Анотація

У модулі викладено основні питання щодо сутності конститу­ційно-правового статусу народного депутата України, як парла­ментарія та повноважного представника Українського народу у Верховній Раді України, особлива увага приділена аналізу поняття і змісту конституційно-правового статусу народного депу­тата України, конституційно-правової природи мандата Україн­ського парламентарія, розгляду питань законодавчого регулю­вання статусу народного депутата, його повноважень, основних форм їх реалізації, гарантій депутатської діяльності, форм відпо­відальності народного депутата України. Визначено обсяг знань та вмінь, якими студент має оволодіти після вивчення теми. Наприкінці розділу подаються питання для самоперевірки та контролю, тести, рекомендована література.

Після вивчення теми необхідно знати:

♦і* Поняття та характерні ознаки правового статусу народного

депутата України; ♦> Конституційно-правову природу мандата народного депутата України;

❖ Законодавче регулювання правового статусу народного депу­тата України;

Зміст правового статусу народного депутата України;

❖ Гарантії діяльності народного депутата України;

❖ Форми відповідальності народного депутата України;

вміти:

• розкрити поняття та визначити особливості конституційно- правового статусу народного депутата України;

• проводити порівняльний аналіз конституційно-правового статусу народного депутата України і конституційно-правово­го статусу парламентаріїв у зарубіжних країнах;

• виявити характерні ознаки мандата народного депутата Укра­їни;

• розкрити питання правосуб'єктноеті народного депутата Укра­їни;

• аналізувати повноваження Українського парламентарія;

• давати порівняльну характеристику гарантій діяльності народ­ного депутата України та депутатів зарубіжних парламентів;

• визначати й аналізувати проблеми щодо відповідальності народного депутата України.

Ключові поняття й терміни: депутат; народний депутат Украї­ни; статус народного депутата України; мандат; депутатський мандат; мандатарій; присяга народного депутата України; імунітет; індем­нітет; компетенція народного депутата України; гарантії діяльності народного депутата України

Теоретичний зміст модуля:

§ 1. Поняття та характерні ознаки правового статусу народного депутата України

Народ України, який, відповідно до Конституції держави, е єдиним джерелом влади в Україні, здійснює владу як безпосередньо - через вибо­ри, референдуми, так і опосередковано - через органи державної влади та місцевого самоврядування. Отже, народ здійснює владу через інсти­тути безпосередньої та представницької демократії. Реалізація україн­ським народом державної влади у представницькій формі здійснюється передовсім через єдиний орган законодавчої влади - парламент України.

Для реалізації державної влади у представницькій формі, народ обирає своїх повноважних представників — народних депутатів до Верховної Ради України, яка є єдиним законодавчим і найвищим представницьким органом в країні. Обираючи своїх представників до органу законодавчої влади, народ, тим самим наділяє народних депутатів повноваженнями відображати і здійснювати його волю, на реалізацію від імені народу державної влади. Наділення народного депутата зазначеними повноваженнями визначається як наділення його мандатом на здійснення державної влади.

Термін «депутат» походить від латинського «сіеріДаШБ», що буквально означає - виборний представник.

Верховна Рада України як єдиний орган законодавчої влади в державі і найвищий представницький орган всього Українського народу, розглядає і вирішує питання, що віднесені законодавством до її компетенції, від імені Українського народу - громадян України всіх національностей, виражаючи суверенну волю народу. Виразниками волі народу у Верховній Раді, як в органі загальнонародного представ­ництва, виступають народні депутати України.

Відповідно до законодавства, народним депутатом України може бути обрано громадянина України, який на день виборів досяг 21 року, що має право голосу і проживає в Україні протягом останніх п'яти років. Не може бути обраним до Верховної Ради України громадянин, який має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку. Народні депутати України обираються до Верховної Ради громадянами України § 1. Поняття та характерні ознаки правового статусу народного депутата України

на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таєм­ного голосування строком на чотири роки. До Верховної Ради України обирається 450 народних депутатів, що становить її конституційний склад (ст. 76 Конституції України).

Що ж являє собою статус народного депутата України?

Термін «статус» походить від латинського «status» - означає - становище. Це юридично закріплене правове становище громадян, обраних осіб, юридичних осіб тощо.

Статус народного депутата України є явищем багатогранним. Його багатогранність обумовлюється визначеним у законодавстві обсягом і характером повноважень народного депутата, змістом та гарантіями його діяльності, правовими формами відповідальності перед Верхо­вною Радою та всім Українським народом.

Правовий статус народного депутата України — це становище народного депутата України, яке врегламентоване нормами чинного законодавства.

Правовий статус народних депутатів України має свої особливос­ті. Насамперед це обумовлюється юридичною природою і соціальним призначенням мандата, яким наділяється депутат. Специфіка статусу народного депутата обумовлюється особливостями його повноважень, як представника народу України у Верховній Раді України та як парла­ментарія, які випливають із функціонального призначення парламенту України як органу законодавчої влади, змістом та гарантіями діяльнос­ті українського парламентарія.

Багатогранність правового статусу парламентарія України прояв­ляється, насамперед, у тому, що:

- як повноважний представник всього народу України у Верховній Раді, народний депутат покликаний виражати інтереси українського народу;

- як член органу законодавчої влади, він зобов'язаний відстоювати загальнодержавні інтереси.

Народний депутат є членом парламенту України. Як такий, він має право і зобов'язаний брати безпосередню участь у роботі Верхо­вної Ради та її органів. Він зобов'язаний брати безпосередню участь у здійсненні завдань і функцій Верховної Ради як єдиного органу зако­нодавчої влади - у реалізації функції законотворчості, у здійснен­ні ефективного парламентського контролю за виконанням законів й інших актів, що нею прийняті та ін.

Народний депутат користується всіма правами повноважного представника народу. Це забезпечує йому можливість брати вирішаль­ну участь у роботі парламенту України, тобто - з правом вирішально­го голосу. З другого буку, Верховна Рада, членом якої є кожен народ­ний депутат, повинна створювати належні умови для його ефективної роботи і в той же час контролювати діяльність депутата. Верховна Рада, як колектив депутатів, вправі заслуховувати кожного депутата про виконання ним депутатських обов'язків та доручень парламенту. Вона вправі застосовувати до депутата, який порушує норми законо­давства щодо правил роботи в парламенті, відповідні заходи впливу.

Особливість статусу народного депутата України проявляється у тому, що український парламентарій, поряд із здійсненням функції офіційного представника народу у Верховній Ради України, є офіцій­ним представником державної легітимної влади. Це знаходить свій вияв у таких положеннях законодавства.

Гіо-перше, депутатський мандат є несумісним із зайняттям депу­татом посад в інших державних органах, підприємствах, організаціях, установах. Відповідно до ст. 78 Конституції, народні депутати України здійснюють свої повноваження на постійній основі. Вони не можуть мати іншого представницького мандата чи бути на державній службі. Вимоги щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності встановлюються законом. Відповідно до ст. 81 Конституції, якщо протягом двадцяти днів з дня виникнення обставин, які призво­дять до порушення вимог щодо несумісності депутатського манда­та з іншими видами діяльності, ці обставини ним не усунуто, тобто, У разі невиконання вимоги щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності, повноваження народного депутата Укра­їни припиняються достроково.

По-друге, як представник державної влади, народний депутат наді­лений державно-владними повноваженнями. Мандат депутата є особо­вим. Повноваження депутата не можуть бути передані іншій особі чи органу.

По-третє, народний депутат користується державними символа­ми, тобто, зовнішніми атрибутами державної влади. Народний депу­тат має депутатське посвідчення та нагрудний знак із зображенням Державного Гербу України, якими він користується протягом всьо­го строку своїх повноважень. Це передбачено у Законі «Про статус народного депутата України», де встановлено, що народний депу- § 2. Конституційно-правова природа мандата народного депутата України

тат України має депутатське посвідчення і нагрудний знак, які вида­ються йому після визнання Верховною Радою України повноважень народного депутата України. Депутатським посвідченням і нагрудним знаком народний депутат України користується протягом строку своїх повноважень.

§ 2. Конституційно-правова природа мандата народного депутата України

Термін «мандат» походить від латинського «тапсЫит», означає - повноваження, наказ, доручення. Де також документ, який засвідчує повноваження.

Конституційно-правова природа мандата народного депутата Укра­їни розкривається через положення Українського законодавства, що регламенту ють питання діяльності парламентарія України.

Депутатський мандат характеризується такими основними озна­ками. Це добровільність прийняття депутатом на себе повноважень, які становлять зміст і характер його діяльності. При здійсненні своїх повноважень, депутат керується Конституцією України, законами, іншими нормативно-правовими актами та своєю совістю. Важливою ознакою депутатського мандата є єдність прав і обов'язків депута­та, що знаходять своє втілення в актах, які регламентують діяльність народного депутата.

За своєю природою і соціальним призначенням в Україні, з прийняттям Конституції 1996 р.. мандат народного депутата є віль­ним. До 1996 р. депутати рад всіх рівнів отримували імперативний мандат. Зараз імперативним мандатом в Україні наділяються депу­тати представницьких органів місцевого самоврядування — місцевих рад. Що ж являють собою імперативний та вільний мандати депутата і в чому відмінність між ними?

Термін «імперативний» походить від латинського «іптрегаїіуоз», що означає владний, наказовий. Імперативний мандат- це наказ, який виборна особа чи орган зобов'язані неухильно виконувати. Імператив­ний мандат означає обов'язковість для депутата виконання волі вибор­ців, виконання їхніх наказів, крім тих, які суперечать закону.

Імперативний мандат включає в себе такі елементи:

1) обов'язковість наказів виборців для депутатів і рад в цілому;

2) обов'язковість звітів депутатів про їх роботу та роботу ради перед виборцями, а також колективами і громадськими організація­ми, які висунули їх кандидатами в депутати;

3) право дострокового відкликання депутата виборцями, в разі, якщо він не виправдав довіри виборців, не належним чином виконує надані йому повноваження і не відстоює інтересів своїх виборців.

Ідея імперативного мандата має свою історію. Вона сформувала­ся у період боротьби молодої буржуазії з королівською владою. В той період і виникла теорія представництва за уповноваженням, тобто - за. мандатом народу. Депутат розглядався як мандатарій, як уповнова­жений своїх виборців. На той час це була прогресивна ідея.

У процесі історичного розвитку суспільних та державних інсти­тутів, на зміну ідеї імперативного мандату поступово прийшла ідея вільного мандата депутата. Суть вільного мандату полягає в тому, що отримуючи його, депутат вже не розглядається як мандатарій, як уповноважений лише виборців того округу, де він був обраний. Відповідно до принципу вільного мандата, депутат виступає як пред­ставник всього народу. Це передбачає, що він не повинен отримува­ти обов'язкові інструкції у вигляді наказів чи у іншій формі від своїх виборців. Виключається також і право виборців відкликати депутата, що не виправдав їхньої довіри.

В юридичній літературі існують різні точки зору щодо доцільності застосування інституту імперативного мандата. В більшості країн світу цей принцип застосовується лише щодо органів місцевого самовря­дування. Вважається, що саме на цьому рівні принцип імперативного мандата довів свою доцільність. Що ж до депутатів органів загально­національного, загальнодержавного представництва, то застосування до них принципу імперативного мандата у світовій практиці визнано не доцільним.

За стандартами Ради Європи депутат парламенту має загальнона­родний мандат і є представником всієї нації, всього народу.

Конституційне законодавство суверенної України пішло шляхом відмови від імперативного мандата і запровадження визнаного у нашо­му суспільстві і державі, як і в більшості країн світу, принципу віль­ного мандата народного депутата України. Виходячи із сутності прин­ципу вільного мандата, народний депутат визнається представником всього Українського народу у парламенті, а не лише виборців того виборчого округу, де він був обраний народним депутатом України.

§ 2. Конституційно-праеоеа природа мандата народного депутата України

Народні депутати України є представниками всього українського народу у Верховній Раді України, як в органі загальнонародної о пред­ставництва. Народні депутати, як представники всього народу у нарли менті, розглядають і вирішують найважливіші питання, що стосуют ься життєдіяльності всього українського суспільства і держави. А отже, вони не можуть обмежуватися у своїй діяльності і нести відповідаль­ність за виконання волі і наказів виборців лише того виборчого округу де вони були обрані.

Саме такий статус народного депутата України закріплено в Законі України «Про статус народного депутата України». Відповідно до Зако­ну «Про статус народного депутата України» (преамбула) народні депутати України є повноважними представниками народу України у Верховній Раді України та відповідальними перед ним.

Народні депутати України знаходяться під захистом депутатського імунітету та індемнітету.

Термін «імунітет» від латинського «іттипИаз» означає букваль­но - звільнення від чого-небудь. Імунітет депутата - це заборона арешту чи притягнення депутата до судової (інколи й адміністратив­ної) відповідальності без згоди представницького органу, до складу якого він входить. Депутат користується недоторканістю лише на час дії депутатського мандату.

Термін «.індемнітет парламентський» походить від латинського «іпсІетпПаз» дослівно - захист від шкоди, забезпечення збереження. Це заборона переслідування і покарання депутата за ті дії, які депутат виконує в процесі реалізації своїх депутатських повноважень. Проте, індемнітет парламентський не застосовується в разі скоєння депутатом кримінального злочину.

Відповідно до ст. 80 Конституції України,

«Народним депутатам України гарантується депутатська недо­торканність. Народні депутати України не несуть юридичної відпові­дальності за результати голосування або висловлювання у парламенті та його органах, за винятком відповідальності за образу чи наклеп.

Народні депутати України не можуть бути без згоди Верховної Ради України притягнені до кримінальної відповідальності, затри­мані чи заарештовані.».

Знаходячись під «захистом» депутатського імунітету й індемнітету, народний депутат має можливість вільно, незалежно від різного роду групових інтересів, тиску виконавчих та інших органів влади й само­врядування, лобістських і інших політичних сил, виявляти й само­стійно проводити в парламенті волю й інтереси всього в цілому Укра­їнського народу, керуватися інтересами, що сприяють згуртуванню і консолідації Українського суспільства. Депутат в межах Конституції і законів України вільний діяти при прийнятті Верховною Радою зако­нів та інших рішень за власними переконаннями й своїм сумлінням.

§ 3. Зміст правового статусу народного депутата України; законодавче регулювання

Правовий статус народного депутата України відзначається широ­тою і всебічністю його регулювання у законодавстві. Регламентація правового статусу народного депутата України здійснюється в Консти­туції України. у відповідних законах України та інших нормативно- правових актах.

Основи законодавчого регулювання правового статусу народного депутата України закладаються в Конституції України. В Конституції України регламентації правового статусу народного депутата присвя­чено розд.4 «Верховна Рада України». В цьому розділі визначаються основи правового статусу народного депутата — основні засади його статусу, основи повноважень парламентарія, форм їх здійснення, вста­новлюються основні гарантії депутатської діяльності. В ньому визна­чаються вимоги, що ставляться до кандидата в депутати, момент, з якого починаються повноваження народного депутата, порядок припи­нення його повноважень та підстави дострокового припинення повно­важень парламентарія.

Розгорнута і детальна правова регламентація статусу народного депутата здійснюється в Законі України «Про статус народного депу­тата України», у Законі України «Про комітети Верховної Ради Украї­ни», в Регламенті Верховної Ради України та інших нормативно-право­вих актах, що видаються на основі Конституції України та названих законів.

Вимоги, що ставляться до кандидатів у народні депутати України визначені у ст. 76 Конституції Україні, у Законі України «Про вибори народних депутатів України». Відповідно до Конституції України та Закону, народним депутатом України може бути громадянин України, § 3. Зміст правового статусу народного депутата України; законодлнчю регулювання

тобто особа, що знаходиться у постійних правових зв'язках з нашою державою, яка на день виборів досягла двадцяти одного року, гобго має певний життєвий досвід, яка має право голосу і проживає в Укра­їні протягом останніх п'яти років. Остання вимога наведеної стат і і встановлена для того, щоб особа, яка має намір стати народним депу­татом, представником Українського народу у парламенті, добре орієн­тувалася у соціальній, політичній, економічній та інших сферах життя суспільства і держави.

В зазначеній статті визначено також, хто не може бути обраним до складу законодавчого органу України. Встановлено, що не може бути обраним до Верховної Ради України громадянин, який має суди­мість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку.

Як юридична категорія, правовий статус народного депутата охоплює такі основні елементи:

1) правосуб'єктність, тобто єдність правоздатності і дієздатності народного депутата;

2) компетенція народного депутата;

3) гарантії реалізації і захисту депутатських повноважень.

Правосуб'єктність. як єдність правоздатності і дієздатності народ­ного депутата наступає, у відповідності до ст. 79 Конституції, з момен­ту складення депутатом присяги. Згідно із цією статтею, перед всту­пом на посаду народні депутати України складають перед Верховною Радою України присягу. Присягу зачитує найстарший за віком народ­ний депутат України перед відкриттям першої сесії новообраної Верхо­вної Ради України, після чого депутати скріплюють присягу своїми підписами під її текстом. З цього моменту і наступає правосуб'єктність народних депутатів. З цього моменту починаються повноважен­ня народного депутата України. Відмова скласти присягу має своїм наслідком втрату депутатського мандату (ст. 79).

Припиняються повноваження народного депутата України одночасно із припиненням повноважень Верховної Ради України (ст. 81 Конституції). Поряд з тим, за певних, визначених у законодав­стві обставин, повноваження народних депутатів можуть припинятися достроково. Це може мати місце за рішенням Верховної Ради України або за рішенням суду. Так, згідно із ст. 81 Конституції та Законом Укра­їни «Про статус народного депутата України», повноваження народно­го депутата припиняються достроково у разі:

1) складення повноважень за його особистою заявою;

2) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього;

3) визнання його судом недієздатним або безвісно відсутнім;

4) припинення його громадянства або виїзду на постійне прожи­вання за межі України;

5) смерті.

Рішення про дострокове припинення повноважень народного депутата України приймається більшістю від конституційного складу Верховної Ради України.

Повноваження народного депутата припиняються достроково, також, у разі невиконання вимоги щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності (ст. 78 Конституції"), у разі відмо­ви у складенні присяги народного депутата України (ст. 79 Конститу­ції), у разі дострокового припинення повноважень парламенту.

Наступним елементом правового статусу народного депутата є його компетенція. Компетенція охоплює предмети відання і повноваження депутата.

Предмети відання - це основні напрямки діяльності, функції депу­тата.

Повноваження складаються з прав і обов'язків депутата. Особли­вість прав народного депутата полягає у тому, що права депутата є одночасно і його обов'язками.

Відповідно до законодавства України, народні депутати здій­снюють сої повноваження на постійній основі. Вони не можуть маги іншого представницького мандата чи бути на державній поса­ді (Ст. 78 Конституції України. - Ст. 4 Закону «Про статус народного депутата України»),

Повноваження народного депутата встановлюються в Конституції України та в Законах України «Про статус народного депутата Украї­ни», «Про комітети Верховної Ради України», у Регламенті Верховної Ради України.

Народний депутат має встановлені у законодавстві широкі права і можливості для здійснення повноважень обранця народу.

В Конституції, законах України встановлено і гарантовано право кожного народного депутата брати вирішальну участь у прийнят­ті Верховною Радою законів України, у контролі за їх виконанням, у вирішенні всіх питань компетенції Верховної Ради. Серед них особливу вагу мають такі питання як: - внесення змін до Конституції § 3. Зміст правового статусу народного депутата України; законодавче регулювання

України; — прийняття законів України; — призначення всеукраїнсько­го референдуму; — затвердження Державного бюджету України і здій­снення контролю за його виконанням; - заснування державних орга­нів; — призначення чи обрання на керівні посади в органах державної влади, звільнення з посад і надання згоди на призначення і звільнен­ня з посад осіб; — встановлення загальної структури, чисельності та визначення функцій Збройних Сил України, Служби безпеки України, інших військових формувань; - здійснення парламентського контролю за діяльністю державних органів, посадових осіб усіх гілках держав­ної влади й ін. (Конституція України. - Ст. 85, 87, 92, 101, 113 та ін.).

Права і обов'язки народного депутата детально регламентуються у Законі «Про статус народного депутата України».

Наступною складовою правового статусу народного депутата Укра­їни є гарантії депутатської діяльності.

Серед гарантій депутатської діяльності особливе значення мають депутатський імунітет та індемнітет, як гарантії необхідної самостій­ності і незалежності депутата від необгрунтованого тиску виборців, урядових та інших владних та самоврядних структур при здійсненні ним депутатських повноважень.

Імунітет та індемнітет народного депутата України передбачені у ст. 80 Конституції, відповідно до якої

«Народним депутатам України гарантується депутатська недо­торканність.

Народні депутати України не несуть юридичної відповідальності за результати голосування або висловлювання у парламенті та його органах, за винятком відповідальності за образу чи наклеп.

Народні депутати України не можуть бути без згоди Верховної Ради України притягнені до кримінальної відповідальності, затри­мані чи заарештовані».

Порядок одержання згоди Верховної Ради України на притягнення народного депутата України до відповідальності передбачено у назва­ному Законі.

§ 4. Конституційно-правові основи відповідальності народного депутата України

Народний депутат України, за невиконання або не належне вико­нання своїх депутатських обов'язків у Верховній Раді України та її органах, несе встановлену у законодавстві відповідальність. Види відповідальності народного депутата встановлено у Конституції Укра­їни, у Законі «Про статус народного депутата України». Відповідно до законодавства, повноваження народного депутата починаються після складення ним присяги на вірність Україні перед Верховною Радою України з моменту скріплення присяги особистим підписом під її текстом. Народний депутат не може брати участі у засіданнях Верхо­вної Ради України та її органів, а також здійснювати інші депутатські повноваження до того часу, поки він не скріпить присягу особистим підписом під її текстом. Відмова скласти та підписати присягу має наслідком втрату депутатського мандата. Повноваження народного депутата припиняються достроково у разі невиконання ним вимоги щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності.

Виключно велика вага і значимість питань, що вирішуються депу­татами, їх широкі владні повноваження, а також можливості діяти при прийнятті парламентом рішень за власними переконаннями обумов­люють потребу послідовного проведення відповідальності народного депутата перед Українським народом.

Об'єктивна необхідність відповідальності народного депутата випливає із загальних демократичних принципів народного представ­ництва, що ґрунтуються на засадах підконтрольності і підзвітності обраних до органів влади осіб перед тими спільнотами громадян, які їх обрали і уповноважили здійснювати функції по керівництву суспіль­ством і державою.

Підставою політичної і юридичної відповідальності народного депутата перед Українським народом, підставою права народу послі­довно проводити підзвітність і відповідальність депутата є, встановле­на Конституцією України, відповідальність Української держави перед людиною за свою діяльність (ст. 3). Відповідальність держави поши­рюється на всю систему державних органів - інституцій, що найбільш безпосередньо і повно втілюють і уособлюють державу. У повній мірі це стосується відповідальності кожного з депутатів Верховної Ради України.

§ 4 Конституційно-правові основи відповідальності народного депутат України

За Конституціями і законами, що діяли в Україні до прийняття 28 червня 1996 р. Конституції суверенної України, важливу правову форму відповідальності народного депутата перед виборцями стано­вив імперативний мандат депутата.

Теоретичні положення щодо суті інституту мандата депутата та аналіз практики застосування положень імперативного мандата в Укра­пи до прийняття Конституції України свідчить про те. що імператив­ний мандат не становить оптимальний варіант вирішення проблеми правової регламентації відносин, що складаються між депутатом і виборцями. Ставлячи депутата у пряму залежність від волі й інтересів виборців окремого округу, імперативний мандат таїть небезпеку виник­нення нездорових суперечностей і конфліктів між загальнонаціональ­ними інтересами та інтересами виборців округу, які народний депутат, як обранець виборців свого округу зобов'язаний відстоювати, або ж противному разі, при незгоді з вимогами виборців, нести відповідаль­ність перед ними за непідтримку їхньої волі, за невиправдання довіри.

Аналіз практики діяльності Рад періоду до прийняття Конститу­ції України не дає підстав для висновку про ефективність і доціль­ність існування, зокрема, такої складової імперативного мандату як інститут відкликання. Незважаючи на наявність у той період підстав для застосування цього інституту, на практиці, як відомо, він виявився мало дійовим і фактично майже не використовувався, зокрема, стосов­но депутатів Верховної Ради Української PCP.

Запровадження Конституцією України вільного мандата народного депутата забезпечило зміцнення депутатського імунітету та індемні­тету народних депутатів. В той же час, разом із запровадженням віль­ного мандата і відмовою від імперативного мандата, не стало право­вих форм проведення виборцями відповідальності народного депутата за неналежне здійснення встановлених у законодавстві повноважень та своїх зобов'язань перед Українським народом.

Згідно з чинним законодавством, народний депутат несе відпо­відальність лише за порушення норм і правил, що регламентують їх роботу у самому парламенті. В роботі парламенту України зустріча­ються, як відомо, факти, коли окремі народні депутати проявляють відверту зневагу до конституційно встановленого типу і форми Укра­їнської держави, атрибутів Української державності, самої Конститу­ції суверенної України, не належним чином здійснюють встановлені у законодавстві повноваження тощо. Відсутність у законодавстві відпо­відних організаційно-правових форм щодо відповідальності за поді­бні вчинки і дії не дає можливості Українському народові вживати до таких депутатів відповідні заходи впливу чи ставити питання про позбавлення їх депутатського мандата. В цих умовах виникла нагаль­на потреба визначити організаційно-правові форми відповідальності народного депутата за не належне здійснення депутатських повнова­жень, які він бере на себе з моменту складення присяги.

Аналіз конституційного законодавства України, практики його застосування, врахування досвіду ряду зарубіжних країн (Австрії, Аргентини, Ізраїлю, Литви, США, Японії, Фінляндії і ін.) дає підста­ви вважати доцільним передбачити в законодавстві, крім інших захо­дів впливу на народного депутата України, позбавлення його, на вимо­гу і за ініціативою виборців та народних депутатів, мандата депутата. Право вирішувати питання про позбавлення народного депутата його мандата доцільно надати Верховній Раді України, яка може здійсню­вати таке право за достатньо ґрунтовно розробленою й зафіксованою у Регламенті Верховної Ради України процедурою імпічменту.

Український народ має підстави довіряти здійснення такої відпо­відальної функції, як позбавлення народного депутата, на вимо­гу і за ініціативою виборців та народних депутатів, мандата, своїм 450 обранцям, що представляють і виражають у парламенті волю і інтереси всього народу. Такі чинники, як високе звання і покликання народного депутата, як повноважного представника народу у парла­менті України має бути важливою запорукою того, що вони, при вирі­шенні зазначених питань не зможуть вдаватися до відстоювання корпо­ративних інтересів.

Право порушувати питання про позбавлення народного депутата України його мандата за процедурою імпічменту доцільно надати:

1) виборцям України в кількості не менше (визначає Верховна Рада України);

2) Голові Верховної Ради України;

3) народним депутатам України у кількості не менше 1/4 від конституційного складу Верховної Ради;

4) Голові Верховного Суду України.

Запропонований спосіб вирішення проблеми визначення організа­ційно-правових форм проведення відповідальності народного депута­та перед Українським народом, як уявляється, є доцільним, оскільки рішення про позбавлення особи депутатського мандата приймає, що § 4. Конституційно-правові основи відповідальності народного депутата України

особливо важливо, представницький орган всього Українського наро­ду, а не виборці округу. Такий спосіб не вимагає великих матеріально- фінансових витрат і дає можливість порівняно оперативно провести його.

Зважаючи на викладені положення і міркування та враховуючи, що важливість розглядуваних питань вимагає урегулювання їх, насам­перед, на рівні Конституції України, уявляється доцільним внесення відповідних доповнень до Конституції України та відповідних джерел конституційного законодавства України.

В науковій літературі висловлюються й інші точки зору стосов­но способу розв'язання розглядуваної проблеми, що пов'язуються з особливостями перехідного періоду в державному будівництві Укра­їни. Висловлюються положення про доцільність відновити інститут права відкликання депутата й інші.

Можна вважати доцільним, при вирішенні проблеми визначення організаційно-правових форм відповідальності народного депутата України перед Українським народом, поєднати елементи запропоно­ваного вище способу вирішення даної проблеми з елементами інсти­туту імперативного мандату, а саме - інституту відкликання депутата.

Питання для самоперевірки та контролю:

1 Дайте визначення статусу народного депутата України.

2. Охарактеризуйте конституційно-правову природу мандата народного депутата України.

3. Які характерні ознаки притаманні мандату народного депутата України?

4. Що являє собою імперативний мандат депутата?

5. Які складові імперативного мандата депутата?

6. В чому відмінність вільного мандата депутата від імператив­ного мандата?

7. Охарактеризуйте конституційно-правове регулювання правового статусу народного депутата України.

8. Визначте зміст статусу народного депутата України.

9. З якого моменту народний депутат набуває повноважень?

10. З якого моменту припиняються повноваження народного депу­тата України?

11. Що означає принцип несумісності депутатського мандата народ­ного депутата України?

12. Що являють собою повноваження народного депутата України?

13. Що таке депутатський імунітет?

14. Що являє собою депутатський індемнітет?

15. Поясніть, що означає положення законодавства, згідно із яким, народні депутати здійснюють свої повноваження на постійній основі?

16. Визначте, хто може бути обраним народним депутатом України?

Поиск по сайту: