Після вивчення теми необхідно. ❖ Поняття державної території;

знати:

❖ Поняття державної території;

❖ Властивості державної території як атрибуту, невід'ємної озна­ки держави;

❖ Встановлення основ територіального верховенства України у Декларації про державний суверенітет України, Конституції України, законах України та інших нормативно-правових актах;

❖ Взаємозв'язок між територіальною організацією країн та формами державного устрою;

❖ Конституційно-правові основи територіальної організації Укра­їни;

❖ Систему адміністративно-територіального поділу України;

❖ Конституційно-правовий статус адміністративно-територіаль­них одиниць України;

❖ Конституційно-правовий статус Автономної Республіки Крим, як невід'ємної складової території України;

вміти:

• визначати юридичну природу державної території;

• розкрити поняття і значення території держави як просторової межі функціонування державної влади та основи життєдіяль­ності суспільства;

• визначати складові державної території та об'єкти, що до неї прирівнюються;

• проводити порівняльний аналіз понять «територіальна органі­зація держави» та «форма державного устрою»;

• аналізувати питання конституційно-правового регулювання системи адміністративно-територіальних одиниць України;

• розкрити проблеми законодавчого регулювання територіаль­ного устрою України;

• виявляти особливості конституційно-правового статусу Авто­номної республіки Крим.

Ключові поняття й терміни: державна територія; складові державної території; цілісність державної території; недоторканність державної території; територіальний поділ; територіальний устрій; об'єкт територіального поділу; об'єкт територіального устрою; тери­торіальна організація держави; державний устрій; адміністративно- територіальна одиниця; автономія.

Теоретичний зміст модуля:

§ 1. Територія як атрибут (невід'ємна ознака) держави. Територіальне верховенство України за Декларацією про державний суверенітет України та Конституцією України

Поряд с такими атрибутами держави, як населення, народ, влад­но-управлінські структури, податки, грошова система, армія, і т. ін., важливою субстанціальною ознакою держави є її територія.

Загальновідомо, що жодна держава не може існувати без території.

Територія — це атрибут, що притаманний будь-якій державі. Тери­торія кожної держави відокремлюється від території інших держав державними кордонами.

В межах території держави народ здійснює національний, народ­ний і державний суверенітет.

В Декларації Про Державний суверенітет України, в розд. 5 «Терито­ріальне верховенство» йдеться про те, що Україна здійснює верховенство на всій своїй території, що територія України в межах існуючих кордо­нів є недоторканою і не може бути змінена та використана без її згоди. В Декларації зазначено, що Україна самостійно визначає адміністратив­но-територіальний устрій та порядок утворення національно-адміністра­тивних одиниць. Зазначені положення Декларації зактали ідейну основу правового регулювання територіального верховенства України.

Конституцією України (ст. 2) встановлено, що суверенітет України поширюється на всю її територію. Держава володарює в межах своєї території, яка складається з сухопутної, водної, повітряної її частин та континентального шельфу.

Отже, територіальне верховенство — це повна і виключна влада держави в межах своєї території.

Просторова організація державної влади в Україні, її територі­альне верховенство має глибоке історичне, економічне та національне підґрунтя. Тому територіальний устрій є сферою, де міцно переплі­таються політичні, соціально-економічні, національні та інші факто­ри. Відтак, перед політиками, економістами, юристами стоїть багато проблем, які вимагають наукового вирішення. Однією з таких проблем є визначення юридичної природи території держави.

Територію держави нерідко ототожнюють з певною матеріальною субстанцією - землею, водами, надрами, повітрям, що знаходяться в межах тієї чи іншої території. Проте немає переконливих підстав, щоб погодитися з таким визначенням території держави. Проникнен­ня в суть проблеми свідчить про те, що державна територія не має речових (майнових) характеристик.Державна територія - це просто­рові межі реалізації державної влади, життєдіяльності народу, які не можуть розглядатися як об'єкти права власності на землю, води, повітря. Отже, державна територія, і те, що знаходиться в її межах (на ній, під нею) не одне і теж навіть при умові, якщо вони просторо­во співпадають.

Ще державознавці XIX століття зазначали, що територія - не річ, якою володіє держава, а простір, в межах якого державна влада країни існує і діє. Держава, область, округ - межа державної влади. Держава володарює в межах території, а не над територією і територія не пред­мет, а межа державної влади.

Отже, державна територія не може мати речових (майнових) харак­теристик. Вона становить просторову межу функціонування держави, основу життєдіяльності народу країни, всього суспільства. Ігнорування відмінностей між поняттями «державна територія» і тим, що знахо­диться в її межах (земля, води, надра, повітря) здатне породжувати хибні юридичні конструкції.

Таким чином, територія держави є необхідним атрибутом, невід ємною властивістю і ознакою державності. Території держави властиві певні політичні функції:

• по-перше, територія визначає просторову межу і сферу функ­ціонування держави в особі державних органів, як організації суверенної влади;

• по-друге, наявність території є однією із умов визнання держа­ви суб'єктом міжнародного права;

• по-третє, територія є просторовою сферою життєдіяльності людей, як об'єднання громадян певної держави, вона стано­вить основу матеріального і духовного творення народу.

Поняття «державна територія» охоплює певні складові елементи.

Складовими державної території є: її суша, континентальний шельф, водні, підземні та повітряні простори. Об'єктами, які прирів­нюються до державної території, є морські і повітряні судна, космічні кораблі й станції, що мають прапор чи відрізняльні знаки даної держа­ви, підводні телеграфні кабелі, трубопроводи та інші об'єкти, що нале­жать цій державі, але знаходяться за межами її території.

Територія України має площу 603,7 тис. кв. км, що становить 5,7 відсотків від площі Європи.

Відповідно до Конституції України (ст. 2), суверенітет України поширюється на всю її територію. В межах існуючого кордону тери­торія України є цілісною і недоторканною.

Цілісність та недоторканність державної території є важливими принципами міжнародного права.

Цілісність державної території передбачає заборону насильницько­го поділу території держави. Під недоторканністю державної території прийнято розуміти те, що інші держави зобов'язані утримуватися від будь-яких зазіхань на територію суверенних держав.

Україна, як і будь-яка держава, в межах своєї території володіє всією повнотою суверенної влади, тобто лише вона здійснює терито­ріальне верховенство.

§ 2. Співвідношення форм державного устрою і територіальної організації країни

Територіальна організація держави виступає у таких видах:

- територіальний поділ держави;

-територіальний устрій держави.

Територіальний поділ держави — це система територіальних скла­дових частин, які становлять географічну основу її територіального устрою.

Територіальний устрій держави — це система взаємовідносин між державою в цілому, тобто її центральною владою, і територіальними складовими частинами - їх населенням та органами публічної влади, що діють на їх території.

Територіальний поділ і територіальний устрій розрізняються між собою за об'єктом територіальної організації держави. Об'єктом територіального поділу є територія держави, яка поділена на певні складові частини - державні, територіальні (географічні) одиниці. Напр. губернія, волость, повіт, область, округ, район, місто, село та ін. Такий поділ становить основу територіального устрою країни, побудови і діяльності державного апарату, органів самоврядуван­ня та інших органів соціального управління, якими є, наприклад, профспілки, партії, фонди та ін. Об'єктом територіального устрою є державні органи, органи місцевого самоврядування та інші органи самоорганізації населення. Це органи законодавчої, виконавчої, судо­вої влади, місцеві ради, інші органи самоврядування та різноманітні об'єднання і організації, такі, як комітети профспілок тощо. Вони реалізують свої повноваження у певних просторових межах, за які не вправі переходити.

Територіальний поділ та територіальний устрій держави органічно пов'язані між собою, взаємодоповнюють і обумовлюють один одного. Проте, ці явища не тотожні, кожному із них притаманне своє індивіду­алізоване функціональне призначення.

Територіальна організація держави тісно пов'язана із формою її державного устрою.

Державний устрій прийнято розглядати як політико-територіальну організацію держави. Він визначається політико-правовим статусом територіальних складових частин і принципами їх відносин з держа­вою в цілому та між собою.

Державний устрій в широкому розумінні слова охоплює коло питань, що стосуються самого конституційного ладу тієї чи іншої країни.

У вузькому розумінні державний устрій - це структура держави, її територіальна організація, реалізація самої державної влади, характер взаємозв'язків та взаємовідносин між державою в цілому та її скла­довими частинами, між центральними та місцевими органами влади.

За формою державний устрій буває простим і складним.

Проста форма державного устрою властива державам, складови­ми частинами яких є територіальні утворення, які не мають будь-якої політичної самостійності, ці територіальні утворення конституюють­ся як адміністративно-територіальні одиниці держави. Вони перебу­вають у підпорядкуванні центральних органів державної влади краї­ни. Держави с простою формою державного устрою визначаються як унітарні держави.

В унітарній державі, як правило, діє одна Конституція, функціонує єдина система законодавства, єдина система органів державної влади які побудовані за принципом вертикального підпорядкування.

Наприклад, унітарними державами є: Білорусь, Молдова, Франція, Польща, Болгарія, Фінляндія та ін.

При складній формі державного устрою складові частини держави виступають як до-деякої міри самостійні у політичному відношенні територіальні одиниці. Ці складові мають статус держав чи державних утворень. Напр., автономні республіки і автономні області Російської федерації, штати США, землі ФРН тощо.

Держави із складною формою державного устрою визначаються як федерації. У федеративних державах, поряд з найвищими централь­ними органами державної влади, суб'єкти федерації утворюють само­стійні органи державної влади.

Проте, автономні одиниці можуть утворюватися не лише у скла­ді федеративних, а і складі унітарних держав. Наприклад, автономні області в унітарній за формою державного устрою Італії та автономна республіка Крим у складі унітарної України.

Таке, зокрема, може мати місце у випадках утворення унітарної держави в країні з багатонаціональним складом населення. В цих умовах інколи відбувається перетворення окремих адміністративно- територіальних одиниць в автономії.

На відміну від федерацій, автономії у складі унітарних держав утворюються шляхом делегування повноважень не знизу до верху, тобто, не від суб'єктів федерації до центральних федеральних орга­нів, а навпаки, зверху до низу - від центральних органів державної влади країни до органів влади автономії.

Якщо якась частина унітарної держави має статус територіальної автономії, то вона може мати свою систему нормативних актів, свої власні органи влади. Основна відмінність між унітарними і федера­тивними державами полягає у формі поділу їх території та у побудові системи органів державної влади.

Інколи в літературі окремо виділяється змішана форма державно­го Устрою. При цьому, держави, у яких одні їх частині являють собою автономні утворення, а інші - адміністративно-територіальні одиниці, можуть розглядатися як федерації особливого типу (напр., Російська федерація), або як унітарні держави (напр. Італія. Іспанія, Україна та ін., які є унітарними державами, хоч і мають у своєму складі терито­ріальні Автономні утворення.

Унітарні і федеративні держави як форми державного устрою і територіальної організації виникли у процесі конкретно-історичного розвитку держав. Виникнення розглядуваних форм державного устрою обумовлено різними факторами. Це національний і етнічний склад населення держави, історичне минуле, фактори політичного характеру та ін. Держави, населення яких за національним складом є в основно­му однорідним, склалися переважно як унітарні держави. Напр., Біло­русь, Франція та ін. Ті ж держави, населення яких складають відмінні за національним складом групи людей або ті держави, окремі тери­торіальні частини яких намагаються зберегти певну самостійність і політичну незалежність від центральних органів державної влади, часто формуються як федеративні держави. Напр., Російська федера­ція - федеративна держава, яка об'єднує своєрідні за національним складом автономні республіки, автономні області і автономні округи. Канада - федеративна держава, яка складається із 10 провінцій і 2-х територій. США - федеративна держава, яка складається із 50 штатів і федерального округу Колумбія.

Досить поширеним і водночас помилковим є судження про те, що унітарні держави - малонаціональні, а федеративні - багатонаціональ­ні. На практиці це не завжди так. Наприклад, Болгарія є багатонаціо­нальною унітарною державою, а США - малонаціональна федератив­на держава. В той же час, національний склад населення має певний вплив на форму державного устрою країни. Зважаючи на цей фактор, виділяють так звані адміністративні федерації, якими, наприклад, є СШ А, ФРН, Мексика, Бразилія та ін. та національні федерації, такі як СФРЮ, ЧССР, РФ та ін.

Ряд державознавців вважають, що однією із форм державного устрою є конфедерація. Проте, оскільки конфедерація являє собою не одну, не союзну державу, а союз держав, що заснований на базі норм не конституційного, а міжнародного права, то, як уявляється, немає підстав вважати конфедерацію формою державного устрою.

Історії відома також така форма об'єднання як унія, яка базується на основі релігійної ідеї.

Всі форми державного устрою і територіальної організації держав пристосовані до завдань управління всіма сферами життєдіяльності суспільства.

§ 3. Адміністративно-територіальний поділ та територіальний устрій України: поняття, суть, ланки

Територія, як вже відомо, є необхідним атрибутом будь-якої держа­ви. Без території не може існувати держава. Територія держави відіграє велику природно-георгафічну роль - вона становить основу матері­ального і духовного творіння народу, основу матеріального багатства суспільства і держави.

Територіальна організація України охоплює її територіальний поділ та територіальний устрій.

Адміністративно-територіальний поділ, як складова територіаль­ної організації України - це поділ території держави на певні частини - області, райони, міста, села й ін. Ці частини території держави назива­ються адміністративно-територіальними одиницями.

Адміністративно-територіальна одиниця — це територіальна складова частина державної території, що не має будь-якої політич­ної самостійності і перебуває у підпорядкуванні центральних органів державної влади країни.

Питання щодо територіального устрою та адміністративно-тери­торіального поділу України регулюються розділом IX Конституції України - «Територіальний устрій України». Згідно із ст. 133 Консти­туції, до складу України входять: Автономна Республіка Крим, 24 області, райони, міста, райони в містах, селища, села, міста Київ та Севастополь. Складові частини території України, якими є адмі­ністративно-територіальні одиниці та Автономна Республіка Крим, перебувають у тісному зв'язку і відзначаються внутрішньою єдністю. Це обумовлюється єдністю і цілісністю державної території України.

У відповідності до такого поділу будуються і функціонують органи державної влади, органи місцевого самоврядування в Україні.

Розглядуваний поділ території здійснюється з метою найбільш раціонального використання природних багатств країни, забезпечення сприятливих умов й можливостей для прогресивного розвитку суспіль­ства, для здійснення ефективного управління суспільними й держав­ними справами.

Важливою метою територіальної організації держави є оптимальне вирішення питань етнічного, національно-культурного, політичного, економічного, адміністративного, військового й іншого характеру.

Поділ території держави, тобто її районування, може проводитися за різними критеріями.

Територію України можна поділяти:

• по-перше, за економічними ознаками. Це виділення економіч­них районів, тобто економічне районування:

• по-друге, адміністративне районування - це поділ території держави на територіальні одиниці, у межах яких утворюються органи державної влади та органи місцевого самоврядування;

• по-третє, спеціальне районування - це виділення територіаль­них зон: зон залізниць, пароплавств, лісництв, рекреаційних зон, державних заповідників, заказників, військових округів, виборчих округів тощо.

Другою невід'ємною складовою територіальної організації Укра­їни є, як зазначалось раніше, територіальний устрій нашої держави.

Відповідно до ст. 132 Конституції, територіальний устрій Украї­ни грунтується на засадах єдності та цілісності державної території. Він здійснюється на основі поєднання централізації і децентралізації у організації і функціонуванні державної влади, збалансованості соці- ально-економічного розвитку регіонів.

Поєднання засад централізації і децентралізації у організації і функціонуванні державної влади проявляється в тому, що за централь­ними органами держави зберігається право охорони та забезпечення загальнодержавних інтересів, решта Ж функцій передається на місця, а саме-до компетенції органів місцевого самоврядування та місцевих державних адміністрацій.

Збалансованість соціально-економічного розвитку регіонів має здійснюватися з урахуванням їхніх історичних, економічних, еколо­гічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і куль­турних традицій. Це обумовлює необхідність передусім диференці­йованого підходу до вирішення питань оптимального економічного розвитку, демографічної політики та зміцнення територіальної єдності складових частин України.

Адміністративно-територіальний устрій України є трирівневим. Вищий рівень територіальних одиниць становлять Автономна Республі­ка Крим, 24 області та 2 міста республіканського підпорядкування - Київ і Севастополь, які мають спеціальний статус. Середній рівень становлять райони і міста обласного підпорядкування, нижчий рівень становлять райони в містах, міста районного підпорядкування, селища і села.

§ 4. Автономна Республіка Крим як невід'ємна складова території України

Як зазначалося раніше, до складу унітарних держав інколи можуть входити одна або декілька територіальних одиниць, що користуються особливим статусом автономних утворень.

Саме такий статус в Україні має Автономна Республіка Крим, яка згідно із Конституцією (ст. 134) є невід ємною складовою частиною України і в межах повноважень, що визначені Конституцією, вирішує питання, які віднесені до її відання. Тим самим у зазначеній статті підтверджується і закріплюється цілісність і недоторканність терито­рії України в межах існуючих кордонів. Це конституційне установлен­ня повністю знімає питання що стосується можливості приєднання Криму до будь-якої іноземної держави або набуття ним статусу суве­ренної держави.

Основні засади конституційного статусу Автономної Республіки Крим у складі України визначаються у розділі X Конституції Укра­їни. У цьому розділі встановлено: коло тих повноважень, в межах яких Кримська автономія діє самостійно; визначено систему і поря­док формування та діяльності власних представницьких та виконав­чих органів; предмет і характер її нормативно-правових актів, інші питання.

Кримська Автономна Республіка була утворена 18 жовтня 1921 р. у складі РРФСР. У 1945 р. Крим був конституйований як Кримська адміністративна область у складі РРФСР, а отже, він втратив статус автономної одиниці.

У 1954 р. згідно з Указами Президій Верховної Ради РРФСР, та Верховної Ради УРСР, які були затверджені Указом Президії Верхо­вної Ради С'РСР, Кримська область була передана до складу Україн­ської PCP.

12 лютого 1991 р. Верховною Радою України Був прийнятий Закон України «Про відновлення кримської Автономної Республіки у скла­ді України». 29 квітня 1992 р. Верховна Рада України прийняла Закон «Про статус Автономної Республіки Крим». 6 травня 1992 р. була прийнята Конституція Автономної Республіки Крим.

Автономія - це певна самостійність окремої частини території держави. Вона передбачає право такого територіального утворення самостійно вирішувати питання, що віднесені законодавством держа­ви до його компетенції. Автономні одиниці (республіки, області, краї) утворюються, як правило, за національно-територіальним принципом. При цьому враховується економічна цілісність території, спільність культури, побуту, мови населення, політичний і культурний рівень корінної нації, характер її зв'язків з іншими народами та інші фактори.

Автономії бувають: адміністративні, політико-державні, національ­но-територіальні. територіальні.

В унітарній державі автономія є формою децентралізації державної влади на рівень окремого регіону, який відрізняється своїми історични­ми, географічними, економічними, національно-побутовими та інши­ми особливостями. ГІри унітарній формі державного устрою країни, автономія виникає не в результаті прийняття акту про самовизначен­ня населення певного її регіону, а надається самою державою. Праг­нення ж населення того чи іншого регіону до автономії, якщо воно навіть виражена в якійсь об'єктивній формі, наприклад, на місцевому референдумі, при цьому може лише враховуватися, але ніяких право­вих наслідків не породжує. Автономізація областей та інших регіонів не порушує унітарної суті держави, не веде до перетворення її на феде­рацію.

Необхідно зазначити, що федералізація і автономізація за своєю політико-правовою природою є різними принципами побудови держа­ви. Федералізація - це процес створення колективної влади федераль­ного союзу його суб'єктами. Автономізація ж є засобом децентралі­зації того єдиного цілого, яке становить суверенна влада унітарної держави.^[26]

Цим обумовлюється, зокрема, різний правовий статус суб'єктів федерації у федеративній державі і автономних утворень в Унітар­ній державі. На відміну від суб'єктів федерації автономні утворення в унітарній державі хоч і мають деякі ознаки державності - терито­рію, яка не може змінюватись без згоди автономних утворень, власні представницькі та виконавчі органи, право локальної нормотворчості. свій статут, символіку тощо, проте державами чи державно-територі­альними утвореннями вони вважатися не можуть, оскільки відомо, що визначальними рисами будь-якої держави є наявність у неї державного суверенітету, якого ці утворення не мають.

Ці ідеї і були покладені в основу визначення Україною правового статусу відновленої нею Автономної Республіки Крим у Конституції

України 1978 р., у Законі України «Про Автономну Республіку Крим» від 17 березня 1995 р. та Законі України «Про Конституцію Автономної Республіки Крим» від 4 квітня 1996 р, в Конституції України 1996 р.

Якого ж характеру Кримська Автономія?

Визначати її національно-територіальною автономією немає підстав, оскільки в даному випадку не йде мова про певну самостій­ність якоїсь однієї нації. Автономна Республіка Крим за своїми ознака­ми і статусом найбільш наближена до характеристик автономної тери­торіальної одиниці. Це випливає із положень теорії і світової практики державного будівництва, у відповідності з якими територіальна автоно­мія - це самоврядна територіальна одиниця в складі держави, яка має певну самостійність у межах, які встановлені конституцією та закона­ми даної держави.

Суть територіальної автономії полягає передусім у тому, що її насе­лення, яке є громадянами відповідної держави, що постійно прожи­вають у межах цієї автономії, мають право безпосередньо та через органи, які вони обирають, самостійно вирішувати питання, віднесе­ні до відання автономії.

Саме такий статус в Україні має Автономна Республіка Крим.

Крим, як територіальна автономія, відображає волю й інтереси всього населення, яке проживає на його території і складається з різних національностей.

З огляду на зазначені раніше основні характеристики територі­альної автономії, якою є Автономна Республіка Крим, застосування терміну «Республіка» в її офіційній назві, так само як і назва її осно­вного нормативно-правового акта «Конституцією», не можна визнати достатньо вдалим. Така термінологія не є характерною для автоном­ного утворення у складі унітарної держави.

Оптимальною назвою територіальних автономій є: автономна область, регіон, провінція, округ і т. п. Найбільш прийнятною назвою основного нормативно-правового акту автономії є статут.

Проте, стосовно визначення статусу Кримської автономії, то для збереження назв Республіка і Конституція були відповідні підстави політичного та етичного характеру, з якими не можна було не рахувати­ся. Тому ці терміни вжиті у розділі X Конституції 1996 р. цілком слуш­но. Однак, це не означає, що Автономна Республіка Крим є держа­вою у складі суверенної України. Назва того чи іншого автономного утворення, як про це свідчить і світовий досвід, не завжди відповідає його фактичному статусу, оскільки вона залежить від великої кількості чинників політичного, історичного та іншого характеру.^[27]

Правовий статус Автономної Республіки Крим набув дальшого розвитку саме як статус автономної територіальної одиниці у складі унітарної за формою державного устрою України в розділі X Консти­туції України 1996 р.

Коло повноважень що віднесено до відання АРК. визначено у Конституції України (ст. 138). Саме в межах цих повноважень Кримська автономія самостійно вирішує віднесені до її відання прак­тичні питання організації державного і громадського життя на своїй території.

Конституція України 1996 р. досить детально окреслила обсяг повноважень Кримської автономії. До прийняття у 1996 р. Конститу­ції, повноваження АРК визначалися лише Законом України «Про Авто­номну Республіку Крим» (ст. 8) та Конституцією АРК. Конституція ж України 1978 р. з наступними змінами, а також Конституційний Дого­вір 1995 р. ці питання не регулювали.

Перелік питань, що віднесені до відання АРК, передбачений у ст. 138 та у інших нормах розділу X Конституції. Проте даний перелік не є вичерпним, оскільки згідно із зазначеною ст. 138 законами Укра­їни Автономній Республіці Крим можуть бути делеговані також інші повноваження.

Визначення в Конституції України меж повноважень АРК забез­печує стабільність її правового статусу. Водночас це створює можли­вість для ініціативної самостійної їх реалізації в інтересах автономії та України в цілому.

Згідно із ст. 135 Конституції України, Автономна Республіка Крим має Конституцію Автономної Республіки Крим, яку приймає Верхо­вна Рада Автономної Республіки Крим та затверджує Верховна Рада України не менш як половиною від конституційного складу Верховної Ради України.

Виходячи із наведених Конституційних положень, Конституція Автономної Республіки Крим прийнята, у відповідністю із Конституці­єю України, Верховною Радою Автономної республіки Крим 21 жовтня 1998 р. Вона затверджена Верховною Радою України шляхом прийнят­тя Закону України «Про затвердження Конституції Автономної Респу­бліки Крим» від 23 грудня 1998 р.

В Конституції України встановлено, що нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим та рішення Ради міні­стрів Автономної Республіки Крим не можуть суперечити Конституції і законам України та приймаються відповідно до Конституції України, законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів Укра­їни та на їх виконання.

В Конституції України чітко визначила перелік тих питань, з яких АРК має право здійснювати нормативне регулювання (ст. 13 7).

Згідно із Конституцією України ст. 136 Представницьким органом Автономної Республіки Крим є Верховна Рада Автономної Республіки Крим. Вона, Відповідно до п. 2 цієї статті, приймає нормативно-право­ві акти, а саме рішення та постанови.

Урядом Автономної Республіки Крим є Рада міністрів АРК. Рада міністрів АРК приймає рішення.

Повноваження, порядок формування і діяльності Верховної Ради АРК та Ради міністрів АРК визначаються Конституцією України та законами України, нормативно-правовими актами Верховної Ради Автономної Республіки Крим з питань, віднесених до її компетенції.

Питання для самоперевірки та контролю:

1. Поясніть, яке функції здійснює територія держави?

2. Що являє собою державна територія?

3. Які складові охоплюються поняттям «державна територія»?

4. У чому полягає територіальне верховенство?

5. Чи існує зв'язок між поняттями «територіальна організація» та «державний устрій»?

6. Що таке територіальна організація країни?

7. Що являє собою територіальний поділ?

8. Що таке територіальний устрій держави?

9. Що є об'єктом територіального поділу та територіального услірою країни?

10. Що являє собою адміністративно-територіальний поділ тери­торії України?

11. Скільки та які рівні територіального устрою України?

12. Який статус має Автономна республіка Крим?

13. Який порядок прийняття та затвердження Конституції Авто­номної республіки Крим?

14. Який статус має Верховна Рада Автономної республіки Крим?

15. Який статус уряду Автономної республіки Крим?

16. У яких законодавчих актах визначено коло питань, що віднесені до відання Автономної республіки Крим?

ТЕМА СЕМІНАРУ: Територіальна організація України

ПЛАН

1. Територія держави: поняття, характерні ознаки, складові.

2. Територіальне верховенство України за Декларацією про держав­ний суверенітет України та Конституцією України.

3. Співвідношення між формою державного устрою країни та її тери­торіальною організацією.

4. Територіальна організація України: поняття, складові, принципи.

5. Адміністративно-територіальний поділ України: поняття, ланки.

6. Конституційно-правовий статус Автономної республіки Крим.

7. Державний кордон України: поняття, законодавче регулювання.

8. Теми рефератів:

9. Автономна Республіка Крим, як територіальна автономія у складі України.

10. Проблеми вдосконалення територіальної організації України.

Відповіді на тести:

1)2.

2) Автономна Республіка, 24, містах, Київ, Севастополь.

3) А-1; В-4; С-3.

Рекомендована література: Нормативно-правові акти:

Конституція України // ВВР - 1996. - № ЗО. - Ст. 141; Закони України:

- від 12 лютого 1991 р. «Про відновлення Кримської Автономної PCP» // ВВР - 1991.-- № 9. - Ст. 84, 85;

- від 17 березня 1995 р. «Про Автономну Республіку Крим» // ВВР. - 1995,- № 11,- Ст. 69; в останній редакції від 03.03.98;

- від 23 грудня 1998 р. «Про затвердження Конституції Автономної Республіки Крим» // ВВР. - 1999. - № 5-6. - Ст. 43; в останній редакції від 17.12.2009;

-від 15 січня 1999 р. «Про столицю України- місто-герой Київ» // ВВР. - 1999,- № 11. -Ст. 79; в останній редакції від 7.09.2010. - Голос України. -09.09.2010. - № 167;

- від 4 листопада 1991 р. «Про державний кордон України» // ВВР. - 1992. - № 2. - Ст. 5-6; в останній редакції від 08.12.2009;

- від 22.10.2009 «Про ратифікацію Протоколу про відповідальність і компенсацію за шкоду, заподіяну в результаті транскордонного перевезен­ня небезпечних відходів та їхнього видалення» // ВВР. - 2010. № 4. - Ст. 25

- від 14.01.2009 «Про ратифікацію Угоди між Кабінетом Міністрів України та Урядом Федеративної Республіки Німеччина про перевезен­ня військових вантажів та персоналу через територію України» // ВВР. -

2009, - № 27.-Ст. 347

-від 21 жовтня 1998 р. «Конституція Автономної Республіки Крим» // ВВР - 1999,- № 5-6.-Ст. 43, в редакції від 19.03.2009;

- від 5 листопада 2009 р «Поо прикордонний контроль» // ВВР. -

2010. - № 6. - Ст. 46.

Навчальна та наукова література:

Коментар до Конституції України. - 2-ге вид. К.: Інститут законодав­ства Верховної Ради України. 1998.-418 с.;

Конституційне право України / За ред. В. Ф. Погорілка - К.: Наукова думка, 2003.-732 с.;

Фрицький О. Ф. Конституційне право України: - підручник, - К.: Юрінком Інтер, 2002;

Кравченко В. В. Конституційне право України: Навч. посібник, - Вид. 3-тє, виправл. та доповн. - К.: Атіка, 2004. - 512 с.;

Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю. С. Шемшученко. - К.: Українська енциклопедія, 1998-2004 р.;

Актуальні проблеми управління територіями в Україні. Матеріали науково-практичної конференції 26-27 лист. 1992 р. - «Віпол», 1993.

Поиск по сайту: