АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

У ПОЛІТИЧНОМУ ЖИТТІ СУСПІЛЬСТВА

Читайте также:
  1. БУДІВЛЯ СУСПІЛЬСТВА.
  2. Господарство первісного суспільства.
  3. До інформаційного суспільства.
  4. Економічні потреби суспільства. Закон зростання потреб.
  5. Зміст і структура відносин власності, їх роль в економічному житті суспільства
  6. ІІ. Соціальна структура суспільства. Соціальні групи. Соціальна мобільність.
  7. Місце Осипа Маковеяв літературному житті України
  8. Мова і культура мовлення в житті професійного комунікатора. Комунікативні ознаки культури мови
  9. Мова і культура мовлення в житті професійного комунікатора. Комунікативні ознаки культури мови. Комунікативна професіограма фахівця
  10. Моральні цінності в житті людини та суспільства.
  11. НАРОСТАННЯ КРИЗОВИХ ЯВИЩ У СУСПІЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОМУ,. ПОЛІТИЧНОМУ ТА КУЛЬТУРНОМУ ЖИТТІ
  12. ПОЛІТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ І ПОЛІТИЧНІ ВІДНОСИНИ. КОНФЛІКТИИ ТА КРИЗИ У СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНОМУ ЖИТТІ

 

1. Передумови виникнення демократії.

2. Ознаки сучасного демократизму.

3. Демократичні процедури.

4. Основні види етнічних об’єднань.

5. Національні процеси у сучасному світі.

 

Одним із найважливіших показників зрілості будь-якого суспільства є ступінь його демократизації. У соціальному розвитку демократія постає способом реалізації суперечностей, вдосконалення й гармонізації суспільства.

Демократія – форма державно-політичного устрою суспільства, що грунтується на визнанні народу джерелом влади.

Демократія виникла разом із появою держави, що прийшла на зміну первісній формі організації суспільного життя. Поняття “демократія” зустрічається вперше у працях мислителів Стародавньої Греції (Аристотель визначав демократію як “правління всіх”, на відміну від аристократії – “правління обраних”, а також монархії – “правління одного”).

 

Еволюція демократії:

- рабовласницька демократія передбачала участь у виборах тільки вільних громадян, раби виключалися із системи громадянських відносин;

- за часів феодалізму елементи демократії почали зароджуватись у формі представницьких установ, що обмежували абсолютну владу монархів (парламент у Англії, Генеральні штати у Франції, кортеси в Іспанії, Державна дума в Росії, Військова рада в Запорізькій Січі);

- у період нового часу після ліквідації кріпацтва і скасування феодальних привілеїв сформувався цілий комплекс демократичних інститутів і процедур, більшість із яких використовується і у сучасний період;

- демократія ХХ ст.:

1. “соціалістична демократія” (вважалася вищим типом демократичного устрою суспільства. За часів “тоталітарного соціалізму” сталося не розширення і збагачення змісту демократії, а навпаки – різке його збіднення, звуження і згортання (репресії, обмеження прав і свобод). Розпочатий у роки “хрущовської відлиги” процес демократизації суспільного життя було згорнуто. Дуже непослідовно проводився курс на демократизацію і в період перебудови;

2. західна демократія (побудована на принципі загального виборчого права).

 

Передумови утвердження демократії у суспільстві:

- висока політична культура населення (з іншого боку саме у процесі демократизації така культура формується);



- відповідна зміна соціально-політичних інститутів.

 

Види демократії:

- пряма (безпосередня) – це порядок, за якого рішення ухвалюються на основі безпосереднього і конкретного виявлення волі та думки всіх громадян шляхом участі у підготовці, обговоренні, прийнятті важливих рішень.

- представницька (опосередкована участь громадян у прийнятті рішень шляхом вибору ними в органи влади своїх представників (депутатів), які покликані виражати їхні інтереси).

- плебісцитарна (участь громадян у всіх стадіях політичного процесу обмежена і зводиться до голосування “за” чи “проти” певного законопроекту чи рішення).

 

Ознаки демократії:

1) кожній особі гарантовані громадські і політичні свободи, а індивід сприймається як політична цінність, вища за державу та її інститути;

2) наявність політичного плюралізму:

- суспільно-політичне життя включає багато різних взаємозалежних і водночас автономних соціальних і політичних груп, партій, організацій, ідеї і програми яких постійно перебувають у зіставленні;

- право кожної політичної організації дотримуватися будь-яких поглядів і зобов’язання поважати інші думки;

- політичне суперництво;

- конструктивне опонування різних політичних сил, можливе лише за наявності офіційного визнання опозиції як самостійного політичного інституту й необхідної противаги політичним силам, які стоять при владі.

3) вільні вибори громадянами своїх представників до органів державної влади;

4) відверта критика і зміна керівників держави, якщо вони не виправдали довір’я народу;

5) свобода преси та інших засобів масової інформації;

6) міцний правовий захист громадян від свавілля державних органів, інших політичних структур і посадових осіб;

7) реальне функціонування принципу поділу властей.

 

Принципи демократії:

1) влада більшості (хоча у демократичному суспільстві і більшість і меншість громадян є цілком рівними у своїх правах і свободах);

‡агрузка...

2) плюралізм (дає можливість управляти на основі врахування множинного характеру громадської думки і позицій різних суб’єктів політики. У плюралістичному суспільстві з цією метою меншості надається юридично гарантоване право на опозицію. Якщо тоталітарна держава придушує опозицію, а авторитарна всіляко її обмежує, то в демократичному суспільстві вона є органічним елементом політичного процесу;

3) рівність(за демократії можлива і навіть неминуча соціально-економічна рівність громадян. Однак демократія передбачає лише політичну рівність усіх перед законом, незалежно від соціального і матеріального становища, але не може гарантувати однакового рівня життя);

4) поділ влади (законодавча, виконавча і судова гілки влади відокремлені та достатньо незалежні одна від одної, але вони постійно взаємодіють в процесі формування і здійснення державної політики. В демократичному суспільстві кожна з гілок влади наділена повноваженнями, але кожна з них урівноважує одна одну і не дозволяє жодній з них посісти панівні позиції у суспільстві);

5) виборність (забезпечення вільних виборів. Обмеження у виборчих правах за національною, релігійною, статевою, майновою, професійною та іншими ознаками суперечать природі демократії. Однак у багатьох країнах існує ценз осідлості, згідно з яким право обирати і бути обраним у мають лише ті громадяни, які проживають там упродовж певного часу);

6) гласність (вільний доступ преси і громадськості до інформації про діяльність вищого законодавчого органу. Своєю чергою уряд повинен своєчасно інформувати парламент про діяльність усіх державних структур, про всі напрямки внутрішньої та зовнішньої політики);

7) контроль (відсутність незалежного контролю за діяльністю державних структур і з боку громадськості породжує низку таких негативних явищ як бюрократизм чи корупція).

 

Великою загрозою для демократії є ототожнення її з уседозволеністю та безвідповідальністю. Нерозуміння або ігнорування того, що демократія не може існувати поза законом і над законом, створює реальну небезпеку сповзання суспільства до стихії, анархії, свавілля, влади натовпу (охлократії). Головною силою, що гарантує законність є сильна державна влада.

 

Сучасні концепції демократії:

~ партисипітарна (participate (англ..) – брати участь; набула значного поширення в 1960-1970 рр. Ставлячи своїм завданням всебічну демократизацію суспільства та соціальну емансипацію і самореалізацію особистості, партисипітарна теорія обґрунтовує необхідність участі широких верств населення не лише у виборах своїх представників чи прийнятті рішень на референдумах і плебісцитах, а й участі безпосередньо в політичному процесі – у підготовці, прийнятті та впровадженні в життя владних рішень. Її прихильники вірять у те, що, оскільки людині притаманне раціональне начало, розуміння добра і зла, то громадяни спроможні свідомо приймати розумні рішення. Ірраціоналізм та спонтанність поведінки мас, на що посилаються елітаристи, можуть бути подолані у процесі підвищення освітнього рівня та компетентності народу. Віра в просту людину та її здатність бути творцем політичних рішень лежить у основі партисипітарного підходу. Оскільки в сучасному суспільстві неможливо здійснення прямої демократії у повному обсязі, то необхідно створити політичну систему, яка би поєднувала принципи прямої і представницької демократії. На низовому рівні – у трудовому колективі, закладі освіти, за місцем проживання, низових ланках – має застосовуватися пряме народовладдя. За таких умов відбуватиметься подолання відчуження громадян, розвиток їх громадської активності, забезпечення ефективного контролю за політичними інституціями та посадовими особами. Однак прийняття рішень широким колом непрофесіоналів, які ніколи не контролюють і не несуть за прийняття рішень відповідальності, неминуче призведе до зниження інституційної відповідальності посадових осіб та до зростання небезпеки популістського авторитаризму. Крім того, основна маса населення добровільно не бажає займатися політикою;

 

- елітарна (наголошує на необхідності обмеження участі мас в управлінні суспільством. У будь-якому суспільстві реальна влада має належати політичній еліті, яка розглядається не тільки як група, котрій притаманні необхідні для управління якості, але й як захисник демократичних цінностей, здатний стримувати властиві масам ідеологічний і політичний ірраціоналізм, емоційну неврівноваженість і радикалізм. Народу належить тільки право періодичного, головним чином електорального контролю за складом еліти. Саме такий спосіб управління є реальністю і не варто з цим боротися, а потрібно запроваджувати у політичну практику такі інститути і знаходити такі механізми, які б забезпечили максимальну суспільну ефективність діяльності політичної еліти та її підконтрольність суспільству, сприяли б подоланню тенденцій до її замкнутості, олігархізації, відчуження від мас, формували б відкритість доступу і вступу до еліти представників усіх соціальних верств, можливість своєчасного і якісного її оновлення. Без цього неминуча поява в суспільстві таких негативних явищ, як бюрократизація влади, переважний вплив на політику найпотужніших груп інтересів, наростання авторитарних тенденцій, послаблення легітимності влади внаслідок її відриву від громадян);

 

- плюралістична (за винятком широких, загальносистемних трансформаційних процесів, якими є національно-визвольні рухи, народ не може виступати єдиним суб’єктом політичної дії. Народ є вкрай неоднорідною спільнотою, що складається з груп інтересів, які конкурують між собою. Тому неможливо прийти до єдиного розуміння народного блага, так само як неможливо сформувати “спільну волю”, спрямовану на його досягнення. Тому сучасна демократія не може просто бути владою народу, системою правління на основі його безпосереднього волевиявлення. Вона повинна бути складним механізмом артикуляції, представництва та узгодження інтересів і здійснюватись компетентними людьми, здатними приймати непрості політичні рішення. Призначення демократії полягає в тому, щоб надавати усім групам можливість висловлювати і захищати свої інтереси, запобігати конфліктам, створювати численні незалежні центри політичного впливу та соціальних противаг, які б не допустили узурпації влади наймогутнішими суспільними групами, зокрема й політичною більшістю. Демократія розглядається як форма правління, що забезпечує баланс сил між конфліктуючими економічними, соціальними, етнічними та іншими групами інтересів. Вони визнаються генераторами політики, а держава розглядається як арбітр, що забезпечує баланс інтересів і в такий спосіб здійснює вплив на все суспільство. Головними провідниками впливу груповий інтересів вважаються плюралістичні еліти, що об’єднують найбільш впливових, політично підготовлених і активних представників кожної групи інтересів. Однак держава завжди перебуває під впливом не всіх, а, головним чином, найпотужніших групових інтересів. Крім того, ця концепція не враховує відчуженості мас від політики і суспільних справ через розширення їх участі у прийнятті важливих рішень.

 


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 |


Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.006 сек.)