Після вивчення теми необхідно. ❖ Поняття конституційного ладу України

знати:

❖ Поняття конституційного ладу України.

♦> Зміст конституційного ладу України, як основоположного інституту конституційного права України.

❖ Основні принципи конституційного ладу України.

❖ Конституційно-правові основи суспільного ладу України.

❖ Характерні ознаки суспільного ладу України.

❖ Зміст і структуру суспільного ладу України.

❖ Поняття політичної системи суспільства України.

❖ Конституційні основи економічної системи України.

❖ Конституційні основи соціальної структури суспільства Укра­їни.

❖ Конституційно-правові основи державного ладу України.

♦> Форму Української держави.

❖ Атрибути державності України.

❖ Конституційно-правове регулювання державних символів Укра­їни.

♦♦♦ Консти гуційно-правовий статус мов в Україні.

вміти:

• визначати зміст конституційного ладу України як основополож­ного конституційно-правового інституту;

• проводити порівняльний аналіз конституційного ладу України та аналогічних правових інститутів зарубіжних країн;

• визначати тенденції розвитку конституційного ладу України;

• проводити аналіз структури конституційного ладу України:

• визначати співвідношення між структурними елементами полі­тичної системи України;

• аналізувати конституційно-правове регулювання економічної системи України;

• охарактеризувати конституційні основи соціальної структури України;

• визначати співвідношення між поняттями: «конституційний лад», «суспільний лад» та «державний лад»;

• аналізувати основні конституційні принципи конституційного ладу України;

• розкрити й проаналізувати зміст державного ладу України;

• охарактеризувати структурні елементи форми Української держави.

Ключові поняття й терміни: національний суверенітет, народ­ний суверенітет, державний суверенітет, влада, соціальна влада, державна влада, публічна влада, політична влада, конституційний лад, суспільний лад, державний лад.

Теоретичний зміст модуля:

§ 1. Поняття консупитуційного ладу України, його основні принципи

Конституційне право України, як галузь національного права, скла­дається із норм, які утворюють окремі конституційно-правові інститу­ти. Кожен із таких правових інститутів регулює певну групу однорід­них і взаємопов'язаних між собою суспільних відносин.

Одним із найважливіших інститутів конституційного права України є конституційний лад України. Норми цього інституту регулюють одну з найбільш важливих груп суспільних відносин, що становлять пред­мет регулювання конституційного права України. Тому цей інститут поправу займає перше місце серед всіх інших інститутів конституцій­ного права України. Він становить фундамент і не лише конституцій­ного права, а всієї системи національного права України.

Як інститут, що закладає основи для всіх інститутів конституційно­го права та всієї правової системи України, конституційний лад запо­чатковує конституцію держави. Конституційний лад — це інститут, який визначає основні засади суспільного і державного ладу країни. У демократичних, правових державах цей інститут має грунтувати­ся на пріоритеті загальнолюдських цінностей, відображати інтереси всіх членів суспільства, а не його окремих кіл, груп. Він має сприяти постійному утвердженню ідеалів гуманізму і демократії. В Конституції України, норми розглядуваного інституту містяться в її розділі першо­му, який має назву «Загальні засади».

За своєю суттю конституційний лад являє собою певний тип конституційно-правових відносин, зумовлених рівнем розвитку суспільства, держави і права. Конституційний лад можна визначи­ти як реально існуючий суспільний і державний лад. Його основу становлять ті об'єктивно існуючі суспільні відносини, які визначають найбільш суттєві економічні, політичні, соціальні та інші характерис­тики суспільства. Отже, за своїм змістом, конституційний лад охоплює ряд складових. Основними серед них є: основи соціальних відносин, основи політичних відносин, основи економічних відносин, основи духовного життя, основи правового статусу особи. Останній елемент- основи правового статусу особи — є надзвичайно важливим у характе­ристиці конституційного ладу. Особа є присутньою у всіх зазначених складових конституційного ладу. Без людини відмічені відносини існу­вати не можуть. Отже, без такого елементу, як основи правового стату­су особи, характеристика основоположних, визначальних засад консти­туційного ладу є не повною. Хоча за звичай у конституційному праві основи правового статусу особи розглядаються окремо, що зумовле­но тим, що це самостійний конституційно-правовий інститут. Однак, основи правового статусу особи мають надзвичайно важливе значення у оцінці конституційного ладу. Тому основи правового статусу особи обов'язково розглядаються, як елемент конституційного ладу країни.

Стосовно виникнення самого поняття «конституційний лад», то вважається, що поняття конституційного ладу розвивається з кате­горій суспільного і державного ладу.^[9] Такої думки додержується більшість українських юристів - конституціоналістів, які зазначають що конституційний лад опосередковує насамперед і головним чином суспільний та державний лад.^[10] Необхідно зазначити, що поняття «конституційний лад» не можна ототожнювати із поняттями «консти­туційний порядок», «державна організація» — «державний лад». Конституційний лад є значно ширшим від конституційного порядку та державного ладу, які охоплюються ним.

Отже, у найбільш загальному розумінні, конституційний лад будь- якої країни - це офіційний суспільний та державний лад та офіцій­на система інших суспільних відносин, проголошених і закріплених актом вищої юридичної сили - конституцією.

На основі наведеного загального визначення поняття «конститу­ційний лад» можна сформулювати таке визначення поняття «Консти­туційний лад України»:

Конституційний лад України - це офіційний суспільний і держав­ний лад та офіційна система інших суспільних відносин, передбаче­них і гарантованих Конституцією і законами, прийнятими на її основі і відповідно до неї.

За своїм змістом конституційний лад України опосередковує, насам­перед, передбачені і гарантовані Конституцією суспільний та держав­ний лад, конституційний статус людини і громадянина, систему безпо­середнього народовладдя, організацію державної влади й місцевого самоврядування, територіальний устрій, основи національної безпеки та інші найважливіші інститути конституційного права України.

Принципи конституційного ладу України - це загальні, вихідні й визначальні ідеї, що лежать в основі суспільного і державного ладу Укра­їни, взаємовідносин особи і держави, діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, інших державних і суспільних інституцій.

Виходячи із змісту положень розділу першого Конституції Украї­ни, загальними принципами конституційного ладу України є наступні принципи:

- народовладдя;

- суверенітету;

- здійснення державної влади шляхом поділу її на законодавчу, виконавчу і судову;

- відповідальності держави перед людиною і суспільством за свою діяльність;

- верховенства права;

- прямої дії норм Конституції;

- визнання й гарантування місцевого самоврядування;

- визнання пріоритету загальнолюдських цінностей;

- судового захисту прав і свобод людини і громадянина;

- визнання міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою частиною національного законодавства України;

- єдиного громадянства;

- єдиної державної мови;

- цілісності і недоторканності території України;

- політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності суспіль­ного життя в Україні;

- непорушності права приватної власності;

- пріоритетності права власності українського народу на природні ресурси;

- захисту прав усіх суб'єктів права власності;

- свободи інформації;

- недопустимості використання Збройних Сил, інших військових формувань для обмеження прав і свобод громадян або з метою пова­лення конституційного ладу, усунення органів влади чи перешкоджан­ня їх діяльності;

- адміністративної автономії окремих адміністративно-територі­альних одиниць (Автономна Республіка Крим) тощо.

§ 2. Загальна характеристика конституційного ладу України

Ідейну основу для формування засад конституційного ладу Укра­їни закладено у Декларації Про державний суверенітет України, що прийнята 16 липня 1990 року. Прийняття Декларації про державний суверенітет у 1990 році та Акта проголошення незалежності Украї­ни у 1991 році зумовило початок нового етапу розвитку Українського суспільства та держави.

У Декларації Про державний суверенітет України визначені осно­вні конституціїто-правові ознаки суверенітету України, що знайшли відображення в Конституції України. Основними серед них є наступні.

1. Україна має свою територію. окреслену державними кордона­ми. Згідно із Декларацією, «Українська PCP як суверенна національ­на держава розвивається в існуючих кордонах на основі здійснення українською нацією свого невід'ємного права на самовизначення. Українська PCP здійснює захист і охорону національної державності українського народу. Будь-які насильницькі дії проти національної державності України з боку політичних партій, громадських орга­нізацій, інших угрупувань чи окремих осіб переслідуються за зако­ном.». Питання встановлення кордонів з сусідніми державами, режиму кордону регулюються Конституцією України, відповідни­ми законами України.

2. Україна має своє громадянство, самостійно встановлює підста­ви і вирішує питання стосовно набуття і припинення громадянства України. Ці питання регулюються Конституцією України (розд. 1-2), Законом України «Про громадянство України».

3. Україна має свою власну і самостійну систему державних орга­нів, які у своїй сукупності, разом із силовими та іншими структурами держави утворюють державний механізм. З його допомогою реалізу­ється державна влада, здійснюється управління у всіх сферах життє­діяльності суспільства і держави. Декларація проголосила:

«Державна влада в Республіці здійснюється за принципом її розподілу на законодавчу, виконавчу та судову.»

§ 3. Україна має свою правову систему, фундаментом якої є Конституція України та прийняті на її основі закони України

В Декларації зазначено:

«Українська PCP забезпечує верховенство Конституції та законів Республіки на своїй території.»

Розділ перший Конституції України називається «Загальні засади». Він складається з 20 статей. У цьому розділі закріплено основні прин­ципи конституційного ладу нашої держави, які є вихідними засадами Конституційного регулювання найважливіших суспільних відносин. У ньому визначається сутність України як держави, основні засади правового становища людини і громадянина в Україні, закріплюєть­ся принцип народовладдя, форми здійснення народом влади, засади забезпечення державної безпеки, захисту суверенітету, територіальної цілісності України, закладаються основи забезпечення правопоряд­ку. визначаються основи зовнішньої політики нашої держави. Отже, у розділі першому Конституції України визначаються:

- конституційні ознаки Української держави;

- Державні символи України;

- конституційно-правові основи функціонування органів державної влади та місцевого самоврядування в Україні;

- конституційні засади суспільного життя в Україні;

-конституційні основи правового статусу особи в Україні;

- конституційні Основи правової системи України;

- конституційно-правові основи національного розвитку та націо­нальних відносин в Україні;

- конституційно-правові основи економічних відносин в Україні;

-конституційно-правові Основи національної безпеки, оборони та

зовнішньополітичної діяльності України.

Насамперед, в Конституції України встановлені основні засади, що відображають суверенітет українського народу і держави Україна. У статті першій Конституції України встановлені визначальні ознаки Української держави. У ній встановлено, що

«Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, j правова держава.»!

У цій статті міститься одне із провідних і визначальних конститу­ційних положень, яке присвячене визначенню української державнос­ті. Саме тут визначені основні характерні риси України як держави - суверена, незалежна, демократична, соціальна, правова.

Суверенітет є однією із визначальних ознак кожної держа­ви. Суверенітет і незалежність забезпечують державі можливість підпорядковувати свою діяльність виключно її потребам та інтер­есам, самостійно вирішувати внутрішні та зовнішні справи. Сувере­нітет, як неодмінний атрибут держави, є однією із підвалин належ­ної організації і функціонування державної влади з урахуванням її поділу на законодавчу, виконавчу і судову гілки. Державний суве­ренітет України було проголошеної з прийняттям Декларації «Про державний суверенітет України» від 16 липня 1990 р. В ній визна­чається державний суверенітет України як верховенство, самостій­ність, повнота і неподільність влади держави в межах її території та незалежність і рівноправність її у зовнішніх відносинах. Ці поло­ження знайшли своє відображення у Конституції України (ст. ст. 1. 2, 5, 17 і т. ін.).

За Конституцією, Україна є демократичною державою з республі­канською формою правління. Відповідно до ст. 5 Конституції,

«Україна є республікою.»

Демократизм в Україні передбачає створення найсприятливіших умов для широкої та реальної участі громадян в управлінні справами держави і суспільства, забезпечення багатоманітності політичного та культурного життя тощо.

Говорячи про Україну як соціальну державу, треба виходити з її орієнтації на здійснення широкомасштабної та ефективної соціальної політики, яка діставала б вияв у реальному забезпеченні прав людини і громадянина. Необхідно визнати, що на сьогодні наша держава ще не повністю відповідає соціальному призначенню, зафіксованому в ст. 1 Конституції. Про Україну ще рано говорити як про соціальну і правову державу. Однак, проголошення цих положень Основним Законом орієнтує діяльність держави і суспільства на втілення їх у життя.

Положення статті першої знаходять свій розвиток у наступній стат­ті Конституції, яка, водночас, присвячена визначенню форми держав­ного устрою України і яка встановлює, що

«Суверенітет України поширюється на всю її територію. Україна є унітарною державою.

Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недо­торканною.»

Таким чином, згідно із Конституцією, за формою державного устрою Україна є унітарною державою.

Захист суверенітету і територіальної цілісності України є найваж­ливішою функцією держави, справою всього Українського народу. її виконання покладається згідно із статтею 17 Консти туції на Збройні Сили України.

Важливе значення у характеристиці Української державності має положення, закріплене у статті 10 Конституції. В ній встановлено, що

(Державною мовою в Україні є українська мова.

Цержава забезпечує всебічний розвиток і функціонування україн-

ї мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України.»

Державною мовою прийнято називати визнану Конституцією або законом основну мову держави, обов'язкову для використання у законодавстві, офіційному діловодстві, судочинстві, навчанні тощо. В Україні питання визначення статусу державної мови регламентується на конституційному рівні, а також їх регулюванню присвячено Закон «Про мови в Україні».

Згідно із цією же статтею 10 Конституції,

і *•"—------------ —----------- —■—■—■————-------------------------- —————

«В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист

російської, інших мов національних меншин України.

Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування.

Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України

та визначається законом.»

Стаття 20 Конституції присвячена регламентації державних симво­лів України, якими є Державний Прапор України, Державний Герб України і Державний Гімн України. Деталізований опис державних символів України та порядок їх використання встановлений у спеці­альному законі.

Одним із найважливіших предметів конституційного регулювання і захисту є людина, її права і свободи, які визнаються найвищою соці­альною цінністю.

Регламентації цих питань присвячена стаття 3 Конституції та розділ II Конституції, який називається «Права, свободи та обов'язки людини і громадянина».

Відповідно до статті 3 Конституції:

«Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спря­мованість діяльності держави. Держава відповідає перед люди­ною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.»

Розглядувана стаття, розвиваючи відповідні положення преамбули та ст. 1 Конституції про Україну як суверенну і незалежну, демокра­тичну, соціальну, правову державу, закріплює загальнолюдське, гумані­тарне підґрунтя Української держави, гуманітарний вимір у здійсненні нею влади. Відповідно до змісту цієї статті дотримання прав людини — фундаментальна конституційна засада в Україні, дія якої відповідно спрямовує всю сукупність суспільно-політичних відносин. На цих засадах грунтується конституційний лад України.

Звичайно, в ч. 1 ст. З перелічені не всі права і свободи людини, які передбачені Конституцією. В цій статті акцентована увага на правах людини, які зумовлені її природою та соціальною сутністю: - право на життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпеку, наяв­ність у людини зазначених прав не залежить від її правового статусу в державі, тобто не залежно від того, чи конкретна людина є громадя­нином даної держави, чи вона є іноземцем, чи особою без громадян­ства - апатридом, вона володіє відміченими правами. Саме тому всі вони в міжнародній практиці позначаються як фундаментальні. Визна­чивши їх як найвищу цінність, Україна приєдналася до європейського і світового бачення цього питання, закріпила його загальнолюдське вирішення як обов'язкове для держави і всіх інших учасників суспіль­них відносин.

Обсяг прав, свобод та обов'язків людини і громадянина в Украї­ні визначається у розділі другому Конституції, який присвячений їх регламентації, а також у відповідних законах України.

Як вже було з'ясовано, в розглядуваному розділі Конституції вста­новлюються конституційні основи функціонування органів державної влади та місцевого самоврядування в Україні.

У статті 5 Конституції визначаються основні питання щодо форми державного правління в Україні, форм і гарантій здійснення суверенної влади народу. Встановлено, що

«Україна є республікою.

Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні нале­жить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.

Ніхто не може узурпувати державну владу.»

У розглядуваному конституційному положенні Україна - це офіційне найменування суверенної, незалежної держави, що вини­кла 24 серпня 1991 р. Україна є згідно з Конституцією республікою. Однак слово «республіка», що вжите в тексті Конституції не є скла­довою частиною найменування держави, як, наприклад. Французька Республіка, Республіка Польща та ін., а лише є свідченням конститу­ційно прийнятої в Україні форми правління.

У цій же статті визначено, що влада в Україні належить народові, яку він здійснює як безпосередньо, через вибори, референдуми, шляхом об'єднання у політичні партії та ін., так і через органи державної влади та місцевого самоврядування, одні з яких формуються безпосередньо народом у проце­сі виборів, а інші,-формуються тими органами, що сформовані народом.

Стаття 6 Конституції закріпила основоположний принцип, який лежить в основі організації і функціонування державної влади в Укра­їні. Згідно із цією статтею,

«Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.

Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відпо- відно до законів України.»__ |

Таким чином, у статті 6 на конституційному рівні проголошується один із важливих принципів організації державної влади, який є одно­часно характерною ознакою, атрибутом правової держави, а саме поділ державної влади на законодавчу, виконавчу та судову. Цей принцип закріплений у конституціях переважної більшості демократичних країн.

Слід зазначити, що необхідною умовою ефективного втілення цього принципу в практику організації та діяльності державного апарату є створення системи взаємних стримувань і противаг між органами, які належать до різних гілок влади. Інакше кажучи, для запобігання ситуа­ції, за якої одна з гілок влади може одержати якісь переваги перед інши­ми, необхідно, щоб усі гілки влади мали чітко визначену компетенцію і можливості запобігання спробам окремих гілок влади виконувати невластиві їм функції.

Стаття 7 Конституції проголошує, що в Україні визнається і діє місцеве самоврядування.

Говорячи про конституційне визнання і гарантування місцевого самоврядування, треба усвідомлювати, що йдеться про право місцевих територіальних громад (жителів села, селища, міста), а також обраних ними відповідних рад самостійно, і незалежно від органів держави, але у порядку й у межах, передбачених чинним законодавством, вирішу­вати питання місцевого значення.

Отже, органи місцевого самоврядування - це не частина системи органів держави, а форма залучення громадян до управління, один із проявів демократії на місцевому рівні.

Однією із важливих умов становлення, утвердження і ефективного функціонування конституційного ладу є існування належної право­вої бази держави та постійне її вдосконалення, відповідно до потреб розвитку суспільства і держави. В розділі першому Конституції визна­чаються основи правової системи України.

Згідно із ст.! Конституції, однією із характерних і визначаль­них ознак України є те. що вона визначена правовою державою. Характерною ознакою правової держави є визнання провідної ролі принципу верховенства права і дотримання його в її організації і функціонуванні.

Відповідно до ст. 8 Конституції,

«В Україні визнається і діє принцип верховенства права.»

Дія принципу верховенства права в Україні означає панування права у суспільному житті країни, пріоритет його норм, які визнача­ють і забезпечують соціальну справедливість, згідно з якою людина, її права і свобода, честь і гідність визнаються найвищою соціальною цінністю.

Згідно із ст. 8,

«Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадя­нина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.»

Розглянуті конституційні положення знаходять свій розвиток у статті 19 Конституції, де встановлено, що

«Правовий порядок в Україні грунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передба­чено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повнова­жень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.»

Правова держава і громадянське суспільство гарантують особі максимальну свободу і вільний розвиток її особистості. Досягнення цього можливе, якщо існуючий у державі і суспільстві порядок ґрун­тується на певних принципах, передбачених Конституцією і закона­ми країни, зокрема на принципах демократизму, гуманізму, соціальної справедливості, конституційності, законності тощо.

Одним із пріоритетних у демократичній, правовій державі є прин­цип, за яким ніхто не може бути примушений робити те, що не перед­бачено законодавством. Тобто держава повинна бути гарантом не лише належної реалізації передбачених Конституцією і законами прав і свобод людини і громадянина, а й забезпечувати неприпустимість втручання в життя і діяльність особи, яке не передбачене Конститу­цією і законами та гарантувати захист особи від незаконного приму­сового впливу на неї. Отже, Держава має бути гарантом від свавілля, беззаконня, зловживань і вольових рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування. їх посадових осіб.

Водночас, органи державної влади та органи місцевого самовряду­вання, їхні посадові особи повинні діяти виключно у межах, що визна­чені правовими нормами. їхня діяльність має бути максимально повно і точно визначена, врегульована, регламентована нормами права з тим, щоб виключити можливість з будь-яких причин завдати шкоди особі, суспільству чи державі. На досягнення зазначених цілей і спрямовані положення розглянутої статті 19 Конституції України.

§ 4. Конституційно-правові основи суспільного та державного ладу України

Суспільний лад України являє собою організацію і діяльність її суспіль­ства, що передбачені й гарантовані Конституцією і законами України. Він є основною складовою частиною конституційного ладу. Як такий, суспіль­ний лад визначає характер державного ладу та інших складових конститу­ційного ладу. Адже державна влада є похідною від влади народу, оскільки народ є єдиним джерелом влади і має право здійснювати владу як безпо­середньо, так і через органи державної влади та місцевого самоврядування.

За змістом суспільний лад є системою політичних, економічних, соціальних, духовних та інших напрямів суспільних відносин, тобто відносин в усіх основних сферах життєдіяльності суспільства, системою політичного, економічного, соціального і духовного ладу суспільства.

За формою суспільний лад є системою організаційних і функціо­нальних форм у всіх сферах життєдіяльності суспільства, системою його організацій і форм діяльності. Тобто суспільний лад є системою політичних, економічних, соціальних та інших організацій і форм полі­тичної, економічної, соціальної та іншої діяльності, тобто системою систем - політичної, економічної, моральної тощо.

Суспільний лад є досить складним за своєю структурою. Його основними складовими є: політична система суспільства; економічна система та соціальна структура суспільства.

Державншілад являє собою організацію (будівництво) і діяльність держави.

Конституційним, офіційним, легітимним вважається той державний лад, який передбачається і закріплюється конституцією та реально існує. Держав­ний лад, як складова частина конституційного ладу, як правило, найповніше визначається конституціями держав і найбільше гарантується ними.

За своєю суттю, змістом і формами він є багатогранним явищем. Зокрема, державний лад України, як і будь-якої іншої держави, охоплює структурні (організаційні) і функціональні основи держави, у складі яких можна розрізнити політичну, економічну, соціальну, культурну, та інші основи держави. Наприклад, політичну основу державного ладу України складає політичний механізм і відповідна політична функція держави; соціальну основу - соціальний механізм і відповідна функція держави; культурну основу - культурний механізм і відповідна функція держави.

Разом з тим сучасний державний лад України має ряд особливос­тей, свою специфіку.

Питання для самоперевірки та контролю:

1. Як слід розуміти поняття «національний суверенітет»?

2. Що являє собою народний суверенітет?

3. Визначте зміст поняття «державний суверенітет».

4. Яке співвідношення між поняттями «національний суверенітет», «народний суверенітет», «державний суверенітет»?

5. Як слід визначати поняття «влада», «соціальна влада», «держав­на влада», «публічна влада», «політична влада»?

6. Як співвідносяться між собою вище названі поняття?

7. Що являє собою конституційний лад?

8. Що прийнято розуміти під суспільним ладом?

9. Що являє собою державний лад?

10. Як співвідносяться між собою поняття «суспільний лад», «конституційний лад», «державний лад», «державний устрій», «конституційний порядок»?

Поиск по сайту: