Роль екологічного менеджменту у формуванні конкурентоспроможності

Слід зазначити, що вже на теперішньому етапі розвитку експорт країн, що проводять екологічну політику, має тенденцію до росту, не в останню чергу дякуючи збільшенню частки екологічно чистих товарів та послуг. Останні дослідження говорять про те, що аналогічна тенденція спостерігається і в просуненні капіталів. Привабливими в якості об’єктів інвестицій опиняються галузі, що підпадають під найбільш жорстке екологічне регулювання. Є всі причини вважати, що в майбутньому ці тенденції будуть тільки посилюватись. Ось чому екологічний фактор стає одним із визначальних при формуванні міжнародної конкурентоспроможності країни.

Однією з найважливіших причин врахування екологічного фактора бізнесом слугує поява нових можливостей для компаній. Бізнес розглядає включення екологічної складової в свою діяльність вже не як перепону розвитку та обов’язкові витрати, а все більше як сферу додаткових можливостей, новий засіб підвищення конкурентоспроможності. Заходи з охорони навколишнього середовища часто призводять до прямого зниження витрат виробництва завдяки мінімізації втрат та переробці відходів.

В нашій країні склалась думка, що врахування екологічного фактору це виключно витрати на заходи, які можуть лише знизити конкурентоспроможність держави та компаній. Така думка обумовлена передусім тим, що на сьогодні на вітчизняному ринку конкуренто­спроможність промислових товарів практично не залежить від екологічної чистоти його виробництва. Однак формування експорто орієнтованої економічної стратегії та одночасно вплив екологічної чистоти виробництва на конкурентоспроможність товарів і послуг – це проблема, яка вимагатиме від українських підприємств негайного вирішення вже у найближчому майбутньому. Україна повинна використовувати міжнародний досвід підвищення конкурентоспроможності для розробки нової економічної стратегії, враховуючи екологічний фактор та можливості використання конкурентних переваг, що відкриваються на ринку екологічно чистої продукції.

5. Шляхи формування екологічного менеджменту в Україні

нормативно-правова база України має бути приведена до вимог екологічно справедливого ринку, що потребує розвитку наступних напрямків:

· нормативно-правового регулювання міжнародних та національних систем екологічної сертифікації продукції, технологічних процесів, відходів виробництва і природних об’єктів (регулювання світового ринку може здійснюватись за допомогою цін та мита);

· перегляд податкової політики (збільшення мита, а в деяких випадках створення нових податків на викиди забруднених речовин в навколишнє середовище та інші види антропогенних дій, на використання природних ресурсів та споживання матеріальних ресурсів, що стимулюватиме прискорення технічного прогресу, зниження забруднення навколишнього середовища та споживання природних ресурсів);

· вдосконалення всього комплексу еколого-правових відносин в суспільстві.

Економіко-правовий механізм в галузі екології на макрорівні визначає його напрями в діяльності кожного підприємства і являє собою систему економіко-правових засобів для регулювання еколого-економічних відносин, спрямованих на досягнення мети і завдань екологічної політики підприємства.

Відповідно такої політики кожне підприємство повинно мати економіко обґрунтовані засоби, спрямовані на формування бюджетного і позабюджетного фінансування заходів щодо забезпечення екологічної безпеки і ефективності використання природних ресурсів.

Джерелами формування системи екологічного фінансування можуть бути: платежі за спільне користування ресурсів, плата за погіршення якості природних ресурсів; платежі і податки на забруднення навколишнього середовища, що розраховуються на основі кількості викидів; страхові розрахунки; грошові стягнення; стимули – пільги при оподаткуванні; підвищення норм амортизації основних виробничих природоохоронних фондів; пільгові та інвестиційні кредити за умов скорочення обсягів забруднень.

Сформовані під ці цілі бюджети можуть бути використані на: розробку екологічних програм; виконання науково-дослідних робіт в галузі екології; розробку екологічних стандартів та нормативів; здійснення профілактичних робіт по зниженню забруднення довкілля; стимулювання працівників у разі здійснення ними екологічної діяльності; оснащення підприємств приладами, устаткуванням, транспортними засобами.

Перш ніж приступити до випуску того чи іншого виду продукції, керівництву підприємства слід здійснити комплексний екотехнічний аналіз виробництва. Для чого необхідно переконатися, що ця продукція дійсно потрібна і зможе задовольнити конкретні потреби споживачів. Науково обґрунтоване рішення щодо вибору варіанту технології виробництва, вибір оптимального переліку матеріалів, послуг для задоволення потреби, вибір оптимальної технології виробництва та утилізації виробів після їх використання (враховуючи життєвий цикл товару) дозволить ще на стадії проектування продукції забезпечити екологічну безпеку як самого підприємства, так і природного навколишнього середовища. При цьому підрахунок та вимірювання соціальних втрат від забруднення необхідно здійснювати за наступними складовими: збиток, заподіяний власності; затрати на підтримку здоров’я (затрати на медичне обслуговування і втрати робочого часу); вартість занапащеної природи.

Для того, щоб розв’язати проблему формування системи екологічного менеджменту підприємствами України, необхідно:

усвідомити концепцію екологічного управління як складову методології забезпечення сталого розвитку суспільства;

враховувати те, що одним із основних напрямів виходу із екологічної кризи повинна бути участь України в міжнародних заходах по захисту навколишнього середовища: (в т.ч. розробці та прийнятті міжнародних стандартів, які стосуються екологічного аудиту та управління і формування своїх адекватних систем екологічного менеджменту);

відповідно міжнародної “Схеми екологічного менеджменту і аудиту“ (EMAS), науковцям та практикам при розробці та запровадженні екологічного менеджменту враховувати наступні завдання екологічного менеджменту: економія сировини і енергії; мінімізація кількості відходів та забруднень навколишнього середовища; діяльність по скороченню відходів через надлишок при упаковці чи внаслідок короткого терміну служби товару; створення безпечних умов праці співробітників; проведення оцінки ступеня екологічного ризику і витрат для наступного розрахунку можливих фінансових інвестицій, необхідних для створення “зеленого” іміджу компанії та підвищення екологічної відповідальності працівників; інформування громадськості та населення про характер виробничої діяльності і стан навколишнього середовища в районі розміщення виробництва.

Екологічний менеджмент підприємства повинен формувати і розповсюджувати інформацію, яка надходить із наступних середовищ:

природно-екологічне середовище – про стан водневого і повітряного басейну, наявність особливо шкідливих речовин у ньому;

соціальне середовище – інформація про робочі місця, їх зручність (ергономічна);

технологічне середовище – інформація про нові види сировини і матеріали, енергії, про високопродуктивне обладнання, яке працює з екологічно безпечною технологією;

функціональне середовище – обгрунтованість завдань і рішень в галузі екології від генерального менеджменту;

організаційне середовище – раціональна організація виробництва, можливості використання безвідходних технологій, ефективність використання сировини та інше;

економічне середовище – розрахунки ефективності побудови очисних споруд, окупність “чистих“ технологій;

інноваційне середовище – повідомлення про найбільш раціональні варіанти використання довкілля (розвиток і вдосконалення).

Поиск по сайту: