Тема 4. СПІЛКУВАННЯ ЯК ІНСТРУМЕНТ ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Мета самостійної роботи: сформувати уявлення про слухання та його види, розширити знання про гендерні аспекти спілкування; дослідити спілкування як міжособистісну та міжгрупову взаємодію.

Студент повинен знати:

– види слухання;

– внутрішні та зовнішні перешкоди для ефективного слухання;

– правила спілкування з урахуванням статі комунікантів;

– ознаки та рівні міжособистісного спілкування.

Студент повинен уміти:

– правильно добирати тип слухання;

– враховувати гендерні аспекти при спілкуванні.

Терміни до теми: критичне слухання, емфатичне слухання, нерефлексивне слухання, активне рефлексивне слухання, гендер, міжособистісне спілкування.

Питання для самостійного опрацювання

1. Слухання і його роль у комунікації.

2. Гендерні аспекти спілкування.

3. Спілкування як комунікація, як міжособистісна та міжгрупова взаємодія.

Рекомендована література:

1. Гриценко Т.Б. Етика ділового спілкування: навч. посіб. / [Т. Б. Гриценко, С. П. Гриценко, Т. Д. Іщенко та ін.]. – К.: Центр учбової літератури, 2007 – С. 175–182.

2. Етика ділового спілкування: курс лекцій / Т. К. Чмут, Г. Л. Чайка, М. П. Лукашевич, І. Б. Осечинська. – К.: МАУП, 2003. – 208 с. – (2-ге вид., стереотип.).

3. Погиба Л. Г. Українська мова фахового спрямування: підручник / Л. Г. Погиба, Т. О. Грибіниченко, Л. М. Голіченко. – К.: Кондор‑Видавництво, 2012. – С. 117–122.

4. Шевчук С. В. Українська мова за професійним спрямуванням: підруч. / С. В. Шевчук, І. В. Клименко. – К.: Алерта, 2010. – С. 163–164.

Методичні рекомендації щодо виконання самостійної роботи

1.Перше питання присвячене слуханню та його видам. Спрямоване, критичне слухання передбачає, що учасник спілкування спочатку критично аналізує повідомлення і лише потім намагається його зрозуміти. Такий вид слухання є ефективним, коли обговорюються рішення, проекти, ідеї, підходи, погляди на проблему тощо. Натомість під час обговорення нової інформації критичне слухання є малоперспективним: настанова на відкидання, відторгнення інформації не дозволяє прислухатися до неї, вимагає акцентування лише на тому, що підтверджує небажаність слухання. Унаслідок цього, найцінніше лишається поза увагою, зацікавленість інформацією повністю відсутня, людина втрачає час і лишається незадоволеною.

Застосовуючи емпатичне слухання, учасник ділової взаємодії зосереджується насамперед на «зчитуванні» почуттів, тоді як словам приділяється значно менше уваги. Такий вид слухання є ефективним, якщо мовець викликає у співрозмовника позитивні емоції і навпаки. Емпатичне слухання не передбачає надання порад, повчання, критики, моралізування, оцінювання мовця тощо.

Нерефлексивне слухання передбачає мінімальне втручання в мовлення співрозмовника, але максимальне зосередження на ньому. Вважається ефективним, якщо партнер: 1) має непереборне бажання висловити свою думку, продемонструвати своє ставлення до чогось; 2) прагне обговорити вкрай пекуче питання, він переживає негативні емоції; 3) не може знайти необхідні слова, щоб пояснити те, що його хвилює; 4) непевний у собі, сором’язливий.

Вдаючись до активного рефлексивного слухання, між партнерами з’являється зворотній зв’язок. Про це свідчать: 1) розпитування (пряме звертання до мовця за допомоги різних запитань); 2) перефразування або вербалізація (слухач перефразовує думку мовця, тобто повертає йому суть повідомлення, що він зміг оцінити, наскільки правильно його зрозуміли); 3) відображення почуттів (у методиці відображення почуттів зосереджуються не на змісті повідомлення, а на почуттях, які виражає мовець, емоційній складовій його висловлювання); 4) резюмування (партнер сигналізує мовцю, що його основні думки зрозуміли та сприйняли).

Існують внутрішні та зовнішні перешкоди для ефективного слухання. До внутрішніх належить звичка «думати про щось ще, обмірковувати щось ще». Зовнішніх перешкод значно більше: 1) співрозмовник говорить недостатньо голосно або пошепки; 2) особистісні манери співрозмовника, що відволікають увагу; 3) перешкоди (шум транспортних засобів; ремонтні роботи); 4) надто висока чи низька температура в приміщенні; 5) погана акустика; 6) навколишнє середовище або пейзаж; 7) телефонні дзвінки; 8) акцент співрозмовника, монотонність, надто швидкий або повільний темп мовлення; 9) ліміт часу; 10) надмірна завантаженість на роботі; 11) погана погода тощо.

2. У другому питанні необхідно підкреслити, що гендерний статус учасників спілкування впливає не лише на стратегію і тактику мовленнєвого спілкування, а й на його тональність, стиль, характер. Гендерні пошуки у лінгвістиці зводяться до таких підходів: 1) маніфестація гендеру в стилі спілкування; 2) виявлення особливостей мовлення чоловіків та жінок – мовні гендерні стереотипи; 3) вираження гендеру на різних мовних рівнях: морфологічному, лексичному та текстуальному; 4) тендер і традиції мовленнєвого етикету.

Як засвідчує спостереження за живою мовною практикою, комунікативна поведінка жінок часто експресивна, надто емоційна, не завжди послідовна. Українські жінки значно краще аналізують емоції, настрій людини за мімікою і виразом обличчя, ніж чоловіки. Вони здатні розрізняти не менше десяти емоційних станів співрозмовника: сором, страх, відразу тощо. Чоловіки ж переважно зауважують один стан – антипатію. Жінки здебільшого починають і підтримують розмову, а чоловіки контролюють і спрямовують її, виявляючи зацікавленість (тоді підтакують) або ж бажаючи змінити тему (тоді промовисто мовчать). Жінки в двічі частіше вживають умовну форму, а в п’ять разів – слова, що виражають оцінку повідомлюваного (напевно, очевидно, можливо, сподіваюся, слід гадати, безперечно тощо). Мовленню жінок властиві часті застереження, докладні пояснення, вибачення, незавершеність початих думок.

У зорових контактах теж спостерігається певна відмінність між статями: жінки зазвичай відверто дивляться у вічі співрозмовника, чоловіки прямого погляду уникають. Гендерні особливості спілкування виразно виявляються у компліментах, які традиційно адресують чоловіки жінкам (За М. Стахів).

3. Про міжособистісне спілкування йдеться в третьому питанні. Міжособистісне спілкування – комунікація між двома особами, що ґрунтується на особистісно сформованих засадах комунікантів. Міжособистісне спілкування має такі ознаки: 1) неповторність взаємодії в межах комунікативного акту; 2) взаємозалежність учасників; 3) взаємне з’ясування особистих стосунків; 4) пошук спільної вигоди; 5) наявність спільних знань; 6) особистісні засади спілкування.

Міжособистісне спілкування (залежно від мети, соціальних і психологічних дистанцій) має такі рівні: 1) ритуальний (соціально-рольовий); мета спілкування – виконання очікуваної ролі; 2) діловий (маніпулятивний); метою є організація спільної діяльності; 3) інтимно-особистісний; мета – задоволення потреби в розумінні, співчутті, співпереживанні.

Поиск по сайту: