КОМУНІСТИЧНА ІДЕОЛОГІЯ

Ідея суспільного ладу, за якого всі люди будуть рівноправними трудівниками і власниками суспільного багатства, є давньою мрією людства. Виникнення комунізму як ідейної течії належить до епохи зародження капіталізму, періоду первісного нагромадження капіталу. Комуністична ідеологія ґрунтується на утопічних ідеях Т.Кампанелли, Т.Мора, К.Маркса і Ф.Енгельса, В.Леніна) про такий суспільний лад, де не буде приватної власності, класової нерівності, держави, а люди будуть отримувати за свою працю за потребами.[1]

За вченням Маркса і Енгельса, комунізм – це безкласове суспільство, засноване на засадах колективізму (звідси походить і його назва: communis (лат.) – спільний), суспільній власності на засоби виробництва, планомірному розвиткові, розподілі за потребами. За соціалізму внаслідок недостатньо високого рівня розвитку продуктивних сил розподіл здійснюється за працею. Держава у формі диктатури пролетаріату зберігається лише на нижчій фазі комунізму, а на вищій – відмирає. В соціальному відношенні соціалізм і комунізм різко відрізнялися від тогочасного капіталізму.

Прихильники комуністичної ідеології наголошували, що у майбутньому мають бути повністю знищені не тільки розбіжності між класами, а й національні відмінності.

Провідним класом, який повинен боротися за торжество комунізму вважався робітничий клас, очолюваний партією нового типу із жорсткою регламентацією і ієрархізацією стосунків всередині партії. Сформульовані Марксом і Енгельсом теоретичні положення про комунізм лягли в основу уявлень В.Леніна про нове суспільство. Ґрунтуючись саме на цих положеннях, він керував партією більшовиків під час Жовтневого перевороту 1917 р. Однак при цьому ні В.Ленін, ні партія більшовиків в цілому не мали більш-менш чітких уявлень про конкретні шляхи, засоби і методи побудови соціалізму і комунізму. Твердження про те, що Ленін після перемоги перевороту в Росії розробив чіткий план побудови соціалізму, який передбачав проведення індустріалізації, колективізації і культурної революції, є виданням бажаного за дійсне, бо в жодній його праці про такий план не йдеться. Цим пояснюються експерименти в ході соціалістичного будівництва, дія методом спроб і помилок. Вже нова економічна політика означала деяке повернення до капіталізму. Однак діяльність Сталіна через репресії і голодомори призвела до побудови лише “казарменного соціалізму”. Водночас незаперечними є і його досягнення. В економічно відсталій, аграрній країні в обстановці ворожого оточення у стислі строки було здійснено індустріалізацію, ліквідовано безробіття і масову неписьменність, введено безкоштовну освіту, охорону здоров’я, державне забезпечення житлом. Це сприяло ще білшому поширенню ідей соціалізму і комунізму.

Комуністичний рух поступово став впливовою політичною силою. Особливо зріс його вплив під час другої світової війни, в якій комуністи проявили себе борцями з фашизмом. Однак головна комуністична ідея – ідея соціальної рівності – виявилася не тільки недосяжною, а й утопічною. Скоріше це є той ідеал, до якого можна рухатися, але якого не можна досягти. Ідейна криза комунізму зумовила його політичну кризу на рубежі 1990-х років.

Сучасний комунізм (неокомунізм) визнає конституційні засоби здобуття влади і національний ідеал держави (а в деяких випадках стає на позиції інтернаціоналізму), однак ідеї націоналізації, перерозподілу національного багатства для підтримки соціальної рівності залишаються провідними для цієї ідеології і на сучасному етапі. Сьогодні жодна з комуністичних партій світу не висуває ідей комуністичного будівництва, більшість із них відмовилися від формаційного бачення історії людства й уже перейшли або переходять на соціал-демократичні позиції.

Поиск по сайту: