Після вивчення теми необхідно. ❖ Поняття прав, свобод та обов'язків людини

знати:

❖ Поняття прав, свобод та обов'язків людини.

❖ співвідношення між обсягом прав, свобод та обов'язків людини та громадянина.

Положення загальних міжнародно-правових стандартів осно­вних прав, свобод та обов'язків людини і громадянина.

❖ Систему конституційних прав і свобод людини і громадянина в Україні.

Конституційні обов'язки людини і громадянина в Україні.

❖ Гарантії реалізації прав і свобод людини і громадянина в Укра­їні.

вміти:

• аналізувати положення міжнародно-правових документів з прав людини;

• виявляти ступінь відображення і втілення у законодавстві Укра­їни та на практиці положень міжнародних стандартів з прав людини;

• проводити співставлення законодавчого регулювання прав людини в Україні із правовим регулюванням цих питань в інших країнах;

• давати характеристику системи прав людини в Україні;

• визначати критерії класифікації прав, свобод і обов'язків людини, аналізувати класифікації, що викладені в літературі;

• аналізувати гарантії прав людини в Україні.

Ключові поняття й терміни: права людини і громадянина; свободи людини і громадянина; обов'язки людини і громадянина; гарантії прав і свобод людини і громадянина; омбудсман.

Теоретичний зміст модуля:

§ 1. Поняття прав, свобод та обов'язків особи. Загальні міжнародно-правові стандарти основних прав, свобод та обов'язків людини і громадянина

Конституційні права, свободи та обов'язки людини і громадяни­на становлять один з основних компонентів правового статусу особи. Вони є важливим засобом, що забезпечує всебічний розвиток особи, сприяє задоволенню її інтересів та потреб.

Права людини, їх генеза становлять одну із довічних проблем існу­вання і соціально-культурного розвитку людства, («генеза» - грецько­го походження, буквально — виникнення, розвиток). Проблема прав людини і сьогодні є однією з найважливіших у міждержавних відно­синах.

Насамперед слід враховувати загальновизнаний факт про те, що поняття «права людини» і «права громадянина» близькі, але не тотож­ні. Вони не співпадають за своїм змістом та природою, оскільки є відо­браженням різних аспектів у правовому становищі особи.

Поняття «права людини» акцентує увагу і підкреслює невідчужу­ваність прав будь-якої людини. Його сутність полягає у визнанні того, що всім членам людського суспільства притаманні свобода і гідність. Зміст поняття «права громадянина» включає в себе характеристики прав особи саме як громадянина певної держави.

Поняття «свободи людини і громадянина» можна визначити як вста­новлена і гарантована законодавством сфера автономії людини і грома­дянина у взаємовідносинах з державною владою та іншими членами суспільства. Це свобода волевиявлення, думки, совісті, переконань, свобода людини від втручання у сферу її особистого житгя га особис­тих переконань з боку органів держави, інших державних інституцій, не державних утворень, інших членів суспільства тощо.

У найбільш загальному розумінні зміст поняття «права людини» можна визначити як об'єктивні можливості кожного члена суспільства користуватися певними соціальними благами. Поняття права людини є відображенням того факту, що за кожною особою визнається певний комплекс природних, невід ємних прав та властивостей. Наявність їх у людини зумовлюється самим фактом її існування. Визнання наявнос-

шшт

ті у людини таких властивостей і прав та їх невід'ємності є важливою гарантією поваги до її гідності.

Слід зазначити, що права і свободи людини можуть бути реаль­но реалізованими лише при умові їхнього забезпечення відповідни­ми, передбаченими законодавством, гарантіями. Отже, права і свободи людини - це її соціальні можливості, які визнані державою, встановле­ні у нормах її законодавства та забезпечені системою гарантій.

Обоє язки - це, відповідно до положень загальної теорії права, міра необхідної поведінки. Обов'язки людини - це також соціальні можливості, але такі, що відображають вимоги суспільства і держа­ви до особи, до її поведінки. Людина, реалізуючи права і свобо­ди, має узгоджувати свою поведінку з певними правилами для того, щоб не завдавати шкоди іншим членам суспільства. Отже, виконання обов'язків є однією з важливих передумов реалізації прав і свобод.

Проблемам прав і свобод людини притаманний дещо специфічний аспект. Суть цього аспекту проявляється у актуальності проблеми прав людини, як для будь-якого окремого суспільства і держави, так і для світового співтовариства в цілому. Мова йде про можливості система­тичного і ефективного міжнародного спілкування і співпраці людей у гуманітарній, технічній та інших сферах.

Міжнародна співпраця держав у сфері прав людини знаходить свій прояв у виробленні і прийнятті певних стандартів щодо визна­чення правового статусу особи. Визначаючи загальні стандарти прав людини, держави беруть на себе зобов'язання дотримуватися їх у своє­му внутрішньому законодавстві і діяльності. Додержання державами взятих на себе зобов'язань є однією з вирішальних умов визнання краї­ни світовим співтовариством.

Саме поняття <сміжнародні стандарті/» охоплює широкий комп­лекс досить різнорідних норм. Сюди, наприклад, входять: правила міжнародних договорів, резолюції міжнародних організацій, такі як Гельсінський Заключний Акт, документи Віденської та Копенгаген­ської зустрічей. міжнародні звичаї тощо.²¹

«Кодекс» же прав людини в міжнародному праві є надбанням правової та історичної думки і практики не лише XX століття.

Загальні принципи, на яких базується сама ідея прав людини, містяться ще у грецькій філософії та у різних релігіях світу. Про старо­давність концепції прав людини свідчать наукові дослідження релігій­них канонічних текстів, зокрема, обох частин Біблії-Старого і Нового Заповітів.

Як окрема, самостійна категорія, поняття «права людини» поча­ло розглядатися у XVI]] столітті. В той період - в епоху просвіти, сформувалася ідея невід'ємності прав людини. Відтоді і надалі права людини стали розглядатися, як неодмінна передумова гідного людини життя.

Термін «права людини» вперше вжито у Французькій «Декларації прав людини і громадянина» (1789 р.). До загального ж міжнародного лексикону цей термін вийшов лише після другої Світової війни.²⁴

Першою міжнародною угодою і першим міжнародно-правовим документом, у якому закріплено принцип поваги до основних прав і свобод людини, став статут Організації Об'єднаних Націй, що був прийнятий у 1945 році. Статут ООН став фундаментом для дальшого розвитку спілкування й співпраці суверенних держав і народів у галузі прав і свобод людини.

Саме з прийняттям статуту ООН розпочалися всеосяжні зусилля світового співтовариства у сфері утвердження і захисту прав і свобод людини. В ній, однією з багатьох найважливіших цілей, об'єднані нації проголосили: «знов утвердити віру в основні права людини, в гідність і цінність людської особистості, в рівноправність чоловіків і жінок та в рівність прав у великих і малих націй».^[19]

Загально-правові стандарти прав і свобод особи, що лежать в осно­ві концепції прав людини і громадянина, встановлено у міжнародно- правових документах з питань прав людини.

Універсальний комплекс прав і свобод, що здатний забезпечити нормальну життєдіяльність кожної людини, визначений у таких міжна­родно-правових актах, якими є: Загальна Декларація прав людини (1948 р.); Міжнародний Пакт про громадянські і політичні права (1966 р.); Міжнародний Пакт про економічні, соціальні і культурні права (1966 р.); Факультативний протокол до Міжнародного Пакту про громадянські і політичні права (1996 р.) Європейська Конвенція про захист прав та основних свобод людини та ін. Саме завдяки названим та іншим документам у галузі прав людини, людина стала суб'єктом міжнародного права. Права і свободи людини перестали бути лише

^2-1 Див. Довідник і прав людини,-К., 1995.-С. 13.

^2І Див. Статут ООН.

внутрішньою справою держави. Вони стали об'єктом уваги всього міжнародного співтовариства.

10 грудня 1948 року Генеральна Асамблея ООН прийняла Загальну Декларацію прав людини. У Декларації було визначено мінімальний обсяг прав і свобод, які повинна мати будь-яка людина у економічній, політичній, соціальній та культурній сферах життя. Ця Декларація була прийнята як резолюція - рекомендація. Юридично обов'язковим доку­ментом для держав вона не вважалась.

Декларація проголошує:

«Люди народжуються вільними і рівними у гідності і правах...» [

Зазначене положення декларації є втіленням ідей Французької Декларації прав людини і громадянина (від 20 серпня 1 789 р.), у якій визначено, що люди народжуються і залишаються вільними і рівними у правах. Соціальні відмінності можуть бути встановлені лише виходя­чи з мотивів загальної користі. Свобода полягає в можливості робити все, що не завдає шкоди іншим.

На основі Загальної Декларації Прав людини 1948 р. були прийняті юридично-обов'язкові міжнародно-правові документи з питань прав людини. 16 грудня 1966 року Генергшьна Асамблея ООН схвалила два міжнародно-правових документи з питань прав людини, а саме - Пакт про громадянські і політичні права людини та Пакт про економічні, соціальні і культурні права людини, які стали юридично-обов'язковими документами для держав. Ці акти набули чинності у 1976 році.

Україна є учасницею названих пактів з 20 березня 1968 року. Укра­їною ратифіковано також і факультативний протокол до Пакту про громадянські і політичні права.

Зазначені три міжнародно-правові документи - Загальну Деклара­цію прав людини та обидва пакти прийнято називати «Хартією прав людини».

У Пакті про громадянські і політичні права закріплено такі, зокре­ма. найсуттєвіші права і свободи людини як: право па життя, свободу та особисту недоторканість, свободу думки, совісті і релігії, принцип рівності перед законом, свободу від свавільного арешту, рівність перед судом, заборону пропаганди війни, право на мирні зібрання, право обирати і бути обраними, свободу асоціацій тощо.

Всі держави, які приєдналися до раніше названих міжнародних документів з питань прав людини, зобов'язані привести своє внутріш­нє законодавство у відповідність з їхніми вимогами. Тим самим був створений пріоритет зазначених міжнародно-правових актів над внутрішнім законодавством країн-учасниць. Завдяки цьому, кожна людина, у випадках порушення її політичних, громадянських або інших прав, одержала право звертатися безпосередньо до комітет)' з прав людини при ООН, якщо вона вичерпала всі можливі внутрішні засоби захисту своїх прав.

Україна, як правонаступник УРСР та один з правонаступників СРСР, після проголошення своєї державної незалежності, взяла на себе зобов'язання виконувати міжнародні договори, які були укладені як УРСР так і СРСР, якщо вони не суперечать Конституції і законам нашої держави.

Україна є учасницею ряду міжнародних договорів, конвенцій, протоколів, що спрямовані на зміцнення співробітництва держав у боротьбі з масовими порушеннями прав людини. Такими, напри­клад, є: Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації: Конвенція про права дитини; Конвенція про статус біженців тощо.

Відповідно до Конституції України (ст. 9), Закону України «Про дію міжнародних договорів на території України» (10.12.1991 р.), всі укладені і належним чином ратифіковані Україною міжнародні дого­вори визнаються невід'ємною частиною національного законодавства нашої держави. Отже, всі зазначені та інші акти, у яких бере участь Україна і до яких вона приєдналася, є складовою частиною україн­ського законодавства.

Таким чином, Україна засвідчила свою готовність виконувати міжнародно-правові зобов'язання, зокрема, у сфері прав людини. Вступ України до Ради Європи (26.09.1995 р.) став результатом значних зусиль нашої держави саме у цій сфері державно-правової політики.

Правові норми, що утворюють конституційно-правовий інститут прав, свобод і обов'язків людини і громадянина і визначають систему прав, свобод і обов'язків людини, виступають в таких основних видах:

1) Конституційні принципи правового статусу людини і громадя­нина. Це загальні принципи, що лежать в основі формування і реалі­зації правового статусу особи. Основними серед них є принцип рівно­правності, справедливості, принцип взаємозв'язку прав і обов'язків людини і держави тощо.

2) Права людини. Це правові норми, що становлять основу обов'язків держави стосовно людини. Вони охоплюють весь комплекс основних прав особи.

3) Свободи людини. Це норми права, які гарантують кожній людині сферу її життя, що є вільною від будь-якого втручання. Передусім це свобода думки й переконань, свобода совісті і релігії тощо.

4) Обов'язки людини і громадянина. Це норми, що визначають обов'язки особи виконувати певні дії чи утримуватися від них.

5) Матеріальні гарантії реалізації прав і свобод людини і грома­дянина.

6) Норми конституції, що визначають основні напрямки й містять рекомендації щодо законодавчого регулювання у сфері основних прав, свобод і обов'язків людини.

7) Конституційні норми, які визначають політику держави у сфері прав, свобод і обов'язків людини.

Проблема прав людини носить глобальний характер. Визна­чальними тут є: ступінь розвинення та захищеності прав свобод і обов'язків; механізм їх реалізації у тій чи іншій державі тощо. У значній мірі це визначається зусиллями міжнародного співтовари­ства у розглядуваній сфері, авторитетом міжнародно-правових доку­ментів з прав людини.

§ 2. Система конституційних прав і свобод людини і громадянина в Україні

Конституція України, проголошуючи права людини і громадянина основною соціальною цінністю, визначає систему прав і свобод особи. До цієї системи належать: громадянські (особисті), політичні, еконо­мічні, соціальні, культурні, екологічні.

Передовсім слід розглянути громадянські (особисті) права і свобо­ди людини, проголошені Конституцією України. Громадянські права і свободи людини безпосередньо пов'язані із самою сутністю людини як фізичної особи. До цієї групи прав людини належать: право на життя (ст. 27); на повагу гідності (ст. 28); на свободу та особисту недоторка­ність (ст. 29); на вільний розвиток особистості (ст. 23); на громадянство та його зміну (ст. 25); на житло та його недоторканність (ст. ЗО, 47); на свободу думки і слова (ст. 34); на свободу світогляду і віросповіда­ння (ст. 35); на свободу пересування, вільного вибору місця прожи­вання (ст. 33) та інші.

Наступною групою конституційних прав є політичні права грома­дян України. Ці права належать виключно громадянам України. Ними не користуються іноземні громадяни та особи без громадянства.

До політичних прав і свобод громадян України належать: право на об'єднання у політичні партії та громадські організації (ст. 36); на участь в управлінні державними справами, на участь у всеукра­їнському та місцевих референдумах, право обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, рівне право доступу до державної служби та служби в органах місцевого самоврядування (ст. 38); право на мирні зібрання, проведення походів, мітингів, демонстрацій (ст. 39) та ін.

Втілюючи, розвиваючи та конкретизуючи положення ст. 20 Загальної декларації прав людини та ст. 22 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права щодо свободи асоціацій. Консти­туція України встановлює право громадян України на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації. Це право є невід'ємним правом громадян України, яке гарантується Конститу­цією України.

Відповідно до ст. 36 Конституції України, громадяни України мають право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах національ­ної безпеки та громадського порядку, охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей.

Політичні партії в Україні сприяють формуванню і вираженню політичної волі громадян, беруть участь у виборах. Членами полі­тичних партій можуть бути лише громадяни України. Правове регу­лювання утворення і діяльності політичних партій. Обмеження щодо членства у політичних партіях встановлюються виключно Конститу­цією, Законом України «Про політичні партії в Україні» від 5 квітня 2001 року, іншими законами України.

Громадяни, згідно із ст. 36 Конституції, мають право на участь у професійних спілках з метою захисту своїх трудових і соціаль­но-економічних прав та інтересів. Професійні спілки є громадськи­ми організаціями, що об'єднують громадян, пов'язаних спільними інтересами за родом їх професійної діяльності. Професійні спілки утворюються без попереднього дозволу на основі вільного вибо­ру їх членів. Усі професійні спілки мають рівні права. Обмеження щодо членства у професійних спілках встановлюються виключно Конституцією і законами України. Ніхто не може бути примушений до вступу в будь-яке об'єднання громадян чи обмежений у правах за належність чи неналежність до політичних партій або громад­ських організацій.

Усі об'єднання громадян рівні перед законом. Громадяни об'єднуються в політичні партії і громадські організації на основі єдності інтересів для спільної реалізації своїх прав і свобод та вико­нання обов'язків.

До конституційних соціальних та економічних прав і свобод людини і громадянина належать: на власність (ст. 41); на працю (ст. 43); на страйк (ст. 44); на відпочинок (ст. 45); на достатній життєвий рівень (ст. 48); на охорону здоров'я (ст. 49); на безпечне для життя і здоров'я довкілля (ст. 50); на шлюб і рівні права у шлюбі (ст. 51); право на соціальний захист (ст. 46) тощо. Ці права,, згідно із Консти­туцією України, у своїй переважній більшості, належать кожному, хто на законних підставах перебуває в Україні.

До конституційних культурних та духовних прав особи в Украї­ні належать: право на освіту (ст. 53); свобода літературної, худож­ньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, авторських прав громадян, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності; право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності (ст. 54); право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місце­вого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у вста­новлений законом строк (с г. 40) тощо.

Базуючись на ст. 13 Міжнародного пакту про економічні, соціаль­ні і культурні права Конституція визнає за кожною людиною право на освіту, незалежно від її статі, раси, національності, соціального і майнового стану, роду та характеру занять, світоглядних переконань, належності до партій, ставлення до релігії, стану здоров'я та інших обставин. Згідно із статтею 53 Конституції,

«Кожен має право на освіту.

Повна загальна середня освіта є обов'язковою.

Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкіль­ної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-техніч- ної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам.

Громадяни мають право безоплатно здобути вищу освіту в держав­них і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі.

Громадянам, які належать до національних меншин, відпо­відно до закону гарантується право на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови у державних і комунальних навчальних закладах або через національні культурні товариства.»

Це право забезпечується: розгалуженою мережею закладів освіти, заснованих на державній та інших формах власності, наукових уста­нов, закладів післядипломної освіти; відкритим характером закладів освіти, створенням умов для вибору профілю навчання і виховання відповідно до здібностей та інтересів громадянина: різними формами навчання - очною, вечірньою, заочною, екстернатом, а також педаго­гічним патронажем.

Вимоги до змісту, обсягу і рівня освітньої та фахової підготовки встановлюються державними стандартами освіти. Вони є основою оцінки освітнього та освітньо-кваліфікаційного рівнів громадян неза­лежно від форм одержання освіти.

З метою забезпечення певного рівня освіти в Україні ст. 53 Конституції встановлює вимогу щодо обов'язкового отримання повної загальної середньої освіти. Держава бере на себе обов'язок щодо забезпечення доступності і безоплатності дошкільної, повної загальної середньої та професійної освіти в державних і комуналь­них навчальних закладах. Це здійснюється шляхом створення різних типів дошкільних, середніх загальноосвітніх, професійно-технічних закладів, які в залежності від свого призначення надають можливість отримати освіту всім дітям незалежно від віку, фізичного і розумо­вого стану, життєвого рівня сім'ї, а також забезпечують виховання і навчання дітей-сиріт, дітей і підлітків, що потребують соціальної реабілітації.

Втілюючи ідеї, що вміщені у ст. 18 Міжнародного пакту про грома­дянські і політичні права та ст. 9 Європейської конвенції про захист прав і основних свобод людини, Конституція України у ст. 35 встано­вила, що кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громад­ського порядку, здоров'я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей. Церква і релігійні організації в Україні відокрем­лені від держави, а школа - від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов'язкова. Ніхто не може бути увільнений від своїх обов'язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі, якщо виконання військового обов'язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконан­ня цього обов'язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою. Це право гарантується державою особам, які перебувають в Україні, а не лише власним громадянам. Отже, зазначена свобода передбачає як право сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, так і безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність.

Визначений в Конституції комплекс Прав і свобод забезпечує кожній людині можливість виступати самостійним суб'єктом суспіль­ного життя. Держава не повинна втручатися у реалізацію людиною її прав і свобод. Вона, згідно із Конституцією, зобов'язана лише ство­рити для кожної людини умови їх реалізації та забезпечити їх захист.

В Конституції України послідовно проводиться принцип рівності

прав і свобод особи. Згідно із ст. 21 Конститу ції,

= ===== = = ⁼⁼⁼ = =. ¹

«Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.»

У статті 24 Конституції встановлено, що

«Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівни-і ми перед законом.

Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічно­го та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Рівність прав жінки і чоловіка забезпечується: наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і куль­турній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї; спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров'я жінок, встановленням пенсійних пільг; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою мате­ринства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям.»

Положення наведеної статті виражають ще один аспект принци­пу рівності: необхідність застосування однакових стандартів прав і обов'язків до всіх осіб без винятку. Це означає, що кожний громадянин України має і може користуватися на рівних підставах з іншими грома­дянами всім обсягом конституційних прав і свобод без дискримінації з боку держави або інших осіб за будь-якими мотивами.

В Конституції закладене загальнолюдське, гуманітарне підґрун­тя Української держави, гуманітарний вимір у її взаємовідносинах із людиною. Стаття 3 Конституції встановлює:

—---------- —------------------------- ———------ —---------------------- —;••—:-------- — г г

«Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і

безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спря­мованість діяльності держави. Держава відповідає перед люди­ною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.»

Відповідно до змісту цієї статті дотримання прав людини - фунда­ментальна конституційна засада в Україні, дія якої відповідно спрямо­вує всю сукупність суспільно-політичних відносин.

Згідно із ст. 64 Конституції окремі обмеження прав і свобод можуть встановлюватися тимчасово лише у випадках воєнного або надзвичай­ного стану.

Проте Конституція, втілюючи положення Міжнародного Пакту Про громадянські і політичні права (ст. 4), визначила комплекс прав, які не можуть обмежуватися навіть при цих обставинах. Відповідно до ст. 64 ні за яких обставин не можуть бути обмежені такі права і свободи: право на життя (ст. 27); право на повагу гідності (ст. 28); на свободу та особисту недоторканність (ст. 29); право на індивідуальні, колек­тивні письмові звернення та особисті звернення до органів державної влади, самоврядування, їхніх посадових осіб (ст. 40); право на житло (ст. 47); право на шлюб та рівні права у шлюбі (ст. 51); рівноправність всіх дітей (ст. 52); право на судовий захист своїх прав і свобод (ст. 55); право на відшкодування за рахунок держави чи органів самоврядуван­ня матеріальної чи моральної шкоди (ст. 56); право знати свої права та обов'язки (ст. 57); право на правову допомогу (ст. 59); принцип рівно­сті і рівноправності громадян (ст. 24); право на громадянство та його зміну (ст. 25), а також права і свободи, що передбачені у ст. 58, 60, 61, 62, 63.

Співвідношення між правами людини і правами громадянина не однакове навіть у демократичних країнах. Як правило, для різних категорій осіб - громадян держави, іноземних громадян та осіб без громадянства - апатридів, що постійно проживають чи тимчасово перебувають на території даної держави, встановлюється різний обсяг прав, свобод та обов'язків. Проте, всередині окремих кате­горій осіб принцип рівності має дотримуватися у повній мірі. Так, коли встановлюються окремі обмеження у правах та обов'язках для іноземців та апатридів у порівнянні із громадянами держави, то такі обмеження повинні бути однаковими для всіх іноземців та осіб без громадянства.

В Конституції України (ст. 26) встановлено, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України,-за винятками, що встановлені в Конституції, законах чи у міжнародних договорах України.

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства регламентуєть­ся законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без грома­дянства» (Відомості Верховної Ради (ВВР), 1994, № 23. - Ст. 161), із наступними змінами і доповненнями.

На відміну від громадян України, які користуються всією повнотою прав і свобод та несуть всі обов'язки, що встановлені у законодавстві України, іноземці та особи без громадянства не користуються в Укра­їні, зокрема, політичними правами та свободами (право брати участь у виборах, референдумах, бути членами політичних партій і т. ін.), а також мають деякі інші, встановлені у законодавстві обмеження.

Встановлені законодавством обмеження є однаковими для всіх іноземців та осіб без громадянства.

Для реального й ефективного функціонування інституту основних прав і свобод людини і громадянина в країні важливе значення має визначення напрямку його розвитку.

Положення, що міститься у ст. 22 Конституції, має істотне значен­ня, зокрема, у визначенні напрямків розвитку інституту прав і свобод людини і громадянина в Україні. В цій статті визнано, що всі права і свободи людини і громадянина, які закріплені Конституцією, не можуть вважатися вичерпними. Отже, норми Конституції необхідно розглядати як правову основу для дальшого розвитку і вдосконалення системи прав і свобод особи, а також їхніх конституційних та інших законних гарантій. Виходячи із змісту цієї норми обсяг прав і свобод людини може бути розширений. Більш того, у ч. З цієї статті перед­бачено, що при прийнятті нових або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

§ 3. Конституційні обов'язки людини і громадянина в Україні

Однією з важливих передумов забезпечення і реалізації прав і свобод є виконання кожною людиною визначених у законодавстві краї­ни обов'язків. Тому конституції, віддаючи пріоритет правам і свободам людини, в той же час приділяють велику увагу її обов'язкам.

Кожна людина повинна знати і сумлінно виконувати свої обов'язки, поважати права і законні інтереси інших осіб, оскільки це є вимогою суспільства. Відповідно до ст. 23 Конституції.

«Кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей, та має обов'язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості.»

З курсу загальної теорії права відомо, що юридичні обов'язки — це міра необхідної поведінки. Кожен має дотримуватися певних правил для того, щоб реалізуючи свої права не завдавати шкоди іншим членам суспільства. Саме цим передусім і визначається призначення обов'язків.

Прийнято вважати, що конституційні обов'язки не становлять окремий конституційно-правовий інститут. Вони, скоріше, виступають як логічні і обов'язкові «пари» відповідних прав. Проте, існує й інша точка зору у розглядуваному питанні. Ряд вчених, серед яких автори підручника «Сравнительное конституционное право», як уявляється, слушно стверджують, що конституційні обов'язки утворюють віднос­но самостійний конституційно-правовий інститут, норми, що утворю­ють цей інститут мають своє особливе призначення серед норм, які визначають конституційно-правовий статус особи. Тому вбачається, що вони утворюють відносно самостійний інститут, що є підінсти- тутом розглядуваного нами інституту, його невід'ємною складовою.

Конституція України, поряд з визначенням обсягу прав і свобод особи, встановила ряд основних обов'язків, які має кожна людина перед суспільством і державою. Вони передбачені у ст. ст. 17, 51, 65. 66. 67.68 та ін. Конституції.

В Конституції встановлено, що кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, що встановлені зако­ном, не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, а також відшкодовувати завдані ним збитки. (Ст. 66,67, 68 Конституції), обов'язок батьків утримувати неповнолітніх дітей та обов'язок повно­літніх дітей утримувати непрацездатних батьків (ст. 51).

Обов'язок неухильно додержуватися Конституції і законів України тісно пов'язаний з визначенням юридичної відповідальності у особли­вих, передбачених і врегульованих нормами права відносинах між громадянами і державою, що виникають внаслідок правопорушення.

Головною метою юридичної відповідальності є охорона правопо­рядку, правове виховання людей і покарання винних за скоєне.

Всі громадяни нашої держави, а також іноземці та особи без грома­дянства, що перебувають в Україні на законних підставах, отримують доходи від трудової, інтелектуальної і творчої діяльності, а також з інших джерел, зобов'язані Конституцією України сплачувати податки і збори. Це є важливою формою їхньої участі у формуванні державного та місцевих бюджетів. Порядок і розміри, у яких мають сплачуватися податки, визначаються у законодавстві України.

Одним з най важливіших і почесних обов'язків громадян України Конституція визначила захист Вітчизни. її незалежності та територі­альної цілісності (ст. 17, 65). У Конституції встановлено, що Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шану­вання її державних символів є обов'язком громадян України.

Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Передусім, тут йде мова про захист України від збройної агресії, що становить найважливішу функцію держави і є справою честі всього Українського народу, обов'язком кожного її громадянина.

За своїм змістом статті 17 та 65 Конституції тісно пов'язані. Статтею 17 встановлено, що захист суверенітет}' і територіальної цілісності Укра­їни, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливі­шими функціями держави, справою всього Українського народу.

Обов'язок, що передбачений у статтях 17 та 65 Конституції, покла­дається на всі державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи і організації, на всіх громадян України та їх об'єднання. Правові основи діяльності органів державної влади щодо забезпечення оборони України визначені Законом «Про оборону Укра­їни» від 6 грудня 1991 р. із наступними змінами та доповненнями. Але захист Вітчизни не повинен обмежуватися цим аспектом. Водночас він означає, що кожний громадянин України незалежно від національності, расової належності, віросповідання, ідеологічних переконань, трудової та іншої діяльності зобов'язаний захищати і відстоювати її суспільний лад від усіляких посягань, підтримувати громадський порядок, збері­гати національну культуру і т. ін.

§ 4. Гарантії реалізації прав і свобод людини і громадянина в Україні

Гарантії основних прав і свобод людини являють собою систему норм, принципів, умов та вимог, які у своїй сукупності забезпечують додержання прав, свобод і законних інтересів людини.

У сучасних демократичних державах загально-прийнято розгля­дати гарантії прав і свобод людини її громадянина як: по-перше - сукупність встановлених в конституції країни процесуальних норм, які спрямовані на захист основних прав і свобод людини; по-друге - передбачені конституцією правозахисні інститути та основні принципи їхньої діяльності. До гарантій прав і свобод людини належать, також, особливі правила, що передбачені конституцією, які встановлюють межі та умови можливого обмеження прав і свобод людини.

До числа процесуальних норм, за допомогою яких забезпечуєть­ся захист прав і свобод людини належать, зокрема: право на судо­вий захист прав і свобод людини, в тому числі право на оскарження до суду незаконних дій та рішень органів державної влади та місцевого самоврядування, їхніх посадових осіб; право на розгляд своєї справи у тому суді і тим суддею, до підсудності яких така справа віднесена законодавством, право за судовий захист, на отримання кваліфікова­ної юридичної допомоги, в тому числі право користуватися послугами адвоката з моменту затримання; право не свідчити проти себе і своїх близьких, право вважатися невинуватим у вчиненні злочину, поки інше не буде доведене й встановлене вироком суду, що набрав законної сили (презумпція невинуватості), право на відшкодування державою шкоди, що завдана незаконними діями або бездіяльністю органів державної влади або їх посадових осіб; право звертатися за захистом своїх прав і свобод у міждержавні організації по захисту прав і свобод людини, коли вичерпані всі внутрішньодержавні засоби їх правового захисту.

До числа конституційних інститутів, що покликані забезпечувати захист прав і свобод людини, у світовій практиці відносять незалеж­ний суд, а також, інститут парламентського уповноваженого у правах людини (омбудсман).

Наступний вид конституційних гарантій прав і свобод людини становлять правила, які визначають підстави та межі можливого обмеження прав і свобод людини.

Згідно із такими правилами, закон, що встановлює види відпові­дальності або передбачає посилення відповідальності, немає зворотної сили. Ніхто не може нести відповідальність за діяння, яке у момент його вчинення не вважалося правопорушенням. Визначення в консти­туції переліку прав і свобод не повинно тлумачитися як заперечен­ня існування інших загальновизнаних прав і свобод людини. Права і свободи людини і громадянина можуть бути обмежені законом лише у тій мірі, у якій це визнано необхідним для захисту конституційно­го ладу країни, прав і законний інтересів інших осіб, забезпечення оборони і безпеки держави.

Конституція України закріпила у якості гарантій основних прав і свобод людини аналогічні правозахисні правила та інститути.

Так, зокрема, стаття 56 передбачає, що кожен має право на відшко­дування за рахунок держави або органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, що заподіяна незаконними діями або бездіяльністю цих органів чи їх посадових осіб, у статті 62 вста­новлена презумпція невинуватості.

До інституційних гарантій в Україні, як і в інших країнах, належать незалежний суд та Уповноважений Верховної Ради України з прав людини.

Стаття 55 Конституції передбачає, що права і свободи людини захи­щаються у судовому порядку.

Стаття 101 передбачає заснування, утворення та функціонування такого правозахисного інституту як уповноважений Верховної Ради з прав людини. Порядок функціонування цього інституту та його повно­важення передбачені Законом України «Про уповноваженого Верхо­вної Ради України з прав людини» від 23 грудня 1997 року.

До системи гарантій належить інститут адвокатури.

Відповідно до ст. 59 Конституції України, для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішен­ні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура.

Діяльність адвокатури регулюється, на основі Конституції України, Законом України «Про адвокатуру України», іншими законодавчими актами.

Відповідно до законодавства України, адвокатура України є добро­вільним професійним громадським об'єднанням, покликаним згідно з Конституцією України сприяти захисту прав, свобод та представля­ти законні інтереси громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства, юридичних осіб, подавати їм іншу юридичну допомогу. Адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та прийняв Присягу адвоката України. Адвокат не може працювати в суді, прокуратурі, державному нотаріаті, органах внутрішніх справ, служби безпеки, державного управління.

Адвокат має право займатись адвокатською діяльністю індиві­дуально, відкрити своє адвокатське бюро, об'єднуватися з іншими адвокатами в колегії, адвокатські фірми, контори та інші адвокатські об'єднання.

Адвокати дають консультації та роз'яснення з юридичних питань, усні і письмові довідки щодо законодавства, складають заяви, скарги та інші документи правового характеру; здійснюють представництво в суді, інших державних органах, перед громадянами та юридични­ми особами; подають юридичну допомогу підприємствам, установам, організаціям; здійснюють правове забезпечення підприємницької та зовнішньоекономічної діяльності громадян і юридичних осіб; викону­ють свої обов'язки відповідно до кримінально-процесуального законо­давства у процесі дізнання і попереднього слідства, здійснюють інші види юридичної допомоги, передбачені законодавством.

При здійсненні професійної діяльності адвокат має право пред­ставляти і захищати права та інтереси громадян і юридичних осіб за їх дорученням у всіх органах, підприємствах, установах і організаціях, до компетенції яких входить вирішення відповідних питань; збирати відомості про факти, які можуть бути використані як докази в цивіль­них, господарських, кримінальних справах і справах про адміністра­тивні правопорушення, зокрема запитувати й отримувати докумен­ти або їх копії від підприємств, установ, організацій, об'єднань, а від громадян - за їх згодою, ознайомлюватися на підприємствах, в устано­вах і організаціях з необхідними для виконання доручення документа­ми й матеріалами, за винятком тих, таємниця яких охороняється зако­ном, отримувати письмові висновки фахівців з питань, що потребують спеціальних знань, виконувати інші дії, передбачені законодавством.

При здійсненні своїх професійних обов'язків адвокат зобов'язаний неухильно додержуватись вимог чинного законодавства, використо­вувати всі передбачені законом засоби захисту прав і законних інтер­есів громадян та юридичних осіб і не має права використовувати свої повноваження на шкоду особі, в інтересах якої прийняв доручення, та відмовитись від прийнятого на себе захисту підозрюваного, обви­нуваченого, підсудного.

Конституція України, як і конституції багатьох країн, встановлює конкретно, які із прав і свобод людини, що в ній закріплені, можуть бути обмежені або реалізація яких може бути припинена у період дії різного роду режимів надзвичайного стану, а які не підлягають обме­женню ні за яких умов.

Згідно із ст. 64. Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, що передбачені Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичай­ного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод але обов'язково із зазначенням строку дії таких обмежень.

Не можуть бути обмежені, відповідно до зазначеної статті Консти­туції, права і свободи, що передбачені статтями 24, 25. 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 Конституції.

Відповідно до статті 58 Конституції, закони й інші правові акти не мають зворотної сили.

Питання для самоперевірки та контроуію:

1. Визначте поняття: «права людини і громадянина», «свободи людини і громадянина», «обов'язки людини і громадянина».

2. Які із закріплених в Конституції України прав належать до грома­дянських (особистих) прав людини?

3. Визначте політичні права громадян України.

4. Які із конституційно закріплених прав людини належать до еконо­мічних, соціальних, культурних?

5. Хто має право об'єднуватися у політичні партії?

6. Хто користується в Україні політичними правами?

7. Чи можуть іноземці брати участь у виборах та референдумах в Україні?

8. Визначте конституційні обов'язки людини і громадянина в Україні.

9. Визначте, що являють собою гарантії прав і свобод людини і громадянина?

10. Що належить до системи гарантій людини?

11. Які інституційні гарантії забезпечення прав людини передбачені в Україні?

ТЕМА СЕМІНАРУ: Конституційні права, свободи та обов'язки

людини і громадянина в Україні

ПЛАН

1. Поняття прав, свобод та обов'язків особи. Загальні положення міжнародного стандарту щодо основних прав, свобод і обов'язків людини і громадянина.

2. Система та класифікація конституційних прав і свобод людини і громадянина в Україні.

3. Конституційні обов'язки людини і громадянина в Україні.

4. Гарантії реалізації прав, свобод та обов'язків людини і громадяни­на в Україні.

5. Теми рефератів

6. Конституційно правове регулювання громадянських і політичних прав людини і громадянина в Україні.

7. Конституційні економічні права людини в Україні: поняття, ознаки, види.

8. Соціальні, екологічні і культурні права людини в Україні: конститу­ційно-правове забезпечення.

Зразки тестових завдань:

3. Вставте пропущені слова у фразу, що визначає конституційні обов'язки людини і громадянина в Україні

^ Додержуватися Конституції України та законів України: не посягати на... і і... інших людей;

Відповіді на тести:

1) А-1,2,4,5; В-3,6,7.

2) 2,3,4,6,8,9.

3) права, свободи, честь, гідність.

Рекомендована література:

Нормативно-правові акти:

Конституція України // ВВР - 1996. - № ЗО. - Ст. 141;

Загальна Декларація прав людини. Прийнята Генеральною Асамб­леєю ООН 10 грудня 1948 р.;

Пакт про громадянські і політичні права. Схвалений 16 грудня 1966 р. Генеральною Асамблеєю ООН;

Пакт про економічні, соціальні і культурні права. Схвалений 16 груд­ня 1966 р. Генеральною Асамблеєю ООН;

Конвенція про захист прав і основних свобод людини//Віче.-1998,-№ 10;

Конвенція про охорону та заохочення розмаїття форм культурного самовираження, прийнята на 33-й сесії Генеральної конференції Орга­нізації Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури 20 жовтня 2005 року//Офіційний вісник України від 15.02.2010. - 2010. - № 8.- С. 16.-Ст. 367;

Конвенція про права інвалідів і Факультативний протокол до неї, вчинені 13 грудня 2006 року в м. Нью-Йорку // Офіційний вісник України від 11.01.2009,- 2009. -№ 101,-С. 32.-Ст. 3496;

Закони України:

-від 5 квітня 2001 р. «Про політичні партії в Україні», - ВВР. - 2001,- № 23,- Ст. 118; в останній редакції від 11.06.2009;

- від 16 червня 1992 р. «Про об'єднання громадян» // ВВР. - 1992. — № 34. - Ст. 504, 505; в останній редакції від 30.04.2009;

- від 23 квітня 1991 р. «Про свободу совісті та релігійні організа­ції» // ВВР. - 1991. - № 25. - Ст. 283; в останній редакції від 03.02.2009

- від 19 груд. 1992 р. «Про адвокатуру» // ВВР - 1993,- № 9,- Ст. 62; в останній редакції від 01.12.2008;

- від 1 грудня 1994 р. «Про порядок відшкодування шкоди, завда­ної громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» // ВВР. - 1995. - № 1. - Ст. 1; в останній редакції від 11.07.2009

- від 23 грудня 1997 р. «Про Уповноваженого Верховної Ради Укра­їни з прав людини» // ВВР. - 1998. - № 20. - Ст. 99; в останній редакції від 07.05.2008;

- від 2 жовтня 1996 р. «Про звернення громадян» // ВВР - 1996. — № 47. -Ст. 256; в останній редакції від 20.01.2005.

- від 20 січня 2010 р. «Про ратифікацію Конвенції про охорону та заохочення розмаїття форм культурного самовираження» // Голос Укра­їни.-2010,-№ 22;

- від 16 грудня 2009 р. «Про ратифікацію Конвенції про права інвалі­дів і Факультативного протоколу до неї» // Голос України. - 2009. - № 24;

- від 11 грудня 2003 р. «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» // ВВР. - 2004. - № 15. -Ст. 232.

Навчальна та наукова література:

Конституційне право України / За ред. В. Ф. Погорілка - К: Наукова думка, 2003.-732 с.;

Кравченко В. В. Конституційне право України: Навч. посібник, - Вид. 3-тє, виправи, та доповн. - К.: Атіка, 2004. — 512 с.;

Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю. С. Шемшученко. - К.. Українська енциклопедія, 1998-2004 р.;

Коментар до Конституції України. - 2-ге вид. - К: Інститут законо­давства Верховної Ради України, 1998. - 418 с.;

Конституційне законодавство України (законодавчі акти, коментар, офіційне тлумачення): Збірник нормативних актів / Автори-упорядники: С. В. Линецький, М. І.Мельник, А. М. Ришелюк. - К.: Атіка, 2000. - 898 с

Основи демократії. Права людини та їх забезпечення в умовах суспільних змін: Навч. посіб. / О. В. Філонов, В. М. Субботін, В. В. Пашу- тін, І. Я. Тодоров,- К.: Знання, 2006.-215 с.;

Права та свободи людини в Україні. - К.: Сфера, 2004. - 92 с.;

Заворотченко Т. М. Конституційно-правові гарантії прав і свобод людини і громадянина в Україні. Автореф. дис... канд. юрид. наук.: - К.: НАН України Інститут держави і права ім. В. М. Корецького, 2002,- 19 с.

Поиск по сайту: