АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Анотація. У модулі визначено основоположні теоретичні питання щодо поняття конституції, її форми та структури

Читайте также:
  1. Анотація
  2. Анотація
  3. Анотація
  4. АНОТАЦІЯ
  5. АНОТАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ

У модулі визначено основоположні теоретичні питання щодо поняття конституції, її форми та структури, видів конституцій, способів прийняття та внесення змін до конституцій. Значна увага приділена визначенню поняття, змісту, структурі, функці­ям Конституції України, як акту, що має найвищу юридичну силу, є основним законом нашої держави, визначенню її місця, ролі і значення у правовій системі України. Визначено обсяг знань та вмінь, якими студент має оволодіти після вивчення теми. Напри­кінці розділу подаються питання для самоперевірки та контролю, тести, рекомендована література.

Після вивчення теми необхідно знати:

❖ Поняття і сутність конституції;

❖ Основне призначення конституції;

❖ Характерні ознаки конституції; ♦♦♦ Основні властивості конституції:

❖ Юридичні види конституцій;

❖ Зміст, форму, структуру конституцій;

❖ Способи прийняття конституцій та внесення змін до них;

❖ Поняття «конституціоналізм»;

❖ Зміст конституції України;

❖ Структуру Конституції України;

❖ Основні функції конституції України;

❖ Процедуру створення принципово нової Конституції суверен­ної держави Україна, прийнятої 28 червня 1996 р.;

вміти:

* охарактеризувати конституцію як правовий акт та як політич­ний документ;

• розкрити співвідношення між поняттями «конституція» та «конституціоналізм»;

• визначати фактори, що зумовлюють прийняття нової конститу­ції або внесення змін до чинної конституції;

• розмежовувати поняття: форма конституції та структура конституції; матеріальна конституція та формальна консти­туція; писана конституція та не писана (змішана) конститу­ція; кодифікована конституція та некодифікована конституція; жорстка конституція та гнучка конституція;

• аналізувати Конституцію України з точки зору її змісту, струк­тури, форми, способів внесення змін до неї;

• проводити порівняльний аналіз порядку прийняття Конституції України та конституцій зарубіжних країн;

• дати загальну характеристику положень Конституції України 28 червня 1996 р.

Ключові поняття й терміни: конституція; конституціоналізм; форма конституції; структура конституції; зміст конституції



Теоретичним зміст модуля:

§ 1. Поняття і сутність конституції

Конституція України є основою всієї правової системи України. Вона становить базове, фундаментальне джерело, як для конституцій­ного права України, так і для всіх без винятку галузей національного права України — адміністративного, фінансового, цивільного, кримі­нального та ін.

Система Конституції України наперед визначає, обумовлює у загальних рисах систему конституційного права як галузі національ­ного права, систему науки конституційного права та систему навчаль­ної дисципліни з конституційного права.

Термін «Конституція» походить від латинського «constitutio», що означає встановлення, устрій, заснування. Він має багатовікову історію.

Поняття «конституція» відомо ще рабовласницькому і феодально­му устрою держав. Проте, у рабовласницькій та феодальній державах цей термін не у значенні основного закону держав.

Так, у стародавньому Римі термін «конституція» вживався для найменування актів, які відбивали волю імператора. Це стало основою для іншої версії виникнення даного терміну. Висловлюється припу­щення, що в основі терміну «конституція» покладено зворот, з якого починалися акти римських імператорів — «rem publicum constitnire».

Для позначення розглядуваного інституту на початкових стадіях його становлення, поряд з терміном «конституція» вживалося також найменування «lex fundamentales» - «Основний Закон».

Перші акти конституційного характеру, які вже мали ознаки конституційного закону, з'явилися у період Англійської буржуазної революції (1640-1653 р.). Тоді було прийнято ряд конституційних актів. Один з них називався: «Форма правління державою Англії, Шотландії, Ірландії та володіннями, що їм належать» (1653 р.).

У 1710 р. у Бендерах була прийнята так звана «Конституція Пили­па Орлика». Це також був акт, який мав ознаки конституційного зако­ну. хоча конституцією у повному і сучасному розумінні слова він ще не був.

‡агрузка...

Вважається, що як основний закон держави, конституція виникла наприкінці XVI11 століття, в період становлення буржуазних націо­нальних держав. Як відомо з історії, в цей період у США і Франції встановився буржуазний лад з республіканською формою правління. США і Франція були проголошені буржуазними республіками. У США і була прийнята перша Конституція і вже саме, як Основний Закон цієї держави. Конституція США була прийнята Національним конвентом у Філадельфії в 1787 р. Незабаром Конституції були прийняті у Фран­ції і Польщі. Пізніше, у XIX столітті конституції були прийняті і в ряді інших країн світу.

Отже, ідея конституції, як основного закону держави, який вста­новлює основи організації і функціонування держави, основи право­вого статусу особи, зародилася в період боротьби буржуазії та народ­них мас із феодалізмом. Саме тоді конституція почала розглядатися як основний закон в системі чинного законодавства.

В чому ж призначення конституції?

Насамперед, конституція покликана визначити, окреслити межі державної влади та забезпечити захист прав і свобод особи. Ця ідея була сформульована у Французькій Декларації прав людини і грома­дянина 1789 р. У ст. 16 Декларації говориться, що суспільство, в якому не забезпечено гарантії прав людини і не запроваджено поділу влади немає конституції. (Французька республіка. Конституція та законодав­чі акти. С. 29).

Що ж являє собою конституція і в чому її сутність?

Відповідно до світової конституційної доктрини, сутність консти­туції полягає у тому, що вона покликана, насамперед, обмежити державну владу. Конституція - це свого роду хартія, що обмежує владу в рамках держави та владу держави в рамках суспільства.

Вітчизняні дореволюційні державотворці стверджували, що конституційна держава - це держава, де влада не лише організова­на. а й юридично обмежена. Сукупність обмежень державної влади і становить конституцію держави.[7]

Уявлення про рамки обмежень державної влади змінювалися на різних етапах конституційного розвитку держав, проте, в ціло­му залишалося не змінним визнання необхідності таких обмежень державної влади конституцією, як найважливіша ознака конституції і конституціоналізму. Відповідно до сучасної світової конституційної доктрини, посилити конституціоналізм, означає посилити ефектив­ність обмежень державної влади конституцією.

Історія конституційного розвитку різних держав світу свідчить про те, що зазвичай, прийняття конституції є результатом досягнен­ня компромісу між суспільно-політичними силами, що протиборству­ють, у таких важливих питаннях, якими є: визначення меж втручання держави в життя суспільства та людини; форма організації і здійснен­ня державної влади; обсяг прав і свобод особи та їх гарантованість. Сутність конституції і полягає в тому, що вона проявляє, відображає досягнення такого компромісу, предметом якого є зазначені питання.

В юридичній науці й практиці конституція розглядається як осно­вний закон держави, який регламентує найважливіші суспільні відно­сини. До них належать засади Конституційного ладу, правового стано­вища особи, державного устрою, організації та діяльності органів державної влади, функціонування місцевого самоврядування тощо.

Однією із найважливіших юридичних властивостей конституції, як правового акту, є її найвища юридична сила. Завдяки цій властивості конституція відрізняється від всіх інших правових актів, знаходячись у їх ієрархії на першому місці.

Отже, провідне місце конституції в системі законодавства підкрес­люється її особливою, найвищою юридичною силою, що знаходить свій вияв у низці положень:

1) конституція виступає базисом для поточного законодавства. Всі закони та інші нормативні акти мають випливати з конституції й не суперечити їй. Це прямо визначається в ч. 2 ст. 8 Конституції Укра­їни: «Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй»;

2) існує особливий, порівняно з усіма іншими законами, порядок прийняття, зміни та відміни конституції;

3) контроль за додержанням конституції здійснює Особливий орган. У нашій державі ним є Конституційний Суд України. Тільки до його компетенції належить вирішення питань про відповідність законів та інших правових актів Конституції України. Аналогічні органи є практично в усіх демократичних державах, хоч і називають­ся вони по-різному;

4) міжнародні договори, які укладає держава, не можуть супер­ечити конституції країни. Якщо міжнародний договір не відповідає конституції, його неможливо ратифікувати (а якщо він був ратифікова­ний, то підлягає невідкладній денонсації, тобто відмові від його вико­нання або припиненню його дії).

Конституція одночасно є найважливішим юридичним актом, та визначальним політичним документом.

Як юридичний акт, конституція - це основний закон держави, універсальний правовий акт, який регулює найважливіші суспіль­ні відносини, створює юридичну базу для нормотворчої діяльнос­ті всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування. Конституція є особливим інститутом правової системи країни. їй нале­жить правове верховенство по відношенню до всіх інших правових актів держави. Конституція оформляє національну правову систему, об'єднує чинне законодавство в єдине ціле, визначає основи закон­ності і правопорядку в державі. Отже, юридичні властивості консти­туції як правового акту розкриваються через наступне. Конституція - це передовсім закон, тобто — правовий акт виключного значення. Вона має юридичне верховенство - найвищу юридичну силу стосовно всіх нормативно-правових актів держави. Це означає, що жоден норматив- но-лравовий акт не може суперечити конституції. Конституція стано­вить основу всієї правової системи держави. Поточне законодавство розвиває, деталізує положення конституції. Для конституції властивий особливий механізм її прийняття та внесення до неї змін.

Як політичний документ, конституція регулює важливі політико- правові інститути, встановлює основні засади внутрішньої та зовніш­ньої політики держави, соціально-економічного розвитку країни, закладає основи політичних, економічних, культурних, національних відносин, основи духовного життя. Вона визначає джерело всієї влади, носіїв влади, межі її розповсюдження та механізм здійснення тощо.

Таким чином, конституцію - найважливіший правовий та політич­ний документ держави, характеризують окремі властивості, що мають певну самостійність, але, взяті в сукупності, можуть дати досить повне уявлення про неї. До них можна віднести наступні.

1. Верховенство конституції, яке визначається її особливим місцем у системі законодавства, безумовною необхідністю для законів і підза- конних актів відповідати конституційним приписам.

2. Програмність. Крім закріплення існуючих суспільних відно­син, конституція може визначати основні цілі розвитку держави та суспільства, а також шляхи досягнення цих цілей, тобто містити в собі програму дальшого розвитку країни, сформульовану в найзагальніших рисах. Такі програмні положення, як правило, викладені в преамбулах конституцій. Вони є й у преамбулі Конституції України.

3. Нормативність, яка характеризує конституції як єдиний юридичний документ, що складається із загальнообов'язкових правил (норм), що визначають основи діяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, громадських об'єднань, політичних партій, поведінку громадян та інших суб'єктів.

4. Установчість. Ця властивість конституції полягає у її здат­ності засновувати державні і суспільні інституції, наділяти певних суб'єктів (органів, організацій, фізичних осіб) відповідними правами та обов'язками, чітко окреслювати їхню компетенцію.

5. Стабільність — покликана підкреслити стійкість визначених у Конституції суспільних відносин і означає, що закріплені в ній прин­ципові положення мають діяти протягом більш-менш тривалого часу. Але суттєва частина її приписів може змінюватися відповідно до потреб розвитку суспільства й держави (наприклад, адміністративно-територі­альний поділ, норми представництва в законодавчих органах).

Той факт, що конституція покликана закріплювати й регулювати найважливіші суспільні відносини, зумовлює її провідне місце в систе­мі законодавства будь-якої країни. Перед поточними, тобто всіма інши­ми, крім конституції, законами, стоїть завдання конкретизувати й дета­лізувати конституційні положення. Кожна галузь законодавства має свій виток у тому чи іншому положенні конституції. Наприклад, така широка й багатогранна галузь, як трудове право, базується на статтях Конституції України, що закріплюють права на працю, відпочинок, підприємницьку діяльність.

Таким чином, конституція — це система загальнообов'язкових норм, що мають, як правило, вищу юридичну силу і регулюють осно­ви відносин між людиною і суспільством, з одного боку, та державою - з другого, а також засади організації самої держави та її відносин зі світовим співтовариством.[8]

В Сучасному світі Конституція є невід'ємним атрибутом держави, ознакою її суверенітету.

Таким чином, конституція - це політико-правовий документ, який в концентрованій і офіційній формі регулює найважливіші суспільні відносини.

Предметом конституційного регулювання є:

- основні засади суспільного і державного ладу країни;


- права, свободи та обов'язки людини і громадянина, їх гарантії;

-засади внутрішньої та зовнішньої політики країни;

-основи економічного, соціального та культурного розвитку країни;

- основи національних відносин;

- влада, її джерело та носії;

- механізм реалізації влади, система органів державної влади, як засобів здійснення державної влади, що функціонує на засадах поділу на законодавчу, виконавчу та судову гілки;

- місцеве самоврядування, його система, засади функціонування;

-національно-державний та адміністративно-територіальний

устрій країни;

- основи національної безпеки, захисту державного суверенітету та територіальної цілісності країни.

Виходячи із обсягу суспільних відносин, що становлять предмет конституційного регулювання, конституція - це основний закон держа­ви, що закріплює організацію державної влади та регулює відносини влади із суспільством та індивідом.

Конституція є актом установчого характеру. Вона становить основу і фундаментальну базу поточного законодавства. Конституція являє собою безпосереднє юридичне джерело всіх галузей національ­ного права. Її слід розглядати як юридичну основу розвитку законо­давства країни та всієї правової системи у цілому.

із поняттям «конституція» тісно пов'язане поняття «конституціо­налізм». Конституціоналіім — суспільно-політичний режим, за якого функціонують держава та її інститути, взаємні стосунки людини і держави. Цей режим є системою правових зв'язків між суспіль­ством. державою та індивідом, що виникають у процесі реалізації норм конституції та інших джерел конституційного права. Це доктри- нальне поняття, що вживається як в юридичній науці, так і в суспіль­них науках у цілому.

§ 2. Юридичні види конституцій

У науці конституційного права поняття «конституція» розглядають, насамперед, у таких значеннях. Розрізняють: формальну конституцію, або конституцію у формальному розумінні та матеріальну конститу­цію, або конституцію у матеріальному розумінні.

Під формальною конституцією прийнято розуміти закон — єдиний законодавчий акт, який має найвищу юридичну силу, прийнятий в особливому порядку, зміни до якого вносяться у спеціальному, вста­новленому порядку.

Матеріальна конституція або - конституція у матеріальному розумінні - це сукупність норм, предметом регулювання яких є, пере­довсім, організація державної влади та права людини. При цьому вважається, що не має значення походження цих норм, тобто - не має значення чи містяться розглядувані норми в єдиному, особливому правовому акті, чи в декількох нормативних актах, чи вони взагалі є нормами не писаного судового або звичаєвого права. Основним тут є їхній зміст, предмет регулювання.

Конституції прийнято поділяти на фактичні та юридичні. Розгляда­ючи із цих позицій конституції, мова йде не про співвідношення форми і змісту, а про співвідношення формальної - юридичної конституції та реальної, тобто фактичної конституції. Такий підхід до розглядуваного питання переважає яку вітчизняній, так і в зарубіжній науці консти­туційного права.

Фактична конституція — це конституція у матеріальному розу­мінні. тобто — це реальний порядок здійснення державної влади, який може співпадати, а може і не співпадати із порядком, що встановле­ний у формальній, тобто юридичній конституції. Фактична конституція охоплює політичні, економічні, соціальні та інші основи суспільства, що органічно взаємопов'язані між собою. Ці відносини, а отже і сама фактична конституція-, існують не залежно від того, знайшли вони своє юридичне відображення у формальній, тобто юридичній конституції та законодавстві країни, чи ні.

Отже, фактична конституція - це конституційний лад, який реально існує і функціонує в державі, що знаходить свій вираз в об'єктивних суспільних відносинах з приводу організації та функціонування державної влади, що склались на практиці, у співвідношенні реаль­них соціальних сил.

Юридична конституція - це формальна конституція, тобто - осно­вний закон, який закріплює основи організації і здійснення держав­ної влади, правове становище людини і громадянина в суспільстві і державі. Як основний закон держави, юридична конституція має найвищу юридичну силу, приймається і змінюється в особливому порядку. Отже, юридична конституція - це конституційний лад, що встановлений, юридично закріплений у нормах формальної конститу­ції. Юридична конституція вносить в свої норми інститути фактичної конституції. Розробка, прийняття та реалізація юридичної конституції завжди спирається на фактичну конституцію, але залежить не лише від реальних суспільних відносин, а й від культури, моралі, свідомості членів суспільства, стану законності та інших обставин у суспільстві.

Коли фактична і юридична конституція, або, іншими словами, - коли реальна дійсність та основний закон співпадають, то можна говорити про реальність юридичної конституції. Коли ж на практи­ці юридична конституція не збігається із фактичною, то юридична (формальна) конституція є фіктивною.

Таким чином, за рівнем втілення приписів конституцій у життя суспільства та держави їх прийнято поділяти на фіктивні, положення яких не знаходять потрібної реалізації й підтвердження на практиці, та реальні, якщо суспільні відносини відповідають конституційним настановам.

Традиційно конституційна доктрина поділяє конституції за юридичною формою на писані та неписані, які визначають також як змішані.

Писані конституції являють собою єдиний законодавчий акт, що викладений у формі основного закону країни, який має найвищу юридич­ну силу порівняно з іншими нормативно-правовими актами, що прийня­тий у встановленому порядку, зміни до якого вносяться в спеціально встановленому порядку, який має чітку внутрішню структуру (розділи, глави, параграфи тощо). До цього виду належить абсолютна більшість конституцій, що діють у світі, в тому числі й Конституція України 1996 р.

Неписані конституції являють собою ряд окремих, прийня­тих у різні часи та в різному порядку законів, що мають самостійне значення, а також правових звичаїв, традицій, судових прецедентів. Вони в своїй сукупності оголошуються конституцією держави. Такі конституції визначають також змішаними, тобто — частково писаними у формі звичайних законів, частково не писаними — у формі правових звичаїв, судових прецедентів.

Наприклад, Конституція Великобританії вбирає низку законів, перший з яких - «Велика хартія вільностей» - був прийнятий ще в 1215 р.. а останній — «Закон про місцеве правління» — в 1985 р.

У сучасний період такі конституції існують у Великобританії. Новій Зеландії, Ізраїлі. Проте, і в названих країнах, значна частина питань що пов'язані із організацією і функціонуванням державної влади, регламентуються законодавчо, при всьому великому значенні конституційних звичаїв та судових прецедентів, особливо у Велико­британії та Новій Зеландії.

Слід мати на увазі, що формальні конституції завжди є писани­ми, матеріальні конституції завжди є неписаними - змішаними. Тому застосовуючи цей критерій поділу конституцій, слід завжди зазначати про яку конституцію йде мова - формальну чи матеріальну.

Необхідно зазначити, що наявність неписаної конституції може призвести до недостатньо чіткого правового регулювання найважли­віших суспільних відносин. Це дає заінтересованим силам можливість поводитися довільно, по-різному витлумачувати неузгодженість, а то й суперечності у змісті таких конституцій. Тому вони загалом поцінову­ються як менш демократичні порівняно з конституціями писаними.

Формальні конституції поділяються на кодифіковані і не кодифі­ковані.

Кодифікованими є конституції, що являють собою єдиний норма­тивний акт, прийнятий у спеціальному порядку, який має найвищу юридичну силу стосовно інших законодавчих актів держави. Таких конституцій переважна більшість.

Нєкодифікованими є конституції, які являють собою сукупність нормативних актів, що в однаковій мірі мають найвищу юридичну силу стосовно інших нормативних актів держави. Прикладом неко- дифікованих конституцій є конституції Швеції, Фінляндії. Канади, Австрії.

У практичному значенні кодифіковані конституції безумовно мають перевагу перед нєкодифікованими основними законами. Застосування на практиці некодифікованих конституцій значно ускладнено порів­няно із кодифікованими конституціями, особливо, коли конституційні положення розміщені у численних актах, що має місце, наприклад, в Австрії.

Однією із важливих юридичних властивостей конституції є її стабільність. Проте, це не означає, що конституція не повинна зміню­ватися ні за яких обставин. В ній завжди мають знаходити відображен­ня якісні зміни, що відбуваються у суспільних відносинах і станов­лять предмет конституційного регулювання. Інакше, конституція може швидко перетворитися на історичний документ, зв'язок із реальною дійсністю та юридичну силу.

Юридичною гарантією стабільності конституцій є особливий поря­док внесення до них змін. Такий порядок покликаний забезпечити як стабільність, так і динамізм основного закону.

В науці конституційного права традиційно, конституції, а способом внесення до них змін, поділяються на гнучкі та жорсткі.

Жорсткими визначаються конституції, зміни до яких вносяться у особливому порядку, який є більш складним порівняно із звичайною законодавчою процедурою, тобто - із процедурою прийняття звичай­них законів. Тут потрібна не тільки більшість голосів депутатів, а й виконання низки додаткових процедур. Так, поправки до Конститу­ції США приймаються голосами двох третин членів палат Конгресу (парламенту) або спеціально скликаного Конституційного конвенту. В обох випадках поправки мають бути ратифіковані законодавчими зборами або конвентами трьох четвертих штатів. У 1917 р. був вста­новлений строк для збору необхідної кількості голосів штатів. У випад­ку його недодержання поправка вважається відхиленою. Раніше проце­дура ратифікації розтягувалася надовго. Наприклад, процес збирання голосів штатів на користь XXVII поправки був розпочатий у 1789 р., а необхідних 38 голосів штатів було набрано лише в 1992 р. Таким чином, процес ратифікації, тобто затвердження законодавчими збора­ми штатів вказаної поправки, тривав аж 203 роки.

Гнучкими визначаються конституції, порядок внесення змін до яких мало чим відрізняється від порядку, передбаченого для всіх інших законів. Здебільшого різниця полягає лише в кількості голосів депу­татів парламенту, необхідної для внесення змін до конституції. Якщо для поточного закону достатньо простої більшості (50 % + 1) голо­сів, то для конституції цього замало - необхідно зібрати кваліфіковану більшість (не менше як дві третини голосів ).

Слід мати на увазі, шо при здійсненні поділу конституцій на жорсткі та гнучкі, необхідно зазначати про яку саме конститу­цію йде мова - формальну чи матеріальну. Формальні конституції, як правило, є жорсткими. Матеріальні конституції завжди є гнучки­ми. Практичне значення має лише класифікація формальних консти­туцій у залежності від ступеню складності їхньої зміни, на дуже жорсткі, наприклад, конституція США 1787 року, Конституція Укра­їни 1996 року, та менш жорсткі, наприклад. Основний Закон ФРН 1949 року. Конституція Казахстану 1995 року. Конституція Іспанії 1978 року та ін.

Аналіз засобів та процедур внесення змін до конституцій, що виро­блений світовою конституційною практикою, дає підстави для висно­вку про те, що для більшості сучасних держав характерною є тенденція до посилення юридичних гарантій стабільності конституцій, що забез­печується через підвищення ступеню його жорсткості. Про це свідчить збільшення кількості конституцій, у яких передбачається недоторка­ність їх основних положень, або встановлюється ускладнена проце­дура їхньої зміни. Це вважається одним із важливих правових засобів захисту конституцій.

Порядок внесення змін до Конституції України встановлено у розді­лі XIII Конституції України. Відповідно до цього розділу, зміни до Конституції України здійснюються лише в особливому, передба­ченому Конституцією порядку. Цей порядок значно відрізняється від порядку, що встановлений для внесення змін до поточного законодав­ства.

Встановлений порядок внесення змін до Конституції України дає підстави для висновку про те. що Конституцію України слід відне­сти до жорстких, про що переконує, зокрема, розгляд її XIII розді­лу. Ускладнений порядок зміни Конституції України встановлений з метою забезпечення стабільності Конституції, як основного зако­ну України. Водночас, він спрямований на забезпечення поєднання стабільності та динамізму Конституції. Це дає можливість своєчасно реагувати на конституційному рівні на об'єктивні потреби розвитку суспільства та вдосконалення державного управління.

Характерними рисами порядку внесення змін до Конституції Укра­їни є такі:

-Конституція передбачає обмежене коло суб'єктів законодавчої ініціативи щодо внесення змін до неї. Характерно, що це суб'єкти, які обрані безпосередньо народом України і є представниками наро­ду України та Української держави: не менш як дві третини народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради Украї­ни, Президент України.

В Конституції України встановлено не однаковий порядок внесен­ня змін до її розділів. З метою забезпечення стабільності і непоруш­ності основних конституційних засад суспільного і державного ладу України, гарантування прав і свобод людини і громадянина, реально­го народовладдя, в Конституції встановлено досить складна і відпо­відальна процедура внесення змін до розділів І. 111, XIII Конституції.

яка завершується всеукраїнським референдумом. Щодо інших розділів Конституції, то внесення до них змін також проводиться досить склад­ним шляхом, але вже на рівні самої Верховної Ради України. Крім того, в конституції встановлено, у яких конкретно випадках до неї взагалі не можливо вносити зміни.

Конституція України гарантує конституційність законопроектів про внесення змін до неї. Це забезпечується через встановлення вимоги наявності висновку щодо них Конституційного Суду України.

Таким чином, вся система процесуальних конституційних норм, що регулюють процедуру внесення змін до Конституції України, спрямо­вана на захист Конституції як такої, що є історичним надбанням Укра­їнського народу і відповідає його прагненню до збереження і розвитку держави та зміцнення громадянської злагоди.

Прийнято поділяти конституції на види за формою державного устрою країни. Відповідно до державного устрою конституції поділяють­ся на федеративні (США, ФРН та ін.) та унітарні (Франція, Україна та ін.).

Отже, виходячи з викладеного. Конституцію України можна визначити, як формальну, писану, жорстку, реальну, унітарну.

§ 3. Способи прийняття конституцій та внесення до них змін

Конституції, як вже було з'ясовано, приймаються та змінюються, як правило, в особливому порядку.

Конституційна доктрина розрізняє законодавчу та установчу владу. Слід зазначити, що звичайні закони приймаються і змінюються у порядку здійснення законодавчої влади. Конституції приймаються і змінюються у порядку здійснення установчої влади. Законодавча влада є підпорядкованою установчій владі. Конституційні тексти є породжен­ням не законодавчої, а установчої, вищої влади.

Прийняття нових конституцій, внесення змін, доповнень до чинних конституцій обумовлюється факторами соціально-економічного та політичного характеру. Як правило, серед обставин, що зумовлюють необхідність прийняття конституцій, основними є наступні.


По-перше, утворення нової держави. У цьому випадку конституція є не лише основним законом. Вона виступає насамперед, як акт уста- § 3. Способи прийняття конституцій та внесення до них змін

новчого характеру, що юридично оформляє утворення нової держави. Прикладом можуть бути держави, що утворилися у наслідок розпад} колишнього СРСР, ЧСРР тощо.

Наступною обставиною, яка зумовлює необхідність прийняття конституції, є зміна політичного режиму, що відбувається у резуль­таті соціальної революції будь-якого характеру. Наприклад, утворен­ня Російської Радянської Соціалістичної Федеративної Республіки 1918 року.

Ще однією обставиною, що вимагає прийняття нової конституції, є неможливість приведення чинної конституції у відповідність з реаль­ними обставинами шляхом її часткової зміни. Мова йде про найістот­ніші зміни, що відбулися у політичному, економічному, соціальному житті суспільства.

Зазначені обставини впливають на процедуру прийняття консти­туцій.

Світовій конституційній практиці відомо декілька способів прийняття конституцій. Ці способи розрізняються у залежності від того, який суб'єкт здійснює установчу владу. У залежності від цього розріз­няють такі основні способи прийняття конституцій. Конституція може прийматися: - по-перше, - представницьким органом; - по-друге,— виборчим корпусом; - по-третє, - главою держави, ці способи засто­совуються яку чистому вигляді так і у різних комбінаціях. Найбільш поширеними способами прийняття конституцій у сучасний період є прийняття їх представницькою установою або виборчих! корпусом.

До представницьких органів, що наділяються установчою владою, належать: установчі, конституційні збори; парламенти; надпарламент- ські установи. У світовій практиці одним із перших прикладів скли­кання установчих зборів є створення національного конвенту у Філа­дельфії у США.

Конституції можуть прийматися спеціально створеною для цього конституційною асамблеєю. Це також представницький орган. Однак, він утворюється саме і лише для розробки і прийняття конституції, після чого припиняє свою діяльність.

Відомі також змішані способи прийняття конституцій. При цьому можливі такі варіанти. По-перше, конституція може прийматися парла­ментом з наступним затвердженням на референдумі. По-друге, спочат­ку проводиться загальнонаціональний референдум з метою ухвален­ня основних засад, найважливіших положень конституції. Лише після цього проводиться обговорення тексту консти туції у парламенті та остаточне її ухвалення парламентом країни.

Як вже зазначалося, одним із способів прийняття конституцій є ухвалення їх одностороннім актом глави держави, це так звана даро­вана конституція. Раніше цей спосіб був досить поширеним. Зараз він застосовується дуже рідко.

Під час тривалого процесу розробки Конституції України вислов­лювалися різні точки зору щодо найбільш прийнятного способу її прийняття. Так, на думку доктора юридичних наук Ю. Тодики та кандидата юридичних наук Б. Ольховського найбільш оптимальним способом прийняття Конституції України є прийняття її Верховною Радою України. Доктором юридичних наук, професором Л. Юзко- вим була запропонована така процедура завершення конституційного процесу. Ця процедура, на його думку, мала охоплювати такі стадії: а) завершення підготовки тексту конституції; б) обговорення і схва­лення проекту Конституції конституційною комісією; в) обговорення і попереднє ухвалення простою більшісті 1-олосів проекту Конституції Верховною Радою України; г) остаточне ухвалення Конституції всена­родним референдумом. Як відомо. Конституція України була прийня­та Верховною Радою України 28 червня 1996 року. Таким чином, був завершений тривалий процес розробки і прийняття конституції суве­ренної держави Україна.

§ 4. Зміст і структура конституції України

Під змістом основного закону держави слід розуміти сукупність конституційних норм, інститутів та принципів, що регламентують суспільні відносини, які визначають організацію державної влади, відносини цієї влади із суспільством та людиною. При цьому прийня­то розрізняти два елементи, а саме:

а) соціальний зміст конституції, тобто коло суспільних відносин, що регламентуються конституцією і становлять предмет конституцій­ного регулювання;

б) правовий зміст, тобто правовий матеріал, з якого складається конституція. Це її норми, інститути, принципи.

Визначальним елементом у характеристиці змісту конституції є суспільні відносини, що нею регулюються. Правовий зміст конститу­ції визначається її соціальним змістом.

Конституційні норми ~ це основний правовий матеріал, з якого складається конституція. За своєю природою ці норми поділяються на декілька видів. Конституційні норми розрізняються: за змістом; за характером суспільних відносин, що ними регулюються; за юридич­ним значенням, тощо.

Переважну більшість серед норм конституції становлять норми- правила. Вони регулюють конкретні суспільні відносини, визначають права і обов'язки суб'єктів конституційно-правових відносин. До цього виду норм належать норми конституції, що встановлюють права, свободи та обов'язки людини і громадянина (напр. розд.2 Конституції України), норми, що визначають правовий статус, компетенцію, форми діяльності органів державної влади та органів місцевого самовряду­вання (напр. розд. 4, 5, 6 та ін. Конституції України), норми, що визна­чають правовий статус об'єднань громадян (напр. розд. 1, 2 Консти­туції України), норми, що регулюють відносини між державою та її складовими частинами.

За характером суспільних відносин, що регулюються нормами конституції, норми-правила, що містяться в ній, поділяються на мате­ріальні та процесуальні норми або — процедурні норми. Серед матері­альних норм, у свою чергу, виокремлюються організаційні та іисти- туцінні норми. Цими нормами засновуються органи державної влади, органи місцевого самоврядування, визначається їхня структура та орга­нізація. Наприклад, згідно із Конституцією України, Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні. У переважній більшості випадків, організаційні норми лише основи організації та порядку діяльності того чи іншого органу державної влади. Деталь­но питання їхньої діяльності регулюються відповідними законами та спеціальними нормативно-правовими актами.

Важливе значення мають процесуальні норми. Особливо важли­ве значення мають норми конституції, що регулюють відносини між органами різних гілок державної влади, між органами різних рівнів, між органами держави та громадянами й іншими членами суспільства. 'Гаю норми є необхідними для забезпечення нормального функціону­вання держави і суспільства, реальності прав і свобод особи. Якщо процесуальні норми, процедурні механізми недостатньо розроблені, відпрацьовані, то конституція перетворюється у декларативний акт.


За часом дії конституційні норми-правила поділяються на постій­ні та тимчасові. Переважна більшість норм конституції є постійни­ми, тобто такими, що мають не обмежений термін дії. Це характери­зує конституцію як закон, дія якого не обмежена у часі. Однак, крім постійних норм, в конституції можуть міститися також і тимчасові норми. Зазвичай такі нормі містяться у розділах перехідних положень конституції (напр. розд. 15 Конституції України ). Такі норми регулюють процедуру організації і здійснення державної влади, функціонування суспільних і державних інституцій у перехідний період, від набрання законної сили конституцією до повного втілення її положень у ЖИ'ГТЯ. Такі норми встановлюють, зокрема, терміни утворення органів, перед­бачених конституцією, можуть передбачати здійснення тих чи інших повноважень органів до створення органів, що передбачені конститу­цією тощо. Отже, тимчасові норми конституції покликані забезпечити нормальне функціонування держави і суспільства у перехідний період.

Конституції містять також норми-цілі. Ці норми являють собою конституційні орієнтири розвитку суспільства і держави. Такі норми є характерними переважно для конституцій, соціальний зміст яких не обмежується політичними відносинами. Норми-цілі можуть вста­новлювати як загальні перспективні цілі, орієнтири розвитку суспіль­ства і держави, так і конкретні цілі розвитку тих чи інших конкретних суспільних відносин. Наявність норм-цілей є характерною рисою сучас­них конституцій. Визначаючи загальні напрямки розвитку суспільства і держави, норми-цілі визначають орієнтири законодавчої техніки, розви­тку законодавства держави. Однак, якщо конституція містить забагато норм-цілей, то вона перетворюється на переважно програмний документ.

Серед конституційних норм виокремлюють норми-визначення. Такі норми містять характеристики тих чи інших конституційних інсти­тутів, елементів суспільства, окремих органів державної влади, орга­нів місцевого самоврядування, тощо. Такими є, наприклад, норми, що визначають природу держави, наприклад - соціальна, право­ва. демократична, тощо. Так, наприклад, відповідно до Конституції України, Президент України є главою держави і виступає від її імені (ст. 102 Конституції України).

Соціальний зміст конституції у концентрованій формі знахо­дить свій вираз в її принципах. Принципи конституції — це осново­положні керівні засади. В них знаходять свій юридичний вираз осно­вні об'єктивні закономірності розвитку даного суспільства і держави. В принципах конституції знаходять свій прояв якісні характеристики конституційного регулювання суспільних відносин. Принципи є одним з найважливіших елементів правового змісту конституції, який має самостійне значення.

Зміст конституції знаходить свій прояв у її формі.

Під формою конституції прийнято розуміти спосіб конституюван­ня, тобто — організації правового матеріалу — норм, інститутів, прин­ципів, що містяться в Основному законі. Отже, форма конституції - це спосіб організації того правового матеріалу, що в ній вміщений.

Структура конституції — внутрішня будова конституції, поділ на частини (розділи, глави, статті, пункти), внутрішня узгодженість скла­дових частин, послідовність їх розташування. Структуру конституції утворюють її складові частини. Зазвичай, структура конституції включає: преамбулу, тобто вступну частину; основну частину; прикінцеві положен­ня: перехідні положення. Інколи можуть міститися ще й додатки.

Преамбули містяться у переважній більшості конституцій. За своїм змістом і обсягом вони бувають різні. Бувають дуже короткі преамбу­ли, що обмежуються урочистою формою проголошення конституції та деяких цілей, в ім'я яких прийнята конституція. Інколи преамбули бувають досить великими. У них можуть викладатися історія країни до прийняття конституції, визначатися перспективи подальшого розви­тку, тощо. Преамбули мають важливе значення для тлумачення всіх положень конституції, а також чинних законів.

Основна частина конституції поділяється на розділи, глави. Кіль­кість розділів та глав, порядок їх розташування у значній мірі визнача­ється межами конституційного регулювання та принципами, що лежать в основі конституції.

Характерно, що в конституціях тоталітарних держав розділи та глави, що призначені регламентації прав і свобод людини і громадянина, вміщуються наприкінці конституції. Це є свідченням ставлення держави до людини. Коли ж в конституціях розділи, глави, які визначають право­вий статус особи, розміщені на одному з перших місць-то це визначає визнання людини з її інтересами та потребами центром громадянського суспільства. Така структура характерна для сучасних конституцій демо­кратичних країн. Ця ж ідея сприйнята в Україні - регулюванню прав і свобод людини і громадянина присвячено розділ II Конституції.

Частина конституції, яка регламентує організацію державної влади та місцевого самоврядування, складається з розділів, глав, що визна­чають основний зміст таких конституційно-правових інститутів, як: глава держави; парламент; уряд; система органів судової влади; органи конституційної юрисдикції; Прокуратура; система місцевого самовря­дування. Система, і порядок розташування цих розділів обумовлені принципами, що лежать в основі організації і функціонування держав­ної влади та місцевого самоврядування, а також роллю, яка визначена конституцією главі держави, законодавчій та виконавчій владі. В Консти­туції України питанням організації і функціонування державної влади присвячено розділи ІУ-УШ. XII, а місцевого самоврядування - XI.

Гак, у розділі четвертому - Верховна Рада України - визначе­но правовий статус Верховної Ради України, встановлено, що вона є єдиним органом законодавчої влади в Україні, визначається її структура, компетенція, форми діяльності. У розділі п'ятому - Президент України - встановлюється, що Президент України є главою держави і виступає від її імені. Встановлюється компетенція Президента України, порядок його взаємовідносин з органами всіх гілок влади тощо. У розділі шосто­му - Кабінет Міністрів України, інші органи виконавчої влади - визна­чено, що вищим органом в системі виконавчої влади є Кабінет Міністрів України. Визначається компетенція уряду, порядок роботи, підконтроль- ність та підзвітність тощо. У розділі сьомому - Прокуратура України - визначено місце і роль Прокуратури в системі державної влади, її функ­ції і повноваження, порядок утворення і принципи діяльності. Розділ восьмий — Правосуддя України — присвячений регламентації системи органів судової влади, принципів їх організації та діяльності. Визнача­ються основні функції правосуддя, порядок формування органів судової влади, принципи, на основі яких здійснюється судочинство в Україні. У розділі дванадцятому - Конституційний Суд України - визначається статус Конституційного Суду України, встановлюється, що єдиним орга­ном конституційної юрисдикції в Україні є Конституційний Суд Укра­їни. В цьому розділі визначається склад Конституційного Суду, його компетенція, порядок формування, вимоги, що ставляться до кандида­тів на посаду судді, порядок діяльності, види актів даного органу тощо.

Важливою рисою сучасних конституцій є те, що в них велика увага приділяється регламентації місцевого управління та самоврядування. Це проявляється у досить детальному регулюванні цих інститутів нормами окремого розділу чи глави. У Конституції України регламен­тації питань місцевого самоврядування присвячено розділ одинадця­тий — Місцеве самоврядування. В ньому визначається поняття місце­вого самоврядування, його система, основи компетенції, порядок організації і діяльності.


В структурі конституції важливе значення належить прикінцевим положенням та перехідним положенням. У Конституції України це розділи XIV і XV. Ці розділи містять дуже різні за характером норми. Зокрема вони стосуються дії чинного законодавства в перехідний період створення нового законодавство на основі нової конституції. Ці норми визначають також порядок здійснення державної влади та місцевого самоврядування в період до створення передбачених новою конституцією інститутів. Ці норми стосуються деяких тимчасових визначень щодо застосування певних положень конституції, а також визначають деякі інші питання.

§ 5. Основні функції конституції України

Функції конституції обумовлені і визначаються її роллю, яку вона здійснює у регулюванні суспільних відносин. Вони обумовлені також змістом самої конституції. Великий обсяг та складність суспільних відносин, що регулюються нормами конституції, обумовлюють багато­плановість її функцій. В залежності від ролі конституції, яку вона здій­снює у регулюванні суспільних відносин, у життєдіяльності суспіль­ства, в науковій літературі прийнято поділяти всі функції конституції на декілька груп.

Насамперед, виокремлюють соціальні функції конституції та правові функції конституції.

Серед соціальних функцій Конституції виокремлюють: політичну; ідеологічну; програмну; інформаційну.

Серед правових функцій Конституції виокремлюють: установчу; регулятивну; інтеграційну; охоронну.

Серед соціальних функцій основною є політична функція. Серед правових функцій основними є установча та регулятивна.

Політична функція полягає в тому, що Конституція України є важливим політичним документом. Здійснюючи політичну функцію. Конституція України визначає і закріплює належність влади в Україні, напрямки внутрішньої і зовнішньої політики держави, форму прав­ління, форму державного устрою та політичний (державний) режим, тощо. Саме Конституція, на найвищому законодавчому рівні закріплює національний, народний і державний суверенітет.

Конституція - явище наукового характеру. Вона є своєрідною формою відображення наукових знань. Звідси випливають такі її функ­ції, як ідеологічна та прогностична. Здійснюючи ідеологічну функцію, Конституція формує певний тип суспільної свідомості, важливою складовою якої є правосвідомість. Звідси випливає ще й така важлива функція, як педагогічно-виховна та інші.

Конституція здійснює таку важливу функцію, якою є її економічна функція. Зміст цієї функції полягає в тому, що Конституція регулює основоположні суспільні відносини, які становлять економічні осно­ви суспільного і державного життя, що є матеріальною основою всіх інших інститутів. Конституція закріплює наявність різних форм влас­ності та господарювання, рівний їх правовий захист, соціальну спря­мованість економіки.

Як формі і джерелу права, Конституції України притаманні юридичні, правові функції. Однією з найважливіших серед них є установча функція Конституції. За допомогою реалізації цієї функ­ції Конституція здійснює первинне правове регулювання найважли­віших соціальних і правових інститутів суспільства. Через установ­чі норми Конституції засновуються органи державної влади, органи місцевого самоврядування, різноманітні інститути демократії, тощо. Саме в Конституції започатковуються найважливіші установчі норми. При тому установчими є не лише окремі норми Конституції, а й вся Конституція в цілому. Саме Конституція встановлює основи функціо­нування суспільства і держави, розвитку всього законодавства країни. Здійснення установчої функції є прерогативою Конституції.

Програмна функція Конституції полягає у забезпеченні належної та ефективної дії інститутів і норм основного закону. Це досягається за допомогою організації і функціонування механізму забезпечення конституційної законності, створення й діяльності відповідного органу, який забезпечує правову охорону конституції. Таким органом в Україні є, відповідно до Конституції України, Конституційний Суд України.

Таким чином, функції Конституції відображають її вплив на суспільні відносини. Ці функції розкривають сутність Консти­туції, її внутрішній зміст стосовно тих завдань, які стоять перед суспільством і державою на певних етапах їхнього розвитку.

§ 6. Створення принципово нової Конституції суверенної держави Україна. Загальна характеристика положень Конституції України 28 червня 1996 р.

З прийняттям в 1990 р. Декларації про державний суверенітет та Акта проголошення незалежності України в 1991 р. розпочався новий етап розвитку Українського конституціоналізму.

Із здобуттям Україною суверенітету, стала можливою організа­ція по-справжньому демократичного процесу прийняття Конститу­ції суверенної Української держави, орієнтованої на національні цілі та інтереси, на право народу України самому творити свою державу, дотримуючись загальновизнаних принципів і норм демократичного співжиття. На цих засадах і почався з 16 липня 1990 p.-Дня проголо­шення Декларації про державний суверенітет України - новий етап розвитку конституційного процесу в Україні, віхами якого стали Акт проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 р. і його схва­лення 1 грудня 1991 р. всенародним референдумом.

Декларація Про державний суверенітет України; Акт Проголошен­ня незалежності України

Декларація Про державний суверенітет України прийнята Верхо­вною Радою Української PCP 16 липня 1990 року. В ній зазначено:

«Верховна Рада Української PCP,

виражаючи волю народу України,

прагнучи створити демократичне суспільство,

виходячи з потреб всебічного забезпечення прав і свобод людини,

шануючи національні права всіх народів,

дбаючи про повноцінний політичний, економічний, соціальний і духовний розвиток народу України,

визнаючи необхідність побудови правової держави, маючи на меті утвердити суверенітет і самоврядування народу України,

ПРОГОЛОШУЄ

державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.»

Декларація ГІро Державний Суверенітет України є важливим полі- тико-правовим документом. Декларація однозначно проголосила і зафіксувала народний, національний і державний суверенітет України.

Народний суверенітет означає право всього народу України бути верховним у справі формування і здійснення влади. Це означає також здатність народу бути єдиним джерелом влади. В Декларації зазначе­но, що громадяни Республіки всіх національностей становлять народ України. Народ України є єдиним джерелом державної влади в Респу­бліці.

Національний суверенітет — це право української нації на само­визначення і утвердження своєї державності.

Державний суверенітет - означає верховенство, самостійність і незалежність державної влади України в межах території держави та незалежність і рівноправність її у зовнішніх зносинах. В Декларації встановлено, що Українська PCP є самостійною у вирішенні будь-яких питань свого державного життя.

Декларація зафіксувала атрибути, які повинна мати Україна, як суверенна держава. До них належать:

а) Територіальне верховенство. В Декларації говориться, що Укра­їна здійснює верховенство на всій своїй території, що «територія Укра­їни в існуючих кордонах є недоторканою і не може бути змінена та використана без її згоди». Україна самостійно визначає адміністратив­но-територіальний устрій Республіки та порядок утворення національ­но-адміністративних одиниць;

б) Правове верховенство. У Декларації стверджується, що Украї­на самостійна у вирішенні будь-яких питань свого державного життя. Вона забезпечує верховенство Конституції та законів держави на своїй території;

в) Економічне верховенство. В главі VI Декларації, яка має назву «Економічна самостійність» констатується, що: Україна самостійно визначає свій економічний статус і закріплює його в законах. Дбаючи про економічну безпеку, Україна самостійно встановлює порядок орга­нізації охорони природи на своїй території та порядок використання природних ресурсів;

г) Верховенство у сфері культурного розвитку. Декларація прого­лошує, що Україна самостійна у вирішенні питань науки, освіти, куль­турного і духовного розвитку Української нації і всіх національностей, що проживають на території республіки.


Соціальна цінність Декларації у тому, що вона відкрила простір для відродження і розвитку українського національного конституціо­налізму, заклала ідейну основу для створення Конституції суверенної України 1996 р. Велике значення Декларації полягає в тому, що вона вселила віру у відродження української нації, у створення українським народом своєї держави.

Юридична, конституційно-правова природа Декларації про держав­ний суверенітет України проявляється у таких положеннях:

Декларація становить політичну та ідейну основу для формування правової бази України як суверенної держави. Вона стала джерелом для створення Конституції України 1996 р. і всієї правової системи України. В Декларації проголошується, що вона є основою для нової Конституції, законів України, а також позиції держави при укладан­ні міжнародних угод. На практиці основні положення Декларації послідовно втілюються в процесі реформування законодавства Укра­їни. Прикладом цього, насамперед, є втілення положень Декларації у нормах Конституції України.

Акт Проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року, схвалений 1 грудня 1991 року на Всеукраїнському референдумі:

«...— продовжуючи тисячолітню традицію державотворення в Україні,

- виходячи з права на самовизначення, передбаченого Статутом ООН та іншими міжнародно-правовими документами,

- здійснюючи Декларацію про державний суверенітет України, Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки урочисто

ПРОГОЛОШУЄ НЕЗАЛЕЖНІСТЬ УКРАЇНИ

та створення самостійної української держави - УКРАЇНИ.

Територія України є неподільною і недоторканою.

Віднині на території України мають чинність виключно Консти­туція і закони України.

Цій акт набирає чинності з моменту його схвалення.

ВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНИ

24 серпня 1991 року.»

Одночасно із прийняттям акту проголошення незалежності Украї­ни, Верховна Рада Української PCP прийняла Постанову «Про прого­лошення незалежності країни», якою постановила:


«Проголосити 24 серпня 1991 року Україну незалежною демокра­тичною державою. ... 1 грудня 1991 року провести республіканський референдум на підтвердження акту проголошення незалежності.»

Із здобуттям Україною державної незалежності, розпочався конституїрйний процес, який пройшов такі етапи:

1) підготовка кількох проектів Конституції, які відображали позиції різних політичних партій та угруповань;.

2) створення конституційних комісій та їх робочих груп, які за пері­од з 1991 по 1996 р. підготували і розглянули кілька проектів Консти­туції;

3) винесення одного з проектів на всенародне обговорення, яке тривало кілька місяців; аналіз результатів обговорення і внесення відповідних змін до тексту проекту Конституції;

4) активізація роботи над проектом Конституції після обрання Верховної Ради нового скликання і Президента України у 1994 р.;

5) укладення у червні 1995 р. між Верховною Радою і Президентом України Конституційного договору:

6) підготовка нового проекту Конституції;

7) прийняття Конституції України Верховною Радою України 28 червня 1996 р.

28 червня 1996 року Верховною радою України - Українським парламентом була прийнята Конституція України. В той же день парла­мент прийняв Закон України «Про прийняття Конституції України і введення її в дію». Цим Законом вводилася в дію нова Конституція та визнавалися такими що втратили чинність Конституція (Основний Закон) України від 20 квітня 1978 року з усіма наступними змінами і доповненнями та Конституційний договір між Верховною Радою Укра­їни та Президентом України про основні засади організації та функ­ціонування державної влади та місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття Конституції України.


Практика життєдіяльності нашого суспільства і держави утверди­ла Конституцію України у якості основного Закону України, основи всієї правової системи держави. Це означає, що Конституція України маючи найвищу юридичну силу щодо всіх нормативно-правових актів держави, є основою всієї національної правової системи. На нормах Конституції базуються всі Закони України, всі інші нормативно-правові акти, які приймаються і видаються органами державної влади та місце­вого самоврядування. Вже прийнята велика кількість законів на основі Конституції 1996 року, які розвивають її положення. Однак існує необ­хідність у прийнятті ще великої кількості законів.

Конституція України складається з преамбули, 15 розділів, які охоплюють 161 статтю та перехідні положення. Преамбула

«Верховна Рада України від імені Українського народу - грома­дян України всіх національностей, виражаючи суверенну волю наро­ду. спираючись на багатовікову історію українського державотворен­ня і на основі здійсненого українською нацією, усім Українським народом права на самовизначення, дбаючи про забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя, піклуючись про зміцнен­ня громадянської злагоди на землі України, прагнучи розвивати і зміцнювати демократичну, соціальну, правову державу, усвідомлю­ючи відповідальність перед Богом, власною совістю, попередніми, нинішнім та прийдешніми поколіннями, керуючись Актом прого­лошення незалежності України від 24 серпня 1991 року, схваленим 1 грудня 1991 року всенародним голосуванням, приймає цю Консти­туцію - Основний Закон України.».

Розділ І. Загальні засади

Розділ II. Права, свободи та обов'язки людини і громадянина Розділ III. Вибори. Референдум Розділ IV. Верховна Рада України Розділ V. Президент України

Розділ VI. Кабінет Міністрів України. Інші органи виконавчої влади

Розділ VII. Прокуратура

Розділ VIII. Правосуддя

Розділ IX. Територіальний устрій України

Розділ X. Автономна Республіка Крим

Розділ XI. Місцеве самоврядування

Розділ XII. Конституційний Суд України

Розділ XIII. Внесення змін до Конституції України

Розділ XIV. Прикінцеві положення

РозділXV. Перехідні положення

В Конституції регламентуються такі основоположні питання як: - загальні засади конституційного ладу України - її суспільного і державного ладу;

-основи правового статусу людини в Україні, обсяг її прав, свобод та обов'язків, гарантії реалізації особою прав і свобод;

- форми безпосередньої демократії;

- форма правління, форма державного устрою, політичний режим;

- структура державної влади в Україні, система органів державної влади;

-система органів місцевого самоврядування;

- територіальний устрій України.

Ці питання становлять предмет конституційного регулювання в Україні.

В нормах Конституції визначено порядок утворення кожного з видів органів, регламентується їхня компетенція та форми і порядок здійснення органами та посадовими особами своїх повноважень.

Питання для самоперевірки та контролю:

1. Дайте визначення поняття «конституція».

2. Поясніть, що слід розуміти під конституціоналізмом?

3. Які властивості притаманні конституції?

4. Що слід розуміти під формою конституції?

5. Що являє собою структура конституції?

6. У чому основне призначення конституції?

7. Поясніть і проаналізуйте, які передумови прийняття Конституції суверенної України?

8. Охарактеризуйте основні етапи конституційного процесу в Україні.

9. Коли була прийнята Конституція України?

10. Яке значення мало прийняття Закону України «Про прийняття Конституції України і введення її в дію»?

11. Яке місце займає Конституція України у правовій системи держави?

12. Визначте і охарактеризуйте структуру Конституції України

13. Які питання становлять предмет регулювання Конституції України?


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 |


Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.077 сек.)