Після вивчення темп необхідно

знати:

❖ Поняття і зміст громадянства. Конституційно-правове регулювання відносин громадянства в Україні.

❖ Принципи громадянства України.

❖ Поняття набуття громадянства України.

❖ Підстави набуття громадянства України.

❖ Принципи набуття громадянства України.

❖ Умови прийняття до громадянства України.

❖ Умови поновлення у громадянстві України.

❖ Порядок, процедури набуття громадянства України.

❖ Поняття припинення громадянства України.

❖ Підстави припинення громадянства України.

❖ Порядок вирішення питань про припинення громадянства України.

вміти:

• аналізувати правовідносини, що становлять зміст громадянства;

• визначати зміст громадянства як конституційно-правового інституту;

• розкрити значення громадянства як елементу правового стату­су особи;

• аналізувати конституційне законодавство, що регулює відно­сини громадянства України;

• виявляти співвідношення норм законодавства України з питань громадянства та міжнародно-правових документів з названих питань;

• визначати, на основі законодавства України, критерії, за якими особа визнається громадянином України;

• аналізувати підстави та форми набуття та припинення грома­дянства України;

• визначати категорії осіб, яким, згідно із Українським законодав­ством, громадянство України не може бути надане;

• визначати, з якого моменту у конкретних ситуаціях, громадян­ство України вважається, відповідно, набутим або припиненим;

• застосовувати норми законодавства України з питань громадян­ства на практиці, при вирішенні відповідних питань.

Ключові поняття й терміни: громадянство, натуралізація, репа­тріація, оптація, філіація, право крові, право грунту, експатріація, денатуралізація.

Теоретичний зміст модуля:

§ 1. Поняття і зміст громадянства. Конституційно-правове регулювання відносин громадянства в Україні

У будь-якій країні основну частину її населення становить особли­ва категорія фізичних осіб, а саме - громадяни даної держави.

інститут громадянства історично виник порівняно недав­но. У феодальній державі, яка базувалася на розподілі населення на суспільні стани та на нерівних їхніх правах, існував інститут піддан­ства. Цей інститут символізував повну залежність людини від влади монарха, її обов'язок знаходитися «під данню» та повністю виконувати волю свого пана. Інститут громадянства сформувався у процесі буржу­азних революцій під впливом теорії про природні і невідчужувані права людини, про рівні її громадянські і політичні права в суспільстві. Починаючи з Декларації Незалежності Сполучених Штатів Америки (1776 р.), держава почала визнавати людину вільним і рівноправним членом громадянського суспільства, активним учасником здійснення суверенної влади держави.

Отже, можна сказати, що інститут громадянства прийшов на зміну інституту підданства. Зараз термін «підданство» вживаєть­ся лише у монархічних державах і як правило, у тому ж значенні, що і термін «громадянство». Більше того, у конституціях і законо­давстві ряду держав, - Іспанії. Бельгії. Нідерландах. Японії та ін., які є монархіями, замість терміну «підданство» вживається термін «громадянство».

Сукупність усіх осіб, що проживають на території тієї чи іншої країни утворює її населення, яке складається з громадян даної держа­ви. а також іноземців та осіб без громадянства. Населення країни являє собою демографічну категорію, а не правову. Отже, вважати громадя­нами осіб лише на тій підставі, що вони проживають на території даної держави не правомірно. Немає підстав також вважати громадянами всіх осіб, на яких поширюється влада держави, її суверенітет. Суве­ренна влада держави є обов'язковою в однаковій мірі як для громадян даної держави, так і для іноземних громадян та осіб без громадянства, що проживають на території цієї країни.

На відміну від населення - сукупності осіб, що проживають на території України і становлять, як було зазначено, демографічну категорію, громадяни України утворюють її народ, що є правовою категорією.

Саме народ України, відповідно до Конституції України (ст. 5), є і носієм суверенітету-' і єдиним джерелом влади в Україні. |!

У відповідності із загальновизнаними нормами міжнародного права, право на громадянство є невід'ємним правом кожної людини. Це визначено у Загальній Декларації прав людини від 10 грудня 1948 р.. - Ст. 15; у Міжнародному Пакті про громадянські і політичні права від 16 грудня 1966 р.. - Ст. 24.

Зазначене положення міжнародних документів втілено в Консти­туції України та у Законі України «Про громадянство України» від 18 січня 2001 р. із наступними змінами.

Виходячи із того значення, яке має конституційно-правовий інститут громадянства для кожної людини, суспільства і держави, питання законодавчого регулювання відносин громадянства України належить, згідно із ст. ст. 85 та 92 Конституції України, до виключ­ної компетенції Верховної Ради України. Ці функції Верховна Рада здійснює шляхом прийняття на основі Конституції відповідних зако­нодавчих актів.

Розуміння людини, як громадянина є надзвичайно важливим у характеристиці її соціальної сутності, її правового становища, як особи, яка має правовий зв'язок із тією чи іншою державою, підпадає під дію її законодавства та узгоджує з ним свою поведінку.

Громадянство є тією необхідною підставою, яка надає особі, що має статус громадянина, можчивість у повній мірі залучитися у полі­тичне, економічне, правове та культурне життя суспільства і держави. Обсяг тих прав і свобод, якими особа може користуватися в окремій державі, а також обсяг обов'язків, що покладені на неї цією державою перебуває у прямій залежності від наявності чи відсутності у особи статусу громадянина даної країни. Громадянські і політичні, економіч­ні, соціальні та культурні права і свободи у повному обсязі надаються саме громадянам суверенної держави.

Отже, громадянство є одним із визначальних факторів у характе­ристиці правового становища особи, одним з найважливіших елемен­тів її правового статусу.

Таким чином, громадянином України, як і будь-якої держави, є не кожна людина, яка проживає на її території, підкоряється державній владі, користується правами і виконує обов'язки. Громадянином Укра­їни є лише така людина, яка перебуває в особливих правових зв'язках з Україною — зв'язках, що становлять зміст громадянства.

Зміст громадянства становлять специфічні права та обов'язки - з одного боку особи стосовно держави, а з другого - держави по відно­шенню до особи. Ці права і обов'язки виникають і існують у зв'язку з розповсюдженням на особу юрисдикції держави. Така розповсю- дженість, поряд з іншими факторами, обумовлює набуття особою правосуб'єктності громадянина у повному обсязі, а також охорону її прав і законних інтересів з боку держави.

Таким чином, проблема громадянства є однією з найважливіших проблем державного будівництва, оскільки в даному разі мова йде про зв'язок особи і держави, що знаходить втілення у їхніх взаємних правах та обов'язках.

Згідно із Законом Про громадянство від 18.01.2001 р. (ст. 1), громадянство України являє собою правовий зв'язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їхніх взаємних правах та обов'язках. Правовий зв'язок між особою і державою виникає й існує в силу визнання державою даної особи своїм громадянином. Цей зв'язок проявляється у розповсюдженні суверенітету держави на дану особу. Суверенітет держави розповсюджується на її громадян незалеж­но від місця їхнього перебування - в межах даної країни, чи поза її межами. Тому зв'язок між особою і державою є постійним і стійким.

Отже, громадянство - це стійкий правовий взаємозв'язок між особою і державою, де обидва суб'єкти мають взаємні права та обов'язки.

Взаємні права та обов'язки особи та Української держави перед­бачають, що громадяни України користуються всією повнотою прав і свобод та несуть всі обов'язки перед суспільством і державою, які встановлені у законодавстві України. Відповідно до законодавства громадяни України володіють всією повнотою громадянських, полі­тичних, економічних, соціально-культурних прав і свобод. Вони також несуть всі обов'язки перед суспільством і державою. Це озна­чає, що громадяни мають неухильно виконувати нормативні уста­новлення держави, не порушувати прав і законних інтересів інших суб'єктів права, не завдавати шкоди навколишньому природному середовищу, захищати суверенітет і територіальну цілісність Украї­ни. Держава ж охороняє права і свободи громадян, створює належні умови для реалізації громадянами своїх прав і свобод. Держава забез­печує рівноправність громадян у всіх сферах життєдіяльності нашої країни та захист прав і інтересів громадян як всередині країни так і поза її межами.

Держава відповідальна перед громадянами. Відповідно до Консти­туції України утвердження і забезпечення прав і свобод людини є голо­вним обов'язком держави. (Ст. 3). Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами. (Ст. 25).

В межах України охорону прав громадян здійснюють відповідні органи державної влади, до яких слід віднести Главу держави - Прези­дента України, Верховну Раду України, Уповноваженого Верховної Ради з прав людини. Уряд України та інші органи виконавчої влади, систему органів судової влади, органи Прокуратури України, органи внутрішніх справ та ін. Ці функції здійснюються також органами місцевого самоврядування, іншими інституціями. Захист прав грома­дян України за кордоном здійснюють від імені держави дипломатичні представництва, консульські та інші уповноважені установи та безпо­середньо міністерство закордонних справ України.

Виходячи з викладеного можна дати таке визначення поняттю громадянства:

Громадянство України - це постійний, стійкий правовий зв'язок особи з державою, який базується на юридичному визнанні державою даної особи своїм громадянином, що передбачає поширення на особу всього обсягу встановлених у законодавстві прав, свобод і обов'язків та захист і охорону прав і законних інтересів громадян з боку держави як всередині країни гак і поза її межами.

Звідси, громадянин - це людина, яка взята у її співвідношенні з державою, політичною владою в суспільстві і законом. Таке співвідно­шення базується на державно-правовому визнанні конкретної людини носієм суб'єктивних прав і юридичних обов'язків. Саме правовий зв'язок людини із державою породжує таке її юридичне становище, у силу якого вона користується встановленим у законодавстві країни обсягом прав, свобод та обов'язків, а також може користуватися захис­том держави.^[11]

Правовий статус громадянина суттєво відрізняється від правово­го статусу інших осіб, що проживають на території держави. Причо­му, правовий статус громадянина зберігає свої особливості і в тому випадку, якщо громадянин України постійно, або тимчасово проживає на території іншої держави.

Таким чином, громадянство являє собою правовий стан особи, який обумовлений її правовим зв'язком із Українською державою, що має своїм наслідком виникнення взаємних прав та обов'язків громадян і держави. Саме із громадянством пов'язані найсуттєвіші наслідки для обох сторін розглядуваних правовідносин - обсяг прав, обов'язків та взаємної відповідальності держави і громадянина.

Громадянству, як правовому стану, притаманні певні характе­ристики. Серед них можна виділити такі: по-перше, індивідуальне, документальне, юридичне оформлення громадянс тва кожної людини (паспорт, свідоцтво про народження, або інший, визначений законо­давством документ, який містить вказівку про громадянство людини); по-друге, стійкий характер відносин громадянства; по-третє, двосто­ронній зв'язок між людиною і державою, що проявляється у певному комплексі взаємних прав, обов'язків та відповідальності, який базуєть­ся на визнанні та повазі до гідності, основних прав і свобод людини; по-четверте, розповсюдження на громадянина суверенітету держави, як всередині країни так і поза її межами.

Треба зазначити, що у радянський період, а інколи і зараз грома­дянство визначається не лише як правовий зв'язок, а як політико- правовий зв'язок людини з державою.¹⁵

Як уявляється, таке визначення поняття громадянства не можна визнати достатньо обгрунтованим. Раніше вже зазначалося, що відпо­відно до положень Загальної Декларації прав людини (ст. 15), які втілені у законодавстві України, право на громадянство є невід'ємним правом кожної людини. Крім того, згідно із ст. 15, 24, 25 Конституції України та із Законом Про громадянство не можуть встановлюватись будь-які привілеї чи обмеження в залежності від політичних чи інших переконань громадянина України. Громадянин України не може бути позбавлений громадянства, або права змінити громадянство.

Якщо ж виходити із визначення громадянства, як політико- правового зв'язку людини з державою, то у разі, коли людина пере-

¹⁵ Див. про це Конституционное (государственное) право зарубежных стран М., 1996. — 'Г. 1- С. 125; Конституционное право. Учебник. Отв. ред. А.Е.Козлов - М.: Изд-во БЕК, 1996.-С. 64.

буває у політичній опозиції до держави, не поділяє політики керів­ництва країни, а, отже, втрачає політичний зв'язок з нею, це може бути підставою для того, щоб таку людину не вважати громадяни­ном цієї країни, або підставою для позбавлення її громадянства. Зрозуміло, це суперечить положенням міжнародного права, Україн­ського законодавства та самій ідеї прав людини. Тому, як уявляєть­ся. не можна громадянство розглядати як політичний зв'язок особи з державою і ставити його у залежність від політичних поглядів людини. Отже, громадянство - це, як визначено в Законі Про грома­дянство України саме правовий, а не політико-правовий зв'язок людини з державою.

Громадянство є одним із найважливіших елементів правового статусу людини. Водночас, воно являє собою самостійний консти- туційно-правовий інститут. Правові норми, які становлять зміст інституту громадянства України, містяться у Конституції України (розд. 1, 2 та ін), в Законі України «Про громадянство України» від 18 січня 2001 р. із наступними змінами, у інших нормативно-право- вих актах України, що видаються відповідно до Конституції і назва­ного Закону. Законом про громадянство (ст. 4) передбачено, що коли «міжнародним договором України встановлено інші правила, ніж ті, що містяться у цьому Законі, застосовуються правила міжнародно­го договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Серед норм, які регулюють відносини громадянства України, визначальними є норми Конституції України. Основне місце серед конституційних норм належить нормам, що визначають принци­пи громадянства України. Юридичні норми, що регулюють відно­сини громадянства прийнято поділяти на такі основні групи: 1) норми Конституції, що визначають основні засади громадянства України; 2) норми Закону Про громадянство України, що регулю­ють на основі Конституції порядок визнання, набуття і припинен­ня громадянства України; 3) норми підзаконних актів, що регулю­ють процедурні питання порядку визнання, набуття і припинення громадянства України та інші питання, що безпосередньо пов'язані з громадянством (наприклад порядок отримання свідоцтва про громадянство, тощо.).

§ 2. Принципи громадянства України

Громадянство України, як специфічний правовий зв'язок особи і Української держави, базується на певних принципах, що визначені в Конституції України та законі України Про громадянство України. Принципи, як основні, визначальні ідеї, лежать в основі взаємозв'язків елементів змісту громадянства, взаємовідносин держави і громадяни­на. Вони забезпечують стабільність громадянства, як правового інсти­туту і специфічного правового явища. Поряд з тим, принципи, являють собою один з основних і найважливіших засобів пізнання сутності інституту громадянства.

Основні принципи громадянства України встановлюються в Конституції України. Норми Конституції, які встановлюють прин­ципи громадянства України, як зазначалося, є визначальними серед конституційно-правових норм, що утворюють інститут громадянства. Детальна регламентація основних конституційних принципів здійсню­ється Законом України Про громадянство України та іншими норма­тивно-правовими актами.

В законодавстві України відображені й закріплені такі загаль­ні принципи, на яких базується громадянство України, як - принцип рівності громадянства України; - принцип єдиного громадянства Укра­їни; - принцип гуманізму; - принцип невід'ємності громадянства Укра­їни; принцип збереження Українського громадянства й ін.

В ст. 2 закону України «Про громадянство України» від 18.01.2001. яка називається «принципи законодавства України про громадянство», встановлені і детально регламентовані принципи, на яких ґрунтуються норми Українського законодавства, що регулюють відносини громадян­ства. Передбачено, що законодавство України про громадянство грун­тується на таких принципах: 1) єдиного громадянства - громадянства держави Україна, що виключає можливість існування громадянства адміністративно-територіальних одиниць України. У випадку, коли громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України. Якщо іноземець набув громадянство Украї­ни, то у правових відносинах з Україною він визнається лише грома­дянином України; 2) запобігання виникненню випадків безгромадян- ства; 3) неможливості позбавлення громадянина України громадянства України; 4) визнання права громадянина України на зміну громадян­ства; 5) неможливості автоматичного набуття громадянства України іноземцем чи особою без громадянства внаслідок укладення шлюбу з громадянином України або набуття громадянства України його дружи­ною (чоловіком) та автоматичного припинення громадянства Украї­ни одним з подружжя внаслідок припинення шлюбу або припинення г ромадянства України другим з подружжя: 6) рівності перед законом громадян України незалежно від підстав, порядку і моменту набуття ними громадянства України; 7) збереження громадянства України неза­лежно від місця проживання громадянина України.

Розглянемо детальніше деякі із названих принципів.

Принцип рівності громадянства України полягає в тому, що всі громадяни України є рівними перед законом і мають рівні конституцій­ні права і свободи незалежно від підстав, форм і часу набуття грома­дянства України. Відповідно до ст. 24 Конституції

«не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору II шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічно-

" нового стану, місця проживання,

Таке демократичне положення чинного законодавства грунтуєть­ся на загальновизнаній міжнародно-правовій нормі, що закріплена у Загальній Декларації Прав людини (від 10.12.1948 р.) ст. 2.

Отже, принцип рівності громадянства передбачає необхідність застосування однакових стандартів прав, свобод і обов'язків для всіх громадян України незалежно від будь-яких обставин і ознак. Ні підста­ви, ні час набуття громадянства України не впливають на обсяг прав та свобод громадян, не надають комусь з них прав на особливі привілеї.

Розглядуваний принцип означає також, що всі громадяни є рівними перед законом. Тобто всі громадяни в однаковій мірі зобов'язані додер­жуватися закону, виконувати його вимоги, мають рівне право вико­ристовувати закон в своїх інтересах, а також повинні нести однакову юридичну відповідальність за порушення законодавства.

Наступним принципом громадянства України є принцип єдиного громадянства України. Цей принцип закріплено у Конституції України (ст. 4) та Законі України Про громадянство (ст. 2), відповідно до яких в Україні існує єдине громадянство. Суть цього принципу полягає в тому, що громадянин України не може одночасно мати громадян­ство іншої держави.

Закріплення в Конституції принципу єдиного громадянства Укра­їни є однією з найважливіших засад, яка необхідна для утвердження суверенної Української держави в основі функціонування якої лежать демократичні і правові основи. Розглядуване конституційне положення спрямоване на забезпечення єдиного правового статусу для всіх грома­дян України та однакового правового зв'язку кожного громадянина з державою.

Більшість держав світу виходить із визнання виключності грома­дянства. Відкидаючи інститут подвійного громадянства, законодавець, як правило, встановлює, що особа, яка є громадянином даної держа­ви, не повинна бути одночасно громадянином іншої держави. Проте, у світовій практиці інколи, в результаті колізії норм, які регулюють питання громадянства, можуть виникати ситуації, коли одна і та ж особа визнається громадянином декількох держав. З метою запобігання виникнення таких ситуацій, держави укладають угоди, які спрямовані на скорочення кількості осіб з подвійним громадянством та створення умов, які б запобігали виникненню подвійного громадянства.^[12]

Негативне ставлення багатьох країн до інституту подвійного грома­дянства обумовлюється тим, що цей інститут породжує багато супер­ечностей та законодавчих неузгодженостей. Вони, зокрема, є наслідком різного обсягу прав і свобод, якими особи з подвійним громадянством можуть реально користуватися за місцем проживання та на які вони мають право відповідно до порядку, що діє на їхній етнічній бать­ківщині, громадянами якої вони також визнаються. Тому у практиці міждержавних відносин встановилася тенденція уникати застосування інституту подвійного громадянства. Визнається за доцільне і можливе користуватися ним тільки на основі двосторонніх міждержавних угод.

Із закріпленням в Конституції України принципу єдиного грома­дянства фактично ліквідовано підґрунтя політичних та юридичних колізій, що мають місце у тих країнах, конституціями яких визнається інститут подвійного громадянства. Встановлення розглядуваного прин­ципу в Конституції дає можливість застосовувати юридичні внутріш­ньодержавні механізми захисту прав і свобод громадянина України та поєднувати такі засоби з процедурами захисту прав і законних інтер­есів усіх осіб, які використовуються у міжнародному співтоваристві.^[13]

Принцип гуманізму виступає у різних проявах. Він також базується на нормах міжнародного права, які знайшли своє втілення у законодав­стві нашої держави. Так, відповідно до законодавства право на грома­дянство є невід'ємним правом людини.

Розглядуваний принцип означає, що ніхто не може бути позбав­лений громадянства, або права змінити громадянство. Зазначене положення закріплено у Загальній декларації прав людини (ст. 15) і знайшло своє втілення у Конституції України (ст. 25) та в Законі Украї­ни про громадянство. Це означає, що громадянин України, у будь-який момент вправі змінити своє громадянство за підставами і у порядку, що передбачені законодавством. Так само будь-яка особа може набу­ти громадянство України за підставами і у порядку, що встановлений у законодавстві.

Принцип гуманізму також передбачає, що громадянин України знаходиться під виключною юрисдикцією нашої держави і відпо­відно із ст. 25 Конституції та ст. 9 Закону про громадянство не може бути вигнаний за межі України або виданий іншій державі. Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами - (Конституція ст. 25; Закон Про громадянство ст. 8.). Захист громадян України за межами території України, передбачений як один з основних обов'язків держави, як основоположна норма Конституції. Конституційне, державне право більшості країн зобов'язує державу здійснювати такий захист своїх громадян.

Із обов'язком держави захищати своїх громадян, тісно пов'язане правило про неприпустимість видачі власних громадян іншим держа­вам. Це правило базується на міжнародно-правовій нормі, що містить­ся у Загальній Декларації Прав людини. Проте, положення щодо неви­дачі державою своїх громадян іншим державам має певні обмеження. Таке, зокрема, має місце у сфері кримінального права. Відповід­но до українського законодавства громадянин України, який вчинив злочин за межами України, підлягає кримінальній відповідальності за кримінальним кодексом України. Але це не означає, що такий грома­дянин України не може бути притягнутий у цьому випадку до відпо­відальності за місцем вчинення злочину за кордоном.

В нормах чинного законодавства закріплено і послідовно прово­диться такий важливий принцип, яким є невід'ємність громадянства України. Він проявляється у збереженні за громадянами України укра­їнського громадянства, у пріоритетності громадянства України, у забо­роні позбавлення громадянина України його громадянства, у непри­пустимості вислання громадянина України за межі України. Сутність цього принципу розкривається через відповідні норми законодавства. Згідно із Конституцією України (ст. 25), Закону Про громадянство, право на громадянство є невід'ємним правом людини. Громадянин України не може бути позбавлений громадянства або права змінити громадянство. Громадянин України не може бути вигнаний за межі України або виданий іншій державі.

Проводячи ідею пріоритетності громадянства України Закон про громадянство визначив, що: по-перше - одруження громадянина або громадянки України з особою, яка перебуває в іноземному громадян­стві, або з особою без громадянства, а також розірвання такого шлюбу не змінюють їх громадянства.

Зміна громадянства одним із подружжя громадян України не призводить до зміни громадянства другого з подружжя. По-друге — проживання або тимчасове перебування громадянина України за межа­ми держави не припиняє його громадянства України тощо.

Отже, зазначені та інші норми Закону, у яких втілено принцип збереження громадянства України виходять з утвердження пріорите­ту громадянства України.

Законодавство України гарантує своїм громадянам збереження громадянства за будь-яких обставин та відповідний їх захист з боку держави. Розглядувані норми узгоджуються, зокрема, із Конвенціями: Гіро права дитини, (20.11.1989) Про громадянство одруженої жінки (20.02.1957) В той же час відмічені норми запобігають появі такої кате­горії осіб, якими є особи без громадянства - апатриди, тобто особи, які проживають в Україні, але не є її громадянами і не мають доказів належності до громадянства інших держав. Запобігаючи росту кіль­кості осіб без громадянства, норми Закону Про громадянство Укра­їни втілюють і розвивають положення міжнародного права, зокрема. Конвенції про скорочення безгромадянства (від ЗО серпня 1961 р.). У відповідності з нею будь-яка держава повинна надавати своє грома­дянство особі, що проживає на її території, яка інакше буде мати статус апатриду. Саме тому в Законі Про громадянство передбачено, зокре­ма, що особа, яка народилася на території України від осіб без грома­дянства, які на законних підставах проживають на території України, набуває статус громадянина України; особа, яка народилася за межами України від осіб без громадянства, які постійно на законних підставах проживають на території України, і не набула за народженням грома­дянства іншої держави, є громадянином України.

Такими є основні принципи, на яких ґрунтується інститут грома­дянства України. Вони є одним з найважливіших засобів пізнання сутності розглядуваного конституційно-правового інституту. Зазначе­ні принципи є відносно самостійними і в той же час вони становлять єдину систему засад, що лежать в основі громадянства України. Розу­міння цих принципів розкриває лише одну із сторін проблеми грома­дянства. Для розкриття інших сторін цієї проблеми необхідно розгля­нути питання щодо підстав і порядку набуття громадянства України та його припинення.

§ 3. Підстави набуття громадянства України

Набуття громадянства - це набуття правового зв'язку особи з певною державою.

Одним з перших питань, що виникають при розгляді проблеми громадянства України, як і будь-якої держави, є питання про визначен­ня категорії осіб, які є громадянами України, або іншими словами,- хто визнається громадянином України. Загальноприйнятим у світовій практиці є визнання належності до громадянства тієї чи іншої держа­ви всіх осіб, які на час набрання чинності закону, що регулює питання громадянства, перебували у її громадянстві. Аналогічним чином це питання врегульовано і у законодавстві України.

Відповідно до Закону Про громадянство України, «громадянами України є: 1) усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголо­шення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно прожива­ли на території України; 2) особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соці­ального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» (1636-12) (13 листопада 1991 року) проживали в Україні і не були громадянами інших держав; 3) особи, які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 року і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року органа­ми внутрішніх справ України внесено напис «громадянин України», а також діти таких осіб, які прибули разом з батьками в Україну, якщо на момент прибуття в Україну вони не досягай повноліття; 4) особи, які набули громадянство України відповідно до законів України та міжнародних договорів України.

Таким чином. Закон чітко визначив категорії осіб, які визнаються громадянами України.

Згідно із Законом, громадянами України визнаються всі особи, які набули громадянство України відповідно до законів України та міжна­родних договорів України.

Набуття громадянства України здійснюється за підставами, що визначені у розділі 2 Закону Про громадянство.

Відповідно до ст. 6 Закону громадянство України може насуватися за такими підставами:

«1) за народженням;

2) за територіальним походженням;

3) внаслідок прийняття до громадянства;

4) внаслідок поновлення у громадянстві;

5) внаслідок усиновлення;

6) внаслідок встановлення над дитиною опіки чи піклування;

7) внаслідок встановлення над особою, визнаною судом недієз­датною, опіки;

8) у зв'язку з перебуванням у громадянстві України одного чи обох батьків дитини;

9) внаслідок встановлення батьківства;

10) за іншими підставами, передбаченими міжнародними дого­ворами України.»

Встановлені підстави відповідають інтересам нашої держави та загальновизнаним принципам міжнародного права.

Правове регулювання порядку надання громадянства у різних краї­нах світу має свої характерні особливості. Набуття громадянства часті­ше за все пов'язується із фактом народження людини, або із спеці­альним рішенням уповноважених державних органів. За загальним правилом в законодавстві більшості країн встановлюється порядок набуття громадянства окремо для дітей, що випливає з факту їх наро­дження, та для дорослих.

Громадянство може набуватися через прийняття до громадянства, тобто шляхом натуралізації, та через поновлення у громадянстві, тобто у порядку репатріації, реінтеграції. Крім набуття громадянства зазна­ченими способами в законодавстві може встановлюватися виключний порядок: — колективна натуралізація. — оптація, тобто вибір особою громадянства.

У законодавстві різних країн закріплені такі принципи набуття громадянства, як право крові і право ґрунту.

Принцип права крові - народження від громадян даної держави - передбачає, що дитина, яка народилася від осіб, що є громадянами даної держави, автоматично визнається громадянином цієї держави. Цей принцип закріплено у законодавстві більшості держав.

Принцип права ґрунту означає, що громадянство у даній державі надається будь-якій особі, яка народилася на її території незалежно від громадянства батьків.

Набуття статусу громадянина за правом ґрунту визначаєть­ся як набуття громадянства за народженням. Набуття громадянства за правом крові прийнято визначати як його набуття за походженням.^[14]

Законодавство деяких держав в сучасний період передбачає зміша­ну систему набуття громадянства, за якою принцип права крові поєд­нується з принципом права грунту, (наприклад, у Конституції Бразилії 1988 р.).

Вибір державою того чи іншого принципу набуття громадянства головним чином обумовлюється його політикою у демографічній сфері. Коли держава зацікавлена у швидкому зростанні кількості своїх громадян, то вона закріплює у законодавстві обидва раніше відмічені принципи.

Набуття громадянства за фактом народження - (філіація) - є основною формою отримання особою статусу громадянина держави. У будь-якій країні переважна більшість її громадян отримує такий свій статус саме у зв'язку із народженням.

В нормах законодавства України, що регулюють питання набут­тя громадянства України, поєднується принцип права крові та права ґрунту. Це випливає із аналізу відповідних норм Закону Про громадян­ство України. 'Гак, відповідно до ст. 7 Закону, яка регламентує питан­ня набуття громадянства України за народженням, особа, батьки або один з батьків якої на момент її народження були громадянами Укра­їни, є громадянином України. Якщо особа народилася на території України від осіб без громадянства, які на законних підставах прожи­вають на території України, то вона є громадянином України. Коли ж особа народилася за межами України від осіб без громадянства, які постійно на законних підставах проживають на території України, і при цьому не набула за народженням громадянства іншої держави, то вона є громадянином України. Особа, яка народилася на території України від іноземців, які постійно на законних підставах прожива­ють на території України, і не набула за народженням громадянства жодного з батьків, набуває громадянство України. Особа, яка народи­лася на території України, одному з батьків якої надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, і не набула за народженням громадян­ства жодного з батьків або набула за народженням громадянство того з батьків, якому надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, є громадянином України. Та особа, яка народилася на території Укра­їни від іноземця і особи без громадянства, які постійно на законних підставах проживають на території України, і не набула за народжен­ням громадянства того з батьків, який є іноземцем, є громадянином України. Новонароджена дитина, що знайдена на території України, обоє з батьків якої невідомі (знайда), є громадянином України. Особа, яка має право на набуття громадянства України за народженням, є громадянином України з моменту народження.

Згідно із ст. 8 Закону, що регламентує питання набуття громадян­ства за-територіальним походженням, особа, яка сама або хоча б один з її батьків, дід чи баба, однорідні брат чи сестра народилися або постій­но проживали до 16 липня 1990 року на території, яка стала територі­єю України відповідно до статті 5 Закону України «Про правонаступ- ництво України» (1543-12). а також на інших територіях, що входили до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народ­ної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радян­ської Соціалістичної Республіки (УРСР), і є особою без громадянства або іноземцем, що взяв зобов'язання припинити іноземне громадян­ство. та подала заяву про набуття громадянства України, а також її діти реєструються громадянами України. Дитина, яка народилася чи постійно проживала на території УРСР (або хоча б один з її батьків, дід чи баба народилися чи постійно проживали на територіях, зазначених у частині першій цієї статті) і є особою без громадянства, реєструєть­ся громадянином України за заявою одного з батьків або опікуна чи піклувальника. Дитина, яка народилася на території України від бать­ків, які є іноземцями, і набула за народженням громадянство іншої держави або держав, яке було припинене, реєструється громадянином України за клопотанням одного з батьків або опікуна чи піклувальника.

Датою набуття громадянства України у випадках, передбачених цією статтею, є дата реєстрації набуття особою громадянства України.

Необхідно підкреслити, що зазначені норми Закону ґрунтуються і втілюють положення міжнародного права, щодо скорочення кількості осіб без громадянства.^[15]

Отже, набуття громадянства у зв'язку із народженням має місце в силу самого факту народження людини і не залежить від прояву її волі.

Наступною підставою набуття громадянства України є прийняття до громадянства України, яке визначається як натуралізація або укорі­нення. Натуралізація - це надання органами державної влади країни громадянства зацікавленій особі на її прохання. У світовій практиці натуралізація є найбільш поширеним способом надання громадянства.

За звичай виділяють такі основні види натуралізації: індивідуальну натуралізацію і натуралізацію у наслідок правонаступництва держа­ви. Остання є особливо притаманною для країн так званого «третього світу», хоч у колишніх республіках СРСР після його розпаду практич­но вирішуються ті ж проблеми.

Натуралізація внаслідок правонаступництва держави автоматично виникає у момент утворення нової держави, а не після видання такою державою відповідного законодавчого акту.^[16]

Індивідуальну натуралізацію, в свою чергу, поділяють на нату­ралізацію, що ґрунтується на особистому виборі і натуралізацію внаслідок прийняття закону. В залежності від того, який орган держа­ви уповноважений вирішувати питання громадянства, розрізняють систему законодавчу та систему адміністративну. При законодавчий системі натуралізація здійснюється шляхом видання відповідного закону. При адміністративній системі - за рішенням адміністратив­ного органу.

Зазвичай, особи, які набувають громадянство у порядку натуралі­зації, користуються такими ж правами та несуть ті ж обов'язки що і всі інші громадяни країни.

Надання громадянства у порядку натуралізації має певні особли­вості. Як правило, натуралізація здійснюється на основі вільного воле­виявлення особи. Це має своїм наслідком припинення попереднього громадянства особи. Проте, лише самого волевиявлення особи, що зацікавлена у набутті громадянства, недостатньо. Така особа має відпо­відати вимогам, які визначені у законодавстві країни щодо натуралі­зації.

У законодавстві будь-якої країни передбачаються певні передумови натуралізації. Як правило вимагається: і) досягнення особою повно­ліття; 2) письмова заява особи; 3) володіння мовою країни; 4) ценз осілості, тобто певний мінімум часу проживання особи в країні тощо.

Встановлення тією чи іншою країною певних умов, що є обов'язковими для набуття її громадянства, у світовій практиці визна­ється цілком правомірним. Право встановлювати ті чи інші цензи та умови натуралізації передбачено, зокрема, Конвенцією про скорочен­ня безгромадянства. Метою встановлення кола певних вимог натура­лізації є прагнення захистити інтереси даної держави та забезпечити нормальне входження в нове суспільство людини, яка набуває грома­дянство.

Набуття громадянства України в наслідок прийняття до громадян­ства регламентується у ст. 9 Закону про громадянство. Згідно із цією статтею

«Іноземець або особа без громадянства можуть бути за їх клопо­таннями прийняті до громадянства України.»

У законодавстві України визначено ряд вимог та умов, які є обов'язковими для прийняття особи до громадянства України. Відпо­відно до ст. 9 Закону Про громадянство, ум о в сім и прийняття особи до громадянства України є такі:

1) Визнання і дотримання Конституції України та законів України;

2) Зобов'язання припинити іноземне громадянство або непере- бування в іноземному громадянстві (для осіб, які були громадянами держав, міжнародні договори України з якими дозволяють особам звертатися для набуття громадянства України за умови, якщо дове­дуть, що вони не є громадянами іншої договірної сторони).

Особи, які є іноземцями, мають взяти зобов'язання припинити іноземне громадянство і подати документ про це, виданий уповноваже­ними органами відповідної держави, до органу, що прийняв документи про прийняття їх до громадянства України, протягом року з моменту прийняття їх до громадянства України.

Якщо особа, маючи всі передбачені законодавством цієї держа­ви підстави для отримання такого документа, з незалежних від неї причин не може його отримати або їй надано статус біженця в Укра­їні чи притулок в Україні, вона подає декларацію про відмову від іноземного громадянства. Це правило не поширюється на осіб, які є громадянами держав, міжнародні договори України з якими дозволяють особам звертатися для набуття громадянства України за умови, якщо доведуть, що вони не є громадянами іншої договір­ної сторони.

Зобов'язання припинити іноземне громадянство не вимагається від іноземців, які є громадянами держав, законодавство яких передбачає автоматичне припинення особами громадянства цих держав одночас­но з набуттям громадянства іншої держави або міжнародні догово­ри України з якими передбачають припинення особами громадянства цих держав одночасно з набуттям громадянства України, а також осіб, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, та осіб без громадянства;

3) Безперервне проживання на законних підставах на території України протягом останніх п'яти років.

Ця умова не поширюється на особу, яка перебуває у шлюбі з громадянином України терміном понад два роки та постійно прожи­ває в Україні на законних підставах, і на особу, яка постійно прожи­ває в Україні на законних підставах та перебувала з громадянином України понад два роки у шлюбі, який припинився внаслідок його смерті.

Для осіб, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, термін безперервного проживання на законних підставах на території України встановлюється на три роки з моменту надан­ня їм статусу біженця в Україні чи притулку в Україні, а для осіб, які в'їхали в Україну особами без громадянства, - на гри роки з моменту одержання дозволу на проживання в Україні;

4) Отримання дозволу на постійне проживання в Україні.

Ця умова не поширюється на осіб, які мають у паспорті громадя­нина колишнього СРС'Р зразка 1974 року відмітку про постійну або тимчасову прописку на території України, а також на осіб, яким надано статус біженця в Україні або притулок в Україні;

5) Володіння державною мовою або її розуміння в обсязі, достат­ньому для спілкування. Ця у,мова не поширюється на осіб, які мають певні фізичні вади (сліпі, глухі, німі);

6) Наявність законних джерел існування. Ця умова не поширюється на осіб, яким надано статус біженця в Україні або притулок в Україні.

Можливість набуття громадянства України значно полегшуєть­ся для осіб, які мають певні заслуги перед нашою державою. Відпо­відно до наведеної статті Закону «Положення, передбачені пунктами 3-6 частини другої цієї статті, не поширюються на осіб, які мають визначні заслуги перед Україною, і на осіб, прийняття яких до грома­дянства України становить державний інтерес для України.

Крім того, як видно із змісту статті 9, дещо спрощений порядок набуття Українського громадянства встановлений для осіб, які перебу­вають у шлюбі з громадянами України. Це положення чинного законо­давства узгоджується, зокрема, із положеннями Конвенції про грома­дянство одруженої жінки (20.02.1957).

В статті 9 Закону передбачено також, що "Прийняття до громадян­ства України дітей, які проживають в Україні і один з батьків яких або опікун чи піклувальник має дозвіл на постійне проживання в Укра­їні, здійснюється без урахування умов, передбачених пунктами 1, 3—6 частини другої цієї статті.

Стаття 9 Закону встановлює, що Особа, яка набула громадянство України і подала декларацію про відмову від іноземного громадянства, зобов'язується повернути паспорт іноземної держави до уповноваже­них органів цієї держави.

Датою набуття громадянства України у випадках, передбачених цією статтею, є дата видання відповідного Указу Президента України.

У всіх країнах, однією з умов натуралізації є лояльне ставлення до даного режиму. Особам, які вчинили проти нього злочин, грома­дянство, як правило, не надається. В Законі Про громадянство України (ст. 9) визначені обставини, при яких громадянство України не може бути надане. Так до громадянства України не може бути прийнята особа, яка:

1) вчинила злочин проти людства чи здійснювала геноцид;

2) засуджена в Україні до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину (до погашення або зняття судимості):

3) вчинила на території іншої держави діяння, яке визнано законо­давством України тяжким злочином.

Відповідно до ст. 10 Закону Про Громадянство, однією з підстав набуття громадянства є поновлення у громадянстві України, яке прийнято визначати як репатріацію, або реінтеграцію. Цей спосіб набуття громадянства є важливим для особи, яка раніше перебувала у громадянстві України, але за певних обставин втратила його. Закон передбачає, що така особа, за її клопотанням, може бути поновлена у громадянстві України.

Репатріація відрізняється від натуралізації спрощеним порядком набуття громадянства. Порядок здійснення цього способу набуття громадянства України регулюється ст. 10 Закону Про громадянство України. Так, згідно із цією статтею

«Особа, яка після припинення громадянства України не набула іноземного громадянства і подала заяву про поновлення у грома­дянстві України, реєструється громадянином України незалежно від того, проживає вона постійно в Україні чи за кордоном, за відсутнос­ті обставин, передбачених частиною п'ятою статті 9 цього Закону.»

Особа, яка після припинення громадянства України набула іноземне громадянство, повернулася в Україну на постійне проживання, подала заяву про поновлення у громадянстві України, за відсутності підстав, передбачених частиною п'ятою статті 9 цього Закону, реєструється громадянином України. Особа бере зобов'язання припинити іноземне громадянство і подати документ про це, виданий уповноваженим орга­ном відповідної держави, до органу, що прийняв документи про понов­лення її у громадянстві України, протягом року з моменту поновлення її у громадянстві України. Якщо особа, маючи всі передбачені зако­нодавством цієї держави підстави для отримання такого документа, з незалежних від неї причин не може його отримати або їй надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, вона подає декларацію про відмову від іноземного громадянства.

Особа, зазначена у частині другій цієї статті, яка є громадянином держави, міжнародний договір України з якою дозволяє особі звертати­ся для набуття громадянства України, за умови, якщо вона доведе, що не є громадянином іншої договірної сторони, може подати заяву про поновлення у громадянстві України лише після припинення інозем­ного громадянства.

Зобов'язання припинити іноземне громадянство не вимагаєть­ся від громадян держав, законодавство яких передбачає автоматичне припинення особами громадянства цих держав одночасно з набуттям громадянства іншої держави або міжнародні договори України з якими передбачають припинення особами громадянства цих держав одно­часно з набуттям громадянства України, а також від осіб, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, та осіб без громадян­ства.

У громадянстві України не поновлюються особи, які втратили громадянство України на підставі пункту 4 частини першої статті 19 цього Закону.

Датою набуття громадянства України у випадках, передбачених цією статтею, є дата реєстрації набуття особою громадянства України.

Раніше вже було зазначено, що громадянство України може набу- ватися і за інших підстав. Відповідно до законодавства України грома­дянство може набуватися за підставами, передбаченими міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, (ст. 6 Закону Про громадянство України).

Статтею 4 Закону передбачено, що коли міжнародним догово­ром України встановлено інші правила, ніж ті, що містяться у цьому Законі, застосовуються правила міжнародного договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Згідно ж із Ст. 9 Конституції Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Наведені положення чинного законодавства свідчать, що підстава­ми набуття громадянства України можуть бути, зокрема, такі загаль­новизнані форми набуття громадянства, як групове надання грома­дянства, - колективна натуралізація а також вибір громадянства, яке визначається як оптація.

Групове надання громадянства - це наділення громадянством населення певної території у спрощеному порядку, або надання у спрощеному порядку громадянства переселенцям. Це може мати місце у випадку, коли частина території переходить від однієї держа­ви до іншої (трансферт - передача). За таких обставин населення, що проживає на цій території, звичайно користується правом опта­ції, тобто правом вибору громадянства. Кожен може обрати собі нове громадянство, або зберегти попереднє.^[17]

У колишньому СРСР оптація мала місце у відповідністю із Радян- сько-ГІольською угодою про репатріацію від 25 березня 1937 року.

Поряд із зазначеним у світовій практиці оптація застосовується щодо осіб, які мають подвійне громадянство. У разі, коли громадянин якоїсь держави має одночасно і громадянство іншої держави, то йому може надаватися право оптувати якесь одне з них. Можливість застосу­вання оптації у таких випадках передбачається конвенціями про бага- тогромадянство.^[18]

Загально визнано, що оптація, як вибір громадянства особою, яка має більш ніж одне громадянство, є найбільш демократичним і поширеним способом усунення випадків подвійного громадянства, наявність якого створює юридичну невизначеність, а тому, порушує оптимальний режим правового регулювання статусу особи внутріш­ньодержавним правом..

В Законі Про громадянство України визначені види документів, які підтверджують громадянство України. Відповідно до сг. 5 Закону

«Документами, що підтверджують громадянство України, є: 1) паспорт громадянина України; 2) свідоцтво про належність до громадянства України; 3) паспорт громадянина України для виїзду за кордон: 4) тимчасове посвідчення громадянина України; 5) проїз­ний документ дитини; 6) дипломатичний паспорт; 7) службовий паспорт; 8) посвідчення особи моряка; 9) посвідчення члена екіпа­жу; 10) посвідчення особи на повернення в Україну.»

Таким чином, аналіз норм законодавства України, які визначають підстави і регулюють порядок набуття громадянства України свідчить, що в них закріплено змішану систему набу ття громадянства, при якій переважне значення принципу права крові поєднується із застосуван­ням принципу права грунту. Особливо чітко таке поєднання знаходить свій прояв у тих нормах Закону про громадянство України, які регу­люють різноманітні питання набуття громадянства дітьми, та випадків зміни їхнього громадянства.

§ 4. Припинення громадянства України; їіого підстави

З проблемою набуття громадянства тісно пов'язане друге важливе питання, що стосується підстав і порядку припинення громадянства України.

Припинення громадянства - це припинення правового зв'язку особи з певною державою.

У світовій практиці громадянство може припинятися, як прави­ло, за наявності таких підстав: по-перше, правовий зв'язок особи з державою може припинятися внаслідок виходу особи із громадянства за власним бажанням, що визначається як експатріація; по-друге, у ряді країн однією з підстав припинення громадянства є примусове позбав­лення громадянства.

Така підстава припинення громадянства як позбавлення особи громадянства звичайно є санкцією держави по відношенню до особи, яка вчинила протиправні дії. У світовій практиці, такий захід як прави­ло, застосовується лише щодо тих громадян, які набули громадянство у порядку натуралізації і то на протязі порівняно нетривалого часу після натуралізації. Наприклад, Австрійський Закон про громадянство, який допускає позбавлення громадянства натуралізованих громадян, забороняє це робити після спливу 6 років з моменту натуралізації (абз. З параграфу 34 Закону).

Примусове позбавлення громадянства осіб, що набули його в порядку натуралізації, визначається як денатуралізація. Інколи гака підстава, як примусове позбавлення громадянства може застосовувати­ся і щодо осіб, якими воно набуте за народженням. Цей порядок визна­чається як денаціоналізація. За загальним правилом у законодавстві можуть встановлюватися й інші підстави припинення громадянства, воно також може припинятися на підставі міжнародних договорів.

У колишньому СРСР така підстава припинення громадянства як позбавлення особи громадянства була закріплена у законодавстві і застосовувалась на практиці. Інститут позбавлення громадянства був передбачений у Законі «Про громадянство СРСР» 1978 року. Така підстава припинення радянського громадянства могла застосовуватись за рішенням Президії Верховної Ради СРСР у виключних випадках і по відношенню до тих осіб, які вчинили дії, що порочать звання радян­ського громадянина. На практиці ж позбавлення радянського грома­дянства головним чином застосовувалося щодо радянських громадян, які були «не зручними» для того режиму, а отже не бажаних для нього (дисиденти).

Україна, йдучи шляхом втілення у законодавстві нашої держа­ви прогресивних положень міжнародного права, зокрема, засад, що визначені Загальною Декларацією прав людини (стаття 15), відповідно до якої кожна людина має право на громадянство і ніхто не може бути безпідставно позбавлений громадянства, не передбачає такої підстави припинення громадянства.

Аналіз положень чинного законодавства України, які регулю­ють питання припинення громадянства України, свідчить, що в його нормах втілені демократичні засади, які містяться у міжнародно- правових документах. Так відповідно до ст. 15 Загальної деклара­ції прав людини та ст. 8 Конвенції про скорочення безгромадянства кожна людина має право на громадянство, ніхто не може бути довільно позбавлений громадянства.

Це демократичне положення знайшло своє втілення у ст. 25 Конституції України та у преамбулі Закону України Про громадян­ство України відповідно до яких громадянин України не може бути позбавлений громадянства або права змінити громадянство. Таким чином, у законодавстві України встановлюється заборона на позбав­лення громадянина України громадянства. Жоден з органів держави, посадових осіб не можуть таке зробити за будь-яких обставин, оскіль­ки, загальновизнано, що позбавлення людини громадянства суперечить її природнім правам.

Відповідно до законодавства України громадянство може припиня­тися з різних підстав. Припинення громадянства може бути пов'язане з бажанням людини набути громадянство іншої держави, що обумовлює припинення громадянства України. Громадянство може припинятися і в тому випадку, коли громадянин України вчинив дії, що за законо­давством унеможливлюють перебування його в громадянстві України.

Згідно із Конституцією України (ст. 4) Підстави припинення грома­дянства України визначаються законом. Сам перелік підстав, за якими може бути припинено Українське громадянство та порядок його припи­нення визначено у Законі Про громадянство України.

Відповідно до Закону (ст. 17) громадянство України може припиня­тися за такими підставами: 1) внаслідок виходу з громадянства Укра­їни; 2) внаслідок втрати громадянства України; 3) за підставами, перед­баченими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Отже, в законодавстві чітко визначені підстави, за якими може бути припинене українське грома­дянство.

Першою підставою припинення громадянства України, за Зако­ном, є вихід з громадянства. Припинення громадянства за цією підста­вою здійснюється в порядку, передбаченому ст. 18 Закону. Відповідно до цієї статті:

«Громадянин України, який відповідно до чинного законодавства України є таким, що постійно проживає за кордоном, може вийти з громадянства України за його клопотанням. (Частина перша статті 18 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2663-1У (2663-15) від 16.06.2005).» __________

Якщо дитина виїхала разом з батьками на постійне проживання за кордон і батьки виходять з громадянства України, за клопотанням одного з батьків разом з батьками з громадянства України може вийти і дитина.

Якщо один з батьків виїхав разом з дитиною на постійне проживан­ня за кордон і виходить з громадянства України, а другий залишається громадянином України, дитина може вийти з громадянства України разом з тим із батьків, який виходить з громадянства України, за його клопотанням.

Якщо один з батьків виїхав разом з дитиною на постійне прожи­вання за кордон і виходить з громадянства України, а другий є інозем­цем чи особою без громадянства, дитина може вийти з громадянства України разом з тим із батьків, який виходить з громадянства України, за його клопотанням.

Якщо дитина виїхала на постійне проживання за кордон і її батьки вийшли з громадянства України, дитина може вийти з громадянства України за клопотанням одного з батьків.

Якщо дитина виїхала на постійне проживання за кордон з одним із батьків і він вийшов з громадянства України, а другий є громадянином України, дитина може вийти з громадянства України за клопотанням про це того з батьків, який вийшов з громадянства України.

Якщо дитина виїхала на постійне проживання за кордон з одним із батьків і він вийшов з громадянства України, а другий є інозем­цем чи особою без громадянства, дитина може вийти з громадянства України за клопотанням того з батьків, який вийшов з громадянства України,

Дитина, яка відповідно до чинного законодавства України вважа­ється такою, що постійно проживає за кордоном, може вийти з грома­дянства України за клопотанням одного з батьків. (Статтю 18 доповне­но частиною згідно із Законом № 2663-1У (2663-15) від 16.06.2005)

Дитина, яка набула громадянство України за народженням, якщо на момент її народження батьки або хоча б один із них були інозем­цями чи особами без громадянства, може вийти з громадянства Укра­їни за клопотанням одного з батьків незалежно від місця проживання дитини. (Частина дев'ята статті 18 в редакції Закону № 2663-1V (2663- 15) від 16.06.2005)

Дитина, яка усиновлена подружжям, один з якого є громадянином України, а другий є іноземцем, може вийти з громадянства України за клопотанням усиновителя, який є іноземцем.

Дитина, усиновлена іноземцями або особами без громадянства, може вийти з громадянства України за клопотанням одного з усино­вителів.

Вихід з громадянства України допускається, якщо особа набула громадянство іншої держави або отримала документ, виданий уповно­важеними органами іншої держави, про те, що «громадянин України набуде її громадянство, якщо вийде з громадянства України.

Вихід дітей віком від 14 до 18 років з громадянства України може відбуватися лише за їхньою згодою (ст. 18 Закону).

Вихід з громадянства України не допускається, якщо особу, яка клопоче про вихід з громадянства України, в Україні притягнуто як обвинувачену у кримінальній справі або стосовно якої в Україні є обвинувальний вирок суду, що набрав чинності і підлягає виконанню.

Датою припинення громадянства України у випадках, передбаче­них статтею 18 Закону, є дата видання відповідного Указу Президента України.

Зазначені вимоги встановлюються з метою захистити права і закон­ні інтереси громадян України, юридичних осіб та держави в цілому від будь-яких порушень, що можуть виникнути у зв'язку із виходом даної особи з громадянства України. Крім того, вимоги наведеної статті Зако­ну втілює положення Конвенції про скорочення безгромадянства, що спрямовані на зменшення кількості осіб без громадянства. Особі, яка відповідає зазначеним вимогам, не може бути відмовлено у виході із громадянства України.

Таким чином, припинення громадянства України внаслідок виходу з громадянства є результатом вільного волевиявлення особи, яка бажає набути громадянство іншої держави.

Поряд з припиненням громадянства України у зв'язку із бажанням особи набути громадянство іншої держави, воно може бути припине­но також внаслідок його втрати. За певних обставин, коли громадяни­ном України вчинено дії, що порушують законодавство нашої держави, громадянство України може бути втрачене. Отже, наступною підста­вою припинення громадянства України є його втрата. Втрата громадян­ства, як особливий вид його припинення, є санкцією держави стосовно особи, що порушила законодавство.

У Законі Про громадянство України визначено обставини, за яких громадянство України втрачається. Відповідно до статті 19, підстава­ми для втрати громадянства України є:

1) Добровільне набуття громадянином України громадянства іншої держави, якщо на момент такого набуття він досяг повноліття.

Добровільним набуттям громадянства іншої держави вважаються всі випадки, коли громадянин України для набуття громадянства іншої держави повинен був звертатися із заявою чи клопотанням про такр набуття відповідно до порядку, встановленого національним законо­давством держави, громадянство якої набуто.

Не вважаються добровільним набуттям іншого громадянства такі випадки:

а) одночасне набуття дитиною за народженням громадянства Укра­їни та громадянства іншої держави чи держав;

б) набуття дитиною, яка є громадянином України, громадянства своїх усиновителів унаслідок усиновлення її іноземцями;

в) автоматичне набуття громадянином України іншого громадян­ства внаслідок одруження з іноземцем;

г) автоматичне набуття громадянином України, який досяг повноліття, іншого громадянства внаслідок застосування законодавства про грома­дянство іноземної держави, якщо такий громадянин України не отримав документ, що підтверджує наявність у нього громадянства іншої держави;

2) Набуття особою громадянства України на підставі статті 9 цього Закону внаслідок обману, свідомого подання неправдивих відомостей або фальшивих документів;

3) Добровільний вступ на військову службу іншої держави, яка відповідно до законодавства цієї держави не є загальним військовим обов'язком чи альтернативною (невійськовою) службою. (Частина перша статті 19 в редакції Закону № 2663-1V (2663-15) від 16.06.2005)

Положення пунктів 1, 3 частини першої цієї статті не застосову­ються, якщо внаслідок цього громадянин України стане особою без громадянства.

Датою припинення громадянства України у випадках, передбачених цією статтею, є дата видання відповідного указу Президента України.

Отже, лише факту наявності однієї із перелічених у зазначеній статті Закону обставин недостатньо для того, щоб громадянин України визнавався таким, що втратив українське громадянство і набув грома­дянство іноземної держави. Необхідно, щоб був виданий відповідний указ Президента України.

Таким чином, громадянство України незалежно від підстав його І припинення, вважається припиненим з того моменту, коли орган держави, що уповноважений вирішувати питання громадянства Укра­їни прийняв відповідне рішення і видав з такого питання встановле­ний у законодавстві України вид нормативного акту.

§ 5. Порядок вирішення питань громадянства України

Для кожної людини, як набуття так і припинення її громадянства України має своїм наслідком істотні зміни у її правовому становищі.

Значимість цих питань для людини і держави обумовлює потре­бу детальної регламентації у законодавстві самого порядку їхнього розгляду і вирішення.

Основні засади правового регулювання порядку вирішення питань громадянства визначені у Конституції України. Всебічна й детальна регламентація цих питань здійснюється у Законі Про громадянство України та в інших нормативних актах України.

Вирішення всього комплексу питань, що пов'язані із проблема­ми громадянства України, віднесено законодавством до компетен­ції відповідних органів держави - Президента України, Спеціаль­но уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань громадянства і підпорядкованих йому органів. Міністерства закор­донних справ України.

Поиск по сайту: