Першоджерела

1. Белл Деніел. Прихід постіндустріального суспільства // Сучасна зарубіжна соціальна філософія. – К.: Либідь, 1996.

2. Вебер М. Избранные произведения. – М.: Прогресс, 1990. – 808 с.

3. Зиммель Г. Как возможно общество? // Избранное: В 2 т. – М.: Мысль, 1991.

4. Лосев А.Ф. Дерзание духа. – М.: Политиздат, 1988. – 366 с.

5. Мамардашвили М. Как я понимаю философию. – М.: Прогресс, 1992. – 408 с.

6. Ильенков Э.В. Философия и молодость // Ильенков Э.В. Философия и культура. – М.: Политиздат, 1991. – 464 с.

7. Сорокин П. Человек. Цивилизация. Общество. – М.: Политиздат, 1992. – 543 с.

8. Рікер Поль. Історія та істина. – К.: КМ Academia: Пульсари, 2001. – 393 с.

9. Хабермас. Демократия. Разум. Нравственность: Московские лекции и интервью. – М.: Academia, 1995. – 252 с.

10. Хантингтон С. Столкновение цивилизаций. – М.: OOO "Издательство ACT", 2003. – 603 с.

11. Франк С.Л. Духовные основы общества. – М.: Республика, 1992. – 511 с.

Література:

1. Андрущенко В. Социальная философия. / В. Андрущенко, Н. Горлач. – К.; Х., 2002. – 736 с.

2. Андрущенко В.П., Волович В.І., Горлач М.І., Головченко Г.Т., Губерський Л.В. та ін. Філософія. Підручник. – Харків: Консум, 2001. – 671 с.

3. Бичко І.В., Бойченко І.В. та ін. Філософія: Підручник для студентів вищих закладів освіти. – Київ: Либідь, 2001. – 406 с.

4. Губерський Л.В., Надольний І.Ф., Андрущенко В.П., Розумний В.П., Бойченко В. П. Філософія: Навч. Посібник. – К.: Книга, 2005. – 528с.

5. История теоретической социологии: В 4-х т. – М.: Канон, 1997.

6. Кемеров В.Е., Керимов Т.Х. Хрестоматия по социальной философии. – М.: Академический Проект, 2001. – 576 с.

7. Князев В.Н. Человек и технология (социально-философский аспект). – К.: Лыбидь, 1990. – 175 с.

8. Миронов В.В. Иванов А.В. Онтология и теория познания. Учебник. – М.: Гардарики, 2005. – 447 с.

9. Причепій Є.М., Черній А.М., Чекаль Л.А. Філософія: Підручник. – К.: Академвидав, 2008. – 592 с.

10. Сучасна зарубіжна соціальна філософія. Хрестоматія: Навч. посібник / Упоряд. Віталій Лях – Київ. Либідь, 1996. – 384с.

11. Філософський енциклопедичний словник. – К.: Абрис, 2002. – 742 с.

12. Ящук Т.В. Філософія історії. Курс лекцій. Навчальний посібник / Ящук. – К.: Либідь, 2004. – 536 с.

Тема 14. Філософія культури

План лекцій

1. Філософське поняття культури.

2. Структура культури.

3. Культура і цивілізація та перспективи розвитку.

4. Проблема кризи сучасної культури.

Предметом філософії культури є феномен культури. Вона є однією із найширших і багатозначних категорій фі­лософії, а також соціогуманітарної науки загалом. Культу­ра — форма діяльності людей зі створення, відтворення й оновлення свого соціального буття, втіленого у вироблених матеріальних і духовних цінностях. У широкому філософському сенсі культурологію є все створене людиною, на відміну від породженого природою.

Відомо, що кожна культура історично зумовлена. Вона завжди «прив’язана» до конкретного історичного часу і простору. Історичність культури означає її розвиток як певної специфічно соціально-історичної індивідуальності (Хейзінга). Така позиція протистоїть підходу згідно якому культура – це певна органічність, що розвивається як природний організм (Шпенглер).

Стосовно філософії нерідко вживають термін «філософська культура». Він виражає усвідомлення того, що філософія є витвором духовної творчості людства, вона не просто включена в культуру. У цьому сенсі філософія постає як самосвідомість культури. «Філософія» - єдина галузь духу, яка є рефлексією над всією культурою, її тенденціями».

Філософія культури — галузь філософського знання, яка вивчає світоглядні аспекти духовної творчості людей, що втілюється у створенні культури.

Філософія культури, на відміну від культурології (куль­турна антропологія, професійна культура, історія культури.

Сутність культури можна осягнути лише через діяль­ність людини. Не випадково Цицерон називав філософію «культурою душі». «Хто хоче знати, що являє собою людина, той має також і насамперед знати, що таке культура» (М. Ландеман). Одним із головних завдань культури є формування осві­ченої, цивілізовано розвиненої особистості.

У теоретико-філософському вченні про культуру часто по­рушується питання співвідношення культури і цивілізації, ініційоване О. Шпенглером.

Цивілізація — великий етап в культурній еволюції людства.

Цивілізація — це «застигла культура», яка втрачає свою динаміку, здатність розвиватися. Куль­тура — протилежна цивілізації, зовнішня щодо людини. Філософія культури досліджує закономірності культурного процесу на всіх його головних етапах; функціональне призначення культури, засобами якої відбувається духовно-практичне освоєння світу; по­нятійний апарат культури. У, цьому аспекті визначають універсали культури — найзагальніші, незмінні (інварі­антні) поняття, принципи, критерії культури. Завдяки на­явності таких універсалій культура на всіх етапах свого історичного розвитку зберігає системність і певну єдність ос­новних структурних елементів.

Філософія культури фіксує своєрідну єдність цих сутнісних засад культурного життя суспіль­ства, враховує їх, з'ясовуючи структуру, функціональні особливості культури. Це положення шпенглерівської кон­цепції культури є предметом полеміки.

Потрібно прийняти ідею про те, що у своїй взаємодії з природою, культура проходить три етапи: залежність від природи, гармонію з природою і панування над природою. Природа завжди виступає для культури джерелом культурного зростання, адже культурні форми завжди містять творчо перероблений природний матеріал. Окрім цього, природність є ідеалом гармонійності, міри й пропорції, які втілюються в культурі. На сучасному етапі людина досягнула повної влади над природою, але це домінування стає джерелом культурних потрясінь та гуманітарної катастрофи.

Необхідно уяснити, що культура – це ціннісно-смисловий універсум створений людиною. Одна з функцій культури полягає в продукуванні сенсів. Але виправдано, окрім цього, поставити запитання про загальний сенс культури, тобто про її головне призначення. Сенсом культури є протидія хаосу антикультури, створення нових культурних форм і змістів, творення і підтримка людини як культурної істоти, перетворення природи, реалізація задумів та діяльності людини. Зрештою сенсом культури є людина, що створює культуру.

В межах самої культури прийнято виділяти масову та елітарну. Поп-культура – це культура більшості, яка задовольняє потреби й інтереси значної кількості людей. Як правило, ці потреби не виходять за межі буденності. Натомість елітарною називають культуру незначної меншості, яка виділяється із загальної маси своїми культурними потребами та можливостями. В попередні епохи різниця між цими двома видами культур була відчутною, бо вони співпадали з соціальною структурою суспільства. При цьому взаємовплив культури еліт та народної культури був відчутним фактором їх розвитку. В наш час поп-культура є пануючою у зв’язку з відсутністю окремого класу – носія вищих культурних цінностей. Тепер елітарною, як правило, називають культуру кількісно незначних груп, наприклад, естетів-інтелектуалів, які мало впливають на загал.

У зв'язку з цим актуалізується проблема загальнолюдсь­кого (вселюдського) і національного в культурі. Загальнолюдська культура — спільне, притаманне для будь-якого представника людського роду. У сучасному світі це поняття має передусім моральне, ціннісне навантаження, тому неви­падково його позначають як «загальнолюдські цінності». Особливе місце у філософії культури посідає проблема культурних цінностей — основи культури, яка визначає особливості її конкретних різновидів, важливою складо­вою загальної філософської теорії цінностей.

Перше джерело культурного зростання виникає на ґрунті природи, в її освоєнні та боротьбі з нею. Культура постійно долає природу і в цій боротьбі розвивається. В той же час, культура не може повністю звільнитися від природи, адже повне звільнення від природи приводить культуру до загибелі. Другим джерелом,витоком буття культури є творча діяльність людини. Через культуру людина зростає, саморозвивається і тим самим розвиває культуру. Але діяльність людини може бути і фактором загибелі культури, коли людина перестає творити, тоді культура перетворюється на мертву.Відомо культура існує в часі і просторі, але для неї існує культурний час і простір. Не існує єдиного культурного часу, він складається з часу історичного, соціального та часу людського буття. Існує два уявленні про розвиток часу: лінійний та циклічний. Соціальний простір – єдність матеріальних та ідеальних речей і процесів. Існує декілька видів культурного простору: зовнішній та внутрішній. Окремо варто виділити простір національної та світової культури. Культурний рух є саморухом культури, її соціальним розвитком, що єднає індивідуальний та історичний розвиток. Важливими є відношеня розуміння понять культура та цивілізація. Так в широкому сенсі поняття цивілізація і культура тотожні, вони означають увесь неприродний, мовно-символічний світ створений діяльністю людини. Але існує інше бачення згідно якого цивілізація – це певний рівень розвитку культури, який передбачає наявність державності, письма, техніки, тощо. Тобто, культура є втіленням духу народу, а цивілізація виникає, коли на перше місце виступають формальні структури суспільства. При такому підході кожна культура рано чи пізно перетворюється в цивілізацію і зрештою гине. Іншими словами приходить криза культури. Мова йде не лише про занепад високої культури минулого і панування поп-культури. Філософія життя бачить кризу культури в пануванні раціоналізму, науки і техніки над проявами життя. Чимало філософів говорять про неприпустимо велику владу людини над сущим, життям, що викликає такі деструктивні сили, які неможливо зупинити і які знищують саму культуру, людство, планету.

Національна культура — сукупність цінностей, при­таманних певній нації, специфічних форм життя конкрет­ного етносу (гірські народи, населення островів, приморсь­ких або пустельних територій). Наприклад, національна культура українців є культурою лісостепового східнослов’янськоготипу основою якої є ідеї православ’я, а кла­сична архітектура має барокові ознаки. Національна куль­тура здебільшого проявляє себе у формах духовного життя (мова, художня творчість, особливості народних звичаїв тощо). Важливим елементом національної культури є мова.

Національне не є антиподом загальнолюдському. «Загальнолюдське забезпечується тільки тоді, коли спирається на власну національність кожного народу» (Ф. Достоєвський). Національна культура поповнює загаль­нолюдську тоді, коли розвинуті в ній цінності стають надбан­нями всього людства, потрапляють до загальної культурної скарбниці. Зміст світового культурного процесу розкри­вається тільки через обмін цінностями кожної культури. Враховуючи оригінальність української національної куль­тури, народних традицій, звичаїв, типів господарювання, нормативів поведінки, не можна не зважати на те, що укра­їнська культура століттями перебувала під сильним впливом литовської, польської, російської та інших культур.

Філософія культури не лише виявляє сутнісні ознаки культури, її закономірності і тенденції, а й з'ясовує, ви­значає «білі плями» в культурологічному знанні, форму­лює його проблеми. Проблемною актуальністю позначе­ний її розділ, у якому йдеться про суперечності сучасного культурного процесу, кризові ситуації, що постійно супро­воджують поступ культури.

В класичному розумінні культура, має духовний та матеріальний виміри. Духовною є культура, що виникає в результаті неутилітарної діяльності людини і призначена задовольняти її духовні потреби. До класичних проявів духовної культури варто віднести мистецтво, релігію, мораль. Матеріальна культура виникає як результат задоволення утилітарних потреб людини: економіка, господарство, техніка. В той же час варто знати, що не існує духовної та матеріальної культури в чистому вигляді. В культурі існують чимало прикладів їх активної взаємодії. Наприклад, наука містить в собі суттєвий духовний компонент − прагнення до осягнення і розуміння світу, і одночасно має важливу матеріальну складову − створення фундаментальних досліджень для народного господарства і техніки. Загалом взаємозв’язок духовного і матеріального в житті людини і суспільства є нерозривним. Практично не існує духовних предметів, які б не мали матеріальної форми. Так само матеріальна культура зрештою є підгрунтям для духовного розвитку людства.

Першоджерела:

1. Вебер М. Избранные произведения. – М.: Прогресс, 1990. – 808 с.

2. Зиммель Г. Как возможно общество? // Избранное: В 2 т. – М.: Мысль, 1991.

3. Ильенков Э.В. Философия и молодость // Ильенков Э.В. Философия и культура. – М.: Политиздат, 1991. – 464 с.

4. Культурология. XX век: Антология. – М.: Юрист, 1995. – 703 с.

5. Мамардашвили М. Как я понимаю философию. – М.: Прогресс, 1992. – 408 с.

6. Ортега-и-Гасет Х. Человек и люди // Дегуманизация искуства. – М.: Радуга, 1991. – 639 с.

Література:

1. Андрущенко В. Социальная философия. / В. Андрущенко, Н. Горлач. – К.; Х., 2002. – 736 с.

2. Андрущенко В.П., Волович В.І., Горлач М.І., Головченко Г.Т., Губерський Л.В. та ін. Філософія. Підручник. – Харків: Консум, 2001. – 671 с.

3. Бичко І.В., Бойченко І.В. та ін. Філософія: Підручник для студентів вищих закладів освіти. – Київ: Либідь, 2001. – 406 с.

4. Быстрицкий Е. Феномен личности: мировоззрение, культура, бытие. – К.: Наукова думка, 1991. – 200 с.

5. Гатальська С.М. Філософія культури: Підручник для студ. вищих навч. закл. – К., 2005.

6. Губерський Л.В., Надольний І.Ф., Андрущенко В.П., Розумний В.П., Бойченко В. П. Філософія: Навч. Посібник. – К.: Книга, 2005. – 528 с.

7. Губерський Л.В. Культура, ідеологія, особистість. – К.: Знання України, 2002. – 580 с.

8. Кримський С.Б. Запити філософських смислів. – К.: ПАРПАН, 2003. – 239 с.

9. Кримський С.Б. Під сигнатурою Софії/ С. Кримський – К.: Вид. дім. "Києво – Могилян. академія", 2008. – 717 с.

10. Основи філософії культури: Словник: Для студ. вищих навч. закл. – К.: Абрис, 2002. – 742 с.

11. Петрушенко В.Л. Філософія. Навчальний посібник. – Л.: "Либідь", 2002. – 408 с.

12. Попович М.В. Нарис історії культури України. К.: «АртЕк», 1998. – 728 с.

Поиск по сайту: