ТЕМА 6. ТЕОРІЇ ГРОШЕЙ

Подальше зростання товарного виробництва і обміну, поглиблення суспільного розподілу праці приводить до виділення з товарної маси одного товару, який є еквівалентом усіх інших товарів. Функцію еквівалента на попередніх стадіях розвитку, міг виконувати будь-який товар. На сьогодні вартість всіх товарів виражається лише в одному товарі, який виражає безпосередню еквівалентність втіленої суспільної праці. За гроші як товар, який відіграє роль загального еквівалента, можна одержати будь-який товар.

Економічна наука з самого початку свого виникнення досліджувала природу грошей. Мабуть, немає жодного її напрямку, школи, які б не приділяли цьому питанню значної уваги. Однак і раніше, і те­пер в економічній літературі існує безліч різних визначень сутності гро­шей, які значно відрізняються одне від одного. Під грошима часто розумі­ється все те, що звичайно приймається в обмін на товари і послуги; про­дукт угоди між людьми; товар особливого роду, що виконує роль загаль­ного еквівалента; те, що використовується як гроші. Л. Харріс визначає гроші як "будь-який товар, який функціонує як засіб обігу, лічильна оди­ниця і засіб збереження вартості". Р. Барр пише, що "гроші можуть бути визначені як засіб обміну, загальноприйнятий у даному платіжному спів­товаристві". С. Фішер, Р. Дорнбуш і Р. Шмалензі вважають ключовим мо­ментом у визначенні грошей їх платіжну функцію: "Гроші - загальнови­знаний засіб платежу, який приймається в обмін за товари та послуги, а та­кож при сплаті боргів". Яскравим прикладом суто функціонального підходу в цьому питанні слугує визначення К.Р. Макконнелла і С.Л. Брю: "Гро­ші - це те, що гроші роблять. Усе, що виконує функції грошей, і є гроші". З точки зору поглиблення пізнання суті грошей, усі визначення можна об'єднати в дві великі групи - у відповідності з двома основними підхода­ми: логіко-історичним та функціональним. Перший з них намагається вия­снити сутність грошей через вивчення логіки історії їх розвитку, а другий визначає гроші через їх функціональні форми, не порушуючи питання про їх більш глибшу основу. Але ці два підходи є альтернативні лише історично, в рамках наукових шкіл, які склалися. Тим часом за своєю сутні вони можуть бути об'єднані та доповнювати один одного.

Тому спочатку розглянемо загальну логіку історичного розвитку грошей, що викладена в "Капіталі" К. Маркса, а потім з'ясуємо зміст сучасних грошей, їх функції та особливості.

Появі грошової форми вартості передував тривалий, стихійний процес розвитку товарного обміну, який почався з простої форми вартості. Проста або випадкова форма вартості - означає товарообмін, що від­бувається за формулою Т = Т - це бартерний обмін. Він типовий для пер­ших етапів розвитку ринкових відносин. Розглядаючи еквівалентну форму вартості, К. Маркс відмічає три особливості: 1) споживна вартість стає формою виявлення своєї противаг - вартості; 2) конкретна праця стає формою виявлення своєї противаги абстрактної людської праці; 3) приватна праця стає формою своєї противаги, тобто працею у безпосередньо суспільній формі.

Проста форма вартості з'явилася в період розкладу первісно­общинного ладу й у першу чергу на стику общин. Суспільний поділ праці ще не одержав належного розвитку. І тільки перший його значний прояв - відокремлення пастуших племен від інших створює умови для системати­чного обміну продуктів, а сам обмін набуває життєво важливого значення Для безпосередніх виробників. З'явилася повна або розгорнута форма вар­тості.

Кожна окремо взята країна формує власну грошову систему. Основними характеристиками якої є – грошова маса, масштаб цін, грошові знаки і т.д. Масштаб цін являє собою визначену фіксовану вагову кількість грошо­вого матеріалу (золота, срібла), прийняту в тій або іншій країні як грошової одиниці. Масштаб цін це одиниця виміру маси золота в якості грошей, тобто технічна функція грошей. Ця одиниця встановлюється державою.

На базі паперово-кредитної форми вартості з'являється і розвивається розрахунково-знакова. При цьому заперечуються не тільки товарні гроші, але і грошові знаки у функції засобу обігу. Розрахункові знаки (чеки, певні види білетів, квитанції тощо) вже не обертаються і не є навіть паперовими грошима: вони виступають розрахунковим засобом, свідоцтвом на одер­жання грошей, послуги, товару, продукту та ін. Сам по собі розрахунковий знак не є грошовим, хоча й представляє його в тих чи інших відносинах суб'єктів економічного процесу.

Гроші в процесі їх використання виконують певні функції. Засіб платежу. У цій функції гроші виступають у тому випадку, коли виникає розрив між рухом споживчої вартості і вартості. Інакше кажучи, немає зустрічного руху товарів і грошей за формулою Г-Т або Т-Г.

Засіб збереження вартості, заощадження і нагромадження. В економіці з різних причин, виникає необхідність накопичення вартості й цьому випадку гроші тимчасово заперечуються як купівельний і платі* ний засоби, не виконують функцію засобу обігу і випадають із обігу.

Світові гроші. Виходячи на міжнародну арену, і передусім в світовій торгівлі гроші стали виступати в ролі загального еквіваленту у всесвітньо-господарських зв'язках. У міжнародних розрахунках гроші скидають із себе місцеві форми мо­нети, розмінної монети, знаків вартості, і лише у формі злитків гроші фігуру­ють як світові гроші.

Засіб платежу. В торговельних угодах між країнами товари реалізуються значними оптовими партіями і розрахунки проводились шяхом

перезарахування боргових зобов'язань через банки. Наявне золото перевозилось з однієї країни в іншу тільки в тому випадку, коли борг

погашався взаємними розрахунками.

Інакше кажучи, в ньому реалізовано єдність логічного та історичного. Узагальне­но цей процес може бути поданий у вигляді такої логіко-історичної схеми розвитку товарного обміну:

1.Проста, одинична, або випадкова, форма вартості.

2.Повна, або розгорнута, форма вартості.

3.Загальна форма вартості.
А. Грошово-товарна:

а) грошово-металева;

б) грошово-злиткова;

в) грошово-монетна;
В. Знакова:

а) монетно-знакова;

б) паперово-кредитна;

в) розрахунково-знакова.
С. Ідеальна.

Гроші виконують наступні основні власні функції і підфункції.

1.Міра вартості:

а) засіб вираження вартості;

б) засіб подання одиниці вартості;

2. Засіб обігу:

а) купівельний засіб;

б) засіб платежу;

3. Засіб нагромадження:

а) засіб заощадження;

б) засіб збереження вартості,

у процесі розвитку товарно-грошового обігу виникають різні представники грошей, які реалізують якусь конкретну функцію, підфункцію або їх комбінації. З функції засобу платежу виникають вексель (боргова розписка приватної особи, що містить зобов'язання сплати вказаної суми у певний строк), банкнота (вексель банку), чек (письмове розпорядження про видачу грошей) і ін.

Отже, гроші - особливий товар, який являється єдиним загальним еквівалентом. Оскільки золото стало загальновизнаним втіленням вартості, воно стало виступати свого роду еталоном - вимірником вартості усіх товарів.

Після першої світової війни (починаючи з 1924 р.) в країнах, що мали значні запаси золота (Великобританія, Франція, Японія), був введений золотзлитковий стандарт; в інших країнах, що не мали достатньої кількості золота (Германія, Австрія, Данія і інш.), - зопотодевізний стандарт. При золотозлитковому стандарті банкноти обмінювалися на золото в злитках. Такий обмін здійснювався в основ­ному при погашенні дефіциту платіжного балансу. На початку 30-х років золотий стандарт припинив існування.

Необхідність загального еквівалента пояснюється тим, що на певному етапі розвитку продуктивних сил обмін перетворювався у регулярне явище. Поява загального еквівалента – результат стихійного процесу розвитку обміну. Той продукт, який виступав переважно як товар, тобто вироблявся головним чином для обміну і став відігравати роль загального еквівалента. Коли обмін поширився, вийшов за межі місцевого ринку, виникла необхідність закріплення цієї функції за одним товаром, який і став грошима. Гроші являють собою закінчену форму загального еквівалента, особливий товар, з споживною вартістю якого міцно зрослась еквівалентна форма вартості.

В даній темі варто звернути увагу на суть грошової системи і законів грошового обігу та особливості руху паперових грошей, порушення якого може привести до інфляції. Особлива увага при вивченні теми повинна бути приділена теоретичному фундаменту класичної, марксистської шкіл та монетаризму М.Фрідмена.

Грошові агрегати - частина сучасних грошових засобів, які використовуються для обігу і об'єднують різні боргові зо­бов'язання в залежності від ступеня і характеру їх ліквідності. Ці частини послідовно включають все менш ліквідні компоненти, які можуть служити засобом збереження цінностей.

В різних країнах вся грошова маса ділиться на різні види агрегатів, що в багатьох випадках залежить від рівня розвитку кредитних відносин і грошового ринку. Найбільш розповсюджені три грошові агрегати які на­зиваються МІ, М2 і МЗ. В МІ входять гроші у вузькому розумінні, які володіють найбільшою ліквідністю. В М2 і МЗ включаються, як говориться, "майже гроші" - фінансові (грошові) засоби, призначені для зберігання цінностей.

Для вимірювання компонентів грошової маси використовують грошові агрегати МІ, М2, МЗ, М4.

С (МО) = готівка позабанківською системою;

МІ = С + депозити до запитання, дорожнічеки, інщі чекові депозити;

М2 = МІ + нечекові депозити, дрібні строкові вклади;

МЗ = М2 + крупні строкові вклади, депозитні сертифі­кати;

М4 = МЗ + казначейські облігації,короткострокові дер­жавні зобов'язання, деякі види цінних паперів.

Концепція, відповідно до якої зміни обсягу грошової маси змінюють номінальні параметри та не впливають на реальні величини, отримала назву нейтральності грошей. Згідно з правилом монетаристів, для того, щоб рівень цін був стабільним в еко­номіці і гроші не призводили до порушення макроекономічної рівноваги, держава повинна забезпечити темпи приросту грошової маси відповідно до темпів зростанняВНП.

Таким чином, якщо припустити, щошвидкість обігугрошей - величина незмінна, то з цього рівняння слідує, щопопит на гроші залежить в основному від рівня доходу. Отже, в класичній теорії основним факторомпопиту нагроші розглядається обсяг випуску (доходу).

У кожній країні в певний час складається грошова система. Вона являє собою форму організації грошо­вого обігу, що склалася історично в даній країні і закріплена національним законодавством. Коли функціонування такої системи порушено виникає інфляція.

В залежності від критеріїв розрізняють види інфляції. Один із критеріїв - видимість, очевидність: "відкрита" інфляція виражається безпосередньо в підвищенні рівня цін, тоді як "прихована" може проявлятися у порушенні руху товарів. Далі розрізняють такі види інфляції: "повзуча", коли ціни зростаю до 5% у рік; "галопуюча " приблизно на 10%, "гіперінфляція " - більш ніж на 50% на місяць. Наслідки інфляції різноманітні.

По-перше, - це процес зростання загального рівня цін при незмінни прибутках або коли прибутки зростають більш низькими темпами, ніж ці ни, що неминуче супроводжується зниженням купівельної спроможност' населення, знеціненням вкладів, тобто зниженням рівня життя населення По-друге, інфляція деформує всю валютно-фінансову, кредитну і щ. нову систему держави. Звідси перекіс у всій системі розподільчих відно­син, спотворення уречевленої і грошової форм національного продукту.

По-третє, інфляція, у тій або іншій мірі на руку спекулянтам (вона по­роджує погоню за реальними цінностями, скупку земельних ділянок, не­рухомості, творів мистецтва і т. п.), а також, тим хто взяв раніше кредит і виплачує відсоток по ставках, що склалася в той час. Виграють і ті, хто вчасно не виплачує заробітну плату.

Є два принципових способи відновлення збалансованості грошової і товарної маси: 1) заморозити доходи і збільшити виробництво товарів та послуг (увага споживчому сектору); 2) зменшити грошову масу. Останнє у свою чергу можна здійснити в таких напрямках:

- вилучення з обігу зайвих паперових грошей (дефляція);

- ліквідація старих грошових знаків і випуск нових у меншій кількості
(нуліфікація);

- зміна номінальної вартості грошових знаків з їх обміном по визна­ченому співвідношенню на нові з одночасним перерахуванням цін, тари­фів, заробітної плати (деномінація);

- зменшення обмінного курсу (ціни) грошової одиниці однієї країни до грошової одиниці іншої (девальвація).

- ревальвація - навпроти означає підвищення курсу національної ва­люти стосовно валюти іншої країни.

Метою теми - є визначення історичного процесу виникнення грошей та функціонування законів грошового обігу на різних етапах соціально-економічного розвитку суспільства.

Поиск по сайту: