Німеччина

- Мартін Лютер (1483-1546; “95 тез”, “Про світську владу, якою мірою ми повинні їй підкорятися”, “Про свободу християнства”) заснував німецький протестантизм. Виступав за необхідність проведення церковних реформ з огляду на користолюбство верхівки католицької церкви у торгівлі індульгенціями. Виступав за релігійне життя без церковної організації. Наголошував на необхідності всенародної боротьби з папством під проводом світської влади. Його ідеалом була сильна абсолютна монархія. Проголосив право підданих на незалежні переконання, а у випадку переслідування за них – право на опір.

- Іммануїл Кант (1724-1804; “Ідеї загальної історії з космополітичної точки зору”, “До вічного миру”, “Метафізичні початки вчення про право”) відстоював думку, що державні органи повинні створювати досконалі закони. Політичний устрій і режим держави повинен відповідати принципам права. Держава – це об’єднання багатьох людей, підпорядкованих правовим законам. Мета держави не в піклуванні про матеріальні і соціальні інтереси громадян, а в правовому забезпеченні індивідуальної свободи та захисті приватної власності; право не залежить від суспільних відносин і має своєю основою природний всезагальний закон свободи, що виступає як моральний закон, який повинні поважати всі люди, підпорядковуючись внутрішньому регулятору - моральному обов’язку; пріоритетне місце в системі політичного вчення посідає людина; мета людства – розвиток і здійснення свободи, громадянської рівності й справедливості, створення квітучого громадянського суспільства, тобто досягнення всезагального правового громадянського стану; мета громадянського суспільства – щастя громадян, втілення принципу самоцінності кожної особистості; мета держави – торжество ідеї права; держава повинна стати правовою організацією, де влада належить суверенному народу; форми політичного правління поділяв на деспотичні, автократичні, аристократичні, демократичні й республіканські, віддаючи перевагу автократії у вигляді абсолютної монархії за умов наявності справедливого короля; перехід від абсолютної до конституційної монархії бажаний виключно за умов мирного реформування і дарування народу конституції самим монархом; поділ влади повинен здійснюватися за принципами взаємопідтримки і координації владних гілок, а не за принципами стримувань і противаг; мирне реформування проводить не законодавча, а виконавча влада.

- Георг Вільгельм Фрідріх Гегель (1770-1831; “Енциклопедія філософських наук”, “Історія філософії”, “Філософія історії”, “Філософія права”, “Феноменологія духу”, “Наука логіки”) заклав теоретичні засади концепції громадянського суспільства, яке характеризується системою потреб, правосуддям і корпораціями, ґрунтується на приватній власності й загальній рівності. Головна функція громадянського суспільства, яке у своїх діях повністю покладається на правосуддя, - захист свободи і приватних інтересів громадян. Він розумів громадянське суспільство як систему суспільних інститутів, які виступають посередниками між державою та індивідом і в рамках правових відносин захищають інтереси особи та груп на державному рівні. Ставлення до держави еволюціонувало від думки про необхідність подолання її засилля до підняття держави на рівень ідеалу. У молоді роки відстоював ідею вічного миру, а у зрілі – обґрунтував необхідність війни. Був прихильником спадкової монархії, яка обмежена законами, що дозволяє запобігти деспотизму.

США

- Бенджамін Франклін (1706-1790; співавтор Декларації незалежності США та Конституції США) наприкінці 1760-х років відмовився розглядати Британську імперію як єдине органічне політичне утворення і розвинув ідею home rule, тобто самоуправління північно-американських провінцій, відповідно до якої північно-американські штати й Англія поставали як дві рівноправні й суверенні частини імперії. Вважав, що зовнішня законодавча влада повинна належати місцевим асамблеям і парламенту, а королю відводилася роль посередника між двома владами. Права й свободи американців і жителів метрополії мають регулюватися конституціями, які вони самі схвалили, а у провінціях роль конституції виконують хартії. Усі намагання парламенту поширити свої закони на провінції розглядав як намагання політичної узурпації, при цьому посилався на вчення про право кожного народу на укладання “суспільного договору” та його скасування, якщо він перестав відповідати інтересам підданих. Не будучи прибічником радикальних політичних змін, послідовно відстоював ідею незалежного та гармонійного розвитку своєї країни як “країни праці”, в якій не буде різкої поляризації між багатими і бідними, між розкішшю одних і аскетизмом інших, де люди житимуть в стані “щасливої поміркованості”, де республіканська влада керуватиме всіма матеріальними перевагами і політичними навичками.

- Томас Пейн (1737-1809; “Здоровий глузд”, “Право людини”) виступив за незалежність північноамериканських колоній Англії. Доводив, що боротьба північноамериканських штатів за свою незалежність є природним правом кожного народу; захищав ідеї республіканського самоуправління колоній і критикував недоліки спадкової монархії та напівреспубліканського парламенту метрополії; одним з перших провів різницю між суспільством (громадянством) і державою (правовою); держава є продуктом суспільства й відрізняється від нього як за походженням, так і за завданнями, суспільство створюється нашими потребами, а уряд - нашими недоліками; суспільство в будь-якому становищі є благо, уряд, навіть найкращий, є лише необхідним злом, у гіршому випадку – це зло нестерпне, а якби люди не мали вад і будували свої стосунки на засадах справедливості, то уряди були б непотрібні; відстоював право народу на знищення політичного ладу, котрий не відповідає його інтересам і цілям; політичним ідеалом Пейна була демократична республіка із загальним виборчим правом, широким рівним представництвом; критикував церкву, релігійний фанатизм; вважав, що релігія є знаряддям деспотизму; виступав за пропорційне до прибутків обкладення податками, що могло забезпечити встановлення власності на твердому фундаменті національних інтересів і національному захисті);

- Томас Джефферсон (1743-1826; підготував “Декларацію незалежності США) запропонував ввести систему балансів та стримуючих чинників для врегулювання відносин між різними гілками влади. Відстоював необхідність проведення виборчої реформи, за якою право голосу мало надаватися усім чоловікам, незалежно від майнового стану. Намагався поширити права людини на рабів.

- Александр Гамільтон (1757-1804; “Федераліст” у співавторстві) сформулював політико-економічну концепцію сильної централізованої федеральної влади. Прагнув до зміцнення виконавчої влади. Підтримував думку про поділ народу на правлячу меншість і підпорядковану більшість. У зрілі роки підтримував думку про провідне місце судової влади. Головне призначення держави бачив в охороні приватної власності від народу. Спочатку виступав на захист конституційної монархії; після того, як його вимоги не втілилися у життя, почав наполягати на встановленні довічної президентської влади, надавши президенту необмежених повноважень. На чолі штатів пропонував поставити призначених центральним урядом губернаторів, які б були наділені великою владою, зокрема накладати вето на усі закони штатів; вимагав не включати в конституцію білль про права, наполягав на введенні високого майнового виборчого цензу; вважав, що законодавчий орган повинен складатися з двох палат.

Політичні ідеї

представників утопічного соціалізму XVI-поч. ХІХ ст.:

- Томас Мор (1478-1535; “Утопія”) різко засуджував тодішні англійські соціальні і політичні порядки, головною причиною яких вважав приватну власність. Розглядав суспільство як змову багатих проти бідних. Держава виступає лише знаряддям багатих, яке вони використовують лише для пригнічення простого народу. Сформував ідеал суспільного ладу, за якого існує лише суспільна власність і рівність, жорстка регламентація суспільного життя. Народні збори і сенат повинні обирати правителем одного з кандидатів, висунутих народом. Вищі посадові особи мають вибиратися з числа вчених, які на відміну від інших членів суспільства мали право не працювати).

- Томмазо Кампанелла (1568-1639; “Місто Сонця”, “Політичні афоризми”, “Про царство боже”, “Монархія месії”) висунув ідеал суспільного устрою, заснованого на спільній власності, спільній праці. В його моделі ідеальної держави існує правосуддя, закони “нечисленні, стислі, зрозумілі”. Підкреслював велике значення для життя суспільства духовного єднання в одній монархії, яка б мала позбавити людство від воєн, голоду, епідемій.

- Роберт Оуен (1771-1858) виступав за суспільний устрій без експлуатації людини людиною, за суспільну власність на засоби виробництва, за рівність людей у правах. Головну причину соціальних бід бачив у приватній власності. Розробив проект нового суспільства, основним осередком якого є невелика трудова комуна. У ній поєднуються колективна промислова і сільськогосподарська праця, виробництво і споживання. Члени комуни мають рівні права і обов’язки, між ними встановлюються відносини взаємодопомоги. Виявляється колективне піклування про непрацездатних. Самоврядні комуни мають об’днуватися у федерації спочатку в регіональному, а потім і в міжнародному масштабі. Центральна влада як орган насильства з часом має стати зайвою, поступившись місцем вільній федерації комун. Проект такої комуни намагався втілити в життя.

- Клод Анрі де Рувруа Сен-Сімон (1760-1825; “Листи женевського мешканця до сучасників”, “Про реорганізацію європейського суспільства”, “Про індустріальну систему”) доводив, що суспільство закономірно розвивається по вісхідній лінії. Висунув ідею про закономірність руху суспільства як цілісного організму від нижчих форм до вищих. Вирішальним рушієм суспільного розвитку вважав прогрес знань, науки і техніки. Заперечував революційний шлях перетворень суспільства. Перетворення старого ладу пропонував розпочинати із часткових реформ по усуненню спадкової знаті, викупу землі у власників, які її не обробляють. Після цього варто усунути від влади “непродуктивні класи” і передати керівництво державою в руки талановитих представників “промислового класу”. Виступав за обов′язковість праці для всіх громадян, планування виробництва. Був противником класової боротьби. Вважав, що урядові реформи і моральне виховання суспільства на основі розробленої ним теорії “нового християнства” призведуть до прогресивних перетворень суспільства. Виконавча влада повинна належати палаті депутатів, яка має бути наділена повноваженнями опрацьовувати закони, що стосуватимуться виключно проблем зростання добробуту країни. Економічний уряд повинен замінити політичний уряд.

- Шарль Фур′є (1772-1837; “Трактат про асоціацію”, “Новий господарський соціетарний світ”) виступав за запровадження суспільної власності на засоби виробництва. Вважав ворожим природі людини суспільний стан, який примушує її працювати. Виступав за суспільну форму виробництва на підставі спільної власності та розподіл відповідно до внеску кожного у виробництво. Основною рушійною й організуючою силою суспільства вважав сильну владу, яку на період формування нового суспільства на основі виробничих асоціацій буде репрезентувати держава. Держава повинна примусити робітників і капіталістів до спільних дій по трансформуванню суспільства у виробничі асоціації. Спрямовуюча роль держави по формуванню асоціацій поступово відімре, але сильна влада повинна залишитися. Кошти на формування асоціацій дадуть капіталісти, які будуть їхніми організаторами. Програма Фур′є мала на меті не експропріацію власності, а її кооперування як форму усуспільнення і знищення найманої праці, не боротьбу класів, а асоціацію таланту, праці й капіталу, яка проповідувала примирення антагоністичних інтересів капіталіста та робітника. Тому ідеї Фур′є привертали увагу багатьох його сучасників).

Марксистська концепція політики

Відкидаючи революційний шлях суспільних перетворень і прагнучи виступати від імені всього людства, соціалісти-утопісти заперечували класовий характер своїх вчень. Спираючись на ці вчення німецькі мислителі Карл Маркс і Фрідріх Енгельс відкрито заявили про свою позицію захисту інтересів робітничого класу. Вони поставили за мету з’ясувати умови і вказати шляхи звільнення трудящих від будь-яких форм експлуатації.

Політичні погляди Карла Маркса (1818-1883; “Класова боротьба у Франції з 1848 по 1850 р.”, “Вісімнадцяте брюмера Луї Бонапарта”, “Громадянська війна у Франції”, “Капітал”, “Критика готської програми”, “Маніфест Комуністичної партії” у співавторстві з Енгельсом):

- виступав з ідеєю про вирішальну роль класової боротьби в історичному процесі;

- пов’язував ідею класової боротьби з думкою про роль пролетаріату у цій боротьбі, яка полягала у ліквідації експлуатації, здійсненні соціальної революції, ліквідації класів;

- звів суть держави до диктатури певного класу;

- для здійснення пролетаріатом свого завдання необхідна особлива класова партія, яка перетворила б пролетаріат у самостійну політичну силу. Ця партія має вести безкомпромісну боротьбу з противниками пролетаріату та будь-якими відхиленнями в середині партії.

Політичні погляди Фрідріха Енгельса (1820-1895; “Походження сім’ї, приватної власності і держави”, “Анти-Дюрінг”, “Роль насильства в історії”, “Розвиток соціалізму від утопії до науки”):

- вперше систематично виклав основи історичного матеріалізму;

- висунув думку про походження і еволюцію класів в суспільстві;

- рушійною силою історії вважав класову боротьбу;

- пролетаріат має месіанське призначення і реалізувати його може через політичну революцію насильницького типу;

- суть державної влади – класове панування;

- революція має знищити стару державну владу і створити диктатуру пролетаріату;

- держава потрібна пролетаріату не в інтересах свободи, а в інтересах придушення своїх противників;

- свобода може прийти тоді, коли держава як така перестане існувати.

Загальні положення марксистської політичної теорії

1. Держава існувала не завжди. У первіснообщинному суспільстві, до появи писемності і класів, держави не було. Виникнення держави пояснюється поступовим розподілом праці та привласненням засобів виробництва, що призвело до появи антагоністичних класів;

2. Держава – знаряддя панівного класу, що використовується для підкорення пригноблених класів. Капіталістична держава є інструментом забезпечення панування буржуазії над пролетаріатом. В історії суспільства спостерігаються періоди рівноваги між антагоністичними класами, коли держава набуває незалежності від інтересів панівного класу.

3. Для утримання влади над пригнобленими класами держава використовує три основних засоби, вдаючись до них одночасно або по черзі, залежно від ситуації, - армію, поліцію та бюрократію, котрій властиві такі риси: централізованість, ієрархічність, ритуальність; ідеологію, за допомогою якої приховується реальне гноблення і яка відволікає від думки про будь-який опір йому.

4. Непримиренність антагоністичних класів неминуче призводить до класової боротьби, що є рушієм історії.

5. Основна сила революційного процесу – пролетаріат, якому нічого втрачати, крім власних кайданів. Виборюючи свободу для себе, він тим самим домагається свободи для всього суспільства.

6. Революційне насильство є необхідною умовою переходу до нового суспільного ладу. Марксизм допускав мирний шлях суспільного розвитку лише за умови, що організована сила пролетаріату примушує буржуазію здатися.

7. Для здійснення революційного насильства щодо буржуазії пролетаріат встановлює свою диктатуру. Вона потрібна лише на етапі перехідного періоду (від капіталізму до соціалізму). Після зникнення антагоністичних класів держава відімре, а встановиться самоврядування народу.

8. Заперечення ліберальної демократії з її парламентаризмом і поділом влади, як такої, що створює ілюзію народного представництва, а насправді є лише одним із видів диктатури над працею. Марксисти допускали “буржуазну демократію” тільки в межах, сприятливих для розгортання класової боротьби, проте їхньою головною метою залишається розвал ліберально-демократичної політичної системи та заміна її “тимчасовою” диктатурою пролетаріату з наступною побудовою суспільства комуністичного типу.

Політичні погляди В.І.Леніна (1870-1924; “Імперіалізм як вища стадія капіталізму”, “Держава і революція”, “Дві тактики соціал-демократії в демократичній революції”):

- доповнив і скоригував положення марксизму щодо революційної практики і будівництва більшовицької держави. Намагався довести винятковість марксистського вчення;

- сформулював марксистську (більшовицьку) політичну доктрину, центральне місце в якій відведено питанню про класову боротьбу;

- розробив основні засади класової політики і національного питання (в епоху пролетарських революцій національно-визвольна боротьба народів стає невід′ємною частиною революційного процесу, спрямованого проти імперіалізму; буржуазія прагне до захоплення нових територій і штучно створює протиріччя між націями, загострюючи національне питання. Буржуазному націоналізму робітничий клас протиставляє пролетарський інтернаціоналізм);

- розробив концепцію соціалістичної революції, теорію революційної ситуації (коли верхи не можуть, а низи не хочуть жити по-старому), партії нового типу (побудованій на суворій централізації, партії-авангарду робітничого класу, партії, діяльність якої спрямована на здійснення соціалістичної революції та втілення у життя диктатури пролетаріату), а також стратегію будівництва пролетарської держави;

- відмовився від деяких положень класичного марксизму щодо природно-історичного шляху розвитку суспільства, пріоритету економіки над політикою, тотального усуспільнення виробництва;

- вважав, що захопивши політичну владу, можна створити передумови (які ще не визріли) для побудови нового соціалістичного суспільства; вважав, що соціалізм та комунізм може перемогти в одній країні, економіка якої перебуває не на високому рівні розвитку, наголошував на особливості розвитку Росії, де може перемогти соціалістична революція; висунув думку про соціально-класову структуру суспільства, дав визначення поняття “клас”; був прихильником світової соціалістичної революції;

- для прискорення соціалістичної революції потрібно домогтися поразки своєї країни у війні для зростання злигоднів народних мас, які в такому випадку будуть більше схильні до революційних перетворень;

- поділяв марксистське формаційне розуміння розвитку суспільства, в основу якого покладався класовий принцип; вважав імперіалізм найвищим і останнім етапом капіталізму, край якому буде покладено за допомогою соціалістичної революції;

- розробив положення про нерівномірність економічного розвитку країн за умов капіталізму.

Політичні погляди Й.В.Сталіна (1879-1953; “Марксизм і національне питання”, “Про основи ленінізму”, “До питань ленінізму”):

- вважав, що мета диктатури пролетаріату – в реалізації можливості виховання та загартування пролетаріату, у перевихованні дрібно-буржуазних верств;

- суть диктатури пролетаріату полягає в тому, що це влада “більшості населення над меншістю, держава цієї більшості, вираз її диктатури”;

- вважав, що в умовах перехідного періоду між капіталізмом і комунізмом (в період соціалізму) зростає класова боротьба, оскільки експлуататорські елементи не бажають віддавати владу (це було ідеологічне обґрунтування репресій);

- різко виступав проти політичної опозиції (був організатором масових репресій, в результаті яких постраждали близько 30 млн. чол.); критикував ліберальну демократію; був прибічником посилення державної влади в міру розвитку соціалізму, жорстких методів керування державою, несумісних із мораллю та правом;

- виступав з позицій російського великодержавницького шовінізму проти права націй на самовизначення; вважав за можливе поширити соціалістичну революцію шляхом воєн проти інших країн світу; у зовнішній політиці притримувався принципів таємної дипломатії;

- був прибічником суцільної колективізації сільського господарства; виступав противником приватної власності й успішно знищив на території СРСР приватне сільське господарство та приватні промислові підприємства; виступав за націоналізацію та мілітаризацію промисловості і сільського господарства.

Поиск по сайту: