ВИДИ ГЛОБАЛЬНИХ ПРОБЛЕМ ЛЮДСТВА

До кінця ХХ ст. надзвичайно гостро стояла проблема відвернення третьої світової війни. Провідні країни світу накопичили величезні запаси зброї масового знищення (ядерної, хімічної, бактеріологічної, променевої, інфразвукової, геофізичної, радіологічної, космічної та ін.). Протистояння між СРСР та США у період “холодної війни” кілька разів ставило світ на межу ядерної катастрофи. Здавалося, що наприкінці ХХ-на початку ХХІ ст. ця проблема втратила свою гостроту. Адже протистояння між колишніми ворогами начебто завершилося. Однак, Росія не полишає надії на поновлення статусу наддержави, а США в умовах наростання економічної кризи намагаються вирішити цю проблему шляхом розбудови військово-промислового комплексу, поновлення програми СОІ (Стратегічна оборонна ініціатива).

Останнім часом причиною початку локальних воєн є прихід до влади диктаторських режимів у країнах-агресорах. Диктатори у країнах “третього світу” потребують могутніх збройних сил для здійснення своєї політичної волі. Великою небезпекою є значна кількість зброї, яка звільнилася внаслідок скорочення збройних сил після завершення “холодної війни”, особливо у країнах колишньої Варшавської угоди. Частина цієї зброї (в тому числі й зброї масового знищення) потрапила до рук терористів.

Сьогодні тероризм є проблемою глобального значення, з якою потрібно рахуватися будь-якому уряду як у своїй внутрішній, так і у зовнішній політиці. Наприклад, терористичні акти проти американських громадян призвели до бомбардувань Лівії авіацією США, до введення економічних санкцій проти Ірану. Після терористичних актів у США у вересні 2001 р. протистояння між цією країною та арабським світом ще більш посилилося. Причому згідно з повідомленнями закордонної преси арабські терористи мають можливість застосувати зброю масового знищення, а США готові до нового використання збройних сил у цьому протистоянні. Плани США щодо поновлення війни проти Іраку не принесуть бажаного результату – контролю над нафтовими родовищами, а лише погіршать обстановку у цьому регіоні, оскільки для досягнення контролю потрібно знищити Ірак як суверенну державу, що надзвичайно складно за підтримки режиму Саддама Хусейна багатьма лідерами Близького Сходу. Нова війна на Близькому Сході, ініційована США, лише погіршить ставлення інших народів до цієї країни, до бажання її сучасного керівництва вирішувати проблеми з позиції сили. Тим більще, що Франція, Італія та Росія відверто заявили, що виступатимуть проти нової війни з Іраком і будуть блокувати подібні пропозиції США у діяльності ООН.

Терористичні акції, локальні війни, особисті амбіції політиків, які можуть віддати наказ про застосування зброї під час вирішення того чи іншого конфлікту, становлять величезну небезпеку і можуть привести до початку нової великої війни. Від політиків в сучасних умовах вимагається виваженість у прийнятті рішень, адже від цього нерідко залежить доля людства.

Зміна політичної обстановки призвела до нововведень у планах військових різних країн світу. У жовтні 1999 р. Пентагон увів у дію черговий план ведення ядерної війни, головним завданням якого було пристосувати його до нового стану речей, що виник у світі після завершення “Холодної війни”. На практиці це відбилося у збільшенні кількості цілей на території Китаю та країн “третього світу”, які мають на своєму озброєнні зброю масового знищення (ЗМЗ). На початок 1990-х років військові США визначили, що сучасним типом ворога країни є агресивні сили у регіонах, що розвиваються й мають на озброєнні ЗМЗ. За повідомленнями американської преси у списку цілей 2000 р. опинилися приблизно 2260 об¢ктів на території Росії. Наприкінці “холодної війни” США планували вразити близько 16000 (на 1986 р.) цілей на території СРСР. Згідно з цими даними можна зробити припущення скільки ядерних зарядів (не дивлячись на скорочення озброєнь) знайшли собі останнім часом нові цілі на території країн, чиї політичні режими не до вподоби США. Крім того, новий оберт гонки озброєнь, пов¢язаний із перенесенням її у космос,[4] призведе до нової ескалації напруженості у світі. А протистояння представників різних релігій (мусульман і християн) та цивілізацій (західна і східна) може перетворитися на довготривалий конфлікт. Тому можна вважати, що на початку ХХІ ст. мир став ще менш надійним, ніж сто років тому. Залишається надія, що майбутні покоління, більш розумні й передбачливі, зможуть зберегти планету як єдине ціле.

Залишається важливою й екологічна криза. В минулому це питання мало локальний характер, але в сучасних умовах стало глобальним. Основними проявами екологічної кризи є: забруднення навколишнього середовища (ґрунту, води, атмосфери, космосу), зникнення багатьох видів флори та фауни, нераціональна експлуатація природних ресурсів, які можуть бути повністю вичерпані; знищення озонового шару; накопичення небезпечних відходів; глобальне потепління; збільшення токсичності продуктів харчування. Від початку ХХ ст. кількість вуглекислого газу в атмосфері збільшилася у 10 разів, а кисню – зменшилася у 3 рази. Несприятлива екологічна ситуація погіршується після аварій на АЕС, коли мають місце викиди радіоактивних речовин.

Паливно-енергетична криза спричинена поступовим вичерпанням природних паливно-енергетичних ресурсів. Загальне споживання енергії практично подвоїлося з 1950 по 1965 р. і потроїлося з 1950 по 1972 рік. Ціна на нафту у цей період зросла у 12 разів. Це примушує людство шукати нові джерела енергії, але не всі вони, як показують аварії на атомних електростанціях, безпечні для людської цивілізації.

Демографічна проблема пов¢язана із різким збільшенням кількості населення Землі. Протягом ХХ ст. населення нашої планети збільшилося майже у 3,5 рази. Тому постає проблема харчування людей, адже починаючи з 1970-х років темпи народжуваності перевищують темпи приросту сільськогосподарської продукції. Економічна відсталість багатьох країн світу породжує проблему голоду. Дефіцит на деякі продукти може призвести до постійного підвищення цін, ураховуючи жорстке суперництво за джерела забезпечення. Місцевий приріст населення загрожує призвести до послаблення країн білої раси. За умови, коли біла меншість і надалі володіє значними багатствами поряд з голодним “третім світом”, це стає додатковим приводом до конфліктів і сприяє розповсюдженню міжнародного тероризму. У сучасний період благами цивілізації користуються тільки 5 % населення. Найвищим є рівень життя у нафтових країнах Близького Сходу. У інших державах рівень доходів на душу населення нижчий.

Кожен четвертий житель планети живе у злиднях. За рівнем валового національного продукту на душу населення найнижчі показники мають країни Африки. В таких умовах різко зменшується рівень системи охорони здоров¢я, що призводить до підвищення рівня смертності. За рівнем смертності найгірші показники мають Уганда, Нігер, Ангола Заїр, Росія. Загалом нижчий рівень життя мають мешканці колишніх колоній та напівколоній.

Поглибленню конфліктів сприяє заборгованість бідних країн. Проблему заборгованості намагається вирішити МВФ, який домагається дотримання країнами-боржниками політики суворої економії, а кредиторів схиляє приймати розкладення боргів на триваліший термін. Проте ситуація залишається небезпечною, оскільки дотримання режиму суворої економії в бідних країнах може викликати серйозні революційні заворушення, і, головне, дії МВФ не завжди сприяють відбудові економіки країн-боржників, що призводить до сутичок з представниками МВФ (так було, наприклад, у Китаї, коли представник МВФ був змушений ухилятися від гнилих фруктів незадоволених громадян під час візиту до цієї країни).

Прагнучи скористатися високим рівнем життя розвинутих країн світу, вихідці з бідних країн можуть заполонити багаті держави. Поступово спостерігається значне зростання законних і незаконних міграцій. Тому постає проблема міграції. Імміграція ставить перед країною, що приймає мігрантів, внутрішньополітичні проблеми, коли іммігрантські громади створюють свої національні поселення. Існування “іноземного корпусу” викликає реакцію, і часом бурхливу, місцевого населення: антисемітизм, расизм, ксенофобію, ворожість профспілок до надто покірливих конкурентів. У зовнішній політиці міграція нерідко породжує конфлікти, пов′язані із висилкою іммігрантів іншої країни. Так, у 1975-1976 рр. Алжир вислав з країни 30000 марокканських громадян у відповідь на такі ж дії марокканської сторони у 1973 р. З Гани вислано 100000 іноземців у 1969 р. Нігерія вислала 2 млн. іноземців у 1983 р. У квітні-травні 1985 р. новий Нігерійський уряд виселив іще 700000 ганійців. У цьому ж році з Лівії було вислано 20000 робітників, що походили з Тунісу.

Проблема висилки іммігрантів поглиблює проблему зайнятості населення країни, звідки вони прибули.

В таких умовах почастішали расистські конфлікти. Такий конфлікт вибухнув у квітні 1989 р. між Сенегалом і Мавританією. Варто відзначити й інші численні жорстокості, пов′язані з расизмом: боротьба бірманського уряду проти меншин, зокрема каренів і качинів, боротьба між тутсі і гуту в 1965, 1972 і 1988 рр. в Бурунді (що закінчилася жорстокою різаниною), боротьба цейлонів проти тамілів, погроми у деяких індійських провінціях, боротьба арабів проти ізраїльтян та американців (поступово вона може перетворитися на війну східної цивілізації проти західної).

Криза духовного середовища суспільства має місце внаслідок нав′язування за допомогою засобів масової інформації “масової культури”. “Масова культура” – це сукупність однорідних форм масової участі в культурі, однорідних витворів культури, які вживаються великими і розшарованими групами споживачів. “Масова культура” претендує на охоплення і підкорення культур всього світу. “Масовість” культури породжує конфлікти на національному ґрунті. Такий тип культури вирощено в США. Домінування у культурному обміні продукції США становить загрозу культурним надбанням інших країн і породжує опір “культурному наступові” США.

Поиск по сайту: