ТЕМА 11. РИНКОВІ ВІДНОСИНИ В АГРАРНОМУ СЕКТОРІ ЕКОНОМІКИ

Сільське господарство являє собою складну економічну і при­родно-біологічну систему. Це галузь матеріального виробництва, де виробляються життєво необхідні для людини продукти харчу­вання. Процес відтворення в сільському господарстві має свої - особливості. Це пов'язано з тим, що відтворення в ньому ґрунтується на використанні землі, рослин, тварин, тобто на взаємодії Економічна і природно-біологічних законів. Хід відтворення в сіль­ському господарстві передбачає єдність землі, техніки, біології та екології.

Ряд особливостей відтворення в землеробстві пов'язаний із се­зонністю робіт. Вони продовжуються не цілорічне, як в інших галузях.

В сільському господарстві в більшій мірі, ніж в інших галузях, фонди відтворення формуються за рахунок їхньої продукції (на­сіння, корм, тварини). Особливістю є те, що результати вироб­ництва значно відрізняються по роках в залежності від погодно-кліматичних умов. Тому для забезпечення ритмічності виробництва тут особливе значення має утворення резервних фондів.

"Особливістю сільського господарства є і те, що основним засо­бом виробництва є земля. Звідси витікає проблема економічного використання, збереження, відновлення родючості землі.

У сільському господарстві виникають також акціонерні форми організації виробництва, розвиваються фермерські (селянські) гос­подарства. Суть Економічна перетворень полягає в тому, щоб за­безпечити селянам значні можливості для виявлення самостійності, заповзятливості та ініціативи. Це допоможе подолати відчуження сільських трудівників від власності.

Характерною особливістю сільськогосподарського виробництва є оренда землі та наявність рентних відносин. Диференціальна рентa як економічна категорія виражає відносини між тими, хто ви­користовує землю, і землевласником з приводу розподілу і вико­ристання надлишкового додаткового продукту. Він утворюється у сільському господарстві в зв'язку з різницею у родючості та міс­цеположенні земель, а також підвищенням ефективності їх вико­ристання.

Формування і зміцнення агропромислового комплексу відобра­жає об'єктивний процес розвитку продуктивних сил в сільському господарстві і взаємозв'язаних з ним галузях і сферах господар­ської діяльності. Відокремленість їх інтересів стала гальмом ефек­тивного розвитку селянського господарства. Тому виникла необхід­ність поглиблення інтеграційних процесів, створення цілісного гос­подарського механізму, що об'єднує галузі, від яких залежить рівень розвитку сільського господарства.

Агропромисловий комплекс (АПК) - це сукупність галузей, зайнятих виробництвом продукції сільського господарства, її збе­ріганням, переробкою і доведенням до споживача. Таким чином, можна відзначити, що організаційно-господарська структура АПК включає:

1. Галузі промисловості, які постачають сільському господар­ству засоби виробництва, а також галузі, які зайняті виробничо-технічним обслуговуванням.

2. Саме сільське господарство.

3. Галузі, які забезпечують доставку сільськогосподарської про­дукції до споживача (заготівля, переробка, зберігання, транспор­тування, продаж).

4. Інфраструктуру - галузі, які забезпечують загальні умови розвитку АПК, а також життєдіяльності людей (дорожньо-транс­портне господарство, зв'язок, матеріально-технічне постачання, си­стема зберігання, складське господарство та ін.).

Земля є найважливішим фактором виробництва, кіль­кість якого суворо обмежена, в зв'язку з чим пропозиція землі зовсім нееластична. Економічна рента являє собою плату за ко­ристування землею. Величина земельної ренти визначається попи­том на земельні ділянки та іншими факторами. Вона залежить в значній мірі від їх родючості та місцеположення. Рентні платежі товаровиробників виступають як витрати орендарів.

Рента безпосередньо пов'язана з появою і розвитком земельної власності. Вона є економічною формою реалізації земельної влас­ності. Рента існувала ще у рабовласницькому та феодальному су­спільстві. Рента за умов капіталізму докорінно відрізняється від тих відносин, які вона виражала, і форм, у яких існувала в період феодалізму. Зокрема феодальна земельна рента виражала відно­сини між двома класами - поміщиками та селянами-кріпаками і являла собою весь додатковий продукт, який привласнював зем­левласник. За умов капіталізму рента виражає відносини між трьома класами: землевласником, з одного боку, і орендарем - з другого, а також між орендарем і робітником, який наймається працювати на орендованій капіталістом землі.

За умов феодалізму економічною формою реалізації поміщи­цької власності на землю (рента) була панщина, пізніше оброк. продуктами, і, нарешті, той же оброк, але у грошовій формі.

У сільському господарстві розрізняють три види ренти: дифе­ренціальну, абсолютну, монопольну.

Як відомо, земля - основний засіб виробництва у сільському господарстві. Землі кращої та середньої якості вже зайняті сіль­ськогосподарськими підприємствами, що виступають як самостійні товаровиробники. Це породжує монополію на землю як об'єкт гос­подарювання і є причиною існування диференціальної ренти.

Механізм утворення диференціальної ренти обумовлений дією закону вартості за специфічних умов сільськогосподарського ви­робництва. Особливість дії закону вартості у землеробстві полягає в тому, що суспільна вартість сільськогосподарських продуктів ви­значається не середніми умовами виробництва, як це має місце у промисловості, а умовами виробництва на відносно гірших ді­лянках землі, але при суспільне нормальних умовах. Щоб задо­вольнити зростаючі потреби населення на сільськогосподарську продукцію, необхідно залучити до обробки не лише кращі й серед­ні за родючістю землі, а й відносно гірші. Це стосується також земельних ділянок, що розташовані на різних відстанях від місць споживання сільськогосподарських продуктів. Але для цього ви­робництво і реалізація продукції на гірших землях (або найбільш віддалених від ринку) повинні бути економічно вигідними, тобто ціна на продукцію з цих земель повинна забезпечити нормальні умови для розширеного відтворення. Саме ця ціна стає регулюючою на ринку сільськогосподарських товарів. За цих умов на середніх і кращих землях (при єдиній ціні) виникає фіксований додаткорий чистий доход, який перетворюється у диференціальну ренту І.

Отже, диференціальна рента І - це додатковий чистий доход, який утворюється в господарствах, що користуються кращими зем­лями, а також ближче розташовані до ринків збуту продукції, шляхів сполучення. Господарства, що користуються кращими зем­лями, витрачають на одиницю продукції менше праці порівняно з господарствами, що розташовані на гірших ділянках.

Поряд с диференціальною рентою І за певних Економічна умов утворюється диференціальна рента II. Остання є однією з форм надлишкового додаткового продукту, який одержують унаслідок різної продуктивності затрат, що послідовно здійснюються на одній і тій же ділянці землі, тобто внаслідок інтенсифікації землеробства.

Інтенсифікація у сільському господарстві означає збільшення основних виробничих фондів і поточних виробничих затрат на об­робку однієї і тієї ж земельної площі, що супроводжується зро­станням виходу продукції. Ті господарства, які краще забезпечені основними засобами виробництва, мають більше машин, вносять більше добрив і так далі, мають широкі можливості для виконан­ня всього комплексу сільськогосподарських робіт в оптимальні агротехнічні строки, для піднесення культури землеробства і тва­ринництва та їх ефективності,

Вкладення додаткової праці та коштів дає змогу вести госпо­дарства інтенсивніше, виробляти більше продукції на кожному гектарі землі, домогтися вищої продуктивності та рентабельності. Природна родючість все більше доповнюється і змінюється еконо­мічною родючістю грунту, тобто такою, що досягається штучно (напнування грунтів, меліорація тощо).

Таким чином, причиною утворення диференціальної ренти обох внидів є монополія на землю як об'єкт господарювання, що зумов­лює формування суспільної вартості на основі індивідуальної вар­тості продукції, виробленої на гірших земельних ділянках (менш родючих грунтах, з гіршим місцерозташуванням). Умовами утво­рення диференціальної ренти є відмінності у природній родючості грунтів і неоднакове місцерозташування їх щодо ринку збуту сіль­ськогосподарської продукції. Джерело ренти - надлишок додат­кового продукту, що утворюється продуктивнішою землеробською працею на кращих земельних ділянках.

Щодо диференціальної ренти II, яка є наслідком додаткових капіталовкладень, інтенсифікації виробництва, то протягом всього гтроку дії орендного договору її одержує підприємець-орендар, фермер. Коли закінчиться строк дії орендного договору, землевлас­ник врахує, що земельна ділянка внаслідок додаткових затрат має підвищену родючість, приносить збільшений доход. Він примусить орендаря у новому договорі погодитись на підвищену орендну плату»а рахунок диференціальної ренти II. Тому для орендаря вигідно договір про оренду землі укладати на тривалий строк.

Існування абсолютної земельної ренти багатьма економістами заперечується. Дискусія з приводу цієї ренти продовжується і до цього часу.

Світовий досвід показує, що землевласник отримує доход не лише від кращих і середніх земельних ділянок, а й від гірших. Згідно з теорією абсолютної ренти К. Маркса при­чиною її існування є приватна власність на землю. Ця рента утворюється як надлишок суспільної вартості сільськогосподарської продукції над ціною виробництва (затрати виробництва плюс се­редній прибуток). Інакше кажучи, абсолютна рента - це різниця між ринковою вартістю продукції та ціною виробництва. Вона виникає тоді, коли при обмеженні землі як головного засобу вироб­ництва існує і монополія приватної власності на землю. Така мо­нополія існує за умов капіталізму. Вона заважає вільному пере­ливанню капіталу з промисловості у сільське господарство, через що має місце технічне відставання цієї галузі порівняно з промис­ловістю.

На шляху створення такого загального середнього прибутку стала власність на землю, яка заважає вільному застосуванню капіталу в землеробстві. З цієї причини сільськогосподарська продукція продається не за цінами виробництва, а за вартістю, яка містить в собі субстанцію абсо­лютної ренти, тобто надлишок додаткової вартості над середнім прибутком.

Перехід до ринкової економіки передбачає корінну перебудову системи Економічна відносин, яка складаюся в сільському господарстві. Особливе значення при цьому надається цінам. Ціни в таких умовах є вільними. Вони повинні забезпечувати сільськогосподарським підприємствам відшкодування суспільно необхідних затрат праці, стимулювання підвищення якості продукції, зниження собівартості.

Особливе значення в умовах розвитку ринкових відносин належить новим формам господарювання, які забезпечують матеріальні стимули для збільшення виробництва продукції сільського господарства. Серед таких форм перш за все відзначимо колективний підряд. Він має забезпечити тісний зв’язок оплати праці і кінцевих результатів праці колективу, кожного робітника.

За підрядним колективом закріплюється земля, техніка, інші ресурси.

У сільському господарстві виникають також акціонерні товариства, розвиваються фермерські (селянські) господарства. Суть Економічна перетворень полягає в тому, щоб забезпечити селянам значні можливості для виявлення самостійності, заповзятливості та ініціативи. Це допоможе подолати відчуження сільських трудівників від власності.

Особливе місце у темі посідає розгляд рентних відносин: процесу формування та розподілу платежів за землю. Держава будь-якої країни надає підтримку розвитку аграрної сфери, оскільки це галузь виробництва де створюються життево необхідні засоби існування людини та сировина для промислового виробницва.

Метою теми є: вивчення особливостей розвитку аграрної сфери в умовах ринку, та особливості функціонування процесу створення розподілу і перерозподілу прибутку в цій сфері.

Поиск по сайту: