Тема 1. Філософія, коло її проблем і роль в суспільстві

План лекції:

1. Світогляд та його структура.

2. Міфологія та релігія як історичні типи світогляду.

3. Наукова картина світу.

4. Методи та функції філософії.

Філософія – витвір людського розуму, породження достатньо розвинутої свідомості. Згідно з еволюційною теорією людство виникло внаслідок розвитку природи. Філософія як теоретична освітня дисципліна упродовж свого тисячолітнього існування зазнала різноманітних змін.

Соціальність і розумно-емоційне, образне сприйняття світу є головними ознаками людської істоти. Нова істота – людина соціальна – продемонструвала свої творчі, естетичні здібності, виробила певні правила співжиття – мораль, норми шлюбних відносин, система заборон (табу).

За словами сучасного українського антрополога В. Табачковського, потреба у «світоглядній гравітації» є однією з визначальних потреб людини.

Світогляд – система поглядів на світ і місце людини в ньому. Про появу перших світоглядних знань (право світогляду) та їх зміст судити на основі вивчення культури первісних народів.

Магія – найдавніший спосіб людського спілкування з навколишнім світом, перша спроба зрозуміти зв’язки природних сил та їх наслідки (добрі чи погані) для людини. Магічні обряди та ритуали трансформувались в символічний вигляд та закріпилися у релігії. Провідниками і виразниками магічного світогляду були шамани, чаклуни,друїни, відуни, які відрізнялися від інших осіб первісної общини певними психологічними якостями. Відомо, «без містики і віри,без міфів та легенд - людина жити не може» (Л.Д.).

Типовими представниками зародкового світогляду були, наприклад, маги давньої Персії (Ірану), жерці зороастризму, друїди (жерці давніх кельтів, Британії та Ірландії), українські відуни. Вони були творцями ритуалів, які виражали ставлення людей до навколишнього світу, стежили за дотриманням уставлених племінних звичаїв, здійснювали жертвопринесення, лікували, зцілювали хворих, виконували застережувальну (система табу), пророцьку місію.

Магія була первинною формою міфології. Міфологія (грец. mythos – слово і logos – вчення) - спосіб духовно-практичного освоєння світу, форма світосприйняття архаїчної людини, представлена в системі міфів.

Міф є розгорнутим оповіданням, у якому нерідко розвитку подій притаманний циклічний характер (вмирання і воскресіння). Формуючись із обрядових процедур, взаємодіючи з ними, міфологія поступово охопила питання щодо походження і будови світу, людини, культури, соціального устрою тощо. Міфологічний спосіб розуміння навколишньої дійсності здійснювався засобами її олюднення, як і магічний, реалізовувався за допомогою чуттєво-наочних образів.

Формування світогляду стародавніх народів відбувалося упродовж тисячоліть. Так, наприклад: Шумерська, Вавилонська, Єгипетська, Грецька і т.д. і т.п. У різних культурах є як спільні сюжети (культу жінки, матері-прародительки), так і мотиви, які відображають особливості природного розташування, способу господарювання.

Племена індоєвропейського походження у різні історичні часи проживали на землях сучасної України – в Закарпатті, Криму, Подніпров’ї. всі вони (кіммерійці, скіфи, сармати) залишили докази своєї господарської, побутової, суспільної, художньої та обрядово-ритуальної діяльності. Якщо, наприклад, індоєвропейське походження скіфів не піддається сумніву, то формування слов’янських народів, у т.ч. українського, відбувалося значно пізніше й на іншому ґрунті.

Трипільська культура була яскравим і своєрідним явищем, осмислення якого викликало неабиякий емоційний сплеск у дослідників, які вважають саме її джерелом української культури й українського етносу.

Виникнення релігії є логічним наслідком еволюції і формування світоглядної свідомості людина.

Важливим джерелом формування релігії був пошук людиною відповіді на питання життя і смерті. Релігія проголосила людині можливість спасіння, вказала шлях до нього. Хоча у різних історичних типах релігії (християнство, буддизм, іслам) цей шлях тлумачиться по-різному, сутність його незмінна – послух щодо постанов вищого порядку, слухняність, підпорядкованість волі Божій.

Релігія (лат. religio - побожність) - духовний феномен, який виражає віру людини в існування природного начала і є для неї засобом спілкування з ним, входження в нього.

Релігія як особливий тип світогляду виникає з посиланням у людському житті уваги до духовних проблем: щастя, добра і зла, справедливості, совісті тощо.

У філософській доктрині, етиці, системі обрядів релігія пояснює значення головної цінності – сенсу життя; формулює належні норми поведінки. Центральна проблема релігійного світосприйняття – доля людини, можливість її «спасіння», існування в системі «земний (чуттєвий) світ – світ небесний, нагірний (понадприродний)».

Релігійний світогляд спирається не на знання і логічні наукові аргументи, а на віру, надприродне (трансцендентне).

Між міфологією і релігією існує тісний зв’язок, але їх джерела різні.

Отже, впродовж тисячоліть виникали, взаємодіяли, змінювали один одного різні види до філософського світогляду – магічний, міфологічний, релігійний. Вони розвивалися разом з еволюцією людства.

Філософія є особливим різновидом духовної культури, призначення якого полягає у тому, щоб раціональними засобами випрацьовувати світогляд – узагальнену систему уявлень і знань про навколишній світ.

З розвитком людства, насамперед суспільного матеріального і духовного виробництва, міфологічні та релігійні форми світоглядної свідомості перестали задовольняти людину. Відбувався поступовий перехід від до філософського до філософського світогляду. Звернені до світу питання людини набували філософського характеру.

Філософський світогляд – вищий теоретичний тип світорозуміння, який прагне осягнути світ у єдності його виявів, представити найзагальніше, універсальне, раціональне (розумове) його усвідомлення.

Проблема філософського світогляду – з’ясування місця людини в системі «людина - світ», її призначення. На відміну від магічно-міфологічної та релігійної думки філософія утверджує принципово новий тип розуміння світу. Логічний аналіз, узагальнення, аргументовані докази в ньому поступово витісняють образний дух міфології, залишивши її у сфері художньої творчості. Любов до істини і мудрості поступово стає самостійною духовною галуззю і вищою цінністю, елементом духовної культури.

Філософія (грец. fileo – люблю і sophia - мудрість) – особливий різновид світогляду; система теоретичних знань про фундаментальні ознаки буття.

Специфіка предмета філософії обумовлена відношенням «людина-світ» (суб’єкт-об’єктна). Тому філософія відображає світ опосередковано, суб’єктивно і набуває характеру умоглядної рефлексії.

Упродовж століть філософи, які належали до різних культур, пропонували свої розуміння філософії, беручи за відправну точку певну світоглядну характеристику або одну із світоглядних проблем, формування відповіді на питання: що є предметом філософії. Він відображає різноманітність реального, об’єктивного світу, що існує, і способів його суб’єктивного відображення, розуміння, логічного освоєння. Можливість розуму пізнати навколишню дійсність.

Сентенція давньогрецьких мудреців «пізнай самого себе» правомірно стосується не лише людини, яка прагне пізнати світ, а й філософії, перед якою постає ця проблема. «Філософія – особлива форма пізнання світу, яка виробляє систему знань про фундаментальні принципи і основи людського буття в усіх його проявах. Філософія є не лише однією з форм духовної культури, а й уособлює дух цієї культури, є її квінтесенцією. Вона володіє особливим категоріальним апаратом, який допомагає їй обґрунтувати власні позиції і з’ясувати актуальні для неї проблеми. Філософське знання відкриває картину Всесвіту, і тому людина, прагнучи зрозуміти його таємниці, отримує змогу підноситися над ним.

Філософія осмислювала й переосмислювала феномен науки, філософський погляд на науку істотно впливав на наукову свідомість. Як і мистецтво, філософія ніколи не виголосить свого останнього слова. Філософія є водночас історією філософії, тобто історією постановки, осмислення і розв’язання основних філософських проблем. Вона є проблемною дисципліною, яка у теоретичний спосіб відображає прагнення розуму пізнати «плинний світ», його сутнісні значення.

Філософська проблема (грец. problema - задача) – рефлексія людського буття, сповненого суперечностей, ускладнень, таємниць. Філософська проблематика – форма організації і впорядкування історично змінного філософського знання і знання взагалі. сучасні філософи наголошують на проблемному характері філософії загалом. Зрештою, філософія і сформулювалася як теорія проблеми буття, свідомості, суспільства, культури і людини. Філософська проблема безмежна.

З розвитком філософії від неї поступово відгалужуються її колишні розділи, виникають різні «самостійні філософії» - філософія природи, соціальна філософія, філософія моралі, філософія права, філософія культури, філософія освіти, філософія історії тощо.

Філософські проблеми належать до категорії вічних. Бо це питання, які людина адресує навколишньому світові. Вони є первісною формою звертання розуму до світу, вихідною формою усвідомлення цього запиту. Як зауважував Ф. Гегель: «Хто розумно дивиться на світ, на того і світ дивиться розумно».

Відносини людини і світу у філософському, теоретичному сенсі набули ознак взаємин суб’єкта і об’єкта. Людській душі притаманно філософування. Останнє є стиль мислення, спрямований на з’ясування сутності речей, смислів людського життя. Стимул до філософування зумовлений не лише потребою осмислення нових явищ, хоч вони істотно впливають на спрямування філософської думки, а й усвідомлення суб’єктом невідповідності власних знань, «дійти до самісінької суті» (Б. Пастернак) будь-якого явища, речі чи події.

Філософія є вченням про смисли. Філософія з’ясовує і формулює смисли людських вчинків і на цій підставі пояснює людині цілі, засоби гідної поведінки, визначає стратегічну парадигму власного способу життя.

Так, по Канту головною метою філософії є пізнання здатності людини з’ясовувати, що вона може знати (пізнання), на що розраховувати (передбачення), що має робити (діяльність), і на цій основі відповісти на головне питання – що таке людина.

Насамперед філософія виконує світоглядну функцію.

Філософія, яка реалізує себе в процесі формування прогностичних моделей світу, є різновидом духовної діяльності із концептуальним конструюванням можливих світів. Методологічна місія філософії здійснювати завдяки притаманній їй гносеологічній (пізнавальній) функції – осмислення сутності, пізнавального процесу. Істина – знання, що точно (адекватно) відображає у свідомості людини об’єктивну і суб’єктивну реальність.

В центрі філософського пізнання є мисляча людина, її духовні, ціннісні якості – свобода, гідність, честь, благо тощо. Так, по Жан-Полю Сартру: людина – це насамперед свобода. Прагнення до свободи є рушійною силою розвитку особистості і суспільства, вважає російський мислитель Микола Бердяєв. Свобода в її філософському розумінні є вищою людською цінністю.

Функції філософії: світоглядна, методологічна, пізнавальна, прогностична, критична, аксіологічна, соціальна, гуманістична та освітня.

Прагнучи щастя, вбачаючи в його досягненні сенс життя, людина мусить долати різні перешкоди, терпіти негаразди, боротися і перемагати. Філософія вчить цьому мистецтву – мистецтву гідного життя. «Все піддавай сумніву», - проголошує філософська мудрість, але сумніву плідному, конструктивному. Ця максима характеризує критичну функцію філософії. За словами М. Ландемана: «Хто хоче знати, що таке людина, той має насамперед знати, що таке культура». Всі інші – допоміжні, похідні від неї, заперечують реалізацію тактичних завдань філософської культури. Іще, первісні мудреці (відуни, друїди, вавилонські халдеї та античні жреці) славилися своїм «вмінням зазирнути» за горизонти буття, «побачити» те, що приховане від звичайної людини, «відати долю».... Правда, це вміння часто було нічим іншим, як довільним пророцтвом, міфологічним транслюванням «волі богів». Поступово прагнення осягнути майбутнє зумовило створення прогнозів – передбачень, які ґрунтуються на певних науково доведених фактах.

За словами К. Ясперса, «наші думки про майбутнє впливають на те, як ми бачимо минуле і теперішнє». І тому:

«Філософія, це пізнання розмаїття світу, тлумачення його своєю мовою, як носієм розуміння, як грою, що втягує в себе гравців», – Л.Д.

Першоджерела:

1. Губерський Л. Філософія: Хрестоматія (від витоків до сьогодення): навч. посіб. / за ред. Л. Губерського – К.: Знання, 2009. – 621 с.

2. Ильенков Э.В. Философия и молодость // Ильенков Э.В. Философия и культура. – М.: Политиздат, 1991. – 464 с.

3. Лосев А.Ф. Дерзание духа. – М.: Политиздат, 1988. – 366 с.

4. Мамардашвили М. Как я понимаю философию. – М.: Прогресс, 1992. – 408 с.

5. Мерло–Понти М. В защиту философии. – М.: ИГЛ, 1996. – 248 с.

6. Ортега-и-Гассет X. Что такое философия? – М.: Наука, 1991. – 411 с.

7. Хесле В. Хорошая философия – это разные формы рациональности // Философская и социологическая мысль, 1991, № 2.

8. Хофмайстер Х. Что значит мыслить философски? – Изд-во С.-Петерб. ун-та, 2006. – 448 с.

9. Ясперс К. Философия и нефилософия // Феномен человека. Антология. М., 1993. С. 144 – 207.

10. Ясперс К. Философия в будущем // Феномен человека. Антология.М., С. 207 – 221.

Література:

1. Андрущенко В.П., Волович В.І., Горлач М.І., Головченко Г.Т., Губерський Л.В. та ін. Філософія. Підручник. – Харків: Консум, 2001. – 671 с. 2. Бичко І.В., Бойченко І.В., Табачковський В.Г. Філософія. Підручник. – К.: Либідь, 2001. – 406 с.

3. Історія філософії: Підручник / Ярошовець В.І., Бичко І.В., Бугров В.А. та ін..; за ред. В.І.Ярошовця. – К.: Вид. ПАРАПАН, 2002. – 774 с.

4. Кримський С.Б. Запити філософських смислів. – К.: Парапан, 2003. – 239 с.

5. Крымский С.Б. Философия как путь человечности и надежды. – К.: Курс, 2000. – 308 с.

6. Новая философская энциклопедия. В 4-х томах. – М.: Мысль, 2001.

7. Причепій Є.М., Черній А.М., Чекаль Л.А. Філософія: Підручник. – 2.вид., випр., доп. – К.: Академвидав, 2008. – 592 с.

8. Спиркин А.Г. Философия. Учебник. – М.: Гардарики, 2006. – 736 с.

9. Філософія: мислителі, ідеї, концепції: Підручник / В. Г. Кремень, В. В. Ільїн. – К.: Книга, 2005. – 528 с.

Поиск по сайту: