ТЕМА 3. ЕКОНОМІЧНІ ПОТРЕБИ СУСПІЛЬСТВА. ЕКОНОМІЧНІ ІНТЕРЕСИ

Основною проблемою економіки в сучасній економічній теорії вважаєть­ся безмежність людських потреб у світлі обмеженості ресурсів, що можуть бути використані для їх задоволення. Економічна система будь-якої країни світу працює з метою задоволення існуючих у суспільстві на цей час потреб. Задово­лення потреб відбувається шляхом виробництва товарів та послуг, яке неможливе без застосування необхідних для цього ресурсів.

Наявність незадоволених потреб, що залишаються такими через обмеженість ресурсів, виступає сти­мулом для зростання обсягу виробництва товарів та послуг у кожному наступ­ному році. Зростання потужності економіки відбувається за рахунок залучен­ня додаткових ресурсів, більш ефективного їх використання на основі впровадження нових технологій та кращої організації процесу праці. Проте економічне зростання не вирішує суперечність між потребами і ресурсами. Річ в тому, що потреби зростають швидше за можливості їх задовольняти. Виника­ють все нові й нові потреби, їх коло швидко розширюється відповідно з дією об'єктивного економічного закону зростання потреб. Ресурси знову виявля­ються недостатніми з точки зору нових можливостей виробництва і нового рівня потреб суспільства. Таким чином, зростаючі потреби виступають як рушійні сили економічного розвитку суспільства.

Взагалі, в сучасній економічній літературі потребу розглядають як відчут­тя нестачі чого-небудь, як бажання отримання речі чи послуги, за допомогою яких можна позбутися цього відчуття.

Отже, потреби можуть бути дуже різноманітними і залежати від ступеня роз­витку окремої людини та суспільства в цілому.

Потреби класифікують за суб'єктами та за об'єктами. Тобто - хто висту­пає носієм певних потреб та що може виступати засобом задоволення тих чи інших потреб.

За суб'єктами існує два способи класифікації потреб. Згідно з першим потреби поділяють на індивідуальні, колективні та суспільні. Відповідно, носієм індивідуальних потреб виступає окрема людина (індивід), яка відчуває не­обхідність в отриманні їжі, одягу, житла, інформації, уваги з боку оточення і ба­гато іншого. Колективні потреби виникають там, де у певної кількості людей існу­ють спільні інтереси. Це можуть бути потреби в отриманні прибутку від спільної економічної діяльності, потреби у перемозі на виборах певної політичної партії, або потреба у завоюванні першого місця у змаганнях в командних видах спорту. Суспільні потреби - це потреби у гарантуванні національної безпеки країни (по­треба у збройних силах, органах внутрішніх справ і т. ін.), у розробці та втіленні у життя Економічна та соціальних програм розвитку суспільства.

Інший спосіб класифікації потреб за суб'єктами стосується видів потреб, що виникають у суб’єктів економічної діяльності. Тут розрізняють потреби домогосподарства, підприємства та держави. Домогосподарства, що виступають постачальниками ресурсів для підприємств та держави і споживачами резуль­татів виробництва, відповідно, мають потреби у вигідних умовах використан­ня власних ресурсів та у наявності вибору матеріальних і нематеріальних благ і послуг, якими вони користуються. Для підприємств як суб'єктів економічної діяльності найважливішими потребами можуть виступати потреби у зниженні витрат на виробництво продукції, у підвищенні продуктивності праці власних робітників, у кваліфікованому керівництві та інші. До Економічна потреб дер­жави відносяться потреби стабільного економічного зростання, утримання інфляції та безробіття на безпечному рівні, збалансованого державного бюд­жету, наповнення якого забезпечується продуманою податковою політикою і дозволяє державі в повному обсязі фінансувати її економічні програми.

Як уже було сказано, розрізняють потреби і за об’єктами. Так, усі потреби людини можна поділити на фізіологічні і духовні. Фізіологічні потреби пород­жуються необхідністю виживання людини як біологічної істоти.

З другого боку, здатність людини до вищої психічної діяльності виступає підґрунтям форму­вання у неї духовних потреб, що й відрізняє її від усіх інших біологічних істот на Землі. До духовних потреб відносяться потреби у спілкуванні, в отриманні знань, у мистецтві, у творчості.

Усі фізіологічні та духовні потреби можна поділити ще на два види потреб - першочергові та не першочергові.

Першочергові - це потреби, без задоволення яких людина взагалі не може нормально існувати.

Непершочегові - це потреби, що виникають як продовження і розвиток першочергових потреб. Вони також поділяються на фізіологічні та духовні.

Існують і не першочергові духовні потреби. Так, природна для людини потреба у спілкуванні із родичами та друзями, взаємопорозумінні з ними та вста­новленні добрих взаємовідносин може перерости у потребу спілкування із бага­тотисячними аудиторіями, потребу у завоюванні поваги і любові з боку десятків та сотень тисяч незнайомих людей.

Отже, як фізіологічні, так і духовні потреби можуть бути мінімальними (першочерговими) та максимальними (не першочерговими).

Відразу необхідно зазначити, що вищенаведена класифікація потреб за об'єктами є досить умовною та іноді, важкою в застосуванні.

Існують й інші способи класифікації потреб. Однією з найбільш пошире­них в економічній літературі є класифікація потреб за системою відомого американського вченого А. Маслоу. У так званій піраміді потреб Маслоу вони роз­ташовані за ступенем необхідності (нагальності) їх задоволення. В основі цієї піраміди перебувають фізіологічні потреби (голод, спрага, одяг, житло). Дру­гий поверх відведено потребам у безпеці та захисті (надійність доходів, гарантії працевлаштування, особиста безпека, екологічні умови). На третьому поверсі знаходяться соціальні потреби (спілкування, любов, взаєморозуміння). Чет­вертий рівень складають потреби у повазі (самоповага, визнання з боку оточення, суспільне значимий статус). Останній, найвищий поверх піраміди, відве­дено потребам у самовираженні (саморозвиток та самореалізація у творчій праці, мистецтві).

Процес отримання необхідних для задоволення потреб благ - це процес суспільного виробництва, що потребує застосування певних ресурсів. Ресурси, що використовуються в процесі сус­пільного виробництва називають економічними ресурсами.

З точки зору сучасної економічної науки, економічні ресурси — це всі при­родні, людські та вироблені людиною ресурси, що використовуються для ви­робництва товарів та послуг.

До складу матеріальних ресурсів входять “земля” і “капітал”.

На відміну від споживчих товарів, інвестиційні не можуть бути викорис­тані для безпосереднього задоволення людських потреб. Люди не споживають верстати, технологічні лінії та фабричні споруди. Вони лише використовують їх для створення продуктів кінцевого споживання в процесі виробництва (виробничого споживання).

Особистим чинником процесу виробництва виступають людські ресурси: праця та підприємницькі здібності.

Праця - це всі фізичні та розумові здібності людей, які застосовуються у виробництві товарів і послуг (за винятком підприємницьких здібностей).

Як окремий економічний ресурс у сучасній науковій літературі прийнято розглядати підприємницькі здібності.

Підприємницькі здібності - це особливий людський ресурс, необхідний в умовах ринкової економіки для поєднання усіх інших ресурсів (землі, капіта­лу і праці) у єдиному процесі виробництва товарів і послуг. Справді, наявність в умовах ринку необхідних природних ресурсів, засобів виробництва та гото­вих до праці людей - не означає неодмінного їх поєднання з метою виробниц­тва продукції. Під час Економічна криз наявність усіх необхідних ресурсів не є достатньою умовою процесу виробництва. В умовах ринкової економіки підприємці виконують особливу функцію, визначаючи: що виробляти, в якій кількості, яким чином.

Тобто виникає питання про найбільш ефективне застосування обмежених Економічна ресурсів. Поняття економічної ефективності характеризує зв'язок між кількістю задіяних у процесі виробництва ресурсів і отриманою кількістю необ­хідної продукції. Більша кількість продукції, отримана при незмінних затратах, означає підвищення ефективності виробництва, і, навпаки, зменшення обсягів отриманої продукції за тих самих затрат, вказує на зниження ефективності.

При побудові кривої виробничих можливостей виходять з ряду припущень: кількість Економічна ресурсів є чітко визначеною та незмінною; усі ресурси використовуються з максимальною ефективністю; технології, що застосову­ються протягом аналізованого періоду залишаються незмінними; мова йде про виробництво лише двох альтернативних видів продукції. Ці спрощуючі припу­щення необхідні для полегшення розуміння суті справи, хоча, зрозуміло, у ре­альному житті все виглядає набагато складніше.

Проблема вибору, в даному разі, полягатиме в тому, що при чітко визначеній кількості ресурсів збільшення виробництва верстатів може бути досягну­то тільки за рахунок зменшення виробництва кондвиробів і навпаки.

Сказане дозволяє дійти висновку, що при виборі варіантів виробництва альтернативних продуктів бажано уникати крайнощів, зосереджуючи всі наявні ресурси для виготовлення лише одного з них.

Отже, вибір між виробництвом засобів виробництва та виробництвом предметів споживання можна розглядати як вибір між забезпеченням економічного зростання та задоволенням поточних потреб населення.

Потреби - це категорія що відбиває ставлення людей до умов їх життєдіяльності. В структурі потреб суспільства можна виділити кілька типів відносин, що характеризують зв’язок людей з умовами життєдіяльності: ставлення до природи (потреби у спілкуванні з природою, в охороні природи); до існуючих засобів життя (потреби у засобах виробництва і предметах споживання); до себе та інших людей (потреба у самовираженні, саморозвитку, у соціальному статусі, спілкуванні); до праці та дозвілля (потреба у цікавій творчій праці, у відпочинку та ін.).

Економічні потреби – це ставлення людей до їх Економічна умов життєдіяльності, яке характеризується відчуттям нестачі певних благ та послуг, бажанням володіти ними, щоб подолати це відчуття.

Економічні інтереси - це внутрішні спонукальні мотиви (стимули) господарської діяльності людей (обумовлені їхніми потребами), з метою виробництва і споживання продуктів та послуг, що задовольняють потреби.

Саме тому інтереси людей є потужним двигуном економічного про­гресу, утворюють ту основу, яка приводить в рух, забезпечує ріст і розви­ток економіки і суспільства в цілому.

Отже, економічний інтерес є породженням і соціальним проявом по­треби. Але інтереси не тотожні економічним потребам. Інтереси людини Це вже усвідомлені нею потреби, і людина свідомо ставить певні цілі і діє певним чином, спрямовує свої вчинки на задоволення потреб. Окрім того, економічний інтерес завжди виражає відповідний рівень і динаміку задо­волення потреб.

Інтереси як і потреби людей різноманітні, формуються всією систе­мою суспільних відносин. Економічні інтереси, природно, найтісніше пов'язані з економічною системою, формуються в процесі взаємодії людей в усіх фазах відтворю вального процесу; безпосереднього виробництва, розподілу, обміну і споживання.

У певному розумінні економічні інтереси - це причина та умова взає­модії та саморозвитку Економічна суб’єктів, Економічні відносини реалі­зуються як дійсні, коли набувають форми взаємного зв'язку. Потреби й ін­тереси і відображають існуючі виробничі відносини, і самі спонукають до їх виникнення.

Взаємозв’язок Економічна відносин і інтересів при пріоритетній ролі перших виявляється в будь-якому суспільстві.

Але все-таки, при всій різноманітності індивідуальних потреб і інте­ресів, їх можна згрупувати, виходячи із соціально-економічного положен­ня людини в суспільстві й економіці. А воно у свою чергу визначається

пануючими формами власності. При всій різноманітності індивідуальних інтересів у роботодавців капіталістів вони мають багато спільного. Те ж відноситься і до найманих працівників, і дрібних товаровиробників.

В укрупненому плані засоби впливу на економічні інтереси можна підрозділити на три групи:

- позаекономічні, примусові за допомогою адміністративного або навіть

фізичного насильства;

- економічний влив на інтереси людей;

- моральне і соціальне стимулювання.

Всі зазначені засоби передбачають свідому суб'єктивну діяльність одного суб’єкта стосовно іншого.

Економічні інтереси можна класифікувати з різних позицій. Особливе значення має класифікація в контексті суб’єктів, тобто їх носіїв.

. Але виправдана і більш детальна класифікація інтересів в плані їх носіїв – суб’єктів. В сучасних Економічна системах головними суб'єктами Економічна інтересів є:

- окрема особа, тобто особистий інтерес, який охоплює інтереси кожної

людини;

- сім’я має сімейні інтереси;

- підприємства різних організаційно-правових типів (колективні інтереси);

- різні інститути суспільства, а також асоціації людей (суспільні інте­реси);

- державні інтереси та інтереси місцевих органів влади;

- інтереси певної країни (національні інтереси);

- міжнаціональні інтереси (певних угрупувань держав);

- світові глобальні інтереси.

Важливе теоретичне та практичне значення має субординація Економічна інтересів з виділенням головного (пріоритетного) і другорядних (неголовних). Як відомо, таке ранжирування Економічна інтересів мало місце не тільки в суспільних науках, основою яких було марксистське вчення, але і на практиці у радянські часи. Тоді головним інтересом був ін­терес держави, суспільства, який абсолютизувався, а нерідко протиставля­вся усім іншим інтересам. Щодо особистого інтересу, то він розглядався як другорядний, привнесений, малозначущий, підпорядкований інтересам колективу і загальнонародному. Інтереси людей об’єктивно суперечливі. Суперечності інтересів - це суперечності між їх носіями.

Одне з фундаментальних положень економічної теорії полягає в тому, що матеріальні потреби суспільства є безмежними, а економічні ресурси, що необхідні для задоволення цих потреб, є обмеженими.

Економічний інтерес – це реальний зумовлений відносинами власності та принципом економічної вигоди мотив і стимул соціальних дій щодо задоволення динамічних систем індивідуальних потреб. Економічний інтерес є породженням і соціальним проявом потреби.

Поиск по сайту: