Тема 6. КУЛЬТУРА УСНОГО ФАХОВОГО СПІЛКУВАННЯ

Мета самостійної роботи: розкрити значення та роль різних способів впливу на людей під час безпосереднього спілкування; ознайомитися з поняттям співбесіди, з’ясувати особливості підготовки до неї, роз’яснити етапи проведення; відпрацювати навички спілкування телефоном.

Студент повинен знати:

– способи впливу на людей під час спілкування;

– визначення поняття «співбесіда»;

– етапи проведення співбесіди;

– особливості підготовки до співбесіди;

– правила спілкування телефоном.

Студент повинен уміти:

– використовувати найбільш доцільні способи впливу на людей під час спілкування;

– підготуватися до співбесіди;

– правильно відповідати на запитання рекрутера;

– провести телефонну розмову.

Терміни до теми: доведення, переконування, умовляння, навіювання, наказ, прохання, примус; співбесіда; телефонна розмова.

Питання для самостійного опрацювання

1. Способи впливу на людей під час безпосереднього спілкування.

2. Співбесіда з роботодавцем.

3. Етикет телефонної розмови.

Рекомендована література:

1. Гриценко Т.Б. Етика ділового спілкування: навч. посіб. / [Т. Б. Гриценко, С. П. Гриценко, Т. Д. Іщенко та ін.]. – К.: Центр учбової літератури, 2007 – С. 102–109; 229–236.

2. Мацюк З. Українська мова професійного спілкування: [навч. посіб.] / З. Мацюк, Н. Станкевич. – К.: Каравела, 2008. – С. 81–109.

3. Погиба Л. Г. Українська мова фахового спрямування: підручник / Л. Г. Погиба, Т. О. Грибіниченко, Л. М. Голіченко. – К.: Кондор‑Видавництво, 2012. – С. 191–192.

4. Шевчук С. В. Українська мова за професійним спрямуванням: підруч. / С. В. Шевчук, І. В. Клименко. – К.: Алерта, 2010. – С. 219–227.

Методичні рекомендації щодо виконання самостійної роботи

1. У першому питанні окреслюються способи впливу на людей під час безпосереднього спілкування. Завдання мовного впливу полягає в тому, щоб змінити поведінку або думку співрозмовника чи співрозмовників так як це потрібно тому, хто говорить. Існують такі основні способи мовного впливу на іншу людину:

1) доведення – використання аргументів, які підтверджують правильність тези; досягається за допомогою фраз на кшталт «по-перше, по-друге...». Водночас логіка ефективна не для всіх (людей, які мислять логічно, лише 2%) і не завжди (у деяких комунікативних ситуаціях емоції пригнічують логіку).

2) переконування – навіювання співрозмовнику впевненості, що істина доведена. Використовуються логіка й емоційний тиск: «По-перше..., по-друге.... Повір, так воно й є! Це дійсно так! Інші думають так само. Я це точно знаю!». Фактично це спроба нав’язати свою думку співрозмовнику.

3) умовляння – емоційне переконування співрозмовника відмовитись від власної думки на користь іншої. Здійснюється дуже емоційно, інтенсивно. Найчастіше має форму багаторазового повторення прохання чи пропозиції: «Ну, будь ласка,... ну зроби це для мене... це ж тобі нічого не варто... я буду дуже тобі вдячний... я тобі теж зроблю таку послугу, якщо ти коли-небудь попросиш...... ну, будь ласка,... ну дуже прошу...».

4) навіювання – співрозмовника змушують просто повірити в те, що йому говорять, без обмірковування, без критичного аналізу. Ґрунтується на сильному психологічному, емоційному тиску, часто – на авторитеті співрозмовника.

5) наказ – людину змушують виконати що-небудь, використовуючи її залежність від посадової особи, соціального стану тощо без жодного пояснення чи мотивування розпорядження. Є ефективним у стосунках з підлеглими, молодшими за віком тощо, але не в стосунках рівних за соціальною ієрархією.

6) прохання – підштовхування співрозмовника зробити що-небудь в інтересах того, хто говорить, керуючись позитивним ставленням до того, хто говорить. Ефективність прохання більша, ніж наказу, але існують численні комунікативні бар’єри, що обмежують можливість його застосування.

7) примус – змушування людини зробити що-небудь проти її волі. Ґрунтується на тиску, погрозах, вербальній агресії, апеляції до тяжких наслідків для співрозмовника або на демонстрації грубої сили.

2. Друге питання присвячене співбесіді з роботодавцем або рекрутером. Співбесіда – особиста або телефонна розмова одного чи кількох офіційних представників з особами, які бажають влаштуватися на роботу.

Готуючись до співбесіди: 1) дізнайтеся якомога більше про організацію, де хотіли б працювати, а також про посаду та функціональні обов’язки; 2) підготуйте всі необхідні документи (резюме, копії дипломів, свідоцтв тощо); 3) сплануйте необхідний час як для проходження співбесіди, так і для того, щоб вчасно дістатися до місця співбесіди; 4) подбайте про одяг (діловий стиль); 5) підготуйте відповіді на можливі запитання.

Зазвичай співбесіда відбувається в кілька етапів. Спочатку пропонують заповнити анкету, розповісти про досвід роботи, своїх планах на майбутнє. Якщо за всіма формальними ознаками Ви влаштовуєте роботодавця, то Вас запросять на професійну співбесіду з одним чи кількома експертами або запропонують пройти професійне тестування.

Рекомендації: 1) сідайте з роботодавцем на одному рівні, тобто навпроти один одного, обличчям до обличчя; 2) оберіть таку позу, щоб бути трохи повернутим до роботодавця. Поза має бути достатньо відкритою; 3) уважно дивіться на роботодавця, не ховайте погляд; 4) уникайте надмірного жестикулювання; 5) не забувайте про доречні паузи; 6) посмішка збільшує ваші шанси на успіх співбесіди.

Як відповідати на запитання: 1) слухайте запитання до кінця, не перебиваючи; 2) намагайтеся демонструвати зацікавленість питанням; 3) відповідайте на запитання лише тоді, якщо впевнені, що правильно його зрозуміли; якщо вагаєтеся, то краще запитати: «Чи правильно я Вас зрозумів? Вас цікавить…?»; 4) ваша відповідь не повинна тривати понад 2-3 хвилини; якщо питання складне, то відповідайте на нього коротко, але наголосіть, що за потреби можете дати розгорнуту відповідь; 5) не забувайте про суть запитання; 6) не говоріть дуже тихо або навпаки голосно.

3. Опрацьовуючи третє питання, слід підкреслити, що спілкування телефоном допомагає оперативно вирішувати питання та проблеми, оскільки зникає необхідність надсилати листи, факси, їздити у відрядження для з’ясування виробничих моментів. Телефоном повідомляються розпорядження, накази, прохання. Часто саме телефонна розмова є першим етапом ділових перемовин.

Телефонна розмова, на відміну від ділового листа, має суттєву перевагу: забезпечує неперервний двосторонній обмін інформацією незалежно від відстані між співрозмовниками. Але до ділової телефонної розмови необхідно ретельно готуватися, оскільки невміння виділяти головне, лаконічно, чітко та правильно висловлюватися призводять до втрати робочого часу. Довгі телефонні розмови можуть закріпити за вами статус нудної людини, що негативно вплине на ваш діловий імідж.

У розмові краще уникати розмовних слів на зразок «пока», «давай» тощо, а також специфічних, суто професійних висловів, які співрозмовник може не зрозуміти.

Телефон погіршує недоліки мовлення: швидка чи повільна вимова слів створює труднощі в сприйнятті інформації. Особливо потрібно стежити за вимовою цифрових даних, власних назв, особових імен, приголосних звуків. Назви міст, імена, прізвища, які важко сприймаються на слух, доречно вимовляти по складах.

Попередньо визначається тактика проведення телефонної розмови: складається план розмови, записуються питання, які потрібно вирішити, порядок запитань до співрозмовника. Якщо Вам необхідно обговорити кілька виробничих питань, то необхідно послідовно закінчити попереднє й тільки потім починати обговорення наступного. Це можна зробити за допомоги таких виразів: «Отже, ми домовилися щодо цього питання?», «Чи можу я вважати, що ми домовилися про…?», «Як я вас зрозумів, ми можемо розраховувати на вашу підтримку з цього питання?»

Етикетом ділової телефонної розмови передбачено низку реплік, щоб скоректувати спілкування, наприклад: «Як ви мене чуєте?», «Чи не могли б ви повторити…?», «Вибачте, погано чути», «Перепрошую, я не почув те, що ви сказали».

Розмова з кожної теми повинна завершуватися запитанням, яке потребує однозначної відповіді.

Поиск по сайту: