Марксистська філософія

Помітний внесок у німецьку класичну філософію зро­били Фрідріх Енгельс (1820– 1895 р.р.) і Карл Маркс (1818 – 1883 р.р.). Розуміння Фейєрбахом людини (матеріалістичний антро­пологізм), його етична інтерпретація людини не втратили актуальності для філософської моральної теорії К. Маркса і Ф. Енгельса. Вони створили матеріалістичне розуміння історії, застосували діалектичний метод для дослідження суспільного виробництва, держави, всіх її складових (ідеї історичного матеріалізму). Заслуга Маркса полягає у ство­ренні концепції соціального відчуження людини, з'ясуван­ня парадоксальності її буття, за якого вона стає «чужою» власній діяльності, її умовам, засобам, результатам і самій собі, а також в осмисленні умов її подолання (ліквідація приватної власності на засоби виробництва та експлуатації найманої праці).

Творча співпраця Маркса і Енгельса втілилася у ство­ренні нової філософії —марксизму. Її основою є послідов­но матеріалістична версія сутності природи, суспільства, людини, войовничий атеїзм, принциповий раціоналізм і комуністичні переконання. Єдність основних позицій Маркса і Енгельса дала підставу атестувати їх як «подвій­ну особистість». Водночас між ними були і досить карди­нальні розбіжності, насамперед у поглядах на природничі науки і філософію природи. Енгельс, зокрема, був при­хильником дарвінізму (теорії еволюції), а Маркс вважав метод Дарвіна грубим. На відміну від Енгельса Маркс не вживав поняття «діалектичний матеріалізм». З часом марксистські філософські ідеї стали основою неомарксизму (критична теорія суспільства) тощо.

Попри численні спроби оголосити марксистську філо­софію «віджилою», звинуватити її у антигуманізмі, «історицизмі», утопізмі і пророцтві, методологічні положення, сформульовані Марксом щодо аналізу класичного капіта­лізму, логіки теоретичних схем суспільного буття тощо і на сьогодні привертають увагу багатьох науковців. Зокре­ма, актуальним залишається те, що, розвиваючи євро­пейську традицію поглядів на суспільство, Маркс сформу­лював плідне в методологічному сенсі положення: «Спосіб виробництва матеріального життя зумовлює соціальний, по­літичний і духовний процеси життя взагалі». Сучасні західні філософські авторитети високо оцінюють значення Марксової концепції «звільнення людини» в контексті суспільної та людської історії (Е. Фромм); марксистський погляд на істо­рію, її «сутнісний вимір» (М. Хайдеггер); актуальність «тих сторін марксизму, яких конче потребуємо» (А. Макінтайр); спробу Маркса «зробити наші практики та інститути більш справедливими і менш жорстокими» (Р. Рорті).

Філософські погляди К.Маркса і Ф.Енгельса це матеріалізм (діалектичний та історичний). При розгляді даного питання спочатку потрібно звернутись до ідей Ф.Гегеля і Л.Феєрбаха. Так, як погляди К.Маркса і Ф.Енгельса сформувалися під впливом їх ідей. Це видно по творах: "Рукописи 1844р.", "Німецька ідеологія", "Капітал". Вони поширили матеріалізм на розуміння історії і суспільних явищ, а тим самим створили матеріалістичне розуміння історії. К.Маркс і Ф.Енгельс підняли на вищий щабель матеріалізм. Вони тлумачать людину, як практичну, а отже культурно-історичну істоту. Взявши практику за основу відношення людини і світу, вони відкрили нові перспективи для матеріалістичного тлумачення проблем історії та культури. По-іншому, ми бачимо відношення особи і свободи, практичної діяльності і знання.

К.Маркс і Ф.Енгельс ставили собі в заслугу те, що вони матеріалістично переосмислили діалектику Ф.Гегеля. Вони проголосили діалектику філософським методом, який всупереч метафізиці розглядає всесуще в розвитку, визначає його через протилежні категорії. Так, Ф.Енгельс констатував закони діалектики та намагався довести їх істинність прикладами тогочасного природознавства. Він намагався надати гегелівським положенням характеру законів. К.Маркс услід за Л.Феєрбахом констатував відчуження людини в сучасному йому суспільстві, але це відчуження він трактував більш універсально. Марксизм є спадкоємцем німецької класичної філософії, його продовженням. Ідеологія по К.Марксу приховує, завуальовує справжні соціальні інтереси, бо вона і є відображенням соціального буття. Філософія марксизму постає не просто як творіння адресоване іншому розуму, а насамперед, як вияв і прояв певних соціальних інтересів і суспільних відносин.

Важливе значення марксистської теорії діалектики має ідея загального взаємозв’язку усіх явищ. Кожна річ у світі пов’язана з іншою і є "відлунням усього Всесвіту" (Ф.Енгельс). Самі уявлення про діалектику є не що інше, як універсальний, діалектичний метод пізнання, який становився в еволюції філософської методології. Необхідно з"ясувати історію самого формування та розвитку філософських поглядів К.Маркса і Ф.Енгельса, зміст їх концепції матеріалістичної діалектики. Відомо, розуміння діалектики як методу, встановлює відношення мислення в його теоретичній формі, об’єктивних зв’язках та процесах природного світу, що є характерним для матеріалістичної теорії марксизму.

По К.Марксу життя суспільства ґрунтується на матеріальному виробництві, яке включає продуктивні сили і виробничі відносини. Сам історичний розвиток суспільства зумовлений, перш за все, розвитком продуктивних сил (техніки), що приводить до зміни виробничих відносин. Він відокремив кілька універсальних етапів в історичному розвитку людства. В основу його концепції, як свідчать рукописи К.Маркса, покладено гегелівську схему. У сучасній соціальній філософії ці етапи фіксуються як традиційне та індустріальне суспільство. Основою (базисом) він проголошував економічні відносини. Надбудовою – політичні, правові, релігійні, моральні, естетичні та філософські ідеї. Базис по К.Марксу визначає надбудову. Зміна базису і зумовлює зміну останньої. Його вчення справило значний вплив на соціальну теорію XIX – XX ст. Це помітно у поглядах М.Вебера, К.Маннгейма.

Першоджерела:

1. Антология мировой философии: В 4-х т. – М.: Мысль, 1970.

2. Гегель Ф. Основи філософії права. – К., Юніверс, 2000. – 336 с.

3. Гегель Ф. Наука логики // Энциклопедия философских наук: В 3-х т. – Т. 3. – М.: "Мысль", 1977.

4. Губерський Л. Філософія: Хрестоматія (від витоків до сьогодення): навч. посіб. / за ред. Л. Губерського – К.: Знання, 2009. – 621 с.

5. Кант І. Критика чистого розуму. – Симферополь: "Реноме", 2003. – 464 с.

6. Маркс К. Капітал. В трех томах. – М.: Мысль, 1988.

7. Маркс К., Енгельс Ф. Німецька ідеологія // Твори. – М.: Мысль, 1955. – Т.3. – 544 с.

8. Фейербах Л. Сущность христианства: Избр. филос. произведения: В 2-х т. – Т. 2. – М., 1995.

9. Фихте И.Г. Сочинения. – В 2-х т. – СПб.: Мифрил, 1993.

10. Хрестоматия по истории философии: Западная философия: Учеб. пособие. В 3-х ч. М.: Гуманит. издат. центр «ВЛАДОС», 1997.

11. Шеллинг Ф. Сочинения в 2-х т. – М.: Мысль, 1989.

12. Энгельс Ф. Анти-Дюринг. Т. 20. – М., Политиздат, 1978.

Література:

1. Андрущенко В.П., Волович В.І., Горлач М.І., Головченко Г.Т., Губерський Л.В. та ін. Філософія. Підручник. – Харків: Консум, 2001. – 671 с.

2. Бичко І.В. та ін. Історія філософії: Підручник для студентів вищих закладів освіти. – К.: Либідь, 2001. – 408 с.

3. Виндельбанд В. История новой философии в ее связи с общей культурой и отдельными науками. – В 2 т. – М.: ТЕРРА-Книжный клуб; 2000.

4. Гулыга А.В. Немецкая классическая философия. – 2-е изд., испр. и доп. – М.: Рольф, 2001. – 416 с.

5. Історія філософії: Підручник / Ярошовець В.І., Бичко І.В., Бугров В.А. та ін..; за ред. В.І.Ярошовця. – К.: Вид. ПАРАПАН, 2002. – 774 с.

6. Історія філософії: Словник./ За заг. ред. В. І. Ярошовця. – К.: Знання України, 2005. – 1200 с.

7. История диалектики. Немецкая классическая философия / Т.И. Ойзерман, А.С. Богомолов, П.П. Гайденко и др. – М.: Мысль, 1978. – 363 с.

8. Новая философская энциклопедия. В 4-х томах. – М.: Мысль, 2010.

9. Новіков Б.В. Творчість як спосіб здійснення гуманізму. – Монографія. – К.: НТУУ «КПІ», 1998. – 310 с.

10. Причепій Є.М., Черній А.М., Чекаль Л.А. Філософія: Підручник. – К.: Академвидав, 2008. – 592 с.

11. Спиркин А.Г. Философия. Учебник. – М.: Гардарики, 2006. – 736 с.

12. Хамітов Н.В., Крилова С.А., Гармаш Л.Н. Історія філософії. Проблема людини та її меж: навчальний посібник. – К.: Наукова думка, 2000. – 494

13. Ярошовець В. Історія філософії: Словник / За заг. ред. В. Ярошовця. – К.: Знання України, 2005. – 1200 с.

14. Ящук Т.В. Філософія історії. Курс лекцій. Навчальний посібник / Ящук. – К.: Либідь, 2004. – 536 с.

Поиск по сайту: