Лихо з розуму В'ячеслава Чорновола

Найвидатнішими творами самвидаву цього періоду були «Лихо з розуму» В'ячеслава Чорновола та «Інтернаціоналізм чи русифікація» Івана Дзюби. У першому були зібрані біографічні дані про двадцять жертв перших репресій 60-х років, розповідь про їхнє перебування в таборах, матеріали щодо їхньої творчості. З книги поставали живі, привабливі своєю патріотичною позицією люди, а не абстрактні «буржуазні націоналісти» та «вороги народу».

__________________

³⁸ Названа праця Івана Дзюби стала не тільки явищем національним — вона мала інтернаціональне значення, оскільки мала стосунок до типового для комуністичної практики розв'язання національного питання в різних країнах соціалістичного табору; тому була видана й іншими мовами, зокрема англійською.

³⁹ Див.: Касьянов Георгій. Незгодні: українська інтелегенція в русі опору 1960-1980 років. — К.: Либідь, 1995. — С 95.

ст. 43

І цей контраст (цілком нормальні патріоти і репресивні заходи щодо них) виявляв несправедливість, беззаконня і безглуздя існуючої системи.

В'ячеслав Чорновіл послав зібрані матеріали керівникам республіки та репресивних органів, а також кільком депутатам Верховної Ради УРСР. Реакція властей не забарилася — В'ячеслав Чорновіл був засуджений до трьох років таборів. А в українській пресі після того, як матеріали «Горе з розуму» прорвалися за кордон, були оприлюднені в українських діаспорних, а також в англомовних американських та канадських газетах (що було особливо прикро для радянського офіціозу), почали давати «гідну відсіч «людцям» та «антирадянській нечисті» на кшталт Чорновола і його однодумців ⁴⁰. Вочевидь, у таких тавруючих публікаціях був той позитивний момент, що, по-перше, про цю Чорноволову працю дізнався широкий загал; а по-друге, такі публікації не досягали мети, оскільки на той час читачі вже знали: якщо радянська преса когось чи щось бичує, то це треба розуміти навпаки.

Книга В'ячеслава Чорновола була гідно поцінована вже у незалежній Україні — їй присуджено Державну (нова назва — Національна) Шевченківську премію.

Як і В'ячеслав Чорновіл, Іван Дзюба свою працю «Інтернаціоналізм чи русифікація?» надіслав до ЦК КПУ додатком до свого листа-протесту проти арештів серед інтелігенції. Потім будуть різні домисли і вимисли щодо цієї праці і його автора: що нібито вона написана мало не на замовлення тодішнього керівництва ЦК КПУ, про його нібито схожість до тодішнього першого секретаря П. Шелеста і т. п. Все це спростував сам І. Дзюба. Але залишились свідчення про велику популярність його брошури серед партійного активу, для якого вона була розмножена, не кажучи вже про тих представників української інтелігенції, до рук яких вона потрапляла.

____________________

⁴⁰ Див.: статтю О. Полторацького «Ким опікуються деякі "гуманісти"». — «Літературна Україна», 16 липня 1968 р.

ст. 44

Хоч автор і писав у рамках пануючої ідеології, але його ерудиція, його серйозна аргументація за допомогою цитат з Маркса-Леніна досягли мети — привернули увагу громадськості до надзвичайно нерівноправного та дискримінаційного становища української нації в СРСР, власне теоретично озброїли ту частину інтелігенції, яка і раніше дебатувала ці гострі питання, надали її думкам цілеспрямованості та гостроти.

Поиск по сайту: