Стародавня Греція

Гомер (VІІІ ст. до н.е.; “Іліада”, “Одіссея”):

- на міфологічній основі розвиває політичні і правові ідеї;

- Зевс виступає як верховний заступник справедливості, який суворо карає тих, хто творить насильство, необ’єктивний суд;

- порушення справедливості – це не тільки антигромадський, а й антибожественний акт, за який наступає Божа кара.

Піфагор (580-500 рр. до н.е.; писаних творів немає):

- ввів поняття “філософія”;

- розпочав розробку поняття “рівність”;

- законопослушність вважав високою чеснотою, а самі закони – великою цінністю;

- найбільшим злом вважав анархію;

- перевагу серед форм правління віддавав аристократії (правління “кращих і освічених”).

Геракліт (бл. 544-484 рр. до н.е.; “Книга природи”):

- все у світі знаходиться у постійному русі, боротьбі за оновлення;

- відстоював принцип нерівності людей;

- критикував демократію як правління “нерозумних”;

- виступав за писану форму права (закон);

- в основі державного правління має лежати принцип поміркованості.

Демокріт (бл. 460-370 рр. до н.е.; Велика Світобудова”, “Мала Світобудова”):

- визначав людину як суспільну істоту;

- суспільство і держава виникли в результаті діяльності людини;

- інтереси, дії громадян мають бути підпорядковані державі;

- виступав з ідеєю про необхідність громадянської єдності, однодумства усіх громадян держави;

- був прихильником демократії, заперечував монархію;

- ідеалом вважав синтез демократії з таким ладом, де обрані народом правителі були б людьми високого інтелекту і моралі.

Сократ (469-399 рр. до н.е.; писаних праць немає):

- закони є основою держави, без них неможлива моральна організація життя; пов’язував можливість політичної свободи з пануванням розумних справедливих законів;

- розрізняв природне та писане право;

- прихильник такого устрою держави, при якому панують справедливі за своєю природою закони;

- виступає за однодумство громадян, бо без цього неможливе ефективне управління державою;

- виділив такі форми управління державою: царство, тиранія, аристократія, плутократія, демократія;

- першим сформулював концепцію договірних відносин між державою і її громадянами.

Платон (427-347 рр. до н.е.; “Держава”, “Закони”, “Політика”):

- розробив концепцію “ідеальної” держави, яка спирається на поділ праці та різницю між моральними якостями людей; пояснював генезис держави як природне прагнення людей до громадського життя з метою забезпечення потреб для існування й удосконалення. Держава має служити високому ідеалові – наближенню людей до ідеї добра, спокою, щастя. Держава повинна керуватися загальним добром, а не окремими інтересами громадян. В “ідеальній” державі громадяни мають бути поділені на три суспільні стани, кожен з яких повинен жити і виховуватись у своєрідних умовах та володіти власними чеснотами. До першого, найвищого стану належали правителі, які повинні бути філософами (їх чеснотою є мудрість). Другий стан становлять воїни, що дбають про цілісність держави (хоробрість). До третього стану належать ремісники, купці, хлібороби, які здобувають матеріальні засоби для існування (поміркованість). Два перших стани повинні жити за комуністичними принципами – без приватної власності, подружжя, родини, а також мають пройти школу державного виховання.

- громадяни повинні повністю підпорядковувати своє життя державі; основна увага держав повинна зосереджуватися на вихованні, освіті громадян;

- Платон виділяє форми держави за ступенем їхньої досконалості і регресивної лінії розвитку. Найкращою формою правління вважав аристократію. Аристократія – влада кращих, тимократія – влада військових, олігархія – влада багатих, демократія – влада, яка допускає рівність і нівелює ієрархічні вартості людей, тиранія -влада несправедливих і нерозумних людей, котрі захопили її силою. Ідеальна форма державного правління існувала у минулому;

- Вважав, що закон має домінувати над волею всіх людей, а держава, де закони не мають сили, приречена на загибель.

Аристотель (384-322 рр. до н.е.; “Політика”, “Етика”):

- визначав політику як науку про вище благо людини і держави;

- першим назвав людину “політичною істотою”;

- визначив правильні (царська влада, аристократія, політія) і неправильні (тиранія, олігархія, демократія) форми державно-політичного устрою. Найкращою формою держави він вважав політію – помірковану демократію, яка поєднує кращі риси олігархічного й демократичного правління і грунтується на законах. Політія мусить спиратися на середній клас, який підтримував би рівновагу між багатими і убогими;

- першим розділив владу на три гілки;

- розробив питання про громадянство;

- виправдовував рабство.

- трактував державу як об’єднання вільних громадян для здійснення управління справами суспільства.

Полібій (210-123 рр. до н.е.; “Всесвітня історія”):

- розкрив логіку виникнення і змін шести форм держави в межах одного циклу: монархії, аристократії, олігархії, демократії, охлократії, тиранії;

- монархія як єдиновладне правління царя або вождя грунтується на розумі. Розкладаючись, монархія перетворюється в тиранію, а незадоволення тиранією призводить до того, що благородні мужі з допомогою народу встановлюють аристократію. Аристократію поступово перероджується в олігархію, де використовується влада з метою наживи. Народ, незадоволений розкошуванням олігархії, скидає її і встановлює своє правління – демократію. Її спотвореною формою стає охлократія (панування натовпу), за якої домінують беззаконня і свавілля. Натовп, що нездатний управляти, знову обирає собі царя. Для того, щоб подолати круговерть політичних форм, потрібно встановити змішану форму держави, яка б поєднувала монархію, аристократію і демократію.

Поиск по сайту: