступного дня надсилає її заявникові. Постанова про відмову у відкритті виконавчого провадження може бути оскаржена заявником начальнику відповідного органу державної виконавчої служби або до відповідного суду у десятиденний строк з моменту її одержання.

За загальними правилами державний виконавець може приступити до примусового виконання лише після закінчення строку, встановленого для добровільного виконання. При цьому слід враховувати, що виконавець зобов’язаний провести виконавчі дії по виконанню рішення протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, а по виконанню рішення немайнового характеру — у двомісячний строк (ст. 30 Закону України «Про виконавче провадження»). Продовження зазначеного строку можливе лише у випадках, передбачених законом (зупинення виконавчого провадження, звернення до суду з питань відстрочки, розстрочки виконання, змін способу і порядку виконання та ін.).

Якщо рішення підлягає негайному виконанню, то державний виконавець відкриває виконавче провадження не пізніше наступного дня після одержання виконавчого документа і в той же день проводить відповідні виконавчі дії.

Державний виконавець, розпочинаючи виконувати рішення, має впевнитися, чи отримана боржником копія постанови про відкриття виконавчого провадження та чи вчинені ним дії, спрямовані на добровільне виконання рішення у встановлений постановою строк.

Копії постанов державного виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі — документи виконавчого провадження), які повинні бути доведені державним виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам із супровідними листами простою кореспонденцією, крім постанов про відкриття виконавчого провадження або відмову у відкритті виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до статті 47 Закону, що надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Боржник вважається повідомленим про відкриття виконавчого провадження, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.

За умови авансування стягувачем витрат на проведення виконавчих дій документи виконавчого провадження можуть надсилатися учасникам виконавчого провадження рекомендованими листами.

За письмовою заявою учасників виконавчого провадження документи виконавчого провадження можуть надсилатися адресатам факсимільним зв’язком або електронною поштою. Документи виконавчого провадження, направлені факсимільним зв’язком або електронною поштою, вважаються врученими за наявності належного підтвердження їх одержання адресатами.

Державним виконавцем або іншою особою, уповноваженою державним виконавцем, документи виконавчого провадження можуть бути вручені особисто сторонам або іншим учасникам виконавчого провадження під розписку.

Належно оформлена відмова сторін виконавчого провадження від одержання документів виконавчого провадження не є перешкодою для проведення подальших виконавчих дій (ст. 31 Закону України «Про виконавче провадження»).

У разі добровільного повного або часткового виконання рішення боржником державний виконавець складає про це акт, який підписується стягувачем та боржником і є підставою для закінчення виконавчого провадження.

Якщо боржник у встановлений строк добровільно не виконав рішення повністю або частково, державний виконавець невідкладно починає його примусове виконання в межах строку, передбаченого ст. 30 Закону України «Про виконавче провадження».

Виконання може провадитися у робочі дні з шостої до двадцять другої години. Конкретний час здійснення виконавчих дій визначається державним виконавцем. Сторони виконавчого провадження мають право пропонувати зручний для них час проведення виконавчих дій.

Проведення виконавчих дій у неробочі та святкові дні, встановлені законодавством, допускається лише у випадках, коли зволікання неможливе або у разі коли вони не можуть бути здійснені в інші дні з вини боржника. Проведення виконавчих дій у нічний час допускається з наступним повідомленням начальника відповідного органу державної виконавчої служби і лише у випадках, коли невиконання рішення створює загрозу життю чи здоров’ю громадян.

Проведення виконавчих дій у неробочі та святкові дні або у нічний час здійснюється на підставі постанови державного виконавця, затвердженої начальником відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований.

Боржник та інші особи зобов’язані забезпечити державному виконавцю проникнення до житла або будь-якого іншого приміщення для здійснення виконавчих дій. Якщо зазначені особи порушують ці правила, виникає необхідність примусового проникнення до житла. На підставі ст. 376 ЦПК питання про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника — фізичної особи або особи, у якої знаходиться майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, або дитина, щодо якої є виконавчий документ про її відібрання, при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішується судом за місцезнаходженням житла чи іншого володіння особи за поданням державного виконавця. Суд негайно розглядає це подання без виклику чи повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного виконавця.

У процесі виконання іноді виникають обставини, що перешкоджають здійсненню таких дій, викликають ускладнення виконання рішення або роблять його неможливим. Такі ускладнення можливі у формі відстрочки, розстрочки, зміни порядку і способу виконання рішення, відкладення провадження виконавчих дій, зупинення виконавчого провадження, повернення виконавчих документів стягувачеві та закінчення виконавчого провадження.

Державний виконавець може відстрочити чи розстрочити виконання рішення тільки за ухвалою суду.

За наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення (хвороба боржника або членів його сім’ї, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо), державний виконавець за власною ініціативою або за заявою сторін, а також самі сторони мають право звернутися до суду чи іншого органу, який видав виконавчий документ, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання, а також про зміну способу і порядку виконання.

Відстрочка та розстрочка виконання застосовуються на захист інтересів боржника. Зміна способу та порядку виконання можуть задовольняти і стягувача, особливо в тих випадках, коли реалізація юрисдикційного акта знаходиться під загрозою або виявляється неможливою.

Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, пов’язані з неможливістю виконання сторонами рішення у строк або встановленим судом способом.

Відстрочка — це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається судом. Наприклад, відстрочка може надаватись за рішенням, у якому судом визначено певний термін звільнення приміщення, повернення майна тощо.

Розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частки також повинні визначатись судом. При цьому слід мати на увазі, що розстрочка можлива при виконанні рішення, яке стосується предметів, що діляться (гроші, майно, не визначене індивідуальними ознаками; декілька індивідуально визначених речей тощо).

Під зміною способу і порядку виконання рішення слід розуміти передбачення судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у порядку і спосіб, встановлені раніше. Зміна способу виконання рішення можлива шляхом видозмінення зазначеної у рішенні форми виконання: майнової на грошову і, навпаки, грошової на майнову, тобто у двох випадках: за відсутності у боржника присудженого позивачеві майна в натурі або грошових коштів, достатніх для покриття заборгованості.

За відсутності у відповідача присудженого позивачеві майна в натурі, засвідченої державним виконавцем, суд може змінити спосіб виконання рішення і постановити про стягнення вартості цього майна. Але якщо виконується постановлене судом факультативне рішення, то для стягнення замість майна його вартості достатньо лише акта державного виконавця про неможливість стягнення майна в натурі, оскільки воля суду вже висловлена в його рішенні.

Відповідно до ст. 373 ЦПК суд має розглянути відповідну заяву в судовому засіданні в десятиденний строк.

При вирішенні питання про розстрочку, відстрочку виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судових рішень у цивільних справах сторони не повідомляються про час і місце судового засідання, а викликаються. Це зумовлює можливість у випадку їх неявки застосувати загальні правила цивільного процесу, тобто норму ст. 169 ЦПК, яка передбачає наслідки неявки у судове засідання осіб, які беруть участь у справі. У випадку, коли сторони не були присутні у судовому засіданні, копії ухвали суду надсилаються протягом п’яти днів з дня проголошення ухвали рекомендованим листом з повідомленням про вручення (ч. 3 ст. 222 ЦПК).

Щодо застосування норм відносно відстрочення, розтрочення та зміни способу та порядку виконання рішення суду в адміністративному судочинстві слід зазначити наступне. За правилами адміністративного судочинства (ст. 263 КАС) за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення (відсутність коштів на рахунку, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо), державний виконавець може звернутися до адміністративного суду першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий лист, що видав виконавчий лист, із поданням, а особа, яка бере участь у справі, та сторона виконавчого провадження - із заявою про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення.

За змістом частини першої статті 263 КАС за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення (відсутність коштів на рахунку, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо), державний виконавець може звернутися до адміністративного суду першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий лист, що видав виконавчий лист, із поданням, а особа, яка бере участь у справі, та сторона виконавчого провадження - із заявою про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.

Зазначена норма кореспондується із приписами статті 36 Закону України «Про виконавче провадження». Так, частиною першою статті 36 цього Закону встановлено, що за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, державний виконавець за власною ініціативою чи за заявою сторін, а також самі сторони мають право звернутися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання, а також про встановлення або зміну способу і порядку виконання.

Частиною другою статті 263 КАС України передбачено, що суд розглядає питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення в десятиденний строк у судовому засіданні з повідомленням державного виконавця або сторони виконавчого провадження, що звернулися із поданням (заявою), та осіб, які беруть участь у справі, та у виняткових випадках може відстрочити або розстрочити виконання, змінити чи встановити спосіб і порядок виконання рішення.

Таким чином, наведена норма пов'язує можливість розстрочення чи відстрочення виконання рішення, зокрема, у «виняткових випадках» за умови доведення заявником існування конкретних обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у певний строк.

Верховний Суд України у п. 10 Постанови «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження» від 26 грудня 2003 року № 14 вказує, що суду у вирішенні заяв державного виконавця чи сторони про відстрочку або розстрочку виконання рішення, встановлення або зміну способу й порядку його виконання потрібно мати на увазі, що їх задоволення можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає, керуючись особливим характером обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення (хвороба боржника або членів його сім'ї, відсутність у нього майна, яке за рішенням суду має бути передане стягувачу, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо). При цьому Верховний Суд України не дає чітких роз'яснень щодо цих підстав, підкреслюючи роль судового розсуду в оцінці цих обставин, що, у свою чергу, не сприяє забезпеченню правильного й однакового застосування відповідного законодавства.

Кодекс адміністративного судочинства України також не містить роз'яснень чи чіткого переліку підстав для застосування судом ст. 263 КАС.

Разом з тим, ні у ст. 263 КАС, ні у ст. 33 Закону України «Про виконавче провадження» не містяться визначення понять «відстрочення» та «розстрочення». У цих положеннях наводяться лише підстави для їх застосування.

Тому адміністративним судам при вирішенні питання про відстрочення чи розстрочення виконання рішення слід керуватися загальними принципами та правилами, закріпленими КАС з врахуванням специфіки, характеру та суб'єктного складу правовідносин, які являються предметом судового розгляду.

Підставами для застосування положень ст. 263 КАС за заявами фізичних осіб (коли спір не пов'язаний із здійсненням ними підприємницької діяльності) може бути стан здоров'я боржника, тимчасове скрутне матеріальне становище, перебування на утриманні непрацездатних осіб, та інші обставини які ускладнюють виконання рішення суду.

На підтвердження факту існування таких обставин заявник повинен надати суду належні та допустимі докази (ст. 70 КАС). Такими доказами можуть бути довідки медичних установ про стан здоров'я, документи, видані органами місцевого самоврядування, які підтверджують ті чи інші обставини.

При цьому слід враховувати, що суб'єкт владних повноважень як відповідач у справі в разі заперечення можливості застосування розстрочення чи відстрочення виконання рішення, з огляду на приписи ч. 2 ст. 71 КАС, повинен довести відсутність таких підстав, а суд, даючи оцінку доказам, наданим сторонами, також не позбавлений права, а за необхідності, навіть, зобов'язаний витребувати додаткові докази за власною ініціативою.

На відміну від обставин, які повинні встановлюватися судом при вирішенні заяв, поданих фізичними особами, коло обставин, які необхідно встановлювати суду при розгляді заяв про відстрочення чи розстрочення виконання рішення, які подаються суб'єктами господарювання (підприємницької діяльності): фізичними особами – підприємцями та юридичними особами, є більш ширшим і потребує доведення певними доказами. Це пояснюється тим, що, як правило, за рішенням суду стягуються значні суми коштів, а стягнення цих коштів пов'язане із здійсненням господарської діяльності.

Загалом відстрочка чи розстрочка виконання є ефективними для поновлення прав лише у випадку, коли боржник добросовісний і не веде своєї діяльності за принципом поповнення оборотних засобів за рахунок стягувача. Суду необхідно бути особливо уважним, коли контрагент-боржник за умови надання йому відстрочки чи розстрочки платежу першим звертається з пропозицією примирення, визнає заборгованість, погоджується сплатити штрафні санкції, інфляційні збитки, річні тощо. Такий боржник, зазвичай, може мати на меті отримати прибутки від неодноразового використання в товарно-грошовому обігу значних сум, які він заборгував стягувачеві, а заяву про відстрочення чи розстрочення виконання використовує як тактичний прийом для того, щоб відтермінувати в часі момент примусового стягнення.

Разом з тим, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.

Варто зазначити, що суд у вирішенні цих питань повинен також враховувати те, що обставини, за яких виконання рішення неможливе, повинні існувати насправді, в реальності, та безпосередньо перешкоджати його виконанню в строки, в обсязі та в порядку, визначені у рішенні. Тому суд не може вважати підставами для надання відстрочки або розстрочки виконання рішення, зміни чи встановлення способу і порядку його виконання обставини, які зумовлені суб'єктивним фактором і неправомірною поведінкою з боку сторін. Наприклад, у випадку несвоєчасного одержання сторонами документів виконавчого провадження, внаслідок чого вони були позбавлені можливості використати надані їм законом права, державний виконавець відкладає виконавчі дії відповідно до ст. 32 Закону України «Про виконавче провадження». За таких обставин інститут відстрочки виконання рішення не застосовується.

Враховуючи відсутність чіткого правового механізму врегулювання відстрочення (розстрочення) виконання рішення в КАС при вирішенні заяв вказаної категорії, судам необхідно перевіряти наявність «виключних обставин» і доказів, які їх підтверджують, крізь призму законодавчих актів та підзаконних нормативних актів, які регулюють діяльність суб'єктів звернення та визначають порядок «позасудового розстрочення чи відстрочення», тобто за рішенням контролюючих органів (органів стягнення).

Положеннями КАС визначено, що у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини, а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

- ненадання (несвоєчасне надання) бюджетних асигнувань або бюджетних зобов'язань заявнику та/або недоведення (несвоєчасне доведення) фінансування видатків до заявника - отримувача бюджетних коштів в обсязі, достатньому для своєчасного виконання ним грошових зобов'язань та/або погашення податкового боргу, а також неперерахування (несвоєчасне перерахування) заявнику з бюджету коштів в обсязі, достатньому для своєчасного виконання ним грошових зобов'язань та/або погашення податкового боргу, у тому числі в рахунок оплати наданих заявником послуг (виконаних робіт, поставлених товарів);

- загроза виникнення неплатоспроможності (банкрутства) заявника в разі своєчасної та в повному обсязі сплати ним грошового зобов'язання або погашення податкового боргу в повному обсязі;

- недостатність майна заявника - фізичної особи (без урахування майна, на яке відповідно до законодавства не може бути звернено стягнення) для своєчасної та у повному обсязі сплати грошового зобов'язання або погашення податкового боргу в повному обсязі чи відсутність у заявника - фізичної особи майна;

- сезонний характер виробництва та/або реалізації товарів (робіт, послуг) заявником;

- виконання заявником плану реорганізації власного виробництва та/або зміна його організаційної структури, що призводить (може призвести) до значного спаду виробництва протягом певного періоду;

- проведення заявником науково-дослідних, конструкторських, а також соціально орієнтованих робіт, які передбачають створення робочих місць для інвалідів, захист навколишнього природного середовища, підвищення енергетичної ефективності виробництва, або технічного переоснащення власного виробництва;

- провадження заявником інноваційної діяльності, у тому числі створення нових та вдосконалення існуючих технологій, видів сировини та матеріалів широкого застосування;

- виконання заявником особливо важливого замовлення у рамках соціально-економічного розвитку регіону або надання ним особливо важливих (у тому числі виключних) послуг населенню;

- виконання заявником державного оборонного замовлення;

- здійснення заявником інвестицій у створення об'єктів, які мають найвищу енергетичну ефективність, соціальне значення, стратегічне значення для оборони та безпеки держави.

Крім того, наказом Державної податкової адміністрації України №1036 від 24.12.2010 р. відповідно до ст. 100 Податкового кодексу України затверджено Порядок розстрочення (відстрочення) грошових зобов’язань (податкового боргу) платників податків (далі – Порядок).

Згідно з п. 2.2 Порядку рішення про розстрочення (відстрочення) грошових зобов'язань (податкового боргу) у межах одного бюджетного року приймається у такому порядку: щодо загальнодержавних податків та зборів - керівником органу державної податкової служби (його заступником); щодо місцевих податків і зборів - керівником органу державної податкової служби (його заступником) та затверджується фінансовим органом місцевого органу виконавчої влади, до бюджету якого зараховуються такі місцеві податки чи збори.

Відповідно до п. 2.3. Порядку рішення про розстрочення (відстрочення) грошових зобов'язань (податкового боргу) щодо загальнодержавних податків та зборів на строк, що виходить за межі одного бюджетного року, приймається керівником (заступником керівника) центрального органу державної податкової служби за узгодженням з Міністерством фінансів України.

Пунктом 3.1. Порядку визначено, що для розстрочення (відстрочення) грошових зобов'язань (податкового боргу) платник податків звертається до підрозділу погашення податкового боргу органу державної податкової служби за місцем свого обліку або за місцем обліку такого грошового зобов'язання (податкового боргу) з письмовою заявою (додаток 1), в якій зазначаються суми податків, зборів, штрафних (фінансових) санкцій (штрафів), пені, сплату яких платник податків просить розстрочити (відстрочити), а також строк розстрочення (відстрочення) та періоди сплати. При цьому окремо вказуються суми, строк сплати яких ще не настав, а також строк сплати яких вже минув.

До заяви додається економічне обґрунтування, яке складається з: переліку обставин, що свідчать про наявність загрози виникнення або накопичення податкового боргу, і доказів існування таких обставин; аналізу фінансового стану; графіка погашення розстрочених (відстрочених) сум; розрахунків прогнозних доходів платника, що гарантують виконання графіка погашення.

Саме в такому ракурсі слід досліджувати матеріли заяви платника податків про відстрочення чи розстрочення виконання рішення суду, за яким він зобов'язаний сплатити податковий борг.

При вирішенні заяв про відстрочення чи розстрочення єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування необхідно враховувати положення ч. 12 ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», згідно з якими єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника. При цьому за наявності у платника єдиного внеску одночасно із зобов'язаннями із сплати єдиного внеску зобов'язань із сплати податків, інших обов'язкових платежів, передбачених законом, або зобов'язань перед іншими кредиторами зобов'язання із сплати єдиного внеску виконуються в першу чергу і мають пріоритет перед усіма іншими зобов'язаннями, крім зобов'язань з виплати заробітної плати (доходу).

У разі відсутності регулювання питання про відстрочення чи розстрочення виконання рішення щодо інших платежів (виплат, сум стягнення, тощо) спеціальними законами, судам слід виходити із загальних вимог, передбачених ст. 263 КАС, при цьому суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Отже, до компетенції суду на стадії виконавчого провадження належить право у виняткових випадках надавати стороні, яка програла процес, можливість відстрочення або розстрочення виконання рішення. Важлива роль суду при цьому полягає в тому, що сторони можуть розраховувати на захист своїх прав, незважаючи на труднощі, які виникають під час примусового виконання рішення, через передбачену законом процесуальну можливість вирішення питань щодо надання відстрочки, розстрочки виконання, зміни чи встановлення способу і порядку виконання рішення. Лише суд наділений повноваженнями оцінювати докази, подані на підтвердження обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Незважаючи на відсутність вичерпного законодавчого переліку підстав для надання відстрочки, розстрочки виконання, зміни чи встановлення способу і порядку виконання рішення, суд, керуючись критерієм настання обставин, які ускладнюють або унеможливлюють виконання рішення, у кожній конкретній справі з врахуванням всіх особливостей ситуації, вирішує питання про їх наявність чи відсутність, а також вирішує питання про наявність чи відсутність причин, які перешкоджають виконанню рішення суду та за своїм внутрішнім переконанням оцінює наявні у справі докази.

Регулювання питання щодо відстрочення, розстрочення та зміни порядку та способу виконання рішення здійснюється не лише нормами ЦПК та КАС, а й знаходить своє відображення в нормах ГПК. Статтею 121 ГПК також передбачено правила відстрочки або розстрочки виконання рішення, зміни способу та порядку виконання рішення, ухвали, постанови господарського суду. При наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання. При відстрочці або розстрочці виконання рішення, ухвали, постанови господарський суд на загальних підставах може вжити заходів до забезпечення позову. Про відстрочку або розстрочку виконання рішення, ухвали, постанови, зміну способу та порядку їх виконання виноситься ухвала, яка може бути оскаржена у встановленому порядку. В необхідних випадках ухвала надсилається установі банку за місцезнаходженням боржника або державному виконавцю.

За наявності обставин, що перешкоджають провадженню виконавчих дій, державний виконавець може відкласти виконавчі дії за заявою стягувача або за заявою боржника, або з власної ініціативи на строк до десяти днів. Про відкладення провадження виконавчих дій державний виконавець виносить відповідну постанову, про що повідомляє сторони, суд або інший орган, який видав виконавчий документ.

Постанова про відкладення провадження виконавчих дій може бути оскаржена начальнику відповідного органу державної виконавчої служби або до суду у триденний строк.

Зупинення виконавчого провадження — перерва у здійсненні виконавчої діяльності на невизначений строк, який настає за наявності обставин, точно зазначених у законі (ст. ст. 37, 38 Закону України «Про виконавче провадження»). Закон передбачає обов’язкове та факультативне зупинення виконання залежно від обставин, що його зумовили.

Виконавче провадження підлягає обов’язковому зупиненню у випадках:

смерті стягувача або боржника, оголошення померлим чи визнання безвісно відсутнім стягувача або боржника, або припинення існування сторони — юридичної особи, якщо встановлені судом правовідносини допускають правонаступництво;

визнання стягувача або боржника недієздатним;

проходження боржником строкової військової служби у Збройних Силах України, у передбачених законом інших військових формуваннях, якщо за умовами служби провадження виконавчих дій неможливе, чи на прохання стягувача, який проходить строкову військову службу в Збройних Силах України або інших військових формуваннях;

зупинення судом стягнення на підставі виконавчого документа;

прийняття судом до розгляду скарги на дії органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення;

зупинення виконання відповідного рішення посадовою особою, якій законом надано таке право;

зупинення судом реалізації арештованого майна;

порушення господарським судом провадження у справі про банкрутство боржника;

здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку або ліквідації банку відповідно до Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", крім випадків, пов'язаних з виплатою коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників у межах суми відшкодування, що гарантується Фондом; витрат, пов'язаних із забезпеченням операційної діяльності такого банку; виплати заробітної плати, авторської винагороди, відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров'ю працівників банку;

сплати боржником або іншим гарантом у порядку, передбаченому законодавством (у тому числі за договорами про відшкодування ядерної шкоди), коштів на відшкодування ядерної шкоди, що дорівнюють або перевищують встановлену законом межу відповідальності оператора ядерної установки. Для обчислення сплачені кошти підлягають перерахуванню у Спеціальні права запозичення, що встановлюються Міжнародним валютним фондом, за офіційним курсом Національного банку України на день сплати;

прийняття судом до розгляду касаційної скарги прокурора на рішення суду;

звернення до суду із заявою про заміну вибулої сторони правонаступником;

надання судом, який видав виконавчий документ, відстрочки виконання рішення;

наявності коштів боржника на депозитних, вкладних та інших подібних рахунках боржника, з яких боржник не вправі вимагати видачі чи списання коштів до спливу певного строку, в разі відсутності іншого майна боржника, на яке може бути звернено стягнення;

внесення підприємства паливно-енергетичного комплексу до Реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу»;

затвердження плану санації боржника до порушення провадження у справі про банкрутство;

прийняття рішення про приватизацію вугледобувних підприємств відповідно до Закону України "Про особливості приватизації вугледобувних підприємств" протягом трьох років з моменту завершення приватизації..

Факультативне (необов’язкове) зупинення допускається на прохання сторони або за ініціативою державного виконавця за наявності таких підстав:

звернення державного виконавця до суду або іншого органу, який видав виконавчий документ, із заявою про роз’яснення рішення, що підлягає виконанню, про відстрочку або розстрочку виконання, а також про встановлення чи зміну способу і порядку виконання;

прохання боржника, який проходить строкову службу у складі Збройних Сил України чи інших передбачених законом військових формувань, якщо рішення неможливо виконати без його участі;

знаходження боржника на лікуванні у стаціонарному лікувальному закладі, якщо рішення неможливо виконати без його участі;

у разі оголошення розшуку боржника - фізичної особи, транспортних засобів боржника або розшуку дитини;

за заявою стягувача у разі його перебування у відпустці за межами населеного пункту, де він проживає.

Про зупинення виконавчого провадження державний виконавець виносить мотивовану постанову, яка затверджується начальником відповідного органу державної виконавчої служби. Копія постанови надсилається у триденний строк сторонам.

Упродовж строку, на який виконавче провадження зупинено, виконавчі дії не провадяться, але відповідно до п. 3.11. Інструкції з організації примусового виконання рішень зупинення виконавчого провадження, відкладення провадження виконавчих дій, відстрочка або розстрочка виконання рішення не є підставою для скасування раніше вжитих заходів до примусового виконання рішення.

Поновлюється зупинене виконавче провадження за заявою стягувача або за ініціативою державного виконавця після усунення обставин, що стали підставою для зупинення виконавчого провадження.

У відповідності до ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» закінчення виконавчого провадження тягне за собою втрату права на його поновлення. Воно має місце у випадках:

визнання судом відмови стягувача від примусового виконання рішення суду;

визнання судом мирової угоди між стягувачем і боржником у процесі виконання;

смерті або оголошення померлим стягувача чи боржника, визнання безвісно відсутнім боржника або стягувача, ліквідації юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання їх обов'язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва;

скасування рішення суду або іншого органу (посадової особи), на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню;

письмової відмови стягувача від одержання предметів, вилучених у боржника під час виконання рішення про передачу їх стягувачу, або знищення речі, що має бути передана стягувачу в натурі;

закінчення строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення;

визнання боржника банкрутом;

фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом;

повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), який видав виконавчий документ;

направлення виконавчого документа за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби;

повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадової особи), який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 75 Закону України «Про виконавче провадження»;

якщо рішення фактично виконано під час виконання рішення Європейського суду з прав людини;

непред'явлення виконавчого документа за відновленим виконавчим провадженням у строки, визначені ст. 51 Закону України «Про виконавче провадження»;

списання згідно із Законом України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" заборгованості, встановленої рішенням суду, яке підлягало виконанню на підставі виконавчого документа.

Закінчення виконавчого провадження оформлюється мотивованою постановою державного виконавця. Ця постанова затверджується начальником відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований. Копія постанови надсилається у триденний строк сторонам.

Постанова про закінчення виконавчого провадження може бути оскаржена сторонами начальнику відповідного органу державної виконавчої служби або до суду в 10-денний строк з дня її одержання.

У разі закінчення виконавчого провадження припиняється дія арешту майна боржника, скасовуються інші здійснені державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв’язку із закінченням виконавчого провадження.

Виконавче провадження підлягає поновленню, якщо постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження буде визнана судом незаконною. Про відновлення виконавчого провадження державний виконавець виносить постанову не пізніш як у триденний строк з дня винесення ухвали суду і в той же строк повідомляє стягувача і боржника, а також суд про відновлення виконавчого провадження.

Стаття 47 Закону України «Про виконавче провадження»регулює порядок і підстави повернення виконавчих документів стягувачеві без виконання або при частковому виконанні. Виконавчий лист повертається стягувачеві:

за письмовою заявою стягувача;

якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, і здійснені державним виконавцем відповідно до закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними;

якщо стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, не реалізоване під час виконання рішення, одержати певні предмети, що мають бути передані йому від боржника згідно з рішенням;

у разі якщо стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій, незважаючи на попередження державного виконавця про повернення йому виконавчого документа;

якщо в результаті вжитих державним виконавцем заходів неможливо з’ясувати місцезнаходження боржника-юридичної особи, місце проживання боржника-фізичної особи (за винятком виконавчих документів, зазначених у ч. 1 ст. 42 Закону), а також виконавчих документів, за якими мають бути стягнені грошові кошти чи інше майно, та інших виконавчих документів, які можуть бути виконані без безпосередньої участі боржника;

якщо у боржника відсутнє майно, яке він за виконавчим документом повинен передати стягувачу, або майно, визначене виконавчим документом, на яке необхідно звернути стягнення з метою погашення заборгованості (крім коштів), і здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними;

боржник - фізична особа (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, у зв'язку з втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини) чи майно боржника, розшук яких здійснювався органами внутрішніх справ, не виявлені протягом року з дня оголошення розшуку;

коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна, недостатньо для задоволення вимог стягувача-заставодержателя за виконавчим документом, на підставі якого звернуто стягнення на заставлене майно;

наявна встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо у нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.

При цьому слід враховувати, що стягувач при поверненні йому виконавчого документа не позбавляється права на повторне пред’явлення виконавчого документа до виконання і повторне його звернення є можливим.

Стаття 32 Закону України «Про виконавче провадження» виділяє чотири види заходів примусового виконання:

звернення стягнення на майно боржника;

звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника;

вилучення у боржника і передача стягувачеві певних предметів, зазначених у рішенні;

інші заходи, передбачені рішенням, наприклад, вчинення певних дій, не пов’язаних із передачею майна або коштів: ремонт чи переобладнання приміщень, передача дитини на виховання тощо.

Заходи примусового виконання визначаються згідно із законом судом у судовому рішенні. Вибір заходів залежить від змісту спірних правовідносин між сторонами та складу і суті фактичних обставин у справі.

Порядок застосування кожного заходу примусового виконання рішення має специфічні риси, які повинні враховуватися державним виконавцем у процесі виконавчого провадження.

Поиск по сайту: