Франція. - Жан Боден (1529/30-1596; “Шість книг про республіку”, “Метод легкого вивчення історії”) першим сформулював і обґрунтував поняття державного суверенітету (як

- Жан Боден (1529/30-1596; “Шість книг про республіку”, “Метод легкого вивчення історії”) першим сформулював і обґрунтував поняття державного суверенітету (як незалежної влади на певній території і у міжнародних стосунках). Прихильник насильницької теорії походження держави. Поставив виникнення різних форм держави у залежність від географічного становища, природних умов країни. Найкращою формою правління вважав монархію, обмежену законами.

- Жан Жак Руссо (1712-1778; “Про суспільний договір, або Принципи політичного права”, “Розмірковування про походження та основи нерівності між людьми”, “Судження про вічний мир”) розглядав природний стан як найщасливіший період людства (трактував суспільну угоду як обман бідних багатими, котрі створили для захисту своїх інтересів публічну владу, і тому пропонував таку угоду, за якою окремі індивіди, передаючи свої права спільноті, створеній ними, забезпечують собі громадянські права і свободи; Руссо вважають засновником концепції народного суверенітету, суть якої полягає в тому, що народ є джерелом і носієм державної влади. Суверенність народу є невідчужуваною і неподільною. Руссо критикував прихильників поділу влади. Суверенітет народу здійснюється через участь усіх громадян у законодавчому процесі. Закони, встановлені народом, будуть корисними як для народу в цілому, так і для кожного громадянина зокрема. Руссо заперечував парламентаризм на тій підставі, що парламент відображає інтереси окремих партій і клік, депутати не виражають прямо колективної волі, а є лише уповноваженими для обговорення законів. Заперечував доцільність поділу влади на законодавчу та виконавчу. Вважав шкідливим існування у державі різноманітних асоціативних утворень (церква, політичні партії).

- Шарль Монтеск’є (1712-1778; “Перські листи”, “Розвідки про причини величі та падіння римлян”, “Про дух законів”) виділив три види влади: законодавчу, виконавчу і судову. Принцип поділу влади передбачав, що вона належить різним органам влади, і закон встановлює прерогативи для кожної з гілок влади, кожна гілка влади взаємно обмежує і стримує одна одну (тобто існує механізм стримувань і противаг). Зосередженість влади в руках однієї особи неминуче призводить до загибелі свободи, до зловживань чиновників; головне завдання держави – забезпечити людині як політичні, так і громадянські свободи; був переконаний, що на прийняття законів впливають географічні умови (суворі закони потрібні у південних широтах, де люди розніжені кліматом, у північних – вони войовничі і несхильні до рабства, а тому суворі закони тут недоречні), густота населення, економічний рівень країни, віросповідання. Виокремлював справедливі форми держави (демократію, аристократію і монархію) та неправильну (деспотію); для всіх типів держав потрібні відповідні правові системи (для демократії – закріплення рівності дітей при успадкуванні, заборона накопичення багатств у одних руках; для аристократії – обмеження пишності, щоб не викликати заздрості у бідних; для монархії – збереження великої власності, підтримання дворянства як сили і величі держави; деспотія тримається на страху, свавіллі, і тут закони зайві, бо деспот лише руйнує суспільство); зовнішня політика демократії – мир, монархії – війна; мала республіка гине від рук завойовників, велика монархія дає їм відсіч, але може зогнити зсередини до деспотизму, тому невеликим державам варто об’єднуватися у федерацію.

Поиск по сайту: