Суть екологічного менеджменту

Глобалізація проблем вимагає глибокої перебудови у свідомості та світосприйнятті. Це стосується всіх сфер нашого життя, і в першу чергу – системи „економіка-екологія”. Пошук нових шляхів вирішення проблем екологічного характеру примусив звернутися до розробки систем екологічного менеджменту.

Наголосимо, що поняття “екологічний менеджмент” та “екологічне управління” не є тотожними.

Екологічне управління – це діяльність державних органів і економічних суб’єктів, головним чином спрямована на дотримання обов’язкових вимог природоохоронного законодавства, а також на розробку та реалізацію відповідних цілей, проектів і програм.

Екологічний менеджмент – ініціативна та результативна діяльність економічних суб’єктів, спрямована на досягнення їх власних екологічних цілей, проектів та програм, розроблених на основі принципів екоефективності і екосправедливості. Екологічний менеджмент можна трактувати як екологічно безпечне управління виробництвом, при якому досягається оптимальне співвідношення між екологічними та економічними показниками.

Таким чином, ефективний екологічний менеджмент забезпечує підприємству кредит довіри у відносинах з усіма зацікавленими в його діяльності сторонами. Саме в цьому полягає основна перевага екологічного менеджменту в порівнянні з традиційним формальним екологічним управлінням. Істотні розбіжності в трактуванні даних понять наведено у таблиці.

Таблиця.

Екологічний менеджмент ґрунтується на наступних принципах:

· опора на економічне мотивування;

· своєчасність вирішення проблем;

· відповідальність за екологічні наслідки, що виникають в результаті прийняття управлінських рішень будь-якого рівня;

· пріоритетність вирішення екологічних проблем.

До завдань екологічного менеджменту відносяться:

· налагодження екологічно безпечних виробничих процесів (таких, що передбачають відсутність забруднюючих речовин, ефективне ресурсоспоживання, низькі показники енергоємності тощо);

· забезпечення екологічного сумісництва усіх підрозділів підприємства;

· досягнення оптимальних еколого-економічних співвідношень;

· попередження негативної антропогенної дії на природу в процесі виробництва, споживання чи утилізації продукції, яка виготовляється;

· перетворення екологічних обмежень в нові можливості зростання виробничої діяльності (утилізація відходів, упровадження маловідходних технологій тощо);

· оновлення продукції, виходячи із соціальної відповідальності перед споживачами;

· створення “зеленого” іміджу в очах громадськості (вибір постачальників з урахуванням їх ставлення до оточуючого середовища, передбачуваність у відношенні ресурсів, що постачаються та інше);

· стимулювання природоохоронних ініціатив, що вивільняють додаткові фінансові засоби внаслідок зниження витрат (за рахунок зменшення обсягів споживання енергії, природних ресурсів, ліквідації відходів) та зростання доходів (за рахунок продажу поліпшених чи більш дорогих “зелених” товарів та створення принципово нової продукції).

Основу методів екологічного менеджменту складають: екологічний баланс, екологічний контролінг, екологічний облік та екологічний аудит, а також управління якістю навколишнього природного середовища.

У країнах західної Європи відповідно до проекту міжнародного стандарту ISO 14010 останнім часом здобула визнання така галузь діяльності, як екологічний аудит, що є одним з найбільш ефективних інструментів економіко-екологічного контролю в процесі становлення ринкової економіки. Екологічний аудит – це різновид аудиторської діяльності, що здійснюється в інтересах суб’єктів господарювання і держави і пов’язаний з перевіркою діяльності господарюючих суб’єктів з метою встановлення відповідності їхньої роботи вимогам екобезпеки, забезпечення раціонального використання і поновлення природних ресурсів, одержання достовірної інформації про виробничу діяльність об’єкта аудита і формування на її основі аудиторських висновків. Екологічний аудит виступає як інструмент управління та забезпечення виконання вимог природоохоронного законодавства України. До функцій екологічного аудиту має входити розробка стратегічних планів покращення екологічних показників виробництва. Зіставлення отримуваних результатів аудиту з вимогами нормативних документів дозволить виробити план дій для корегування технологічних процесів та переналагодження обладнання.

Плани екологічного менеджменту повинні включати наступні заходи, спрямовані на поліпшення еколого-економічних показників виробництва:

· зниження ресурсоємності та енергоємності технологічних процесів;

· зниження токсичності сировини, що використовується;

· підвищення ефективності діючих та впровадження сучасних систем очищення викидів шкідливих речовин в атмосферу та скидів стічних вод у водні об’єкти;

· утилізація та переробка виробничих відходів;

· організація та проведення поточного контролю джерел та обсягів надходження шкідливих речовин в навколишнє середовище;

· впровадження сучасних “екологічно чистих” технологій та технологічного обладнання.

Впровадженням на українських підприємствах системи екологічного менеджменту тісно пов’язана з реалізацією концепції екоефективності. Термін “ екоефективність” введено Всесвітньою радою підприємців з питань сталого розвитку – World Business Council for Sustainable Development (WBCSD), і означає поєднання екологічної та економічної ефективності. Екоефективність підприємства досягається наданням конкурентоспроможних за ціною товарів та послуг, які задовольняють потреби людини та підвищують якість життя, сприяють зменшенню навантаження на навколишнє середовище та інтенсивності використання ресурсів протягом усього життєвого циклу товару чи послуги. Спрощено дане визначення можна сформулювати як збільшення обсягів виробництва із зменшенням впливу на довкілля. Екоефективність є філософією управління, яка спонукає керівництво підприємства до пошуку шляхів покращення якості навколишнього середовища з одночасним отриманням економічної вигоди. Вона є важливою складовою для будь-якої діяльності як всередині підприємства, так і за його межами, і стосується кожного етапу створення вартості товару та його використання чи споживання, а також утилізації.

Концепція екоефективності полягає у вирішенні трьох завдань:

· зменшенні використання ресурсів, що стосується виявлення можливостей економії енергії, матеріальних, водних, земельних ресурсів, вдосконаленні процесу повторного використання та збільшення довговічності товару;

· зменшенні навантаження на довкілля, що означає зменшення викидів у навколишнє середовище, перевитрат природних ресурсів, видалення токсичних речовин, збільшення використання відновлених ресурсів;

· збільшенні споживчої цінності товару, яка полягає у наданні більших вигод споживачеві завдяки тривалішому функціонуванню товару, безпечності його використання та споживання.

Підприємства активно діятимуть у природно-охоронній сфері, коли буде розроблено й широко впроваджено механізм стимулювання, за якого дотримується така нерівність:

З_вид< (Р_ут+П_п +К_п + Ц_н), (1)

З_вип< (П_пн.в+П_пн.з +П_с.р.+Ш+ Д_н), (2)

де З_вид - видатки підприємства на природоохоронну діяльність;

Р_ут - прибуток від утилізації відходів;

П_п - пільги оподаткування;

К_п - кредитні пільги;

Ц_н - надбавка до ціни;

П_пн.в - плата за понаднормативне використання ресурсів природи;

П_пн.з - плата за понаднормативне забруднення навколишнього середовища;

П_с.р. - плата за розташування відходів у навколишньому середовищі;

Ш - штрафи;

Д_{н -} додаткове оподаткування.

Елементи формули (1) мають збільшувати прибуток, який залишається в розпорядженні підприємства за умови реалізації ефективної природоохоронної діяльності, а елементи формули (2) – знижувати його, коли підприємство намагається заощаджувати на природоохоронних видатках.

Поиск по сайту: