АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Після вивчення теми необхідно. ♦І* Поняття і сутність місцевого самоврядування

Читайте также:
  1. II. Вивчення нового матеріалу.
  2. II. Вивчення нового матеріалу.
  3. II. Вивчення нового матеріалу.
  4. II. Вивчення нового матеріалу.
  5. II. Вивчення нового матеріалу.
  6. II. Вивчення нового матеріалу.
  7. II. Вивчення нового матеріалу.
  8. II. Вивчення нового матеріалу.
  9. II. Вивчення нового матеріалу.
  10. II. Вивчення нового матеріалу.
  11. А) поглиблене вивчення курсу.
  12. Вивчення витоків рухливих ігор, обґрунтування закономірностей їх розвитку.

знати:

♦І* Поняття і сутність місцевого самоврядування.

❖ Місцеве самоврядування в Україні, як Конституційно-право- вий інститут.

❖ Основні конституційні засади місцевого самоврядування в Україні.

❖ Конституційно-правове регулювання місцевого самоврядуван­ня в Україні.

Систему місцевого самоврядування в Україні.

❖ Правову, організаційну та матеріально-фінансову основи місце­вого самоврядування в Україні.

❖ Гарантії місцевого самоврядування в Україні.

вміти:

• розкрити поняття і сутність місцевого самоврядування;

• аналізувати міжнародно-правові документи з питань місцевого самоврядування;

• проводити порівняльний аналіз міжнародно-правових актів з питань місцевого самоврядування і національного законодав­ства з названих питань;

• визначати, на основі аналізу національного та міжнародного законодавства, зміст правової, організаційної та матеріально- фінансової автономії місцевого самоврядування;

• охарактеризувати елементи системи місцевого самоврядуван­ня в Україні;

- визначати проблеми законодавчого регулювання місцевого самоврядування в Україні;

• формулювати пропозиції щодо вдосконалення чинного законо­давства України з питань місцевого самоврядування.

Ключові поняття й терміни: місцеве самоврядування, місцеве самоврядування в Україні, місцеве самоврядування, як конституцій­но-правовий інститут; правова автономія місцевого самоврядування; організаційна автономія місцевого самоврядування; фінансова авто­номія місцевого самоврядування; первинний суб'єкт місцевого само­врядування в Україні; органи місцевого самоврядування в Україні; органи самоорганізації населення в Україні; форми безпосередньої участі громадян у вирішенні питань місцевого значення в Україні

Теоретичний зміст модуля:

§ 1. Поняття і сутність місцевого самоврядування

Побудова суспільства на засадах соціальної справедливості можли­ва в умовах політичної, економічної і духовної свободи особи, рівно­правної участі усіх членів суспільства у вирішенні питань, що стосу­ються функціонування всього суспільства та всеохоплюючої політичної його організації, якою є держава. В системі світових політико-правових цінностей важливе місце належить принципам і вимогам, що стосу­ються оптимальної організації державної влади, яка має бути здатною забезпечувати ефективне керівництво всіма питаннями життєдіяльності країни. Відомо, що якою б досконалою не була побудова центральної державної влади, вона не може бути ефективною, якщо не буде опти­мально організованою на місцях. Саме тому серед принципів і вимог, щодо організації державної влади, важливе місце посідає, безумовно, принцип децентралізації державної влади. Йдеться передовсім про формування повноцінної системи місцевого самоврядування, без якої неможливо уявити сучасну демократичну, соціальну і правову державу. Реальна участь громадян у формуванні владних і самоврядних орга­нів, в управлінні суспільними і державними справами становить норму устрою і функціонування будь-якої демократичної держави, де засно­вана і ефективно функціонує розвинена система самоврядування.

Що ж являє собою місцеве самоврядування? Які характерні озна­ки йому притаманні?

Сьогодні існує загальна концепція місцевого самоврядування, загальне його поняття. Ця концепція розроблена міжнародними інсти­туціями, на основі вивчення і узагальнення багаторічної практики правового регулювання і функціонування місцевого самоврядування у багатьох країнах світу.

Концептуальні засади побудови і функціонування системи місцево­го самоврядування визначені і викладені у міжнародних актах, до яких приєдналась і Україна. Це «Всесвітня декларація місцевого самовряду­вання» та «Європейська хартія про місцеве самоврядування».


Всесвітню декларацію місцевого самоврядування розроблено Всес­вітньою Асоціацією місцевого самоврядування. Ця Асоціація назива­ється «Інтернаціональна спілка місцевих влад». Всесвітня декларація імісцевого самоврядування прийнята на 27 Міжнародному Конгресі Інтернаціональною Спілкою Місцевих Влад 23-26 вересня 1985 р.

Європейська Хартія про місцеве самоврядування розробле­на Радою Європи. Вона прийнята Радою Європи 15 жовтня 1985 р. і тоді ж відкрита для підписання державами учасниками. Україною Європейська Хартія підписана 06.11.96.

Розглянемо, як визначається місцеве самоврядування у названих міжнародно-правових документах.

В Преамбулі Всесвітньої Декларації передовсім обґрунтовується доцільність заснування системи місцевого самоврядування. В ній зазна­чається, що місцеве самоврядування є найближчим до громадян рівнем управління своїми справами. Підкреслюється, що найкраще саме на місце­вому рівні створювати умови для побудови такої гармонійної громади, (тобто територіальних колективів людей), до якої б громадяни відчували свою належність та відповідали за неї. Висловлюється побажання того, щоб Декларація стала для всіх націй стандартом до якого слід прагнути.

У Всесвітній Декларації наголошується на тому, що місцеве само­врядування передовсім має бути визнане як принцип в Конституції країни, або в основному законі про урядові структури держави (ст. 1). Ця ж ідея проводиться і у Європейській Хартії згідно із ст. 2 якої прин­цип місцевого самоврядування має бути визнаний у законодавстві краї­ни і по можливості - в її конституції.

В Декларації коротко викладається концепція місцевого самовря­дування.

Місцеве самоврядування, говориться в Декларації, - це право та обов'язок місцевих органів влади регулювати та вести державні спра­ви під свою особисту відповідальність і в інтересах місцевого насе­лення (ст. 2).

Відповідно до положень Європейської хартії, місцеве самовряду­вання, це право і реальна здатність органів місцевого самоврядуван­ня регламентувати значну частину державних справ і управляти нею, діючи в межах закону, під свою відповідальність і в інтересах місце­вого населення (ст. 3).

В розглядуваних документах послідовно утверджується основний принцип місцевого самоврядування - це незалежність і самостійність органів та інших організаційних форм місцевого самоврядування при здійсненні ними визначених в законах повноважень (Європейська Хартія. - Ст. 5; Всесвітня Декларація. - Ст. 4).

Природно, постає питання, чому потрібно захищати самостійність і незалежність місцевих влад?

Світова практика державного будівництва свідчить про те, що центральна державна влада завжди намагається зосереджувати в «своїх руках» якомога більше функцій і повноважень по керівницт ву не лише загальнодержавними справами, а й питаннями місцевого житія.

Визначаючи принципи демократії і децентралізації влади основопо­ложними засадами побудови нового, справедливого суспільства, Євро­пейська хартія відстоює необхідність неухильного захисту і посилення незалежності місцевих влад. В хартії відмічається, що повноваження, які надаються державою органам місцевого самоврядування мають бути, як правило, повними і винятковими, що такі повноваження можуть бути заперечені, або обмежені іншим органом влади, центральним чи регіо­нальним, тільки в межах, що встановлені законом (п. 4 ст. 4).

В Декларації і Європейській хартії визначаються ті можливі орга- нізаційні форми, у яких має здійснюватися місцеве самоврядування. Це по-перше, демократично сформовані ради чи інші представниць­кі органи, а також створені ними і відповідальні перед ними виконавчі структури; по-друге, такими організаційними формами функціонування місцевого самоврядування є збори громадян, місцеві референдуми, що проводяться територіальними колективами громадян, через які громадяни можуть безпосередньо брати участь у здійсненні функцій самоврядуван­ня; по-третє інші форми прямоїучасті громадян в управлінні місцевими справами. (Європейська Хартія. — Ст. 3; Всесвітня декларація. — Ст. 2).

Аналіз положень Європейської Хартії і Всесвітньої Декларації дає можливість визначити характерні ознаки, властивості, що притаман­ні місцевому самоврядуванню і розкривають суть наведеного вище принципу. Такими характерними ознаками та властивостями місцево­го самоврядування є правова, організаційна та матеріально-фінансова автономія органів місцевого самоврядування.

Правова автономія виявляється в тому, що рада чи інший орган місцевого самоврядування має свої власні повноваження, які визна­чаються у Конституції чи у законі держави. У названих міжнародних документах зазначається, що ці повноваження, як власні, так і делего­вані мають бути повними і виключними, тобто такими, що не належать одночасно іншим органам. Орган місцевого самоврядування повинен мати повну свободу дій в межах своїх повноважень (Європейська Хартія. — Ст. 4; Всесвітня Декларація. — Ст. 3).

Суть організаційної автономії полягає в тому, що органу місцевого самоврядування має бути гарантована можливість самостійно встанов­лювати свою структуру, яка б забезпечувала йому ефективне управ­ління. Передбачено також, що цей орган не підпорядковується іншим органам. Контроль за його діями припускається лише для забезпечення законності, додержання конституційних принципів місцевого самовря­дування, а з боку органів влади вищого рівня - за належним виконан­ням органами місцевого самоврядування делегованих їм повноважень. (Європейська хартія. - Ст. 6, 8; Всесвітня декларація. - Ст. 5, 7).

Фінансова автономія полягає в тому, що органи місцевого само­врядування повинні маги право на володіння і розпорядження власни­ми коштами, достатніми для виконання своїх функцій (Європейська Хартія. - Ст. 9; Всесвітня декларація. — Ст. 8).

Наука про місцеве самоврядування розпочиналася зі спроби відпо­вісти а запитання: чи здійснюють територіальний колектив та його органи окрему, відмінну від державної владу, чи вони міцно вмонто­вані в державний механізм та виконують державні функції? Оскіль­ки однозначної відповіді на це непросте запитання поки що немає, то продовжують існувати та справляти свій вплив на практику держа­вотворення дві основні теорії місцевого самоврядування — громадів- ська та державницька.

Прихильники громадівської теорії місцевого самоврядування схильні розглядати територіальний колектив (громаду) та його органи як суб'єкт і джерело такої публічної влади, яка не належить державі, а є самостійною, так званою «муніципальною владою».

Ця теорія започаткована практикою державотворення Сполуче­них Штатів Америки, оскільки ця держава починалася з самоврядних громад - переселенців, які згодом об'єдналися у державні утворення - штати, а ці останні - у федерацію - Сполучені Штати Америки. Іноді в літературі цю теорію називають «теорія природних прав територі­альної громади».

В основі державницької теорії місцевого самоврядування лежить ідея децентралізації державної влади, залучення територіального колективу (громади) та його органів брати на себе виконання частини функцій і повноважень державної влади.

При такому підході до розуміння природи місцевого самовряду­вання останнє органічно вписується в механізм народовладдя, оскіль­ки його коріння — у тій владі, джерелом якої є весь народ, а не якась його частина (громада), обсяг же повноважень - у законі, де, як відомо, відображується воля всього народу.

Державницька теорія місцевого самоврядування найпоширеніша в Європі. Вона була започаткована в магдебурзькому праві (магдебурзь­ка грамота, яка надавалась королем певному місту. Це було класичним актом децентралізації суверенної влади середньовічної держави на рівень цього міста, його територіальної громади). Ця ідея втілена в Європей­ській хартії про місцеве самоврядування, про що переконливо свідчить аналіз визначення місцевого самоврядування в цьому документі.

Отже, в Європейській Хартії послідовно проводиться ідея держав­ницької теорії місцевого самоврядування. В її основі лежить ідея децен­тралізації державної виконавчої влади на рівень територіальних спільнос­тей та органів, що ними обираються. Самоврядування розглядається як засіб здійснення державних функцій з допомогою недержавних за своєю суттю суб'єктів, тобто місцевого населення та обраних ним органів.

Аналіз положень розглянутих вище міжнародно-правових доку­ментів з питань місцевого самоврядування приводить до висновку, що:

Місцеве самоврядування - це право, обов'язок та реальна здатність органів місцевого самоврядування регламентувати значну частину державних справ і управляти нею, діючи в межах закону, під свою відповідальність і в інтересах місцевого населення.

В Україні процес пошуку і вибору варіантів, створення власної концепції місцевого самоврядування був досить складним і тривалим. Його складність обумовлюється тим, що необхідно було визначити, яка саме концепція місцевого самоврядування є найбільш прийнят­ною для України — державницька, чи громадівська. В залежності від того, визнається або лише певна автономія місцевого самоврядування відносно держави і державних органів, або - суверенітет місцевого самоврядування.

Починаючи з 1990 року, в Україні декілька раз змінювались пріо­ритети у виборі варіанту концепції місцевого самоврядування. Так, у 1990 році перевагу було віддано державницькій теорії місцевого самоврядування, що було закріплено в Законі «Про місцеві Ради народ­них депутатів та місцеве самоврядування», а у 1992 році - громадів- ській теорії, відповідно до Закону «Про місцеві Ради народних депу­татів та місцеве і регіональне самоврядування».

У 1994 році в Україні знов повернулися до державницької теорії місцевого самоврядування (Закон Про формування місцевих органів

влади і самоврядування), а у 1995 році, у зв'язку з підписанням Консти­туційного Договору - знов було віддано перевагу громадівській теорії.

Із прийняттям 28 червня 1996 р. Конституції суверенної України в основному фактично завершився тривалий процес створення влас­ної концепції місцевого самоврядування. В Конституції України втіле­но й відображено поєднання громадівської теорії місцевого самовря­дування із елементами державницької теорії. Відповідно до її ст. 140 «місцеве самоврядування є правом територіальної громади жителів села чи добровільного об єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста самостійно вирішувати питання місцевого значен­ня в межах Конституції і законів України.». В цій статті відчувається вплив громадівської теорії місцевого самоврядування. Проте, необ­хідно зазначити, що найбільш важливі положення Основного Закону України викладено у дусі державницької теорії місцевого самовряду­вання. У них послідовно проведено ідею, що коріння місцевого само­врядування -у тій владі, джерелом якої є весь народ, а не його частина (громада), а обсяг повноважень - у законі. Цей висновок випливає із положень розділу першого Конституції України, де встановлені визна­чальні засади конституційного ладу України, що є основоположними для функціонування всіх інституцій суспільства і держави. Так.

«Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ, Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування» (ст. 5).

«Органи... місцевого самоврядування, їх посадові особи І зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, | що передбачені Конституцією та законами України» (ст. 19) |

тобто за принципом: «Дозволено лише те, що передбачено зако­ном».

§ 2. Місцеве самоврядування в Україні, як Констнтуційно-правовий інститут. Основні конституційні засади місцевого самоврядування в Україні

Місцеве самоврядування, як самостійний конституційно-право- вий інститут, становлять норми законодавства України, що регулю-


ють відносини, які стосуються визначення системи місцевого самовря­дування, його основних засад, організаційної, правової та фінансової основ місцевого самоврядування, питань щодо порядку формування органів та інших інституцій місцевого самоврядування та їхньої діяль­ності. Правові норми, що утворюють конституційно-правовий інститут місцевого самоврядування України, містяться в розділі 11 Конституції України, в Законах України: «Про вибори депутатів Автономної респу­бліки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів», «Про всеукраїнський та місцеві референдуми», «Про місцеві державні адмі­ністрації», «Про столицю України - місто-герой Київ», «Про органи самоорганізації населення» та в інших нормативно-правових актах.

В розділі 11 Конституції, який присвячений правовій регламентації місцевого самоврядування, визначається поняття місцевого самовря­дування, конкретизується положення загальних засад конституційно­го ладу України з питань місцевого самоврядування, загальні засади функціонування місцевого самоврядування в Україні, його суб'єкти, принципи формування органів місцевого самоврядування, коло питань, що віднесені до його відання, матеріально-фінансова основа тощо.

В законі «Про місцеве самоврядування в Україні», що прийнятий на основі Конституції 21 травня 1997 р. (із наступними змінами) у ст. 2) дається таке визначення поняттю місцевого самоврядування:

«Місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста — самостійно або під відповідальність органів та поса­дових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.».

Отже, місцеве самоврядування в Україні повинно базуватися на основі визнання і гарантування державою права територіальної громади самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах, що передбачені Конституцією і Законом «Про місцеве самоврядування».

У відповідності з Конституцією України, місцеве самоврядуван­ня в Україні має в основному ґрунтуватися на принципових засадах, що сформульовані в Європейській хартії про місцеве самоврядування та у Всесвітній декларації місцевого самоврядування. Встановивши визначальні засади організації та діяльності місцевого самоврядуван­ня в Україні. Конституція віднесла досить значну частину питань його становлення і розвитку до регулювання окремими законами.



На сьогоднішній день конституційні засади місцевого самовряду­вання в Україні найбільш повно втілені та розвинуті в Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні». Ці засади послідовно втіле­ні у Законах України: «Про вибори депутатів Автономної республі­ки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів», «Про всеукраїнський та місцеві референдуми», «Про місцеві державні адмі­ністрації», «Про столицю України - місто-герой Київ», «Про органи самоорганізації населення» та в інших нормативно-правових актах.

Аналіз положень Конституції України дозволяє зробити висно­вок, що місцеве самоврядування, як один з найважливіших інститутів конституційного права України, виступає в якості:

по-перше, відповідної засади конституційного ладу України; по-друге, специфічної форми народовладдя в Україні; по-третє, права жителів відповідної територіальної одиниці (терито­ріальної громади) на самостійне вирішення питань місцевого значення.

Аналізуючи питання конституційно-правового регулювання місцевого самоврядування в Україні, варто звернути увагу на те. що ні в Конституції, ні в Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні» не визначено в чиїх саме інтересах здійснюється місцеве самоврядування: держави, територіальної громади, угрупувань чи конкретних осіб. В Європейській хартії ж це питання отримало одно­значне формулювання: «органи місцевого самоврядування діють... в інтересах місцевого населення». Отже, визначення поняття місце­вого самоврядування в Українському законодавстві не можна визнати таким, що у повній мірі відповідає положенням розглянутих раніше міжнародно-правових документів з місцевого самоврядування.

Конституція України, крім визначення поняття та системи місце­вого самоврядування, містить застереження щодо його особливостей в містах Києві та Севастополі, які повинні регулюватися окремими законами. Це пояснюється тим, що зазначені міста у відповідності до ст. 133 Конституції України мають спеціальний статус, що зумов­лений функціями, які на них покладаються: Київ - місто-герой, столиця України;

Севастополь - місто-герой, має розташовані у ньому інфраструк­тури Військово-Морських Сил України та Чорноморський флот Росії.

Виходячи із конституційних приписів, Верховною Радою України урегульовано питання щодо статусу міста Києва шляхом прийняття Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ».

Основні засади місцевого самоврядування визначені найбільш повно у ст. 4 Закону «Про місцеве самоврядування...». Відповідно до цієї статті, місцеве самоврядування в Україні здійснюється на осно­ві таких принципів:

1) народовладдя;

2) законності;

3) гласності;

4) колегіальності:

5) поєднання місцевих і державних інтересів;

6) виборності;

7) правової, організаційної та матеріально-фінансової самостійнос­ті в межах повноважень, що визначені Законом «Про місцеве самовря­дування...» та іншими законами;

8) підзвітності та відповідальності перед територіальними грома­дами їх органів та посадових осіб;

9) державної підтримки та гарантії місцевого самоврядування;

10) судового захисту прав місцевого самоврядування.

Слід підкреслити, що в законодавстві України знайшов втілення осно­вний принцип місцевого самоврядування, який свого часу був послідовно утверджений в Європейській хартії про місцеве самоврядування та у Всес­вітній декларації місцевого самоврядування: незалежність та самостій­ність органів та інших організаційних форм місцевого самоврядування, при здійсненні ними, визначених в Конституції і законах, повноважень.

§ 3. Система місцевого самоврядування в Україні

Місцеве самоврядування може ефективно функціонувати лише при умові оптимального поєднання безпосередньої і представницької демократії.

Відповідно до законодавства. Місцеве самоврядування в Україні здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпо­середньо, так і через органи місцевого самоврядування.

В Конституції України (ст. 140) та Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні» (ст. 6, 10) визначаються ті можливі орга­нізаційні форми, в яких має здійснюватися місцеве самоврядування:

Це, по-перше, територіальні громади сіл, селищ, міст, які безпо­середньо здійснюють функції місцевого самоврядування і, по-друге, сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Отже, територіальні громади та органи місцевого самоврядування є основними ланками (елементами) системи місцевого самоврядуван­ня в Україні. Це повністю відповідає духові Європейської хартії про місцеве самоврядування, згідно з п. 2 ст. З якої місцеве самоврядуван­ня здійснюється:

- безпосередньо - територіальними спільнотами (колективами, громадами),

- опосередковано - радами або зборами, що складаються з демо­кратично обраних членів, а. також підзвітними радам (зборам) вико­навчими органами.

Проте, система місцевого самоврядування в Україні не вичерпу­ється лише територіальними громадами та органами місцевого само­врядування.

В законодавстві України чітко визначено систему місцевого само­врядування. Сама система місцевого самоврядування визначена у ст. 5 Закону. Регламентації окремих інститутів та складових систе­ми місцевого самоврядування присвячено статті 6-15 Закону. Згідно із ст. 5 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні», складовими системи місцевого самоврядування в Україні є:

1) територіальна громада;

2) сільська, селищна, міська рада;

3) сільський, селищний, міський голова;

4) виконавчі органи сільської, селищної, міської ради;

5) районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст;

6) органи самоорганізації населення.

У Законі встановлено, що в містах з районним поділом, за рішен­ням територіальної громади міста або міської ради, можуть утворюва­тися районні в місті ради. Районні в містах ради утворюють свої вико­навчі органи та обирають голову ради, який одночасно виконує функції голови її виконавчого комітету.

Виходячи із змісту ст. 140 Конституції та ст. 2 Закону «Про місцеве самоврядування...», згідно із якими місцеве самоврядування здійсню­ється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через відповідні органи місцевого самоврядування, до системи місцевого самоврядування безперечно мають відноситися всі форми прямої демократії. А отже, сьомою складовою системи місцевого самоврядування повинні бути форми безпосередньої участ і громадян у вирішенні питань місцевого значення.

В Законі «Про місцеве самоврядування...» формам безпосеред­ньої участі громадян у вирішенні питань місцевого життя присвячено окремі статті, а саме: 7 «Місцевий референдум»; X «Загальні збори громадян»; 9 «Місцеві ініціативи»; 13 «Громадські слухання». У стат­ті ж 5 Закону, де визначається система місцевого самоврядування, форми безпосередньої участі громадян у вирішенні питань місце­вого значення не передбачаються як один з невід'ємних її елемен­тів. Отже, стаття 5 Закону не в повній мірі узгоджується із статтею 140 Конституції та статтею 2 Закону. Тому з метою усунення такої неузгодженості між окремими положеннями нашого законодавства необхідно, як уявляється, щоб законодавець вніс відповідні зміни до статті 5 Закону і передбачив однією із складових системи місце­вого самоврядування форми безпосередньої участі громадян у вирі­шенні питань місцевого значення.

Первинним суб'єктом місцевого самоврядування в законодавстві визначаються територіальні громади. Відповідно до ст. 6 Закону «Про місцеве самоврядування», первинним суб'єктом місцевого самовряду­вання, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста. Отже, громадяни України реалізують своє право на участь у місцевому самоврядуванні саме на підставі належ­ності до відповідних територіальних громад.

До органів місцевого самоврядування в Україні, як і у переважній більшості країн світу, належать місцеві ради, тобто: сільські, селищ­ні, міські ради та їхні виконавчі органи, а також районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст (ст. 140 Конституції. - Ст. 2 Закону «Про місцеве само­врядування»).

Органами самоорганізації населення в законодавстві визначені: будин­кові, вуличні, квартальні та інші органи самоорганізації населення. Вони створюються за ініціативою жителів на підставі дозволу відповідно сіль­ських, селищних, міських, районних в містах (у разі їх створення) рад.

Формами безпосередньої участі громадян у вирішенні питань місцевого значення є місцевий референдум, загальні збори громадян за місцем проживання, місцеві ініціативи, громадські слухання (ст.

140 Конституції. - Ст. ст. 5, 7, 8, 9, 13, 14 Закону «Про місцеве само­врядування в Україні».

В законодавстві встановлюється заборона Будь-яких обме­жень права громадян України на участь у місцевому самовряду­ванні залежно від їх раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, а також терміну проживання на відповідній тери­торії, за мовними чи іншими ознаками (ст. З Закону «Про місцеве самоврядування»).

Таким чином, система місцевого самоврядування надає усім громадянам можливість брати реальну участь у вирішенні визначе­ного в законодавстві кола питань самостійно, без втручання органів державної влади.

§ 4. Правова, організаційна та матеріально- фінансова основи місцевого самоврядування в Україні, його конституційно-правові гарантії

Важливими ознаками повноцінності місцевого самоврядування взагалі, його органів та посадових осіб, зокрема, є їх правова, органі­заційна та матеріально-фінансова самостійність (автономія).

Суть правової автономії полягає в тому, що місцеве самоврядуван­ня, його органи мають свої власні повноваження, визначені Консти­туцією або законами. Ці повноваження, як зазначено в Європейській хартії про місцеве самоврядування, мають бути повними та виключ­ними, тобто такими, що не належать одночасно іншим органам. Орган місцевого самоврядування повинен мати повну свободу дії в межах своїх повноважень (ст. 4).

Суть організаційної автономії полягає в тому, що органу місце­вого самоврядування має бути гарантована можливість самостійно встановлювати свою структуру, яка б забезпечувала б йому ефективне управління. У міжнародно-правових документах з питань місцевого самоврядування передбачається також, що цей орган не підпорядко­вується іншим органам, а контроль за його діями припускається лише для забезпечення законності та додержання конституційних принципів місцевого самоврядування.


Матеріально-фінансова автономія полягає в тому, що органи місце­вого самоврядування повинні мати право на володіння і розпоряджен­ня власними коштами, достатніми для виконання своїх функції"! (сі. <)).

У законодавстві України визначені правова, організаційна гл ма те­ріальна і фінансова основи місцевого самоврядування в Україні.

Правовою основою місцевого самоврядування в Україні с; Консти­туція України, Закони України: «Про місцеве самоврядування в Укра­їні», «Про вибори депутатів Автономної республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів», «1 Іро всеукраїнський та місцеві референдуми», «Про місцеві державні адміністрації», «Про столицю України - місто-герой Київ», «Про органи самоорганізації населення» та інші нормативно-правові акт и.

Відповідно до Закону «Про місцеве самоврядування в Україні», організаційною основою місі/евого самоврядування в Україні є:

1) сільські, селищні, районні, міські, районні в містах, обласні Ради та їхні виконавчі органи;

2) інші форми самоорганізації населення.

Основною ланкою в системі органів місцевого самоврядування є місцеві ради. Вони є представницькими органами місцевого самовря­дування. Сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самовря­дування, що представляють відповідні територіальні громади та здій­снюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, які визначені Конституцією України, Законом «Про місцеве самоврядування» та іншими законами.

Обласні та районні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, що визначені Конституцією України, Законом «Про місцеве самоврядування» та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами (ст. 10 Закону).

Сільські, селищні, районні, міські, районні в містах, обласні Ради об'єднують і координують на підвідомчий їм території діяльність всіх інших ланок місцевого самоврядування.

Як свідчить світовий досвід, саме виборні органи місцевого само­врядування є основними носіями самоврядних повноважень, головною формою самоорганізації територіальних громад.

Органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наді­ляються Законом «Про місцеве самоврядування в Україні» та іншими законами власними повноваженнями, в межах яких діють самостій­но і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону (ст. 16 Закону).

Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власнос­ті. що перебувають в управлінні районних і обласних рад. Територіаль­ні громади сіл, селищ і міст можуть об'єднувати на договірних засадах об'єкти комунальної власності, а також кошти бюджетів для виконання спільних проектів або для спільного фінансування (утримання) кому­нальних підприємств, організацій і установ, створювати для цього відповідні органи і служби. Держава бере участь у формуванні дохо­дів бюджетів місцевого самоврядування, фінансово підтримує місцеве самоврядування. Від імені і в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Місцеві бюджеті/ є самостійними, вони не включаються до Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим та інших місцевих бюджетів (ст. 142 Конституції. — Ст. 16 Закону).

У ст. 145 Конституції встановлено, що права місцевого самовря­дування захищаються в судовому порядку. У наведеній нормі вста­новлюється право місцевого самоврядування на судовий захист своїх законних прав та інтересів. Зазначене конституційне положення має принципове значення як засіб забезпечення правової, організаційної і фінансової самостійності місцевого самоврядування. Необхідність забезпечення автономії місцевого самоврядування обумовлюється тим, що світова практика державного будівництва свідчить, якою б доско­нало організованою не була система місцевого самоврядування, вона ніколи не стане повноцінною, якщо їй законодавством не буде гаранто­ване право на захист своїх повноважень незалежною судовою гілкою державної влади. У повній мірі це узгоджується з європейською Харті­єю про місцеве самоврядування, згідно з якою, органи місцевого само­врядування повинні мати право на судовий захист для забезпечення вільного здійснення ними своїх повноважень і дотримання закріплених у конституції та законах країни принципів місцевого самоврядування.

Передбачене Конституцією право органів місцевого самовряду­вання на захист своїх прав у судовому порядку є передусім важливим правовим засобом забезпечення виконання їх рішень, які відповідно до ст. 144 Конституції є обов'язковими на відповідній території.

Питання для самоперевірки та контролю:

1. Визначте, що являє собою місцеве самоврядування?

2. У яких міжнародно-правових документах визначено концептуальні основи місцевого самоврядування?

3. Що являє собою система місцевого самоврядування в Україні?

4. Хто є первинним суб'єктом місцевого самоврядування '''

5. Які органи належать до місцевого самоврядування?

6. Як формуються місцеві ради?

I. Якими законодавчими актами визначаються повноваження місце вого самоврядування в Україні?

8. Поясніть, що таке правова, організаційна та матеріально-фінан- сова автономія місцевого самоврядування?

9. Визначте правову основу місцевого самоврядування в Україні.

10. Що являє собою організаційна основа місцевого самоврядування в Україні?

II. Поясніть, що становить матеріально-фінансову основу місцево­го самоврядування в Україні?

12. Які в законодавстві України встановлені гарантії місцевого само­врядування?


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.018 сек.)