Після вивчення теми необхідно. ❖ Поняття, сутність і організацію правової охорони конституції;

знати:

❖ Поняття, сутність і організацію правової охорони конституції;

❖ Процес становлення державних органів по забезпеченню правової охорони Конституції в Україні;

*1* Поняття конституційного контролю та конституційного нагляду;

❖ Статус Конституційного Суду України;

❖ Порядок формування Конституційного Суду України;

❖ Структуру і склад Конституційного Суду України;

V Компетенцію Конституційного Суду України;

♦♦♦ Акти Конституційного Суду України в системі національного законодавства;

вміти:

• проводити порівняльний аналіз організації правової охорони конституції в Україні та в зарубіжних країнах;

• охарактеризувати процес становлення державних органів по забезпеченню правової охорони Конституції в Україні;

• аналізувати поняття «конституційний контроль» та «конститу­ційний нагляд» у їх співвідношенні;

• давати характеристику сутності різних моделей конституцій­ного контролю, що відомі світовій практиці;

• класифікувати за різними критеріями конституційний контроль;

• визначати поняття «конституційна законність»;

• аналізувати конституційно-правовий статус Конституційного Суду України;

• проводити порівняльну характеристику повноважень Конститу­ційного Суду України та аналогічних органів зарубіжних країн;

• аналізувати порядок формування Конституційного Суду Укра­їни, його структуру та склад;

• давати характеристику актів Конституційного Суду України в системі національного законодавства.

Ключові поняття й терміни: конституційна законність; юрис­дикція; юстиція; конституційна юрисдикція; попередній конститу­ційний контроль; наступний конституційний контроль; абстрактний конституційний контроль; конкретний конституційний контроль; система конституційного контролю; Конституційний Суд України; компетенція Конституційного Суду України; види актів Конститу­ційного Суду України

Теоретичний зміст модуля:

§ 1. Поняття, сутність і організація правової охорони конституції. Становлення державних органів по забезпеченню правової охорони Конституції в Україні

Провідне місце у системі джерел права України належить Консти­туції. Це випливає насамперед, із самого змісту Конституції, як осно­вного закону держави. Провідне місце Конституції в системі джерел права обумовлюється предметом конституційного регулювання, харак­тером конституційного регулювання, зокрема такими його властивос­тями, як первинність, універсальність тощо.

Історичний досвід, особливо наш власний, свідчить про те, що навіть найпрогресивніші положення конституції можуть бути фікцією, якщо будуть розходитися із життям, не реалізовуватимуться на прак­тиці.

Висновки щодо реальності конституції України, як і будь-якої держави, можливі тільки при умові, що вони будуть базуватися не лише на формальному аналізі її тексту, а насамперед на вивченні і узагальненні практики реалізації конституційних положень. Ступінь втілення положень конституції у повсякденне життя становить осно­вний показник її реальності.

Таким чином, дія положень конституції в життєдіяльності суспіль­ства і держави - це спосіб її реального буття.

Механізм реалізації конституції є досить об'ємним, комплек­сним утворенням. Він, як прийнято вважати, охоплює кілька аспектів, а саме: спеціально-юридичний, соціологічний, соціально-психологіч­ний.³⁹

Юридичний аспект механізму реалізації конституції, охоплює, в свою чергу, весь юридичний інструментарій, через який забезпечу­ється її дія.

Неодмінний атрибут правової держави становить забезпечення належного рівня конституційної законності - правової охорони консти­туцій___

Див. про це Козюбра М. І Конституційний Суд в системі органів державної влади // Дер- жавно-правова реформа в Україні. Матеріали науково-практичної конференції, листопад 1997. Інститут Законодавства Верховної Ради України. - К. 1997.

Конституційну законність можна визначити як юридичний резуль­тат фактичної реалізації, дії конституції.

Конституційна законність охоплює такі складові, як: а) верховен­ство конституції у всій правовій системі держави; б) конституційність законів; в) підзаконність всіх правових актів і дій суб'єктів правовід­носин.

Розглянемо в загальних рисах названі складові конституційної законності.

В чому проявляється верховенство конституції у правовій системі держави?

Верховенство конституції полягає в тому, що по-перше, конститу­ція має найвищу юридичну силу по відношенню до всіх інших норма­тивно-правових актів держави. Її норми панують над всіма правовими нормами. Звідси випливає, що всі норми права повинні відповідати ідеї, духу і букві конституції.

По-друге, верховенство конституції полягає в тому, що сам осно­вний закон держави має бути строго конституційним, правовим, тобто конституція повинна відзначатися високою народною легітимністю. Конституція повинна відображати і втілювати волю не окремих груп, кіл суспільства, а волю й інтереси в цілому всього народу. Верховен­ство конституції означає також, що основний закон держави має відо­бражати і враховувати загальнолюдські цінності і стандарти, які визна­ні і вивірені світовою практикою демократичного конституціоналізму. Насамперед це загальнолюдські цінності що відображені у Загальній Декларації прав людини та в інших міжнародно-правових документах.

Наприклад, міжнародно-правові стандарти в галузі прав людини, що встановлені в Загальній декларації прав людини (10 грудня 1948 р.) сприйняті і відображені в Конституції України від 28 червня 1996 року.

Відповідність конституцій держав вимогам світових стандар­тів визначається Радою Європи де є спеціальні комісії, які дають висновки щодо проектів основних законів держав. Про серйозність вимог з боку Ради Європи щодо проектів конституцій держав свід­чить, зокрема, заява політичного радника директорату Ради Європи, за словами якого головним для Ради Європи є не стільки фіксація прав людини в основному законі держави, скільки впевненість у тому, що всі внутрішні механізми країни матимуть змогу виконувати великий комплекс обов'язків щодо їхнього дотримання. (Голос України 25 січня 1995 року).

Забезпечення верховенства конституції у всій ирпікжій єні-гемі держави є важливим завданням конституційного права

Наступною складовою конституційної законності, як вже за імама лось, є конституційність законів. В чому це знаходить прояв?

Конституційність законів полягає у забезпеченні відповідност і змісту і суті закону основним засадам конституції.

Так, принципами виборчого права Конституція України встановила загальне, рівне, пряме виборче право, таємне голосування. Ці Консти­туційні принципи послідовно втілені і відображені у всіх виборчих законах України.

Наступною складовою конституційної законності є, як зазначало­ся, підзаконність всіх правових актів і дій суб'єктів правовідносин. Це означає, що всі правові акти і дії органів державної влади, орга­нів місцевого самоврядування, посадових осіб об'єднань громадян, фізичних і юридичних осіб мають відповідати Конституції і законам України.

Неодмінною умовою забезпечення верховенства і стабільності Конституції України, як основного закону держави є її правова охоро­на. Це становить одну із важливих гарантій належної, ефективної дії положень Конституції у всіх сферах життєдіяльності нашої держави.

Світовій практиці державного будівництва відомі різні форми правової охорони конституції. Головними серед форм правової охорони конституції прийнято вважати конституційний контроль та конститу­ційний нагляд.

Основна відмінність між конституційним контролем та конститу­ційним наглядом полягає у тих правових заходах впливу, які можуть бути застосовані відповідними органами у випадках порушення конституції.

Сутність конституційного контролю полягає в тому, що відповід­ні органи у випадках порушення Конституцій мають право безпосе­редньо втручатися у діяльність підконтрольних органів, скасовувати чи призупиняти дію актів, що суперечать Конституції. На відміну від органів конституційного контролю, органи конституційного нагля­ду подібних повноважень не мають. їх основне призначення полягає в тому, щоб повідомити відповідний орган держави про неконститу­ційність прийнятого правового акту іншого органу чи посадової особи.

Існують різні точки зору щодо ефективності названих правових форм забезпечення правової охорони Конституцій.

Зарубіжна теорія і практика державного будівництва надає перева­гу судовим органам конституційного контролю, тобто конституційній юстиції та конституційній юрисдикції.

Конституційна юрисдикція, яка належить до юридичних інститу­тів та процедур, які забезпечують правову охорону конституції, займає Одне з провідних місць у механізмі реалізації Конституції.

У сучасному світі застосовуються різні моделі конституцій­ної юрисдикції. їх особливості випливають переважно із специфіки правових систем тих чи інших країн (сімей правових систем). Осно­вні відмінності між цими моделями проходять по лінії розмежування суб'єктів конституційної юрисдикції.

В багатьох країнах функції конституційної юрисдикції здійснюють загаль­ні суда, часто Верховні суди (США, Японія). Зазначене характерно в осно­вному для країн загального права (англосаксонської сім ї правових систем).

В ряді країн здійснення зазначеної функції покладається на спеці­альні конституційні суди (Німеччина, Італія). Це властиве, головним чином, країнам континентального права (романо-германській сім'ї правових систем), тобто переважній більшості країн Європи.

Європейська модель конституційної юрисдикції запроваджена також в Україні.

Існують різні види конституційного контролю. Серед них виділя­ють: 1) попередній конституційний контроль та наступний конститу­ційний контроль; 2) за правовими наслідками конституційний контроль може бути як обов'язковим так і факультативним; 3) за формою розріз­няють абстрактний і конкретний конституційний контроль.

Розглянемо деякі із названих видів конституційного контролю.

Попередній конституційний контроль здійснюється тоді, коли проект нормативного акту знаходиться на стадії розробки. Наступний конституційний контроль здійснюється після того, як правовий акт прийнятий і набрав законної сили.

Абстрактний конституційний контроль передбачає, що питан­ня про відповідність певного нормативно-правового акту конституції розглядається поза конкретних обставин його застосування. Здійсню­ючи абстрактний конституційний контроль, орган конституційного контролю або підтверджує конституційність даного правового акту, або, в разі його неконституційності, позбавляє такий правовий акт юридичної сили. Цей вид конституційного контролю може бути як попереднім так і наступним.

Конкретна форма конституційного контролю, навпаки, може бути лише наступною. Цей вид конституційного контролю пов'язаний з обста­винами, що виникають у процесі застосування певного правового акту.

Систему конституційного контролю становить сукупність орга­нів, що здійснюють функції правової охорони конституції як основного закону держави.

Забезпечення конституційної законності в Україні здійснюють, відповідно до законодавства, глава держави, орган законодавчої влади, органи виконавчої і судової влади. Разом з тим, завдання по забезпе­ченню конституційної законності, як самостійної державної функції покладається на певні державні органи.

У колишньому СРСР ці функції покладалися на: ЦВК СРСР - за Конституцією 1924 року; за Конституцією 1929 року - на Всеукра­їнський ЦВК: за Конституціями СРСР 1936 та 1977 років Конституці­ями УРСР 1937, 1978 років - відповідно на Президію Верховної Ради СРСР та Президію Верховної Ради УРСР.

25 грудня 1988 року був утворений Комітет Конституційного Нагляду СРСР під керівництвом відомого державознавця Сергія Сергі­йовича Алексєєва. Цей орган був заснований і утворений у відповід­ності із внесеними 1 грудня 1988 року змінами до Конституції СРСР.

Таким чином, була зроблена спроба забезпечити правову охоро­ну Конституції СРСР шляхом створення і функціонування особливого органу, цей орган поєднував в собі функції конституційного контролю та конституційного нагляду, але останні в ньому переважали.

27 жовтня 1989 р. Верховна Рада УРСР внесла зміни і доповнення до ст. 112 Конституції УРСР, якими передбачила утворення Коміте­ту конституційного нагляду Української PCP. На той час відповідний комітет вже існував на союзному рівні.

За Конституцією УРСР Комітет конституційного нагляду Укра­їнської PCP мав обиратися Верховною Радою республіки строком на 10 років з числа спеціалістів у галузі політики і права у складі голо­ви, заступника голови і 7 членів. За дорученням Верховної Ради, або з власної ініціативи Комітет мав надавати Верховній Раді висновки про відповідність Конституції проектів законів; здійснювати нагляд за відповідністю Конституції і законам постанов і розпоряджень Ради Міністрів УРСР; давати висновки про відповідність Конституції актів місцевих Рад народних депутатів, інших державних органів і громад­ських організацій республіки.

При виявленні суперечностей акту, або його окремих положень, Конституції чи законам Комітет мав надсилати органові, який видав акт, свій висновок для усунення порушення. З прийняттям висновку виконання акту, або його окремих положень, що суперечили Консти­туції чи законам, зупинялось. Комітетові надавалося право входити з поданням до Верховної Ради або до Ради Міністрів про скасуван­ня актів підзвітних їм органів, а також службових осіб, що суперечи­ли Конституції чи закону. Сам Комітет не наділявся повноваженнями скасовувати такі акти. Він не мав права офіційного тлумачення Консти­туції чи законів республіки.

Конституційні положення про Комітет конституційного нагляду Української PCP не були реалізовані на практиці. Не було утворено і самого Комітету. В Україні, як і у деяких інших республіках колиш­нього Радянського Союзу, враховуючи вади і малоефективність діяль­ності існувавшого в той час Комітету конституційного нагляду СРСР, дійшли висновку про недоцільність утворення подібного державного органу на республіканському рівні. Все більш перспективною става­ла ідея утворення Конституційного Суду. Особливо це стало помітним на початку 90-х років. Вже в Декларації про державний суверенітет України, прийнятій Верховною Радою України 16 липня 1990 p., відзна­чалася необхідність побудови правової держави та наголошувалося, що Україна забезпечує верховенство Конституції і законів на своїй терито­рії. А для цього потрібен був спеціальний державний орган.

Необхідність здійснення ефективного контролю за відповідніс­тю законів та інших правових актів Конституції України обумовило потребу заснування і створення компетентного і авторитетного орга­ну державної влади, який функціонував би самостійно і незалежно від будь-яких владних структур, належним чином відстоював би принципи демократичної правової держави.

У зв'язку із цим, 24 жовтня 1990 року були внесені зміни і доповне­ння до Конституції УРСР, в результаті яких було засновано Конститу­ційний Суд України. Було визначено порядок утворення Конституцій­ного Суду України. Це стало першою спробою практичної реалізації ідеї утворення Конституційного Суду України. Були внесені зміни та доповнення до чинної тоді Конституції (ст. 97, 103, 108, 110, 112, 114.6, 114-9). Конституція регламентувала завдання і порядок форму­вання цього органу, його кількісний склад, вимоги до осіб, що мали обиратися до Конституційного Суду, деякі інші питання. Ця регла­ментація, проте, виявилася недосконалою. Не були, зокрема, визна­чені права Президента України у формуванні складу Конституційного Суду. Передбачалася занадто велика чисельність суду: голова, заступ­ник голови і 23 члени суду. В Конституції були відсутні норми, які б гарантували своєчасне утворення Конституційного Суду, що певною мірою обумовило і фактичне зволікання з формуванням цього органу.

Конституційний Суд не одержав ряду властивих йому повнова­жень. Чимало повноважень нагляду за конституційністю актів зали­шалося за іншими державними органами.

Більш чітко і детально склад, повноваження, порядок утворення і діяльності Конституційного Суду України були визначені у прийня­тому на основі Конституції 3 червня 1992 року Законі України «Про Конституційний Суд України». Сформувати заснований Конституцією орган конституційної юрисдикції не довелось аж до прийняття Консти­туції України 28 червня 1996 року.

§ 2. Конституційно-правовпй статус Конституційного Суду Україна, порядок його формування, склад

Однією з необхідних ланок системи органів державної влади будь- якої демократичної держави визнано Конституційний Суд. Як вже зазначалося, такі суди діють у переважній більшості країн Європи.

В Конституції України також заснований орган конституційної юрисдикції - Конституційний Суд України.

Цей орган має бути надійною гарантією забезпечення конституційної законності в Україні, правової охорони основного закону нашої держави.

Правове регулювання організації і діяльності Конституційного Суду України здійснюється Конституцією України (розд. 12), Законом України «Про Конституційний Суд України» від 16 жовтня 1996 року. Регламен­том Конституційного Суду України та іншими правовими актами. В цих актах визначається правовий статус Конституційного Суду, порядок його формування, завдання, обсяг повноважень, порядок їх здійснення та інші питання, що стосуються функціонування Конституційного Суду.

Статус Конституційного Суду України визначається у ст. 147 Конституції, СТ. 1 Закону. Відповідно до їх положень. Конститу­ційний Суд є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні.

Необхідно зазначити, що у тих країнах, у яких конституційна юрис­дикція здійснюється загальними судами незалежно від того, чи вона є функцією всіх судів загальної юрисдикції, чи лише Верховного Суду, питання про визначення їхньої правової природи та місця в системі органів держави не виникає. Це питання постає в тих випадках, коли здійснення функції по забезпеченню правової охорони конституції, контролю за її додержанням покладається на спеціалізовані органи - конституційні суди.

Отже, проблема визначення правової природи органів конституцій­ної юрисдикції, їхнього правового статусу та місця в системі органів держави набуває актуальності для європейської, в тому числі україн­ської, моделі конституційної юрисдикції.

Як у зарубіжній, так і у вітчизняній юридичній науці не існує єдиної точки зору щодо місця Конституційного Суду в системі поді­лу влади.

Ряд з правознавців за традицією, започаткованою ще Г. Кельзеном, відносить конституційні суди до особливої четвертої гілки державної влади, яку іменують контрольною. Проте така точка зору не набула значного поширення.

Більшість як зарубіжних, так і вітчизняних конституціоналістів приходять до висновку про те, що конституційні суди мають судову природу, а отже, про їх належність до органів судової влади. Разом із тим, відзначаються істотні особливості конституційних судів, які відрізняють їх від судів загальної юрисдикції.

У вітчизняній літературі, переважно публіцистичній, інколи можна зустрічається ще і така думка, згідно із якою конституційні суди, принаймні за змістом своєї діяльності, вважаються поряд з парламен­том і урядом органом політичним, а не юридичним — судовим. Така позиція притаманна в основному радянському періоду нашої історії. Основним аргументом на користь такого трактування природи консти­туційних судів було те, що перевірка конституційності законів, яка, як відомо, є однією з головних функцій конституційної юрисдикції, - це діяльність нібито політична, а не специфічно-правова.

Відповідно до ст. 124 Конституції України, судочинство в Україні здійснюється Конституційним Судом та судами загальної юрисдикції.

Аналіз положень Конституції України та Закону України «Про Конституційний Суд України», а також європейських конституцій та спеціальних законів про конституційні суди, дає підстави для висно­вку про те, що Конституційний Суд України, як і конституційні суди інших європейських держав, є невід'ємною складовою судової влади.

З іншими судами, тобто із судами загальної юрисдикції, його споріднюють: а) організаційна форма, яка зафіксована в самій його назві - Суд; б) його функціональне призначення - здійснення консти­туційної юрисдикції, тобто визначеного Конституцією України (стат­ті 147, 150) та Законом України «Про Конституційний Суд України» (статті 1,14 та ін.) права Конституційного Суду вирішувати спори про право; в) процесуальна форма діяльності - конституційне судочин­ство, що випливає зі ст. 124 Конституції України; г) основні принципи діяльності - незалежність, колегіальність, гласність, обґрунтованість і обов'язковість рішень тощо (ст. 4 Закону України «Про Конституцій­ний Суд України»).

Спірним в науковій літературі є питання стосовно поширення на конституційне судочинство принципу змагальності.

На відміну від законів про конституційні суди деяких європей­ських держав, в тому числі й тих, що утворилися в межах колишнього СРСР, Закон України «Про Конституційний Суд України» не передба­чає принцип змагальності серед основних принципів його діяльнос­ті. Це, очевидно., цілком правомірно, оскільки принцип змагальності може застосовуватися при розгляді далеко не всіх справ, які підвідо­мчі Конституційному Суду. Особливо це стосується тих ситуацій, коли суб'єктом права на конституційне звернення є громадяни. В той же час навряд чи можна заперечувати наявність істотних елементів змагаль­ності при розгляді Конституційним Судом питань, що стосуються спорів про конституційність законів чи інших правових актів, про компетенцію органів влади тощо.

Спільним для Конституційного Суду України та судів загальної юрисдикції є також гарантії незалежності та недоторканності суддів, підстави, за якими судді можуть бути звільнені з посади, а також вимо­ги щодо несумісності. Зазначене визначено відповідно статтями 126 і 127 Конституції України.

Можна назвати також деякі інші спільні для Конституційного Суду та судів загальної юрисдикції риси. Так, Конституційний Суд не порушує питання про конституційність закону чи іншого правового акта за власною ініціативою; в процесі конституційного провадження можуть відбуватись усні дебати; обов'язковість рішень Конституцій­ного Суду та ін.

Проте правову природу Конституційного Суду та його місце в системі органів державної влади визначають не тільки і навіть не стільки спільні риси з судами загальної юрисдикції, скільки відмін­ності між ними.

Таким чином, характер і зміст діяльності Конституційного Суду свідчить, що він є невід'ємною складовою судової влади.

Разом з тим Конституційний Суд є особливим державним органом, статус якого істотно відрізняється від статусу судів загальної юрисдик­ції. Він, як встановлено в законодавстві, є єдиним органом державної влади, основним завданням якого визначено гарантування верховен­ства Конституції України, як Основного Закону держави на всій тери­торії України (ст. 2 Закону).

Визначаючи таким чином правовий статус Конституційного Суду України, законодавство підкреслює, що як особливий орган держав­ної влади, Конституційний Суд не входить до системи судів загальної юрисдикції і виступає як незалежний орган в системі органів держав­ної влади. В той же час Конституційний Суд є органічним елемен­том системи судової влади України. Він реалізує свої повноваження шляхом розгляду і вирішення в судовому засіданні справ, щодо консти- туційності законів та інших правових актів. Конституційний Суд дає висновки з питань своєї компетенції, що передбачені Конституцією і Законом «Про Конституційний Суд України».

Таким чином, особливості статусу Конституційного Суду Укра­їни обумовлюються наступними положеннями Українського законо­давства.

По-перше, особливість статусу Конституційного Суду полягає втому, що він не входить до системи судів загальної юрисдикції, а отже, не знаходиться з ними у відносинах субординації. Іншими словами, Конституційний Суд це самостійний орган державної влади, що є незалежним від судів загальної юрисдикції. Про такий його статус свідчать, зокрема, наявність у нього самостійного бюджету, істотні відмінності в організації і процедурі його роботи, специфіка управ­ління ним, особливості статусу суддів Конституційного Суду тощо.

По-друге, на відміну від судів загальної юрисдикції, включаючи їх вищу інстанцію - Верховний Суд України, повноваження Конституцій­ного Суду регламентуються насамперед безпосередньо Конституцією України. І це цілком логічно, оскільки саме Конституційний Суд пере­віряє на відповідність Конституції законів та інших правових актів.

а також здійснює функцію офіційного тлумачення положень Конститу­ції і законів, у відповідності з якими діють всі органи державної влади, органи місцевого самоврядування та інші суб'єкти права.

Виходячи із зазначеного можна зробити висновок, що Конститу­ційний Суд знаходиться в одній площині з такими органами держави, як Президент, парламент. Кабінет Міністрів.

По-третє, Відповідно до встановленої в Конституції компетен­ції Конституційного Суду, він може здійснювати у визначених Осно­вним Законом та Законом «Про Конституційний Суд України» формах і межах, функцію Конституційного контролю за діяльністю органів зако­нодавчої і виконавчої влади, опосередковано - за судами загальної юрис­дикції, а також - за діяльністю глави держави - Президента України.

Здійснюючи зазначені функції, Конституційний Суд виступає як представник найвищої державної влади.

Зазначене свідчить про подвійний характер правової природи Конституційного суду, а саме: з одного боку, - він є органом правосуд­дя, що виступає як незалежний від всіх інших органів державної влади і підпорядкований у своїй діяльності тільки Конституції, а з другого - один з вищих конституційних органів держави.

Подвійний характер правової природи Конституційного Суду обумовлює також і особливість його взаємовідносин з політикою. Так, хоча Конституційний Суд не є органом політичним, його діяль­ність пов'язана із здійсненням політичної функції. Така його функ­ція обумовлена вже тим. що сама Конституція, на сторожі якої стоїть Конституційний Суд, є документом не тільки юридичним, а й полі­тичним. Не можна не зважати також на те, що переважна більшість питань, які становлять предмет конституційної юрисдикції, мають виразне політичне забарвлення.

Проте, беручи до уваги потреби політичного характеру, Конституційний Суд повинен насамперед оцінювати їх з позицій Конституції, а не навпаки - прилаштовувати Конституцію під потреби політичного моменту.

Як свідчить досвід, надмірна політизація Конституційного Суду, призводить до втрати ним незалежності, і врешті-решт загрожує само­му його існуванню.

Специфіка Конституційного Суду полягає і в тому, що суто право­суддя, у повному розумінні цього слова, він не здійснює.

Конституційний Суд розглядає й вирішує не спори в повному розумінні цього слова, а питання про відповідність Конституції Укра­їни законів та інших правових актів, тобто про їхню конституцій™ість. Звідти випливає основна мета діяльності Конституційного Суду, що визначена в Конституції та Законі «Про Конституційний Суд Украї­ни» - гарантування верховенства Конституції, як основного закону держави.

Відповідно до ст. 147 Конституції, конституційний Суд вирішує питання про відповідність Конституції України законів та інших право­вих актів і дає офіційне тлумачення Конституції та законам України. Отже, Конституційний Суд є єдиним в державі органом, що наділений такими повноваженнями.

Згідно із ст. 1 Закону Про Конституційний Суд, Конституційний Суд є юридичною особою, має печатку із зображенням Державного Гербу України та своїм найменуванням.

У ст. 2 Закону, визначене завдання Конституційного Суду — гаран­тування верховенства Конституції України, як Основного Закону держави на всій території України.

Склад Конституційного Суду України, порядок його формування, строк його повноважень, вимоги, що ставляться до кандидатів у судці Консти­туційного Суду, визначаються у ст. 148, 149 Конституції. - Ст. 5-9 Закону.

Відповідно до законодавства, Конституційний Суд складається із 18 суддів Конституційного Суду.

Особливості порядку формування суддійського корпусу Консти­туційного Суду є те, що він формується шляхом призначення до його складу суддів Верховною Радою України, Президентом України, З'їздом суддів України. Зазначені органи призначають по 6 суддів Конституційного Суду.

Аналогічний порядок формування Конституційних Судів встанов­лено в Італії, Іспанії.

В Україні дві гілки влади та глава держави призначають рівну кіль­кість суддів Конституційного Суду.

Судді Конституційного Суду призначаються строком на 9 років.

У ст. 6 Закону визначено порядок призначення суддів Президен­том України. Встановлено, що Президент проводить консультації з Прем'єр-міністром України та міністром юстиції щодо кандидатур на посади суддів Конституційного Суду. Призначеними вважаються особи, стосовно яких видано Указ Президента України про їх призна­чення. Указ Президента скріплюється підписами Прем'єр-міністра та Міністра Юстиції України.

Стаття 7 Закону визначає порядок призначення суддів Конститу­ційного Суду Верховною Радою України. Верховна Рада призначає суддів таємним голосуванням. Пропозиції щодо кандидатур на посади суддів Конституційного Суду можуть вносити: голова Верховної Ради, не менше як одна четверта народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради. Відповідний комітет Верховної Ради подає на її розгляд свої висновки щодо кандидатур на посади суддів Консти­туційного Суду. В зазначеній статті визначено порядок призначення суддів у разі дострокового припинення повноважень судді Конститу­ційного Суду, який призначався Верховною Радою. Про призначення суддів Конституційного Суду Верховна Рада приймає постанову.

У статті 8 Закону визначається порядок призначення суддів Консти­туційного Суду З'їздом Суддів.

Про призначення суддів Конституційного Суду З'їзд Суддів приймає рішення.

Відповідно до статті 9 Закону, суддя Конституційного Суду Укра­їни призначається строком на дев'ять років без права бути призначе­ним повторно.

Таким чином, в законодавстві чітко визначено строк повноважень судді Конституційного Суду, а також передбачено, що суддя може призначатися лише на один строк. Це обумовлюється великими влад­ними повноваженнями, якими наділяється суддя Конституційного Суду. Зазначена норма законодавства спрямована на запобігання втрати суддею принциповості гіри вирішенні конкретних справ.

Зважаючи на особливе місце Конституційного Суду в системі державних органів, в законодавстві встановлено підвищені вимоги до кандидатів на посади суддів, що призначаються до нього.

Відповідно до ст. 16 Закону, суддею Конституційного Суду України може бути лише громадянин України, який на день призначення досяг сорока років, тобто має достатній життєвий досвід, який має вищу юридичну освіту, стаж практичної, наукової або педагогічної роботи за фахом не менше десяти років, обов'язковим є також володіння держав­ною мовою і проживання в "Україні протягом останніх двадцяти років.

Підвищені вимоги до формування суддівського корпусу Конститу­ційного Суду є цілком виправданими, оскільки в державі повинен бути такий орган конституційної юрисдикції, який би відображав і на висо­кому професійному рівні виконував покладені на нього важливі функції, забезпечував справедливе, об'єктивне і неупереджене вирішення справ.

Голова Конституційного Суду обирається з числа його суддів. Це здій­снюється на спеціальному пленарному засіданні Конституційного Суду шляхом таємного голосування. Строк повноважень голови — 3 роки.

На суддів Конституційного суду поширюються вимоги щодо несуміс­ності, які визначені у ч. 2 ст. 127 Конституції і встановлені у ст. 16 Закону. Згідно із зазначеними нормами законодавства, судді Конституційного Суду не можуть мати представницький мандат, обіймати будь-які інші оплачува­ні посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої. Зазначені вимоги щодо несумісності повноважень судді Консти­туційного Суду з іншими видами діяльності покликані сприяти незалеж­ності судів при здійсненні ними своїх службових обов'язків.

В Конституції (ст. 127), в Законі (ст. 16) передбачено, що судді Конституційного Суду також не можуть належати до політичних партій та профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності. Зазна­чене положення законодавства має своєю метою запобігти політизації Конституційного Суду.

Конституційний Суд є свого роду арбітром, і як такий стоїть поза політикою.

Відповідно до ст. 149 Конституції, на суддів Конституційного суду поширюються гарантії незалежності та недоторканості суддів. Гаран­туючи незалежність і недоторканість суддів Конституційного Суду, в Конституції передбачено, що визначені у її ст. 126 гарантії діяльності суддів загальних судів поширюються на суддів Конституційного Суду.

На суддів Конституційного Суду поширюються також підстави щодо звільнення з посади, які передбачені Ст. 126 Конституції.

В ст. 4 Закону визначені основні засади діяльності Конституційного Суду України. Відповідно до цієї статті, діяльність Конституційного Суду ґрунтується на таких принципах: 1) верховенства права, 2) незалежнос­ті, 3) колегіальності, 4) рівноправності суддів, 5) гласності, 6) повного і всебічного розгляду справ та обґрунтованості прийнятих ним рішень.

Конституційний Суд не бере до розгляду справ зі своєї ініціативи.

Друкованим органом Конституційного Суду є Вісник Конституцій­ного Суду України.

§ 3. Компетенція Конституційного Суду України

Компетенція Конституційного Суду України, як будь-якого органу держави, складається із предметів його відання та повноважень.

Встановлена в законодавстві України компетенція Конституційного Суду дає йому можливість ефективно здійснювати функцію забезпе­чення конституційної законності в Україні.

Повноваження Конституційного Суду визначені у ст. 150 Консти­туції. — Ст. 13 Закону.

До повноважень Конституційного Суду України віднесено вирі­шення питань щодо:

- відповідності Конституції України законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабі­нету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

- відповідності Конституції України чинних міжнародних догово­рів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верхо­вної Ради України для надання згоди на їх обов'язковість;

-додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту в межах, визначених статтями 111 та 151 Конституції України;

- офіційного тлумачення Конституції та законів України.

Розвиваючи встановлене у ст. 6 Конституції положення, відповідно

до якого органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України, в законі «Про Конституційний Суд України» чітко визначені межі повноважень Конституційного Суду. У ст. 14 Закону встановлено, що до повноважень Конституційного Суду не належать питання, що стосуються законності актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування, а також інші питання, які віднесені законодавством до компетенції судів загальної юрисдикції.

У ст. 38 Закону визначено, що формами звернення до Конститу­ційного Суду є конституційне подання та конституційне звернення.

Суб 'єктами права на конституційне подання та конститу­ційне звернення до Конститу ційного Суду, в залежності від питань, з яких воно подається, можуть бути: Президент України, не менше як 45 народних депутатів Верховної Ради України, Уповноваже­ний Верховної Ради з прав людини, Верховний Суд України, Верхо­вна Рада Автономної Республіки Крим. Кабінет Міністрів Украї­ни, інші органи державної влади, органи місцевого самоврядування (ст. 38-42 Закону).

Відповідно до ст. 43 Закону, суб'єктами права на конституційне звернення з питань дачі висновків Конституційним Судом України у випадку, передбаченому пунктом 4 статті 13 Закону, є громадяни України, іноземці, особи без громадянства та юридичні особи.

Зазначений в Законі «Про Конституційний Суд» перелік є вичерп­ним і розширеному тлумаченню не підлягає.

§ 4. Акти Конституційного Суду України

Характеристика і аналіз правової природи Конституційного Суду будуть неповними якщо не з ясувати правове значення його актів.

Відповідно до законодавства, актами Конституційного Суду є рішен­ня і висновки (ст. 61, 62 Закону «Про Конституційний Суд України»).

Прийняття Конституційним Судом одного із зазначених видів правових актів обумовлюється характером розглядуваного ним питан­ня та самим зверненням заявника.

Акти Конституційного Суду повинні бути мотивованими. Згідно із ст. 63 Закону, рішення приймаються, висновки даються Конститу­ційним Судом поіменним голосуванням шляхом опитування суддів Конституційного Суду. Акти Конституційного Суду приймаються на засіданні Конституційного Суду, більшістю голосів від загального складу суддів.

Відповідно до ст. 63 Закону, судді не мають право утримуватися від голосування.

Рішення і висновки Конституційного Суду України підписуються не пізніше семи днів після прийняття рішення, дачі висновку. Вони офіційно оприлюднюються наступного робочого дня після дня їх підписання.

Акти Конституційного Суду України разом з окремою думкою суддів Конституційного Суду України публікуються у «Віснику Конституційного Суду України» та в інших офіційних виданнях Укра­їни (ст. 67 Закону).

Питання про правову природу актів Конституційного Суду зали­шається досить дискусійним. Дискусії з цього питання мають досить тривалу історію - фактично з часу становлення конституційної юрис­дикції. Зближення позицій у зазначеному питанні можна провести, принаймні за такими напрямами:

ГІо-перше, акти конституційних судів мають загально-нормативне значення. При чому, таке значення ці акти мають незалежно від того, чи користуються конституційні суди правом формальної ануляції зако­нів та інших нормативних актів, які визнані такими, що суперечать конституції, чи не користуються ним.

Загально-нормативними визнаються також акти конституційних судів які стосуються тлумачення положень конституції.

Тлумачення положень конституції здійснюється не лише конститу­ційними судами. Воно здійснюється також іншими державними орга­нами, в тому числі парламентами. Особливість же тлумачення поло­жень конституції, яке дається Конституційним Судом, полягає в тому, що воно є офіційним, тобто обов'язковим для всіх суб'єктів права.

По-друге, акти Конституційного Суду являють собою самостійне джерело права.

Як зауважує доктор юридичних наук М. І. Козюбра, можна продо­вжувати дискусії з приводу місця цих рішень у системі джерел права. Проте навряд чи є підстави заперечувати, що Конституційний Суд виконує функцію так званого негативного законодавця.^[25]

Такий характер діяльності конституційних судів, в тому числі і Конституційного Суду України, обумовлюється тим, що прийняте ним рішення про визнання закону чи іншого правового акту неконститу­ційними позбавляє їх юридичної сили. Саме ж рішення Конституцій­ного Суду з такого питання набуває юридичної сили, при чому його юридична сила не може прирівнюватися до юридичної сили звичай­них законів.

Відповідно до ст. 63 закону «Про Конституційний Суд України» акти Конституційного Суду є остаточними і не підлягають оскаржен­ню. ст. 69 Закону встановлено, що рішення і висновки Конституційного Суду України рівною мірою є обов'язковими до виконання.

Отже, для перегляду положень прийнятого Конституційним Судом рішення необхідне внесення змін до Конституції, оскільки чинне зако­нодавство не передбачає такої можливості.

Питання д/ія самоперевірки та контролю:

1. Визначте поняття «конституційна законність», «забезпечення конституційної законності».

2. Які сформувалися у світовій практиці моделі забезпечення право­вої охорони конституції?

3. Які відмінності між конституційним контролем та конституцій­ним наглядом?

4. Які існують види конституційного контролю?

5. Що являє собою конституційна юстиція та конституційна юрис­дикція?

6. Яка модель правової охорони Конституції існує в Україні?

I. Яке місце займає Конституційний Суд України в системі органів державної влади?

8. Визначте конституційно-правовий статус Конституційного Суду України.

9. Який порядок формування Конституційного Суду України?

10. Який склад Конституційного Суду України?

II. Які в законодавстві встановлені підстави припинення повнова­жень членів Конституційного Суду України?

12. На яких засадах функціонує Конституційний Суд України?

13. Що являє собою компетенція Конституційного Суду України?

14. Вирішення яких питань віднесено законодавством до компетенції Конституційного Суду України?

15. Які види правових актів приймаються Конституційним Судом України?

16. Яка природа актів Конституційного Суду України?

17. Яке місце актів Конституційного Суду України в системі націо­нального законодавства?

18. У чому особливість юридичної сили актів Конституційного Суду України?

Поиск по сайту: